У виставковій залі Unitree Robotics у Ханчжоу канцлер Німеччини Фрідріх Мерц із посмішкою аплодував шоу бойових роботів-гуманоїдів. Та коли до нього наблизився робот-боксер, що рухав у повітрі червоними рукавицями, на обличчі канцлера промайнув неспокій. Цей момент став не лише видовищем, а й наочним нагадуванням про небезпеку автономних бойових машин. Для Мерца, як зауважує обізнана особа, це було символом могутності китайських технологій, а також тривожним свідченням відставання Німеччини та Європейського Союзу, які обмежують себе надмірним регулюванням і не можуть наздогнати лідерів інновацій.
Поїздка до Китаю, що відбулася минулого місяця, викликала хвилю роздумів у європейських політичних колах: чи можливо взагалі швидко скоротити залежність від Китаю? Під тиском поточних економічних і геополітичних викликів дедалі більше чиновників визнають: Європа, можливо, потребує нового формату відносин із Пекіном, навіть попри ризики.
Ситуація змінилася на тлі агресивної політики США щодо ЄС: президент Дональд Трамп запроваджує нові мита для європейських компаній, ставить під сумнів безпекові гарантії, які захищали континент десятиліттями, і дестабілізує енергетичні ринки. В таких умовах дедалі менше європейських урядовців готові до конфронтації одразу на два фронти — із США та Китаєм.
«Європейські лідери їдуть до Китаю, намагаючись застрахувати політичні ризики у відносинах зі США», — зазначає Агата Кратц, партнерка французької аналітичної компанії Rhodium Group.
Відомо, що у ключових столицях Європи не вистачає ані політичної волі, ані ресурсів для участі у двох торговельних війнах одночасно. Тому значна частина зусиль, які раніше могли бути спрямовані на зменшення залежності від Пекіна, нині витрачаються на подолання наслідків дій Вашингтона.
Частина аналітиків і політиків визнає: після року протистояння із США Китай виглядає навіть більш передбачуваним партнером, попри існуючі загрози для економічної безпеки. У самій адміністрації Трампа визнають, що ЄС дедалі більше зосереджується на мінімізації ризиків від співпраці зі США — хоча часто у Вашингтоні таку позицію висміюють.
Тим часом торгівля між Європою та Китаєм зростає. За перші два місяці року обсяги значно збільшилися, проте загальний дефіцит торгівлі ЄС із Китаєм досяг торік 359 мільярдів євро — ця цифра викликає гостре занепокоєння в європейських столицях. У Брюсселі є чиновники, які попереджають: надто тісна співпраця із Пекіном може нести серйозні загрози для європейської промисловості через нерівні умови конкуренції, а нинішні дипломатичні візити — це радше питання іміджу, а не реальної зміни політики.
Водночас зміна настроїв у європейських столицях очевидна. Лідери трьох із чотирьох найбільших економік єврозони, а також прем'єр-міністри Великобританії, Фінляндії та Ірландії, за останні пів року вже відвідали Пекін. Показово, що прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні поки єдина серед лідерів великих країн ЄС, яка не поїхала в Китай. Вона намагається дистанціюватися від ініціатив попередників, які долучили Італію до китайської програми «Один пояс, один шлях». Водночас великі італійські компанії, такі як Stellantis, шукають партнерства з китайськими автовиробниками для підтримки бізнесу на європейському ринку.
Країни на периферії ЄС уже йдуть ще далі. Минулого місяця Чорногорія уклала контракт на будівництво автомагістралі з консорціумом китайських компаній на 640 мільйонів євро, а Сербія придбала надзвукові ракети китайського виробництва — це перший такий випадок у Європі. Сербські військові навіть провели спільні навчання із Народно-визвольною армією Китаю.
Проте саме візит Мерца до Китаю став поштовхом для переосмислення. Під час передвиборчої кампанії він гостро критикував Китай за тиск на ланцюги постачання, загрози стабільності в Тайванській протоці та підтримку Росії у війні проти України. Ставши канцлером, Мерц спочатку намагався зайняти жорстку позицію, проте згодом визнав: для Німеччини це надто складно. Минулого місяця він очолив найбільшу в історії торгову делегацію до Китаю та був урочисто прийнятий президентом Сі Цзіньпіном.
«Ми маємо зміцнювати наші відносини з Китаєм, і я особисто налаштований це робити», — заявив канцлер після завершення візиту.
Такий дипломатичний розворот спричинив подив і в Берліні, і в Брюсселі. Один із німецьких чиновників пояснив, що політика США стала настільки непередбачуваною, що канцлер більше не може дотримуватися усталених рамок зовнішньої політики.
У Брюсселі частина посадовців, які раніше сподівалися на тверду позицію Німеччини, нині побоюються, що зусилля зі зменшення залежності від китайських сировинних ресурсів або обмеження доступу китайських компаній до критичної інфраструктури можуть зійти нанівець. Новий підхід Берліна ускладнює пошук спільної позиції щодо захисту європейського ринку, наприклад, використання механізмів торгового захисту.
Лідери усвідомлюють, що окремі візити до Пекіна грають на користь китайській стратегії роз'єднання європейських країн. Проте альтернативи прямому діалогу з Китаєм майже немає. Сам Китай демонструє готовність робити символічні кроки назустріч, але реальних поступок мало. Дипломати зазначають, що навіть посол ЄС у Пекіні довгий час не мав доступу до міністерських зустрічей. У своїх заявах китайські високопосадовці закликають ЄС позбутися «бар'єрів протекціонізму» та активніше залучатися до величезного китайського ринку.
«Потреба зменшити ризики у відносинах із Китаєм не зникає, а лише посилюється», — підсумовує Агата Кратц із Rhodium Group.
«Перед Європою стоїть два завдання — і обидва потребують уваги та рішень».
Джерело — Вloomberg
