Я вірю в харизматичного добряка. Хорошого протагоніста, в якого всі закохаються. Когось екстравагантно необхідного. Де історія тримається на гарному образі.
Проте, чомусь серце полонять саме поганці. Вони до біса неправильні, і я зазначу з особистго досвіду, що принаймні частина авторів не створювали їх для обожнювання читачами. Зазвичай, так просто стається. І виходить парадоксальна ситуація, коли є чудовий герой у сюжеті, але він просто блякне перед темним сяйвом лиходія. І саме поганець завойовує нашу увагу. Ні не так, саме поганець завойовує нас.
Тут є красичний приклад, як от Драко Малфой з легендарної Потерріани (хоч він ніколи й не був моїм крашем).
Менш красичним є Пітер Пен з “Король Неверленду”, що подобається багатьом, за винятком тих, хто вважає його негідником.
Або от Деймон Торренс з “Диявольськлї ночі” відверто найнебезпечніший з Вершників. Одні ненавидять його, інші закохуються в нього. Зрештою, саме на Деймоні обертається вся історія. І недаремно.
Що ж поєднує всі ці приклади? Брутальність? Сила? Почуття?
Давайте розбиратися.
Прописана історія
Ми не стаємо на бік того, кого не знаємо. Автори бояться картонних персонажів і борються з ними, даючи деталі, а то й повну історію.
Трагічне минуле
Ми співчуваємо лиходію, коли він пережив щось справді страшне. І здатні виправдати його дії, що є особливо небезпечним. Тут письменники повинні витримати баланс. Очевидно, трагічність робить неоднозначного персонажа, але він все ще лиходій. Читач має не втратити цю думку. І якщо автор хоче далі мати саме лиходія, а не історію “фантастичного переходу на сторону добра” він визначає межі, за якими вчинки персонажа вже доводитимуть протилежне.
Неоднозначність
Часто харизматичних лиходіїв можна віднести до так званої сірої зони неоднозначності, яка може проявитися згодом, як от Хадсон Вега в “Опорі”.
Почуття гумору + врода + класні навики
Зазвичай харизматичний герой, на всі руки мастак від геніального розуму до можливостей в ліжку). Врода теж грає роль, але відверто, хто серед основного касту роману не вродливий? Проте все ж більше за красу працює почуття гумору. Гумор лиходія в’їдливий або іронічний, на межі з підколом, що створює додатову хімію, коли він взаєможіє з рештою.
Письменники створюють харизматичних лиходіїв, чи то щоб втекти від страшного приниження, відомого як картонний персонаж, чи то щоб переінакшити поганця в наступних книгах серії, чи просто щоб додати перчинки.
І це працює. Але не варто забувати, що лиходій - це лиходій, і його дії не можуть бути виправдані ні гарною усмішкою, ні чарівними очима.
Чи варто його створювати?
Свобода з вами, свобода творить літературу.
І, мабуть, світ готовий до нового поганця, що вкраде наші серця.
