Хідаругамі - одні з найвідоміших у Японії потойбічних сутностей. Їхня назва в перекладі буквально означає "голодні боги", проте згідно з переказами це душі людей, які заблукали серед гірських стежок і померли голодною смертю, при цьому залишившись непохованими, а отже - і неупокоєними. Залежно від регіону назва цих духів може бути дещо іншою, але як би ці привиди не називалися, їхня суть і дії однакові - вони блукають у пошуках того нещасного, з ким тільки й можуть розділити свою муку вічного голоду. Таким є накладене на них прокляття (чому, цього ніхто не знає). Жертвами хідаругамі стають найчастіше самотні мандрівники…
Безліч історій розповідає про те, як людину, що йде гірською стежкою в Японії, раптом охоплює відчуття дикого, ніколи раніше не відчуваного голоду. Це відчуття є не тільки абсолютно пригнічуючим, але ще й практично нездоланним. Найчастіше його супроводжують незрозуміла нічим втома і навіть дивне оніміння кінцівок, через що мандрівник падає на землю і при цьому не розуміє, що з ним відбувається. Якщо не допомогти йому вчасно, людина збожеволіє і помре, а після смерті сама перетвориться на голодну примару Країни сонця, що сходить...Однак такої зловісної долі можна уникнути, якщо мати при собі хоча б крихітний шматочок їстівного. Підійде навіть єдине рисове зернятко, воно здатне швидко втамувати надприродний голод. Тому й сьогодні японці, які самотужки вирушають у гори, неодмінно беруть із собою їжу, хоч зовсім трошки, якщо, приміром, шлях має бути недовгим.
Цікаво, що жителі префектури Сіга (острів Хонсю) описують хідаругамі як зомбі: це агресивні істоти, здатні напасти на людину і поїдати її плоть, щоб задовольнити свій лютий голод. Щоб від них захиститися, потрібно завжди носити з собою рисові кульки.
Випадки зустрічі з хідаругами
До всього цього можна ставитися як до казки, але що робити з численними свідченнями людей, які стверджували, що особисто стикалися з ненаситними привидами?
Приміром, у 1736 р. якийсь японець на ім'я Сенкічі вирушив кудись гірською стежкою. Пізніше його, ледь живого від страху, знайшли місцеві жителі. Коли вони привели Сенкічі до себе в село, чоловік розповів, що на нього накинулася ціла зграя голодних привидів.
Інша історія, що трапилася приблизно в той самий час, оповідає про мандрівника Мізукі Шигеру, якого також атакували примарні створіння. Чоловік залишився в живих тільки завдяки тому, що в його сумці був рис. Мізукі схопив жменю рятівних зерен і розсипав їх по землі. Поки хідаругамі шукали й підбирали рисинки, подорожній встиг втекти.
А ось уже незаперечний факт далеко не "усної творчості": старовинні японські путівники і карти прямо попереджали про голодних привидів і радили мандрівникам брати з собою що-небудь їстівне, наприклад, традиційний для Японії рис.
Особливо багато похмурих переказів ходило сільською Японією. Наприклад, про те, що в префектурі Вакаяма, неподалік від гір Шокумоторі та Окумоторі, в землі є глибока яма, де живуть злісні хідаругамі. На багатьох гірських стежках Японії є особливі святі місця, де можна помолитися про захист від голодних привидів.
Японці вірять, що всі чутки й розповіді про хідаругамі реальні, їх могло бути в сотні разів більше, якби зустрічі з голодними примарами не закінчувалися здебільшого плачевно для людини - і вона сама стає такою моторошною примарою…
Чи такі страшні голодні привиди?
Є думка, що подібні історії є символом сильного голоду, від якого протягом століть страждали японські селяни. Однак розповіді про хідаругамі поширювалися і в тих районах країни, які залишалися відносно багатими та благополучними. Ба більше, голодні привиди хідаругамі вважаються ще досить слабкими духами на тлі всієї іншої японської нечисті.
Іноді до них приписують огидних духів на ім'я "гакі", які вічно жадають і жадають. Це людиноподібні, дуже худі істоти з сильно роздутими животами, які весь час шукають щось їстівне. Гаки - найнижча форма людського існування, ними після смерті стають ненажерливі, жадібні, заздрісні і взагалі погані люди. Голод, що мучить цих створінь, настільки сильний, що вони можуть поїдати трупи і фекалії і відчайдушно облизуються, побачивши найменшу краплю крові. Однак їхній голод завжди залишається невгамованим.
Цікаво, що з 657 року серед японських буддистів відзначається особливий день в середині серпня, під час свята О-бон, для поминання Гакі. Після таких поминань і спогадів голодні духи можуть бути звільнені від мук свого покарання.
