Порох, наймит, стояв на варті Станції переробки відходів. Близько четвертої ранку. Небо почало світліти. Архіаномалія «Рубець», яка заходила на територію станції, підсвічувалась мертвим синім світлом. Псі-випромінювання біля неї було шалене — без захисту мізки випалювало на раз. До зміни лишалося трохи більше трьох годин. Порох хотів спати. Як пішов Тесак, старшим залишився Краб. Той не міг похизуватися авторитетом, тому Порох взагалі думав, що непогано було б його посунути. Наймит не перший місяць був тут, але як і Краб, особливих лідерських якостей не мав.
Обдумати він це не встиг. Йому здалося, що він побачив якесь тіло, що сковзнуло вниз. Порох ввімкнув прожектор. І в ту ж мить з-за пагорба загриміла автоматна черга. Добре націлені кулі розбили прожектор і продірявили броню наймита. Боєць знехтував правилом Тесака та не одягнув посилений костюм. Це коштувало йому життя. Порох хитнувся вперед і через поруччя полетів прямо в «холодець». Його мріям не судилося збутися.
Миттю пізніше з двох інших боків затріщали автомати. Наймит з боку мосту встиг зреагувати і заліг, змінив позицію і відкрив вогонь по спалахах пострілів. Мерки, прокинувшись, спішно озброювались і організовували оборону. Хто атакував? Скільки їх? Відповідей не було. Треновані мужики на автопілоті, чортихаючись крізь зуби, займали позиції. Скоро восьмеро мерків зайняли три сектори, звідки їх обстрілювали та відкрили вогонь. Короткі, добре націлені черги трасерів вказували позиції нападників.
Снайпер зміг заткнути позицію з боку архіаномалії «Цирк». Але сталося несподіване. На другому поверсі Краб з вентиляційної шахти отримав кулю прямо в хліборізку. З різних точок в спину меркам затріщали «Ксюхи». Султан знайшов серед своїх кілька злодіїв-домушників, які змогли тихо пролізти вентиляцією. «Ксюхи» — малогабаритні, для таких боїв саме те. Снайпер, Краб і ще двоє мерків майже одночасно розпрощалися з цим світом. Залишилось троє на нижньому рівні. Один з підручних Костиля спробував зайти збоку і йому одразу продірявили голову. Троє мерків зайняли кругову оборону.
Братки закидали їх гранатами. Гримнули вибухи і кілька приглушених криків. За кілька хвилин все було закінчено. Опорник найманців на Затоні перестав існувати. Після відходу Тесака організувати оборону ніхто не зміг. Братки зуміли взяти станцію під контроль. Правда, не без втрат. Група, що обстрілювала станцію з заходу, загинула повністю. Група, яка почала, втратила одного вбитим, ще один був поранений. При зачистці ще двох поранили та одного вбили. З п'ятнадцяти братків цілих зосталося семеро. Мерки здаватися не захотіли. Бандоси з ними не церемонились. Але вони були горді — вони змогли.
Біля заводу «Юпітер» картина була трохи інакша. Після відходу Чорного мерки, що залишились на опорнику, швидко дізналися, що командир загинув. Знали і про обставини. Тому спробували організувати оборону. Але не встигли.
Головні ворота вже були під вогнем кулемета. Мерки не могли і висунутись. Калач хотів піднятися пожежними сходами вище, але як тільки голова показалася над парканом, Локі точним пострілом її відразу продірявив.
Тим часом Ніндзя за допомогою свого екзоскелета перекинув двох товаришів через паркан з боку заводу. FN F2000 з глушниками відразу впустили вітер у дві голови. Один з мерків в дверному проході спробував вибити зброю в одного з Волівців. Та не судилося. Боєць спритно закинув гвинтівку за спину і кількома блискавичними рухами розбив ніс і губу найманцю. Сильний удар ногою відштовхнув мерка назад. Більше він зробити нічого не встиг.Томагавк зі свистом розколотив йому голову.
Волівці зайняли вікна цеху, і в основну групу мерків полетіли чотири світлошумові гранати. Яскраві спалахи і гуркіт засліпили та дезорієнтували найманців. Сквад Локі разом з Присяжнюком увірвався через головні ворота. За хвилину все було скінчено. «Долг» і «Воля» в'язали полонених. Обійшлося без втрат. Локі з Шульгою майстерно спланували і втілили в життя цю операцію. Сквад Ніндзі був ключем до успіху, який себе виправдав. З десятка наймитів четверо потрапили до полону. Решта залишилася лежати на бетонних плитах окремого цеху заводу «Юпітер». Їм сьогодні не пощастило...
Над Мертвим містом клубочився туман. Троє мерків сиділи у напіврозваленому домі і вслухалися в оточення. Через туман не видно ні чорта. Вовкодав сказав чекати гостей. Найманці сиділи тут другу добу. За пару годин їх мали змінити.
Їхня варта була остання. Костя Гачок побачив, як його напарника хтось схопив за голову. Він хотів крикнути, але не встиг — ніж пробив йому горло. Костя захрипів і затих. Хуана, третього бійця, Видра теж добив ножем. Сквад зайняв дім. Без слів розбилися на пари. Дегтярьов з Артом обійшли дім і наштовхнулись на патруль. Черга з G36, заглушена ПБСом, вклала двох. Третього полковник збив з ніг, захопив шию і різко зламав хребта. Махнув: «Вперед».
За кількасот метрів загримів кулемет.
— Твою ж маківку! Спалилися. Займаємо оборону.
Сквад зайняв позицію. Видра зі снайперкою поліз вище. Але їх помітили... Три сквади мерків з різних боків старалися вибити сталкерів з будинку. Видра зміг вкласти одного. Але одинадцять стволів, грамотно прикриваючи один одного, стягували півкільце.
— Видра, Стрілець! Відходьте, прикриєте!
Дегтярьов зрозумів, що шансів вижити мало. Його «Форт Малюк» пробив дірку в голові якогось мерка. Арт короткими чергами по три патрони прицільно намагався стримувати найманців.
— Перезарядка!
Полковник прикрив його.
— Пиздуй назад! Економ набої!
Арт послухався і поповз, перезаряджаючи зброю.
— Бігом! — як грім серед ясного неба в гарнітурі почувся голос Видри. Він з горища якогось будинку відстрілював мерків. Два «мінус», решта залягли.
— Полкан! Де ти, твою маківку?
Дегтярьов виринув з туману. На броні чітко було видно кілька влучань. Полковник тримався за бік.
— Цілий?
— Начебто. Відходимо! Бігом!
Сквад попарно, прикриваючи один одного, відходив до річки...
За кількасот метрів сквад Анубіса, підсилений сквадом Граніта, вів перестрілку з кількома сквадами наймитів. Один з долгівців лежав з пробитим бронежилетом і важко дихав. Анубіс, поливаючи з кулемета Зулуса, прикрив бійця своїм тілом і показав іншому забрати його. План атаки розсипався як картковий будиночок. Їх чекали і приготувались. Гриміли вибухи. На розтяжках підривались бійці. Вогняні клешні стикалися навколо них.
— Назад! — громовий рик Анубіса змусив бійців відступати. Зі скваду «Волі» в строю залишився один Граніт. Троє його хлопців лежали в руїнах хати без ознак життя. Майстер у жовтій екзі, пошарпаній кулями, прикривав відхід вцілілих бійців «Долгу».
Наймити перешикувалися в пари і розійшлися. Короткі черги штурмових гвинтівок змушували залягати. Добили пораненого. Анубіс матюкнувся про себе. Застати зненацька мерків не вийшло. Дегтярьов не знав, що хакер мерків через пеленгатор, встановлений на даху бази, засік переміщення п'яти сквадів і визначив їх місцезнаходження. Вовкодав приготував гарячу зустріч. Але лідер найманців розумів, що вибити з міста їх не зможуть. Поки тримають оборону на базі — вони в безпеці. В атаці — вони приречені. Те саме розумів і Дегтярьов. В гарнітурі прозвучало:
— Відійти на околиці і тримати оборону. Вперед не йти! Нам треба сорок хвилин.
Рештки трьох сквадів відходили до околиць. Два сквади залишились на вулицях міста. Полковник Дегтярьов дістав маленьку коробочку і натиснув кнопку. Треба було протриматися приблизно пів години. Тривали скупі позиційні перестрілки...
Приблизно за триста кілометрів з військового аеродрому Миргород здійснив виліт тактичний бомбардувальник Су-24М. За кілька хвилин, виконавши пусковий маневр, борт повернув на базу. А вперед, до цілі, полетіла британська подруга Storm Shadow, що нечутно зірвалася з модернізованого пілона літака...
Дегтярьов перемкнувся на одиночні. Боєзапас майже закінчився. Арт, поранений в ногу, лежав поруч. Його G36 огризалася одиночними — патронів майже не було. Видра перев’язав сталкера і зупинив кровотечу. Добре, що «Викрут» продав, хоч кров’ю не стече. Кілька мерків лежало на підходах до пагорба. Стрілець, отримавши кілька куль в броню, перезаряджав свій SIG. Видра вже був порожній. Його Британська снайперка мовчала. Сам легенда зі старим ТТ сидів біля Стрільця.
Раптом вогняна комета врізалася в базу мерків. Потужний вибух розніс будинок на шматки. Уламки бетону розлетілися на сотні метрів. І саме вчасно — підійшли основні групи. Пів сотні бійців «Волі» і «Долгу», використовуючи замішання наймитів, кинулись вперед. Перестрілки почалися з новою силою. Але цього разу, без прикриття кулеметів і снайперів, мерки швидко здавали позиції. Угруповання діяли чітко і злагоджено, ніби тренувалися на полігонах. Руїни бази помалу опинялися в кільці...
Вовкодав виліз з-під завалів. На його щастя, плита над ним розламалася навпіл, утворивши щось типу даху, і його не придавило. Голова гуділа — контузія від вибуху заважала зібратися з думками. Звідусіль крики поранених і покалічених. Наймит дістав пістолет. Потужний Desert Eagle давав хоч якісь шанси. Шкутильгаючи на праву ногу, Вовкодав відходив до руїн п'ятиповерхівки. Там, в одній з кімнат, є запасний автомат, медицина, стимулятори... Дійти не встиг. Величезна туша в пошарпаному жовтому екзоскелеті збила його з ніг. Граніт відразу кинувся добивати, і це було помилкою. Вовкодав, навіть будучи контуженим, був серйозним суперником. Після падіння наймит спритно перекотився, підхопився на ноги. Його пістолет всадив три кулі в жовту броню. Граніт розраховував схопити найманця, але не зміг. Треноване тіло Вовкодава саме приймало рішення на рівні інстинктів. Крок убік, підніжка і спритний хват за шолом. Граніт впав на купу уламків, але шолом залишився в руках наймита... Майстер «Волі» обернувся і побачив перед очима чорну безодню ствола Desert Eagle. Його Марля ніколи не дочекається свого янгола на базі. Гримнув постріл. Граніт залишився лежати на купі бетону, цегли і арматури.
В долоню з пістолетом прилетів ніж. Метальний стилет не зміг пробити кевларову рукавицю бронекостюма, але було боляче. Вовкодав випустив зброю і повернувся. Перед ним стояв Макс. З величезним мисливським ножем. Вовкодав став у стійку і поманив Макса долонею. Волівець кинувся вперед. Випад ножем був спритно перехоплений, відведений вбік. Сильний удар ногою відштовхнув Макса на метр. Найманець зробив ривок вперед, одночасно дістаючи тактичний ніж. Широкий круговий випад не досяг цілі. Макс спритно ухилився, пропустив мерка вперед і в наздогін п'ятою додав йому швидкості. Ривок — випад. Вовкодав відбив атаку та спробував контратакувати. Чого і чекав Макс... Його ніж віткнувся в броню Вовкодава і застряг в ній. Наймит ліктем вибив ніж і головою врізався в обличчя Макса. Маска волівця тріснула, боляче подряпавши йому обличчя. Макс, ледве втримуючи рівновагу відступив і дістав химерний ніж, схожий на короткий турецький ятаган. Вовкодав кинувся вперед. Його ніж просвистів в сантиметрі від обличчя Макса. Командир «Волі» недарма був майстром ножа. Він пірнув під руку найманця, різко розвернув корпус, спритно перекинув ніж в ліву руку і по руків'я втопив його знизу в підборіддя Вовкодава. Наймит прохрипів щось незрозуміле, впав на коліно і завалився на бік. Зі смертю Вовкодава і Душмана з присутністю синдикату в Зоні відчуження було покінчено. Принаймні тепер...
За кілька годин Мертве місто було зачищене. Біля десятка найманців здались — «Долг» збирався їх судити. Втрати угруповань були величезні. Що «Долг», що «Воля» втратили по півтора десятка бійців. Анубіс важко дихав, стоячи серед поля бою. Його екзоскелет після модернізації Азота витримав купу влучань, але тіло боліло. Лікаря б... але це потім. Вони це зробили. Всі три бази найманців були ліквідовані.
З Мертвого міста помалу виходили групи. Несли вбитих, вели поранених. Дегтярьов волік Арта. Сталкер ледве міг йти. Видра допомагав Стрільцю. Він не був поранений, але кілька куль в броню поставили свої мітки на легенді, поміченій Зоною. Всім явно була потрібна відпустка...
