I. «Козаки. Абсолютно брехлива історія», або «chef-d’œuvre» «вітчизняного» кінематографу
Вам треба мовчати і слухати.
Михайло Булгаков, «Собаче серце».
1. Ouveture
Плагіат. Кліше. Фальш. «Гумор». Садомазохізм (!). Бруд. Або як зняти «chef-d’œuvre» «вітчизняного» кінематографу.
(При нагоді попереджу: я бачив тільки більшу частину 1-ї серії та ледь поглянув на 2-у. І вже дивлячись 1-у, мені стало якось «не по собі». Мабуть, недарма.)
2. Плагіат і кліше, або як «непомітно» «позичити» головних героїв, сюжет, антураж і підкаб… феміністичні мотиви
Якщо хтось уважає за «шедевр» полотно, зіткане наполовину з «Pirates of Caribbean», наполовину з «Ogniem i mieczem» і приправлене зверху «патріотичним» «Тарасом(ъ) Бульбою» (і «скромнісіньким» натяком на «русофобію»), — це його вибір.
Тут ніщо не допоможе…
Кліше. Думаю, їх би не завадило систематизувати:
1) Козак — «дикун» у самій сорочці, з сережкою, ніколи не «просихає» і недолуго жартує;
2) «Пани» — «погані», «народ» («маси») — «хороший»;
3) Українка-«dominatrix» — «давнюща» «традиція», а не результат більшовицької політики, що призвела до смерти «патріархальної» родини;
4) Колектив — «OK», «егоїст» («зверхній» і «відсторонений») — «не OK»;
5) Козаки (опришки, селяни etc.) — «демократи» etc.
3. Фальш, або «козаки» в самих сорочках у ХVI ст.
Проте, мені б хотілося, щоб українці (і не тільки) знали свою історію глибше. І могли зробити щось більше, ніж «вітчизняну» копію польських чи американських «касових» кінопродуктів.
Крім того, було б, по-моєму, незле, якби вони, замість «молитися» на «вишиванки» (з’явились аж у ХІХ ст.) та «шаровари» (особливо червоні з дешевого атласу; їх носили мало, і то аж у ХVIII (!) ст.), з’ясували для себе реальний образ «козаків» і перестали, «ідучи у Європу» (а туди справді не завадило б піти, тільки, шкода, «тієї» Європи (і Америки) більш немає… Передаю «гарячий» привіт І СВ і «коханим» соціалістам) бавитись у «селюцтво». Особливо політики і решта «популістів» («ми такі, як усі»).
Рекомендую:
Реальна історія: Як Насправді одягались козаки? Руйнуємо совєтський образ.
4. «Гумор», або «котляревщина»
Єдине, з чим сценаристи (і весь колектив) «упорались», — іноді (!) смішні сцени і, мабуть, «успадкований» від «Піратів», «динамізм» подій.
Утім, «котляревщина» у ХХІ ст. — це дуже вбого… Минуло двісті років, а українці так і не «одужали» від соціалізму. Так і не «вестернізувались» (не «європеїзувались»).
Уже минуло не рік не два, а «Енеїда», не по́ймете віри, і досі (!) найдовша поема у «вітчизняній» літературі. У ній трохи менше 10000 рядків. Тоді як у якому-небудь «Orlando Furioso» — сливе 39000… І це тільки пів біди! Про що «Енеїда»? Село, злидні, вульгаризм, утрачена «слава»…
А «Orlando Furioso» — про «галантну», «аристократичну» культуру. Про лицарів з гербами і, звісно, честю. Може, ви знаєте що-небудь — хоч би щось! — в українській культурі, що б було не проти «панів» і не за «шляхетних» і завжди «пригноблених» селян (сюди ж — козаків, гайдамак, опришків etc.)? Не думаю.
5. Садомазохізм і решта бруду
Як «приманити» «populus» і посадити його за ваші «chef-d’œuvr’и»?
«Рецепт», як то кажуть, простіший нікуди:
1) бруд;
2) кров;
3) «sex» (особливо «збочений» і «грубий»; див. II, 1);
4) менше «глибокого», «тонкого» (може «не дійти» = можуть «вимкнути»).
Що «брутальніші» будуть сцени, то більше «like’ів», «repost’ів» і підписок ви будете мати. За «музику» платять НЕ герцоги і НЕ графи… Тож треба «пристосовуватись»…
II. Амери… Пождіть! Ні! Совєтсь… Теж ні! Українська культура!
1. «Серія № 2», або як писали сценарій для «chef-d’œuvr’а»…
У 2-й (і, либонь, найогиднішій) серії цього «magnum opus’у» видно, у яку «прірву» занурила українців історія.
Тепер зрозуміло, як «розважаються» сценаристи цього «чуда» «вітчизняного» кінематографу після «роботи».
Українець (зосібна, молодий) нічого (!) не знає, крім «масової культури»… Що Америка «зготує», те і «проковтне»:
Короткі шкарпетки? До щиколотки? З джинсами? Wow!..
Rock? Ok!
Rap? «Прикольно!»…
Feminism?! Кохана, ти не забула батога?
2. Примітив — геть?
Я не кажу, що «вульгарне» і «примітивне» — це погано. Погано, коли нічого іншого немає.
Коли ж соціуму «диктує» пролетаріат, «іншого» бути й не може.
P. S.
Сцена з «борщиком» (чому не з салом?), до речі, — «вітчизняна» (усе «вітчизняне» — a priori «ідеальне») «дуель» Will’a Terner’a з Jack’ом Sparrow.
Ніяких «Ігорів» (Олегів, Святославів, Ярославів, Світлан, Русланів…), аж до ХХ ст., в українців не було. Тому «козак Ігор» — це «брехлива (і наївна) історія».
