Ґабрієла Ґарсіа “Про Жінок і сіль”
9/10
Ця книга – мистецтво у чистому вигляді, що відчуваєш вже з перших сторінок. Вона відверта, болісна й прекрасна.
Авторка знайомить нас із долями двох родинних гілок з Куби: одна містить аж шість поколінь жінок, інша ж включає лише мати та дочку. Проте читачеві не варто хвилюватись щодо плутанини – на перших сторінках є схеми родоводів, які дуже допомагають зорієнтуватись. Деякі з героїнь втекли в Америку, деякі — ні, але всі їхні життя переплітаються між собою, за химерними примхами обставин.
Ви жодного разу не відчуєте, ніби читаєте вигадану історію. Можливо, вам навіть буде трохи ніяково від реалістичності всього, що відбувається у творі. Авторка ніби надає нам можливість заглянути у чуже життя, побачити забагато особистого. Найвразливішого. Це відчуття реальності переслідуватиме читача, навіть не зважаючи на неймовірно майстерне використання метафор та багаторівневість тексту. Тут і проведення паралелей між біженцями та птахами, і молитва Діві Марії, що вибита татуюванням на руці ґвалтівника. Тут є все, але найбільше мене вразила пума. Її образ був використаний як уособлення насильства – дика тварина, що не має перебувати в домі. Проте, її там тримають і годують. Про неї знають сусіди, та мовчать, доки не стане занадто пізно.
Під час читання, для мене стало великою несподіванкою те, наскільки в деяких моментах легко забути, що йдеться про далеку Кубу. “Совєти” шматували всіх однаково. Ми не зможемо це не впізнати.
Червоною ниткою через всю книгу йде здавлений крик від несправедливості. Стає дуже страшно, коли усвідомлюєш, що багато з описаного відбувається всюди у світі. Коли труп жінки відлякує педофіла від дитини. Коли кожне попереднє покоління приносить себе в жертву, аби наступне мало хоча б шанс вижити.
Я навмисне уникаю детальної розмови про сюжет в цьому огляді. Він занадто емоційний та різноманітний, аби спростити його до кількох абзаців. Тож, я щиро раджу, раджу і ще раз раджу цю книгу абсолютно всім. Дуже сподіваюсь, що Ґабрієла Ґарсіа буде плідною авторкою, бо я із величезним задоволенням читала б її інші твори.
По собі ця книга залишила мені стійку асоціацію зі скринькою пандори. Вона занурила мене із головою в біль, жорстокість та особисті трагедії, але залишила по собі надію.
Дякую та відкладаю книгу.
