Тамара Горіха Зерня «Доця»
10/10
Мені не вистачить всіх відомих слів, аби описати те, що зі мною зробила ця книга. Проте, я спробую.
Це саме той випадок, коли книгу категорично заборонено судити за обкладинкою. На мій смак, вона абсолютно не відповідає геніальному тексту всередині.
З цим твором все від самого початку пішло не так, як зазвичай. Цю книгу обрали на обговорення в літературному клубі, в якому я віднедавна приймаю участь. До останнього вагалась чи збираюсь я читати, чи готова морально, чи знайду де дістати книжку, чи хочу, чи, чи та чи… А потім я її знайшла. У себе вдома. Під час прибирання. Отак просто, вона лежала в одному зі старих кошиків із якимись речами. Розпитала всю родину, ніхто гадки не має, звідки вона в нас взялася, але наша офіційна версія: “хтось-колись подарував і ми забули”. “Хто” та “Коли” – питання без відповідей.
Після такого збігу обставин, я вирішила, що тепер її обов’язково треба прочитати перед книжковим клубом, до якого залишалось три дні. Якби не інші плани, то прочитала б насправді й за два, адже половину книги проковтнула за один вечір. Хоча тут більш справедливо було б сказати, що книга проковтнула мене. Вісім розділів, десять підходів ридань та стільки вражень, що поспати після цього вдалось лише п’ять годин. Такий от вийшов вечір.
Ця книга про Донецьк, навесні-влітку чотирнадцятого року. В ній зібрані в один сюжет історії справжніх людей, змінені лише в деталях та художніх умовностях. Вона шокуватиме вас в кожному розділі, бо деякі події неможливо було б вигадати, навіть при всьому бажанні. А ось вони тут, і ти що хочеш роби, нікуди не дінуться.
Головна героїня – “Ельф”, власним ім’ям в цьому творі майже ніколи не користується. Спочатку це звертання було дитячим прізвиськом, а пізніше перетворилось у позивний. Нас поспіхом, без зайвих пояснень, знайомлять з її дитинством, з відсутністю матері, з алкоголізмом батька, а зрештою закидають разом із Ельфом у Донецьк, до бабусі, про існування якої вона й сама дізналась кілька днів тому. Ми разом губимося, тужимо і радіємо крихітним дрібничкам, які складаються у дуже тяжке й тимчасове, але все ж щастя.
Окремо хотілося б відзначити, як головна героїня описує жінок. Судячи з описів, вона має до кожної з них стільки глибинної ніжності й поваги, водночас ніби відмежовуючись, спостерігаючи за жіноцтвом зі сторони. В цьому є щось ніякове та прекрасне.
І хоч я не зможу дозволити собі розповісти про сюжет, бо інакше б це був не огляд, а справжнє свинство з мого боку, та я мушу згадати ще про декілька важливих моментів. Вперше головна героїня почула вий сирен не під час бойових дій, а через завал у шахті. Не зважаючи ні на що, Ельф розквітає неймовірним талантом, на якому будує цілий бізнес. Це занурює її в усі можливі сторони тогочасного Донецька, більш або менш кримінальні. Та зрештою все перевертається з ніг на голову й захлинається жахом, через напад росії. Тут буде опис Майдану. Тут будуть блокпости й орки на вулицях міста, яких місцеві називатимуть обкурками та алкодисантом. Тут будуть жахи окупації, ями, підвали, розірвані люди й будинки.
А ще тут буде щирість. Тут буде підтримка, тут буде волонтерство, тут буде людська доброта, щасливі збіги обставин та дивовижна здатність людей рухатись вперед. Тут буде надія.
Тому я вас дуже прошу не сумніватись. Читайте. Ця книга закрила дуже багато сліпих плям, навела на них світло та показала пальчиком, а потім ще й заспокоювала. Ви будете плакати, і будете навіть сміятись, та після прочитання ви абсолютно точно змінитесь.
Є певна іронія в тому, що під час написання огляду на цю книгу, за вікном лунали вибухи.
