Наомі Альдерман “Сила”
1/10
Це був жахливий досвід. Шкода часу, шкода грошей, шкода нервів. Після прочитання захотілось відмитись. Ця книга сповнена безнадії та жорстокості до обох статей.
Маю зазначити, що я мала дуже оптимістичні очікування щодо цієї книги. Опис обіцяє вам переворот світового устрою, рівність чи навіть фантазію про матріархат. І ви це отримаєте, в найгірший можливий спосіб.
Єдиний бал, який я можу поставити цій книзі – за цікаву ідею. Вона полягає в тому, що в жінок розвивається орган “мотанка”, що продукує великі заряди електричного струму, за аналогією зі скатами та вуграми. Власне електричний струм і є Силою, про яку йдеться й через яку змінюється світовий порядок. А далі буде тільки про погане.
Кількість сцен зґвалтування у цій книзі просто космічна. Вони детальні, огидні. Спершу чоловіки ґвалтують дівчат, потім жінки хлопчиків. В обох випадках читати це неймовірно важко, а для однієї з головних персонажок це взагалі зробили “основним рушієм” розвитку. І те як саме це було зроблено – за межами огиди.
Ми маємо чотири основні сюжетні гілки: Еллі – сирота, Роксі – донька бандита, Марго – меркиня, Тунде – журналіст.
Почнемо з єдиного чоловіка в даному переліку, який очевидно планувався “хорошим прикладом”. Його лякали, але приваблювали зміни у жінках. Взагалі, його сексуальним проявам та фантазіям було відведено стільки сюжетного місця, що читати це було аж некомфортно. Тим не менш, він стає одним з перших журналістів, який висвічує бунти в країнах, де жінки фактично не мали прав та сприймались як власність. Він не боїться, що вони його вб’ють, бере інтерв’ю, працює на великі телеканали й часто рятується власним шармом. Тунде ніби “свій” і все було б чудово, якби не його власне сприйняття того, що відбувалось. Він майже від самого початку, хоч і лише подумки, привласнює собі жіночу боротьбу за свободу. Він вважає, що “ніхто не може зробити те, що робить він” та що “цій революції потрібен голос і він ним стане”. Неприємно, ницо, але не критично. От тільки сприймати його серйозно абсолютно неможливо, бо вся його “користь” розбивається об факт існування журналісток в цьому світі. Наш найнетакіший з нетаких постійно ризикує своїм життям, насправді, просто так. Він йде туди, куди його ніхто не кликав, говорить про те, чого сам не знає і врешті решт втрачає все, бо його записи привласнила коханка-журналістка, якій він сам їх і відправляв “на зберігання”. Тунде взагалі частіше думає не головою, навіть дратує, але його щиро шкода.
Марго – куди більше розчарування. Від початку вона нам демонструється як сильна, розумна й амбітна жінка. Вона не губиться в критичній ситуації, коли у підлітків починаються вуличні бійки, бо дівчатка тепер – ходячі електрошокери, а хлопців часто калічать. Вона вигадує рішення, вона діє, вона врешті решт стає губернаторкою, а пізніше – сенаторкою. Марго контролює власну силу й довго приховує її, аби не лякати колег та електорат. Її історія ніби обіцяє нам стільки всього цікавого, а завершується тим, що вона перетворюється на типового “пузатого депутата”. Знахабніла від влади, жорстока й безсердечна. Неможливо не згадати те, що вся її родина живе довкола її політичних амбіцій, а чоловіку, який її завжди підтримував, вона зраджує на якомусь політичному прийомі просто так, бо захотіла. Ми нічого не дізнаємось про її думки чи почуття з цього приводу, це просто було поставлено як факт. Мотивація? Пояснення стосунків у родині? Для чого?
Роксі – мій особистий біль. Вона в нас, відповідно до сюжету, найсильніша з тих, кого ми бачимо. Її маму вбивають і вона вже в п’ятнадцять років мститься за неї, підсмаживши власною силою бандита з іншого клану. Крім всього іншого, вона – байстрючка, яка пізніше перебере на себе управління тіньовим бізнесом, бо стане найсильнішою в “родині”. До речі, це єдина персонажка, яка відстоювала перед іншими жінками чоловіків та нагадувала, що серед них є хороші. Наче в покарання за довіру, її брат та батько зраджують її, вирізають мотанку й вшивають братові, бо “так природньо” та “уяви скільки ми отримаємо грошей за таке”. А, і в кінці виявляється, що сам батько замовив вбивство її мами, а Роксі його милує та не вбиває, хоча до цього перебила всіх причетних. Фінал їй авторка прописала з натяком на вагітність від Тунде та плануванням родини. Вони з ним один раз спілкувались і один раз переспали. Власне, до цього Тунде тижнями переховувався в лісі, не мився, а авторка нам описує, що від нього пахло “свіжістю та бруньками”. Огиди всьому цьому додає ще й те, що Роксі роками мала тісні стосунки з Еллі, не тільки особисті, а й комерційні. Між ними була така хімія, що іскри літали, вони прислухались одна до одної та завжди прикривали спини, але ні – авторка вирішила, що нам треба швиденько зробити мутки між Роксі і Тунде, за один розділ. Ви думаєте це жарт? Ні, все вмістилось справді в один розділ, а ми маємо в це повірити.
Власне перейдемо до останньої сюжетної гілки, яку я згадаю в цьому огляді – Еллі. Сирота, яку ґвалтує вітчим, вона вбиває його, тікає, знаходить монастир та вигадує собі нову особистість “Єва”, а пізніше – “Матір Єва”. Еллі розумна, але абсолютно хвора на голову, в неї релігійна травма й вона розмовляє в голові з Матір’ю. Тим не менш, вона однією з перших здогадується керувати електричними імпульсами в чужому тілі. Врешті решт, в неї виходить створити секту, яка пізніше розповсюджується й стає новою релігією по всьому світу. Еллі – вже Матір Єва – стає сильною світу цього, впливає на уряди, лікує людей і каже, що то воля Великої Матері, а сама плете павутину, аби створити нарешті “безпечне місце”. І до чого б міг дійти її сюжет? Феєричне викриття її технік маніпулювання струмом? Співпраця з визнаною медициною, яка б могла вирішити багато проблем? Не розкатуйте губу, бо от що ми маємо: вона дізнається, що зґвалтувати її було ідеєю прийомної матері й ламається. От і все. Персонажка, яка пережила стільки всього, просто стерта в пусте місце? Дякую, не цікаво. Окрім того, вся вина за зґвалтування Еллі перекладається в тексті на мачуху, що взагалі абсолютний жах.
В кінці нещасні всі.
Все, що починалось як пісня справедливості й місцями помсти, перетворюється на садистичний маразм та завершується ядерною війною. Ось так просто, століттями при патріархаті світ не знищувався, а при місцевому матріархаті бац, і за десяток років світ стертий, щоб переродитись. Це все виглядає як якесь знущання й фантазія людини, яка щиро ненавидить жінок, ба більше – вважає їх в сотні разів гіршими за чоловіків.
Останню третину книги з чоловіків дуже жорстоко знущаються, повсякчас ґвалтують та принижують. Так, абсолютна більшість описаного – лише дзеркало на реальні проблеми, які переживають деякі жінки навіть сьогодні, але читати це гидко. В більшості таких ситуацій відсутня будь-яка мотивація.
І от наче всього цього було мало: переклад просто мерзенний.
Не знаю, хто й як за це відповідав, бо команда, що працювала над текстом налічує мінімум три людини: перекладачка, коректорка та випускова редакторка, але цьому перекладу потрібен ПЕРЕКЛАД. Якщо хочете читати цю книжку, вам доведеться запастись терпінням та тлумачним словником української мови. Не вірите? Слідкуйте за руками!
Воднораз, кількоро, заки, крицею, моріг, знаття, закатрупити, охляла, причі, чеберяє, без огуди, калабаня, наброд, риштовання, перехнябилися, знагла, жилава, линва, загилити, шерега та інші, терпіння виписувати які мені не вистачило. Деякі слова тільки спершу здаються інтуїтивно зрозумілими, деякі просто невживані та єдиний сенс їх використовувати в перекладі – потішити власне его та “навчити” читача. Я взагалі почитати художню історію хотіла, а не підручник. Дякую, що спитали.
Останнє за місцем, але не за значенням – слово “парата”. Його немає в словнику “Горох”, але пошук в інших джерелах залишив нам два варіанти: “парата” – муніципалітет у Франції або “паратХа” – хлібці, що належать до кухні Південної Азії. За сенсом, це скоріш одна з численних одруківок. Бонусом йдуть навіть пропущені слова в деяких реченнях, а один раз навіть англійську літеру “В” переклали на схемі, а в описі схеми – забули й залишили “В” замість “Б”.
Чи вина це видавництва, чи особливий стиль представників команди, та я про всяк випадок обходитиму їх всіх стороною, разом з авторкою.
