«Було класно, але людей забагато».
Кілька днів тому ми обідали з подругою, яка займається організацією великих фестивалів у Києві. Тих самих, де тисячі відвідувачів, фудкорти, сцени, бренди, фотозони і черги за улюбленим напоєм. Можливо, саме тому ця розмова мене так зачепила. Свою кар'єру я теж починала з івентів. А маркетингова освіта навчила мене дивитися не лише на події, а й на людей. На те, як змінюється їхня поведінка, звички та очікування.
Розмова зайшла про коментарі після останніх заходів.І виявилося, що все більше негативних відгуків пов'язані не з організацією. Не з цінами. Не з програмою. А з кількістю людей.
«Було важко дихати.»
«Через дві години захотілося додому.»
«Занадто шумно.»
«Почалася панічна атака.»
«Мені сподобалося, але більше не піду.»
Звучить парадоксально. Адже ще біля десяти років тому для будь-якого організатора головним страхом був напівпорожній майданчик. Повний фестиваль означав успіх. Сьогодні повний фестиваль дедалі частіше означає втому. І справа, схоже, не лише у фестивалях.
Ми стали менш витривалими до натовпу?
Після тієї розмови я почала згадувати власних знайомих. Людей, які раніше легко проводили весь день, а то і 2, на Atlas Weekend, увечері ще їхали на афтерпаті і гуляли до світанку, а потім їхали на сніданки в МакДональдз. Людей, які купували квитки на великі концерти заради атмосфери натовпу. Людей, які шукали галасливі бари та багатолюдні події. Це вік?
Покоління, яке пропустило великі тусовки
З'явилася одна цікава гіпотеза. Люди, яким зараз близько двадцяти років, пережили дуже незвичний шлях дорослішання. Спочатку пандемія. Потім повномасштабна війна. Фактично кілька років життя, коли великі події або не проводилися взагалі, або відходили на другий план. Для частини молоді багатотисячний фестиваль сьогодні — це не повернення до нормальності. Це новий досвід. Можливо, вони просто не встигли звикнути до таких форматів. Не встигли навчитися існувати в них так само природно, як покоління до них. Але навіть ця версія не пояснює всього. Тому що схожі відчуття мають і люди, які чудово пам'ятають концерти, клуби та фестивалі нульових і десятих років.
За останні шість років ми пройшли через кілька подій, які навряд чи можна назвати звичайними. Психологи часто говорять про те, що нервова система людини має обмежений ресурс. І якщо цей ресурс роками витрачається на виживання, то рано чи пізно організм починає економити сили. Можливо, саме тому сьогодні багатьом стало складніше переносити те, що колись здавалося звичайною частиною розваг: шум, натовпи, черги, надлишок стимулів. Не тому, що люди стали слабшими. А тому, що їхня межа навантаження змістилася.
Нова розкіш — це спокій
Є ще одна цікава зміна. Раніше статус часто асоціювався з доступом до чогось популярного. Потрапити на концерт, куди не дістати квиток. Потрапити в ресторан, де черга на місяць вперед. Опинитися там, де багато людей. Сьогодні дедалі більше людей платять за протилежне. За окремий столик. За менший зал. За камерну дегустацію. За місце, де немає черги. За можливість побути серед меншої кількості людей. Ніби після років надлишкового стресу дефіцитом став не доступ до подій, а доступ до тиші. Я, наприклад, часто обираю ранок у будні, для походу в ТЦ, а на вихідних мене майже неможливо зустріти в кінотеатрі. Не тому, що я стала менш соціальною. Просто комфорт дедалі частіше перемагає ажіотаж.
Можливо, ми просто спостерігаємо за тим, як змінюється українське суспільство після кількох років життя в режимі постійного напруження. І тоді фраза «було забагато людей» говорить не про фестиваль. Вона говорить про нас самих. Про те, як змінилася наша здатність витримувати світ навколо. І про те, що новою розкішшю, можливо, стала не подія.
А можливість обирати, скільки цього світу впускати у своє життя.
