Земля
Відразу скажу, що книга мені зайшла. Була б у доступі наступна — я б узялася її читати відразу по закінченні першого тому. Але поки що доведеться почекати.
«Колонія» — це перша книга із циклу «Нові темні віки». Події в ній відбуваються на Землі та на Марсі у не дуже віддаленому майбутньому — 2141 році. На історію вплинула і пандемія COVID-19, і, звісно, російсько-українська війна, проте це не робить її гіршою, навпаки, читаєш — і розумієш, що ось зараз, ти знаходишся тут, разом з автором і героями, шкірою відчуваєш їх мотиви і почуття, не дивуєшся їх періодичному довбограйству, бо вже реально прожила це і бачила на власні очі.
Починається все на Антарктичній станції Амундсена-Скотта, де учені ведуть спостереження за нейтрино, що прибувають із космосу. Під час своєї першої нічної вахти асистентка фіксує неймовірну їх кількість. Одночасно десь у іншій точці земної кулі зникає з радарів вантажний літак…
Якщо ви думаєте, що далі буде щось про нейтрино, їх пошуки тощо, то ні, не буде. Далі автор послідовно знайомить нас з усіма персонажами, шматочок за шматочком викладаючи перед читачами мозаїку світу майбутнього, з усіма його проблемами.
Ех, як ж мені хотілося написати у попередньому реченні «принадами», але ні. Люди тут лишаються людьми, тому якогось спільного підкорення космосу заради загального добробуту й світлого майбутнього немає.
Є проблемні екваторіальні території — де глобальне потепління вже спричинило неймовірні посухи. Є підвищена концентрація метану у водах Північного льодовитого океану. Є міжнародна спільнота, що балансує на грані нової світової війни (вгадайте, хто розхитує човна?) Є навіть прихід президента – популіста у США, що в останній тиждень злітає вгору на нездійсненних лозунгах і виграє вибори, не маючи ані найменшого розуміння, з кого формувати керівний апарат.
Марс
Паралельно з усім вищезгаданим є Марс. Не Мекка, але близький до неї, бо на ньому є те, що манить більше, ніж лякають усі складнощі перельоту та подальшого життя під куполами у вічній готовності до розгерметизації. Теломід. Ліки, що були розроблені для захисту теломер від космічного випромінювання і, відповідно, колоністів від онкології. Побічним ефектом теломіду стало неймовірне довголіття. Заборонений на Землі, він є приманкою для дилерів чорного ринку і, звісно, засобом політичних маніпуляцій.
Крім того, на Марсі назріває соціальна криза: підростає молоде покоління, яке жодним нормальним чином не інтегроване у високооплачувану роботу, я б сказала, практично виключено із ланцюга, в якому гроші заробити можна. Спусковим гачком ситуації стає неспроможність «старшого» покоління усвідомити появу нової рушійної сили — людей, народжених на Марсі.
Році так у 2008-ми на одній з філософських конференцій у моєму рідному ВНЗ я почула шикарну пропозицію від, як це не дивно, військового. Конференція була присвячена Ціолковському і подальшому розвитку філософських теорій. Вчені сперечалися, з’ясовуючи що саме матиме вплив на формування майбутньої філософії космізму (не питайте). А запрошений льотчик ВПС вийшов до трибуни і сказав «Я вас слухав-слухав і ось що маю запропонувати: не тягніть проблеми у космос, лишіть їх на Землі».
Так от, можливість лишити проблеми на Землі колоністи феєрично (і очікувано) продовбали. Вони розділені на росіян, українців, падді… Є купа приватних охоронних фірм, що накопичують заборонену зброю. Є ті, хто наживається на безкоштовному для всіх марсіан теломіді. І є управляюча, а по суті, правляча верхівка, що звично оглядається на Землю, не помічаючи того, що відбувається у неї під носом, бо всі, хто був народжений на Марсі, для них досі «просто діти». Але дитина зі зброєю в руках, особливо під куполом, за межами якого майже вакуум — це сила, з якою неможливо не рахуватися.
Тому не варто, зовсім не варто ображати тих, від кого залежить твоє майбутнє…
Загальні враження
Якщо ви любите тверду НФ — «Колонія», це саме те, що вам потрібно. Переліку використаної літератури може позаздрити і дисертація.
Звісно, спеціалісти в окремих галузях знайдуть до чого прискіпатися — наприклад, єдине чим автор запам’ятався моєму начальнику, це те, що переплутав синус і косинус у своїй науковій статті… Цікаво, що якісь помилки у формулах були і у першому виданні (їх виправили у наступному), але на якість тексту вони точно не вплинули.
Окремої уваги заслуговує робота над мапами, адже показані міста та станції вписані у реальний марсіанський рельєф.
Єдиною вадою «Колонії», на мій погляд, є форм-фактор.
Придбавши книгу із першого накладу, дочитати її я змогла лише зараз. Дуже частково — через те, що їй довелося позмагатися з Прустом (Пруст програв), а в основному через те, що книга велика і важить майже кілограм. Зручно читати таку можна вмостившись на канапі на балконі чи десь у кріслі перед каміном. Розкривається вона, до речі, нормально і прошита таким чином, що палітурка від цього не псується. Але її не запхнеш у рюкзак — вона займає третину корисного об’єму, і тримати таку перед очима в ліжку теж не виходить — заважка… Починаючи з січня я її читала зовсім уривками і прочитала від сили третину. А потім настав травень. Що ж, завдяки довбаній русні у мене знайшовся час. Коли, як не зараз? Де, як не в калідорі?
Висновки
Мені здається, ця книга написана з прицілом на майбутній телесеріал. У ній дуже багато героїв, в кожного з них — своя історія, а довкола них — продуманий і багатий на події світ. Через велику кількість персонажів початок іде досить важко, саме тому, що кожен з них — це окремий пласт історії, на перший погляд ніяк не пов’язаний із центральною проблемою. А проблема є, вона реальна, і, напевне, у майбутньому може стати тим, що згуртує людство. Адже ніщо не гуртує настільки сильно, як наявність зовнішнього ворога. Та поки що цей ворог невидимий і, майже до останніх сторінок про його наявність автор не говорить. Звісно, перебуваючи ззовні ситуації, і маючи в голові величезну базу апокаліптичних сценаріїв, вибудованих у літературі і кінематографі, важко не здогадатися, до чого усе йде. Але, як на мене, автор досить вдало розгортає події і надає підводки до майбутніх висновків. В усякому разі в мене не виникало відчуття, що я вже все зрозуміла, а герої ще досі гальмують, як, наприклад, у «Проблемі трьох тіл» Лю Цисіня, де все було зрозуміло ще на другій ітерації, а автор все жував і жував думку…
Тож, чекаю на продовження!
