The Washington Post
Переклад: t.me/in_factum
Солдати 47-ї окремої механізованої бригади чекали настання темряви, перш ніж сісти у свої бойові машини "Бредлі", надані США. Було 7 червня, і довгоочікуваний контрнаступ України ось-ось мав розпочатися.
Метою на перші 24 години було просунутися майже на дев'ять миль, досягти села Роботине. Потім стояла задача відвоювати Мелітополь і перерізати російські шляхи постачання.
Ніщо не пішло за планом.
Українські військові очікували побачити мінні поля, але були приголомшені їхньою щільністю. Земля була встелена “килимом з мін”. Солдати навчалися їздити на своїх "Бредлі" на полігоні в Німеччині, на рівній місцевості. Але на кашоподібному ґрунті Запорізької області вони намагалися проїхати вузькими стежками, очищеними від мін передовими підрозділами.
Росіяни, що розташувалися на височині, одразу ж відкрили вогонь протитанковими ракетами. Деякі машини в колоні були підбиті, що змусило інші, що їхали позаду, звернути з дороги. Ті, в свою чергу, підривалися на мінах, ще більше розтягуючи колону. Російські гелікоптери і безпілотники налітали і атакували скупчення машин.
Війська, деякі з яких вперше пережили шок від бою, відходили на перегрупування - лише для того, щоб знову і знову наступати і відступати, знову і знову впродовж кількох днів поспіль, з однаковими кривавими результатами.
"Це був пекельний вогонь", - сказав Олег Сенцов, командир взводу 47-ї бригади.
На четвертий день генерал Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, побачив достатньо. Горіла західна військова техніка – американські "Бредлі", німецькі "Леопарди", машини розмінування - вкривали поле бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух українців.
За словами високопоставленого українського військового, Залужний наказав своїм військам призупинити атаку, поки не було знищено ще якусь частину українського озброєння, що залишилося.
Замість того, щоб намагатися прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою за підтримки артилерійського вогню, як радили американці, Залужний вирішив, що українські солдати підуть пішки невеликими групами по 10 осіб – цей процес збереже техніку і життя, але буде набагато повільнішим.
Місяці планування зі Сполученими Штатами були відкинуті вбік того четвертого дня, і вже запізнілий контрнаступ, розрахований на вихід до Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився. Замість того, щоб здійснити дев'ятимильний прорив у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 12 миль і звільнили кілька сіл. Мелітополь все ще залишається далеко поза лінією фронту.
____________________
Основні висновки, зроблені на основі звітів про кампанію:
● 70% військовослужбовців однієї з бригад, яка вела контрнаступ і була оснащена новітнім західним озброєнням, вступили в бій, не маючи бойового досвіду.
● Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще прорвати глибоку російську оборону.
● Командувач американськими силами в Європі не міг зв'язатися з головнокомандувачем Збройних сил України протягом декількох тижнів на початку кампанії на тлі напруженості, що американці приймали рішення на полі бою, не поспішаючи з висновками.
● Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Американські військові дійшли висновку, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці, зокрема у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як бойові дрони та інші технології трансформували поле бою.
● Загалом Україна відвоювала лише близько 200 квадратних миль території ціною тисяч загиблих і поранених та мільярдів доларів західної військової допомоги лише у 2023 році.
_____________________
Майже через півроку після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну поступових перемог. Сирі окопи часів Першої світової війни пронизують східну і південну Україну, а небо над ними заполонили розвідувальні і бойові дрони. Москва завдає ракетних ударів по цивільних об'єктах в українських містах, в той час як Київ використовує як західні ракети, так і власні технології для нанесення ударів далеко за лінією фронту – в Москві, в Криму та у Чорному морі.
Але територіальні кордони в червні 2023 року майже не змінилися. А президент Росії Володимир Путін - на відміну від мовчанки, яку він часто зберігав у перший рік війни - при кожній нагоді каже, що контрнаступ провалено.
Підготовка до бою
16 січня, за п'ять місяців до початку українського контрнаступу, генерал Марк А. Міллі, тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, відвідав солдатів 47-ї бригади, всього через кілька днів після того, як підрозділ прибув на полігон Графенвер у Німеччині.
Міллі, якого супроводжували співробітники штабу та вищі військові посадовці з Європи, ходив по брудному, прохолодному полігону, жартуючи з українськими солдатами і спостерігаючи, як вони стріляють по нерухомих мішенях з гвинтівок і кулеметів M240B.
Цей полігон використовувався для підготовки невеликих груп українських солдатів з 2014 року, коли Росія вторглася і незаконно анексувала український Кримський півострів. Напередодні контрнаступу зусилля були збільшені: один або кілька батальйонів, що складаються з близько 600 українських солдатів, проїжджали тут на велосипедах за один раз.
У польовому наметі Міллі зустрівся з американськими солдатами, які спостерігали за навчаннями і розповіли йому, що вони намагаються повторити російську тактику, зробивши імітацію окопів та інших перешкод, з якими українці зіткнуться в бою.
"Вся справа ... в тому, щоб досягти успіху з росіянами, вони повинні мати можливість як вести вогонь, так і маневрувати", - сказав Міллі, описуючи суть стратегії контрнаступу.
Якби це були Сполучені Штати або НАТО, операція також включала б нищівні удари з повітря, щоб послабити ворога і захистити війська на землі.
47-а бригада була обрана як "бригада прориву" на вістрі контрнаступу і мала бути оснащена західним озброєнням. Але коли Міллі здійснював обхід і спілкувався з українськими солдатами - від молодих людей до новобранців середнього віку - багато хто з них говорив йому, що вони лише нещодавно залишили цивільне життя і не мають бойового досвіду.
Міллі промовчав. Але пізніше, на зустрічі з американськими інструкторами, він, здається, визнав масштабність завдання, що стояло перед ним.
"Дайте їм все, що у вас є", - сказав він.
47 бригала була новоствореним підрозділом, який проходив навчання в Німеччині. Українське військове керівництво вирішило, що більш досвідчені бригади стримуватимуть росіян взимку, а свіжі солдати сформують нові бригади, пройдуть підготовку за кордоном, а потім поведуть наступ навесні та влітку.
Керівництво 47-ї бригади також було молодим - її командиру, хоч і загартованому в боях, було лише 28 років, а його заступнику - 25. Їхню молодість вважали перевагою; молоді офіцери засвоювали тактику НАТО, не зачеплену радянським мисленням ведення війни.
Деякі українські солдати вважали, що американські інструктори не розуміють масштабу конфлікту з більш потужним ворогом.
"Не було враховано наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів і так далі", - сказав солдат 47-ї бригади з позивним Джокер.
За його словами, українські солдати привезли власні дрони, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання інтегрувати їх в навчальні плани, оскільки програми були заздалегідь визначені. Пізніше використання безпілотників було додано після зворотного зв'язку з Україною.
За словами Джокера, американська програма мала свої переваги, в тому числі поглиблену підготовку в холодну погоду і вміння коригувати артилерійський вогонь. Але багато чого було відкинуто, коли полетіли справжні кулі.
"Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою, - сказав він. "Ми не могли використовувати її так, як нас вчили".
Американські і українські офіційні особи заявили, що вони ніколи не очікували, що двомісячна підготовка перетворить ці війська на сили, подібні до сил НАТО. Натомість метою було навчити їх правильно використовувати нові західні танки і бойові машини і "зробити їх грамотними в основах стрільби і пересування".
Наказу наступати не було
Коли навесні солдати 47-ї бригади повернулися в Україну, вони очікували, що контрнаступ почнеться майже одразу. На початку травня бригада передислокувалася ближче до лінії фронту, сховавши свої "Бредлі" та іншу західну техніку в лісосмугах сільської місцевості Запоріжжя. Розпізнавальні знаки 47-ї бригади на машинах були приховані.
Але минали тижні, а наказу про атаку не було. Багато хто в підрозділі відчував, що елемент несподіванки втрачено. Політичне керівництво "не повинно було оголошувати про наш контрнаступ протягом майже року", - сказав один з командирів 47-го підрозділу.
"Ворог знав, звідки ми прийдемо".
Міллі та інші старші американські офіцери, які брали участь у плануванні наступу, переконували українців зосередити сили в одній ключовій точці, щоб допомогти їм подолати російську оборону і забезпечити успішний прорив на шляху до Мелітополя і Азовського моря. Український план, однак, передбачав наступ у трьох напрямках - на південь двома різними шляхами до Азовського моря, а також на сході України навколо міста Бахмут.
Українське військове керівництво вирішило, що зосередження надто великої кількості військ в одній точці на півдні зробить сили на сході вразливими і дасть змогу росіянам захопити територію там.
Щоб розділити російські сили в Запоріжжі, українські бригади морської піхоти на західному кордоні сусідньої Донецької області рушили на південь до прибережного міста Бердянськ. 47-ма та інші бригади, що входили до складу 9-го корпусу, наступали вздовж головної осі контрнаступу – в напрямку Мелітополя.
План передбачав, що 47-а і 9-й корпус прорвуть першу російську лінію оборони і візьмуть Роботине. Потім 10-й корпус, сформований з українських десантників, приєднався б до бою другою хвилею, просуваючись на південь.
"Ми думали, що взяти Роботине буде простим дводенним завданням", - сказав командир бойової машини "Бредлі" з позивним "Француз".
Замінувати всі підступи
Через кілька днів після початку контрнаступу Олександр Сак, тодішній командир 47-ї бригади, відвідав захоплену його військами російську позицію. Серед іншого покинутого майна він помітив антидронові гармати, тепловізори та невеликі розвідувальні дрони.
"Я зрозумів, що ворог підготувався, - сказав він. "Ми не застали їх зненацька, вони знали, що ми прийдемо".
Сак також знайшов карту, яку росіяни використовували для позначення своїх мінних полів. Лише на одній ділянці фронту - близько чотирьох миль завдовжки і чотирьох миль завглибшки - було позначено понад 20 000 мін.
"Я б не сказав, що це була несподіванка, але ми її недооцінили", - сказав Сак.
"Ми провели інженерну та повітряну розвідку, але багато мін були замасковані або закопані. Окрім тих, що були біля лінії фронту, були міни і в глибині ворожих позицій. Ми проходили ворожі позиції і натрапляли на міни там, де, як ми думали, їх вже не було".
Американські військові вважали, що Україна могла б досягти більш значного прогресу, якщо б ширше використовувала наземні розвідувальні підрозділи і зменшила свою залежність від знімків з безпілотників.
Запорізька область здебільшого складається з рівнинних, відкритих полів, і росіяни обрали для побудови ключових оборонних споруд найвищі локації. Звідти російські підрозділи, озброєні протитанковими ракетами, чекали на колони бойових машин "Бредлі" і німецьких танків "Леопард". На чолі колони завжди йшла машина розмінування, яку обстрілювали першою.
"Ми постійно стикалися з протитанковим вогнем і знищували до 10 російських протитанкових керованих ракетних розрахунків на день", - сказав Сак.
За словами посадовця українського оборонного відомства, близько 60 відсотків українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні.
"Розрахунок наших партнерів на броньований маневр і прорив не спрацював", - сказав чиновник.
Протягом тижня після початку контрнаступу групи саперів працювали в сутінках, щоб розміновувати територію вручну. Після того, як вони розчистили невелику стежку, піхота йшла слідом.
Часто, коли українські солдати досягали російського форпосту, вони виявляли, що він також був замінований мінами. І замість того, щоб відступити, російські війська утримували свої позиції навіть під потужним артилерійським обстрілом, а це означало, що українцям доводилося вступати в ближній бій зі стрілецькою зброєю, щоб просунутися вперед.
По всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові підрозділи під назвою "Шторм Z", до складу яких увійшли бійці, набрані з в'язниць. Колишні ув'язнені атакували людськими хвилями, які називали "м'ясними атаками". Навколо Роботиного вони були змішані з російською 810-ю гвардійською бригадою морської піхоти та іншими регулярними армійськими формуваннями.
Флотилії безпілотників
На початку штурму Роботиного російське кулеметне гніздо, облаштоване в будівлі, заважало українській піхоті просуватися вперед. Рота ударних дронів 47-ї бригади відправила в повітря два модифіковані дрони, обвішані вибухівкою. Один з них пролетів крізь вікно і вибухнув. Інший, керований пілотом з позивним "Сапсан", влетів в іншу кімнату і спричинив детонацію БК всередині будинку.
Це був ранній пік використання малих FPV-дронів як високоточної артилерії. За словами операторів, вони настільки точні і швидкі, що можуть вражати слабкі місця бронетехніки, такі як моторні відсіки і гусениці.
Але Росія також розгортає флотилії таких же саморобних ударних FPV-дронів, які коштують менше 1000 доларів за штуку і можуть вивести з ладу багатомільйонний танк. На відміну від артилерійських боєприпасів, які є дорогоцінним ресурсом як для Росії, так і для України, недорогі одноразові FPV можна використовувати для ураження невеликих груп піхоти.
Евакуація поранених або доставка свіжих припасів на передові позиції також стали важкими і смертельними завданнями.
"Спочатку нашою проблемою були міни. Тепер це безпілотники", - сказав Сєнцов.
"Вони точно влучають у ціль і завдають серйозної шкоди. Вони можуть вивести з ладу "Бредлі" і, можливо, навіть підірвати його. Це не прямий вибух, але вони можуть влучити в нього так, щоб він загорівся”
Американські військові, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні війська просуваються до своєї мети.
"Ви маєте рухатися, коли ви стріляєте з артилерії", - сказав високопоставлений представник американського оборонного відомства.
"Це звучить дуже фундаментально, і так воно і є, але саме так треба воювати. Інакше ви не зможете підтримувати необхідну кількість артилерії і боєприпасів".
Але українські офіційні особи кажуть, що повсюдність і смертоносність різних типів безпілотників по обидва боки лінії фронту є найбільшим фактором, що заважає українцям або росіянам здобути значні позиції протягом багатьох місяців.
"Через технічний розвиток все зайшло в глухий кут", - сказав високопоставлений український військовий чиновник.
_________________
Хаотична обстановка на полі бою
47-а бригада заявила про звільнення Роботиного 28 серпня. Після цього туди увійшли десантно-штурмові підрозділи 10-го українського корпусу.
Лінія фронту також стала статичною вздовж паралельної дороги на півдні, де українські морські піхотинці наступали на азовське місто Бердянськ. Після повернення сіл Старомайорське та Урожайне у липні та серпні, подальших успіхів не відбулося, і українські війська залишилися далеко від Бердянська та Мелітополя.
Протягом літа одні з найзапекліших боїв точилися на кількох квадратних милях за межами Бахмуту, вздовж третьої осі контрнаступу. Українські генерали вважали, що відновлення контролю над селом Кліщіївка є ключем до досягнення вогневої переваги на південних околицях міста і переривання російських маршрутів постачання.
У липні в цей район були направлені співробітники поліції з новоствореної бригади "Лють". Бригада, що складається з досвідчених поліцейських і новобранців, отримала завдання штурмувати російські позиції в Кліщіївці, здебільшого із застосуванням вогнепальної зброї та гранат.
На одному відео з нагрудної камери, знятому у вересні, солдати пробираються крізь руїни будинків, коли навколо них лунають вибухи важких артилерійських снарядів. Переходячи від одного розбомбленого будинку до іншого, українські військові шукають серед уламків російських військових, що залишилися, і кричать їм, щоб вони здавалися, а потім кидають гранати в підвали.
Через кілька днів, 17 вересня, Україна повідомила, що повернула Кліщіївку під свій контроль. Але її деокупація не призвела до суттєвого переміщення лінії фронту навколо Бахмута.
"Кліщіївка - це фактично кладовище техніки і російських військ", - сказав командир бригади "Лють", полковник поліції Олександр Нетребко.
"Але кожен квадратний метр звільненої землі политий кров'ю наших хлопців".
Розчарування зростає
Не досягнувши значного прориву, американські чиновники влітку дедалі частіше висловлювали занепокоєння тим, що Україна не виділяє достатньо сил для однієї з південних осей, зважаючи на американське бачення.
На півночі та сході генерал Олександр Сирський контролював половину українських бригад від Харкова до Донецька. Тим часом генерал Олександр Тарнавський контролював іншу половину активних бригад, які воювали вздовж двох основних осей на півдні.
Американські офіційні особи вважали розподіл українських сил приблизно 50 на 50 неправильним і хотіли, щоб більше сил було перекинуто на південь.
"Звичайно, ворог намагатиметься знищити ваші машини розмінування", - сказав високопоставлений американський військовий чиновник, додавши, що існують методи їх маскування, в тому числі за допомогою диму.
Але оцінити підхід Києва і закликати до змін було делікатним завданням. Одним з офіцерів, який зробив це, був генерал Крістофер Каволі, який на посаді голови Європейського командування Збройних сил США контролював значну частину зусиль Пентагону з підготовки і оснащення української армії.
Каволі, однак, не міг дістатися до Залужного протягом частини літа, під час критичної фази контрнаступу, розповіли три людини, знайомі з цим питанням. Каволі відмовився коментувати це питання.
Високопоставлений український чиновник зазначив, що Залужний спілкувався з Міллі, своїм безпосереднім колегою, протягом усієї кампанії.
У серпні Міллі теж почав висловлювати певне розчарування. Він "почав говорити Залужному: "Що ти робиш?", - сказав високопоставлений чиновник адміністрації Байдена.
Українці наполягали на тому, що Захід просто не дає їм авіації та інших видів озброєнь, необхідних для успішної реалізації комбінованої стратегії.
"Ви хочете, щоб ми перейшли в контрнаступ, ви хочете, щоб ми показали блискучі успіхи на фронті, - сказала Ольга Стефанішина, віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.
"Але у нас немає винищувачів, тобто ви хочете, щоб ми кинули наших солдатів, змирившись з тим, що ми не можемо їх захистити?".
Під час серпневої відеоконференції, за якою незабаром послідувала особиста зустріч поблизу польсько-українського кордону, американські військові відстоювали свою позицію. Вони заявили, що розуміють логіку зосередження російських сил на різних ділянках фронту, але стверджували, що глибокого просування вперед не буде, якщо українці не зосередять більше сил в одній точці для швидкого і рішучого просування.
У відповідь Залужний виклав проблеми в суворих термінах: відсутність повітряного прикриття, більше мін, ніж очікувалося, і російські війська, які вражаюче окопалися і ефективно перекидають свої резерви, щоб закрити прогалини.
"Я б не охарактеризував цю зустріч як зустріч "прийди до Ісуса" і якусь масову драму - йди наліво, йди направо, - сказав Міллі в інтерв'ю.
"Я б так не сказав. Я б сказав, що це нормальний процес, коли професіонали військові начальники ... регулярно зустрічаються, щоб оцінити ситуацію і внести корективи, які відбуваються на місцях".
У липні, коли в Україні закінчилися артилерійські снаряди, а контрнаступ сповільнився, адміністрація Байдена змінила позицію щодо надання Україні артилерійських касетних боєприпасів, причому президент відкинув занепокоєння Державного департаменту, що репутаційні ризики були занадто високими, враховуючи історію вбивств і поранень цивільних осіб з використанням цієї зброї.
Остаточне ключове рішення про передачу зброї було прийняте у вересні, коли адміністрація погодилася надати варіант армійської тактичної ракетної системи, відомої як ATACMS.
Моральна дилема надсилання касетних боєприпасів в Україну
За словами українських офіційних осіб, ані пускові установки ATACMS, ані касетні боєприпаси не вивели Україну з глухого кута, в якому вона опинилася на полі бою.
Протягом усього контрнаступу Україна продовжувала наносити удари далеко в тилу ворога, намагаючись послабити російські сили і посіяти паніку в російському суспільстві. Києву не дозволено використовувати західну зброю для нанесення ударів по Росії, тому замість неї використовується флот вітчизняних безпілотників. Деякі з них змогли досягти цілей у Москві, а інші пошкодили російські нафтобази вздовж Чорного моря. Військово-морські дрони також успішно вражали кораблі Чорноморського флоту Росії.
Нещодавно Україна закріпилася на півдні Херсонської області, встановивши плацдарм на лівому березі Дніпра. Але неясно, скільки зброї, особливо артилерії, було перекинуто через річку, щоб загрожувати російським лініям постачання з Криму.
Україна перестала просити більше танків і бойових машин, незважаючи на те, що інтенсивно лобіювала їх отримання протягом першого року війни.
"Багато зброї, - сказав високопоставлений український військовий чиновник, - було актуальним ще минулого року".
Заморожені лінії
Наприкінці вересня під час зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом Володимира Зеленського запитали, чому його військові продовжують перекидати стільки сил на схід, а не на південь. Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, вони програють війну.
За словами співрозмовника, Зеленський визнав, що серед деяких його командирів існують різні погляди. Але більшість вищих українських військових чиновників продовжували вважати, що перекидання більшої кількості військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.
Тоді в середині жовтня росіяни спробували зробити саме це, розпочавши запеклий штурм східноукраїнського міста Авдіївка, яке знаходиться. Тепер росіяни перейшли в наступ, причому чотири бригади рухалися в колонах танків і БМП і наступали на одній вузькій смузі фронту.
В авангарді йшла інженерна техніка з мінними тралами. Саме так українці розпочали свій контрнаступ. І так само росіяни зазнали серйозних втрат - українські офіційні особи стверджували, що за перші три тижні штурму було вбито понад 4 000 російських військових - перш ніж перейти до розгорнутого наступу, так само, як це зробили українці.
На початку жовтня 47-ма бригада, після короткого перепочинку в боях, була ротована і знову перейшла в контрнаступ. Зеленський публічно пообіцяв, що Україна продовжить наступ взимку, коли погода ще більше ускладнить будь-яке просування вперед.
Однак наприкінці жовтня війська 47-ї раптово перекинули на схід, на захист північного флангу Авдіївки. Разом з ними пішло і західне озброєння - німецькі танки "Леопард" та американські бойові машини "Бредлі".
Передислокація до Авдіївки стала несподіванкою для бригади, але це також стало сигналом, що операція на Запоріжжі “заморозилася” на фіксованих рубежах.
1 листопада в інтерв'ю виданню Economist Залужний визнав, що раніше було неможливим - війна зайшла в "глухий кут".
"Швидше за все, - сказав він, - глибокого і красивого прориву не буде".
