Крила свої відростити,
Після того як вони згнили.
Не найприємніше діло в житті,
Та все ж викарбуй це в голові.
Ти все спаплюжив і загубив,
Та пам'ятай - ти ненайгірший серед усіх.
Крила твої це грунт під ногами.
Немає його і ти вже з кінцями...
Дурні ці ідеї про крила мої,
Та все ж вони мають бути в житті.
В моєму, твоєму та всіх від усіль.
Ми всі білі діти в житті цім повір.
Наші душі як сонце, яскраво співають,
І мріють про боже займання сердець.
Для цього й живемо, для цього й вмираєм,
Заради кохання, заради згорання.
Не важливо - сьогодні чи завтра,
Ми загоримся і будем кохати.
Кохати без тями людей і себе.
Колись ми згорим у цьому займанні.
Ми будем тліти та висихати.
Попелом тихо білим зсипатись.
Окропим його святими слізьми.
Та відростим крила нові.
