“Ülker” — всесвітньо відома турецька харчова компанія, що спеціалізується на виробництві солодощів та напоїв. Компанію заснував у 1944 році кримський татарин Сабрі Улькер (крим. Sabri Ülker). Його вважали одним із найзаможніших в світі кримських татар.
Історія родини Улькер
Сабрі Улькер народився поблизу Алушти в селі Кьорбекюль (крим. Körbekül, укр. Корбек, після 1945 року Ізобільне) у 1920 році. Його батько Девлет-хаджі Іслам був імамом в місцевій мечеті (крим. imam — голова мусульманської громади, чоловік, який керує молитвою в мечеті). Дитинство Сабрі проходило у дуже складні часи, коли кримськотатарський народ розкулачували, виселяли на Сибір, а інтелігенцію розстрілювали. Через жорстоку політику радянської влади у 1929 року родина Улькер переїхала до Туреччини.
Спогади з дитинства були для Сабрі Улькера надзвичайно важкими, пізніше він згадував:
“Ми пережили дуже болючі моменти, які тривали не дні, а місяці. Хто може це все забути? Всі наші сади, виноградники та поля були конфісковані і нам сказали, що наша земля тепер є власністю держави, і що вона підлягає перерозподілу. Освічених, працьовитих людей, а також тих, хто не дотримувався їхньої думки, почали висилати до Сибіру або на Урал. Людей вишиковували в шеренги і починали розстрілювати в упор. Сцени з фільму "Доктор Дживаго" повторювалися буквально сотні разів по всьому регіону. Вони постійно намагалися змусити мого батька і нас, дітей, приєднатися до груп засланців”
Створення компанії “Ülker” та історія її успіху
В 1944 році Сабрі разом зі своїм старшим братом Асимом (крим. Asım Ülker) відкрили невеличку пекарню в Стамбулі та почали виготовляти печиво. Важкі спогади з дитинства і Друга світова війна підштовхнули Сабрі готувати для дітей, аби діти під час війни не забували смак печива:
“Ми віримо, що кожна людина, незалежно від того в якій країні вона народилась, має право мати гарне дитинство”
Спочатку колишній власник пекарні скептично ставився до прагнення молодих Улькерів, адже через старі агрегати, що постійно ламалися в цеху, вже не одні такі “бізнесмени” змушені були продати виробництво назад, але за більш низькою ціною. Проте, маючи інженерні навички та кмітливість, Сабрі розбирався в техніці, тому вирішив самостійно лагодити і покращувати обладнання. Це стало гарною перевагою за загального дефіциту запчастин після війни. У таких умовах брати, найнявши ще трьох працівників, першого року випускали приблизно двісті кілограмів печива на день.
Згодом їх продукція стала набирати популярності серед покупців дрібних магазинчиків Стамбула та передмістя, їх продукція стала надзвичайно популярною, а асортимент почав розширюватися.
“Ülker” було одним із перших турецьких підприємств, яке залучило на роботу іноземців, відкрило науково-дослідну та гігієнічну лабораторії. Крім цього, компанія багато уваги приділяла логістиці та маркетингу своєї продукції.
Вже у 1974 року компанія “Ülker” вийшла на світовий ринок. За словами Улькера особливістю його успіху була наполеглива праця, якісний продукт, а також максимальна увага рекламі. З першого ж дня він вважав рекламу надзвичайно важливою і з 1950 року активно рекламував свою компанію “Ülker”.
“Тату, не забудь принести на вечір Ülker” — цей рекламний слоган у 1970-ті роки із мелодією, що запам'ятовується, став народним хітом, який насвистував кожен турок у вуличному кафе.
Сабрі Улькера називали “шоколадним королем”, а його новаторські ідеї не лише принесли компанії “Ülker” надзвичайний успіх, а й сприяли економічному розвитку Туреччини.
Родина Улькера відома також своєю благодійністю. У 2009 році вони заснували Фонд Сабрі Улькера, спрямований на розвиток здоров'я населення в галузі споживання харчових продуктів.
У 2014 році сім'я Улькера пожертвувала 24 млн. доларів на користь Гарвардського університету. Фінансування, розподілене протягом 10 років, було надано для створення Центру Сабрі Улькера з досліджень поживних речовин, генетичних та метаболічних процесів при Школі охорони здоров'я імені Т.Х.Чана. Центр займається хронічними та комплексними захворюваннями, щоб допомогти людям з діабетом та серцево-судинними захворюваннями.
Компанія “Ülker” спонсорує стамбульський баскетбольний клуб “Фенербахче-Улькер” (тур. Fenerbahçe Basketbol), а також футбольні клуби “Галатасарай” (тур. Galatasaray Spor Kulübü) та “Трабзонспор” (тур. Trabzonspor Kulübü).
Усі права на компанію Сабрі Улькера успадкував його син Мурат Улькер (крим. Murat Ülker).
Зворушлива обіцянка Сабрі Улькера, яку вдалося виконати його сину
Девлет-хаджі Іслам був батьком Сабрі Улькера та останнім імамом мечеті Корбек Джамі (крим. Körbek Cami), що в їх рідному селі. Мінарет мечеті зруйнували на початку ХХ століття, а будівлю спалили 1994 року. Пізніше на її місці збудували гідростанцію, яку згодом переробили у громадську лазню і пізніше також зруйнували.
Перед смертю Девлет-хаджі Іслам заповів своєму сину Сабрі Улькеру відновити мечеть. Однак він не зміг цього зробити. Тоді цю місію взяв на себе онук — Мурат Улькер.
Мурат Улькер прибув до Криму у рік смерті батька (у 2012 році). Отримавши дозвіл на будівництво, він розпочав проект із нуля, оскільки від старої мечеті збереглася лише гола ділянка землі. Турецький бізнесмен профінансував будівництво мечеті, яке завершилося у 2014 році.
При будівництві використовували натуральний мармур та рідкісні породи дерева. Усі написи виконані арабською в'яззю, міхраб (крим. mihrap — ніша у стіні мечеті, яка вказує напрямок на Мекку) та портал на вході до мечеті вкриті сусальним золотом. Мечеть розрахована на 400—500 віруючих. Корбек Джамі вважається однією з найкрасивіших мечетей Криму.
Ця історія показує те, що навіть проживаючи десятиліття поза межами Криму, кримські татари намагаються зберегти звʼязок зі своєю землею і завжди памʼятають про свою батьківщину. Незважаючи на те, що родина Улькер вважаються турецькими підприємцями, що і є правдою, вони не забули своє кримськотатарське походження і своїми діями показують свою тяглість до Криму.
