Америка почалася зі слів Томаса Джефферсона у Декларації незалежності:
«Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всі люди створені рівними; що їх Творець наділив певними невід’ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагнення до щастя; що уряди встановлюються серед людей для забезпечення цих прав, а їхня влада походить із згоди керованих».
Ці слова настільки запали людям у душу, що згодом кожен новий штат починав свою конституцію з декларації прав — аж поки не написали федеральну Конституцію, де про права... раптово забули! Чому? Бо раби. Якщо у вас є раби — то про яку рівність і які права може йтися? Як слушно зазначив один делегат із Південної Кароліни:
«Ми мали б внести суттєві поправки до Декларації, бо значна частина нашої власності — це люди, що народилися рабами».
Александр Гамільтон взагалі пропонував, щоб лише Палата представників обиралася народом. Президент і сенатори — обиралися б опосередковано, виборчими колегіями, пожиттєво. Такий собі республіканський еквівалент короля та палати лордів. Президент міг би накладати вето на будь-який закон, без можливості подолання. Федеральний уряд мав би право призначати губернаторів штатів, які, своєю чергою, могли б ветувати закони штатів. Президент призначав би федеральних суддів на довічний термін, і ті могли б скасовувати будь-які закони штатів, якщо вважали їх неконституційними.
До речі, перший офіційний титул Джорджа Вашингтона, затверджений Сенатом, був:
«Його Високість, Президент Сполучених Штатів Америки і Захисник їхніх свобод».
Вашингтон мав карету, запряжену шістьма білими кіньми, в супроводі слуг у помаранчево-білих лівреях. На публічних подіях його величали «Ваша Високоповажність», а оркестр виконував «God Save the King».
Проєкт Гамільтона виявився занадто монархічним, але «три п’ятих» — це реальність. Було прийнято норму, згідно з якою три п’ятих поневоленого населення враховувалися при розподілі місць у Конгресі та виборців президента. Делегат із Массачусетсу саркастично зауважив, що, можливо, варто тоді вже й волів на Півночі рахувати, якщо вже раби — це частина політичного представництва.
Південні штати також отримували право на федеральну військову підтримку у разі повстання рабів, а також на повернення втікачів з будь-якої частини країни.
Чому ж Конституцію написали саме так? Щоб зрозуміти це, треба уявити, яким було життя до незалежності.
Тоді штатами керували губернатори — британські джентльмени з великими боргами та впливовими покровителями. Прагнучи відновити свої занедбані статки, губернатори намагалися максимізувати свою зарплату, яку платили місцеві ради, для цього треба було заслужити прихильність членів ради, яких обирали кваліфіковані виборці, що це таке? право голосу мали лише чоловіки, що володіли власністю, якої достатньо щоб утримувати себе та свою сім’ю, що означало принаймні невелику ферму чи магазин.
До речі, в самій Англії лише чверть чоловіків мали право голосу, тоді як в Америці — дві третини. На практиці явка рідко перевищувала чверть. Дороги були погані, погода часто була штормовою, а виборчих дільниць було небагато: зазвичай лише по одній на округ. Більшість виборців мали більш нагальні справи на своїх фермах, і вибори часто проходили без конкуренції. Наприклад, у Вірджинії між 1728 і 1775 роками дві третини виборів відбувалися без жодного суперника.
Американська колонія була поганим місцем демократії.
Місцеві депутати налагоджували зв’язки з губернатором, який їм що? — виділяв земельні ділянки! Все банально й вульгарно.
Вашингтони, Франкліни — це просто депутати які напиздили купу землі! спекулянти, які наживалися на земельних схемах. Отримували землю оптом, потім — здавали її в оренду. А якщо поселенець не платив — його судили, суд він, звісно, програвав, бо суддів призначав губернатор, у змові зі спекулянтами.
Це все дуже дратувало народ.
У 1770 році у Північній Кароліні повстали «регулятори» — люди, які виступали не проти влади, а за законність. Вони зірвали суд у Гіллсборо, вигнали суддю Річарда Хендерсона, побили трьох адвокатів. Розгромили магазини, спалили будинок головного юриста округу. Губернатор Трайон привів 1100 вояків проти 2500 повстанців. Погано озброєні, без артилерії, регулятори програли. Одного повісили, багатьох — відшмагали.
Окрема улюблена історія — про індіанське плем’я ваппінгерів.
Вони прийняли християнство, підтримали британців у війні з французами. Але коли повернулися — їхню землю вже забрали спекулянти. Ваппінгери уклали союз із білими поселенцями з Коннектикуту: ті представляли їх у суді, натомість отримували землю в оренду на 999 років. Лідерами були вождь Даніель Німхем і фермер Семюел Монро.
Спекулянти домоглися арешту Монро за державну зраду. Його прихильники звільнили його з в’язниці, вигнали орендарів спекулянтів. У відповідь губернатор Мур надіслав британські війська. Арештували шістдесят осіб, спалили їхні господарства. Лідера опору Вільяма Прендергаста засудили до страти, але король його помилував.
Ваппінгери вирішили відправити делегацію до Лондона, шукати справедливості в самого короля. Імперські чиновники стали на їхній бік, Рада з торгівлі назвала дії губернатора Нью-Йорка «нерозумно жорсткими». Та колоніальна рада відмовилася виконувати рішення Лондона. Вони побоювалися: якщо Ваппінгери здобудуть захист від корони, колоніальна еліта втратить контроль над землею. Один адвокат спекулянтів прямо сказав:
«Це відкриє двері для найбільших лих, бо значна частина провінції перебуває в такому ж правовому становищі».
Ваппінгери стали першим тривожним дзвінком.
Коли Британія отримала Канаду, колоністи ринули за Аппалачі. Георг III видав Королівську прокламацію 1763 року, яка забороняла приватну купівлю земель у корінних народів. Тільки Корона могла купувати в індіанців.
Це не завадило Джорджу Вашингтону розмітити собі 25 000 акрів. Його агент отримав наказ:
«Захопи найкращі землі в королівському окрузі».
Франклін, взагалі, заснував велику компанію «Велика компанія Огайо» і намагався отримати грант на 20 мільйонів акрів уздовж річки Огайо, нова колонія мала би носити назву Вандалія на честь королеви, яка походить від стародавніх германців, відомих як вандали. З цим він поїхав у Лондон, де Франклін вербував заможних аристократів і банкірів із політичним впливом, обіцяючи їм неймовірні прибутки від продажу родючих земель поселенцям. Серед інвесторів — його син Вільям, губернатор Нью-Джерсі, та кілька філадельфійських купців.
Це було б, якби росія анексувала Крим, а Франклін поїхав до Путіна просити паї.
