Важливо подумати, яка з цих заяв є більш зловісною ознакою: звичайна заява Сі Цзіньпіна про необхідність об’єднання чи незвичайна заява Кім Чен Ина про відмову від цього?
Під час свого передноворічного звернення, китайський лідер Сі Цзіньпін заявив, що «Китай обов’язково возз’єднається» і що «всі китайці по обидва боки Тайванської протоки повинні бути пов’язані спільною метою». Натомість лідер Північної Кореї Кім Чен Ин оголосив, що «возз’єднання з Південною Кореєю більше неможливе» і що конституція має бути переглянута, щоб визначити Південь як «основного ворога».
Порівнюючи мінливі перспективи та умови, які сприятимуть або перешкоджатимуть раптовому нападу, можна оцінити, де з більшою ймовірністю виникне непередбачена ситуація між Корейським півостровом і Тайванською протокою. Порівняльний аналіз показує, що криза в північно-східній Азії, швидше за все, почнеться на Корейському півострові, а не на Тайвані.
Порівняння мінливих перспектив
Протягом останніх двох місяців Кім Чен Ин передавав надзвичайно агресивні повідомлення. Під час зустрічі з питань політики наприкінці року в грудні 2023 року Кім Чен Ин сказав, що «по-новому сформулює» позицію Північної Кореї щодо Південної Кореї, назвавши її «ворогом».
Потім на Верховних народних зборах 15 січня 2024 року він оголосив про ліквідацію всіх організацій, які співпрацюють з Південною Кореєю, таких як Комітет мирного возз’єднання. Окрім риторики, до січня 2024 року Північна Корея випробувала підводний ударний безпілотник, здатний нести ядерну зброю, і гіперзвуковий плануючий апарат, і вона випустила приблизно 200 артилерійських снарядів у море біля південнокорейського острова Йонпхьон, що спонукало евакуювати південнокорейських громадян до притулків.
Чому Кім Чен Ин посилив свою агресію щодо Південної Кореї на початку 2024 року? Вчені пропонують різні тлумачення.
По-перше, це може бути пов’язано із загальними виборами в Південній Кореї в квітні та виборами президента США в листопаді. Згідно з даними, зібраними дослідниками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, Північна Корея має тенденцію до посилення провокацій у роки виборів.
По-друге, збільшення підтримки з боку Росії та Китаю могло б надихнути Пхеньян у протистоянні з Південною Кореєю та Сполученими Штатами більше, ніж це було б інакше.
По-третє, визначення Південної Кореї як ворога допомогло б виправдати подальшу агресію Північної Кореї та розробку зброї.
По-четверте, зростаюче захоплення північнокорейців багатою і демократичною Південною Кореєю, особливо серед молодих північнокорейців, може змусити Кім Чен Ина викорінити концепцію
«співвітчизників»з південнокорейцями.
Хоча немає консенсусу щодо того, яка причина є найважливішою серед цих, вчені загалом погоджуються з одним спостереженням: незалежно від причини, сплеск войовничості Північної Кореї є дуже вірогідним у 2024 році. Хан Кі Бум, колишній аналітик із понад 30 стажем років служби в Національній розвідувальній службі Південної Кореї, передбачає, що Північна Корея буде брати участь у «високоінтенсивних провокаціях, які тримають Південну Корею в заручниках, створюючи відчуття загрози навіть для американських громадян». Така провокація може мати форму сьомого ядерного випробування, ракетних випробувань поблизу Гуаму чи Гаваїв, обмеженого нападу на територію Південної Кореї або комбінації цих подій. Для раптового нападу Пхеньян може вдатися до чогось, про що аналітики в Сеулі та Вашингтоні раніше не думали.
Порівняно з цими подіями на Корейському півострові ситуація в районі Тайванської протоки раптом виглядає більш стабільною. Незважаючи на те, що очікується, що Пекін збереже військову присутність навколо Тайваню та продовжить економічні та дипломатичні наступальні дії, про що свідчить розрив дипломатичних зв’язків Науру з Тайванем, жодної дивовижної кризи не очікується. Спостерігачі з Тайваню також погоджуються, що нова адміністрація Демократичної прогресивної партії навряд чи зробить будь-які радикальні кроки до формальної незалежності.
Є кілька причин вважати, що велика криза в Тайванській протоці поки що малоймовірна.
По-перше, Комуністична партія Китаю стурбована внутрішніми проблемами, зокрема економічними. Їй необхідно уникати непотрібної конфронтації зі Сполученими Штатами та їхніми розвиненими союзниками, особливо при пошуку іноземних інвестицій.
По-друге, лідерам Китаю має бути стурбована боєздатністю Народно-визвольної армії. Останні повідомлення про широко поширену корупцію свідчать про те, що зараз не найкращий час для китайських військових атакувати Тайвань і зіткнутися з ризиком потенційного конфлікту з американськими військами.
По-третє, нова адміністрація в Тайбеї також буде зайнята вирішенням внутрішніх справ. Він має вирішити економічні проблеми Тайваню, такі як застійні зарплати та високі ціни на житло. Це завдання ще більше ускладнюється розділеним законодавчим органом, оскільки опозиційна партія Гоміньдан має на одне місце більше, ніж Демократична прогресивна партія, тоді як Народна партія Тайваню має вісім місць, позиціонуючи цю третю партію як змінну партію.
Коротше кажучи, хоча є небагато ознак того, що напруженість у Тайванській протоці зменшиться, і Пекін, і Тайбей воліли б зберегти статус-кво без серйозної кризи, переважно з внутрішніх причин. Натомість Кім Чен Ин, схоже, сповнений рішучості вдатися до більш ризикованих дій, ніж його вже войовничі провокації. Змінна перспектива Північної Кореї викликає особливе занепокоєння, якщо порівнювати умови та шляхи до кризи між Корейським півостровом і Тайванською протокою.
Порівняння умов і шляхів до кризи
З точки зору географії, Тайвань користується перевагою захисту Тайванської протоки. Щоб Народно-визвольна армія вторглася на Тайвань, вона повинна перетнути протоку завширшки 80 миль, у якій більшу частину року спостерігаються складні погодні умови. Крім того, атака амфібії потребує часу для мобілізації, яку можна було б виявити за допомогою засобів розвідки, таких як супутникові зображення.
Таким чином, китайські приготування до того, що стане найбільшим і найвіддаленішим десантним вторгненням у сучасній історії, навряд чи залишаться непоміченими. На відміну від цього, Північна та Південна Корея мають спільний сухопутний кордон довжиною приблизно 160 миль, щільно набитий боєприпасами та зброєю в демілітаризованій зоні. Крім того, обидві країни мають досвід морських зіткнень поблизу північної межі в Жовтому морі.
Це порівняння географічних особливостей вказує на те, що військові Північної та Південної Кореї мають більше шансів на випадкові зіткнення на суші чи в морі поблизу півострова, ніж військові Китайської та Тайванської зброї через Тайванську протоку.
Корейський півострів також має більше шляхів до великої кризи порівняно з Тайванською протокою через масштаб і частоту військових навчань. Минулі записи показують, що Північна Корея посилює військові провокації навколо американо-південнокорейських військових навчань.
Народно-визвольна армія також має тенденцію проводити військові навчання щоразу, коли це робить Тайвань. Однак звичайні сили Тайваню не зрівняються з китайською армією. Тому навчання Тайваню навряд чи викличуть у Пекіні таке ж відчуття загрози, як американсько-південнокорейські військові навчання в Пхеньяні.
З точки зору частоти, Південна Корея щорічно проводить два спільні навчання з американськими силами та три спільні навчання національного рівня. Тайвань щорічно проводить одне спільне навчання національного рівня під назвою «Хан Куанг» . Це означає, що Північна Корея має в п’ять разів більше можливостей використовувати навчання Південної Кореї як привід для виправдання своїх військових провокацій, ніж Китай навчання Тайваню.
Конфлікт на Корейському півострові також може швидше вийти з-під контролю через те, що південнокорейська доктрина більш образлива, ніж доктрина Тайваню.
Відповідно до білої книги оборони 2022 року, з 2012 року південнокорейські військові розробили стратегію під назвою «триосьова система». Ця наступальна військова стратегія включає превентивні удари по базах Північної Кореї, пов’язані з ядерними або ракетними атаками, і атаку у відповідь, наприклад високоточні ракетні атаки або проникнення сил спецоперації для обезголовлення керівництва.
Для порівняння, військова стратегія Тайваню має оборонний характер. Відповідно до білої книги оборони Тайваню, його стратегія спрямована на «повністю використати переваги географії Тайванської протоки» та атакувати ворога під час «найбільш вразливої фази перетину протоки». Стратегія Тайваню не передбачає превентивних або ударів у відповідь по ключових об'єктах на материковій частині Китаю або лідерам у Пекіні, як це робить Південна Корея.
Стратегічна оцінка та коригування
Усі ці елементи — географічні особливості Корейського півострова, загострення військового протистояння та наступальна військова стратегія Південної Кореї — свідчать про те, що, по-перше, Корейський півострів має більшу ймовірність військового конфлікту, навмисного чи випадкового, ніж Тайванська протока, і, по-друге, такий конфлікт може перерости у більшу кризу швидше, ніж конфлікт через Тайвань.
Деякі можуть не погодитися. Критик може заперечити, що Китай може планувати ескалацію напруженості незабаром, приблизно 20 травня, в день інавгурації нового президента в Тайбеї. Пекін може використати цю нагоду, щоб створити кризу з Тайванем, аби відвернути увагу китайського народу від внутрішніх проблем і зміцнити підтримку націоналістичної легітимності Сі Цзіньпіна. І зростання активності берегової охорони Китаю поблизу тайванського острова Кінмен у лютому може свідчити про такий результат.
Критик може також стверджувати, що Кім Чен Ин не має наміру ініціювати серйозну кризу. Враховуючи асиметрію між військовою потужністю Північної Кореї та об’єднаними силами американсько-південнокорейського альянсу, Кім може втратити більше, ніж він міг би отримати, розпалюючи кризу на півострові. Багато аналітиків вказують на те, що Північна Корея постачала велику кількість боєприпасів Росії, як доказ того, що Кім Чен Ин не готується розпочати війну проти Південної Кореї. Таким чином, критики можуть припустити, що криза та війна навколо Тайваню більш імовірні, ніж криза за участю Корейського півострова.
Однак характер потенційних криз у цих двох регіонах потребує переоцінки з точки зору передбачуваності та керованості. Дійсно, Китай, швидше за все, продовжить «новий нормальний» рівень військових дій навколо Тайваню. Пекін дотримуватиметься своєї методики, використовуючи різні інструменти в економічній, дипломатичній, юридичній та психологічній сферах на додаток до військових заходів.
Тим не менш, Народно-визвольна армія навряд чи розпочне військову атаку на тайванські острови чи вб’є громадян Тайваню, як це зробила Північна Корея проти Південної Кореї. Як стверджує Роберт Саттер, дії Китаю, що призвели до інавгурації Лай Чін-Те в травні, ймовірно, підпадають «в параметри тиску та залякування, які Пекін застосовував до адміністрації Демократичної прогресивної партії з моменту, коли партія прийшла до лідерства в 2016 році». Історичні записи також свідчать про те, що Пекін віддає перевагу контролювати зовнішню кризу, а не ініціювати її, стикаючись із внутрішніми проблемами. Географія Тайванської протоки та оборонна військова стратегія Тайваню були б корисними для контролю над ескалацією кризи.
Корейський півострів має протилежну структуру: поведінка Північної Кореї непередбачувана, і криза, ймовірно, цього разу буде неконтрольованою. Так, Кім Чен Ин може не мати наміру розпочинати війну на півострові, але провокація, окрім війни чи локального конфлікту, все ще вірогідна у 2024 році.
Оголошення Кім Чен Ин про відмову від об’єднання є ознакою незвичайного рівня або типу провокації: у будь-якому випадку Кім Чен Ин щось зробить, чи поєднає його заяву з військовими діями для внутрішньої аудиторії, чи використає нову риторику для виправдання подальшої агресії. Проблема полягає в тому, що рівень або тип провокацій, які він хоче вжити, дуже непередбачувані. Непередбачуваність погіршується через географічну особливість спільного кордону Південної та Північної Корей та надзвичайно наступальну військову стратегію обох сторін. Криза швидко вийде з-під контролю через динаміку дії-реакції. Навіть, якщо Кім Чен Ин не має наміру ініціювати велику кризу, обмежений конфлікт може швидко перерости у більшу кризу, ніж сам Кім може передбачати.
В останні роки аналітики, стурбовані одночасними кризами в цих двох регіонах, обговорювали питання про те, що зробить Північна Корея, якщо в Тайванській протоці виникне непередбачена ситуація. Тепер їм потрібно поставити запитання у зворотному порядку: якщо на Корейському півострові виникне непередбачена ситуація, що буде робити Пекін у Тайванській протоці? Чи скористався б Китай корейською кризою та вжив би опортуністичних дій проти Тайваню? Якщо ні, чи захоче Пекін обговорити з Вашингтоном, як контролювати кризу на Корейському півострові, як це було в 2017 році? Переоцінка рівнів загрози на Корейському півострові та в Тайванській протоці піднімає ці важливі питання, які вплинуть на стримування та дипломатичні дії США щодо Китаю.
Джерело — War on the rocks
