Тільки но Вілена переступила край галявини. Як все живе звернуло на неї свою увагу. Все затихло окрім журчання струмка . Кожна травичка яка росла біля стежки тягнулась до неї , квіти також розвернули до неї свої бутончики . Кожне деревце та кущик повернули своє листя до неї. Пташки розсілись по гілкам і спостерігали за Віленою. Сонячні промені неначе освітлювали їй шлях. Вона йшла не поспішаючи не відпускаючи руку Вирослава .
-Що тут відбувається ? - вона спитала ледве чутно. Але через тишу на галявині здавалося що її голос гремів.
-Я не знаю. Але думаю зараз дізнаємось.-Він лише міцніше сжав руку Вілени.Даючи зрозуміти що відступати нема куди.
Лісовик спостерігав за галявиною. Його зацікавило те що відбувалось але було видно що він не здивований.
-Я чекав на тебе. Я вірив що ти колись до нас прийдеш , дитя двох родів.
Його голос лунав не з одного місця. Було відчуття що він ширився над галявиною. Що говорив сам ліс. Вирослав і Вілена підійшли ближче до нього. Лісовик не відводив очей. Було відчуття що він дивиться крізь неї. Тим часом то тут , то там стали з’являтись інші магічні істоти. Вони з немешим ентузіазмом роздивлялись Вілену а вона їх. Високі і низькі великі і малі. Схожі на людей і не схожі на них. З листям , корою, різнокольоровою шкірою, пориті мхом , з волоссям. Здавалось що вони почали сходитись від усюди де розкинувся ліс. Декількох з них Вілена навіть змогла пізнати. Про них бабуся розказувала , їх опис врізався в дитячу уяву. Згодом як Вілена росла і пам’ять стерала ,як їй здавалось не потрібну інформацію. А от тепер коли вона бачила їх всіх в живу. Вони замайоріли новими фарбами. І гіловички , росіянки , живуни,мавки , дріади всі вони стояли навколо неї. Неначе вона опинилась в одній з бабусиних історій.Коли шурхіт знову трішки стих Лісовик почав говорити.
-Діти мої. Сьогодні настав той самий день.Вона прийшла до нас. Дитя двох родів. Людського і магічного. Вона врятує нас . Примирить з родом людським. Відновить рівновагу .
Вілена з повним не розумінням на обличчі стояла і дивилась на лісовика. Вона явно не так собі уявляла розмову з ним. Але перервати промову так і наважилась. Вирослав стояв побіля неї. Вона легненько смикнула його за сорочку . Він нагнув до неї голову .
-З чого він це все взяв ?
-Знак на твоєму тілі.
-Який знак ?
-Як пророчила Тісарра. До нас прийшла обрана в браслеті з чорно-білого листя .Як листя переплітається між собою так і ми з людьми будемо жити в мирі і злагоді.
Вілена повній розгубленості подивилась на свою ліву руку. Зап'ясток якої прикрашало татуювання. Саме те про яке казав лісовик. Коли Вілена була юною і хотіла зробити тату . Батько дозволив лише за однієї умови . Що воно буде виглядати саме так. Чи знав він що воно означатиме? Чи знав на що, обрікає свою рідну доньку? А тим часом лісовик продовжував свій монолог.
-Її місія важка але ми маємо вірити в неї. Бо немає більшого гріха ніж зневіра. Якщо ми їй допоможемо то почнеться щасливий час для наших дітей .
Тут на галявину вибігла жінка. Волосся її було зкуйовджино, в ньому було листя та гілля. Вона була боса ,спідниця розідрана. Вона вся була перемазана кіптявою,кровью і багнюкою. Її очі горіли червоним полум'ям.
-Лісовик , батечку , врятуй всіх нас !!
Всі магічні істоти переполошились . Неначе грім і блискавка вдарили в галявину. Всі перемовлялися і бігали зі сторони в сторону.
-Що сталося Морітано ? Хто тебе скривдив ?
-Це все люди . Селяни прийшли до мене на галявину . Вони кричали щоб я виходила до них. Тіж самі люди які приходили до мене ще вчора за лікуванням. А коли я не вийшла , один з них вихопив факел і підпалив будинок. З криком “ Спалимо нечисту силу “ .Я вибігла . Вони накинулись на мене. Почали бити палицями, потім ногами. Невже ми за свої добрі вчинки заслужили на все це ? Чи не лікувала я їм худобу ? Чи не допомагала з господарством ? Я дітям їх зробила захисні обереги! А чим вони відплатили?! Коли Крук кинувся мене захищати ,вони збили його палицями і розірвали!
Чим більше говорила жінка , тим далі змінювався її настрій . З розгубленого вона все більше ставала агресивною. Її очі вже не мерехкотіли , вони палали вогнем .Вогнем помсти. Вілена обвела поглядом галявину. Було видно і відчутно що істоти розділились. Їй на очі попалась Веремія .Вона зі співчуттям слухала Морітану . Мов би переживаючи її біль .
-Радій дитино. Прийшла вона. Дитя двох родів.
-Ну і де ж вона ? Де та хто захистить нас ?
Всі погляди спрямувались на Вілену .
-Да вона ж мухи скривдити не зможе !Як вона захистить нас ?
- Я взагалі не знаю що тут відбувається . Не певна що можу когось врятувати.
- Ось бачиш лісовик! Вона навіть не збираеться нас рятувати! Ми нікому не потрібні.
Але тут вона скоріше зверталась не до нього, а до всіх тих хто був на галявині.
-Вона ще не розуміє яку місію несе на собі . Коли вона увійде в повну силу .
-НЕМАЄ В НАС ЧАСУ ЧЕКАТИ ! ПОКИ ВОНА УСВІДОМИТЬ , УВІЙДЕ .. Нас всіх перебьють як комарів!
На галявині зависла тиша . Зловісна тиша .Дерева які стояли біля неї затремтіли , квіти закрили свої бутони і схилились ближче до землі .Деякі істоти кивали головами в знак згоди з відьмою. Вогонь який з’явився під ногами відьми не розповсюджуювався але й не гаснув .
-Якщо ти такий безсилий то я це зроблю. Я знайду дзеркальний меч і поставлю людей на їхне місце . Вони вбили Крука , спалили мій дім , знищили те що було для мене святим. Людям не можна вірити ! Не можна лишати без карним їх лицемірство. Ще зранку їх діти грали з Круком . Пестили його , годували . А вже ввечері їхній батько відривав йому крила.
На останньому реченні голос Морітани почав зриватись.
-Я збудую новий світ. Світ без людей !
-Морітано, твій гнів виправданий . А от чи принесе твоя лють нам спасіння?
Лісовик по троху підходив до відьми намагаючись покласти руку їй на плече. Його очі горіли зеленим вогнем . Дерева перестали колихатись , істоти знову завмерли .
- Це краще чим твоя бездіяльність . І уж тим паче краще за те що може запропонувати вона .
Морітана кинула зневажливий погляд на Вілену . І це чомусь її зачепило .
- Да хто ти така щоб так ставитися до мене ?
Але вона вже нікого не чула. Істеричний хохот пролетів по галявині. Чорний згусток диму піднявся до верхівок дерев і відлетів у небо.
Вілена розвернулася і пішла геть з галявини . Занадто багато всього і одразу звалилось на неї. Десь позаду вона чула Вирослава який просив її зупинитись. Але її тянуло звідти . Вона має провітрити голову . І тут вона вийшла на ту саму галявину ,на яку приводив її Вирослав . Чорні дерева , чорна земля . Все спалене вогнем . І десь так само стоїть чорний , спалений людьми дім Морітани . І це все зробили люди . Зробили тому що можуть . Вирослав нагнав Віленну .
- Чому ти пішла ?
- Бо там я не отримала відповідей . А з’явилося ще більше питань .
За її спиною роздався голос.
- Я відповім на все що зможу . Я мав сповістити всіх про твій прихід.
Вона обернулась і побачила лісовика.
- А тепер ми можемо побалакати наодинці ?
-Так дитино ,але будь ласка тільки не тут.
- Добре . Вони зайшли до живої частини лісу . - Як я тут опинилась ? У вашому світі .
- Ми чекали на тебе. Звали тебе . Ти й прийшла .
-Чекали на мене ? Але чому ? Розкажіть мені все по порядку .
-Тоді я раджу тобі присісти.
Лісовик махнув рукою і з під землі вилізло частина коріння і утворило щось на кшталт лави. Вілена присіла а Вирослав лишився стояти за нею.
- Я пам’ятаю неначе це було вчора. Хоча пройшло вже майже тридцять років. Прибіг до мене мій брат названий, Боромир. Він був схвильований .
Тіні навколо них закружляли. Сплелись в якомусь невідомому танці . І Вілена почала бачити якісь малюнки в які вони складались. Вони поринули в пам’ять лісовика .
Лісовик стояв на краю лісу. Доглядав за захворівшим деревом. Тут до нього сзаду підбіг звиду звичайний парубок .Але його обличчя Вілені здалося дуже знайомим.
-Привіт Добродух. Ти не повіриш що я сьогодні зробив.
-І щодо цього разу ?
-Ти пам’ятаєшь той колодязь у старої відьми Ладиниці поза хатою ?
-Ну так . І що ?
-А ти знаешь що якщо в нього заглянути у певний час , то можна там побачити власну долю.
- Да брехня це все.
- А от і не брехня . Я бачив її. Ту хто призначена мені долею. Тільки вона дивна якась. Горила з маленькою коробочкою.
-Може відьма якась ?
- Да не схожа вона ні на кого хто тут живе. Давай наступного разу разом підемо?
-Тобі робити нема чого? Краще б за лісом своїм дивився . А то і дивись кожного дня зачахне.
- Не бурчи.Краще погодься , може і свою долю побачиш?
- Я знаю свою долю. Догляти за цим лісом моя доля. І за всіма хто тут мешкає .Але з тобою я піду . То ще лихо на себе накличеш .
Ми зустрілися перед світанком . І пробрались до чарівного колодця. Зазвичай в цей час відьма спала . Її було не розбудити . Але як тільки Боромир заглянув у колодязь з хати почувся крик.
-Куди це вас занесло !!!?
Ми злякалися. Боромир підсковзнувся на слизькому камені і полетів в колодязь. Я тільки і встиг побачити зображення дівчини.
Вілена від здивування аж відкрила рота . На водному дзеркалі було зображення її матері . На вигляд їй було років двадцять .
-Я донька лісовика .
Дуже повільно і намагаючись вимовляти всі слова правильно промовила Вілена.
-Тепер в тебе дещо має стати на свої місця .Я не знаю як в Боромира там склалося життя .Але його риси в тобі я пізнав одразу . І те як на тебе реагував ліс .
- Це дещо пояснює. Але лишається все ще багато питань. Що це за пророцтво?
- Коли люди тільки почали відрікатись від нас і від своїх богів . Ворожка Тіссара виголосила своє пророцтво. “ Коли настане час , до нас прийде обрана природою і людьми . Носитиме вона браслет з чорно- білого листя . Об’єднає вона рід людськи і рід магічний як в ній поєдналась кров цих двух світів. Знайде вона дзеркало-клинок в якому ув’язнена сила Вія.І і підкориться він їй . І відновить обрана рівновагу в світі. “
Вілена сиділа і слухала Лісовика . Вона і подумати не могла що її одноманітне життя так кардинально зміниться.
- А чи можу я так само як батько потрапити назад в свій світ через колодязь ?
- Ні дитино. Княгиня давним-давно зруйнувала і хатину і колодязь. Вона навіть і не знала якою силою нехтує.
- Тобто мені лишається прийняти свою долю?
- Так , і можливо на шляху ти знайдеш спосіб повернутись до дому .
Вирослав який весь цей час стояв позаду мовчазною статуєю , поклав руку на плече Вілени і промовив .
- Я хочу піти з тобою. Я допоможу тобі . Якщо ти вирішила боротись за наш світ .
Вілена накрила його руку своєю. Вона вперше бачила щоб так ставились до майже чужої людини . Можливо цей світ вартий того щоб його врятували.
