Вовк сидів біля вогнища зі своєю незмінною чашкою. Йому вже доповіли про прибуття Арта. Біля дому Ковш шаманив зі своєю кухнею, двоє новачків йому допомагали. Вовк бачив, як Арт зайшов до Глорії, потім до Шурупа. І чекав.
Артур присів на колоду біля вогню навпроти Вовка.
— Привіт, Вовк.
— Здоров, Арт. Бачу, ростеш. Групи водиш, бандосів відстрілюєш.
— Без цього мене б уже тушкани зжерли.
— Теж правда. Які плани?
— Власне, хотів порадитися. Що робити далі.
Вовк трохи подумав.
— Йди далі, на північ. На територіях до Радара можна багато цікавого знайти. Затон, Янів теж регіони хороші для промислу. В Прип'ять лізти не раджу. Сходи в «Бар», на Військові склади.
— Ти сам був у тих місцях?
— Найдалі — на Військових складах. Далі не ходив. Зараз рідко в рейди ходжу. Тим більше, як Фаната в таборі нема.
— Ясно. Скажи таку річ... — Артур у подробицях розповів про кімнату за «Електрою» на фабриці в Темній долині.
— Та все просто. То одна із сховок Стрільця. Він так завжди підписувався. Це легенда Зони. Був всюди. Навіть на ЧАЕС.
— Знаєш його особисто?
— Знаю. Та давно не бачив.
— Ще питання. В кого ключ від Х-18?
— Не знаю. Спитай у Бармена. І ще у «Барі» є Інформатор. Той може знати. Але будь готовий заплатити. Тільки не ліз би ти туди. Там, крім Стрільця, мало хто був. Точніше, багато хто був — мало хто вийшов.
— Ну, в принципі зрозуміло. Ви, до речі, до КПП доріжку протоптали через Кузнєцова?
— Ні. А навіщо? Постачанням займається Біс. Фанат збирає артефакти з того боку і через Біса продає на Барахолці. Туди час від часу нового сталкера посилаємо. Він платить раз за прохід і все.
— Мені б напарника ще знайти.
— Гм... Напарника чи «відмичку»?
— Саме напарника, — відповів Артур.
Відмичками називали новачків, якими замість болтів прощупували аномалії. Дуже жорстокий спосіб навчитися виживати в Зоні. Раніше бувалий сталкер мав дві-три «відмички» на кожен рейд. І часто повертались не всі.
— Ні, Арт, з цим не допоможу. Тут довіра потрібна, щоб спину прикрив, а не вистрілив у неї. Добре, закінчуй базар, зараз обід буде. Потім поговоримо.
І дійсно, Ковш почав калатати в рейку біля кухні. Це був сигнал, що обід готовий. На звук зійшлися новачки. Вийшов Шуруп, взяв пайку і пішов до себе. Прийшла Глорія. Вона виглядала кумедно серед чоловіків. Як школярка. Один із новоприбулих, мабуть, не сприйнявши серйозно застереження Вовка щодо характеру дівчини, вирішив її обійняти. За секунду він лежав на землі і охав, тримаючись за ногу.
Артур, сміючись, показав їй великий палець.
— Слухай, — звернувся він до Вовка, — може, Глорію в напарники взяти? І прикриє, і підлатає.
— Ага. І залишити нас без ескулапа? Хоча... В неї питай. Тільки не піде. Вона не сталкер. А самим характером поза табором не вижити, сам розумієш.
— Та жартую, — засміявся Артур.
Артур теж взяв пайку. Ковш здивував, як завжди. Наваристий куліш був саме тим, що треба. З'ївши порцію, Артур звернувся до Вовка.
— Я пару тисяч на продукти залишу. Кому перевести?
— Ковшу й переводь. Він за це відповідає після того, як Фанат пішов.
Артур перевів Ковшу три тисячі купонів. Ковш махнув рукою і показав великий палець.
Подав голос КПК. Замовник.
«Ти на Кордоні?»
Артур подумав, що питання було зайвим. Вони й так знали, де він.
«Так.»
«Наступне завдання. У Сидора візьмеш пакет документів для професора Каланчі. Віднесеш на Болота, на базу «Чистого неба». Каланча буде чекати. Термін — 36 годин. Ціна питання — вісім тисяч у рахунок боргу.»
Артур видихнув. Новачки вже пообідали і розійшлися по справах.
Артур спитав Вовка:
— Як на Болота пройти?
— Є тут стежка недалеко. Тільки йти треба вночі.
Вовк зробив позначку на мапі.
— Чому?
— Дуже близько до блокпоста. Солдати стріляти будуть. А вночі можна проповзти. На блокпосту не Кузнєцов, там не домовишся.
— Як потрапити на базу «Чистого неба»?
— Цього не знаю. То ще ті конспіратори. Але на Болотах знайдеш Доктора, він допоможе.
— Доктора?
— Ще одна легенда Зони. Живе тут майже все життя. І Зона його не чіпає. Навіть мутанти не нападають.
— Та як таке можливо?
— Ось так. Це Зона. Питання є — відповідей нема. Ще по болотах ходять залишки ренегатів.
— Це ще що за фрукти?
— Бандоси. Але вони не під Йогою. Можеш валити сміливо. Наскільки я знаю, у них лідера нема. Та й самі вони — ніхто.
— А з чого живуть? З гоп-стопа?
— Переважно.
Артур кинув гілочку в багаття. Починало темніти. До них вийшла Глорія. Звернулася до Вовка.
— Треба допомога.
— Кажи.
— Шлунок кабана потрібен.
— Скільки часу?
— Доба. Максимум півтори. І артефакт вогняний. Той, як крапля витягнутий.
Артур перепитав:
— Як крапля? — показав «Око». — Такий?
— О, те що треба. Продаси?
— Та забирай.
— Вісім тисяч даю.
Вовк штовхнув його.
— Бери п'ять тисяч і дві псі-блокади. На Болотах знадобиться.
Глорія принесла дві упаковки рожевих таблеток.
— Це псі-блокада. Збереже твій розум. Якщо потрапиш під дію такого випромінювання — дві таблетки одразу закидай. Якщо не встигнеш — тобі випалить мозок.
Артур сховав таблетки.
— Де там такі зони впливу?
— Біля церкви. І на півночі Боліт печера є. Там теж. Відчуєш. Голоси в голові, глюки.
— А звідки воно?
— А чорт його знає. Звідти, звідки і «Електри», і «Трампліни».
— А зі шлунком що? — подала голос Глорія.
Вовк перевів на неї погляд.
— Завтра буде.
Глорія пішла. Артур дивився їй услід.
— Гарненька, правда? — сказав Вовк.
— Правда. А толку? Ні на якій козі не під'їдеш. Та тут і не до цього. Он один хотів... А потім по меддопомогу звернешся — вона й каструє ненароком. Взагалі, дівчина тут — це дивно.
— Нічого дивного, вона не одна в Зоні. Ця — медик. А є й ті, що по аномаліях лазять і в рейди ходять.
Артур не відповів. Вовк налив собі чаю. Зробив ковток і спитав:
— Ти прийшов з Темної долини. Як знайомство з Йогою?
— Нормальний мужик. З головою. Але його блатні замашки трохи кумарять. Султан теж при пам'яті. Валет — трохи гопота. Так би мовити, середина еволюції між гопником і авторитетом.
— А ці двоє чого приперлися?
— Мінісходняк був. По мою душу.
— Це за Лося, чи що? Щось дрібнувата причина, щоб за того недоноска сам Султан прибув. Валет то таке. Сімка бубнова.
— Питання не кого, а як. Я ж сам всю бригаду розмотав. То Йога мене й підпряг снорків постріляти.
— І як успіхи?
— Та нормально. З двох ніг у ребра дістав. Добре, ще не поламалися.
— Глорія дивилася?
— Так, як заходив до неї, квіти приніс.
Вовк засміявся.
— На побачення запрошував?
— Ага. З тим смородом сам ледве не здох. Поки ніс — всі мутанти розбіглися.
— Це жовті, з Ферми в Темній долині?
— Та вони ж. Каже, мазь якусь робить.
— Та нею тебе ж і намазала, мабуть.
— Чимось мазала. Жирне, як смалець. Ну та головне, що не болить.
Прийшла зміна варти. Хлопці озброїлися і пішли на пости. Поступово темніло. Два досвідчених сталкери сиділи біля вогнища і травили байки. Так, ніби були знайомі сотню років. От би Вовка в напарники... Та Артур добре розумів, що без нього табір розсипеться. А новачки, які тут є — більшість із них не доживе й до Смітника. Недавно і він був таким. А тепер те, що Вовк із нього жартує і дозволяє жартувати з себе, цікавиться його успіхами — значило багато.
Стемніло повністю. Артур попрощався з Вовком. Зайшов до свого ліжка. Скриня стояла на своєму місці з усім хабаром. Правду сказали Вовк і Фанат — тут не крадуть. Артур зібрався. Запас їжі, води, БК, медикаменти. Все було готове. У Сидора забрав пакет. Розмовляти зі старим жлобом не хотілося.
Артур піднявся на пагорб. Перед ним було менше кілометра дороги. А перед самим кінцем дороги світилися прожектори військового блокпоста. Артуру треба було пройти зовсім близько... Він глибоко вдихнув, перевірив карабін і рушив вперед...
