(Частина перша)
Голограма мерехтіла, звук рипів, і Дейра докладала максимум зусиль щоб утримувати зображення. Замість відповіді дівчина лише кивнула головою, міцно стиснула губи, щоб сильніше сконцентруватися. Відео зв’язок стабілізувався.
– Я тебе прошу... – чоловік на зображенні сумно поглянув, – дуже прошу. Будь обережна. Сьогодні дещо сталося.
Хоч зображення було не чітким, та постійно збоїло, але було помітно, що співрозмовник збентежений.
Дівчина зацікавлено подивилася і голограма ледь не зникла. Дейрі довелося витрати забагато енергії, щоб швидко відновити зв’язок, але зображення повернути не вдалося. З динаміків лунав голос, якій переривався шумом.
– Сьогодні вночі з’являлася леді Баньши. Тільки вона не кричала. Явилася на мить і буквально розчинилася в повітрі. Я ... я не знаю що відбувається. Наш храмовий жрець останнім часом виглядає дуже стри…
Зв’язок остаточно обірвався. Дівчина подивилася на свої руки. Вона відчувала магічні потоки. Складалося враження ніби їх інтенсивність швидко, майже невловимо змінюється.
“Грьобана імперія” – подумала вона. Дейрі було дуже некомфортно тут знаходиться. Її дратували величні, але такі пусті і мертві будівлі, зарозумілість місцевих і презирство, до тих, хто і досі розмовляв на мові Данні. Вона знаходилася тут, бо мусила навчатися в Університеті Полімагії. Він був доволі відомий в К’євері, але далеко не самий найкращій. Їй дуже потрібно було потрапити на виробництво кристалів. Її Богиня Айлін відчувала, що там відбувається щось неправильне, що може зруйнувати світ. Сама вона туди не могла потрапити. Надто багато там було адептів Єдиного. І поява приверне увагу того, хто має лишатися у невіданні, що вона цікавиться цим містом. Тому вона і відправила свою жрицю в це мерзенне місто.
Як назло насувалася гроза. На обрії було чорно від хмар, але над центром міста сяяло сонце. Така погода викликала у Дейри головний біль. Стан перед грозою її пригнічував. І полегшення вона відчувала лише коли розпочинався шквальний вітер, і буяла гроза. Гуркотів грім, і блискавки пронизуючи все небо вбивалися в землю руйнівною силою. В такі миті жриця відчувала прилив енергії. Зникало відчуття тиску, вона відчувала себе вільною.
На жаль, тут, в столиці імперії Велтів – Анадер, навіть грози були паскудні. Таке враження наче Тойрін – Бог Грому і Вогню, навмисно обходив це місто, наче гидував заглядати сюди. І це було не дивно. Дейра сама намагалася триматися подалі від центра міста, пронизаного липкою, спаплюженою енергією смерті. Вона не розуміла, чому у серці країни знаходиться мрець. Бездушний і розпадаючийся і гниючий шматок м’яса, який навіть не змогли нормально забальзамувати.
Це був колишній правитель цих земель. Ходили чутки що він був анергом. Серед володарів цієї країни часто народжувалися такі люди. Вони були не здатні пропускати через себе магічні потоки, та навіть відчувати їх. В темні часи анерги знайшли спосіб, керувати некротичною енергією. Для цього воно проводили страшні, криваві ритуали. Вони мордували своїх жертв місяцями, змушуючи їх відчувати нестерпний біль і підтримували в них іскорку життя. З їх страждань, емоцій страху вони отримували свою, спаплюжену магічну силу. Щоб отримати ще більше сили, вони йшли в набіги на сусідні землі. Жорстоко розправляючись з місцевими і поливаючи кров’ю землю.
З часом маги та жреці змогли знайти спосіб, блокувати цю спотворену енергію. Минули століття. Наукмаги намагалася віднайти засоби, щоб допомогти аненергам хоча б відчувати потоки. В результаті цих експериментів з’явилися дворфи. Вони хоч і не володіють магічними здібностями, але виносливі, і можуть видобувати кристали енергії в шахтах. Саме на цих, на перший погляд, звичайних камінцях і працюють маготехнічні прилади.
Аненерги зараз можуть навіть користуватися засобами зв’язку. Необхідну енергію виробляють і пропускають кристали. На відміну від магів, які керують приладами власною енергією, думками, не докладаючи ніяких зусиль, немагі мають натискати кнопки та різні важелі.
Дейра вздихнула. Зараз з магічними потоками були збої, і не лише в Анадері. Навіть в Б’ятта Туат відбувається щось дивне. Жреці скаржилися, що деякі з Богів зникли, магічні потоки стають слабкіше. Почали зникати духи природи. От навіть їх родинна леді Баньши розчинилася. Це навіть не вкладалося в голові. Біла, напівпрозора постать, з’являлася завжди в їх замку. Пронизливим, сповненим болю криком вона сповіщала про смерть когось з родини.
Останній раз її бачили півроку тому. Тоді від її крику обсипалися листя в призамковому парку. І ундіна, яка жила в найближчому ставку, плакала три години. Хоча ці духи водяні більш ніж хвилину, взагалі не могли сумувати. Саме в ту ніч загинули їх батьки.
Сльоза блиснула на очах дівчини. Вона прикусила нижню губу і мотнула головою проганяючи сумні думки.
Вона має пам’ятати навіщо вона тут. Її мета – потрапити на практику на завод “Кристалнема”. Не тому, що це найбільший виробник кристалів, не лише в імперії а й в самому К’євері. Потрапити туди могли лише талановиті студенти. В Дейри було завдання – дізнатися, що там відбувається. В продажу з’явилися дивні зразки каменів енергії від “Кристалнема”. Айлін – Богиня та що дає життя і дарує смерть, відчувала, що в них заточені душі живих істот. Тому вона дала важливе завдання своїй найсильнішій жриці, дізнатися що там коїться, і по можливості зруйнувати це виробництво.
Тому Дейрі вкрай було необхідно здати як найкраще іспити. І це було проблематично.
В Велті ввели обов’язкову здачу іспитів на єдиній мові Імперії. Вона важко давалася Дейрі. Коли дівчина хвилювалася, вона переходила на мову Данні. І як здавати іспити вона не уявляла. Від цього тривога лиш наростала.
Дейра поглянула на небо. В даличині серед хмар гралися тонесенькі сині блискавки. Вони були далеко, але дівчина відчувала їх могутність. “Треба поспішати, не вистачало ще запізнитися. Сьогодні на іспиті буде присутня циклова комісія і фахівці “Кристалнема”.
Дівчина схватила свою сумочку, в якій вміщувалися лише гаманець, ключик та телефон. Зошити їй сьогодні були не потрібні. Вже на виході спохватилася, підійшла до шафи і витягла звідти необхідні документи. Це теж її нервувало. Вона звикла що все, саме необхідне є в її телефоні. Достатньо лише прикласти палець, і відкривався додаток з усіма документами. Тут в імперії це було недоступно. І потрібно було постійно ходити з папірцями, які їй видали місцеві охоронці.
«Що ж, наче нічого не забула» – дівчина оглянула кімнату і подивилася у дзеркало. Поправила волосся. Воно в неї було русяве, але на світу відливало рудим відтінком . Посміхнулася своєму відображенню, намагаючись знизити тривогу. Встромила навушники і жестом увімкнула музику. Цокаючи підборами поспішила на вулицю. Виходячи хлопнула дверима, зупинилася і з подивом подивилася. «Напевно протягом так різко зачинило їх» – подумала вона, поспішаючи на зупинку. На жаль користуватися телепортом вона не могла. По-перше це викликало б здивування, бо звичайна студентка не могла б користуватися цим винаходом. По-друге, магічні потоки надто сильно збоїли і це було ризиковано.
Почав накрапати дощ, добре що на зупинці можна було сховатися від нього. Дейра спостерігала за темними хмарами, які все наближалися. Небо ставало чорнішим. З неба буквально хлинула вода, і як назло, коли вона перебігала дорогу, в неї розстібнувся ремінець на босоніжках.
Вона зупинилася. Роздратування наростало, а тут ще якийсь аненерг, якому пощастило мати автомобіль почав їй сигналити і свистіти.
“Гремлін тебе побери”– подумала дівчина, і роздратовано махнула рукою. В цей момент вдарила блискавка, автомобіль нахаби і навіть декілька сусідніх відлетіли на кілька метрів, наче м’ячики.
Дейра завмерла зрозумівши, що це зробила вона, і сподіваючись, що місцеві спишуть це на грозу, яка на диво розбушувалася. Дівчина не озираючись пішла в бік зупинки. Вона чула сирени машин вартових та цілителів, але намагалася не звертати на них увагу. Нарешті під’їхав автобус, і вона вскочила в нього. Пройшла на вільне місце. І потім проїзджаючи повз місця так би мовити аварії, разом з іншими зіваками дивилася у вікно, і киваючи головою, погоджуючись, що такої страшної грози в Анадері ще не бачили.
