Латинка. Українська, btw.

Так мову буде легше вивчити іноземцям.

Самостійна писемність навпаки завжди викликає відчуття певної загадковості та особливості цієї мови. До того ж важка система писемности точно не відбиває бажання вчити китайську, корейську, японську. Річ у популярності культури цієї мови.

Так ми будемо менше схожі на російців.

Ну це вже нормальний такий сюр. Кирилиця з'явилася на півдні Русі, десь у Криму за цілком природніх умов із грецької абетки, так само, до речі, як і латинка (до слова Кирило та Методій просто її використали для перекладу Біблії, що й поширило її по всій Русі далі). Вважати її російською — тупа затія, адже ті ж росіяни також вважали латинку крутішою ще століття тому й збиралися перевести на неї всі мови союзу.

Швидший доступ до шрифтів.

Людська забаганка. Можна й постаратися, домовитися й просто поширювати шрифти на кирилицю одразу.

Так світ нас сприйматиме як частину себе.

Світ не сприймає часто українців не через те, що ми використовуємо кирилицю, а часто через надмірну нав'язливість, а також схильність до безкінечної ностальгії (і зараз я говорю не лише про ностальгію за совком).

Так і є.

Ввівши латинку ми втратимо частинку власної автентичности, оригінальности, відмінності від гинших народів, таку пряність, що нею приправлена українська мова.

На дідька так і є.

Ввівши латинку ми просто впустимо позахіднячення (вестернізацію) в нашу мову, що неодмінно замінить собою вже існуючі неповторні особливості нашої мови просто знищивши їх.

Аа

Aa — тут усе очевидно

Бб

Bb — і тут

Вв

Ww — виходячи з факту, що в Україні жило дуже багато німців, сильний історичний уплив поляків і тих же німців на Україну, якби латинка формувалася природнім шляхом, то була б саме W

Гг

Hh — все й так ясно (далі — в.т.я)

Ґґ

Gg — в.т.я

Дд

Dd — в.т.я

Ее

Ee — в.т.я

Єє

Je — один звук — одна буква, правило яке доведеться впровадити разом із латинкою, бо в слов'янських мовах так склалося, що оремих букв для цього в кирилиці придумали, а в латинці — ні.

Жж

Žž — у багатьох слов'янських мовах використовують саме її, польських хаос із буквосполученнями не прижився б.

Зз

Zz — в.т.я

Ии

Yy — в.т.я

Іі

Ii — в.т.я

Її

Ji — в.т.я

Йй

Jj — в.т.я

Кк

Kk — в.т.я

Лл

Ll — в.т.я

Мм

Mm — в.т.я

Нн

Nn — в.т.я

Оо

Oo — в.т.я

Пп

Pp — в.т.я

Рр

Rr — в.т.я

Сс

Ss — в.т.я

Тт

Tt — в.т.я

Уу

Uu — в.т.я

Фф

Ff — в.т.я

Хх

Ch — поширено в слов'янських (і не лише) мовах.

Цц

Cc — в.т.я

Чч

Čč — в.т.я

Шш

Šš — в.т.я

Щщ

Šč — проблема букви щ в кирилиці, що її часто читають як шьч, якби писати шч, то цього б можна було уникнути.

Ьь

Апостроф як у словацькій, історично саме це придилося б.

Юю

Ju — в.т.я

Яя

Ja —в.т.я

Сь (як у словах світло, свято (так, це читається як сьявто, а не свято))

Ś — у польській теж є таке явище, але воно передається написанням.

Зь

Ź — відповідно.

Нь

Ń — відповідно.

Ў

Ŭ — в українській мові є цей звук, але він ніяк не позначається на письмі. У польській і білоруській такий звук теж є, але і там, і там він позначається — буквою ł і ў відповідно.

❌‘‘‘‘❌

Загалом через відсутність єдиного символу для є, ю, я, тощо апостроф не знадобиться.