Йога з братвою чекали. Минуло пару годин. Йога був близький до думки відправити одного майстра і пару братків перевірити, але вагався. Чорт знає, що в тій лабі... Його пацани тримали позиції, як було сказано. Всі нервували. Раптом він побачив Карася, який біг від фабрики:
— Живі, живі, мать їх тричі!!
Йога кинувся туди. Першим побачив Анубіса із загиблим на плечах. Далі вийшли Зулус і долгівець з Артуром, за ними — Ліра. Останнім покинув комплекс незнайомець з якимось невідомим мужиком на спині.
— Ноші сюди! Бігом! — Йога зрозумів, що потрібна допомога.
Від вагончика бігли братки з ношами. Треба сказати, Йога, як тільки група зайшла в комплекс і почалася стрілянина, відправив групу на базу за ношами і медсумками.
Анубіс поклав загиблого на землю і зірвав з себе шолом екзоскелета. Під шоломом ховався молодий чоловік віком до 30 років з численними шрамами на голові. Коротка стрижка не приховувала їх. Долгівці схилились на одне коліно перед загиблим, віддаючи йому останню шану. Анубіс забрав жетон з шиї покійника і прошепотів:
— Зона тобі пухом, брате.
Долгівці повторили:
— Зона тобі пухом, брате.
Анубіс встав і промовив:
— Заберемо його на базу. Поховаємо поруч з нашими братами.
Зулус не сперечався. Втрутився Йога:
— Пацани, розумію, фіговий момент, але давайте звалимо на базу. Вас лепіла, той, лікар огляне. І поранених до нього треба.
— Йдемо, — відповів Зулус.
Артура, який ще був непритомний, і полоненого поклали на ноші. Всі розбилися на сквади і пішли на базу Йоги, тримаючи дистанцію. За чверть години були у комплексі. Лікар одразу зайнявся полоненим. Він був зневоднений, знесилений. Ліра не відходила ні на крок, тримала його за руку, аж поки лікар не прогнав її. Стабілізувавши стан, лікар поставив якісь крапельниці та оглянув Арта. Він був у нормі, за винятком розбитої прикладом голови. Лікар підніс йому нашатирного спирту. Артур зморщився і оглушливо чхнув. Потім відкрив очі:
— Де я? Що сталося?
— Ти на базі Йоги. Що сталося — спитаєш у своїх. А зараз дивись на палець.
Лікар провів кілька маніпуляцій, впевнився, що немає струсу мозку, дозволив встати. Покликав Ліру. Та вискочила в кімнату.
— Забирай його. Ідіть до всіх. Йому б горілки випити, розслабитися. Кешо, — звернувся він до бандоса, який був йому помічником, — проведи їх.
В їдальні братків за зсунутими столами сиділи Йога, долгівці, незнайомець, Лом і Ліра з Артом, яких привів Кеша. Йога очима показав Кеші зникнути. На столі була горілка й закуска. Йога почав:
— Братани, в мене, в натурі, достобіса питань. Хтось скаже, що там було?
Зулус налив собі повну склянку, випив, потім витер тильною стороною важкої долоні рот і промовив:
— Пиздець там був, Його. Страшний, смердючий пиздець. Ось тут відповіді.
Зулус поклав ноутбук на стіл. Пристрій постраждав від ВОГа, але незнайомець сподівався, що хакер військових відновить інфу. Ліра зло подивилась на нього:
— Тепер ти. Хто ти? Звідки ти знаєш про лабу? Зулуса? Ти знав, що там мій батько?
Незнайомець уважно на неї подивився і повільно відповів:
— Я — полковник Дегтярьов. Я офіцер СБУ. Тому я так легко зайшов на базу військових. Зулуса я знаю з часів, як ми дорогу в Прип'ять під землею шукали. Про лабораторії знаю, бо маю доступ до секретних архівів. Те, що там твій батько, я не знав. І що нас чекає — не знав. Але, як ти здогадалась, дівчинко, я мимоволі одна з легенд Зони. Ми не хотіли бійні між кланами і тому втрутилися.
— Ми? Скільки вас?
— Це для тебе зайве.
До Йоги підбіг Карась і щось прошепотів йому на вухо. Йога вислухав і відповів:
— Проведи сюди. І ще дві склянки постав.
Карась зник. Ліра продовжила:
— Що там було? Чому ти залишився? Звідки ти знав, що з тобою нічого не станеться?
— Все просто, дівчинко. В мене шолом, екранований від ментального впливу. Плюс таблетки. Плюс я помічений Зоною. Таке прокляття свого роду. А там був дуже сильний контролер. Ти дуже ризикувала, зайшовши туди другий раз.
Карась привів ще двох сталкерів. Один — у «Зорі», другий — у «Севі» без шолома.
— Це, — продовжив полковник, — ще дві легенди: Стрілець і Провідник.
Арт не міг повірити очам:
— Як ви дізналися про це все?
Стрілець сів на стілець і промовив:
— Від Дока. Після вбивства сталкера із «Чистого неба» Каланча прийшов до нього питати поради. Док вже знав про атаки на «Долг» і «Волю», тому повідомив нас. І ми втрутилися. Баланс не можна порушувати.
Арт перепитав:
— А яка роль Синдикату?
— Така ж, як і твоя, сталкере. Пішаки у великій грі. Цей мутант хотів якнайбільше вичистити людей в Зоні. Сам зробити він цього не міг, тому робив це провокаціями. Єдина загадка — як він тримав під контролем на такій відстані: Дика територія, Болота, Кладовище техніки. Може, і правда, ноутбук дасть відповіді?
Ліра зі злістю подивилась на Стрільця:
— Я тебе шукала кілька років... Ти ж знав про це. Чому сам мене не знайшов?
Стрілець потер обличчя:
— Дівчинко, не все так просто. Ми розійшлися до твого приходу в Зону. Моє життя тут — суцільний рейд. Я в «Барі» був останній раз пів року тому. Бармен нікому про мене не розповідає — в мене багато ворогів. Наша група розвалилася. Ікло і Привид загинули. Ікло — на Складах, навіть не знаю як. А Привид — від контролера в Х-16. У вузькому просторі проти такого мутанта майже немає шансів. Я сам не вірив, що таке можливо, поки не знайшов його тіло. Видра брався за складні доручення, і в один момент він зник. І ми не знали куди. І якби не полковник — не дізналися б ніколи.
Всі мовчали. Чути було тільки дзенькіт склянки — Анубіс заливав у себе горілку. Дегтярьов теж ковтнув пів склянки:
— Не полковник. Група. Якби не сквад Зулуса — ми б втрьох там би і залишились. Анубісе, — звернувся до здоровила полковник, — повага, брате. Ми всі тут тобі винні.
Анубіс не відповів. Йога спитав:
— Що тепер? Які плани, братва?
— Ніяких планів, Його, — відповів Стрілець. — Я у свій вічний рейд, Провідник — теж, полковник — на службу, «Долг» — на базу. А Арт і Ліра — вільні одиночки. Їм вирішувати.
— А поранений?
— Поставиш на ноги — теж піде. Ми помічені Зоною. Ми без неї не можемо жити. До речі, Арте, — звернувся до нього Стрілець, — подивись у свій КПК.
Арт відкрив профіль: Арт, одиночка, ветеран. Репутація висока.
— Тримай. Це твоє. — Стрілець передав йому жовту нашивку. — Заслужив. Тепер вип'ємо за Зону, і ми підемо.
Всі налили й випили. За Зону. Стрілець, Дегтярьов і Провідник встали. Перед тим як піти, полковник підійшов до Арта і простягнув руку:
— Ще побачимося, ветеране.
— Побачимося, легендо.
Він потиснув полковнику руку. Міцно. По-чоловічому.
Легенди вийшли. Залишився Йога, Лом, «Долг» і Арт з Лірою. Зулус звернувся до Йоги:
— Всі витрати «Долг» тобі компенсує. Але решта залишиться як є. Без дозволу тобі і твоїм людям на «Бар» вхід заборонений. Як би не було, Його, ти бандит. А ми — «Долг».
— А я вас радий буду бачити, братани. Ночуйте, завтра в дорогу підете.
— В тебе технік є?
Анубіс без екзоскелета не здавався меншим.
— Є. Щось підлампічити треба?
— Екзу хай гляне. Привід один перебитий.
Йога звернувся до Лома:
— Займись.
Лом зник.
— Ми ще посидимо. Яке спати? Після тих таблеток і псіоніка такі жахи насняться, що памперси треба.
— Звісно. Як треба бухла чи хавки — он Карась притабурить.
Йога вийшов. Ліра обережно промовила:
— Пом'янемо?
Долгівці підставили склянки. Арт теж. Випили. Ліра спитала Зулуса:
— Так ти давно знаєш полковника?
— Він тоді ще майором був. Вертушки зниклі шукав. Потім у Прип'ять дорогу шукав. Поки шукав — мерків на «Янові» наколбасив цілий жмут. Вони за ним полювали, та вийшло полювання на мисливця. І через шляхопровід ще та дорога була. Нас п'ятеро було. Зброд, як я не знаю.
— А хто ще був з вами?
— О, компанія весела. Я, він, Вано — чувак з «Волі», який вічно Валету грошей був винен, пілот одного з гелікоптерів, Соколов здається, і Бродяга, колишній монолітівець.
— Колишній хто? Як це? — не зрозумів Арт.
— Хотів би я знати. Але снайпер з нього був знатний. Ми тоді першопрохідцями були. А потім Гарік протоптав доріжку з «Янова» до Прип'яті по поверхні. А я повернувся на «Янів». Та з командиром тим, Шульгою, спільної мови не знайшов. Понабивали ми писки один одному, та я повернувся в «Бар».
— А це твій сквад, так?
— Ні, Анубіс у нас — особа для спецзавдань.
— Все, закінчуй. Краще налий. — Анубіс не хотів про себе слухати.
Сиділи довго. Розійшлися над ранок. Арт сидів на ліжку, притиснувшись до стіни. У нього на колінах спала Ліра. Він боявся поворухнутись, щоб не розбудити її. Він думав, що робити далі. Ще був борг. Ніби бізнесмен його списав, але залишки совісті не дозволяли Артуру використати ситуацію. Як прокинеться Ліра, він має з нею порадитись. А може, вона залишиться біля батька. Артур задрімав.
Ранок зустрів викидом. Гриміло, здавалось, на весь світ. В їдальні бандосів сидів Видра і з апетитом їв уже третю консерву. Ніч під крапельницями привела його до тями. Хоча той самий Світляк поставив би його на ноги за пару годин. Прийшов Зулус. Поклав автомат, пістолет на стіл і універсальний захист «Долгу».
— Це тобі. Це снаряга нашого бійця, який загинув, щоб тебе врятувати. Носи і пам'ятай про це... Легендо...
Зулус вийшов, не чекаючи відповіді. Прийшла Ліра. Вона прокинулася, побачила, що Арт спить у незручній позі, поклала його і пішла до лікаря. Батька там вже не було, тому вона прийшла до їдальні.
— Привіт, тату.
— Привіт, дочко. Як ти виросла...
— Виросла, тату. Поки тебе шукала — подорослішала. І знайшла.
— Я пишаюся тобою, доню. Але ти зробила величезну помилку. Зона тебе вже не відпустить. Як і мене. Я хотів піти за Периметр, але не зміг. За Периметр виходять ті, хто далі Смітника не був. Це, на жаль, не про мене. Але ти виконала моє бажання.
— Яке, тату?
— Найбільше я боявся, що більше ніколи тебе не побачу.
— А я — тебе. Тепер підеш з нами?
— Ні, доню. Такі, як я, ходять тільки по одному. Ми збираємось в групу, коли насувається щось страшне.
Ліра опустила голову. Потім спитала:
— Як ти потрапив в ту лабу?
— Чесно — по-дурному. Біля ями на фабриці хімія була, «кисіль». В ній — артефакт. Коли я по нього підійшов, контрабас взяв мене за мізки. Там вихід був і ліфт якийсь. Він тримав мене і хотів відправити когось грохнути. Але як тільки втрачав мене з виду, то втрачав контроль. Потім були ще якісь сталкери, з десяток. Їх він зумів підкорити. А я сидів у клітці. Один зомбак приносив мені консерви 30-річної давнини і воду з відстійника. Чудом не здох. От така історія. Тому, дівчинко моя, як закінчиться викид — я піду. Доля моя така — бродити по Зоні...
