У другій частині дослідження «Український слід в родоводі «італійського Сіменона»: факти проти легенд» я спробував реконструювати долю Валеріана Щербаненка — людини, чиє життя виявилося значно складнішим за родинні перекази про «розстріл червоними». Проте формат журналістського розслідування вимагає певної динаміки, через що чимало важливих архівних знахідок, адрес та точних дат лишилися поза межами основного тексту.
Сьогодні я пропоную вам поглянути на хронологію життя Валеріана Панасовича до екстремальної поїздки його дружини з сином в Україну, під час якої Леда Джуліві дізналася про загибель чоловіка. Це документальний фундамент, який не лише фіксує шлях від золотого медаліста Сумської гімназії до співавтора латинського словника, схваленого Миколою Зеровим, а й готує нас до розуміння того, що історія вчителя латини насправді мала зовсім інший фінал.
ВАЛЕРІАН ПАНАСОВИЧ ЩЕРБАНЕНКО
Валеріан Панасович Щербаненко — український педагог, філолог-класик, перекладач та громадський діяч. Викладач стародавніх мов у Другій київській чоловічій гімназії, автор науково-методичних праць та перекладів Овідія. Батько відомого італійського письменника Джорджо Щербаненка (Володимира Валеріановича Щербаненка).
ЖИТТЄПИС
Дитинство та освіта
Народився 26 вересня 1884 року в місті Суми в родині вчителів. Батько — Панас (Афанасій) Андрійович Щербаненко, вчитель Засумського училища; мати — Єлизавета Юліанівна. Дитинство Валеріана пройшло на тлі сімейних трагедій: двоє його братів і сестра померли ще немовлятами. У 1895 році, коли Валеріану було 11 років, його мати померла від туберкульозу.
Восени 1894 року почав навчання в 1-му класі Сумської Олександрівської гімназії. Через скрутне матеріальне становище родини Сумське земство у вересні 1895 року призначило йому стипендію на навчання. Гімназію закінчив у 1902 році із золотою медаллю.
Восени 1902 року вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. У січні 1906 року за власним бажанням перервав навчання на ІІІ курсі. Після цього поїхав до Італії де познайомився та одружився з Ледою Джуліві. У вересні 1908 року повернувся в Україну та поновився на ІІІ курсі того ж інституту. 6 червня 1910 року закінчив повний курс по класичному відділенню з відзнакою. За кандидатську роботу «Ритор Ліваній. Промова на захист храмів» був рекомендований до підготовки на професорське звання.
Педагогічна та наукова кар'єра
З 20 липня 1910 року за призначенням Міністерства народної освіти працював викладачем стародавніх мов (латини та давньогрецької) у 2-й Київській чоловічій гімназії. Окрім викладання, виконував обов'язки наглядача за учнівськими квартирами, входив до господарського комітету, очолював розробку програм із «нових» мов та інші доручення керівництва.
З вересня 1916 по травень 1917 року керував практикою викладання латинської мови на педагогічних курсах при Київському університеті Святого Володимира.
Брав активну участь у науково-методичному житті:
У грудні 1911 року був учасником з’їзду викладачів стародавніх мов у Санкт-Петербурзі.
У 1913 році брав участь у створенні експозиції відділу стародавніх мов на Всеросійській виставці в Києві.
Опублікував низку статей з методики викладання латини та переклади трьох елегій Овідія, які згодом увійшли до фундаментальних антологій античної лірики.
Діяльність у добу Української революції
З другої половини 1917 року активно долучився до процесів українізації освіти. Викладав українську мову на Київських вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної, у гімназіях О. Т. Дучинської та В. М. Трифонової, а також в Другій київській чоловічій гімназії (російській, не плутати з Другою українською гімназією ім. Кирило- Мефодієвського братства.).
У 1918 році працював у Комісії по латинській мові при Міністерстві народної освіти УНР. Разом із І. Звінським уклав «Латинсько-український словник», на який отримав схвальний відгук Миколи Зерова. 8 листопада 1919 року головував на нараді щодо підручників української мови та літератури.
РОДИНА
Батько: Панас (Афанасій) Андрійович Щербаненко (1856—1912).
Мати: Єлизавета Юліанівна (1862—1895).
Дружина: Леда Джуліві (Leda Giulivi) (1881—1940), донька римських громадян. Вінчання відбулося 20 квітня 1908 року в церкві Св. Миколая при російському посольстві в Римі.
Діти:
Георгій Валеріанович (1909—1910).
Володимир Валеріанович (1911—1969) — італійський письменник-детективіст, відомий як Джорджо Щербаненко (Giorgio Scerbanenco).
Через Першу світову війну родина була розділена: дружина з сином залишилися в Італії, тоді як Валеріан продовжував працювати в Києві. У 1916 році Леда Джуліві через консульство в Харкові намагалася розшукати чоловіка, з яким втратила зв'язок.
НАГОРОДИ
Світло-бронзова медаль «В пам’ять 300-річчя Царювання Дому Романових» (1913).
Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1916).
АДРЕСИ У КИЄВІ
Протягом київського періоду життя Валеріан Щербаненко часто змінював місце проживання:
1910: вул. Володимирська, 62.
1911: вул. Прорізна (Васильчиківська), 24.
1912: вул. Столипінська (Мало-Володимирська), 37.
1913: вул. Велика Підвальна (Ярославів Вал), 11.
1914: вул. Столипінська (Мало-Володимирська), 24.
1915: Павловський провулок, 23.
1918 (квітень): Бібіковський бульвар, 16.
СМЕРТЬ
За сімейними переказами, Валеріана «розстріляли червоні». Існують версії, що Валеріан був офіцером армії УНР та загинув у боях за незалежність України. Проте справжня біографія Валеріана Щербаненка має дещо інший фінал…
