«Fama vires acquirit eundo»
Publius Vergilius Maro, «Aeneis»
«Чутки ростуть йдучи»
Публій Верґілій Марон, «Енеїда»
КОЛИ ГЕНЕАЛОГІЯ РАПТОМ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ДЕТЕКТИВ
Дослідження родоводу — дивна річ.
Переважну більшість часу воно складається з абсолютно прозаїчних занять: перегляду метричних книг, звіряння дат, пошуку чергового запису про народження чи смерть. Якщо дуже пощастить — знайдеться документ, який дозволить пересунути родовід ще на одне покоління вглиб або додати ще одну деталь до біографії, яка крок за кроком збиралася з окремих фактів-пазлів. Саме так усе й відбувалося, поки я розплутував українську лінію родини Джорджо Щербаненка (Giorgio Scerbanenco).
Але якось мені трапилася одна фраза.
У книзі Сесілії Щербаненко Giorgio Scerbanenco. Il fabbricante di storie («Джорджо Щербаненко. Творець історій») я прочитав:
«...У 1885 році народився Валеріано Афанасьєвич Щербаненко, батько Джорджо Щербаненка. Хто знає, яким був мій дід? Ми мало що знаємо про нього: він знав Горького, який з повагою відгукувався про нього в одному листі…» («Nel 1885 nacque Valeriano Afanas'evič Ščerbanenko, il padre di Giorgio Scerbanenco. Chissà com'era mio nonno. Sono poche le cose che sappiamo di lui: conosceva Gor'kij, il quale in una lettera ne parla con stima»).
Пробачимо авторці зайвий рік до дати народження Валеріана (адже метричні книги чітко вказують: 26 вересня 1884 року) — це зараз не суттєво. Набагато цікавішим було інше.
ЩЕРБАНЕНКО ЗНАВ ГОРЬКОГО. ГОРЬКИЙ ЗНАВ ЩЕРБАНЕНКА
Зізнаюся, першою реакцією був скепсис. Де Максим Горький — на той момент уже всесвітньо відомий літературний мрійник і головна зірка російської еміграції, — а де скромний Валеріан Щербаненко? Здавалося б, це як знайти ім’я сільського вчителя в листах Наполеона!
Максим Горький (Олексій Максимович Пєшков) aka «буревісник революції»— російський і радянський письменник, публіцист і політичний діяч, один із засновників соціалістичного реалізму. На початку XX століття він мешкав в Італії, де брав активну участь у політичних дискусіях і підтримував зв’язки з російською еміграцією.
З іншого боку, версія не виглядала зовсім неймовірною: дружина Горького, Катерина Павлівна Пєшкова, походила з Сумщини. Зазвичай пишуть, що вона народилася в Сумах, але запис про її народження зроблено в метричній книзі Микільської церкви села Семереньки Охтирського повіту Харківської губернії — дрібниця, але приємна для педантичних дослідників. Там був невеликий маєток її батька Павла Волжина. Це якихось півсотні кілометрів від Сум. Отже, цілком можливо, що подружжя Пєшкових, яке мешкало в Самарі, приїздило на батьківщину Катерини й там якимось чином перетнулося з Валеріаном. До того ж у родині Щербаненків вже був прецедент знайомства із «зірками першої величини»: батько Валеріана — Панас Андрійович Щербаненко — деякий час товаришував з Антоном Чеховим (про товариські стосунки Антона Павловича та Панаса Андрійовича — докладніше див. «Український слід в родоводі «італійського Сіменона»: факти проти легенд. Частина 1»). Чому ж його син, Валеріан Панасович Щербаненко, не міг товаришувати з Горьким?!
Антон Павлович Чехов — видатний російський письменник, драматург і лікар, майстер короткої прози та автор п’єс, які стали класикою світового театру. У 1889 році був у Сумах, де познайомився з Панасом Щербаненком.
«Добре, — подумав я. — Якщо Горький справді писав про Щербаненка, знайти цей лист буде неважко»: епістолярна спадщина Горького за радянських часів була розібрана буквально по літерах. Пошук дійсно зайняв лише кілька хвилин.
ГОРЬКИЙ ЗНАВ ЩЕРБАНЕНКА. АЛЕ Є НЮАНС
І саме тут історія несподівано перестала бути схожою на звичайне генеалогічне дослідження.
Бо якщо саме цей лист мала на увазі Сесілія Щербаненко, то її слова про те, що Горький «відгукувався про Валеріана з повагою», означають одне з двох: або їй надто вільно переклали слова Горького, або ж вона мала дуже своєрідне розуміння того, що таке «відгукуватися з повагою». Судіть самі — Горький пише до вже згаданої Катерини Пєшкової:
«Сповіщу дещо мерзенне — хоча ти, мабуть, уже знаєш про це? — у Римі якийсь Щербаненко надумав спровокувати експропріацію в палаццо Доріа, для чого підбурював російську молодь. Вчасно викритий».
Можете пересвідчитися самостійно — цей же уривок мовою оригіналу:
«Сообщу нечто подлое — хотя ты, наверное, уже знаешь об этом? — в Риме некто Щербаненко думал спровоцировать экспроприацию в палаццо Дориа, для чего подговаривал российскую молодежь. Вовремя разоблачен».
Я перечитав цей уривок кілька разів.
І в цей момент мене вже цікавило зовсім не те, що Горький думав про Щербаненка.
Мене вже цікавило інше: чи мав цей загадковий римський авантюрист бодай якийсь стосунок до Валеріана Панасовича Щербаненка — батька майбутнього «італійського Сіменона»?
Саме з цього моменту генеалогічне дослідження несподівано перетворилося на детектив, у якому документів було вже достатньо, щоб розпалити апетит, але ще замало, щоб робити остаточні висновки.
СЛІДСТВО ВЕДУТЬ ПИСЬМЕННИКИ
Для початку треба було зрозуміти, звідки взялася ця інформація і що взагалі відбувалося в Римі восени 1908 року. Відповідь знаходимо в листуванні того ж Максима Горького з людиною, чиє ім'я сучасному читачеві навряд чи щось скаже — Олександром Амфітеатровим. Хоча свого часу Амфітеатров був фігурою куди помітнішою за самого Горького.
Олександр Амфітеатров — один із найгостріших публіцистів Російської імперії, якого сучасники називали «російським Золя». Він устиг посидіти в фортеці, побувати в засланні, повоювати з цензурою і врешті опинитися в Італії. Вимушений емігрант, він перетворив свою віллу в італійській Лігурії на справжній осередок російської опозиції. У Італії він зблизився з Горьким — двох різних літераторів об’єднала нелюбов до царського режиму.
У жовтні 1908 року між Максимом Горьким і Олександром Амфітеатровим розгортається листування, яке сьогодні читається як сценарій детективного роману: 6 жовтня 1908 року Амфітеатров пише Горькому лист із приміткою «конфіденційно» — непоганий початок для детектива. У Римі, повідомляє він, есери-рив'єрці «вислідили» якогось Щербаненка — і не просто шпигуна, а, як здається, «дуже важливу птицю в міжнародній таємній поліції» («очень крупную птицу в международной тайной полиции»).
Есери (соціалісти-революціонери) — одна з найвпливовіших революційних партій Російської імперії початку ХХ століття. Вони робили ставку не лише на політичну боротьбу, а й на індивідуальний терор. Саме Бойова організація есерів здійснила низку гучних замахів на високопосадовців імперії. Водночас партія постійно потерпала від агентів-провокаторів царської охоронки, тому атмосфера підозри й пошуку «шпигунів» була для неї майже звичною.
Далі в листі розповідається історія, яка сьогодні непогано зайшла б у сценарій шпигунського трилера: цей Щербаненко заманив до себе трьох молодих художників і намагався підбурити їх на пограбування діамантової крамниці та художньої галереї в розкішному римському палаццо Доріа!
Палаццо Доріа-Памфілі — один із найвідоміших аристократичних палаців Рима, який і досі зберігає атмосферу приватної резиденції старовинного роду. Його вважають шедевром не лише через монументальну архітектуру, а й через те, що всередині міститься одна з найцінніших приватних колекцій живопису в Італії. Це місце вражає тим, що в ньому архітектура, інтер’єри та колекція становлять єдину цілісну художню пам’ятку.
Паралельно за художниками було встановилено стеження — причому не надто делікатне: в поїзді до Генуї вагон буквально кишів шпиками, які провокували на сварку, явно розраховуючи на арешт. Самого Щербаненка ці художники нібито бачили кілька разів на великих станціях переодягненим, тому вони вирішили, що він інкогніто прямував разом з ними у тому ж потязі.
На додачу, кімната, яку художникам «люб’язно» надав Щербаненко, мала приховане слухове вікно, а троє дзеркал на стінах, як з'ясувалося, відбивали все, що в кімнаті відбувалося, прямо в те вікно. Художники здогадалися про стеження після того, як Щербаненко у розмові кілька разів обмовився деталями, які міг знати тільки той, хто чув їхні приватні бесіди. Після цього паніка охопила їх настільки, що вони просто втекли з Рима.
В АТМОСФЕРІ ТОТАЛЬНОЇ НЕДОВІРИ
Амфітеатров пише, що Щербаненко в Римі — людина центральна, що так і липне до революційних груп («Щербаненко в Риме человек центральный и льнущий к революционным группам»). У тому ж листі з’являється ще одна деталь, яка додає всій історії зловісного відтінку: Щербаненко був знайомий із покійним Кальвіно — і, можливо, саме це проливає світло на дивне посилене стеження, яке свого часу оточувало самого Кальвіно.
Всеволод Лєбєдінцев aka Маріо Кальвіно — трагічна постать есерівського підпілля, астроном за освітою, терорист за покликанням. Користуючись документами італійського агронома (батька майбутнього письменника Італо Кальвіно) він організовував замахи на високопосадовців Російської імперії (великого князя Миколу Миколайовича та міністра юстиції Щегловітова). Навіть коли його заарештували з обв'язаним довкола тіла динамітом, він до останнього не називав свого справжнього імені. Загинув на шибениці в лютому 1908-го, не видавши своїх співучасників.
Амфітеатров попереджає Горького: «майте на увазі і будьте пильні» («имейте в виду и будьте начеку»)!
Горький відповідає майже миттєво. Він пропонує негайно опублікувати свідчення художників, а російській колонії в Римі рекомендує встановити спостереження за кількома молодими емігрантами, які, на його думку, могли легко потрапити до «лап» Щербаненка.
Листування дедалі більше нагадує оперативне зведення: через два дні Амфітеатров повідомляє нові подробиці. Встановлено адресу Щербаненка в Римі. Майже по сусідству мешкає відомий італійський шпигун-провокатор Ломбарді. Амфітеатров наголошує: «сусідство теж навряд чи випадкове» («соседство тоже вряд ли случайное»). До справи, за проханням Амфітеатрова, долучається журналіст-соціаліст Джованні Де Нова - той самий, хто у 1902 році не дав царю в'їхати до Італії. Планується «безшумне розслідування» («бесшумное следствие»), яке в разі успіху могло б перерости в парламентський запит і «всеєвропейський скандал» («всеевропейский скандал»). А тим часом сам Щербаненко, схоже, відчувши, що справа з художниками провалилася, терміново тікає до Лозанни, де за ним уже встановлено спостереження. У Рим також відправлено людину для стеження.
Така підвищена нервозність і гостра реакція на появу чергового підозрілого персонажа мали цілком реальне підґрунтя. Саме в ці місяці над есерівським олімпом вже згущувалися хмари грандіозного скандалу: розслідування щодо Євно Азефа. Незабаром «короля провокаторів» буде викрито остаточно, а його прізвище стане наріжним синонімом підлості та подвійної гри. У такій атмосфері тотальної підозрілості емігрантська спільнота бачила потенційного Азефа в кожному авантюристі, а будь-яка чутка про шпигуна миттєво викликала справжню паніку.
Євно (Євген) Азеф — легендарний та водночас моторошний персонаж революційної доби початку ХХ сторіччя, який звів подвійну гру в ранг абсолютного мистецтва, очоливши Бойову організацію партії есерів і одночасно залишаючись високооплачуваним агентом царської таємної поліції. Його ім’я стало світовим символом провокації та зрадництва через неймовірний за масштабами цинізм: організовуючи гучні теракти проти вищих посадовців імперії задля збереження довіри до себе серед революціонерів, він паралельно здавав таємній поліції власних соратників, заробляючи на цьому величезні статки. Ця феноменальна історія зради настільки вразила сучасників і нащадків, що увійшла в художню літературу, а мовознавці збагатили словники терміном «азефщина», який досі означає граничний підступ, провокацію та безпринципну політичну гру на два фронти.
ЗБІГИ, ЯКІ НЕ ДАЮТЬ СПОКОЮ
Після жвавого обміну листами між Горьким і Амфітеатровим раптом настає тритижнева пауза. Саме той момент, коли можна перевести подих і спокійно поміркувати: а чи це «наш» Щербаненко?
Зіставимо факти.
По-перше, у вересні 1908 року Валеріан Щербаненко справді ще перебував в Італії (про його від'їзд з Ніжина, перебування в Італії, одруження з Ледою Джуліві та повернення на батьківщину — детальніше в «Український слід в родоводі «італійського Сіменона»: факти проти легенд. Частина 2»). Щоправда, вже 24 вересня Валеріан подає прохання на ім'я директора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька про зарахування на ІІІ курс — тобто на батьківщину він уже повернувся. Здавалося б, це беззаперечне, задокументоване алібі: якщо він уже був у Ніжині, то ніяких пригод у Римі бути не могло. Але тут варто згадати про маленьку, проте важливу деталь: тодішні Європа та Росія жили за різними календарями, і 24 вересня (за «старим стилем») у Російській імперії відповідало 7 жовтня («за новим стилем») в Італії. А тепер додайте до цього те, що звістка з Рима мала подолати майже 500 кілометрів до Каві-ді-Лаванья на півночі Італії, де перебував Амфітеатров — не електронною поштою, зауважте, а старим дідівським способом. Поки Амфітеатров дізнався про історію, перевірив деталі, написав листа — цілком могло минути кілька днів, а може й тижнів. А отже, не виключено, що йшлося про «останню гастроль» Щербаненка десь у середині вересня — якраз перед його від'їздом.
По-друге, у листі Амфітеатров зазначає, що Щербаненко живе доволі заможно, а на запитання про джерело статків розповідає про посаг, який нібито принесла йому дружина-італійка. Тут вже очевидна паралель: дружиною Валеріана Щербаненка також була італійка — Леда Джуліві (Leda Giulivi). Щоправда, пильні есери версію про багатство одразу перевірили і розчаровано заявили: родина дружини бідна й нужденна, отже, джерело грошей підозріле! Утім, багатство й бідність у калейдоскопі емігрантського життя — поняття дуже відносні.
І, нарешті, по-третє — і це, мабуть, найбільша спокуса у цій історії:згодом Амфітеатров назве псевдонім, під яким діяв римський Щербаненко — «M. Valery»! Valery… Чи не надто прозорий псевдонім для людини, яку звати Валеріан? Збіг? Цілком можливо. Але саме заради таких збігів, зізнаємося чесно, варто гортати старі листи. «Три збіги — це вже не збіг», — скаже досвідчений слідчий. «Три збіги — це вже майже система доказів», — скаже прокурор. А що скаже людина, яка вже кілька років длубається в метричних книгах заради подібних збігів? Мабуть, щось на кшталт: «надто добре, щоб бути правдою».
То що, виходить батько майбутнього італійського класика — це і є той самий підступний агент, який готував пограбування палаццо Доріа й довів бідних художників до манії переслідування?
НАРЕШТІ МАСКИ ЗІРВАНО! УПС...
Минуло майже три тижні. Максим Горький нарешті отримав нового листа від Амфітеатрова. Що в ньому? Звістка про те, що кільце навколо «міжнародного провокатора» Щербаненка зімкнулося? Деталі грандіозного викриття?
Але саме тут історія, замість гучного вибуху, почала здуватися, як проколота шина. Амфітеатров визнає, що художники, які здійняли всю цю бучу, виявилися класичними представниками декадентської богеми — нервовими, неврастенічними, схильними до перебільшень і «ліричної маячні» («оказываются столь развинченными субъектами декадентского пошиба и неврастенического поведения, что добрые 2/3 их показаний приходится отнести к галлюцинациям мании преследования. Вместо изложения дела они прислали Ильиной какой-то бессвязный лирический бред…») «Тутешні на митців зараз порикують, бо каша через них заварилася неабияка, а результати передбачаються малі» («Здешние на художников сейчас порыкивают, потому что каша из-за них заварилась изрядная, а результаты предвидятся малые.») - додає Амфітеатров.
Жодного гучного викриття. Жодного арешту. Жодного суду. Ім’я Щербаненка тихо зникло зі сторінок листування так само раптово, як і з’явилося. Уся ця історія з палаццо Доріа, діамантовою крамницею, «слуховими вікнами з трьома дзеркалами» та міжнародною таємною поліцією виявилася лише продуктом хворобливої уяви кількох переляканих художників-декадентів. Можливо, психічно нестабільних. Можливо, зловживаючих італійською грапою. А можливо — «експериментуючих» із речовинами, що були тоді в моді у декадентських салонах.
ХТО Ж ТИ ТАКИЙ, M. VALERY?
Але залишається єдине невирішене питання: а що ж «наш» Валеріан Щербаненко?
Чесна відповідь, на мій погляд, виглядає так: ми, найімовірніше, ніколи не дізнаємося напевно, чи ховався за псевдонімом «M. Valery» саме Валеріан Панасович Щербаненко, чи це був інший авантюрист, який просто мав те саме прізвище в тому самому місті в той самий час. А може такої людини взагалі не існувало, і весь карколомний сюжет народився виключно в уяві трьох знервованих молодих художників, яким Рим 1908 року, з усією його спекою, конспірацією та закордонною тугою просто запаморочив голову.
НАОСТАНОК: ПРО ГОЛОВНЕ
Наостанок варто сказати головне: справжня, задокументована біографія Валеріана Панасовича Щербаненка виявляється не менш інтригуючою, ніж римська пригода загадкового M. Valery. Адже часто реальність виявляється цікавішою за будь-яку вигадку.
Якщо у вас з’явилося бажання дізнатися про справжні, побудовані на архівних документах, а не на плітках та чутках, біографії діда та батька відомого італійського письменника Джорджо Щербаненка (Giorgio Scerbanenco), запрошую ознайомитися з моїми розвідками:
