Література — це база. Але якою вона має бути у 2025?
Авторка книжки «Що воно таке? Українська література» Анастасія Євдокимова пояснює, як зацікавити читача, що змінити в шкільній програмі й чому українська література — не пережиток школи, а шлях до розуміння себе.
Читай у новому матеріалі про улюблені розділи книги, як складне зробити доступним та силу гумору, що допомагає школярам (і не тільки) стати ближчими до літератури.
«Для тих, хто не знайомий з Анастасією Євдокимовою та вашою діяльністю: як би ви себе представили?»
Моя ключова роль у цю мить — авторка енциклопедії «Що воно таке? Українська література».
Для 9-класників — учителька української літератури в проєкті Всеукраїнська школа онлайн.
Для учасників літературного процесу — колега, яка за останні 12 років побувала в різних ролях у видавництвах, державних установах, фестивалях, медіа.
Для дорослих читачів і читачок — модераторка книжкових клубів, лекторка, експертка із читання.
Для тих, хто лише починає читати — авторка читацького щоденника.
Для тих, хто цікавиться культурою — співзасновниця і головна редакторка медіа про культуру «Сенсор».
Про те, якою має бути література, аби вона резонувала читачам сьогодні, та як літературі вдається зберігати вплив у епоху кліпового мислення та у світі коротких відео
Насправді ми всі дуже багато читаємо: сториз чи пост в інстаграмі — це не лише про фото, але й про текст, меню в кавʼярні — текст, повідомлення про повітряну загрозу — текст. Щоправда, усе це нонфікшн, тобто не художні тексти: такі, що мають конкретну прикладну мету, і тому їхнє призначення цільове.
Художня література — це про усвідомлений вибір споживати цей тип культурного контенту, про мандрівку романтичними, гостросюжетними чи фантастичними світами, це про спосіб прожити ще одне життя.
Однак, щоби почати читати художній текст — потрібно зробити крок назустріч: зацікавитися, узяти в руки книжку, почати читати. Я вважаю, що досвід читання завжди цікавіший, коли має щось додаткове: написаний відгук наприкінці, можливість зібратися і поговорити про текст на книжковому клубі тощо.
Про анонсовану у видавництві «Ранок» книгу «Що воно таке? Українська література»
Це науково-популярне видання для авдиторії від 11 років: енциклопедія, яка пояснює, що таке українська література (терміни, теми, постаті). А передовсім це книжка, яка розважить і надихне. Звісно, базово вона для учнів середньої школи, але буде цікавою і дорослим, адже читати її не обовʼязково послідовно, сторінка за сторінкою, а можна, відкривши випадково.
Вона не має сюжету: у ній кожна сторінка — це індивідуальна історія, тож варто відкривати будь-який розгорт і цього досить, щоб із легкістю та приємністю поринути в читання.
Книга «Що воно таке? Українська література»: відповідь на запит чи особистий виклик авторки?
Я давно обмірковувала цю тему й зрозуміла, що варто за неї братися, коли видавництво звернулося до мене із запитом написати пізнавальну енциклопедію про українську літературу. Для мене це стало викликом, адже я досі не писала великих цілісних текстів. Але дуже швидко досвід писання перетворився в захопливу пригоду.
Я неймовірно розважалася в процесі: вигадувала, шукала приклади й рішення, багато сміялася.
Сподіваюся, що всі, хто її читатиме, переживатимуть такі ж емоції.
Про те, чому саме зараз ми потребуємо книжок, які пояснюють літературу просто, і як авторці вдавалось уникати в книзі академічного тону
Ми в принципі потребуємо книжок, які пояснюють різні науки й терміни, поняття, які нас оточують, саме життя. Функція енциклопедій — прикладна й довідкова: вони не надихають, а пояснюють, дають відповіді, розкладають незрозумілі терміни на мікроелементи.
«Що воно таке? Українська література» — текст, який має бути зрозумілим передовсім школярам, має по-іншому — іншими словами й засобами — пояснити, що таке композиція твору чи як читати думу. Створюючи цю книжку, мені йшлося про пошук легких і доступних форм, про помірне (але не надмірне) спрощення.
Про те, що для Анастасії Євдокимової в українській літературі було найскладніше, аби «пояснити просто», і над яким розділом було найцікавіше працювати
Відповідь мала б бути довгою, бо кожна тема — улюблена, а кожен розділ — особливий. І про фантастичні світи, і про бібліотеки письменників, і про фольклор. Сьогодні мій улюблений розділ — про вуса в українській літературі. Він виростає як потреба діалогу зі статтею літературознавиці Соломії Павличко про вусатих письменників: «Роздуми про вуса, навіяні одним оповіданням Олекси Стороженка».
Про те, як формувався візуальний стиль книги, як працювалось у парі з ілюстраторкою та чи впливала авторка на ілюстративну частину книжки
Я мислю візуально, тому не лише писала текст, але й відразу уявляла образи, обʼєкти та предмети, які мали б підсилити написане, які мали б допомогти читачам глибше зрозуміти тему, увиразнити якийсь акцент. Художниця читала текст і мої візуальні пропозиції, додумувала, докручувала, поглиблювала та створювала цілісний світ кожного окремого розгорту. І маю сказати, що в нас із художницею Софією Мельник, яка створила ілюстрації для енциклопедії, — дует мрії. Я бажаю кожному й кожній з авторів знайти таку свою людину, якою для мене є Софія.
Чи потрібна сьогодні нова шкільна програма з літератури — і якою вона могла б бути?
Нова програма мусить орієнтуватися на виклики нового часу, повʼязані з ковідним відставанням та воєнними реаліями. Кожен скасований через повітряну тривогу урок, як і кожна недоспана ніч та відповідно збита концентрація учнів, учениць та вчителів на уроці — це освітня втрата. Відновлення цих освітніх втрат — це виклик на десятиліття, який українська освіта долатиме дуже болісно. Тому програма мусить бути орієнтованою на навичку читання, на читання цікавого й доступного, на аналіз прочитаного. Історичний принцип, література високої полиці чи класика — вторинні, якщо йдеться про навичку читання, якої просто може не бути.
Про те, що для авторки важливіше: аби підлітки після книжки захотіли читати чи щоб вони краще розуміли літературу?
Енциклопедія «Що воно таке? Українська література» — не заохотить читати більше, але допоможе відповісти на безліч запитань, упереджень, стереотипів. Ця книжка стане розвагою — читати й розглядати ілюстрації, а ще дороговказом — які теми й ідеї є в українській літературі.
Ця книжка не панацея, не універсальна відповідь на всі літературні запити, але це видання про літературу, яке має працювати на широку авдиторію.
Про рядок із книжки, які Анастасії Євдокимовій здаються «серцем» та головним меседжем усього тексту
Це слова із першого розділу — «Українська література — база»:
«Література — це база й основа. Це як фундамент будинку. Можеш уявити собі будинок без фундаменту? Та де!».
Якби книга «Що воно таке?» мала другу частину — що стало б її фокусом?
Я думаю, що відповідь на це запитання народиться в процесі комунікації та презентацій цієї книжки. Щойно я дописала, то знала, чого там бракує, що можна було б зробити по-іншому, що хотілося б розширити й поглибити, але настає момент, коли потрібно поставити крапку.
Наразі мені найцікавішою здається ідея заглиблюватися в анатомію процесу читання і рефлексії прочитаного.
Але завтра ця відповідь може бути іншою.
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Дизайнерка: Вероніка Варшавська
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
