“Блідий вершник” — друга частина циклу “Саксонські хроніки”. Історія починається наступного дня після подій першої книги. Позаду — битва під Кінвітом, в якій 21-річний Утред здобув перемогу в двобої з видатним данським ватажком Уббою. Юнак навіть не підозрює, що поки він поспішатиме до дружини та маленького сина, перемогу припише собі його суперник, Одда Молодший.
Другу частину хронік читати набагато легше, вона — як мед на читацьку душу після першої книги, в яку напхано купу подій. Автор не грішить різкими стрибками в часі, сюжет розвиваються поступово, а персонажі розкриваються повніше.
Не можу сказати, що мені відгукується головний герой. Так, я захоплююся його сміливістю — як на полі бою, так у висловлюваннях. Але Утред постійно сумнівається, чи не гайнути знову до данів, яких він щиро любить і вважає справжніми воїнами, на противагу саксам. Він жадає війни, бо половину життя провів із військом. Йому несила сидіти на місці, його дратує набожна дружина, а власного сина він заледве знає, бо той ще немовля, і тому мало цікавить Утреда.
У “Блідому вершнику” наскрізним персонажем є Свейн Білокінний, з яким Утред знайомиться, коли вирішує “повікінгувати” (зайнятися грабунком) на землях бритів. Молодий ватажок данів мав стяг із білим вершником і носив білий кінський хвіст на шоломі. До останнього я думала, що книга названа на честь цього героя. Але, коли сіла писати в блог, зазирнула в англійську анотацію, і з'ясувала, що вершник на блідому коні, якого мав на увазі Корнвелл, — це один із вершників Апокаліпсису, ім'я якого — Смерть.
Смерть у книзі коситиме людей нещадно, бо в творі йдеться про війну і виживання цілого народу. Утред втратить найближчих людей. Втім, в його оточенні з'являться і нові цікаві постаті, серед яких велень Стеапа Снотор та дотепник отець Пірліґ. Обидва загартовані в боях, вони стануть пліч-о-пліч у вирішальній битві за Вессекс.
Книга справляє добре враження, в ній є кілька неочікуваних поворотів, які пожвавлюють оповідь. Проте в історичних творах важко нагнітати інтригу, адже події можуть бути відомі читачу наперед. Знаючи, що Альфред в реальному житті почав об'єднання Англії, я розуміла, що в книзі також йому поки ніщо не загрожуватиме, а окупація данами Вессексу — тимчасова. Книзі трохи бракує інтриги, тому моя цікавість до неї була подібна до синусоїди. Хоча від деяких сцен, особливо коли Утред бачився із Раґнаром, і міг щомиті видати короля, бо вже на язиці в нього крутилося “Це Альфред”, аж бігли мурашки.
8/10
