Біографія
Ісабель Анхеліка Альєнде Льйона народилася 2 серпня 1942 року в Лімі, столиці Перу, де її батько працював тоді в чилійському посольстві. Він був двоюрідним братом Сальвадора Альєнде, президента Чилі з 1970 по 1973 рік. Вітчим Альєнде також був дипломатом, тому певний час родина жила в Болівії та Лівані. Сама Ісабель працювала в структурі ООН з 1959 по 1965 рік, жила в Бельгії і Швейцарії. Після військового перевороту, в якому військова хунта скинула її двоюрідного дядька, Альєнде перебралася до Венесуели (1975 рік), а потім – до США (1988 рік), стала американською громадянкою. Тричі одружувалася, мала двох дітей від першого шлюбу (донька померла). В 1996 році заснувала Фонд Ісабель Альєнде для програм, які просувають і охороняють фундаментальні права жінок і дітей на розширення можливостей і захист.
Письменницька кар’єра Альєнде почалася в 1967 році з гумористичної колонки для жіночого журналу «Паула». Потім були статті, дитячі твори, театральні і кіносценарії, як журналістка вона брала інтерв’ю у Пабло Неруди. Дебютний роман «Будинок духів» видано в 1982 році в Аргентині. Відтоді вона написала майже три десятки книжок, художніх і нехудожніх. Збірка оповідань «Оповідки Еви Луни» вийшла в 1989 році. В 2023 році вийшов її новий роман «Вітер знає моє ім’я».
Оповідки Еви Луни
Деякі історії взяті з життя й оброблені натхненням, деякі народжуються в мить натхнення й стають реальністю, коли їх переповідають.
Хіба вся латиноамериканська література – це сюжет «Ста років самотності»? Ні, це скоріше сюжет «Кохання під час холери». Що б не трапилося з персонажами, які б не були перепони на шляху до возз’єднання, воно неодмінно станеться.
Ісабель Альєнде зібрала під однією обкладинкою 23 історії. І нехай не всі вони про кохання і не завжди про кохання щасливе, але більша частина – саме про нього, а там, де ні, то таке враження, ніби воно можливе, хай навіть із тими, хто залишився поза кадром.
«Іноді, щоб позбутися якогось химерного спомину, треба розказати його як таку собі оповідку».
Ця збірка не виглядає класично латиноамериканською хіба що тим, що сюжети в ній радше дивні, аніж дивовижні, лише подеколи сповзаючи до магії завдяки присутності нез’ясовної природи індіанців у цій майже раціональній, але ніколи не зовсім, майже сучасній країні на краю світу.
