Біографія
Мігель Анхель Астуріас Росалес народився 19 жовтня 1899 року в місті Гватемала. Закінчив юридичний факультет, його наукова робота присвячена правам корінного населення. У Франції, куди він прибув вивчати етнологію, Астуріас став затятим сюрреалістом, почав писати поезію і прозу, започаткував свій сорокарічний проєкт із перекладу священного тексту «Пополь-Вух». Неодноразово йому доводилося тікати від диктатури у своїй країні, але в 1966 році його остаточно реабілітували.
Улюблена царина Астуріаса – мітологія тубільців. У 1930 році вийшла його перша збірка оповідань – «Легенди Гватемали». Перебуваючи в Парижі, він потоваришував із венесуельцем Артуро Усларом П’єтрі та кубинцем Алехо Карпентьєром, і їхнє нове бачення латиноамериканської літератури призвело до виникнення такого явища, як магічний реалізм. У 1967 році, саме в розпал латиноамериканського буму, Астуріас отримав Нобелівську премію. Загалом написав дев’ять романів, збірки поезії і малої прози, драматичні твори, лібрето тощо.
Помер 9 червня 1974 року в Мадриді від раку, похований у Парижі.
Скорботна п’ятниця
Візьми себе в руки! Встань із могили сво-го затишку, в якій ти лежиш, мов ота му-мія, забудь Ану Ху-лію і поведи за собою на боротьбу всіх тих, що страждають від його жорстокості та знущань по всіх його маєтках та фільвар-ках, не загорьованих тяжкою працею, а на-грабованих.
Щороку на Скорботну п’ятницю студенти влаштовують демонстрацію і виставляють опудала, якими висміюють ненависних священників, землевлас-ників і чиновників. Цього року фурор викликало опудало тирана-латифундиста Рамона Монтемайора. Однак Рікардо Тантаніс, один зі студе-нтських ватажків, зустрічається з Аною Хулією, небогою дона Рамона. Щоб якось набити собі ціну в її очах і очах її дядька, Рікардо вирішує підмінити опудало землевласника, тим самим убезпечивши його від приниження.
«На щастя, це тільки балачки, а завтра, як каже мама, всі оті революціо-нери, що так завзято збиралися здійснювати широкі соціальні реформи, бу-дуть уже адвокатами, лікарями, фармацевтами, інженерами і, мов ті коти, ви-бачливо заплющувати очі на всілякі неподобства довкола, загрібатимуть зе-млею свої колишні ідеї, котрі, як їм тоді здаватиметься, погано пахнуть».
В місті давно визріла боротьба між старшим поколінням і молодшим, між консерваторами і лібералами. У серці Рікардо теж не вщухає сутичка – залишитися вірним студентським ідеалам чи пристати до ворожого табору тільки заради перспективи одружитися з коханою.
