Витоки
До прибуття європейців міти і література народів Мезоамерики (так називається регіон Центральної Америки, який у доколумбові часи відзначався високим рівнем розвитку) передавалися усним шляхом – запам’ятовування творів входило в обов’язки жерців. Згодом ці твори були записані європейськими місіонерами. Лірику Несауалькойотля (Nezahualcóyotl) – тлатоані (tlatoani), тобто правителя, міста-держави Тескоко, – вірогідно зберіг для історії його правнук Хуан Баутіста де Помар (Juan Bautista de Pomar). Наприкінці 16 століття була зібрана компіляція «Романси правителів Нової Іспанії» (Romances de los señores de Nueva España), в якій міститься кілька творів тлатоані, який увійшов у історію як поет-король і писав на теми смерті, квітів і загадковості людини.
У першу пору після іспанського завоювання в літературі регіону переважали листи і хроніки. Не можна оминути внесок Ернана Кортеса (Hernán Cortés), завойовника імперії ацтеків і першого губернатора Нової Іспанії. Його «Листи-реляції» (Cartas de relación), написані до короля Іспанії Карла I, опублікували вже в 1520-30-х роках. Не дарма Кортес в юності навчався в нотаріуса: його реляції чітко структуровані й детальні. У них він повідомляв, як дістався до Мексики, зустрів імператора Монтесуму і підкорив ацтеків.
Важливим був і внесок місцевого населення. Ернандо де Альварадо Тесосомок (Hernando de Alvarado Tezozómoc), онук Монтесуми і перекладач, в 1598 році іспанською мовою у традиційному європейському стилі написав «Мексиканську хроніку» (Crónica Mexicana). Через 11 років він в ацтецькому стилі написав «Хроніку мешікайотль» (Cronica Mexicayotl), але вже своєю рідною мовою науатль (Nahuatl). “Мексиканська хроніка” охоплює події з 1064 по 1579 рік – від виходу ацтеків із їхньої мітичної прабатьківщини до років іспанського володарювання.
Найвідомішою поеткою колоніальної Мексики є Хуана Інес де Асбахе-і-Рамірес де Сантільяна (Juana Inés de Asbaje y Ramírez de Santillana), відома широкомі загалу як сестра Хуана Інес де ла Крус (Sor Juana Inés de la Cruz). За словами самої черниці, майже всі свої твори вона написала на замовлення (оскільки була ще й придворною поеткою). Виключення становить «Перший сон» (Primero sueño) – її найдовша поема, яка складається з 975 рядків. Вона написана в 1692 році, а її наскрізною темою є інтелектуальний потенціал людини.
19 століття
Першим романом Латинської Америки вважають крутійський роман «Папужка Сарньєнто» (El Periquillo Sarniento). Хосе Хоакін Еухеніо Фернандес де Лісарді Ґутьєррес (José Joaquín Eugenio Fernández de Lizardi Gutiérrez), також відомий як Мексиканський мислитель (El Pensador Mexicano), написав його в 1816 році, під час війни за незалежність Мексики. Цю сатиру можна сприймати як роман про націєтворення. Автор ділиться звичаями, легендами, забобонами, табу і особливостями народної мови. Колоніальна влада заборонила розповсюджувати книжку, мовляв, вона розбурхує уяву народу.
19 століття в літературі звично представлене трьома основними течіями – романтизм, реалізм і латиноамериканський модернізм. Батьком мексиканського романтизму називають Мануеля Еулохіо Карпіо Ернандеса (Manuel Eulogio Carpio Hernández). В 1860 році вийшла його підсумкова збірка «Поезії сеньйора доктора дона Мануеля Карпіо» (Poesías del Sr. Dr. Don Manuel Carpio). Мануель Карпіо був членом Летранської академії (Academia de Letrán) – важливого угруповання, яке діяло з 1836 до 1856 року і мало на меті «мексиканізацію» літератури. Також він був членом жюрі, яке відібрало державний гімн Мексики (який мені здається одним із найкращих у світі, і про це я маю відео).
До реалістичної літератури відносять вужчий напрям костумбризму – це твори, в яких особливу увагу приділяють зображенню народних звичаїв. Саме сюди належить роман «Проноза – ватажок Братів листя» (Astucia, el jefe de los Hermanos de la Hoja), написаний у 1865 році. Ця книжка авторства Хосе Луїса де Хесуса Інклана Ґойкоечеа (José Luis de Jesús Inclán Goicoechea), більш відомого як Луїс Ґ. Інклан (Luis G. Inclán), розповідає про життя благородного розбійника Лоренцо Кабельйо, який утратив усе на торгівлі алкоголем, а згодом приєднався до контрабандистів тютюну, ставши їм за лідера.
Найбільшим прибічником латиноамериканського модернізму в Мексиці був Мануель Ґутьєррес Нахера (Manuel Gutiérrez Nájera). Його есей «Мистецтво і матеріалізм» (El arte y el materialismo), надруковане в 1876 році, вважають першим маніфестом цієї течії. За життя видали лише одну збірку оповідань письменника – «Крихкі історії» (Cuentos Frágiles). В 1883 році ця книжка вийшла під псевдонімом Герцог (El Duque), який походить від назви його найвідомішої поеми – «Герцогиня Йов» (La Duquesa Job). Ховаючись за псевдонімами, письменник брав один твір і переписував його в різних стилях.
20 століття
На початку наступного століття несподіваної популярності набула колоніалістська література (literatura colonialista), натхненна колоніальною добою – її мистецьким, релігійним і мовним спадком. В 1919 році вийшов історичний роман «Приклад» (Ejemplo) Артеміо де Вальє Аріспе (Artemio de Valle Arizpe). Метою письменника було зберегти здобутки минулого, але його також критикували за анахронізми й ідеалізований погляд на Нову Іспанію.
Стридентизм (Estridentismo) – напрям, на розвиток якого помітно вплинув європейський авангардизм. Ця течія народилася разом із маніфестом Мануеля Маплеса Арсе (Manuel Maples Arce), який закликав мексиканських інтелектуалів і митців згуртуватися і засвідчити перетворення світу. Стридентистський рух згас протягом шести років. За цей час Маплес Арсе встиг опублікувати поему «Мегаполіс: більшовицька суперпоема в 5 піснях» (Vrbe. Super-poema bolchevique en 5 cantos) в 1924 році. Імовірно, це перша поетична книжка з Мексики, яку переклали англійською мовою. Зробив це в 1929 році американець Джон Дос Пассос (John Dos Passos).
«Сучасниками» (Los Contemporáneos) називали гурт мексиканських інтелектуалів, які згрупувалися навколо однойменного журналу. Групою без групи (Grupo sin grupo) назвав цей рух їхній представник Хав’єр Вільяуррутіа Ґонсалес (Xavier Villaurrutia González), посилаючись на те, що ті не публікували жодного маніфесту і сформувалися поза означеними поколіннями. Вершиною поетичної майстерності Вільяуррутіа Ґонсалеса називають збірку «Ностальгія за смертю» (Nostalgia de la muerte), видану в 1938 році. Тут почуття підлягають жорсткому нагляду з боку інтелекту.
Мексиканська революція 1910-1920 років справила на культурне життя країни такий вплив, що виокремився окремий піджанр літератури про цю революцію. Скажімо, в 1947 році вийшла книжка Агустіна Яньєса Дельгадільйо (Agustín Yáñez Delgadillo) під назвою «Окрай води» (Al filo del agua), події якої розгортаються напередодні революції. Після пригод, які супроводжують персонажів роману, деякі з них долучаються до збройного протистояння, а інші загибають.
Мексика має одного лавреата Нобелівської премії з літератури. В 1990 році «за пристрасну панорамну творчість, позначену чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю» Премію отримав Октавіо Ірінео Пас Лосано (Octavio Irineo Paz Lozano). Українською мовою перекладена його збірка есеїв «Лабіринт самотності» (El laberinto de la soledad), випущена в 1950 році, – інноваційне антропологічне дослідження мексиканського мислення й ідентичності. У збірці він доводить, що історичні події відчутно впливають на почуття песимізму і безпорадності, які домінують у мексиканському менталітеті.
Одним із головних популяризаторів латиноамериканського буму був Карлос Фуентес Масіас (Carlos Fuentes Macías). Його книжки можна знайти і в українському перекладі, проте, на жаль, не «Смерть Артеміо Круса» (La muerte de Artemio Cruz) – роман, уперше опублікований у 1962 році. Це роман-сповідь зухвалого і корумпованого пристосуванця, який після участі в революції повстав проти своїх ідеалів, втратив кохану і одружився на доньці багатого землевласника. Це вочевидь є поглядом на історію тогочасної Мексики загалом і її еліти зокрема.
Сучасність
Журналістику і літературу переплітає в своїй творчості Елена Понятовська (Elena Poniatowska). Її повне ім’я – Елен Елізабет Луїза Амелі Паула Долорес Понятовська Амор (Hélène Elizabeth Louise Amélie Paula Dolores Poniatowska Amor) і вона походить із роду польських шляхтичів. Її найвідоміша книжка – «Ніч Тлателолько» (La noche de Tlatelolco), що вийшла в 1971 році. Твір ґрунтується на інтерв’ю, зібраних після студентських протестів, які призвели до смерті сотень протестувальників. Інша документалістика від авторки: 1969 рік – «Поки не побачу тебе, мій Ісусе» (Hasta no verte Jesús mío) про революціонерку, яка стала пралею; 1980 рік – «Сильною є тиша» (Fuerte es el silencio) про сім’ї в’язнів, які зазнали насильницького зникнення; 1988 рік – «Нічого, нікого. Голоси тремтіння» (Nada, nadie. Las voces del temblor) про землетрус у Мехіко.
Навіть найсучасніші письменники і письменниці Мексики здобувають світове визнання. Наприклад, Фернанда Мельчор (Fernanda Melchor) уже має книжку в українському перекладі. Її «Сезон ураганів» (Temporada de huracanes) надрукували в 2017 році, а через три роки з’явився і переклад. В основі сюжету – події, що оточують вбивство відьми в містечку, яке погрузло в бідності. У своїй книжці письменниця досліджує насилля і мачизм у мексиканському суспільстві. В 2023 році вийшла екранізація роману.
