Витоки
В 1563-1564 році іспанський поет Педро де ла Кадена (Pedro de la Cadena) написав «Сміливі діяння і подвиги капітана Дієго Ернандеса де Серпи» (Los actos y hazanas valerosas del capitа́n Diego Hernа́ndez de Serpa) – вірогідно найдавнішу поему, написану європейською мовою в Америці. Заснована на реальних подіях, вона розповідає про життя конкістадора на острові Кубагуа біля венесуельського узбережжя.
Територія Венесуели була першою в Південній Америці, яку відкрили європейці (третя експедиція Колумба) і активно колонізували (зокрема в пошуках Ельдорадо), саме історія венесуельської літератури рясніє хроніками Індій. Візьмімо до прикладу «Доповідь про відкриття річки Апуре і її впадіння в Оріноко» (Relaciо́n del descubrimiento del rі́o Apure hasta su ingreso en el Orinoco), яку Хасінто Карвахаль (Jacinto de Carvajal) написав у 1648 році. Він не просто описав свої 20-денні пригоди, а й географію, флору і фауну, ще й перерахував 105 місцевих племен. Хроніка була настільки впливовою, що в 1884 році з її текстом консультувалися для визначення кордонів між Венесуелою і Колумбією.
19 століття
Вельми незвичним є твір Хуана Антоніо Наваррете (Juan Antonio Navarrete). Уже сама назва «Скриня листів і універсальний театр» (Arca de letras y Teatro universal) збиває з пантелику. Свій рукопис цей францисканець писав щонайменше з 1783 до 1813 року, і він поєднав енциклопедію, філософські роздуми, ігри, каталоги і хроніки. А ще Наваррете багато посилається на інші книжки, а серед них – на 25 своїх творів, які не збереглися до наших днів.
Найвизначнішим представником романтизму в країні є Хуан Антоніо Перес-Бональде Перейра (Juan Antonio Pе́rez-Bonalde Pereira) – це попри те, що його також називають передвісником модернізму. Його найвідомішим твором є поема «Повернення на батьківщину» (Vuelta a la Patria), яку він закінчив складати в 1877 році, повернувшись у Венесуелу після закінчення громадянської війни. Поема складається з двох частин: перша містить найкращі спогади поета про батьківщину, а друга – це елегія для покійної матері, чия смерть і спонукає поета повернутися додому.
За романтизмом іде реалізм. Письменник Томас Мічелена (Tomа́s Michelena) відомий своїм романом 1884 року «Дебора» (Dе́bora). Цей твір торкається таких тем, як жіноча сексуальність, освіта, емансипація, подружня зрада. Мічелена написав книжку про двох жінок, незадоволених своїми шлюбами, в час, коли у Венесуелі точилися дискусії щодо легалізації розлучення (яке все ж дозволили в 1904 році).
20 століття
На зламі століть, як завжди, з’являється модернізм. Для представлення цієї доби візьмімо Мануеля Діаса Родрігеса (Manuel Dі́az Rodrі́guez) і його роман «Зламані ідоли» (І́dolos rotos). В 1901 році автор написав соціально-політичну сатиру на тогочасне суспільство, один із найпесимістичніших венесуельських романів: головний герой не спроможний нав’язати свої мистецькі ідеали мешканцям столиці, загрузлим у декадентських настроях.
Виразним представником креолізму є Ромуло Анхель дель Монте Кармело Ґальєгос Фрейре (Rо́mulo А́ngel del Monte Carmelo Gallegos Freire). У 1948 році він побував президентом Венесуели (поки через вісім місяців не відбувся військовий переворот), але ще в 1929 році він написав роман «Донья Барбара» (Dona Bа́rbara), який підозрювали у прихованій критиці на тодішнього диктатора країни. І не дивно: головна героїня, яку можна ототожнити з Венесуелою, – безпринципна землевласниця з трагічним дитинством. Письменнику вдалося уникнути репресій, тому що, мовляв, такий чудовий роман (а він залишається найпопулярнішим серед венесуельців) просто не міг бути антиурядовим за своєю суттю.
З 1936 по 1941 рік у Венесуелі діяла літературна група «П’ятниця» (grupo Viernes). До неї серед інших належав Вісенте Хербасі (Vicente Gerbasi). За дивним збігом для цієї розвідки найвідомішим твором цього сюрреаліста є елегія для батька. В 1945 році Хербасі написав поему «Мій батько, іммігрант» (Mi padre el inmigrante) – з мітичною постаттю батька, забобонами, стихіями, страхами, легендами, сільськими звичаями, чарівною флорою і фауною.
В 1948 році Артуро Услар П’єтрі (Arturo Uslar Pietri) ввів термін “магічний реалізм” як літературної течії. В есеї «Листи і люди Венесуели» (Letras y hombres de Venezuela) він писав: «В оповіданнях став переважати і надовго залишив свій слід саме розгляд людини як загадки посеред реалістичних фактів. Поетичне ворожіння чи поетичне заперечення реальності. Те, що, за браком іншого слова, можна назвати магічним реалізмом». Вважається, що саме його оповідання 1935 року «Дощ» (La Lluvia) – про дивну особу, яка з’являється і зникає разом із дощем, – є першим зразком магічного реалізму в літературі (на противагу його окремим елементам, відомим із давніших часів).
В 1969 році авангардист Адріано Ґонсалес Леон (Adriano Gonzа́lez Leо́n) видає свій перший роман – «Пересувна країна» (Paі́s portа́til). Цей твір зіставляє два часові періоди. Перший – епоха військових диктаторів 19 століття, варварська і дика, а втім, з провінційною певністю. А паралельно – сучасна авторові доба з її партизанською війною в місті.
Сучасність
Серед сучасних письменників високою популярністю користується Едуардо Санчес Рухелес (Eduardo Sа́nchez Rugeles), який був змушений покинути країну після спроб Уго Чавеса змінити конституцію собі на користь. Так само головна героїня його роману «Синя етикетка» (Blue Label/Etiqueta Azul), який вийшов у 2010 році, намагається емігрувати, зважаючи на політичну ситуацію в країні, від якої дедалі більше віє безнадією. Це книжка про перетин кордонів – географічних, мовних, соціальних.
Перекладені книжки
Анрі Шарр’єр. Метелик (Радянський письменник, 1991)
Анрі Шарр’єр. Метелик (КСД, 2020)
Переклади в журналі «Всесвіт»
Карлос Августо Леон. Співаю про Леніна (1962, № 4)
Карлос Августо Леон. Ціле життя тебе я знаю (1967, № 11)
Артуро Услар П’єтрі. Танок під барабан (1976, № 2)
Архіміро Габальдон. Тут ніхто не помер (1979, № 5)
Іда Грамко. Неймовірна метафора (1988, № 11)
Хуліо Росалес. Романтична пригода (1989, № 7)
