Це продовження допису на тему лячних образів в горрорах. Хочу відразу подякувати всім, хто коментував попередній матеріал (і на Друкарні, і на Аркуші). У коментарях було запропоновано багато цікавих образів про які ще не згадувалося. А деякі з них розблокували мої власні спогади. Тому, думаю в майбутньому якось звести все до купи і зробити типу невеличкого посібника на основі дописів та ваших думок. Але це поки так… тільки плани без конкретики. Саме завдяки вашій активності виходить друга частина.
Схема допису така сама, як і раніше. Загальна назва - більш детально про конкретні образи - приклади використання.
Почнемо ми з бодігоррору
Чим же він лякає? Насправді, все дуже просто. Будь-який живий організм (людина або тварина) з звичного стану та вигляду поступово, а інколи, навпаки, швидко, стає чимось іншим, що нам невідоме і може нести потенційну загрозу. Плюс не забуваємо, що несвідомо люди бояться будь-яких тілесних аномалій. Тому ми можемо остерігатися цього і відчувати огиду. В принципі, бодігоррор і працює на цьому балансі. Бо якщо тобі просто огидно, страх затухає. Так, я кажу про «Людську багатоніжку». Знаю, що це один з яскравих прикладів цього жанру, який у свій час наробив галасу, але ці фільми нестрашні. Вони огидні. До речі, коли я говорю «будь-які аномалії», то маю на увазі й хвороби теж. Просто з цікавості погортайте атлас з шкірних хвороб. Це в мене викликає нудоту та страх одночасно. Найстрашніше те, що таке може статися з усіма.
Паразити. Їх походження може буди будь-яким – з глибин космосу (ігрова серія «Dead Space», фільми «Факультет» та «Щось» ) або просто у вашій квартирі (різна пліснява та грибки). Тобто вони можуть бути і як чимось фантастичним, так і цілком реальним. Якщо говорити про нашу повсякденність, то ось, приклад реально існуючого паразита в природі – кордицепс, рід грибів, який може заражати комах та їх личинки. До речі, саме він став причиною апокаліпсису в ігровій серії «Останні з нас». Або аномалія людського тіла з однойменної пісні «Тератома» (вокалоїди). Ще одна його назва - паразитуючий плід. Це така пухлина, що формується в статевих залозах з ембріональних клітин. У неї доволі моторошний вигляд, бо всередині людини в місцях, де є ця пухлина може рости волосся і щось схоже на зуби (це не точно, тому, якщо є медики – виправте мене в коментарях). У вищезгаданій пісні, Тератома головний оповідач, який розказує слухачу, як пожирає його з середини. Чому тема паразитів в принципі лякає? По-перше, носій паразиту може довго не знати, що він заражений, а тим паче, що він може заражати інших. По-друге, це поступова ненормальна зміна, яку можна не помітити одразу, поки не стане пізно. По-третє, інші люди, які в потенційній небезпеці зараження, також дізнаються про це в останній момент. А це викликає безвихідь. Так, в більшості випадків герої знаходять ліки, але це не завжди так…
Зомбі. Класичний представник горрору. Як взагалі може не лякати живий труп? В буквальному сенсі. Згнивше тіло, м’ясо та кістки назовні, але воно ворушиться і намагається тебе вкусити… Бррр. Насправді, образ зомбі доволі багатогранний. Я кажу про те, що це поняття може стосуватися не тільки зовнішності й фізичного стану, а й духовного та ментального. Наприклад, людина зовнішньо виглядає нормально, але стає бездушною і втрачає власний розум та волю до дії. Тому тут є поле для загравань. Які я можу навести приклади? «Ходячі мерці», якщо ми говоримо про більш класичне уявлення, і «Томмінокери» (автор – Стівен Кінг), якщо ми говоримо про бездушність і позбавлення волі. До речі, у «Короля жахів» в портфоліо багато образів пов’язаних з бодігоррором. «Той, що худне» (1984 року) чого тільки вартий. Якщо трохи відійти від прямого поняття зомбі, то хочу виділити титанів з аніме «Атака титанів». Зараз поясню, чому згадую про них саме в абзаці про живих мерців. Хоч це і не зомбі, але ці істоти виконують ту саму роль. Причому, поєднуючи в собі як і фізичні зміни, так і ментальні. Так, в них є певна ієрархія, але в зомбі тематиці таке теж є. Просто замініть титанів на більш класичний образ і головна мета героя не зміниться. Знову ж таки приклад схожого образу, але який не є зомбі в звичному розумінні – демони з манхви «Милий дім». У світі стався апокаліпсис. Люди потроху почали мутувати в демонів. Вигляд кожного унікальний і пов’язаний з власними страхами та пороками. Більша частина історії розповідає про мешканців багатоповерхівки, які намагаються вижити в цьому пеклі. Дуже добре пам’ятаю сцену з перших глав. Головний герой випадково став свідком того, як в сусідній квартирі якісь страшні руки потягнулися до котика (улюбленця сусідки) і… потім було чутно чавкання. Як нормальна людина, хлопець забіг додому та зачинив двері. Але він не залишився непоміченим. Через декілька хвилин та сама сусідка через закриті двері намагалася попросити допомоги у головного героя, при цьому ховаючи руки… Скажу так. Ця сцена мені дуже добре запам’яталася й деякий час снилися жахіття з цього приводу.
Результати експериментів. Ох… Людина – найстрашніша істота нашої планети, особливо, коли намагається грати в Бога. Тут в принципі й пояснювати нічого. Тому відразу переходжу до прикладів. Фільм «Муха» 1986 року. Учений, по власній необачності, поступово перетворюється на мутанта. Не менш моторошний приклад – це риби з манги «Риба» (вибачте за тавтологію) за авторством Джюнджі Іто. Насправді, тут не тільки про експерименти, бо йде мова також про токсин, що міститься в рибах і зараження людей. Але це гарне поєднання. Ну, скажемо так, якось дивно (це ДУЖЕ м’яко) побачити акулу на механічних ніжках. Взагалі, Джюнджі Іто – це ікона бодігоррору. В його виконанні є стільки неймовірних образів – привиди, прокляття, віруси, інопланетні істоти, зомбі, просто дивні створіння, які завжди були такими тощо – які автор показує через призму деталізації та візуального спотворення фізичного й духовного стану його персонажів. Та що говорити, якщо він може зробити страшним, навіть, звичайне масло (точніше, його споживання).
Нарешті, переходимо до наступного розділу. Міські легенди
В кожному куточку світу є свої міфи та певні локальні страшилки, які досі актуальні та розвиваються з плином часу. Народна творчість. Я взагалі обожнюю такий стиль оповідання. Бо в цих історіях є специфічний колорит. Причому не тільки певної країни, а й певної локації. Можна відразу зрозуміти чого люди бояться живучи в певних умовах (клімат, культура, історичні аспекти тощо). Це настільки великий пласт образів, що навіть очі розбігаються про що саме говорити. Сюди входять відьми, моторошні будинки, територіальні локації (наприклад, Лиса Гора, що знаходиться в Києві), злі духи (про них ми ще поговоримо), прокляті предмети тощо. Сюди я відношу також персонажів кріпі-паста, бо це така ж народна творчість, але в більш сучасній обгортці. Чому міські легенди нас лякають? Бо за ними є історія, тобто, підґрунтя. В більшості випадків в основі оригіналу є елементи реальності. Події, які посприяли появі страшилки. Але хочу зазначити, що ці реальні ситуації не завжди мають трагічне забарвлення. У приклад наведу наслідки рекламної компанії американського римейку японського фільму «Дзвінок». Як це вийшло? Причина була в тому, що творці фільму всюди (на лавках, на сидіннях в кінотеатрах, просто на дорозі) залишали касети без підпису з тим самим фрагментом «проклятого» відеоряду. І це подіяло. Люди були налякані. Та й сам фільм теж посприяв появі міської легенди про небезпечний відеоряд. В Канаді досі існує легенда про прокляту касету. Ось, такий цікавий факт.
Привиди та злі духи. Знову ж таки – класика жанру. В усіх містах та селах є легенди про місця, де живуть привиди. Якщо розглядати духів, як символізм, то зазвичай це прояв минулого та совість, яка карає живих… Якби сказав психолог – непропрацьовані емоції. Тобто, у цей образ вкладаються спогади, які не відпускають. Так, більшість людей вже звикла до привидів в масмедіа. Але, якщо говорити чесно, то ці образи лякають своєю нездоланністю. Що я маю на увазі? Вони буквально не мають фізичного тіла. Від них майже неможливо сховатися, що тільки більше тривожить. Тому єдиний шлях – це заспокоєння мерця. І тут треба ще звернути увагу, що подібний підхід не завжди працює. Європейський образ примари відрізняється від азіатського тим, що азіатський це не завжди про «відпускання минулого» (знайти рештки та нормально поховати або виконати остання бажання тощо), а більше про стале становище. Наприклад, японські онрьо або більш по простому мстиві духи, які виглядають, як жінки з довгим чорним волоссям (до речі, найпопулярніший вигляд примар, який дійшов до Європи). Вони не потребують заспокоєння, бо в них кипить лють, яку неможливо погасити. Цікаві приклади – це вже згаданий «Дзвінок» (або «Кільце» в Японії) та «Прокляття». Якщо звертатися до оригіналів, то їх прокляття по своїй сутті є вірусом, який неможливо зупинити. І їм байдуже на все. Якщо ти став їх жертвою, то вони до тебе дістануться. Може не сьогодні, але свою смерть ти зустрінеш точно через них.
Персонажі міських легенд. Це ще один різновид злих духів, але при цьому мають лише поверхневе відношення до живих. Зараз поясню про що я. Ці персонажі зазвичай мають прототип, але вже давно існують самостійно. Найголовніша їх ознака – вони є поки в них вірять. Тобто, це плід нашої фантазії. Що ще їх відрізняє від звичайних представників примарного світу, так те, що вони можуть мати фізичне втілення, хоча при цьому їх дуже важко вбити чи позбутися. Приклад з нашої реальності – Нічний стакер. Його прототип – це реальний маніяк, який мав таку кличку, Річард Рамірес. І хоча сам вбивця давно помер, існує лякалка, яка вчить перевіряти свій будинок перед сном і задавати собі питання «Чи зачинив ти двері»? Якщо ми говоримо про медійні приклади, то персонажка однойменної манги «Ibitsu». Начебто, ця історія написана на основі реальної міської легенди, але це не точно. І попередження – я читала її давно й тому не знаю чи є вона українською. Приблизна анотація звучить так. Однією ніччю додому йшов юнак. Біля смітників він побачив дівчину-лолі з парасолею та ведмедиком в руках. Хоча вона його лякала своїм виглядом, він не зміг пройти повз неї, не спитавши чи потрібна їй допомога. Натомість, Ібіцу сказала: «У тебе є молодша сестра?». І хоч це було дивне питання, хлопець відповів, що немає. «Тоді ти будеш моїм братиком». Вирішивши, що дівчина трохи поїхала головою, юнак повернувся додому. Визирнув у вікно – її вже там не було. Але відчуття, що за ним слідкують не полишало… Я скажу так – це моторошна історія й моторошний злий дух. Щоб ви розуміли, у свій час я читала цю мангу тричі й після кожного прочитання ця «дівчинка-лолі» снилася мені у жахіттях.
На сьогодні, напевно, ми закінчимо. Знову виходить багатенько, а треба обговорити теж немало. Тому, якщо вам сподобалося – напишіть про це в коментарях. Також діліться своїми думками з приводу цієї теми. Які образи настільки сильно вас налякали, що потім снилися у жахіттях?
