Любов до подорожування своєю країною починається з поїздок в універ. Напхані студентами автобуси, жіночки везуть на базар продати городину і обсмалені кури, мужички напідпитку, хтось їде до когось в гості. Але є одне вагоме але – вікна в автобусах. О, хто ця приємна людина, що метикнула так допомогти полюбити свою країну в поїздках через вікна у автобусі?
Вересень, все ще зелене, проте достиглі яблука звозять у Скалу Подільську. Далі з них здушать сік, який продадуть під Німецькою етикеткою, але таке життя. Подорожі вчать і спостереженню за бізнесом: о, той магазинчик з пиріжками закрився, а з’явився секонд-хенд одяг. Ломбарди виникли, мов після теплої ( читай – економічного падіння ) ночі. О, ці крамниці у гаражах приватного дому! О, вивіски, які підприємці малого масштабу роблять у World Press! О, неймовірні назви на кшталт мотелю Touch&drink з кухликом кави на вивісці, які співають хвалу іронії.
Жовтень. Хмари затягають пояси на дощі, дрібно-дрібно дзюрячи за комір пальт чи курток. Дядьоли в селі, по дорозі, вдягають свої незмінні картузи – таблетки, і шкіряні куртки минулого тисячоліття. Діти, поспішаючи до школи, збивають дрюком чи патиком горіхи і яблука. Природа на узбіччях скидає листя, і перші морози щедро їй за це платять. Жовто-багряні, ледве-жовті, зелено-червоні кольори всюди, куди не кинь з вікна оком. Листя вже валяється під деревами, інколи, проїжаючи чергове село, спостерігаєш за Великим Палівництвом. Мабуть, чергові поліцаї або в запої, що не виписують штрафів, або це просто вони і спалюють, забороняючи всім іншим.
Листопад. Все вже від дощів розмокло і розлізлось, автобус тоне то в рідкій багнюці, то буксує у каші з листя. Виходять підпихати всі – штовхають, поки стає духу, змащуються, мов ті чорти, але їдуть додому задоволені, несучи близьким ще одну історію – «як ми всім складом витягнули автобус з багна». Деякі дерева вже ексгібіціонують по узбіччях, комунальники ріжуть кущі і починають робити дорогу. За всі шість з половиною років, що я їздила, це було одною з загадок створення світу – чому саме у листопаді? Може, у підприємств звітний період? Чи це жарт, який ніхто не висміює, і вони повторяють його з року у рік, з надією, що хоч хтось посміється? Але сміятись у автобусі, який по ямках їде 10км/год і закачує, як катер у Чорному Морі, не дуже вдала ідея – можна відкусити собі кінчик язика, та ще й оббризкати кров’ю сусідів і салон вашого міжгалактичного шатлу «Кам’янець-Подільський – Бучач».
А потім починається сесія, і ти вже не годен поїхати додому, бо в тебе іспити. Але ти знаєш, що сумка, яку передає сім’я, їде тим самим маршрутом, і насолоджується зміною природи і людським цирком абсурду більше, ніж ти
