Вибрики польських фермерів на кордоні нагадали мені, що хотів розповісти цю історію. А коли пішло обговорення шкоди існуючої системи дотацій ЄС для природної еволюції європейської аграрки, так тим більше. Бо у Мексиці й США однією з причин того, що ми зараз спостерігаємо (міграційна криза, засилля картелів і оце усе), стали дуже специфічні підходи до субсидування сільського господарства (і промисловості) в умовах економічної інтеграції та формування зони вільної торгівлі. Ось так раптово. І сьогодні давайте, власне, про Мексику.
Мексика — молода країна з величезним населенням, за останні 30 років населення збільшилося з 80 до майже 130 мільйонів. За загальним розміром економіки — 12-а у світі, між Росією та Південною Кореєю (1,8 трлн доларів). За ВВП на душу населення (13,8 тисяч доларів) майже втричі переважає Україну (у нас — 5,2 тисячі).
Але при цьому примудряється бути на 9 позицій нижче України за рівнем розвитку людського потенціалу і базовим рівнем життя (ми — 77, Мексика — 86, США — 21, Канада — 15). Тут треба сказати “Дякую” вкрай диспропорційному розвитку. Одним з факторів якого в останні 30 років стала доволі специфічна спроба створити у Північній Америці свій аналог ЄС з блекджеком і без соціальної, політичної й ідеологічної компоненти.
Європейський Союз не єдиний у світі економічно-політичний блок. І не єдиний, в рамках якого існує зона вільної торгівлі. Важливо відразу зауважити, що в Європі інтеграція була політичним проєктом післявоєнних урядів, щоб не допустити ще однієї війни — Франція, Італія, Німеччина і БеНіЛюкс виходили саме з того, що економічна інтеграція зробить можливою подальшу культурну і політичну консолідацію. І хоча не все вийшло як задумувалося, але в цілому ЄС виявився проєктом успішним.
У Північній Америці пішли іншим шляхом — зона вільної торгівлі при дуже обмежених параметрах консолідації по інших категоріях. Бо ініціаторами були корпоративні кола США і Канади, які хотіли прибрати перепони для співробітництва. З тієї ж мотивації у проєкт втягували Мексику. Бо Мексика розглядалася як ідеальний майданчик розміщення виробництв, набагато ближчий, ніж Китай, і набагато більш зрозумілий. Особливо на початку 90-х. Мексика ж розраховувала отримати інвестиції та подолати економічне відставання від сусідів. Першим етапом інтеграції було створення зони вільної торгівлі між США і Канадою 1988 року, а на початку 90-х було прийнято рішення доєднати до процесу Мексику.
Відсутність політичної, інституційної та соціальної складової, наприклад вирівнювання рівня освіти, культурного і наукового потенціалу, зробили результати створення ЗВТ дуже нерівномірними. І особливо це справедливо для інституційно і соціально найслабшого — для Мексики.
Промисловість і середній клас.
У промисловості все наче пішло за планом. Інвестиції прийшли, Мексика стала важливою складовою ланцюжків постачання у США, але переважно як центр вузлової збірки. Частка експорту в економіці зросла з 9 до 37% за 20 років, причому майже 90% експорту тепер припадає на США. Наростальна залежність від експорту до однієї країни не могла не сформувати великі ризики для нестійкої нової конструкції, Вперше по-великому ризики проявили себе під час криз у США 2001 і 2007. Сформована залежність від експорту у США сильно вдарила по економіці. Плюс в угарі антикризових заходів США вкидували гроші у підтримку власної економіки, нехтуючи інтересами мексиканської економіки.
Але і до кризових випробувань зі зростанням все було непросто. Корпорації, які прийшли в Мексику, збільшили частку дешевих комплектуючих з Китаю та інших країн. Значна частка місцевих виробництв скоротилася або закрилася. Таким чином, загальний чистий приріст робочих місць виявився набагато меншим, ніж очікувалося.
Зміщення виробництва у бік збірки на експорт створювало переважно низькооплачувані місця у виробничому секторі, реальна середня зарплата впала на 12% за перші 10 років роботи угоди та залишалася майже незмінною в наступні 20 років, відставання від Сполучених Штатів не скорочувалося.
Але все одно, чисто технічно угода про вільну торгівлю і демографія розширили чисельність мексиканського середнього класу. Мексика протягом 20 років стрімко розвивала власну інженерну школу і готувала більше інженерів, ніж Німеччина. І хоча населення Німеччини в 1,5 раза менше, але це досягнення все одно вражає. Але навіть за цього наче позитивного явища був і негатив — розрив у заробітній платі між найбіднішими й найбагатшими працівниками помітно зріс. Неспівставно з Європою чи “азійськими тиграми”.
Цей розрив, відповідно, зменшував потенціал залучення нових робітників з сільської місцевості та бідних південних штатів. А залучати людей з “села” було важливо, адже мексиканське село інтеграцію переживало дуже складно.
Криза аграрного сектору та знедолені люди.
Якщо США і Канада у рамках інтеграції домовились про обмеження і квоти, то США і Мексика мали пройти шляхом поступової лібералізації. Де в певний момент виявилося, що американські товари в Мексику катять, а от мексиканські — не дуже. Крім авокадо, хіба що.
На момент вступу угоди в дію Мексика була не дуже інфраструктурно готова до інтеграції — наприклад, через дуже поганий рівень розвитку автомобільних шляхів і залізниці. В підсумку вже 2004 Мексика стала другим (після Китаю) імпортером американської аграрки. Протягом 25 років експорт аграрної продукції з Мексики зростав повільніше за імпорт, а деякі галузі дуже здали позиції. Наприклад, тваринництва, яке особливо сильно постраждало у прикордонних зі США штатах.
Коли лібералізація торгівлі привела у Мексику субсидовану кукурудзу з США, страждати почало і рослинництво. В результаті багато фермерів і їх співробітників героїчно збанкрутіли.
Виходів було кілька: міграція у місто, на завод (їх недостатньо), міграція у США (непогано, але з цим є нюанси), зміна профілю виробництва і доєднання до інституціоналізованої злочинності. Першими двома шляхами пішла більшість, Але вистачало і 3, і 4.
Міграція і картелі.
Специфічна індустріалізація і кризова аграрка призвели до посилення міграційного тиску. Однією з цілей НАФТА було скорочення міграції шляхом створення нових робочих місць для мексиканського середнього класу. Але яка може бути притомна економічна інтеграція без хоча б спроби гармонізувати ринок праці? Тому тимчасова міграція для працевлаштування все ж отримала певну лібералізацію. Тобто, умовно, більше робочих місць зменшать міграцію, але для Хосе, який їздить у Каліфорнію збирати апельсини, робити це буде простіше.
Звісно, все спрацювало не так. Вище вже було і про скорочення виробництва компонентів, і про занепад цілих галузей сільського господарства. Відповідно, у промисловості робочих місць створили недостатньо. А регіони з вразливим для імпорту фермерством (наприклад, Сіналоа) сильно постраждали, купа людей опинилася без роботи або втратили левову частку доходів (маржинальності).
НАФТА — оптимісти в кінці 90-х писали, що, звісно, короткострокова міграція збільшилася. Але довгостроково все буде окей, бо відбудеться вирівнювання і міграція знизиться. Вирівнювання не відбулося (бо для вирівнювання треба вирівнювати), відповідно — і оптимістичний сценарій не спрацював.
Галузі аграрки США, які отримували субсидії (Мексика теж намагалася у субсидії, але їх не вистачало власного ресурсу), РАПТОВО зросли. Відповідно, потік низькооплачуваних робітників для сільського господарства з Мексики різко збільшився. За ним — особливо у 00-х і 10-х — підтягнулися люди, які тікали від картелів. А разом з ними й невдоволені величезним розривом у зарплаті між Мексикою і США.
Тобто до “дешевих” почали доєднуватися “середні” за мексиканськими стандартами. Але дуже дешеві за американськими. Створюючи додатковий тиск і на ринок праці США. На якому і так було не те щоб усе добре. Бо середній клас який і так ставав слабшим, став ще біднішим — бо наплив таких саме кваліфікованих, але дешевших співробітників, дозволяв роботодавцям платити менше усім. Враховуючи, що в США, на відміну, наприклад, від України, де через демографію фізично зменшується кількість робочих рук, працівників і природним шляхом стає більше, ефект був і є разючим — і соціально, і політично.
Паралельно посилювалися картелі. Банкрутство аграрки та зростання там рівня бідності. У тих штатах, де клімат дозволив (південь і частина гірських штатів) відбулося лавиноподібне збільшення площ під мак, коку і коноплі. А потім, разом з органікою, в цих саме штатах вкорінилося і виробництво синтетики. Інфраструктура картелів розширювалася. І в контексті потенційних найманців, і в контексті кількості людей, яких можна долучити до виробничих ланцюжків. А це вкорінення інституціоналізованої злочинності зробило життя в регіоні ще менш привабливим, стимулюючи міграцію.
В результаті “картельних війн” гине щороку 15-20 тисяч мексиканців, сотні тисяч намагаються поїхати з країни, а якісних інституцій, які можуть ці проблеми нівелювати, досі не підвезли.
Невивчені уроки.
Останні 30 років, за час дії угоди про вільну торгівлю, Мексика зростає в перерахунку на душу населення в середньому на 1% повільніше ніж Латинська Америка загалом — на 2% на рік замість 3% для усього регіону.
Мексиканські фермери й індустріальні працівники інтеграцією розчаровані. Вони очікували збільшення кількості робочих місць і доходів (одні взагалі втратили, інші виграли явно менше ніж очікували), але отримали купу неочікуваних ризиків. Великий місцевий бізнес теж розчарований. Бо він розраховував хоча б на рівні правила гри, а у підсумку мексиканський уряд не зумів цього забезпечити (та й не міг). США надають цілим секторам пільги, субсидії та субвенції, з якими Мексика не може конкурувати.
Мексиканський економіст і прихильник вільної торгівлі Луїс Рубіо так це підсумував: замість спільної зони вільної торгівлі та можливості розвиватися Мексика отримала дві економіки — одна експортує, інша стагнує. Тому, власне, Мексика домагалася перегляду умов угоди. Але цього не сталося.
2018 Трамп почав погрожувати скасуванням угоди загалом (бо дуже хотів повернути виробництва з інших країн до США), це могло ще більше погіршити становище Мексики, яка стала критично залежною від експорту у США. В підсумку 2020 НАФТА була замінена ініційованою Трампом угодою USMCA. Ніяких позитивних для Мексики змін ця угода не несе.
Загалом угода, яка мала покращити економічне і соціальне становище всіх учасників додатково розбалансувала їхні відносини, а також створила додаткові проблеми по всі боки кордону.
Чому так сталося? Бо без спільних правил гри (наприклад, уніфікованої системи субсидій в аграрці) учасники змінювали правила гри “під себе” не озираючись на інтереси партнера. В результаті чого проблеми партнера (банкрутство фермерів і збіднення села у Мексиці) через дві-три ітерації ставали проблемою вже самих Сполучених Штатів і Канади, до якої теж добіг і наркотрафік. Хоча майже не добігли мексиканські мігранти.
Чи була б ситуація кращою, якби зона вільної торгівлі взагалі не існувала б? У тому вигляді в якому її створили? Ми вже не знаємо відповіді на це питання. Але ми знаємо достеменно, що коли країни інтегруються у спільний економічний простір, вони мають прагнути до взаєморозуміння у правилах і максимальному зближенні інституцій за якістю і спроможністю. Бо інакше виходить ось як у розповіді вище. Коли дві сторони крім можливостей створюють купу проблем, які зараз не мають гарного та швидкого рішення.
Чи натякає нам ця історія на те, що систему субсидій, коштом якої існує сучасна фермерська система, треба скасувати та той шлях, яким розвивається український аграрний сектор, є правильним? Ні. Але вона натякає, що у процесі євроінтеграції й нам, і Європі треба дуже багато подумати, щоб економічна доцільність і соціальні наслідки будь-яких змін були гарно прораховані та враховані. Все одно будуть нюанси. Але хоча б катастрофи по обидва боки кордону бажано уникнути. Як мінімум з тими нещасними фермерами.
Підтримати автора донатом: 1. Patreon. 2. Monobank. 3. Приват.
