Море таке таємниче і незбагненне, манить своєю красою, дає відчуття гармонії. Воно викликає бурю емоцій і коли спокійне, і коли бурхливе. А ще море дарує кохання. Кохання, як саме море, що тече крізь час. Справжнє кохання здатне подолати всі перешкоди.
Глава 1.
Марина стрімголов бігла по сходах лікарні. В голові тільки одна думка: “ Хай з мамою все буде добре”. Марина зайшла в палату і побачила, як мама лежить на ліжку- бліда, під крапельницями. Раптом зайшов лікар і сказав:
-Марино, ходімо зі мною. Вона все одно ще спить, а нам треба поговорити .
Дівчина поцілувала мамину руку і пішла слідом за лікарем. Вони зайшли в кабінет.
- Люба Марино, у твоєї мами пухлина в легенях і оперувати її не можна. Я мав тобі це сказати.
Марина заплаканими очима глянула на лікаря і спитала:
-Що ж мені робити, лікарю? Як їй допомогти?
- Я можу сказати одне-їй потрібен відпочинок, морське повітря, тиша і спокій.
-Дякую, лікарю. Я Вас зрозуміла.
Дівчина вийшла з кабінету і повернулася в палату до матері.
- Матусю, рідненька, потерпи. Я все вирішу. Все буде добре.
З лікарні Марина пішла з купою думок в голові. Вона сіла в свою машину. " Що ж мені робити? Треба переїхати в місто, де є море, знайти там роботу. Все заради мами. Звісно, в Києві мені дуже подобається, життя налагоджене і все добре. В свої 28 я працюю керуючою готелем і забезпечую і себе, і маму. Але тепер все змінилося. Здоров'я матусі важливіше, тому треба діяти " - задумалася Марина. Раптом вона почула, що у вікно автомобіля хтось стукає. Дівчина відкрила дверцята і побачила незнайомого чоловіка.
-Ви щось хотіли? Слухаю Вас? - здивовано спитала Марина.
- Я вибачаюсь, але з Вами хоче поговорити пані Маргарита. Я її водій. Ви її не знаєте, але вона знає Вас.
- Дивно. Я не знаю цю пані, але добре, я піду з вами.
Водій провів Марину до машини, де сиділа пані Маргарита. Вона привітно подивилася і сказала:
- Вітаю, люба моя. Сідай поруч. Я зараз все поясню.
Дівчина сіла і уважно роздивилася цю пані. Вона ніколи не бачила її, тому Марині стало цікаво, хто ж вона і чого хоче.
- Марино, я працювала з твоїм покійним батьком. Ми були близькі друзі. Я знаю, що твоя мама хвора і їй потрібно жити біля моря. У мене в Одесі є пакувальна компанія “Нептун” і я хочу запропонувати тобі бути там керуючою. Тим більше, там Чорне море і клімат для твоєї мами підійде. Ти приймеш мою пропозицію?
-Але ж я не знаю Вас? І чому саме я? Не розумію.
Марина була збентежена і розгублена.
- Ти відповідальна і цілеспрямована дівчина, а я люблю таких. Ми ще познайомимося з тобою ближче, а зараз скажи, що ти вирішила.
Дівчина сиділа задумлива і вагалася. Та нарешті подивилася на пані Маргариту і сказала:
-Добре, я прийму вашу пропозицію. В мене немає іншого вибору, бо все це заради мами.
-От і молодець. Я рада. Підпишемо угоду про партнерство і я буду спокійна.
- Ви ще й хочете зробити мене своїм партнером, але чому?
-Я вже казала, що довіряю тобі, тому підписуй угоду і до роботи. Завтра мій помічник і водій Володимир відвезе вас з мамою в будинок на морі, який я підготувала. Там ви будете жити. І ще одне. Тобі треба буде знайти спільну мову з капітаном судна “Буря” Романом. Він має непростий характер, але він головний постачальник риби для моєї компанії, тому постарайся з ним порозумітися. Це поки що все. Будемо на зв'язку.
Марина підписала угоду, і все одно перебувала у великому здивуванні. Пані Маргарита посміхнулася і сказала:
- Будь певна, все буде добре. Тепер йди. До зустрічі.
Дівчина вийшла з машини і пересіла в свою. “Треба все це збагнути, бо я в легкому шоці”- сказала вонп сама до себе, завела машину і поїхала додому.
Володимир подивився на пані Маргариту і запитав:
- І коли ж Ви скажете дівчині правду? Вона має право знати все.
- Ще не час. Я знайду слушну нагоду і все розповім. А поки - це таємниця. Знаєш тільки ти, бо я довіряю тобі, як собі.
- Я розумію все і вдячний за довіру. Що ж, тоді я відвезу Вас додому, а потім буду збиратися, бо завтра в дорогу - сказав Володимир.
Марина все розповіла мамі про пані Маргариту. Вікторія (так звали маму Марини) була так само здивована. Марина наполягала на переїзді в Одесу, бо це рекомендація лікаря і так буде краще. Мама не заперечувала, бо знала, що дочка мала впертий характер і якщо вже прийняла якесь рішення, то ніхто її не переконає цього не робити. З готелю дівчина звільнилася, пояснивши причини.
Дорога була довгою. Та от нарешті і Одеса. Будиночок, де вони будуть жити, дійсно виявився чудовим. А найголовніше , що тут є море. Володимир допоміг занести речі в будинок і сказав:
- Якщо я буду потрібен, то кличте. Я житиму неподалік біля вас. Тепер я ваш помічник, бо так захотіла пані Маргарита.
-Дякую. Ви дуже люб'язний. Я спершу хочу сходити на судно “Буря” і познайомитися зі славнозвісним капітаном Романом.
-Але ж, донечко, ми тільки приїхали. Спершу відпочинь, а потім вже справи - попросила мама.
-Ні, я маю відразу показати, хто тут головний. Дисципліна понад усе. Я скоро прийду, матусю. Не турбуйся.
Марина мала впертий характер. Вона була вимоглива і до себе, і до інших. Дівчина швидко знайшла судно і піднялася на нього. Вона нікого не побачила на палубі, тому спустилася в каюту. Тут було незвично. Марина побачила фото команди судна на стіні.
- Цікаво, хто ж з них капітан Роман?
- Я капітан Роман. А ви хто така і що робите на моєму судні?
Марина обернулася і побачила високого і гарного чоловіка, який дивився на неї, не відводячи очей.
- Я нова керуюча пакувальної компанії “Нептун”, на яку ви працюєте. Прийшла познайомитися.
- Ви керуюча!? Жінка!? Оце так несподіванка! - здивовано сказав Роман.
-А що вас дивує? Так, я жінка, і вмію керувати. І попереджаю вас, що вимагаю поваги до себе, бо тепер я ваш керівник. Майте це на увазі.
-Ого, яка ви. Вже наказуєте. Та ви ще мене не знаєте. Я взагалі на своє судно жінок не пускаю, тому будьте ласкаві йдіть звідси, поки я добрий.
-Та ви просто нахаба! Не вмієте з жінками поводитися. Ви взагалі не джентльмен.
-Я рахую до трьох, і ви забираєтеся звідси. Раз…
-Та як ви розмовляєте зі мною?
-Два…
- Ви мене не залякаєте, я вас не боюсь. І не з такими ідіотами справлялася.
-Три.
Роман підійшов ближче до Марини і раптом схопив її і поніс на палубу, а потім несподівано кинув прямісінько за борт у море. На палубі була вся команда капітана і його вірні помічники: Назар, Олег і Ігор. Вони побачили все, що відбулося і почали сміятися.
-Роман, ну ти як завжди в своєму репертуарі.
Марина була не в собі від гніву.
-Та ви просто чудовисько! Ненавиджу - закричала Марина, ледве вибравшись на берег.
- А ви звісно красуня, але більше не з'являйтеся на моєму судні без дозволу - вигукнув Роман і засміявся.
Марина повернулася до будинку вся мокра.
-Донечко, що з тобою сталося? - стурбовано запитала мама Марини.
-Я впала в море, мамо. Нічого страшного, зараз переодягнуся і прийду до тебе.
Марина була роздратована і зла сама на себе, що не поставила на місце того нахабного капітана. " Я ще йому покажу, хто я" - думала обурено дівчина, поки перевдягалася.
- Ось і я, мамо. Все добре. Ну що, тобі тут подобається? - запитала Марина і обняла матір.
- Дуже подобається, доню. Я така вдячна тобі, що ми сюди приїхали. Будинок просто чудовий, повітря неймовірне і море є. Сподіваюсь, ми тут житимемо з радістю і я відчую полегшення.
-Так і буде, матусю. Ти вилікуєшся, а я буду поруч. Люблю тебе.
На наступний день Марина вирішила сходити на “Нептун” і познайомитися зі співробітниками. Вона доручила головному фінансисту повідомити всім про нараду. Дорогою до офісу компанії вона несподівано зустрілася з Романом, який йшов назустріч.
- Кого я бачу! Морська німфа переді мною з'явилася - з насмішкою сказав Роман.
- Вам смішно? Образили дівчину, ще й насміхаєтеся. Вибачатися коли збираєтеся? - відповіла Марина.
Вона стояла на узбіччі і не помітила, як на швидкості їхав автомобіль. Роман швидко зреагував, схопив дівчину і врятував від удару. Марина дуже злякалася і міцно обняла Романа зі страху, потім відсторонилася і сказала:
-Відпустіть, зі мною все гаразд.
Водій, який ледь не збив Марину, вискочив з автомобіля і підбіг до дівчини.
- Вибачте мене. З вами все добре? Ви ціла?
- Все добре. Не турбуйтеся.
- Марина, це ти!?-раптом радісно вигукнув чоловік. - Ти не впізнала мене? Це ж я-Максим, твій однокласник. Оце так зустріч!
- Максим? Як несподівано. А ти змінився.
-Ми взагалі-то розмовляли. Ти заважаєш - незадоволено сказав Роман.
-Ми закінчили розмову. Все що хотіла, я сказала. Чекаю Вас в офісі компанії на нараді - сказала Марина, суворо глянувши на Романа.
-Може вип'ємо кави і поговоримо? Ти згодна? - звернувся Максим до дівчини.
-Чому б і ні. До наради у мене ще є час - відповіла Марина.
Роман провів поглядом обох і сказав сам до себе:
- Ох і павич. Я б з тобою по іншому поговорив, та часу не маю.
Марина і Максим сиділи в кафе і згадували шкільні роки.
- А знаєш, я в тебе був закоханий у школі - раптом зізнався Максим.
- Серйозно? Я і не здогадувалася. Ну тепер ми дорослі, і в кожного своє життя. Що ж, Максиме, рада була тебе побачити, але мені треба йти. Перший день роботи, тому не буду запізнюватися.
- А ким і де ти працюєш, якщо не секрет - запитав Максим.
- Я керуюча пакувальної компанії “Нептун” - відповіла Марина.
- Ого, я здивований.
- Добре, я піду. Бувай. Побачимося. - сказала Марина і вийшла з кафе.
Максим провів її поглядом і подумав про себе: “ Яка ж вона гарна. Це доля, що я знову її зустрів. Кохання не пройшло, Марино. Я тебе завоюю і ми будемо разом обов'язково. От побачиш”.
Максим працював юристом в страховій компанії " Гарант" тут в Одесі вже 8 років. У свої тридцять він вважав, що добився того, чого хотів. Машину гарну має, і квартиру в центрі міста, достойний заробіток. Побачивши Марину, він зрадів, що це його шанс і вони не випадково зустрілися.
Марина зайшла в свій кабінет і покликала головного фінансиста Олександра Івановича.
- Отже, сподіваюся сьогодні нарада відбудеться. Ви всім повідомили?
- Так, пані Марина. Всі будуть. Не турбуйтеся.
Співробітники потроху сходилися і з цікавістю дивилися на Марину. Останніми прийшли капітан Роман і його команда.
-Що ж, всі тут, це добре. Я нова керуюча компанії і рада з усіма познайомитися. Сподіваюсь, ми всі будемо плідно працювати і порозуміємося.
- Та ми і так добряче працюємо, пані. Нарікань не було - промовив Роман і посміхнувся.
- Та невже? Добре. Як виконаєте план вилову риби для нашого нового замовника, то буде чудово. Тому вперед. Море кличе - глянувши на Романа з насмішкою сказала Марина.
- Ми свою роботу знаємо. Правда ж хлопці? Моя команда the best - відповів Роман і засміявся.
- Мене цікавить виконання плану. Тому менше балачок і до діла. Я зрозуміло сказала? - наказним тоном відповіла Марина.
- Зрозуміло- зрозуміло, панянко. Добре хлопці, ходімо, бо начальниця вже нервувати починає - знову засміявся Роман і разом з командою вийшов з кабінету.
- Ох і неприємний тип, такий зарозумілий - сама до себе сказала Марина.
Вона сіла за стіл і вирішила розібратися з документами і все ретельно перевірити.
Роман разом зі своєю командою повернулися на судно, щоб підготуватися до виходу в море.
- А ця Марина дівчина з перцем - зауважив Назар- помічник капітана. - Та ще й красуня до того ж. Скажи, Романе?
- Корчить з себе начальницю. Теж мені пава - незадоволено сказав Роман. - Та годі вже про неї. Ігоре, віддай швартовий і відчалюємо. На цей раз замовлення велике, риби потрібно побільше наловити. Олеже, а ти їсти щось приготуй. Ти ж кок від Бога. Давайте, хлопці, працюймо!
Романа, як капітана, його команда поважала і довіряла повністю. Він справний рибалка без сумніву.
