Передмова
Хочу окремо висловити вдячність за допомогу в редакції першої глави Skrynny, а також kkaaaaaiiiii7 за допомогу в написанні анотації.
*(дана робота виставлена також на Wattpad де ви можете ознайомитися з творами редакторів та поставити свій відгук)
Маю надію в те, що вам сподобається цей початок історії. Буду радий вашим зауваженням та поправкам в коментарях. Якщо вам сподобалася історія то порекомендуйте її своїм близьким та друзям.
Глава 1
В поселенні була мертва тиша, яку розривали кроки чобіт по вологійземлі. Покинуті будинки біля лісу стояли непорушно, забуті в часі.Більшість з них була скошена на бік або взагалі почала розвалюватисябез відповідного догляду та ремонту. На тому кінці поселеннявидніється дозорна башня та верхівка церкви. Це єдині споруди, щохоч якось різнилися поміж трухлявих будинків та розкиданого майнана дорогах. Тут ясна річ марна справа щось шукати адже на виглядтут нічого корисного не залишилось. Колись тутешні поля булизасіяні житом чи ячменем, зараз там лише сухі паростки та бур'ян.
Пройшовши по болотистій дорозі вона доходить до одного збудинків де не були б відкриті двері чи хоча б вікна у спробі знайтихоть щось їстівне чи принаймні корисне. Збивши бруд з чобіт об порігтакого будинку, спочатку зазирає через вікно і не помітивши нікоговсередині, відкриває двері. Перед нею була звичайнісінька хатина депо центру стояв стіл з лавками та пічка де готували та опалювалиприміщення. Дерев'яні вікна здебільшого мали вибите скло або жзабарикадовані дерев'яними дошками зсередини та покриті шматкамитканини аби не пропускати світло зовні, щоб не приваблювати більшеуваги. Сусідня кімната мала два ліжка під стінами та скриню, напідлозі була розкидана купу мотлоху з старого одягу звичайних селянта їх пожитків. Підійшовши до скрині яка не була замкненою, вонапочала ритися в ній руками та, на жаль, окрім гарних суконь та рубахтам нічого не було, хіба що гарна вишивка, але за неї багато необміняєш.
Озирнувшись довкола дівчина виходить з будинку та йде до іншого,що приглянувся їй з вулиці. Там вона буде шукати знову, так само як ів наступному. Призвичаївшись до такої рутини непомітнопідкрадається ніч, що змушує припинити пошуки та піти на нічліг водному з будинків. Знайшовши там вільне ліжко вона починаєзакривати вікна та завішувати їх шматками тканини яку знайшла тут.
Коли пітьма настала за вікном, вона закінчила приховувати себе вцьому будинку і запаливши масляну лампу, зняла з себе взуття абиноги нарешті повноцінно відпочили. Діставши невеликий шматокв'яленого м'яса оленя та підрізає його не великим ножем з її портфеля.Трохи поївши та запивши кількома ковтками води з бурдюка вонавмощується на ліжку. Знявши з себе ремінь який тримав футляр зкоротким мечем вона бере його до себе в обійми. Закинувши поверхтіла покривало дівчина майже відразу засинає після гасіння лампи.Слухаючи легкий вітер ззовні, що завивав всередину вона спить аж доранку де прикидається від тріскоту дерева десь неподалік. Її серцезабилося сильніше, широко розплющені очі швидко пробігли по речахякі вона складала назад до портфеля. Вдягнувши черевики настав часіти, йти якомога швидше.
Перевіривши своє екіпірування, а саме закріпивши меч на поясі,вона виходить з будинку. Ззовні вже чулися віддалено голоса, щопевно як і вона бродили околицями в пошуку їжі чи ще чого. Дівчинунепокоїли ці голоси і присутність когось в цій місцині, тож вонапотайки виходить через двері будинку і йде в сторону лісу з якоїприйшла.
Двері при відкритті поскрипують але та непомітно виходить,повертаючись на вулички якими йшла. Десь за будинками чутні щезвуки присутності посторонніх до поки вони різко не перетворюютьсяв викрики. Її кроки від цього переходять в тихий біг, невдовзі вжевиднівся ліс. Скоротивши свій маршрут прямо до лісу за одним збудинків біля колодязя виднілося тіло. Це певно чоловіче, обпертеспиною об кам'яний колодязь, воно непорушно сиділо схилившиголову.
Звуки довкола створювали певну атмосферу вторгнення в це тихемісце і тіло на землі почало ніби сіпатись. Ступивши крок назад щобоминути можливу проблему вона думала обійти тіло через будинокпоруч, так, аби не потрапити в поле його зору. Ступивши крок узворотному напрямку, глибокі видихи зі стогоном змусили її тілозавмерти і схопити руків'я меча. Помітивши різкий рух руки тіла,дівчина просто дивилася поки воно не нахилило голову в її сторону.Скажений погляд блідого обличчя з вишкрябаними ранами на щокахта червоними запаленими очима споглядало її з божевіллям.
Вона лише могла дивитися на це з шаленим биттям серця татремтячими руками на мечі. Коли ж воно почало мов звір на чотирьохкінцівках йти, а потім ставши на ноги бігти з випрямленими рукамиаби схопити її, різкий удар мечем, що вирвався з футляра, вдарила погрудині, розрізавши брудну сіру сорочку та прорізавши черево цієїістоти, яка в минулому була людиною. Та це не зупинило твариннийпорив на те аби накинутися на тендітну статуру, в результаті обоєпадають на землю.
Стримуючи істоту мечем, яким тепер підтримувала й іншою рукоюза лезо, стримував істоту на шиї поки заражений намагався вкуситишматок плоті щелепою. При цьому хаотично бивши її та дряпаючишкіряні обладунки. Паніка нахлинула і отримуючи удар за ударомпідбивав її хватку. На зміну паніці прийшла злість і у момент колийого шия трохи піддалася назад, руки швидко змінюють хваткурукоятки меча аби лезом розрізати шию. Враз шквал крові хлинув надівчину, покриваючи її чорною кров'ю. Якби не адреналін в її жилахвона б точно виблювала свою вечерю, але попри кров, що ледь непотрапляла їй в очі вона відкидає тимчасово ослаблену тушу і вспробі скинути лиш ковзає чоботами в багнюці намагаючисьзвільнитися.
Істота почала верещати хоч і не так голосно через рану на шиї.Вдаривши руків'ям та перехиливши на ліву сторону, дівчина хапаємеча міцною хваткою і вколює лезо в ліве око нападника, щопроходить далі в череп. Цим ударом вона скидає його на підлогу зважким диханням. В очах панує страх та паніка, але нарешті вонаможе перевести дух. Стиснувши зуби, дівчина встає на одне коліно ірозрубує частину шиї від чого заражений падає і швидко вставши зземлі та вдаряє кількома ударами аби відсікти голову, до поки воно неперетвориться на кроваве місиво.
На переведення подиху не було багато часу через гучніші звукилюдей з околиць і не чекаючи їх приходу та побігла щодуху до лісу.Прориваючись між гілок і кущів сухої рослинності вона падає. Важкодихаючи дівчина відкашлюється і повертається на спину дивлячись усіре небо сповнене хмар, поміж сухих дерев та залишківтемно-коричневого листя на них.
Дихання поволі ставало спокійнішим і почувши кроки неподалік зісторони лісу вона підводиться і зрозумівши, що весь цей час вонабігла з мечем, тож швидко ставить його напоготові перед собою. З-застовбурів дерев вона помічає знайому постать. Це особа втемно-зеленому плащі, яка збирає щось біля одного з стовбурів дерев. Впевнена в тому хто це може бути та підходить до людини ховаючисвого меча назад у футляр. Дівчина чомусь знала хто це.
Почувши кроки постать повертається і помітивши героїню хапаєтьсянервово ритись у кишені, дістаючи ржавого кухонного ножа,наставляючи в її сторону:
– Н-не підходь! — Невпевнений чоловічий голос пролунав з підплаща. Худі та бліді руки міцно тримали ножа.
– Мітч! Це я! — відповіла вона стаючи в більш горду стійкурозправляючи плечі.
– М-мор-ренс? Це т-ти? Ти в-вся в крові! Що з-з тобою?! — в йогоголосі відчувався страх, але впізнавши її він лиш чекав відповіді віднеї.
– Так це я — провівши рукавицею по обличчю вона вже й забула,що покрита кров'ю. Намагаючись позбутися її дівчина витираєобличчя рукавом і підходить до нього.
– З таким об-бличчям т-ти все одно н-нагадуєш тих мерців, — Мітчопускає ножа та зрізає декілька грибів, які знайшов біля дерева покидівчина йшла до нього.
– Натрапила на одного з них. Думала обійти та він виявивсяшвидким. Тож...
– Можеш не продовжувати — сховавши гриби та ножа в кишені віндістає невеликий шматок тканини світло сірого кольору з невеликимидірками в ньому.
– Ось, візьми. — Чоловік простягає тканину до Моренс, яка вжестояла біля нього.
Взявши клапоть вона швидко витирає обличчя та разом вони йдутьназад до невеликої повозки, що стояла в лісі. Поряд з нею буломаленьке багаття на якому стояв казанок біля якого сиділа жінкапомішуючи щось в ньому, певно варила їжу хоч і запаху вони невідчували до поки не підійшли ледь не впритул до казанка.
Підійшовши ближче він скидає капішона, а дівчина нарештівиглядала більш як людина, змивши з себе більшу частину крові.
Мітч був чоловіком років 45, весь худорлявий із помітною лисиноюта щетиною. Він носив окуляри прямокутної форми на своємугострому носі, що правда праве скло в оправі було трохи надбите.Будучи ледь трохи вищий за дівчину, якби не горбився то був би щевищим. Виглядав худорлявим і боязким, постійно переводячи увагуна звуки довкола, пильнував, але зі страхом в очах.
Біля багаття була жінка років 40, з короткими світлими косами тапухкими щоками в декількох шарах одягу, що робили її трохипишнішою ніж є насправді. Вона була повною протилежністючоловікові, хоч дівчина і знала що вони одружені.
– Агов, любонько! Подивись хто повернувся! – Чоловік вітається зісвоєю дружиною махаючи злегка рукою і поправляючи окуляри.
Жінка відірвала погляд від казанка і помахала їм вслід. Після, почаладіставати дерев'яні тарілки куди наливає щойно звареного супа, безм'яса... лише дрібна картопля яку використовують для посіву ішматочки моркви з декількома лісовими травами. Хоч це і є убогоюстравою та в теперішніх реаліях це було скарбом.
– Ось декілька білих грибів, це небагато але нам вистачить на завтра,— лице Мітча світилося від радості про що свідчила посмішка ледьне до вух. Його слова перериває бурчання в животі, на що дружинадає йому тарілку супу.
– Ось, поїж любчику, а гриби можеш покласти до візка, заодноперевір коня, а то я не певна що з ним.
– Дякую за суп пані Мей – взявши тарілку з гарячою стравою.Діставши свою ложку з портфелю, починає їсти. Мей розглядаючи панянку починає говорити з нею доки чоловікпішов перевіряти коня.
– Певно знову натрапила на мерця, чи не так? По руках і шиї видно...
– Та-ак — протяжно відповідає їй намагаючись не дивитися прицьому їй в очі – був один... але ще свіжий, певно недавно помер, —відказала дівчина намагаючись вичавити з себе посмішку.
Моренс не мала б цього робити, але бачивши змалку як це робиливоїни в її поселенні де вона народилася, це запам'яталося їй як щосьчим можна було б пишатися. Але це звісно було не так, вона неотримувала з вбивств жодного задоволення.
– Знайшла щось в поселенні? – поцікавилась жінка.
– Та ні, – сухо відповіла дівчина. – Я встигла обійти декількабудинків але їжі так і не знайшла.
– Ті бродяги там теж були?– Так... певна що їх стає все більше. Але мене вони наче не помітили.
– Ще більше селян стають на цей шлях покинувши свої домівки іблукаючи по світу в пошуках залишків їжі.
Дівчина лиш схвально кивнула і повернулася до своєї тарілкипродовжуючи трапезу.
Невдовзі повернувся і Мітч який допоміг дружині з посудом тазапряг коня. Вони одружилися п'ятнадцять років тому, можливонавіть оминувши сплески. Хоча їй зараз сімнадцять, в її п'ять роківвже були перші сплески. Звісно тоді вони так не називалися. Цісплески є спалахами хвороб через які багато людей загинули один заодним в короткі проміжки часу. Так невелике село могло повністюзалишитися безлюдним в лічені тижні. Гірше цього певно булиповстання загинувших воїнів. Ті хто полягли в боях чи навіть простінепоховані селяни могли в стати після смерті і нападати на все живе.Так смерть та хвороби стали розповсюджуватися по світу, винищуючивсе на своєму шляху. До цього часу, існували, та досі певно існуютьлюди які піднімали мертвих з могил, із давніх-давен звали їхнекромантами — магами, що можуть контролювати померлих увигляді робочої сили або воїнів. Але коли мерці почали повставатисамі по собі, неконтрольовані та дикі, їх стали проклинати іпереслідувати в надії викорінити джерела цих катастроф. Дехто такожпроклинає бога Морхас — бога хвороб, який ніби вирвався зі своєїв'язниці та перетворює світ на хаос, пробираючись в тіла хворих іконтролюючі їх дику лють, розповсюджуючи купу хвороб та щебільше смертей від них, аби передати їх богу смерті аби той підняв їху свою мертву армію. Ці мерці стають воїнами бога Таналіра — богасмерті і пітьми. Раніше їх можна було зустріти в підземеллях чикатакомбах, безцільно бродячи по ним або ставши слугами лічів,послідовників бога смерті, що допомагають наблизити еру хаосу.
Закінчивши трапезу вони збирають речі і їдуть далі, через вузькіпроходи лісу та невдовзі виходять з нього до степу, стаючи тут напривал цієї ночі.
В такі моменти Моренс намагається слухати все довкола іпрокидатися щойно почує будь-який незвичний шум. Так вонанамагається захистити свою групу, або ж те що від неї залишилось.Дівчина все своє життя переходить від однієї групи до іншої. Здитинства коли сплески стали частішими і багато народу почалиемігрувати до більш спокійних земель та королівств, там де немаєголоду, бо через голод... люди стають гірше ніж мерці чи заражені.
Прокинувшись посеред ночі через фиркання коня вона визирає зповозки і взявши меча, виходить ступаючи на землю. На вулиці булохолодно, тож поправивши шкіряні ремінці на броні вона йде дожеребця аби заспокоїти того.
– Ну чого ти Ренціфаль, заспокойся, тихше-тихше... — кінь топтавземлю під собою, певно через біль. Це був звичайний чорний кінь,доволі старий та з такою ж чорною гривою. Мітч каже, що віншкутильгає час від часу.
Заспокоюючи коня мечниця не помічає як до неї підкрадається хтосьчужий, лиш коли невідомий почав відтягувати на себе футляр меча,через що вона відпускає коня і хапається за руків'я та її руки сковуєміцна хватка чоловіка в шматті, він затуляє їй рота долонею і тримаєїї футляр. Дівчина брикається та намагається кричати, коли її очіпобачили, як ще двоє чоловік заходять до повозки. Намагаючисьвирватися вона нарешті б'є ліктем в бік чоловіка позаду. Нападниктрохи схиляється від болю та послаблює на мить свою хватку.Скориставшись нагодою вона наступає йому на ногу і б'є головою пойого обличчю. Відкинувши цим ударом його руку від рта, вонапочинає кричати аби попередити товаришів.
Почувши крик Мей з повозки і після ще один викрик Мітча вонащодуху викрикує їм аби бігли, та певно вже було пізно. Після парисекунд всередині настала тиша і її серце забилося в страху...
Сповнена люті, що перекрила її страх, Моренс вдалося дістати мечата колючим ударом вдарити по правій нозі нападника, обернувшись іглянувши йому у вічі. Чоловік починає хрипло кричати і лиш щесильніше стискати її ребра, від чого дихати стає ще тяжче.Відпустивши пустий футляр з під зброї, важкий кулак б'є її в голову,від чого дівоче тіло падає на землю. Хоч якось пом'якшивши падінняруками в очах дівчини починає паморочитися. Не в змозі підвестисячоловік ступає на неї своєю ногою. Її нутрощі палали від тиску таболю і вона кричала, кричала так сильно як тільки дозволяти її легені.
Поки мечниця хапає ротом повітря намагаючись побороти біль,мародер схопив її за волосся і потягнув за них так різко, що аж головаМоренс відкинулася назад. Бридкий подих з рота, від якого волоссястало дибки мовив:
– Брудна хвойда! Хто в біса дав тобі право тримати в руках меча!
Тиснувши ногою їй в спину він шукає меча в темряві, крутячиголовою намагаючись побачити його. Відчувши, що тиск на її спиністає меншим, вона вирішує діяти.. З останніх сил її ривок дозволяєперевернутися на спину, збивши ногу бродяги, хапаючи того за штані.Той утримує рівновагу і з погрозами кидається на неї, схопивши заплечі і вже замахнувся рукою, як різкий біль у нозі змусив його закричав:
– Ах ти ж... Сплюнувши у бік дівчини, чоловік дивиться на неї, відчуваючи як їїпалець у рані від меча просувається все далі, завдаючи ще більшогоболю. Не витримавши він відпускає Моренс, стискаючи зубипереводить погляд на неї. Спостерігаючи як дівчина підводиться іступає крок до нього, зупинившись аби підібрати щось з землі.
– Чому б вам не дати нам клятого спокою!
Після цих слів вона робить випад і вдаряє його каменем по скроні.Чоловік скрикує, валячись на землю, та в пориві люті її крик лунає аруки продовжуть забивати чоловіка доки по околиці не почали чутихлюпаючі звуки. Мертвяк лежав нерухомо, а усвідомлення відскоєного нахлинуло на дівчину холодною хвилею. Живіт скрутило адо горла піднявся ком. ЇЇ знудило на тіло і відчувши легке полегшеннядо її вух донеслися перешіптування з візку.
Не чекаючи поки вони зрозуміють, що відбулося, дівчина відходитьназад. Почувши металевий звук під чоботами, вона піднімає за лезомеча не відчуваючи болю від порізу на її руці яке вона підняла, цебула дрібниця у порівнянні з тим що зараз відчуває. Всунувши меча вфутляр дівчина тікає до лісу.
Шкутильгаючи вона нестримно змушує себе робити крок за крокомв лісові хащі.
