Мова жестів — Debut (EP, 2025). Рецензія

Естетика закоханості на межі жанрів

Про закоханість написано, сказано і проспівано, здається, вже все. Та щоразу, коли хтось намагається вмістити це незбагненне таїнство у рамки мистецтва, виявляється, що залишається ще щось недомовлене. Гурт «Мова Жестів» теж не оминув цю невичерпну тему, присвятивши їй свій EP Debut — першу частину майбутнього триптиху про три етапи почуттів.

 Проєкт «Мова жестів» не первісток у його творця – Ігоря Осолодько. До 2023-го Ігор сольно працював під псевдонімом Монтеґ, проте згодом об'єднався у тріо з бас-гітаристом Михайлом Кармазем і драмером Антоном Бородіним та створив новий гурт.  На момент написання рецензії склад трохи змінився: на гітарі – Андрій Педоренко, на клавішах – Дмитро, на барабанах, як і раніше, – Антон Бородін, а на басу – фронтмен Ігор.

Не можна сказати, що «Мова жестів» стала в чомусь принципово відмінною від «Монтеґ», однак, на мою особисту думку, звучання тепер різноманітніше завдяки іншим учасникам, а концепції пісень – глибші. За жанрами, у яких працює гурт, він відійшов від попереднього проєкту не дуже далеко. Але все по черзі; наблизимося до конкретного релізу.

«Debut» складається з п'яти треків, кожен із яких несе певні настрій та зміст. Приготуйтеся до подиху теплого вітру в обличчя, бо цей реліз і мокрою осінню повертає в чуттєвий світлий досвід довоєнних часів...

«Прощавай, печаль»

Назва мимоволі викликає асоціації з романом Франсуази Саган «Bonjour, печале!», ніби протиставляючи трагічному фіналу надію на гепі-енд. І знаючи любов Ігоря до омажів, таке припущення не здається безпідставним.

Це одна з моїх улюблених пісень на релізі. Басова партія створює каркас зі спокою та затишку, а синтезовані елементи додають типову для дрімпопу атмосферу глибини звучанню, чудово співпрацюючи з чисто індюшними гітарними рифами. На третій хвилині навіть є програш – немов трохи пузирчастий і характерний скоріше для шугейзу чи нойзу, – що під кінець композиції майнув як оригінальна акцентна деталь. Шкода, що вся «Прощавай, печаль» не була виповнена в такій стилістиці, але то вже мої особисті вподобання...

Якщо відверто, коли казати про концептуальну частину, то І didn't get it. Як «Помилка» має за сюжетом переплітатися з ідеєю ЕР про початковий етап закоханості, якщо в ній ідеться про те, що пасія ліричного героя називає їхню зустріч помилкою? Питання риторичне. 

З примітного можу виділити порівняння, що привертає увагу та виглядає максимально свіжим: 

«Мов голка платівки звивини,

Я знаю напам’ять усі твої

Долоней заплутані лінії».

Неймовірно романтично та не банально, за три ці рядки я як філологиня і поетеса пробачу треку будь-який прокол. 

Бас, якому відведена лідируюча роль, тут більше фанковий, хоча загалом трек випромінює сінті-поп мотиви, принаймні через типові блискітки синтезатора (як-от на першій хвилині), які доповнюють шматочки простих мелодій піаніно. Усі елементи парадоксально вдало суміщаються, через що «Помилка» вийшла одночасно мрійливою, але в ретро-манері. 

Єдине, що мені абсолютно не подобається – повна синтетика ритму, особливо в першій половині треку. Шкода, що не використовуються барабани, вони б тільки покращили враження від композиції, а так вона має неприємний душок дешевої попси. 

Трек «Маленька смерть» я б віднесла до якогось R&B або даунтемпо, упереміш з інді та електророком. Він повільний, ніжний та інтимний. Переважно завдяки розміреному басу (так, я буду я його часто хвалити, що ви мені зробите!), а також меланхолійним мелодіям. Особисто в мене з'явилися якісь асоціації з The Weekend, навіть вокал ніби в чомусь стилістично схожий, особливо ближче до завершення.

Щодо назви, то вона теж натякає на інтим і сексуальний підтекст, оскільки вираз la petite mort (з франц. – маленька смерть) був з вікторіанських часів евфемізмом до слова оргазм. Тим солодше та пристрасніше виглядає певний образ, якщо про нього казати метафорично, як-от у рядках 

«Маленька смерть –

То дотик твій». 

У голові одразу вимальовується картина збудження від дотиків, проте в красивій, поетичній формі, без краплі вульгарності. Сексуальність – не бруд, а справжнє мистецтво та важливий складник кохання, ось які відчуття мені дарує «Маленька смерть» комбінацією тексту та звуку.

Хоча, зізнаюся, не повністю впевнена, що Ігор Осолодько вкладав саме таку думку, але шукати розгадку лиш цікавіше, коли знаєш, що маєш справу з творчістю розумної, освіченої людини.

«Нестерпна легкість буття» – найчистіший артпоп, що я бачила з усіх релізів, на які писала огляди.

Назва чітко відсилає до однойменного роману. Однак я вважаю, що це зроблено доволі поверхово, оскільки, крім фрази «Свобода – твоя тюрма», зору вчепитися немає, за що. Інше – тільки страждання від кохання та пошук сенсу безпосередньо через нього. 

Кожен має право інтерпретувати роман на власний смак, проте мені близьке переконання, що життя абсолютно позбавлене сенсу, і навіть кохання не здатне цілком дати його (абсурдистам привіт), а також це і є головною темою твору. А трек трохи викривив її, хоча подібний хід можна розглядати як те, що Ігор Осолодько сприйняв ідею по-своєму.

Щодо звучання, то воно для мене занадто попсове. Інді, дрімпоп та інші піджанри тут узагалі відсутні, до плюсів зарахую бридж (четверта хвилина) з непоганим гітарним індюшним програшом і немов би космічним, розпливчастим вокалом. А також невеликий клаптик басової партії, який з'являвся в першій половині та в кінці композиції, коли його не затьмарюють синтетичні попсові мотиви. 

Якщо ви колись куштували шоколадку «Maxfun», то точно зрозумієте, про що я... Слухаючи музику в навушниках, я ловила відчуття крихітних вибухів; і воно під час постійних постукувань у треці було аналогічним до ефекту вибухової карамелі. Це незвично та трохи некомфортно, проте тепер я запам'ятаю «Механізм» назавжди.

За текстом я б охарактеризувала композицію як нуарну, особливо через образи маніяка, фільму, леза й пістолета. А також приємної грайливості з ними, наче іронічності.

Якісне електро- та інді-рокове звучання в купі з цікавим немовби "мисливським" – через вкрадливий бас та специфічний темп – настроєм одразу чіпляють. Також я щиро закохалася в голос, який із напівшепотом і на нижчих нотах опинився в набагато вигіднішому становищі, порівнюючи з попередніми композиціями. За даний аспект окреме браво!

Узагалі «Механізм» шикарний. У ньому наче є нахил у бік інтелектуальної творчості, що складно пояснити. Проте я можу назвати пісню не для широкої публіки, а для поціновувачів.

«Debut» виявився доволі сильним у рамках жанру (точніше багатьох жанрів) релізом. Лірична частина на одному достойному рівні з якістю та стилістикою музики. Я помітила тут синті-поп, інді та електророк, десь дрімпоп, десь артпоп, але загалом кожна композиція – це зроблена зі смаком суміш різноманітних елементів, які прекрасно виглядають разом; у них складно визначити конкретну приналежність до певного піджанру. 

Водночас концептуальна цілісність EP дещо умовна. Треки чудово працюють окремо, але разом не завжди складаються в єдину історію. Над чим варто працювати – це вокал, про нього було сказано мало, оскільки я не знала, як його описати. Він не дуже аматорський, не набридає, однак, я навіть не згадаю його з часом, за винятком, блискучого перформансу в «Механізмі». Хоча загалом витончений електророковий стиль «Мови жестів» мені безкінечно подобається, як і її тексти – просто знахідка для шукачів сенсів та естетики!

У плейлист рекомендую додати «Прощавай, печаль», «Маленька смерть», «Механізм».

Утім, не обмежуйтесь цим ЕР, обов'язково ознайомтеся з дискографією гурту. 

«Мові жестів» бажаю натхнення та висловлюю щиру повагу та захоплення! Від «Debut» я отримала величезне естетичне задоволення. Це та українська музика, яка заслуговує на увагу.