Знаєш, Кнопко, а ти така цікава дівчинка! Знаєш, а якби я не знала, що ти тут сидиш, і… якби ти не махала так агресивно своїм хвостом (!), то тебе було б просто не помітити!
Знаєш, а ти як весна! Очі твої, як весняне сонце, трохи ще прохолодні, та яскраві як ніколи! І шерсть у тебе… ти так нявкаєш, ні, ти пищиш і скрипиш як гілка старого дерева, котре розказує березневий вітер. А, шерсть, точно… ти сіра як цемент! Лише свіжий, ще теплий цемент, мокрий від нічного дощу цемент, сухий, припорошений пилом, гарячий від чомусь раптово пекельно розжареного сонця цемент. Твоя шерсть як пелюстки вишні, що коротко літають від легкого пориву вітру.
