Чемпіонат світу 2022 року в Катарі запам'ятався світові не лише яскравими спортивними баталіями, але й безпрецедентним рівнем політизації. Від гучних суперечок навколо капітанських пов'язок OneLove на підтримку прав ЛГБТК+ спільноти до відмови збірної Ірану співати національний гімн на знак солідарності з антиурядовими протестувальниками на батьківщині — політика міцно вплелася у футбольний контекст.
Міжнародна федерація футболу (ФІФА) десятиліттями наполягає на тому, що спорт має залишатися поза політикою, закликаючи команди «зосередитися на футболі». Проте історія турніру доводить абсолютно протилежне. Найбільша спортивна подія планети завжди слугувала глобальною сценою для геополітичних заяв, пропаганди та дипломатичних жестів.
Ось найвизначніші випадки в історії, коли Чемпіонат світу з футболу ставав ареною для великої політики:
1938 рік: Фашистське вітання збірної Італії
Напередодні Другої світової війни Чемпіонат світу 1938 року у Франції проходив у вкрай напруженій атмосфері. Італія, яка на той час перебувала під владою диктатора Беніто Муссоліні, використовувала національну збірну як потужний інструмент фашистської пропаганди.
Найбільш резонансний епізод стався під час чвертьфінального матчу проти господарів турніру — збірної Франції. За особистою вказівкою Муссоліні, італійські футболісти вийшли на поле не у своїй традиційній синій формі, а в чорних сорочках — символі фашистських воєнізованих загонів. Перед стартовим свистком, під оглушливий свист і несхвалення французьких трибун, гравці збірної Італії вишикувалися в ряд і виконали фашистське вітання, утримуючи підняті руки, поки натовп не затих. Італія зрештою виграла той турнір, що стало великим пропагандистським тріумфом для режиму Муссоліні.
1978 рік: Тріумф аргентинської військової хунти
Чемпіонат світу 1978 року, що проходив в Аргентині, залишається одним із найпохмуріших в історії ФІФА. За два роки до турніру владу в країні захопила військова хунта на чолі з генералом Хорхе Рафаелем Віделою. У країні розгорнулася так звана «Брудна війна», під час якої тисячі політичних опонентів, студентів та активістів були викрадені, піддані тортурам і вбиті.
Головний стадіон турніру, «Монументаль» у Буенос-Айресі, знаходився всього за кілька кварталів від сумнозвісної Школи механіків ВМС (ESMA) — найбільшого таємного центру тортур у країні. Поки на стадіоні лунали радісні вигуки вболівальників, у підвалах ESMA катували політв'язнів, які могли чути шум трибун.
Збірна Аргентини здобула перемогу на домашньому турнірі, і військова диктатура максимально використала цей успіх для легітимізації своєї влади та створення ілюзії національної єдності на міжнародній арені.
1986 рік: «Рука Бога» та відлуння Фолклендської війни
Матч чвертьфіналу Чемпіонату світу 1986 року в Мексиці між збірними Аргентини та Англії увійшов в історію не лише завдяки геніальності Дієго Марадони, але й через глибокий політичний підтекст. Гра відбулася всього через чотири роки після Фолклендської війни (яку в Аргентині називають війною за Мальвінські острови) — короткого, але кровопролитного конфлікту, в якому Велика Британія завдала Аргентині принизливої поразки.
Для аргентинців цей матч став можливістю для національного реваншу. Марадона забив два найвідоміші голи в історії футболу:
1. «Рука Бога» — перший гол, забитий рукою, який суддя помилково зарахував.
2. «Гол століття» — другий м'яч, забитий після неймовірного сольного проходу через половину поля.
Пізніше сам Марадона зізнавався у своїй автобіографії, що гравці сприймали цей матч як війну:
«Ми говорили, що спорт не має нічого спільного з політикою, але це була брехня. Ми думали про тих аргентинських хлопців, які загинули на війні. Це була наша помста».
1998 рік: «Матір усіх матчів» — США проти Ірану
Коли жеребкування Чемпіонату світу 1998 року у Франції звело в одній групі збірні США та Ірану, світові медіа миттєво охрестили цю зустріч «матчем століття» та «матчем високої політичної напруги». Це була перша зустріч представників двох країн на такому рівні після Ісламської революції 1979 року та кризи із захопленням американських заручників у Тегерані. Дипломатичні відносини між державами були розірвані.
Проте замість очікуваної ворожнечі, матч став символом спортивної дипломатії та взаємоповаги. Перед початком гри іранські футболісти підійшли до американських колег і подарували їм білі троянди — традиційний символ миру. Гравці обох команд обійнялися та зробили спільне передматчеве фото, яке облетіло весь світ. Іран переміг з рахунком 2:1, але головним переможцем того вечора стала людяність, яка на 90 хвилин відсунула геополітику на другий план.
2018 рік: Швейцарія, Сербія та албанський орел
На Чемпіонаті світу 2018 року в Росії політика знову нагадала про себе під час напруженого матчу між збірними Швейцарії та Сербії. Головними героями стали швейцарські гравці Граніт Джака та Джердан Шачірі — обидва етнічні косовські албанці, чиї родини свого часу втекли від репресій на Балканах.
Сербія не визнає незалежності Косова, і матч супроводжувався провокаціями з боку сербських вболівальників. Коли Джака та Шачірі забили голи, що принесли Швейцарії перемогу (2:1), вони відсвяткували їх, схрестивши руки на грудях у формі двоголового орла — символу, зображеного на прапорі Албанії. Цей жест викликав шалене обурення в Сербії та призвів до розслідування з боку ФІФА, яка оштрафувала гравців за «неспортивну поведінку з політичним підтекстом».
Історія Чемпіонатів світу яскраво демонструє: хоч би як футбольні чиновники прагнули ізолювати гру від реального світу, на полі, де стикаються національні гордості, політика завжди знаходитиме своє місце. Футбол — це більше, ніж просто гра; це дзеркало, в якому відображаються глобальні конфлікти, історичні травми та надії цілих націй.
Джерело — THE HILL
