про щастя не пишуть гучними словами,
його не покажуть в жодній мелодрамі,
бо це така річ, яка любить тихіше
за злість і зневіру, тож будь спокійніше.
про щастя, моментами, можуть сказати,
але по секрету (не прийнято волати).
ми маємо бути сумні й дуже кволі,
приймати буття через призму неволі.
ми дуже повинні хотіти померти,
бо світ - це лайно,
тут нема на що спертись.
яка тут опора і де її взяти,
якщо всім навколо кортить руйнувати?
прохати про поміч,
депресію мати,
не могти навіть базово себе врятувати.
ми все це повинні,
бо інакше навіщо уся ця система,
де кожен - небіжчик?
а проти системи, як кажуть, не підеш,
тому терміново треба новий адаптівчик,
який новим трендом суспільство осяде,
і знову, чомусь, треба чужа порада..
