Гриф усміхнувся про себе. Він розумів, що його шлях закінчено. Колишній розвідник не боявся смерті. Не боявся допитів і тортур. Навчений виживати під будь-яким пресом, наймит готувався дати останній бій. Тому він почав знімати «екзу». Якщо не зняти — Кремінь його замотає. Гриф не міг бігати у своєму екзоскелеті, він не зміг би підняти Кременя. Тому вирішив зняти, знаючи, що у «Волі» свої поняття про честь. Колись вони вже зустрічались. Тоді переможцем вийшов Гриф.
Кремінь теж знімав «екзо». Під костюмом ховався жилявий козак років тридцяти.
— Рука не болить, друже? — насмішкувато спитав Гриф.
— Зараз і побачимо.
Кремінь вихопив ніж і різко кинувся вперед. Гриф спокійно заблокував випад, взяв руку на важіль, але майстер «Волі» зумів збити захват і відчутно пробив ногою в корпус. Сталеві м'язи колишнього офіцера-розвідника прийняли удар, як бронепластини екзоскелета. Гриф відступив на два кроки і прийняв стійку кокуцу-дачі, переміщення корпусу, перехід в стійку неко-аші-дачі. Кремінь здивувався. Минулого разу наймит використав примітивне бойове самбо. Тепер — карате. Майстер не знав типи стійок карате і чекав. Зараз мала бути атака.
Наймит провів блискавичну атаку ногами, спритно переносячи центр ваги з однієї ноги на іншу. Кремінь зумів заблокувати кілька з них, але останній, йоко-гері, збив дихання і відштовхнув сталкера назад.
Гриф відійшов і прийняв стійку кіба-дачі для оборони. Кремінь швидко відновив дихання і знову кинувся на мерка. Його навички рукопашного бою були поверхневі, але він сподівався на швидкість, витривалість і силу. Фізично Гриф був слабший, повільніший — вік давав своє. Але він вдало компенсував це технікою і досвідом. Нахиливши корпус вправо, наймит майстерно ухилився від удару в голову і одночасно дістав ніж. Ухил, блок і ніж різко віткнувся в руку майстра Волі. Холодна сталь пробила біцепс Кременя наскрізь. Яскраво-червоний сплеск крові впав на траву. Гриф миттєво перехопив передпліччя на зовнішній важіль, зафіксувавши поранену руку намертво, поки тіло Кременя не вийшло з шоку. Сильний і точний удар основою долоні по трицепсу вибив плечовий суглоб. Кремінь фактично втратив руку. Наймит сильним ударом ліктя відштовхнув Кременя приблизно на метр і різко повернув корпус. Круговий удар ура-маваші-гері відправив майстра «Волі» в нокдаун. Гриф чекав. Добивати — не в його стилі. Колишній розвідник поважав гідних суперників. І це було його помилкою.
Бухнув постріл, і в лобі наймита розквітла червона квітка. З потилиці чітко було видно рожево-сірий сплеск. Гриф перекинувся навзнак. Його шлях і правда було закінчено.
— Шо ти, блядь, з ним граєшся? Ще б розійшлись з пістолетиками на двадцять кроків. Секундантів запросили.
Анубіс не любив такі ігри.
— Дай гляну, що там.
Кремінь лежав у траві, не розуміючи, що коїться навколо нього. Долгівець оглянув і професійно перемотав рану. Кремінь був у напівпритомному стані. Важкий удар ногою в голову вибив усі думки. Гриф, як і в минулий раз, виявився сильнішим.
Підійшли два «перці» зі скваду «Волі». Анубіс повернувся до них.
— Тягніть до Костоправа на «Янів». Повага за допомогу.
Анубіс стукнув себе кулаком в груди. Залишки скваду «Волі» обережно підняли Кременя. Написали до Локі. Треба було забрати тіло Бомжа...
Анубіс повернувся до своїх. Разом із Зулусом стали на коліно перед загиблими побратимами.
— Зона вам пухом, браття.
Діггери надали допомогу пораненому Грунту. Вигляд він мав фіговий, якщо чесно. Зулус надіслав повідомлення до Шульги:
«Два сквади на Цементний завод. Забрати трьох "двохсотих" і доставити БК. Два комплекти на ствол».
«Хто?»
«Двоє наших і діггер».
«Прийнято. Відбій».
— Ну що, тепла зустріч з мерками. Щось хрінувато вони приготувалися.
— Якби не Кремінь зі своїми, то ми б лежали замість них.— Анубіс рубонув як з плеча.
Грунт ойкнув, намагаючись підвестися.
Зулус повернувся до нього.
— Тебе б до лікаря.
Грунт слабким голосом відповів:
— Ні. Треба йти до Залізного лісу. Якщо не знайдемо, що шукаємо — то хлопці загинули дарма.
— Ти не боєздатний. Нас троє, майже без БК. І невідомо, що там чекає. Хоча... є ідея.
Зулус дістав КПК і набрав повідомлення.
Єдиний варіант. Угруповань на «Затоні», крім бандосів та мерків, не було. Це був прямо крик душі. Відповіді не було.
Прийшли два сквади «Долгу», забрали загиблих. З боєкомплектом стало краще. Потім сквад «Волі» забрав своїх.
— Поможи підвестися, — попросив Грунт.
Діггер подав руку.
— Ох йо... Голова обертом.
— Ти крові багато втратив. Теж мені, однорукий Джо. Куди з тобою йти?
Минула година. З боку Складу контейнерів з'явилися два сквади. Братва прийшла. Особисто Валет привів.
— Шо, братва, за кіпіш?
— Лікар є?
— Лєпіла? А як же. Ми ще й хмиря, той, жратви вам притягнули. І маслин трохи. Правда тільки калашних.
Медик бандитів зайнявся Грунтом. Колишній хірург, засуджений за продаж медикаментів суворого обліку, швидко обробив і зашив Грунта.
Повертаючись назад, треба сказати, що «Долг» за допомогу в Х-18 загнав до Йоги хорошу посилку: їжа, медикаменти і розхідники. Зулус дотримав слова і клан компенсував усі витрати. Це послужило каталізатором тепер. Валет за наказом Йоги особисто привів лікаря, приніс припасів і супровід. Один сквад бандосів повинен супроводжувати групу до «Затону», де їх передадуть браткам Султана. Зулус задумався, що бандюки бандюками, а Йога слово тримає. Цей факт змушував переосмислити дуже багато…
Після маніпуляцій медика Грунт виглядав трохи краще. Правда, так і залишився «одноруким Джо». Братки в бронежилетах і спортивках виглядали смішно, але готові були їх супроводжувати. Анубіс перебував у дисонансі. Раніше його зустрічі з бандитами закінчувались однаково погано. Для бандитів. А тепер...
Група вирушила на «Затон».
Арт читав документи, що винесла Ліра з лаби. Чортівня якась. Папка призначалась Музиченку. А документ зі столу сталкер показав Сахарову. Той уважно читав списані дрібним почерком листи. Вираз його обличчя постійно змінювався.
— Боже... Та це ж бомба. Результати дослідів. Перших дослідів. Де ви їх знайшли?
Сахаров явно був задоволений. Арт навпаки — дуже злий. Невизначеність із Лірою та його статус «поміченого Зоною» дратували сталкера.
— Пішли, покажу, — зло сказав він.
Професор не звернув уваги. Він звик до таких реакцій.
— Продасте документ? Готовий заплатити п'ятдесят тисяч. Це ж унікальні дані. Я таких результатів не досягнув за всі роки...
— Тридцять штук. «Сайга». І повне піклування про дівчину. Коли я повернусь, вона повинна бути жива. Не від'єднуйте її від життєзабезпечення.
Арт зробив акцент на слові «коли».
— Як забажаєте.
Сахаров забрав документ. КПК Арта повідомив про переказ купонів. Сталкер вийшов із кабінету. Зайшов до медблоку. Ліра лежала без руху. Артем слідкував за датчиками.
— Піклуйся про неї. Якщо вона помре — задушу.
Арт вимовив це тихо і втомлено. Лікар злякано кивнув.
Душ трохи змив напругу. Арт збирався до виходу. Подав голос КПК. Стрілець:
«Вдалого полювання, сталкере. Ми ще зустрінемось».
Зрозуміло, Стрілець покинув бункер. І чого він впевнений, що зустрінуться?
Сталкер сидів на ліжку. Наплічник зібраний. Постукали в двері. Увійшов той самий мовчазний науковець, поклав «Сайгу» з двома магазинами на ліжко і так само мовчки вийшов. Арт різко підвівся. «Зоря», підігнана під розмір, звично облягала тіло. Автомат на плече. Карабін у руках. «Беретта» в кобурі. Медицина є. Папка для полковника є. «Медуза» і «Плівка» захистять від хімії та радіації. Артефактів Ліри він не брав. Гримнули двері. Ветеран, помічений Зоною, проклав маршрут до «Агропрому». І далі — на Болото...
Душман кричав на Вовкодава.
— Якого хера? Чого я ні про що не знаю? Що за бійню ти розв'язав?
— Не репетуй. Сядь. Кричиш тут, як бабуїн в лісі. Гриф недооцінив суперника, не врахував обставин. За це і поплатився.
— Та причому тут Гриф? Ти атакував «Долг», «Волю» і діггерів. Що тепер буде? Наших у Зоні тепер всі, як собак, відстрілювати будуть.
— Та не істери. Розрулимо. Ми теж стріляти вміємо.
— Та хто що вміє? Ти, баран недороблений? Ти...
Душман втратив контроль і кинувся на Вовкодава. Польовий командир прийняв атаку, без особливих проблем скрутив лідера. Його Desert Eagle гримнув незвичайно гучно в тісному кабінеті. Душман впав у своє ж крісло з простреленою головою…
— Ти мене дістав, — буркнув про себе Вовкодав.
Забіг охоронець.
— Що тут? — очі налякані, голос тремтить.
— Перевибори. Поклич сюди командирів, що тут.
За десять хвилин перед Вовкодавом стояли три «шафи» в екзоскелетах. Душман з мізками назовні досі лежав у своєму кріслі.
— Всі тут? — Вовкодав говорив спокійно, ніби нічого не сталося.
— Двоє з групами на завданнях.— з сильним акцентом пробасив один з них.
Інший, натомість, запитав:
— Що робимо далі?
— Винесіть його нафіг. Дістав він мене. Тепер — всім готуватись. Накопичуємо ресурси. Вихід з Мертвого міста заборонено. В найближчий тиждень можливий напад на базу. Питання?
Одна із «шаф» прогундосила:
— Чого ти не пристрелив його раніше?
Дійсно, чого?...
— Ще, підключайте всіх стукачів, всі зв'язки. Треба знайти дівку, Ліру. І того сталкера — Арта. Якщо живі. Опорник на Дикій території — на пошуки. В повному складі.
— Як знайдемо, то що?
— По можливості — доставити сюди. Як ні — в розхід. Все. Виконуйте.
«Шафи» вийшли. Сперечатися з Вовкодавом бажаючих не було.
Лукаш прийняв повідомлення від Локі. Сквад Кременя небоєздатний. Один боєць загиблий, сам Кремінь тяжко поранений. Місяць, а то й більше, не буде в строю. Втрати — це завжди неприємно. З'являлася ще одна проблема. Синдикат не дотримався умов. Це означало війну. Він викликав Граніта. Майстер прийшов за двадцять хвилин.
— Граніт, ти, бля, задовбав. Ти ту Марлю до смерті затрахаєш. Якщо я кличу — біжиш. Навіть з Марлею на херу. Ясно?
— Ясно.
Здоровенний лоб винувато похилив голову. Лукаш продовжив:
— Дуй на Бар'єр. Макс мені потрібен тут. Сам станеш замість нього там. Завтра тебе змінить Кеп. Все, зникни.
Граніт вийшов. Сперечатися з Лукашем собі дорожче.
Воронін, сидячи в їдальні на «Агропромі», прийняв повідомлення від Шульги. Знову два бійці. Картина робилася ясною. Мерки зовсім знахабніли. Атакувати цілеспрямовано його людей — таке не пробачається. Треба було повертатись на базу. Там із Петренком продумати план дій. Легко сказати. Генерал розумів, що сам із синдикатом він тягатися не зможе…
Раптом генерал почув розмову двох солдатів. Вони говорили про полонених мерків. Що на чорта їх тут тримають?.. Генерал різко піднявся і пішов до Музиченка...
