Не-вічне кохання.

Ми познайомились в одному додатку для знайомств. Симпатичний, чудовий, з гумором. Досвіду мав небагато, але то нічого (так тоді заспокоював себе я подумки). Великий член, і жага до відкриттів в інтимі. Свій бізнес. Казка? Так, але, як виявилось, не моя.

Гуляли до другої години містом, було дуже холодно, я змерз як цуцик, а потім ми провели чудову ніч разом під сухий рислінг. На ранок він відвіз мене додому. Кави не було, бо поспішав і я, і він. Здавалось, це кохання з першого погляду і стосункам нарешті бути. Так, ось так просто, після ночі разом.

В розмові після кохання він озвучив, що планує їхати у Львів до друзів на наступний день. Я тихо порадів (читати позаздрив), бо ніколи не був у цьому місті. Запитав у нього час відправлення. Навіщо? Сам не знаю. Як виявилось далі, причина була вагома.

Прийшов додому після активної ночі, я усвідомив, що сьогодні проведу його на потяг. Хвала Богам, що є сайт Укрзалізниці, а потягів з нашого міста до Львова не так багато.

Ввечері зібрався, і, коли вибігав з квартири, захопив із собою маленьку мандаринку.

22:51 - залізничний вокзал мого міста. Неймовірний холод. Я, безхатченки, і щасливо-бентежні люди з валізами.

Я бачу його на пероні. Його, з якимось чоловіком за милою бесідою. Відчуття дивні, але не роблю висновків. Чекаю, просто чекаю. Оголосили потяг “Моє місто-Львів”. Він підходить до вагону і бачить мене.

Посміхається своєю посмішкою, і каже: “То кум, він допоміг довезти речі. Ходімо у вагон”. Я заходжу разом з ним в купе, дивлюсь як він розкладає речі, виймає з дорожньої сумки термос, потім бере мене за руку і відводить в тамбур.

В термосі гарячий глінтвейн, з достобіса великою кількістю гвоздики, яку я ненавиджу. Але тоді, у той момент в тамбурі, це був найсмачніший напій.

Мене трохи трусить, чи то від холоду, чи то від моменту, чи то від гвоздики у гарячому вині. Він не звертає уваги на людей, які заходять у вагон, бере мої руки в свої, хекає в них, намагаючись зігріти.

Провідниця гучним металевим голосом оголошує про відправлення. Диктор в гучномовець підтверджує її слова. Ми розуміємо, що момент щезає. Обіймаємось, і на вухо я чую:

Мені дуже важливо, що ти приїхав…

Я виходжу з вагону, посміхаюсь, і кладу йому в руку маленьку мандаринку. Не чекаючи руху потяга, просто швидко йду додому.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Гілка дуба
Гілка дуба@tereveni

133Прочитань
0Автори
3Читачі
На Друкарні з 15 квітня

Більше від автора

  • Заміна змінної

    Залишаю цю історію в топі своїх спогадів.

    Теми цього довгочиту:

    Стосунки
  • Не-вічне кохання. Ч. 2

    Події в історії відбуваються в середині січня, коли різдвяна пора на заході країни вирує на повну.

    Теми цього довгочиту:

    Стосунки

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається