Залишаю цю історію в топі своїх спогадів.
Ми познайомились дуже просто, в одному додатку для знайомств (насправді більшість геїв знайомляться там, винятки це інстаграм та твіттер). Приємний, дотепний, навіть симпатичний. Любить алкоголь, та ще й одноліток.
Не палить, і це мене трохи засмутило. Що б хто не говорив, а коли в парі хтось один курець, дискомфорт буде відчутний з обох боків.
Він з іншого краю України, ми виявились діаметрально протилежними один одному.
П'яні розмови по ночах, віртуальний секс (це взагалі окрема тема), жарти і мрії про майбутнє. І звісно хтивки, куди ж без хтивок…
Він шеф-кухар в одному із закладів громадського харчування, проте не в ресторані.
Промайнуло два тижні, і бажання зустрітись наживо зростало прямо пропорційно кількості хтивок у наших переписках. Ох, що тільки ми не пообіцяли один одному зробити в сексі!
Страх бути обманутим супроводжував і його, і мене. Тому, було вирішено зустрітись на нейтральній території - Київ. Обожнюю це місто.
Довга дорога. Пам’ятаю, я виглядав як валютна повія. Всі нові речі і нішева парфумерія. Навіть труси нові купив, а це, між іншим, багато чого вартує.
Зустрілись. Він такий як на фото, я теж. Зняли квартиру, заселились. Перший палкий поцілунок. Наші руки гладять члени один одного через цупку тканину джинсів. Пристрасть. Без сексу. Просто пристрасть.
Сходили в душ, просто лежали і цілувались. Він замовив суші, смачно поїли. Раптом йому хтось написав, і його настрій зник. Ні, не зник. Втік, як русня з Херсону. На запитання “Що сталось?” відповідь дуже суха і лаконічна - “По роботі”.
Решту дня провели мовчки, я з цигаркою в зубах, він в переписках. Пам’ятаю, що користувався він лише вайбером, телеграм був для нього дивиною.
Уявіть… Квартира в центрі Києва, біла постіль, пристрасний секс. Світло ілюмінацій від Гулівера робить кімнату, наче лсдшний клуб. Здавалося нічого не може зіпсувати цей вечір. Нічого, окрім того, що він заплющував очі під час сексу. Постійно, кожен раз. А ще мружився і кривився так, наче відкусив шматок лимону. Я вважаю себе досить симпатичний хлопцем, тому всі коментарі мають залишитись осторонь)
Вечір, ми гуляємо Києвом. Чудова погода, усміхнені люди. Батьківщина-мати, Дніпро, шаурма, я з цигаркою.
Приходимо в квартиру, по дорозі я взяв пляшку червоного сухого. Приходимо, і, пристрасний секс? Ні, ми просто лягаємо спати. Відчуваєте сумбурність всієї ситуації? Я так.
Вночі квартира здригається від його хропіння, я звісно ж не сплю. Іноді подушка здається найкращим знаряддям для вбивства. Сон виявляється сильнішим, і я засинаю о 4 ранку.
Ранок. Я, лише в одній футболці, хочу його поцілувати. Він мовчить. Намагаюсь натякнути, що хочу приборкати ураган в його трусах. Він не реагує. Гладжу і натираю все, що тільки можливо. Реакції нуль. Запитую. Відповідь мовчазна. Мовчки йду готувати сніданок.
Далі все відбувається мовчки. Абсолютно все. Ранкові процедури, прогулянка, все… Я вже ладен послати куди подалі, але стримуюсь, бо в житті буває всяке. А нам ще бути разом добу. Може дійсно щось сталось.
Доходимо до перепічки, я кажу, що хочу купити. Він огризається, і каже що це безглуздо. Ставлю його на місце. Йдемо далі, мовчки. Доходимо до Володимирської гірки і я чую.
Я через годину їду додому.
Дуже дивні відчуття. З одного боку, я шокований, а з іншого, десь приблизно очікував такого фіналу. Ми повертаємось назад. Теж мовчки. Але вже зараз ця тиша видається дуже логічною. Я як ніколи щасливий, бо зібрався до кінця грати в цю гру.
На моєму обличчі немає емоцій, а підійшовши до під'їзду квартири, навіть випускаю ображену сльозу. Пам’ятаю, що там був дуже маленький тісний ліфт. Ми їдемо як карта валета з головами в різні боки.
В квартирі я йду на кухню, наливаю червоне сухе і сідаю на ліжко, спиною до нього. Він збирає речі, а я намагаюсь зробити вигляд, що мені драматично боляче.
В кінці він кладе руку мені на плече. Я байдуже повертаю голову і кажу: “Забери, бо я тобі її зламаю”. Він відсмикує руку і виходить з квартири.
Я блокую його скрізь, проте він написав з іншого номеру:
На роботу завезли тухлу курку, і якщо я не приїду, мене звільнять.
Я блокую його остаточно. А далі. Далі був Київ, самотній пішохідний міст через Дніпро, мак і цікавий фільм про повію.
Ось так мене проміняли на тухлу курку, проте мак був дуже смачний.
Чому я вирішив розповісти про це? Бо сьогодні побачив у вайбері: “Ден знову в мережі, привітайте його”. А хочеться привітати себе, з тим, що тоді в один із закладів харчування країни завезли тухле куряче м'ясо.
