Часто у вашому житті трапляються неймовірні співпадіння? У моєму - ні. Тому про одне з них і буде цей вступ.
Рівно два роки тому, день у день, я написав свою першу історію на платформу. Мені здається, що навіть кнопку «Опублікувати» я написав в той самий час доби. Може й ні, але величі моменту не завадить додати.
Минуло рівно два роки… Багато чого змінилось. Змінився я. Переглянувши попередні історії, чітко усвідомив, що сьогодні моя реакція була б зовсім іншою.
Мабуть зараз ця історія не обійшлась без публічного скандалу на Володимирській гірці.
Не змінилось лише одне. Війна. Клятий окупант досі продовжує свою страшну справу на наших землях.
За час моєї відсутності я встиг долучитись до лав ЗСУ. Сам. Без заламування рук та білих бусів.
Тож, мої подальші історії іноді будуть повʼязані зі службою, обовʼязком та мною в цих нових реаліях.
Зазначу, що я ніколи офіційно не відносив себе до ЛГБТ-спільноти. Той факт, що я є частиною цією спільноти, я звісно усвідомлював, але на прайди мене ніколи не тягнуло. Чому? Бо поки що мої права в статусі меншини не обмежувались аж ніяк. Зауважу, поки що…
Відповідно, я жодним чином ніде і ніяк не кричав про те, що геї теж служать в ЗСУ, і їх треба за це поважати. За захист своєї землі треба поважати, незалежно від статі, гендеру, релігії та інших відмінних особливостей.
Тут я написав «треба поважати кожну людину», потім видалив, бо далеко не кожна людина є гідною поваги, будучи частиною збройних сил. Це стало зрозуміло з досвіду. Мого досвіду.Чи важко бути геєм на війні? Мені - ні. Тому що я не афішую свої сексуальні вподобання на загал. Не тому що боюсь отримати за це, а тому що вважаю абсолютно особистою темою.
Ось таке, можливо дещо сумбурне повернення вдалось.
Діліться своїми думками в коментарях.
Ваш Гілка.
