Спочатку я хотів дати цьому допису назву “Нам нав’язали, що життя після 30 закінчується”, проте потім подумав, що є такі, які кайфують від життя і після 40-ка, 50-ти, 60-ти і т.д. Деякі після шістдесяти навіть роблять кар’єру моделі. Тому я дав іншу назву допису, і, волію викласти свою суб’єктивну думку із цього приводу.
Ніколи не думав, що після тридцяти, вже будучи “дорослим дядькою” (хоча себе таким я і не відчуваю) буду радіти життю, та ставити собі нові цілі. Спочатку на мене впливала деструктивна музика, виконавець якої рано пішов із життя: чи то у 24-ри, чи то у 25-ть. Намагаючись слідувати своєму кумиру, є складав свої тексти у подібній манері, та задумувався про те, щоб рано скінчити свій “життєвий біг”. Це призвело мене до госпіталізації… проте, не про це мова.
Додати сюди телебачення (котре я зараз вже не дивлюсь) та кіно, в яких пропагувалася швидкоплинна молодість, що теж призводило мене до депресії. Потім був рок… не всі, але “обрані” увійшли у так званий Клуб 27, котрі у цьому віці скінчили життя. Якщо не помиляюся Курт Кобейн, лідер гурту “Нірвана” застрелився (чи застрелили) у цьому віці. Я трохи грав на гітарі, тому думка, що все швидкоплинне, невічне та треба швидше “дати дьору” з цього бісового життя, мене не покидала.
Одним словом, масмедіа культивували молодість, як еталон щастя, та єдино правильний шлях. Зараз нерідко у соцмережах можна зустріти такі вислови, що після 25-ти ти вже старий. Мені шкода цих людей… шкода, бо я колись був і з їх числа. Признатись більше, я не уявляв себе після 18-ти. Все. Я гадав, що все скінчено — і ти, старий пердун. Як же я помилявся…
Потім, дякувати богу, я наткнувся на статтю про вік. В якій за даними ООН молодість офіційно датувалася з 25 до 44 років. Це полегшило моє ставлення до особистого віку, та, можливо, вберегло від кризи у свою “тридцятку”. Коли ти маєш підбивати свої життєві підсумки, свої досягнення та прагнення, і, потім, гордо заявити із сумом у словах: “у мене криза середнього віку”. Мене це оминуло, тож я дякую тому автору, який доніс до мене такі життєво необхідні слова.
Зараз я відчуваю, що з кожним роком людина стає все більш щасливішою та спокійнішою. Маєш досвід, справу, яка тобі до вподоби, ставиш нові цілі, будуєш плани… тож не треба заганяти себе у вікові рамки. Знайти себе можна у будь-якому віці, і радіти життю теж можна будь-коли.
