Ця історія почалася в 2022 році, коли на нашу рідну неньку Україну напали російські війська. Страх тоді керував усіма, страх того що нічого уже не буде ,як раніше. Різні катаклізми відбувалися в українському соціумі ще із 14 року, але такого, що сталося у лютому 22 року не було. Здавалося б що 1941 рік більше не повториться. Але все сталося іще гірше. Люди ,яких ми вважали своїм братським народом пішов війною проти своїх братів та сестер.
Багато наш співвітчизників виїхало в країни Європейського Союзу, зі сходу люди виїхали на західну Україну. Все змішалося в купу: страх, зневіра, величезні втрати людей . Багато із нас ,хто виїхав із східних регіонів уже знав що таке обстріли, що таке неділями сидіти в підвалах. А тепер ще й залишилися без своїх домівок. І ці події залишили багато травм в людській психіці. Дехто зламався, але більшість виїхавши в більш безпечні регіони, не стали сидіти на місці. Хтось плів сітки, хтось почав шукати себе в іншій професії.
Так сталося зі мною. Пройшовши складний життєвий шлях, я зрозуміла, що те що я починала робити ще у 2014 році, тепер стало надважливим , не лише для мене особисто, а й для тих хто потрапив у складну життєву ситуацію-ні дому ,ні підтримки з боку сім’ї. Коли людина не може зрозуміти ,як далі жити та виживати? Це взагалі страшно, але саме головне нашим хлопцям та дівчатам ,які захищають нас на передовій потрібна не лише фінансова підтримка, а й психологічна.
Так я із просто мами стала не просто дитячим психологом, а військовим психологом-консультантом. Бо знаю ,що таке війна , і на власні очі бачила загибель людей ,котрі помирали ,або впадали в істерику від втрати людей поруч. Та іще пам’ятаю ,коли сама у 2016 році пережила , психологічну травму, а поруч нікого ,хто б підтримав та допоміг. Лише люди , котрі в очі співчували, а поза очі крутили пальцем у скроні. Лише завдяки тому, що я сама психолог, то і змогла витягнути себе із того стану, який зараз ми знаємо під назвою- ПТСР.
Так от коли почалася війна ,я не роздумуючи стала більш детально вивчати психологію травми, фізіогноміку та психосоматику і гіпнотерапію. І тепер уже я не вважаю себе самозваницею . Бо багато консультую військових та їхні сім’ї, та родини тих, у кого близькі в полоні, або безвісти зникли.
