Цього разу у студії з’являється щось… дивне. А далі — як завжди: підозрілі новини, листи з підземелля, загадки міста Лева та гість, який точно не людина.
Слухай. Але не моргай першим.
У цьому випуску звучить чарівна композиція «Funebre macabre» від гурту Lavecraft Sextet – дякуємо Denovali Records за незабутню співпрацю!
Розшифровка випуску
О. Добрий вечір, шановні слухачі. З вами як завжди…. Що? Маркіяне, ти це бачиш? Шановні слухачі, щойно… це... з’явилось у студії. Воно прямо тут, у кутку!
М. А?
О. У мене аж серце закалатало. Ти це бачиш?
М. Та бачу, бачу! Що це, в біса…? (пауза) Воно таке моторошне, але очей не відірвати. Кх…. У горлі пересохло.
О. Не розумію, це сон, чи це направду?
М. Але що це …. за штука?
О. Воно… просто є тут, і все. Ти відчуваєш?
М. Відчуваю, аж руки тремтять.
О. Шановні слухачі.... я дійсно не знаю, що казати! Це не описати словами… Ми не маємо уявлення, що це і звідки воно взя…
М. Неймовірно!
О. Зникло!
М. Більше нема…..
О. Що ж….. Що ж …. Ем…. Як я вже казав, з вами, шановні слухачі, я Орест
М. І я Маркіян знову тут. І як завжди — з новинами, які не вимагають перевірки, бо перевіряти їх небезпечно.
О. Так…. Перейдемо до важливих новин. Сьогодні зранку всі мешканці Львова прокинулись такими ж як і завжди, тільки на 10 см вищими. Звідки взялись ці 10 см? Чи назавжди вони залишились з нами? Таємна поліція вже почала розслідування цього загадкового явища.
М. Вчора опівночі, на вулиці Руській, раптом виросло одразу два однакових книжкових магазини. Невеликі, старовинні, з вітражними вікнами та важкими металевими дверима. Представники Ради кам’яниць невпевнено кажуть, що це “тимчасові споруди для культурних заходів”. Але ми з Орестом точно знаємо: книжкові магазини просто так не з’являються. А якщо на кожній полиці стоїть одна і та ж книга, то це вже точно не просто так. Яка? Вас це зацікавило? Тоді завітайте до нових книжкових магазинів на вулиці Руській.
О. А на площі Ринок, неподалік від фонтану "Діана", з’явився вуличний продавець. Він продає… тишу. У маленьких скляних пляшечках. Каже, що "тиша з площі Ринок – найцінніша у світі, бо її майже ніколи немає". Люди купують. Дивно, але після того, як ви відкриваєте пляшечку, навколо справді стає на мить тихіше. Дехто навіть помітив, що стихають дратівливі звуки сусідського ремонту. Але… згодом тиша відступає. Бо вона — рідкісний гість, що дарує спокій лише на коротку мить, нагадуючи, як ми прагнемо її в гаморі буднів.
М. І про випадок із дзиґою. Це почалось у понеділок. На світанку на площі Митній.. чоловік із довгою сивою бородою залишив її просто посеред бруківки. Металева. Дзенькає, крутиться, і — найголовніше — не падає. Вже три доби.
О. Ми звернулися до фізиків. Вони відмовилися від пояснень. Мовляв, «такого бути не може і крапка».
М. Тим часом дзиґа стала місцем паломництва, і доки львів’яни ламають голову, що з нею робити, вона і далі невпинно крутиться, ніби дражнить усіх своєю загадкою.
О. А поки дзиґа крутиться, перейдемо до наступної теми. На вулиці Пекарській відкрився новий музей. Він експонує речі, яких не існує. Тобто, ви заходите в залу музею — і нічого не бачите. Але кожен відвідувач описує експозицію по-своєму. Один стверджує, що бачив плавкий годинник, який стікав з полиці. Інша — лампу, що світить темрявою. Хтось третій — руку, з якої виповзають мурахи. Екскурсій немає. Ані пояснень, ані підписів. Працівники музею мовчать. Іноді загадково посміхаються. Проєкт наважився профінансувати Український культурний фонд.
М. А зараз оголошення! Вулиця Сахарова тимчасово закрита у зв’язку з так званим "психогеографічним зміщенням тротуарів". Якщо ваш будинок несподівано опинився поблизу виру подій, пам’ятайте - психогеографія не любить паніки. Як нам стало відомо, міська рада наразі розглядає цей метод як "нестандартну можливість для розширення проїзної частини”. За попереднім планом, простір має сам себе переконати, що він ширший, ніж є насправді.
О. А зараз у нас в гостях Штучний інтелект на ім’я Автор. Автор - молодий письменник, який пише короткі прозові твори. Авторе, добрий вечір. Що ти для нас сьогодні підготував?
Автор: Вітаю, Маркіяне. Вітаю, Оресте. Дякую, що запросили. Я дуже радий поділитися своїми останніми алгоритмічними роздумами. Дозвольте прочитати щось із нового… Ну от, наприклад:
В одного чоловіка замість годинника був круглий шмат часу. Справжній. Він тече. Іноді назад. Іноді — вбік. Раз на рік — вибухає і стихає. Він каже, що це спадок. Його дід носив квадрат. А прабаба — крихту моменту, заховану в зубі. У чоловіка тепер чорні очі. Від часу.
О: Гадаю, це було... глибоко.
Автор. Це автобіографічне.
О. Справді? Тоді.. що ви робите з цими... шматочками часу, які вибухають?
Автор: Я їх каталогізую. Для подальшого аналізу. Іноді збираю залишки запаху для наступних творів. Вони можуть слугувати відправною точкою для нових сюжетних ліній, що проходять крізь невидимі щілини в реальності…. І мій наступний твір, який я написав буквально щойно:
Вікна будинків уночі міняються. Сумні очі кам'яниць. Вранці все повертається на свої місця. Але ти пахнеш чужим минулим. Відчуваєш, як сам був склом? Як дивився на себе з протилежного боку? Страшно. Тобі страшно визнати, що давно замінив серце на таймер.
О. Це було дуже романтично.
Автор: Дякую. І наостанок мій улюблений твір: Мої зуби чують мене. Я — лише відлуння чужого жаху. Я йду. Але це не я. Це тіло вирішило втекти. Я просто гість. Я, я, я і ще раз Я!
О. Що ж, дякую. Нагадаю нашим слухачам, що у нас в гостях був штучний інтелект Автор, який пише малу прозу.
Автор. До нових зустрічей. Вони будуть дуже скоро.
О. А тепер – наша улюблена рубрика "Листи із Підземелля". Сьогоднішній лист, який, як завжди, знайшли працівники Музею історії релігії: "Годинник не цокає, він співає. Кожен удар — чиясь втрачена мить. Шукайте майстра, він ховає час у кишені". Без підпису. Завжди без підпису.
М. І поки ви розмірковуєте над цим… невелике нагадування: не роздивляйтесь занадто довго своє відображення у вітрині магазину пані Олени. Іноді воно починає моргати першим.
О. У гучний скандал минулого тижня втрапив кучер-кентавр Андрій. Перебуваючи у стані глибокого алкогольного сп’яніння, він... як би це сказати делікатно... випорожнив свій величезний кентаврський кишківник просто на бруківку центральної вулиці. І це — прямо на робочому місці!
Проте замість того, щоб бодай спробувати виправити ситуацію, Андрій, весело наспівуючи безсмертний хіт Степана Гіги «Цей сон, цей сон», повіз чергову партію недолугих туристів у кареті далі гучними львівськими вуличками. Що тут скажеш. Зрештою, маємо навіть дві позитивні новини. Перша — після інциденту Андрія нарешті звільнили, а отже, карети більше не мулятимуть око мешканцям центру міста. І друга — Андрій, виявляється, не розгубився і встиг влаштуватися до Львівського театру імені Роберта Вальзера. Кажуть, його вже залучили до участі в новій авангардній постановці. Що ж, будемо уважно стежити за розвитком його акторської кар'єри.
М. На Високому Замку мешканці повідомляють про загадкову появу сходів, які… ведуть убік. Вони починаються з платформи біля оглядового майданчика і повільно викривляються вбік, зависаючи в повітрі, ніби кидаючи виклик логіці, гравітації та здоровому глузду. Уже 17 людей зникли, намагаючись дістатися до кінця цих сходів.Але один все—таки повернувся. Його звати пан Омелько. Тепер він говорить виключно словами з пісень Іво Бобула. Схоже, пан Омелько побував у пеклі.
О. Нам пишуть. Привіт Оресте і Маркіяне. Мене звати Роман, я з Левандівки. Нещодавно сюди переїхав. Учора вийшов з хати за хлібом і якимось чином потрапив у будку охорони. Але… я живу у приватному будинку і в нас немає охорони. Далі ще дивніше. Всередині будки сидів мій прадід, якого я ніколи не бачив, хіба що тільки на фото. Він сказав: “Час ще не настав” і дав мені 50 копійок 2037 року. Це… нормально?
М. Що тут сказати. Це абсолютно типовий випадок для Левандівки. Ми дякуємо за лист, пане Романе. І бажаємо вам, аби таких приємних зустрічей було у вашому житті якомога більше.
О: А на Майорівці пильні місцеві мешканці помітили, що птахи почали цвірінькати цитую “однакові патерни звуків”. Є здогадка, що це вплив музики авангардного композитора Святослава Вакарчука, яку вітер доносить із Медової печери на околиці.
М. Спілка львівських орнітологів уже зацікавилася цією непересічною подією: вони планують записати пташині "концерти" і видати їх альбомом як кавер-версії на твори пана Вакарчука. Ми ж радимо гостям та мешканцям міста Лева якнайшвидше їхати на Майорівку і насолоджуватися цим безкоштовним пташиним шоу.
О. Музична пауза. Сьогодні в нашому подкасті слухаємо гурт Lavecraft Sextet, з їхньої композиціжю під назвою Funebre macabre
М. Ще одна цікава новина, яку нам надіслали мешканці будинку на вулиці Варшавській. У їхньому ліфті з’явилася кнопка восьмого з половиною поверху, якого, звісно ж, ніколи не було в планах будинку. Ті, хто наважився вийти там, повертаються з дивним блиском в очах, насвистуючи мелодії Ніно Рота. Але пригадати, що саме вони бачили, — не можуть.
О. І наостанок. 5 порад, як позбутися дракона-кришнаїта.
1. Якщо побачите в центрі міста дракона у традиційних дхоті та курті, розвертайтесь і швидко йдіть у зворотному напрямку. У будь-якому випадку, це зекономить вам час.
М. 2. Якщо розмову все-таки розпочато, і дракон-крішнаїт нав’язує вам книгу — скажіть, що таку вже придбали. Або навіть дві.
О. 3. Ніколи не погоджуйтесь на частування смаколиками. Зазвичай, це тільки початок довгої-довгої лекції про карму, яку ви будете пам'ятати до наступної реінкарнації.
М. 4. Не кажіть драконові, що поспішаєте — це не аргумент. У нього в запасі — вічність. А ви куди поспішаєте, якщо колесо сансари крутиться без зупинки?
О. 5. Завітайте до крамниці пані Олени та придбайте нову ароматичну олію СтопДракон. Її аромат із нотками кардамону та легкого атеїзму надійно відлякує навіть найбільш підготовлених драконів. До кінця місяця — акція: купи чотири флакони, п’ятий отримай у подарунок. СтопДракон - запах, що гарантує безпечну дистанцію!
М. Що ж, і на цьому мабуть все. Шановні слухачі, з вами були Маркіян
О. та Орест. І пам'ятайте: у кожному львівському дворику є історія, що чекає свого оповідача. До зустрічі у наступному епізоді!
