Непопулярна точка зору, Спостерігач.

Передмова.

Не знаю чи є це нормальною практикою писати те що читач побачить першим вже після повного завершення книги, втім нормальним мені себе назвати важко позаяк. В вас на перших етапах цієї історії може скластися враження що як казав один мультяшний персонаж: "Я-розумний, навколо-козли, Я-чесний, навколо-шахраї, Я-Д'Артаньян, всі-під***си". Втім це буде хибним враженням, я нічим не кращий ані за інших героїв повісті, ані за вас, шановні читачі, і взагалі як казав той-же персонаж: "для системи цінностей більшості я значно гірше", і звинуваючиючи мене в чомусь що я не скоював ви даєте мені ідею.

Кілька місяців тому я видалив свій аккаунт на Друкарні але сьогодні вирішив повернутися. Чому? Ну фідбек в тікток на питання ци потрібна ця книга світу був однозначний, а я не жадібний, цікаво? будь ласка, але це книга - біль. Та людина що зберегла її після того як я її видалив з мережі і у себе, а тепер повернула, казала що від читання виникає відчуття подібне до зубного болю, тобто майже реального і фізичного. Але якщо ви любитель "скла" то вам однозначно сюди. Буду вдячний якщо на знайдені помилки (і місце де вони знайдені) ви будете вказувати в коментарях.

Вступ.

Привіт, котики. Я дуже сподіваюся що ви будете хорошими і відкладете цю книгу просто зараз, і ніколи, чуєте? ніколи більше її не відкриєте. Мабуть трохи дивно коли автор так каже з перших слів? Справа в тому що я розумію що це буде за твір, це буде жовч навпіл з гноєм яку я буду виплескувати, і якщо ви не збоченець якому таке до вподоби то дуже прошу, закрийте цю книгу, або потім не кажіть що я вас не попередив. Чому саме так? Знали-б ви скільки разів я ставив це питання перед собою, і іноді навіть знаходив якісь відповіді. Сенсу або сенсів в цій писанині рівно стільки- скільки ви зможете знайти, от що знайдете- все ваше. Для мене це спосіб відволіктись, пережити, виплеснути те що зводить мене з розуму. Я не планував починати писати це поки не скінчиться війна, але ні… «так что буду писать и курить, раздирая гримасами рот, потому что иначе меня разорвёт, как о стену пакет молока! Я офигеваю, мама…» так казав якщо не гарний, то начебто адекватний руський - Олексій Кортнєв. Зараз на календарі мого ноутбуку дев’ята година ранку двадцять дев’ятого травня 2022 року, літо почнеться за пару днів, а свідомість як мабуть у мільйонів моїх співвітчизників застрягла в лютому. І навряд-чи мені треба хоч комусь пояснювати чому так сталося, хто не розуміє той пішов нахуй, ця книга не для нього.

Давайте трохи познайомимось, котики, бо я планую препарувати себе в тому числі в цьому опусі, і ви маєте знати що я за екземпляр. Південь України – межа моря і степу, вітряне (в усіх сенсах) містечко Скадовськ. Тут я народився і виріс. Дитинство що припало на «лихі 90ті», юність на зламі тисячоліть, пару невдалих спроб вибратися і зачепитися в Києві, втрата всіляких амбіцій і бажань, прийняття «свого місця в світі», і врешті решт я став ким став. Не дуже законослухняним, але дуже чесним майстром з оздоблювальних робіт. Таких як я в нашій країні якщо не сотні то десятки тисяч точно, людей які живуть на території, але майже не перетинаються з державою. Чому я вибрав саме таке життя? Тому що не бачив від держави нічого доброго, тому що кожен раз стикався з принципом «я начальник-ти дурень» в державних установах в яких намагався працювати, а так як хамства я не терплю в принципі то довго я ніде не затримувався. Але заради справедливості я відмічу що вищезгаданий принцип це важка спадковість «вєлікого і нєрушимого» совка, і була притаманна (хоч і у меншому ступені) всім керівникам установ в яких я працював, не тільки державних. Тому вже кілька років працюю сам. От взагалі сам, навіть не беручи помічників чи учнів, і ці останні роки щодо роботи я знайшов себе нарешті, і мені це навіть почало подобатися іноді. Звичайно я не можу сказати що дихати будівельним пилом, або зривати спину тягаючи щось важке було моєю дитячою мрією, але я отримав те чого прагнув: свободи, хоча-б відносної, бо більше не було ніякого "начальства", а замовники… ну вони різні, але якщо щось не подобається – ось ваш задаток, зібрав інструмент і пішов собі. Поробивши так я зрозумів ще одну річ: ніколи не починай робити на людей які викликають відразу. НІ-КО-ЛИ. Жодного випадку в мене не було щоб все проходило гладко на таких об’єктах, або недоплатять, або весь мозок з’їдять, та ще й по черепу ложкою стукати будуть добавки просячи. Є свої переваги і недоліки в такому житті, але я був дещо здивований, коли поспілкувався з знайомим котрий от все життя на офіційній роботі, як прийнято з 8 до 17, ну і т.д. В нього не вкладається в голові мій modus vivendi, він не розуміє як-то можна жити не знаючи чи буде в тебе робота? Чи буде чим заплатити за комуналку, та взагалі пожерти щось купити. А мені в кайф, і саме тому мені було простіше перелаштуватися під «життя в моменті», хоча і вимушене і під лютим тиском і стресом. Дуже важко добрати слова щоб правильно описати стан в якому я та інші жителі нашого міста живуть вже понад три місяці, принаймні ті хто не радий приходу «асвабадітєлєй». І ще одне, як вишенька на торті: до 24.02.2022 я був російськомовним, цілком і абсолютно, хіба іноді відповідав українською коли до мене звертались українською, а зараз намагаюсь поменше користуватися мовою яку все життя вважав рідною, бо в моїй родині спілкувалися виключно нею. Але це не перший «родич» якого я послав за руським кораблем, і можливо не останній. І жив-би я собі далі, і писанина моя не пішла-б далі коротеньких оповідань, що навіть менше цього вступу, але війна. Подія яка розділила життя на «до» і «після», а зараз взагалі маю «наразі» і «під час». Я постараюся бути максимально чесним і мінімально пафосним, але попереджую в черговий раз, ця книга може нашкодити вашому психічному здоров’ю, а мені це не загрожує бо я вже давно і щільно йобнувся.

Ну що, котики, поїхали? It’s ShowTime!

Розділ 1

Щось щорік стає жити складніше, як не криза то пандемія, і як його з боргів випростатись? Хоча ця зима в порівнянні з попередньою більш легко переноситься, і тепліша, і наче з роботою, хоча темпи і впали. Але з роботою, а темпи… темпи підженемо, головне що з замовником пощастило. Вперше мене найняли друзі, і це кращий об’єкт за останні роки, двокімнатна квартира в якій я все роблю сам. Просто на тобі ключі, кажи які матеріали в якій кількості треба, і роби скільки хочеш. Хочеш по кілька годин, хочеш хоч до опівночі якщо є натхнення, і жодного разу не спитали кошторис, про гроші тільки одне питання: «Готівкою чи на карту?». Це казка.

Приблизно з такими думками я прокинувся за пару днів до початку війни. Маленька людина в маленькому місті зі своїми маленькими проблемами. На роботу іти не хотілось, але ще менше хотілось залишатися вдома, бо свій шлюб я не міг на той момент назвати щасливим. А точніше- я вже кілька років був занурений в глибоку депресію «завдяки» моїй дружині. Знаєте як воно буває? Начебто ви маєте спільну життєву ціль, одружуєтесь, а потім після років і років сумісного життя з’ясовується що спільного у вас майже немає. І ціль хибна. І хата яку ти думав що твоя супутниця зробить затишною перетворена нею на звалище мотлоху. І винен у всьому ти сам.

-Олесю, доброго ранку, прокидатися будеш?- спитав я в дружини поцілувавши її. Це в нас було традицією, обійми і поцілунок зранку та на ніч.

-М-м… відчепись, я ще спати хочу…- невдоволено пробурчала вона,- сніданок на плиті, а на обід візьми собі «гарячу кружку».

Я зітхнув. Останній час вона дуже пізно лягати стала, як не «величне століття», то якийсь руський серіал дивиться як прокидаюсь іноді вночі. А потім з’ясовується що за день майже нічого не встигає зробити, і з чого-б воно так?.. Пусте, все одно знаходить тисячу і одну причину щоб нічого не робити навіть якщо лягає вчасно і встає зі мною, але тоді я можу розраховувати хоча-б на її турботу, а це приємно. Нічого, я вже великий хлопчик і сам здатен про себе потурбуватись. Тому встаю і йду варити каву.

Якось в нас з нею так склалося, що якщо один заробляє – інший опікується хатою і городом, рідко коли бувало щоб ми обидва працювали, але в ті часи і хатні справи ми робили сумісно. Я вважаю що це цілком справедлива схема, і не розділяю роботу на «чоловічу» і «жіночу», якщо це не геть важка і брудна праця яку жінка виконувати без шкоди для здоров’я не може, або банально не має навичок щоб зробити щось. Сам я не гребую коли вдома і мити посуд, і готувати іноді, або не знаю, ґудзика собі пришити, але останні кілька років левову частку грошей додому приношу я, тому вийшовши до кухні і побачивши гору посуду в раковині я зітхнув ще раз.

Поставивши металевого кухля що використовувався замість турки на плиту я пішов вдягатись і збирати собі рюкзак. Начебто і роба і інструменти вже на об’єкті, а обід можна кинути в кишеню, але ні, кожного разу збирається купа начебто дрібниць без яких ну нікуди, тому – рюкзак. Поки я це робив моя кава зварилася, і я взявся за сніданок увімкнувши собі аніме «вечірка мерців», яке я дивився сам. Олеся розділяє не всі мої вподобання, але ж і свої мелодрами не змушує дивитись з нею, за що я їй дуже вдячний. Сам же я звик за сніданком дивитись щось формату серіалу або аніме з серією на 20-25 хвилин, жерти дивлячись в екран – прикольно, принаймні мені подобається, і за цей час я якраз встигаю поїсти. Звичайнісінький ранок звичайнісінького дня пересічної людини.

Моє місто доволі невеличке, тому здебільшого я ходжу на роботу пішки, як і того ранку. Тож начепивши Bluetooth навушники якогось noname китайського бренду з приколхоженим зовнішнім акумулятором примотаним синьою ізоляційною стрічкою поверх шапки я пішов. Я змалечку дуже люблю читати, але останні роки віддаю перевагу аудіокнигам, бо це просто зручно, слухати щось поки працюєш руками. З приводу користі того нічого не можу сказати, бо переважно це всіляка белетристика.

Звичний маршрут, підйом на поверх, клацання замку і ось я вже вдихаю знайому суміш ароматів будівельних матеріалів.

-Велика справа починається з невеликого перекуру… - кажу собі, і йду перевдягатися. (насправді я казав це, як і багато іншого надалі, російською, але з рештків поваги до тебе, читачу, цією мовою я в творі користуватись не стану, принаймні буду намагатися її уникати. прим. автора)

Люта брехня, який там «невеликий перекур», я на добру годину залип у tiktok намагаючись вичавити в мозок хоч дрібку серотоніну, бо вірна супутниця депресії – апатія наче навісила на мої кінцівки гирі. Хто проходив через цей стан той розуміє, а для інших спробую пояснити що воно таке, і чому так. Насправді депресія це далеко не завжди туга, журба і негативні думки, частіше це усвідомлення того що абсолютно все що ти робиш не має жодного сенсу, а витрачати енергію на безглузді дії особливо якщо вони не приносять ніякого задоволення тіло просто відмовляється. Це дуже паскудний стан. Саме «завдяки» тому що ти не бачиш сенсу ні в чому з часом думки про припинення власного існування стають все привабливішими, і на той момент все що мене утримувало від виходу у вікно це небажання робити друзям такий «сюрприз». Бо хто захоче жити в квартирі з такою історією? Та й справи треба доводити до кінця… йобана відповідальність. Цілком імовірно що приблизно такими аргументами я себе і переконував тоді щоб почати бодай щось робити, бо треба, просто треба.

Фізична праця вкупі з улюбленою книгою трохи допомогла, принаймні я зосередився на вирішенні поточних задач і відволікся від того що «все тлін і безглуздя». А ближче до вечора мій настрій навіть виліз трохи в плюс, бо друзі-замовники запросили їх відвідати, а це означало що мене пригостять добрим канабісом.

Я не знаю як ви ставитесь до наркотиків, я наприклад їх дуже полюбляю, але не всі. Взагалі на тему наркотиків я може говорити дуже довго, як людина яка пережила «героїновий бум» а згодом «бум спайсовий» не уляпавшись до того лайна, але зблизька бачила до чого призводить вживання тих речовин можу скласти свою думку на цю тему не на основі чиїхось слів, а на основі власного досвіду. І якщо її скоротити до сенсу: опіати і більшість синтетики – безумовне зло. Стимулятори – зло менше, але за деяких обставин необхідне, психоделіки та ейфоретики (особливо природнього походження) при помірному і відповідальному споживанні – це цікаво та весело. Та в будь якому випадку не можна приймати наркотики вперше під тиском оточення або без нагляду більш «досвідчених» психонавтів. А ще пам’ятайте що більшість психоактивних речовин знаходяться поза законом, і намагаючись їх придбати ви скоріш за все порушите закон.

28.09.2022

Пройшло майже два місяці з тих пір як я набрав попередні сторінки. Наче і невеликий термін, але все відносно. З одного боку я вимушений обставинами, які я частково вибрав сам (як не гидко це визнавати) сидіти вдома, бо на вулицях рідного міста я став відчувати себе чужинцем. Війна. Два місяці це багато чи мало? За цей я час я вирішив не публіковати цей текст. Принаймні зараз, коли пишу це. Перехтів бо нахуй мою особисту історію разом з моєю-ж особистою біографією. Я ніколи не хотів бути прикладом для наслідування, і зараз не хочу. Є набагато більш надихаючі, цікаві, героїчні, розчулюючі, тощо, історії ніж моя. Але видаляти файл я чомусь не став. А взагалі то мудові сцуко страждання в дусі "бути, чи бля, не бути?" Як то кажуть: "я просто залишу це тут".

Тож буду сам собі дідусем Фрейдом, приводити думки до ладу шляхом формування з них реченнь та їх набору в цей текст. А також last not least це буде гарною вправою на володіння мовою якою я мало користувався в житті. Коротше, от він я, і автор і герой оповідання.

Такий собі dead inside майже бумерського віку. Нещасливий, непримітний, просто похмуре обличчя у натовпі. Натовп... збагнув зараз що пів року майже я вже не бачив цього явища, тим паче влітку в курортномі місті.

Я вибрав жити в окупації і не виїхав коли була така можливість. Але не тому що підтримую "рузький мир", а тому що окрім хати в мене нічого немає. Фактично. І то будемо вже відверті, до хати йде кіт, кури, равлики, рибки, і взагалі якого біса я маю кудись пхатися де на мене ніхто не чекає, якщо менше хоча-б заважати буду це вже допомога. Хочеш допомогти майстру - не заважай. А хлопці та дівчата з ЗСУ - майстри своєї справи. Звичайно я хотів робити щось, і навіть щось робив. А зараз я просто "шлунок", як казав Талер: "живу як картопляна моль, на очі намагаюсь не лізти, сиджу тихенько, жеру картоплю".

А вийшло так тому що в ТРО мене не записали навіть, коли я приходив 23 лютого цього року в місцевий військомат, сказали приходь в понеділок, а то середа була. Хоча міг тоді в Херсоні просто лягти в парку поруч з тими хлопцями. Як є вже так є.

Власне цей файл відпочатку планувався як "про війну від першої особи", але писати таке це проживати цей досвід наново. Втім читати таке це теж свідомий вибір.

Я вже погано пам'ятаю початок війни. Прийняти цей факт було важко не дивлячись на очевидні докази. Це не виправдання русні, типу я не вірю що вони так не можуть, а про відмову свідомості сприймати що все це відбувається насправді.

Ранок 24 лютого був дивний. Звичайно інтернет в нас тоді ще був, і про початок війни вже до того часу як я прокинувся дізналося ледь не все місто. З чого такі висновки? Війна не війна жерти щось треба, тому я пішов по хліб у найближчу крамницю і ось що я побачив на рідних вулицях: багато людей пакувало речі та виїжджали, переважно власним легковим транспортом. Це ок, вони це вибрали та в них була можливість це зробити. Як наприклад один знайомий що живе неподалік, вивіз родину до Польщі, а сам пішов до лав ЗСУ. І таких прикладів є. В мене ж транспорту немає, тому для мене ця опція за замовчуванням була недосяжною. Та й таке. Багато жіночок похилого віку які купками обговорювали головну новину, відсутність хліба у всіх магазинах мого району, і наче емоційним фоном - розгубленість.

Хліб врешті решт я знайшов у магазині при хлібокомбінаті, ледь не останній буханець після того як вистояв більш ніж півгодинну чергу. Додому я повернувся вже десь о 10:30 ранку, поїв, та вирішив що якщо не їздять ворожі танки, то можна спробувати і піти щось поробити, спробувати фарбу що привезли для стелі. Ввімкнув собі радіо та пішов на роботу, і вже коли я майже дістався центру то почув заклик президента до всіх бажаючих взяти зброю до рук та боронити країну.

Зазвичай я не ношу з собою документів, але напередодні я їх взяв коли намагався записатися в ТРО, тож вони так і лежали в одній з кишень. Зміна маршрута, і от я вже через 10 хвилин біля військомісаріату. Навпроти на парковці будинку культури бачу кількох хлопців в пікселі, що стоять біля авто, вітаюсь та йду далі. Ще не встиг я дійти до дверей цієї установи як підлетіла якась пошарпана біло-сіра "нива" з якої вискочило четвірка якихсь мутних типів, та почали ломитися в двері. Я тим часом старанно зображував цивілізовану паскуду стоячи осторонь і натягуючи намордник, в нас решті-решт пандемія, або де? Двері були зачинені. На замок. Всередині приміщення людей вже не було.

Я не став повторювати дії тих громадян, і вирішив звернутися до хлопців в пікселі, та от що з'ясувалося: вони теж вирішили відкугнутися, де воєнком не знають. Невдовзі підтягнулись персонажі з "ниви", почали нагнітати паніку. Як з ними-б було далі не знаю, але під'їхав зам нашого мера О. Грищенко та в загальних рисах пояснив реальний стан справ в місті. Стан був невтішний. Деяких хлопців з ТРО поклали під Новомиколаївкою, прикордонники також зазнали втрат в результаті ранкового обстрілу застави з гвинтокрила. Коротше хто виконуючі наказ, а хто й з власної волі наше місто покинули: поліція, прокуратура, віїськомат, прикордонники (принаймні їхнє керівництво), суд, та значна частина депутатів міської ради. Залишився мер, деякі зами та депутати міськради, голови комунальних господарств, і вони як можуть забезпечують функціонування міста, але більшого зробити не можуть. Війна почалася приблизно 8 годин тому. Тож зброю вам дати банально немає кому, а взагалі хлопці ідіть краще по хатах. Якось так. Ми це вислухали, мовчки перезирнулись та розійшлись залишивши панікерів без публіки.

В той день я трохи ще встиг поробити, а ввечері друзі запросили переночувати у них, ми не відмовилися та всю ніч просиділи перед екраном ТБ, та не перестаючи шерстили інтернет зі смартфонів. Це було дивно, але ближче до ранку я зрозумів що у РФ немає шансів. Саме так, не "в України є шанси на перемогу" а "у РФ немає жодного шансу вціліти". Не дивлячись на жах і нерозуміння що коїться, не дивлячись на те що моє місто вже оточене і немає кому його боронити, я спробував прийняти нову реальність: зараз війна, але ми здобудемо перемогу, або перестанемо існувати. А ще того вечора наш мер, О. Яковлєв звернувся до мешканців міста з проханням про допомогу, і я був одним з тих хто відповів на заклик, і з цього починається ахуїтєльна історія про організацію під назвою "громадський патруль".

30.09.2022

Після майже безсонної ночі зранку 25 лютого я пішов до міської ради. З нашим мером я знайомий давно, колись працював на нього, і мені пощастило швидко його "спіймати" в коридорі, попри те що було доволі людно. Чомусь нинішні спогади зображують міськраду в той момент як вулик що гуде. Мені подякували що я відгукнувся, записали координати, і сказали чекати коли вони зв'яжуться зі мною.

Якщо не помиляюсь то в той-же день, чи може наступного дня мені зателефонували. Здається Палюх Ю.Б., один з замів Яковлєва, та запросили в актовий зал міськради де збираються всі хто відгукнувся щоб вирішувати як жити і діяти далі. Мер привітав всіх, та передав слово Палюху.

Тут невеличкий відступ про цього персонажа крізь призиму мого сприйняття. Палюх Юрій Борисович: колишній воєнрук, вибірковий у спілкуванні, ду-у-у-уже обережний. Я мало знайомий з ним, тому такий лаконічний опис.

Коротше цей оратор доносив до нас наступне: в зв'язку з тим що місто покинули деякі органи виконавчої влади, щоб недопустити фактів порушення правопорядку, згідно статей ... Конституції України пропоную створити громадську організацію при міській раді для забезпечення спокою на вулицях міста в темний час доби.

Я спеціально намагався передати цю казенну мову. Начебто і гарні і правильні речі, але стилістично мені було боляче це писати. Звичайно я дуже стис його промову, але суть та атмосферу сподіваюсь що доніс. Чудова ініціатива на мій погляд, принаймні я нічого кращого не запропонував-би, але... я підняв руку.

-Юрій Борисович, це звичайно чудово, але треба якісь посвідчення, бо як обгрунтувати комусь що не треба вештатися по вулицях у комендантську годину? Якби до мене так причепились, то могло-б перерости в конфлікт.

-Дякую за слушне зауваження, ми займемось цим.- відповів мені той

Потім він представив нам Юрія Васильчука здається, вилетіло прізвище з голови, але не суть, цей другий Юрій сам презентував себе як уродженця нашого міста який деякий час працював в поліції в м. Київ, та має навички та бажання щоб організувати координацію дій в новоствореній громадській організації. І чом-би й ні, заперечень ні в кого не було.

Далі почались вже більш болючі але абстрактні питання типу: а тут шо, не в партизани записують? Але наші представники влади дали чітку відповідь в дусі: ми діємо в рамках своїх повноважень та чинного законодавства України, а створення руху опору то не до нас, і взагалі побережіть себе та краще сидіть тихо.

На тому й розійшлись, хіба ще вирішили створити групу в тг, куди мали додати всіх учасників патрулю.

В той-же вечір я вийшов на своє перше патрулювання, взявши квадрат Гуманенко, Морська, Затишна, Набережна, та пару раз зазирав зазвичай в двори багатоповерхівок на "воєнці". Перші дні я ходив сам, мені просто скидали час моєї вахти. Людей тоді дуже не висточало. То вже потім "керівництво" почало: "як це сам і без напарника?!!" і навісило на мене мого літнього дядька, Володимира Ємельянова. Але це вже напевно початок іншої історії.

01.10.2022

Мабуть це виглядає дивно, кожен раз я починаю нову історію, але вони як паззл складаються у єдиній канві в щось більше.

Володимир Костянтинович Ємельянов: любить небо, цю любов передав йому мій дід, Костянтин Тихонович, який пройшов другу світову як пілот літака. Його-ж син зайнявся авіамоделюванням, та став навчати тому наступні покоління створивши аерокосмічний гурток "Сузір'я". Має відчуття гумору за яке був битий аж до зламаної щелепи (не мною). Вважає що має загострене відчуття справедливості, і імовірно так воно і є, але виховання та принципи наклали на то свій відбиток.

Не можу сказати що дуже люблю свого дядька, втім як і інших родичів. Я вже дійшов того віку коли або спілкуюся з ними хоч якось, або взагалі повністю ігнорую при зустрічі. З ним я спілкувався. Іноді. Але курвить він мене страшенно з його жартами та поведінкою. Коли його призначили до мене то спитали чи знаю я його, тут все банально чому так вийшло, ми живемо в 5 хвилинах ходу один від одного. Я відповів що так, знаю, але захвату не відчув від того призначення.

Дивно як "заслужена" в багатьох відношеннях людина може бути неприємною компанією, та ще й для родича, але я вважаю що то від мого природнього паскудства. Характер в мене неприємний. Принаймні я це доволі часто чую в різних варіаціях.

Повернусь до історії. Тут вважаю краще подати наступну частину оповідання здебільшого діалогом. Ненавиджу писати діалоги, але вони доволі часто добре іллюструють контекст. Принаймні я бачу в них таке призначення. Тож зв'язавшись з ним телефоном ми домовились що я зайду за ним о 22:00 і ми підемо на патрулювання.

В ті дні я ще вів якісь соцмережі. Зараз це ніяк не впливає на хід оповідання, просто згадалось бо ще до війни я закликав зупинити це безумство, після промови хуйла 22.02. Основною думкою яку я хотів донести було гасло: "фарш не прокрутиш назад". Приблизно про це я благав перші дні, люди, схаменіться, вас тут просто вб'ють. Не кажучи вже про супутні наслідки війни. Я звертався до росіян. Звертався як до людей. Це звернення подивилися приблизно 1200 разів. Я не дохуя блогер, така кількість переглядів для мене була досягненням. В той вечір коли я йшов патрулювати я теж зробив ролик на ту ж тему.

Прийшов я до дядька в 21:45 чим викликав бурхливе невдоволення, бо бач з 22:00 починається вахта, а я припхався на цілих 15 хвилин раніше.

-Дімон, от скажи мені будь ласка о котрій ми домовилися що ти зайдеш?

-О 22:00 дядь Вов.

-А зараз скільки?

Я дістаю телефон щоб подивитись.

-21:46.

-А чому ти так рано прийшов?

-Не всидів вдома. Зрештою я вас не змушував виходити зараз, я просто написав вам що я вже біля вас, думав просто подихати повітрям, погода сьогодні приємна.

Ні, дійсно, для кінця лютого в нас тоді було доволі тепло, я навіть днями бачив вже жабу що прокинулась від зимової сплячки. І було безвітря, дивна погода для нашого міста.

-Думав він, -хмикає дядко.- А чого о 22:00 не написав?

-Не зовсім розумію претензію, ви могли відповісти текстом що вам потрібен час, якщо не хотіли виходити зараз, або запросити мене зайти на кілька хвилин.

-Добре, що робити будемо? Хто командує?

Я аж розгубився. В мене є досвід координатора в комп'ютерних іграх, і в лідера я вмію, але не люблю.

-Давайте ви, як старший.

-Е ні, мене прикомандирували до тебе, ти й керуй.

-Так нащо тоді питали?

-Жарт гумору, не зважай.

-До-обре... Тоді дивіться, план дій наступний: наша зона відповідальності обмежена вулицями Гуманенко, Морська, Затишна, Набережна, але пропоную зазирнути і на воєнку. Визначеного маршруту немає, рухаємось пішки зі зручною для вас швидкісттю, якщо зустрічаємо людей то бесідуємо на тему хто такі і чому вночі на вулиці, але зазвичай то колеги патрульні. Також тримаємо постійний зв'язок через тг, у випадку нештатної ситуації можна визвати підкріплення на автомобілі, наша вахта триває 3 години. Нагальні питання є?

-Нагальних питань немає але будь ласка не приходь раніше ніж починається вахта, це ж безоплатно на волонтерських засадах.

І ми пішли. Я знову-ж таки зобразив цю людину крізь призму мого сприйняття але намагаючись бути максимально нейтральним. Мій дядько хороша людина. Просто я його не люблю. Ми кілька ночей ходили нашим районом бесідуючі на різні теми, і я навіть отримав кілька корисних порад, я їх не просив але все одно дякую, втім ніде правди діти, мені не подобається манера спілкування Володимира Ємельянова. І в цьому велика біда. Я жалів його, він значно знизив продуктивність обходів, бо вже важко ходити швидко, і зазвичай він після години півтори часу питав чи може йти додому. Зазвичай я проводжав його і закінчував вахту сам, і навіть намагався прикривати його перед нашими координаторами.

А на тлі тодішніх подій титанічного масштабу для нашої країни та світу в цілому в мене вдома потихеньку розгорталась інша драма. В моєї дружини скінчилось молоко. Ні, бля, не в грудях, в холодильнику, і ні, сука, немає в нас дітей. Чого це я... а, молоко. Молочки в ті дні в магазинах годі було знайти, але їздили люди з Антонівської ферми, і роздавали молоко, бо збувати немає куди, перекриті всі дороги. А ви не гірше мене знаєте як діє слово "халява" на людей, особливо на хомо советікус. Отримати було важко, ще й погода хоч здебільшого вночі була тиха, вдень вітри були. Що таке холодний мокрий вітер тим хто цього не відчував описувати марно. Ну такий наш Скадовськ, не завжди гостинний. Коротше дістати молока в перші дні війни то був ще той квест.

Одним з таких дней звернулась до дружини тітка моя. Людмила. Сестра Володимира та моєї покійної матері. І сказала що завтра біля пансіонату "Південний" який в нашому районі будуть роздавати молоко і, щоб нам не бігати в центр то о 10:00 треба бути там. І я після майже безсонної ночі, бо вахта випала з 2х до 4х пішов туди пораніше, щоб зайняти чергу. Дружину не пустив бо в неї проблеми з зубами і холодний вітер для неї дуже небезпечний.

Стою я значить там з 9:30, щоб жеж чергу (ага) зайняти. Півгодини стою, немає крім мене людей, годину стою, немає крім мене людей. І тут під'їжджає моя тітка з сином на його автівці.

-А що, не було молока?

-Як бачте ні. Стою чекаю.

-А, ну добре, бувай.

І поїхали собі далі.

Постояв я ще півгодини і впевнився в тому що мене наїбали. Кому я за це буду казати "дякую"? Правильно, людині яка дала таку інформацію. Набираю тітку і починаю допит.

-Тьоть Люд, добридень вам, а дозвольте поцікавитися, хто вам сказав що біля "Південного" будуть молоко давати?

-Та в групі писали...

-В якій групі? Хто писав?

-В вайбері, наче ті що дають молоко.

-А чому тоді я один там стояв? Може ви помилилися?

-Та ні я своїми очима то бачила, може інформація змінилася.

-А ви знали що вона змінилася?

-Ні не знала.

-Ви мене звичайно вибачте, але вашою милістю я зараз після безсонної ночі не снідавши стирчав на холодному вітру дві години, ви від мене куди поїхали?

-В центр за молоком.

-І там напевно дізналися що там де я їх і не буде, ви могли про це мені хоч написати? Я розумію що можливо доволі різко з вами розмовляю, але і ви мене зрозумійте, ви надали неперевірену і невірну інформацію, і це призвело до такого.

-Ні ні, все добре, не вибачайся, розумію.

-Бувайте.

А вночі знов в патруль. А там дядя Вова який провідав вдень тьотю Люду і побачивши яка вона засмучена і хвора після нашої бесіди вирішив "вправити" мені мізки. Це була остання наша зміна разом. Я не каюся ні в тому що їй сказав, ні в тому що його від себе усунув.

Наступного дня мені сказали що "без напарника не можна ніяк. апасна". Ніхто навіть не став слухати мої заперечення. Ну і хуй з вами,- вирішив я і пішов провідати одного з своїх приятелів що жив у тому ж районі, Давида Савкова.

02.10.2022

Савков Давид Володимирович: православний священник у третьому мінімум поколінні, великий жизнелюб, жартівник, та загалом один з ексцентричних оригиналів якими наше місто наповнене. Хто вам скаже що священники нудні - не вірте, принаймні не всі. Одружений, має малу дитину, справляє враження щасливої людини задоволеної життям. Такий собі піп що мешкає на вулиці Поповича, і ні, це не жарт.

-Салам алейкум, отче! - вітаюсь я коли він віходить на мій заклик.

-Алейкум ассалам, друже,- відповідає він на моє вітання з посмішкою.- Якими вітрами?

-Попутніми, я до тебе з ділом на мільйон, а може навіть на два.

-Ну якщо аж на два то викладай, що у тебе?

-Чи в курсі ти що війна почалась питати не буду, а що ти знаєш про громадський патруль спитаю.

-Та хіба в загальних рисах,- чеше потилицю той,- а що?

-А взяти участь бажаєш?

-А що це мені дасть?

(Таке собі спілкування двох євреїв, питання на питання, така манера мене не бентежить, в нас хоч не Одеса, але порівняно ми від неї недалеко, принаймні на березі того-ж моря.)

-Ну по перше чинити спротив краще організовано. Ясно що озброєним окупантам особливо не поспротивляєшся, але якщо якісь місцеві чудити удумають то викликати машину з хлопцями озброєними травматами та дрючками можна. Ти ж в курсі що мєнти того, з'їбали звідси в перший же день?

Давид киває.

-По друге доступ до інформації. Нас вже більше сотні, і це оперативні новини з усіх куточків міста, цілодобово.

-Припустимо я погоджусь, що від мене буде треба?

-Та небагато, дві години твого часу навіть не щоночі, щоб погуляти по рідному району в моїй компанії. Графік плаває тому буду повідомляти о другій половині дня точний час чергування.

-Вмовив, чорт язикатий, це-ж десь записатись мабуть треба?

-Треба, як знайдеш хвилин 20 можу зводити тебе в штаб, тут недалеко.

Коротше в ту-ж ніч я вийшов на чергування вже з Давидом, дядю Вову "перевів в запас", і він особливо не заперечував, бо ходити при хорошій погоді то одне, а останню ніч як ми ходили з ним була завірюха, лапатий мокрий сніг, і то вже така собі погода для прогулянки. Це вже було десь на межі лютого та березня.

Я мало кажу про самі чергування бо нічого цікавого особливо не траплялося, хіба одного разу вирішили хлопці мене жартома перевірити "на вшивість". Тоді я був вже сам, дядю Вову відправив додому, і біля одного кафе помітив мінівен якого там не було як минулого разу проходив. Звичайно відразу я запросив опізнатися якщо свої в групу, але мене попросили піти перевірити. Кажу окей, але якщо за 10 хвилин не вийду на зв'язок знайте де шукати. Більшість спілкування була голосовими в групу в тг тоді. Підійшов, постукав у вікно, а там наші автопатрульні, ржуть сцуко з мене, запросили погрітися, пригостили кавою, спитали чого сам. Коротше отак ненавмисне пройшов тест. Ну і вже щоб було одним абзацем: за час чергування з Давидом ми провели якогось дядка напідпитку додому, шуганули якусь пару мародерів що тільки вийшли "на діло" і вони пірнули у старе кладовище, а там багато виходів, шукати когось там тим паче вночі то дурне діло, та одного разу вже як повертався додому якраз мимо "Південного" то почув як хтось там внаглу ломиться в парадні двері головного корпусу, і от тут я почав пізнавати "користь" того що я роблю. Повідомив, дочекався машини, приїхав Юрій Васильчук, один. Я кажу що от, дві хвилини тому ще ломилися, може я залізу хоч подивлюсь, вже-ж не сам. А мені у відповідь: а чого ти знову сам? Бльо-о-о-о... Додому, кажу, йду з чергування. Мене тоді не пустили туди, бо то є приватна территорія яка охороняється, і нам там нєхуй шастать.

Коротше до мене почало доходити що функціонально наша організація по користі не те щоб прагне до 0, але не така як я вважав. Окрім "вимушеного невтручення" (як я можу це назвати) патруль ще почав подавати ознаки синдрому вахтера, або синдрому охоронця, назви різні суть одна: сп'яніння навіть такою ілюзією якоїсь влади. І як водиться риба псується з голови. Спочатку кілька разів нам з Давидом зсунули час чергування зробивши вигляд що нам про це повідомляли, чого це ви не в свою зміну вийшли, але не повідомляли. Не те що я такого не пам'ятаю, а просто не повідомляли. Дрібниця але неприємно. Ставалося так тому що на той час вже почалося хочу-не хочу виходити в той час що дають, особливо від "поважного віку". Бумери.

Потім з початку березня почала циркулювати в місті ідея зібратись на мітинг в підтримку ЗСУ, України, і так далі, за все хороше проти всього поганого коротше. І перший "мітинг" відбувся 05.03.2022 якщо не помиляюсь, бо банально нам заглушили мобільний зв'язок, ну люди і вийшли на майдан обмінятись новинами, нас тоді було небагато, виходив мер, поговорили, вирішили при відсутності зв'язку збиратися щодня о 12:00 на майдані для імпровізованого "віче", Яковлєв сказав що від нього буде короткий брифінг по ситуації в місті, і можна буде звернутися з питаннями. Мітингом це назвати було можна з великим натягом, нас було людей 50 не більше тоді, але деякі були з прапорами та символікою України. Наступні дні зв'язок не глушили і ніхто не збирався на означений час. Ні, по центру люди ходили, доволі людно як для березня було, але ніхто не збирався великими компаніями. Я там доволі багато тоді був, коли з особистих потреб, коли в справах.

Чому не збирались люди для себе я пояснюю так: ніхто не наважився бути першою людиною що підняла прапор. Я стрічав там немало знайомих, і всі наче чекали що хтось почне, 06.03.2022 це хотіли зробити ми. Хто "ми" розповім трохи згодом, але скажу тількі що "мозком" в цій компанії був не я, хоча був цілком згоден її ідеями. Вийшло так що я став обличчям. Тим хто намагався скоординувати дії різних людей і організацій заради спільної для всіх мети. Принаймні я це так бачу, і тоді я думав що мета в нас спільна. Так от, напередодні мої друзі зробили може з десяток прапорів і ми хотіли втрьох розпочати двіж, ми бачили що люди чекають до кого приєднатися, але щоб не робити басню про лебедя рака та щуку вирішили узгодити це з Палюхом, думали може патрульні захочуть приєднатися. Пішов спілкуватися я, як наділений повноваженнями більш-менш знайомий з оппонентом представник. Він мене тоді відмовив. Аргумент на який я купився це: "скількі вас? троє? а якщо не приєднаються до вас люди, яка гарна картинка буде для пропагандистів рф, що в Скадовську немає підтримки України, не робіть як гірше, посидьте тихенько."

Здається наступного дня один з депутатів міської ради (з тих хто лишився в місті) і красновмовним прізвищем Козак опублікував в фб пост з закликом зібратись на нормальний мітинг, щоб показати позицію мешканців нашого міста з приводу подій останнього часу. (Я не вигадую всі ці імена, чесно, сам зараз пишу і трохи лячно від символізму.) В той-же день були збори патрульних що "працюють" по східному району міста, там про цю ініціативу згадали, але я немало здивувався коли Палюх то розкритикував, і сказав щось типу "ну я з ним поспілкуюсь".

Мітинг 07.03.2022 майже відбувся, тоді мер запропонував підписати петицію про закрите небо, про що благала вся країна, і було зібрано більше 150 підписів, але візуально людей було біля сотні. Підписались деякі перехожі. Також відмічу що в назначений на початок час на площі було тільки двоє поліцейських (можливо поліцейських охорони), до яких я наважився підійти першим. Принаймні що я бачив сам.

-Привіт, хлопці, а з якою ви тут метою? Якщо пакувати мітингувальників то де автозак?- кажу з посмішкою, та протягую руку для вітання.

-Привіт, та ми не заважати мітингу тут, а навпаки для недопущення якихось провокацій.- відповідає один з них трохи ніяковіючі.

-А, ну то свята справа, дякую за вашу працю.

Тисну руки обом та йду на одну з лавиць на площі. Після цього почали підтягуватись люди. Дуже дивний збіг.

Тим часом тема мітингів вже муссувалася в соцмережах та люди розділились на табори "якбичогоневийшло" та "мизаявилинедостатньоголосно". Здогадайтесь на якому боці був я. Коротше вдень 08.03.2022 я викладаю простиню тексту з поясненням чому я піду у фейсбук, це викликає бурхливу реакцію. Більше звичайно позитивну але не без лайна. А ранок наступного дня приносить мені новини що війска рф блокували деякі центральні вулиці та адмінбудівлі. З днем народження, Кобзаре.

03.10.2022

Я тоді навіть снідати не став, перша думка була про те що на пустий шлунок легше перенести кульове в живіт, підхопився, вдягнувся і помчав в центр. Попутньо намагався достукатись до друзів-співучасників, бо навряд-чи вони захотіли-б пропустити таке. Не достукався, вони спали, але підтягнутися вчасно встигли.

Першу нечисть я стрів на вулиці Незалежності, не доходячі до перехрестя з Шевченка. Це був не чмоня, а якесь вгодоване, добре екіпіроване чмо з калашматом в обвісах. Перша думка: от-би тебе, падаль, полутати. Чмо виявилось ввічливим.

-Далі йти не можна, вулиця зараз перекрита.

-І вам не хворіти,- кажу,- а що ви тут взагалі робите?

-Вас це не стосується.

-Що значить не стосується? Це моє місто, а ви озброєний представник армії іншої держави, що ви тут забули?

-Ви маєте документи? Дозвольте їх перевірити.

-Документи маю, а ви права їх перевіряти не маєте, тому не дозволяю.

Вів я цю розмову не надто наближаючись до "цього", з відстані 4-5 метрів, старанно не проявлюючи загрози і не наближаючись. Ще трохи часу пройшло, буквально хвилина, я так і не достукався до мозку чма і в мене задзвонив телефон. Я зняв слухавку.

-Привіт, Давид, шо там?

-Привіт, Дімон, ти в курсі що в центрі коїться?

-Ну таке, намагаюсь от якраз говорити з представником... тих людей, на контакт не йде.

-Хоч шось з нього витягнув?

Развертаюсь та йду від чма.

-Та де там, заскриптований як продавець в макдаку, 15 см броня, а далі потилиця. Може в центрі щось проясниться.

-А ти де?- дивується слухавка,- хіба не там?

-Технічно так, але ще не біля АТБ.

-Бережи себе.

-Та що мені станеться, час чергування напишу як сам дізнаюсь, все, бувай.

-Бувай.

Зробивши невеликий гак я вийшов до вищеозначеного АТБ. Площа була перекрита рідким ланцюгом солдатів, а по її краях стояли 2 вантажівки з будками та кулеметними гнездами поверх них, що воно за техніка я досі не знаю. Навпроти солдатів вже почав збиратися натовп, але ще ніхто з ними не намагався спілкуватися. Як то кажуть: "хто в царі крайній? нікого? ну тоді я першим буду!" Підходжу знов таки не надто близько але щоб не кричати, закурюю люльку і починаю "розкладати дисципліну та бойовий дух" з простого в суті питання.

-Хлопці, а з ким ви тут воювати зібрались?

Що дивно мені відповідають.

-Ми прийшли вас захищати від бандерівців.

-О як. А вас не бентежить що я до вас російською? І он, між собою люди балакають, яку мову здебільшого чуєте? Нас тут ніхто не ображав поки вас не було. Та й взагалі, ви шось там про "демілітаризацію"? Так ми вже демілітаризовані, ще 24 лютого нас покинули всі озброєні держструктури.

-Так ми тут за порядком постежимо раз така справа...

-Агов, ми цього не потребуємо, ми чудово жили і без вас, і в розруху та безвладдя скочуватись не збираємось. А ще в мене для вас дуже цікава пропозиція: днями прем'єр Латвії (або Литви, я буває їх плутаю) сказав що ті солдати армії рф які добровільно здадуться в полон можуть розраховувати на прихисток в будь якій з країн ЄС на їхній вибір. А ще наш генштаб пропонує викуповувати техніку та зброю, то що, хто хоче почати нове життя в Європі?

Тим часом за спиною я почув двигун електровізка, підтягнулись мої друзі, подружжя Победінських, Віка та Ігор. Детальніше про них я напишу згодом, зараз тільки означу що Віка має проблеми з опорно руховим апаратом та пересувається на візку. В даному випадку електричному.

Треба зауважити що окрім командирів які видно що биті і терті мужики проти нас стояли хлопчиськи років 20-25 максимум, і вони почали сумніватися, принаймні командири заметушились і відвели їх трохи подалі, людям-же на площу виходити вони заборонили.

Коли я отримав "підкріплення" в вигляді Победінських люди що стояли позаду потроху почали підтягуватись до нас та включатися у бесіду. Віка закликала не виконувати злочинних наказів, та питала чи готові вони стріляти у неї, хтось пропонував покормити якщо згодяться скласти зброю, коротше люди давили окупантам на психіку хто як вмів та закликали до залишків здорового глузду і людяності. Це було 9 березня 2022 приблизно між 10:30 та 11:00. Тоді ще не було відомо про жахи Бучі, Гостомеля, Бородянки, Ірпеню, Ізюму, Високопілля, Давидового Броду та багатьох і багатьох інших населених пунктів які пережили щось страшніше за смерть. Тоді ще була надія що наших людей витягнуть з "Азовсталі" та Маріуполя, що некомбатантам дозволять вийти самостійно, якщо не дають вивозити, а бійці просили про евакуацію третьою країною, бо в України банально не було для цього засобів.

Пишучи це я вимушений переживати все наново. Можливо я просто шукаю зцілення виплеснувши це в такий чин. Тоді ми всі хотіли вірити в краще, чекали що в рф є достатньо адекватних людей які зможуть зупинити це безумство, але ні... в більшості Zахоплені відгуки про те що вони молодці і все роблять правильно. Став-би я зараз розмовляти з ними так? Не знаю. Зараз я не можу спілкуватися ні з ким з московії. Фізично. Є принаймні кілька людей які мешкають там і кого я можу назвати друзями. Вони всі кляті 8 років засуджували дії бункерного діда, але протестувати там то таке, як пердіти в калюжу, веселе але повністю полишене сенсу заняття. Хоча коли я ще щось намагався нести в ширнармаси одна з ідей була: в перевернутий або палаючий автозак вас не посадять, та все дарма.

Так от, раз вже відхилився від подій того дня то розповім про одного з моїх друзів з рф. Анатолій Захаров ака Троль. Приблизно мій одноліток з міста Пушкіно, що під мацквою. Познайомились ми ще у 2000х завдяки грі Lineage. Багато спілкувались та проводили часу разом. У 2012 я навіть було завітав до нього в гості і це окрема історія, але ось вам шматочок: на тій суворій та безжальній пиятиці в яку переріс мій візит один з його знайомих намагався щось затирати про братерство, що я українець йому як брат молодший... Троль його зрізав добре тоді. Нажаль я не пам'ятаю ім'я того персонажа, назву його Макс.

-Макс, ну ти звичайно дав, я все розумію там мир, дружба, жуйка, але ти по слов'янству наче фанатієш, тебе нічого не бентежить в твоїй речі?- спитав Тролль.

-А що має?,- насупивсь той.

-Та нічого... окрім того що твоя улюблена Русь була Київською, а Москви нашої тоді не було так що технічно він як українець представник старшого за наш народу, то хто кому тут молодший?

Такий він був завжди. Відкритий, чесний, іронічний, доброзичливий і найголовніше без імперського та шовіністичного лайна. А з тих пір ми не бачились і рідко зв'язувались. Так просто вийшло. Коли почалась війна він дуже хотів дізнатися чи в порядку я, через вк, за старим прив'язаним номером знайшов мене у ватсап, і там ми деякий час спілкувалися. Він з дружиною робить у дитячому хосписі "Дім з маяком". Дитячий, сука, хоспіс. Я не знаю як вони це витримують. Вони такі не одні, але навіть з ними після звільнення Бучі я не можу говорити.

Перед тим як повернутися до подій того дня розповім і про інших моїх друзів, тим паче що вони будуть одними з ключових дійових осіб оповідання. Победінські. Віка та Ігор, молоде подружжя з яким мене багато пов'язує. Вони частина моєї історії як і я частина їхньої. Головне, що в нас є спільного - ми всі троє нейровідмінні. Якщо коротко - наш мозок працює не зовсім як у звичайних людей, але скоріше не в бік вади (читай: того що звуть психічним захворюванням), просто процес мислення в таких як ми може здатися дивним. Частково це можна побачити у стрибках моєї думки зараз, я продовжую складати паззл з літер. Віка- художниця та дизайнер, Ігор - слюсар/інженер/кухар, коротше теж людина багатьох талантів, хлопець зростом з мене (1,86м) але дещо... більший, скажімо так, в силу того що я невгодований ендоморф. А ще ми всі полюбляємо наркотики.

Я можу багато говорити про людей які справили на мене враження, але для ходу цього оповідання на даному етапі достатньо сказати що саме Віка була в нас генератором ідей. Победінська Вікторія Вікторівна, яке комбо. До війни я працював саме на них, тому фінансово від них залежав трохи більше ніж повністтю. Та й зараз коли пишу мій борг перед ними нікуди не зник. Але вони на відміну від "приватбанку" люди, і ведуть себе по людськи. Саме Віці належить ідея зробити прапорів та організувати людей на мітинг, вони і робили ті прапори, один я лишив собі на згадку, також її ідея зібрати кістяк тих хто вийшов на майдан в групу в тг для комунікації, а ще задовго до "жовтої стрічки" ми хотіли зайнятися чимось подібним, я тоді попався нашому патрулю, але про те згодом. Коротше це мале тендітне зло на електровізку має ідеї та не має страху. Така от ще в неї паталогія.

04.10.2022

А тепер повернемось на п'ятачок навпроти АТБ де деякі не дуже тверезі персонажі (були і такі) ледь не лізли на озброєну русню з кулаками. Природньо що від такої "зустрічі з квітами" моральний стан окупантів почав просідати, і відразу ми бачимо що? правильно, шантаж.

-Якщо не розійдетесь ми вб'ємо вашого мера та зама яких зараз затримано.

-Шкода,- кажу,- їх, але ні, ми не розійдемось. Тут мабуть кожен готовий отримати кулю,- обводжу поглядом людей, обличчя похмурі але рішучі, дехто киває,- тож спитайте себе, ви готові до цього? Ви готові стріляти у мене? Чи у неї?- показую на Віку,- ви ж тількі-но казали що не вороги нам, чи то нам почулося?

Тим часом Ігор дістав з рюкзака та розгорнув прапор України, і ми вдвох підняли його над Вікою обабіч якої стояли. Хтось позаду заспівав гімн України, ми підхопили. Це "добило" окупантів, вони розвернулися, та пішли до своїх машин. Ми доспівали, поапплодували їм, поулюлюкали вслід, і на останок хтось крикнув: "руський воєнний корабель!.." І натовп підхопив одноголосно "ІДИ НАХУЙ!". З таким посланням вони і поїхали, це був тріумф для нас. До назначеного часу мітингу залишилось трохи більше години.

В той день я востаннє вийшов на чергування в громадському патрулі. Зараз роздумуючи над тим що є головною причиною того що я покинув цю організацію знайти одної не виходить. Як кажуть все на купу. І реакція на фб місцевих користувачів коли я спробував "в Арестовича" місцевого розливу, лайна я тоді отримав. І те що бардак в організації не припинявся, багато непорозумінь виникало, банальна перевтома та неврвове перенапруження, на цьому фоні думки по типу: "а задля кого я взагалі щось роблю? задля тих старих кур що мене в інтернетах сруть? чи я з чого щось маю? та й взагалі, в групі вже більше 200 людей, це вже не 20, і без мене впораються." Я шкодую зараз що не зберіг лог чату групи патруля в тг з 11:30 до 12:00 того-ж дня. Це був їбаний цирк. Напишу вільний переказ, але його можуть засвідчити принаймні двійко-трійко людей з тієї-ж групи які там теж мабуть були.

Що-ж творилося в групі патрулю? Щоб розуміти весь смак ситуації ось ще одна подробиця: кілька днів до цього був сворений окремий канал (група) для "керівництва" себто координаторів. Так от. Чи то хлопці самі дома не всиділи, чи то їм вказівка була якось розсмоктати мітинг того я сказати не можу, але була дуже цікава зміна риторики в чаті. Від "люди продовжують прибувати, що робити? Людей вже набагато більше, що робимо?" До неперевершеного голосового від якогось дядька: "та нє, хлопці ми то вже ніяк не зупинимо, треба приєднуватись" коли прийшла колонна людей з Антонівки з автомобілем в голові. І нас стало близько 500, без жартів та перебільшень. Але як це все виглядало зсередини... Судіть самі, я не хочу, але мені це дуже не сподобалось. І це я не про підхід Антонівки.

Ті люди неімовірно вчасно підійшли та я дуже вдячний їм всім. Антонівка то самостійна адміністративна одиниця, село, але фактично меньше ніж в 5 км від нашого міста, та що там, передмістя "Біла акація" майже дотягується до неї, в Антонівці є с/г технікум, в якому вивчилась добра половина Скадовську, і я не виключення, коротше це наші близькі та добрі сусіди. Доречі те молоко про яке я писав вище воно теж було Антонівським, з ферми що там.

Тепер трохи сухої статистики. На початок війни в Скадовьку мешкало близько 7000 людей, а на той час лишилось від сили 5000 тож плюс-мінус кожен десятий вийшов тоді. Я вважаю що це непоганий коефіцієнт громадської активності. Я не знаю чи є такий термін чи я його щойно вигадав. Можна сказати звичайно: "які цифри? ти сам тих людей рахував? звідки ти це взяв?". Можна. Але я спостерігач. Добрий чи поганий не знаю, але дуже стараюсь вкладати в те що зараз роблю поменше суб'єктивізму. А це дуже важко коли ти по суті втягнутий в ці події.

Ми радо привітали антонівців, потім до нас вийшов мер. Говорив зібгано та небагато. Було вирішено пройтися у парк Шевченка та вшанувати пам'ять Кобзаря а потім повернутися на площу. Так і зробили, з різними гаслами пройшлись туди, розгорнувши величезний прапор який приніс дядя Вова, помітингували трохи там та повернулись іншим шляхом продовжуючі заявляти на всі горлянки що "Скадовськ це Україна", а "путін-хуйло". Розійшлись ми десь о 14:30.

Вночі під час чергування я сказав Давиду що хай вибачає, але з мене досить цього патрулю, бо в поліцаї я не записувався, а саме на це потроху перетворюється ця організація на мій погляд. Він не став мене відмовляти, лишень поспівчував моїм "пригодам". А наступного дня я просто проспав час зміни і зрозумів що це вже все, організм відмовляється продовжувати жити в такому режимі.

08.10.2022

Трохи піду в бік від хронологічного викладення подій, врешті решт кінцівка історії всім нам відома, ми перемогли, і я пишу це зараз як факт який вже трапився, хоч не маю впевненості що сам до цього доживу. Життя в окупації воно таке. "День бабака" з відчуттям гуляючої поруч смерті. Але як то кажуть гріх жалітися, могло бути набагато гірше.

По факту я зараз перетворився на хіккікаморі. Ну немає роботи щоб не на ту наволоч прямо чи дотично. Зовсім. А я після вищеописаного навіть якщо хтів-би не пішов. Живемо милісттю друзів та знайомих котрі підгодовують та іноді підкидують грошей. Як за комуналку розраховуватися коли час прийде і думати лячно, але дякую що всі служби працюють. Так що в цілому можна сказати що в мене все добре. Намагаюсь насолоджуватися життям наскільки це можливо за даних обставин, а чому ні? Якщо ще й врахувати що не дивлячись на те що всіх наркодільців прикрили і останній раз ще навесні вдавалось щось скрутити тепер я маю деякий запас трави. Гострий зір та гострий ніж допомогли, просто ріс собі кущ при дорозі. Як то кажуть "не фонтан, проте щось бризкає", але дякувати всесвіту і за це. Тепер я готуючи собі "зілля" відбираю насіння та сію "розумне, добре, вічне" в своєму районі міста, а чом-би й ні? Добро треба примножувати.

Раніше я бавився написанням коротеньких ессе на сторінку. Здебільшого хоррор та триллер, щось за 20 оповідань кількість, слави вони мені не принесли. Та я її і не шукав мабуть. Ессе на сторінку... якщо порівняти масштаби то це мій opus magnum. Але для шухляди. Біс з ним, лежить та жерти не просить, може як здохну то комусь заповім, а то вже буде його діло, читати, не читати, видалити, розповсюдити, а я не хочу з тим возитись. З одного боку який автор не хоче щоб його писанину читали? Всі хочуть, для того і пишуть. Хтось пише гарно, хтось погано, але не у всіх висточає сміливості показати свої думки іншим. У мене мабуть не висточає сміливості на це. Принаймні зараз. Я не виключаю що цей текст може піти в маси коли небудь, і якщо ви дочитали до сих пір, то я звертаюсь до вас:

Відкладіть цю історію просто зараз. Жити своє життя цікавіше ніж читати про чуже. Тут немає мудрості, чеснот, звитяг, тощо. Це просто погляд на війну та окупацію зсередини через призму сприйняття однієї не дуже хорошої людини, я не претендую на те що все написане правда, люди помиляються, я людина, але я намагаюсь бути відвертим, принаймні з собою, та якщо ви це читаєте - з вами.

13.10.2022

Якраз після подій 09.03.22 я благословив свою паранойю за те що не "засвітив" Победінських перед керівництвом патрулю, бо сумніви у їх намірах почали переростати в мені у впевненість. А от мої дані там мались, і адреса і телефон. Тож сталося так що вони запросили мене пожити з ними на квартирі яку вони винаймали. Я не відмовився, і вони зголосились пустити і Олесю, мою дружину, до якої ставились... скажімо так гірше ніж до мене. Ні, це не виражалося якось явно, просто їм з нею було нецікаво. Не стали вони заперечувати і проти нашого кота. Ми намагалися не займати багато місця та бути корисними, хто як вмів. Олеся стояла в чергах щоб поповнити запаси продовольства, я допомагав Ігорю з хатніми справами, а кіт просто не паскудив.

Додому ми з дружиною ходили по черзі. Ну, задати корму курям, зазирнути до моїх акваріумів, тощо. І за пару тижнів що ми прожили так наші відносини з Олесею які тоді тріщали по всіх швах наче навіть стали відновлюватися потроху, принаймні мені так здалося. Цього не зіпсувало навіть те, що 16.03.22 наш останній мітинг розігнали гранатами з сльозогінним газом та стріляниною над головами. Це була остання масова громадська акція в нашому місті за яку мені не соромно.

Подальші події в мене в голові трохи сплутані, я тоді був не в кращому психічному стані, але все-ж спробую відновити хоча-б приблизну хронологію.

Якщо з перших днів війни я бачив людей які приїздять до нас в місто втікаючи з того-ж Маріуполя, або інших міст та сіл де точаться бої, то після того як нас розігнали я почав бачити як люди потроху почали їхати на підконтрольну Україні территорію, особливо потік біженців збільшився після звільнення Бучі, коли люди усвідоміли що прийшло на їх землю.

Буча... це слово для мене болить не тільки як трагедія "десь там", для мене це особистий біль, бо саме коли вона відкрилась моя Олеська трохи збожеволіла, і ледь не звела з розуму мене. Справа в тому що мені необхідні самотність і тиша коли емоційне навантаження переходить межу яку я здатний витримати. В той момент нажаль я не мав можливості усамітнитись, бо надворі глупа ніч, місто окуповане, "чий" патруль незрозуміло, і навіть на дверях санвузла немає замку. А моя кохана в випадку "я не вивожу" вимагає моєї уваги та щоб я її заспокоїв. А в мене для цього немає ресурсу просто, і відновити його вона мені не дає чим просто доводить до сказу. Ніякі аргументи на неї тоді не подіяли, і це була одна з найгірших ночей в мойому житті. Близько третьої години ночі я остаточно "зламався" і ледь її не вбив.

Фізичне насилля це іноді універсальна мова, тоді до неї дійшло що краще залишити мене у спокої, але її хвора уява виставила мене винуватцем цього непотребства, тож вона пішла додому як ображена невинність, а я нарешті зміг поспати перед тим заблокувавши її усюди де тільки можливо, бо писати та дзвонити вона не перестала.

Насправді моя дружина добра людина, хороша, терпляча, та взагалі вона має не тількі вади а й чесноти, інакше я не прожив би з нею 16 років, але на той час терези схилились на бік "погано", і я зрозумів що поруч з нею я або збожеволію, або вб'ю її. І я неімовірно вдячний Ігорю та Віці за прихисток.

14.10.2022

Приблизно в ті дні трапилась ще одна невеличка історія яка має право на місце в цьому тексті, але точної дати я вже мабуть не згадаю. Задовго до того як я вперше почув про рух "жовта стрічка" Віка придумала зробити в нас дещо подібне, хотіли залишити координати для сдачі в полон з мотиваційними гаслами для русні. Нам це завадив зробити... громадський патруль. Я чесно по цей день не знаю як на це правильно реагувати.

Від початку війни до подій що я описую організація "громадський патруль" набула більш-менш стабільної структури, та функції спостереження виконувала доволі непогано. Дякуючи волонтерам-технікам які мали можливість було створено відеоконтроль за найбільш жвавими перехрестями нашого міста. Це я дізнався вже коли вони мене "взяли". Але то буде трохи згодом.

Тепер по порядку. Як я казав все почалося з ідеї Віки, що непогано було-б щось деморалізуюче та корисне повідомити окупантам, війна ж інформаційна в тому числі. Ми з Ігорем погодились що ідея непогана, та почали поточнювати деталі можливого втілення. Навіть мозковий штурм влаштовували придумуючі ті гасла, згадаю зараз тількі одне "НЕ СТАНЬ ГРУZZОМ 200" ну і посилання на тг бот де можна в полон здатися, а! згадав друге що вибрали "ZZZ ИЛИ $$$, ВЫБИРАЙ", ну і знову-ж таки посилання на той бот. Було вирішено що максимально ефективне буде написати це на дорозі, через трафарет з балончика по напрямку руху автомобілів. Для цього ми взяли рулон обоїв та купили в "33м2" пару балонів червоної фарби. Віка з Ігорем намалювали трафарети, я їх вирізав лезом, і вночі хотів пройтись містом щоб розфарбувати перехресття.

За даними що я мав на той момент після опівночі піший патруль перестав ходити, тож я дочекався приблизно половини на першу і вдягнувшись в темні речі вийшов на вулицю.

Перше перехрестя яке я вирішив розфарбувати було ближче за все до моєї схованки, але не надто, в 4х кварталах. Портова-Незалежності. Вирішив спочатку розкласти трафарети, а потім оптом зафарбувати. Розкладаю. Погода тиха, чутно добре. І тут несподіванка, буквально на сусідній вулиці в кварталі від мене заводиться автівка.

Якби я сказав що не відчував тоді страху я б збрехав. Я виходив з двору на лютій зраді, дослухався кожного шороху, намагався бути безшумним, коротше я боявся, боявся але робив.

Автомобіль попрямував просто зразу до мене, спочатку я трохи смикнувся, але коли розібрав що це авто з патрулю пішов їм назустріч. Не буду переказувати дослівно про що я з ними говорив, але синдром вахтера цвів і пах. (Сєрьожа, я знаю де ти живеш.) Скінчилось все тим що приїхало авто зі штабу, і ті дякувати всесвіту таки згадали що я за один. Запросили до себе на каву та поговорити, навіщось сфотали мене з тими трафаретами, і ми поїхали в кінотеатр куди на той момент переїхав головний штаб.

Якщо подумати то з тих пір як я покинув патруль пройшло зі два чи три тижні, а був я там від початку, тож кістяк організації я принаймні в лице та пойменно знав, а от нові патрульні мене вже ні. В штабі я провів приблизно півгодини, нажаль я не пам'ятаю імені людини що тоді була за старшого, але на той момент він "взявся очолювати" рибнадзор. Багато жалівся що комусь з тою поганню таки доводиться спілкуватися, казав що якби мене хлопці не зупинили то тут на все місто "маскі-шоу" було-би, бо патрулю дозволили робити до першого проколу. У випадку якщо патруль не може забезпечити порядок у місті, то вони його будуть забезпечувати самі, і порушників будуть розстрілювати на місці. Таку от казочку про білого бичка мені там тоді розповіли. На протязі цього часу я кілька разів порушував комендантську годину, але більше не попадався, тож ані підтвердити ані спростувати не можу. Так що місто тоді вже було доволі залякане.

Попивши там кофе та послухавши про стан справ я ввічливо подякував що зупинили бо нікому я тим зла причинити не хотів, та спитав чи можу я йти додому. Мене запропонували підвезти, я відмовився. Ну не певен я у них і все. Останнім аккордом було те що якісь взагали хлопаки (добре як по 18 років) які сиділи на екранах в штабі спитали головного як записувати мене. Той сказав що ніяк бо "цього персонажа нам світити не можна". Ну і на тому дякую. Порадили не йти алеєю закоханих бо там ворожа камера, і я пішов собі.

Повернувшись я розповів про свої пригоди, та ліг спати. Більше я не робив подібного. А заради кого? Чиє життя тим я міг врятувати? Хто хоче здатися той здасться і без цього, а жаліти ворога то ні до чого. Малювати символіку і прапори? Ні, дякую, то зараз як на росії протестувати. Я разом з іншими сказав своє слово, і не перевзуюсь, але великої любові до держави в якій живу я не відчуваю, тому подальша художня діяльність - мимо.

16.10.2022

З 5го до 9го березня люди збирались на майдані ледь не щодня, так склалося, "дякувати" "спасатєлям". Де в кого не було зв'язку (бо з мобільним зв'язком тоді були проблеми), дехто просто подивитись що у місті коїться, або взагалі на прогулянку. Не те щоб це було організовано в якусь єдину акцію, проте було доволі жваво.

Погода тоді не те щоб дуже радувала, похолодало, почались вітри і знову-ж таки у Віки народилася ідея налагодити комунікацію між найбільш активними учасниками мітингів, та й взагалі серед тих хто лишився на боці України в Скадовську.

Взявся за це я як найбільш "медійний" персонаж серед місцевої публіки в різних соцмережах. В створену групу я вносив деяких при особистій зустрічі, деякі вступили по посиланню-запрошенню з фб, деяких додавав вже на прохання учасників, коротше перші дні ця група була максимально відкритою, але там не зібралось і сотні людей. То вже потім я закрив цю групу та навіть проводив якісь "чистки". Кілька засланців було, деяких видалив за особистою примхою, за манеру спілкування, і врешті-решт нас лишилося трохи більше 60.

Я хотів зараз писати про історію життя цієї групи, аж до мене дійшла новина про можливу смерть однієї з її найбільш активних учасниць. Тетяна Мудренко.

Познайомились ми після мітингу 9.03, коли я почав збирати людей в ту групу, саме вона перша дізнавалася про дії та переміщення окупантів "катаючись" на велосипеді по околицях та по місту. Саме вона продовжувала намагатися достукатись до решків людського в тій наволочі яка її вбила. Вона була безстрашною. І яка гірка іронія, це і призвело до її загибелі. Це не перекладання відповідальності з вбивці на жертву, просто між героїзмом та безумством є межа, а вона її не завжди бачила. Я дуже сподіваюсь що видалю ці рядки і що інформація про її загибель не підтвердиться. З чого я вирішив що це саме вона? Днями її з чоловіком забрали з дому окупанти. За свідченнями сусідів було чутно крики, гавкіт собаки, постріли, і собака замовкла. А сьогодні я дізнався що до лікарні окупанти доправили труп жінки з ознаками насильницької смерті, задушену. Щось надто дивний збіг. Не хочу в це вірити.

Від учорашнього вечора чутно дуже віддалені арт-прильоти, наче від Нової Каховки за напрямком, місцеві колаборанти та їх хазяї смутні та невеселі, місто знову завмерло, наче як на початку війни. Я дуже сподівався що Скадовськ не зачепить війна, і перші дні так і було, ми наче знаходилися в оці бурі, в самому її серці. Навкруги творилось щось неймовірно люте і страшне, а в нас хіба трохи темп життя змінився. Спочатку і для книги таку гарну назву думав, "Око Бурі", а потім зрозумів що все те є хуйня. Коли гостріше відчуваєш свою смертність то думки стають набагато яснішими. Ось і зараз, кістлява "зробила ручкою" забравши Тетяну.

Порівняно з багатьма містами та селами в нас немає таких руйнувань, але нас супроводжує тихий терор, я погоджусь з тим що цей термін доволі непогано описує те що уявляє з себе окупований південь України. Не знаю чи можна лишитись собою проходячи через це, та й чи потрібно це взагалі...

Та як би там не було життя триває.

Про групу. Я не встановлював якихось суворих правил, не банив нікого за мат, єдине про що просив - взаємоповага. Сподіваюсь якусь користь з цього чату ЗСУ отримали. Природньо що всі були під псевдонімами та з прихованими номерами, і я не вийняток. Тепер це місто знає мене ще й як Тайлера Дердена. Кумедно. Так мене "охрестив" мій друг, Дмитро Краснов, за схожість на Едварда Нортона, точніше на його образ з "Американської історії Х", але сам я вкладаю в це ім'я інший сенс, це просто маска що ожила. Якось Віка сказала що ми врешті решт стаємо тими кого з себе вдаємо, маски приростають. Не знаю, це схоже на правду, але звучить дуже гірко.

Ми намагалися там підтримувати один одного, ділилися інформацією хто що чув і бачив, обговорювали якісь новини, тощо. Такий собі власний затишний чат. Одного разу там трапилось наступне.

Це вже було після 16.03 коли нас розганяли, це точно, але нажаль я знов без точної дати. Тоді окупанти викрали з метою схилити на свій бік власника місцевого провайдера "АС", Олександра Горяйнова. Про це я як і інші учасники нашого чату дізналися з фб, де його донька та дружина закликали про допомогу та питали чи відомо комусь що небудь про його подальшу долю. Реакцію у нас це викликало однозначну і приблизно в той час я її виразив у тексті на сторінці фб з закликом до патрульних допомогти, бо я сам підіймав це питання на одних зі зборів. Суть полягала в тому що рано чи пізно за кимось прийдуть, чи будемо намагатись витягти?

Відмовити в допомозі або не вийти з іншими мені просто не дозволило сумління. Наче якийсь пекельний спектакль, і на тобі роль, зіграй її. Зараз я зовсім не певен чи був у мене якийсь взагалі вибір що робити чи це лише його ілюзія. Хоча він таки мабуть був, але скоріш не "що робити" а "чи робити", особисто мені тхне Буддою від подібного ствердження, але сенсу це не змінює.

Тоді я зв'язався з донькою Горяйнова, і запропонував зібрати людей спробувати для акції протесту проти його викрадення, звичайно спитавши в чаті як учасникам така ідея. Більшість підтримали, і було вирішено зібратися на майдані в найближчу суботу здається, а може неділю, та там вже вирішувати як діяти далі в залежності від кількості учасників.

Той день видався погожим, весна вже почала відчуватися, тож я вирішив піти пораніше, пройтися, подивитися, послухати, повітрям морським подихати, можу хочу та буду коротше. Не встиг я дістатися центру міста як починаються дива.

Перше знайоме обличчя яке я побачив в центрі це Палюх Ю.Б. який стояв біля "Мандарину" в компанії якихось незнайомих але "сцукосолідних" дядьків 40-50 років. Привітались, трохи відійшли, ось приблизна наша розмова:

-Радий що ти живий, як справи?

-Та потроху Юрій Борисович, сьогодні ось збираємося виходити на знак протесту проти викрадення Горяйнова...

-Якого? Хто вам таке сказав? - перебиває мене той.

-Його донька і дружина вже кілька днів намагаються в фб добути хоч якісь відомості і просять про допомогу.

-І скількі вас?

-Не знаю, по скромним підрахункам нас 50, може буде більше.

-Але-ж ти розумієш що вони будуть жестити, вони про це попереджали.

-Розумію. А ви на моєму місці як-би зробили?

Той змішується. Ну поговорили і поговорили, бажаю гарного дня і йду далі, вирішую провідати давнього приятеля який на момент вторгнення був директором на місцевому ретрансляторному вузлі, ТБ, інтернет, радіо, все через той вузол. І його історія дивовижна як і він сам, але розповім її трохи згодом, бо слухав я її добрих півгодини, півгодини вражень про перше знайомство з "рузьким миром" зблизька.

Не бачились ми з ним довго, тож про що поговорити мали, так що пішов я на площу від нього на назначений час. Після бесіди з Палюхом не пройшло і однієї години. Підходячи до площі я побачив тентовану зедку в кварталі від майдану, в центрі було доволі людно, але на самому майдані було пусто, лише на лавиці сиділо кілька людей, тож я не довго думаючи пішов до них привітатися. І виявилося що сидить там не хтось, а дружина Горяйнова, яку знайшли, привезли на площу, і сказали що як вона відмовить людей збиратися то ввечері її чоловіка відпустять. Я звичайно виразив сумнів з цього приводу, але перечити їй не став, тож вона подякувала що я готовий стати на його захист і ми попрощалися. Так, ще в бесіді з нею я сказав що передам своїм однодумцям до чого ми домовились. Відійшов в тінь, ближче до дитячого майданчику де доречі також було людно я набрав в чат що так і так, не збираємося сьогодні і ввечері Горяйнов вдома, зібратися можемо в будь який день якщо обдурять і чую навкруги просто з пару десятків мобільних на які прийшло повідомлення. Відчув я себе тоді дивно. Пропозиція приймається, ввечері Горяйнова таки відпускають, всі зітхають з полегшенням.

17.10.2022

Нажаль я маю підтвердження. Тетяна Мудренко вбита окупантами. Чомусь це викликає не стількі біль скільки злість. Доля її чоловіка наразі невідома.

Трохи вище я згадував про ще одну людину, Юрія Новосадова, який тоді був директором на місцевому телецентрі та за склавшимися життевими обставинами і жив там-жеж. Там доволі непогані умови і ця установа спроектована як житло на деяку кількість персоналу в тому числі. Так от до нього вламувались озброєні "гості" з армії рф, і влаштовували обшук, допит, і пошук нацистів, коротше все за їхньою методичкою. Перед тим як переказувати його історію про цей "візит" я хочу сказати кілька слів і про Юрія.

Дійсно світла людина. Я не знаю нікого кого-б він образив або кому він причинив зло. Розлучений, батько трьох дітей яких дуже любить, віруючий (євангельский християнин), музикант та звукорежисер, і багато багато іншого. Далі з його слів.

Цю історію я переповідаю як анекдот, з посмішкою, як і почув. Ага. Анекдот про те як до тебе додому вломилося з три десятки озброєної наволочі, стрьомний але смішний.

В той момент коли окупанти під'їхали і почали ломитися в двері Юри взагалі не було на телецентрі, він возився оформлюючі якісь документи в одній з установ в центрі, все-ж поруч то він був в 10 хвилинах пішого ходу. І тут дзвінок, від технічки, тьоті Жанни, приїхали озброєні люди, ломляться всередину, я їм не відкрила, що робити? Тьотя Жанна, ви теж неімовірні. Я не знаю як-би відреагував на то я, але ці люди просто космос. В нас не Зміїний, тож тьотя Жанна просто сказала через вхідну решітку: не пущу, зараз подзвонила керівництву, скоро підійде з ним і домовляйтесь, а я не маю такого права вас запустити на режимний об'єкт. І всьо, і 30 типів з автоматами підперті парою одиниць бронетехніки чекають коли прийде Юрій щоб відкрити їм двері.

В якому настрої були окупанти коли він підійшов можна собі уявити. Юрій взагалі неконфліктна людина, тож як міг заспокоїв "гостей", запевнив що він навіть якби хотів чинити перепони то не зміг-би, і зараз все відкриє і все покаже, тількі будь ласка не треба трощити все навколо.

При ньому лишилися "старші" над тим збродом, затребували всі наявні документи, а більшість пішли "обшукувати" будівлю. Цілком природньо що в службових журналах вони не знайшли для себе нічого цінного та цікавого, затребували показати телефон. Юра їм дав 2 кнопочні бревна, але кожне на 2 сімки, це каже робочий та особистий. Покривилися, але робити нічого. Тут хтось з бійців повернувся з другого поверху з рапортом що тут хтось живе, командири знов підібралися, типу "ага, бандерівців укриваєш?!" Юра каже так, живе, я живу, хочте підемо подивитеся.

В кімнаті де він мешкав стояв телевізор куди транслювалося зображення з камер спостереження. На телевізорі стояв старий DVD програвач, якраз біля входу. І почалось: ага, давай сюди носії на які пишеться все з камер. Юра в ступор, які носії? це пряма трансляція, вона нікуди не зберігається. Не вірять. Кажуть що воно пишеться на програвач. Людина яка має хоч якесь поняття про то як воно все працює розуміє яким ідіотизмом виглядає такий закид. Юрі не вірять і беруться розкручувати той програвач. Розкрутили, побачили що воно ніколи не розбиралося, пил, павутиння, якісь пару мікросхем, і звичайно нічого схожого на носії інформації.

Потім докопалися до його бібліотеки, книжок у людини там було. Шукали пропаганду нацизму, а там більшість це релігійна література. Ще й російською мовою добра половина. Тут вже їх трохи зачепило за "скрєпи", почали питати а що це ти, віруючий? Той каже так, християнин. Ще трохи між книжками позаглядали і сунули далі. На робочому столі знайшли смартфон, який доречі був просто складений докупи, але не зібраний і не робочий, кажуть вмикай. Юра каже не можу. Як не можеш? Отак, не працює. Старший хапає той смартфон щоб перевірити, і смартфон просто розвалюється у нього в руках. Той починає сатаніти. Та що-ж це таке що нічого немає, ти ще скажи що той комп'ютер що в тебе стоїть не працює. Юра каже: саме так, не працює, приблизно місяць тому з жорстким диском проблеми почались, і я відправив його на Херсон...

На цьому місці його оповідання я вже реготав вголос. Ось що значить людина завчасно приготувалася до такого розвитку подій. Насправді і смартфон у нього був, і жорсткий диск теж, але добре сховані. Без якоїсь небезпечної інформації, але особисті дані кому втрачати хочеться?

Про жорсткий диск не вірять, вимагають квитанцію абощо з сервіс-центру. А нічого ж немає, вдалося відбрехатися давши їм "свідка", людину що телефоном підтвердила що так, було, завозив приблизно місяць тому диск, квитанцію треба пошукати. Повірили. І тут-би видихнути з полегшенням, але невгамовний "політрук" натрапив на Юрин зошит з аккордами пісень та з криками "я знайшов шифровані записи!" потягнув його до командира. Знову наставляють зброю та смикають затворами. Юра плескає руками, та боже збав, то аккорди пісень, музика, он бачте гітара стоїть, я граю. Добре що командир трохи в тому розумівся і не прийшлося знов доводити очевидне.

Весь цей балаган продовжувався кілька годин. З Юрою було біля десяти бійців, інші в цей час нишпорили будівлею. Ті хто прийшов після них налагоджувати росзмі та інтернет лаялися на цю делегацію, що ті повели себе як варвари. Природньо що після тої орди багато обладнання зникло, то очікувано, але вони не відключали, а відривали все що сподобається, саме відривали. А ще через деякий час його звідти прогнали, бо співпрацювати з ними він так і не погодився.

19.10.2022

Все частіше чутно віддалені вибухи. Не те щоб безперестанку, але доволі регулярно, ледь не щодня. Це викликає змішані емоції, але більш позитивні. Кожного разу я сподіваюсь чуючи гуркіт що це успішна робота ЗСУ, радію що нарешті ознаки скінчення "підвішаного" стану, трохи боюсь що наступне прилетить ближче. Більш за все мабуть переважає радість. Радіти вибухам. Я дійсно хворий. Хоча можна списати на здоровий егоїзм, я вірю що коли наше місто повернуть я буду жити краще. Головне я ТОЧНО буду жити, а це вже немаленько. Так що принаймні як легенда для психіаторів резон непоганий.

Що-ж, тепер повернусь у березень-квітень, злоїбучої "російської весни".

Тоді окупанти викрали депутата міськради Курікова Володимира Львовича. Про нього я не можу сказати нічого, от взагалі, хіба особливі прикмети, іноді стрічав в місті але особисто не знайомі. Але людина, житель Скадовська, громадянин України, в принципі я і з Горяйновим особливо знайомий не був, але тоді я ще не міг стояти осторонь як зараз. Тепер від того наскільки я не висовуюсь залежить моє життя.

Ну викрали і викрали, цього разу родина не стала підіймати інформаційного шуму, але це не означає що за нього не хвилювалися, Володимир Львович вже літня людина з хворим серцем. До нашої "трійки" інформація потрапила кілька днів згодом після того як це трапилося.

Вийти на контакт з дружиною був ще той квест, номера ні в кого не трапилося, лише приблизний район проживання отримав. Хату знайшов, хазяйку докликався, розповів хто я і навіщо прийшов, спитав чи можемо ми їй допомогти. То була субота, це я точно пам'ятаю, бо вона мені тоді сказала що з нею таки зв'язався Палюх, і попросив час до понеділка, щоб до того часу не підіймати шуму. Д-о-о-о-обре... думаю, і пропоную додати її до свого чату, вона погоджується.

Її чоловіка випустили в понеділок. Це чудово що він лишився живий, але тоді окупанти ще намагались схилити до співпраці тих хто лишився робітників керівних органів. Кадровий голод (принаймні в нашому місті) у них був шалений.

Це останнє що я зробив путнього я вважаю, далі історія буде майже суцільне лайно.

Наступний епізод який яскраво закарбувався в пам'яті це дев'яте травня, день пам'яті. Після наших мітингів я був впевнений чомусь що переважна більшість містян не підтримують окупацію, але з пару сотень як не більше вийшли під аквафрешами та червоними ганчірками з наркоманьким гербом (коси-забивай) "вшанувати дідів". Я щасливий що мої діди які пройшли другу світову не дожили до цієї ганьби. Ніколи я не бачив посмішки на обличчі діда Кості в цей день, це не свято, це жалоба. Зараз це згадується більш-менш спокійно, а тоді мене просто розривало. Я не міг повірити що побачу там людей з якими був знайомий, а побачив. Не вірю я що такі заходи примусові на 100%, я ніколи не повірю що їх змусили. Відмовитись можна завжди. Це як наприклад я ніколи не розумів чому люди копають собі могили перед тим як їх стратять? Невже немає кращого заняття перед смерттю ніж рити собі могилу? Come on, якщо я все одно потенційний мрець то йдіть нахуй з вашою лопатою, самі рийте. До чого це я? Під страхом смерті змушені так не посміхаються на камери як посміхались ті люди.

Чергове пробите дно було першого червня. День захисту дітей під дулами автоматів, як тобі таке, Ілон, сука, Маск? Ми з дружиною тоді вийшли прогулятися містом, розважальну програму на майдані вже не застали, але на набережній люди гуляли, і часто ходили патрулі, по троє, а де діти (привезені з Криму для картинки) були там взагалі не продихнути від "охоронців" було. Ми тоді там надовго не затрималися.

21.10.2022

Продовжу оповідання своєю власною драмою. Після того як ми з Олесею посварилися через день вона припхалась до Победінських на квартиру. Не докликалась нас, докликалась сусідів, і вже через них додзвонилась до мене. На моє питання "якого біса тобі від мене треба?" відповіла що я її "поламав", тепер давай "лагоди". Я трохи костоправ, не те щоб великий спеціаліст, але щось мені вдається. Вибачаюсь і перед сусідами і перед Победінськими за дану ситуацію, але робити нічого, приймаю "пацієнтку". Наслухався я тоді від неї... і що зрадив її довіру, і що кинув напризволяще під час війни, і взагалі як мене земля такого носить. Що я на це відповів: ніхто тебе не зраджував і не кидав. Я не виганяю тебе з хати (моєї доречі), я не відмовляюсь тобі допомагати чим зможу, але я не можу зараз жити поруч з тобою, бо просто з'їду з глузду. Якось ми дійшли консенсусу що за себе вирішувати я маю право, і на цьому тоді попрощалися.

Якось вона зазирнула в мої записи і спочатку дуже невдоволена була як я її зображую, але згодом погодилась що я не брешу та не прикрашую події, а на правду ображатися нерозумно, тим паче я намагаюсь діяти як заповідав Марк Твен, правду треба подавати як подають пальто, а не швиряти як мокру ганчірку. Можливо це в мене не завжди виходить, але що поробиш, життя бентежить, реальність шокуюча.

Через деякий час мій гнів на неї охолов, і ми потроху почали відновлювати спілкування. Тоді я провів дружині курс "екстремальної психотерапії" як я це назвав, в чому полягала його суть? Ми разом їли псилоцибінові гриби, курили марихуану, та спілкувалися. Логіка це круто. Маючи за відправну точку що я не її додаток а окрема особистість вдалось донести наступне: я не намагаюся позбутися її, наші відносини ніяк не можна назвати здоровими, бо здорові відносини це коли нам добре окремо але разом ще краще, мені потрібен особистий простір якого я не маю коли вона поруч, тому деякий час нам краще пожити окремо. Багато чого ми тоді обговорювали, і приблизно на півтора місяці наші відносини перейшли в розряд гостьових, тобто я іноді навідувався в гості до дружини, і дивився чи є прогрес в розумінні того що я намагався їй донести. Прогрес був.

Невдовзі після дев'ятого травня Победінські вирішили евакуюватися з міста, приблизно тиждень пройшов з того дня, може трохи більше. Квартира була оплачена до кінця місяця, і вони запропонували мені варіант жити далі там, але платити за комунальні послуги. Я не міг собі дозволити і цього, роботи в мене пристойної не було. Вдома жити було банально лячно, і спочатку Віка запропонувала її кімнату в хаті батьків, але згодом це зірвалося бо бабусі було-б лячно жити поруч з тим кого імовірно будуть шукати. Без претензій, все розумію, кожен сам за себе, один бог за всіх.

Коли евакуювались Победінські то виявилося що в місті лишилося добре якщо половина від учасників створеного нами чату, я тоді зрозумів що наш спротив "всьо". Та й Віка казала коли вони виїжджали що тут більше ніякої користі принести вона не може, цікаво, чи вийшло в неї бути корисною на "великій землі"? В будь якому випадку я не засуджую тих хто виїхав, жити під руснею то таке собі "задоволення". Одну тількі претензію маю до тих хто виїхав і почав розкривати рота про те що ті хто лишився зрадники або критикувати за те що не виїжджаємо, наслідуючи клоунів Верещук та Арестовича. Але такі закиди краще робити особисто, тож подивимось хто повернеться, а тоді поспілкуємось.

Наступного дня як Ігор з Вікою виїхали Олеся перебралася до мене в ту квартиру, там затишно та комфортно, є всі зручності та інтернет, але довго ми цим не насолоджувалися, за пару тижнів допомогли вивезти більшу частину їхніх речей, а наприкінці місяця ми прибрали хату, батько Віки допоміг нам вивезти наші речі і ми переїхали до моєї тітки, але це вже інша ахуїтельна історія.

Почалась вона завдяки Олесі, якось вона зустріла Людмилу Коваленко коли ходила десь скуплятися. Тітка проявила цікавість як і де ми живемо, Олеся якій я наказав не розповідати де ми нікому з цим впоралась сказавши хіба що не вдома, і менше знаєте спокійніше живете, не хвилюйтесь за нас в нас все в порядку. При наступній їхній бесіді ми вже розуміли що нам треба забиратися з тої квартири, і так сталося що Людмила Коваленко запропонувала нам переїхати до неї, як згодом виявилося виключно "завдяки" Олесиним словам що "вдома жити зараз для Діми небезпечно".

Якщо бути чесним до кінця я не знаю чи було воно так насправді, бо всі мене намагаються переконати в тому що ніхто мене не шукав і не буде, і взагалі кому я потрібен? Спростувати я це не можу, але забігаючи наперед менш страшно повертатися додому мені від цього не було.

Описувати Людмилу Коваленко як окремого персонажа я не стану, не вважаю її гідної цього. Це декорація, а не герой оповідання. При останній зустрічи коли вона до нас припхалась я не став з нею розмовляти, сказав що не знаю її і зачинив двері. А починалось все так чудово... а тепер по порядку.

Мешкає Людмила Коваленко на розі вулиць Незалежності та Пушкіна, її двір спільний з двором сина, який має там хату з магазином "Южанка" на першому поверсі, за хатою з десяток літніх номерів, такий собі міні пансіонат, біля номерів літні душі та туалети з напольними чашами, але вода там перекрита, і відкривати нам її заборонили. Тобто користуйтесь на здоров'я, але змивайте відром. На половині двору тітки він будує ще щось, там зараз в нього наче барбершоп як це тепер модно називається, котрий він просив замаскувати коли ми там ще жили, "щоб не віджали бізнес". Сам він поїхав зі своєю родиною ще в квітні, мати їхати відмовилась. Тож вона жила в цьому дворі самісінька, якщо не рахувати кота, пса, та курей.

Забудова цього двору починалась з времянки що тулиться зараз до північної частини хати Людмили Коваленко, це будівля з дуже низькими стелями (приблизно 2 метри) яка складається з двох кімнат з двома виходами, малесенька, приблизно 25 м2 загальна площа. Одна кімната це кухня, інша спальня. Колись там доживала свій вік її свекруха, а тепер жити там запропонували нам. І наче гріх жалітися, живіть, не треба ні за що платити (тільки тому і погодились на пропозицію), яке-ніяке але окреме житло... сука з дверями висотою 1,7м при мойому зрості 1,86м. Я добре з верхніх перекладин там позбивав фарбу своєю довбешкою за той час поки жив там. Усюди в інших будівлях (окрім сараїв) двері нормальної висоти.

Можливо я невдячна скотина, можливо. Навіть відхрещуватись від того не буду, але ким треба бути щоб при таких можливостях, при тому що є в тебе в хаті вільні кімнати, не кажучі вже про літні номери - ось вам хатка-мазанка з розйобаними диванами на яких неможливо спати та зручностями надворі. Ким треба бути щоб забороняти вмикати воду на літні санвузли? Ким треба бути щоб в очі казати одне, а позаочі інше? Ми з дружиною неодноразово за ті два місяці чи близько того питали чи не створюємо ми їй незручностей, чи не хоче вона щоб ми пішли? Кожного разу нам відповідали: "не хвилюйтеся, все добре, я ж сама вас покликала, живіть собі на здоров'я". І перший час наче було все відносно добре. Ходити митися додому, змивати відром туалет, в крані на кухні тількі холодна вода, то все терпимо. Хуйовий диван від якого болить спина так що не передати? Похуй, кинемо матрац на підлогу, літо спекотне, не застудимось. Нескінченні побоювання що наш кіт подере її старі дивани та всюди буде шерсть? Нічого, кіт не паскудить, а шерсть я кожного тижня прибираю пилососом. Але я там деякий час почувався у відносній безпеці, бо ніхто не знав що я там живу. А потім я зрозумів що Людмилу часто провідують друзі та родичі і те що я там мешкаю перетворилося на "секрет Полішинеля".

Щоб не повертатися до цього епізоду наших пригод я відразу викладу і його розв'язку. До всього вищеозначеного варто додати що Людмила Коваленко боїться конфліктів. Будь яких. Іншого пояснення її поведінки я знайти не можу. На початку липня ми з дружиною ввагалися чи виїжджати чи ні, а якщо їхати то що робити з курями? Коротше Олеся тоді заїбала тими курями і мене, і Людмилу. Я як міг намагався розрулити конфлікт який у них стався на цьому грунті, і наче всі дійшли згоди, але ні.

Я не лікар щоб судити чи правда що вона (Людмила) тоді ледь не здохла від того що нервувала, і чи дійсно це ми були причиною тому а не її нескінченні пости (я казав що вона релігійна шопездець?), чи те що вона по жарі порпалася в городі, що теж не сприяє доброму здоров'ю, але факт полягає в тому що 12 липня після того як я повернувся з оптової бази з продуктами я зайшов до Людмили з проханням поставити молоко що приніс поки до неї в холодильник, бо той що стояв у нас ми якраз зранку поставили розмерзатися, застав її в стані "помираючий лебідь". Зараз я кажу про це з нескінченним презирством, а тоді як водиться людині яка принаймні зображує з себе "нормальну" я поспівчував їй, спитав чи не треба щось допомогти, та сказав що мені дуже шкода якщо причина її самопочуття це ми, та що я не хотів щоб так вийшло. Я все це казав щиро, бо побачив що не дивлячись на те що вона нам каже вона не рада нам, але не знає як нас "попросити" звідси. Вона сказала щоб я не хвилювався, все добре, і спитала чи не закривав я хвіртку, бо до неї мав хтось прийти допомагати. Я сказав що ні, ваш дім, ваша хвіртка, коли зачинена - зачиняю, коли ні то ні. Вона допомогла мені поставити молоко в холодильник, і я пішов до "нашої" мазанки розмірковуючи про те що щоб там не казала Людмила нам треба потроху перетягувати речі додому, бо і так Олеся натягала і посуду, і продуктових запасів, та ще зимні речі каталися з нами по квартирах, коротше сиджу, курю, розмірковую що пора-би подякувати за "гостинність" і валити звідси нахуй.

Не встиг я додумати цю думку як почув як хтось зайшов у двір. Це виявились якісь чи то кумов'я Сергія, сина Людмили, або ще якісь дальні родичі, в обличчя я їх знав, знав як звати, колись вони навчались в тому-ж технікумі що й я, але то таке, ледь знайомі. Жирний уєбан- Степан, якого дай боже мені стриматись і не покалічити при зустрічі, та його дружина Тетяна, теж дуже неприємна особа. Поки вона пішла до Людмили Степан попрямував до мене.

-Привіт, а чого тобі Сергій не може додзвонитися?

-Привіт, якщо на вайбер намагається то в мене впн вимкнений здебільшого.

-А чого він в тебе вимкнений?

Я трохи фалломорфую від такої претензії і мабуть це відображується на моєму обличчі.

-Ну... почнемо з того що він зараз нестабільно працює, ріже швидкість, та й взагалі, немає месенджерів крім вайбера? Вони всі там на одному номері в мене, а мій номер у Сергія є.

-Ясно, давай я його наберу, він з тобою поговорити хоче.

-Ну давай.

Він набирає номер, вітається, каже що так так, він тут, і передає мені слухавку.

-Ало, Діма? Привіт.

-Привіт, щось трапилося?

-В мене до вас одне прохання, забирайтеся звідти, тількі без образ, добре?

-Та немає питань, сам мав таку думку, тепер постараюся прискорити цей процес.

Віддаю слухавку. Той ще щось угукає в неї, прощається та кладе слухавку.

-Ну що, поговорили?

-Поговорили.

-І коли будете виїжджати?

-От докурю і буду збиратися. - Відповідаю розкурюючи знову люльку яка погасла за час цих бесід. На цьому це чмо пішло і стало як почесний караул біля дверей в хату тітки.

Якби я сказав що ця подія не вивела мене з рівноваги я б збрехав. Я був розлючений. Тому що терпіти не можу лицемірства, а що це було з боку Людмили Коваленко як не воно? Йти і чинити розбір "чому ви зробили так?" я не став, просто пішов і почав пакувати речі в найбільшу сумку яка була, думаючи скільки разів мені доведеться бігати туди-сюди, і чи впораюся я за сьогодні.

В якому стані мене застала Олеся можна уявити. Я якраз закінчував пакувати сумку. Нажаль вона не має моєї витримки, і відреагувала на ці події більш бурхливо. Справа в тому що якось Людмила намагалася шити сумки на продаж, звичайні, хазяйствені, і подарувала одну таку Олесі. Олеся вирішила повернути подарунок особисто не дивлячись на те що я благав її не ходити до Людмили в хату, коли я пішов відносити першу партію речей додому вона таки пішла і поцапалася з Людмилою. Поцапалася на словах зауважу, до того на ту стару ніхто навіть голоса не підіймав, бо підіймати голос на хазяйку будинку в якому живеш то не комільфо. Вона (Людмила) може стверджувати зворотнє, але тепер вона пішла нахуй де і обертається зі своїми словами.

Розгрузивши вдома сумку та пакет (все що зміг унести руками) йду назад і стрічаю Володимира Ємельянова, вітаюсь і йду далі.

-Дімон, а що трапилося? Ти на мене за щось ображений?

-Ні, дядь Вов, я просто поспішаю, вибачте.

-А куди ти поспішаєш?

-Та речі збирати, можна подумати ви не в курсі.

-А багато речей?

-Багато... - зітхаю я.

-А до мене в машину влізуть?

-Дядь Вов, я ціную вашу пропозицію, але мені не хочеться обтяжувати вас.

-Та я ж сам запропонував...

-Вона теж "сама запропонувала",- перебиваю я його,- а тепер бачте який концерт по заявках?

До того часу як я поніс сумки хто тільки не провідав Людмилу Коваленко, я і не знав що в нас СТІЛЬКИ родичів.

-Та я ж від щирого серця...

-Добре, дядь Вов, але давайте зробимо так, ми все попакуємо, підготуємо, а тоді я прийду до вас і разом поїдемо, так влаштовує?

-Більш ніж, але в мене є зустрічне прохання до тебе: не ходи до тьоті Люди, не треба.

-Та я і не збирався, не маю ані найменшого бажання спілкуватися з нею після прощального концерту який вона нам влаштувала.

-А то Олеся...

-От блядь, вибачте дядь Вов, я її дуже просив не ходити, але не можу я бути в кількох місцях одночасно.

Я намагався з усіх сил піти гідно, щоб не було за що мені дорікнути, не хамив, не влаштовував істерик, не кидав претензій, а от Олеська накаляла стан. Хоча не тількі вона, Тетяна і Степан теж були налаштовані на конфлікт, це було видно. Поки ми збирали речі, мили посуд, мили холодильник, прибирали то почули наступні тези від цих персонажів: виявляється жили ми у Сергія, бо за документами тут все його, а бабка яку ми довели ледь не до смерті там взагалі на пташиних правах, могли-би і побільше їй допомагати бо жили безкоштовно, і взагалі була-б його (Степана) воля то нас би звідси поліція виселяла. На це я відповів що на щастя тут не його воля. А ще нас невпинно підганяли, бо бач ми витрачаємо їхній час. Мені було дуже важко стриматись і не зірватись на них там, але не факт що я це зможу при наступній зустрічі.

Після того як ми зібрались і перевезли речі ми спитали у Володимира Ємельянова чим ми можемо йому віддячити, він відразу сказав що нам це не сподобається і попросив не хаяти Людмилу, бо вона до нас "з усією душею та добром". Нахуй. Нахуй таку душу і таке "добро".

Навіть зараз коли пройшло добрих три місяці в мене ці спогади викликають "бурління говен" в тому що мені замінює душу. Але для кращого розуміння подальших епізодів я мав зобразити фон на тлі якого вони відбувалися. Тоді я перестав вірити в чужий альтруїзм. Мені і без того завжди було важко не те що просити, а взагалі приймати чиюсь допомогу та добро, тепер і подавна чекаю докорів за все що отримую зараз.

Після цього я всіх їх (Людмилу, її сина, невістку) поблокував де тількі згадав і знайшов, вніс до чорного списку і видалив з телефонної книги. Родичі? Хуйодичі. Може хтось і знає що таке дружна та дружня родина, напевно це круто, а мені ріднішими виявляються часто зовсім чужі люди. Можливо проблема дійсно в мені, ну невже більша частина моїх рідних... такі? Так, я ніколи не намагався побудувати ні з ким з них якихось теплих або дружніх стосунків, але намагався ніколи нікого з них ні про що не просити і не обтяжувати своїми проблемами, а коли до мене зверталися намагався не відмовляти в допомозі якщо міг зарадити.

До біса їх. До біса. Якщо доживу і все в мене вийде що я собі задумав то за кілька років забуду їх всіх як поганий сон. Ну майже всіх. Все одно здебільшого бачились тільки на якихось заходах типу дней народження або поминок.

22.10.2022

Знову в мене крива хронологія, але про подію яка сталася невдовзі після мого нічного забігу з фарбою та трафаретами розповісти варто. Патруль тоді ще існував, і "не спостереженням єдиним", взялися організовувати людей на толоки, першу я проїбав, просто дізнався про неї вже зі звітів, що прибирали там і там, стільки і стільки сміття було вивезено. Про другу заявили вже більш гучно, і людей було багацько, може загалом сотня і набереться, булі і Ігор з Вікою, і мій дядько, який доречі там потягнув спину, і це теж окрема історія.

Було запропоновано прибрати алею закоханих та парк вічної слави, непоганий по суті шмат роботи, але не для такого натовпу. Впорались ми з цим планом доволі швидко, буквально за пару годин. Не знаю чи прибирали патрульні на першому суботнику, але на другому де був присутній я вони здебільшого координували людей, та розносили воду та цигарки (для тих хто курить). Дріб'язок, але приємно.

Так от, завдяки кількості учасників робочий фронт доволі розтягнувся, ми фінішували в районі кінотеатру, і якось з присутніми поблизу вирішили піти прибрати майданчик дитячого садку "Кораблик". Це чудове місце яке полюбляють не тількі діти, але нажаль повагу до нього проявляють не всі відвідувачі, особливо страждає ця місцина влітку, таке враження що здебільшого паскудять відпочиваючі. Цей майданчик дуже цікаво розташований, наче і у самому центрі міста, але осторонь метушні, і поблизу немає жилих будівель тож я там теж любив відпочити з компанією та живою музикою, і при цьому ми нікому не заважали.

Коли там прибирали до нас сказати важко, принаймні листя лежало ще з минулої осені, і його було ду-у-у-уже багато. Коли з'явились перші його купи то стало питання як їх прибирати? Спочатку я думав пакувати в мішки, але поки сходив і знайшов мішки то зрозумів що той рулон нас ніхуя не врятує. Пішов знову, бо бачив що в толоці брав участь трактор з причепом, щоб направити його до нас.

Інший бік від алеї до будинку культури прибирав натовп під керівництвом Палюха, ми не одні такі хто подумав що можна ще щось зробити. До кого я пішов дізнаватися за трактор? Правильно, до головного.

-Юрій Борисович, а де трактор був, кого спитати треба?

-А нащо тобі?

-Та ми в "Кораблику" прибираємо...

-Хто вам таке сказав робити?!

Я починаю дратуватися.

-Власна ініціатива. Нас там приблизно десятеро, і добру третину листя вже згребли.

-Вони нам в допомозі відмовили так що кидайте це і йдіть краще допоможіть нам.

Я з сумнівом оглядаю невеличкий клаптик біля пам'ятника Скадовському і натовп що його прибирає.

-Не люблю кидати справи на півдорозі, ви тут і без нас впораєтесь, то що, пришлете трактор?

Весь цей час трактор стояв поряд з ними, я просто не одразу його помітив, але тракторист десь відходив, і прийшов вже на кінець нашої бесіди. Я так підозрюю що дістав Палюх і його, бо він розібравшись в чому справа заявив що не Палюх йому платить, і не йому і вказівки видавати. Спитав чи багато листя, на що я чесно відповів - кілька причепів, так що беріть когось з лопатою щоб завантажуватися.

Трохи згодом він таки під'їхав, але вивіз може 2 причепи, останнє лишилося лежати купами, бо прибіг Палюх і почав волати що хай воно так і лежить, хай самі прибирають, або дають пожертву на громадський патруль. Я був шокований. Так не поважати чужу працю до якої ти сам сука і закликав. Ці купи добрий вітер знов роздмухає просто якщо їх так лишити, а тут таке... Але заради справедливості відмічу що першого червня той майданчик був чистий, листя забрали, а ще зачинили входи до нього на замки, отак.

Самий смак цієї толоки полягає в тому що потім там жеж в цьому парку вічної слави місцеві пропагандони знімали кіно як "волонтери" наводять там порядок, бо ці кляті бандерівці не дбають про пам'ять дідів.

23.10.2022

Вчора з Херсону об'явили термінову евакуацію окупанти, і готуються до вуличних боїв за повідомленнями генштабу ЗСУ. Щось знають мабуть, або принаймні ганглієм відчувають. Сьогодні хочеться писати про щось хороше, а так я відверто вважаю що деякі наркотики це добре то буду сьогодні про них.

Ви коли небудь пробували купити марихуану з рук? Не "закладкою", то метод звичайно цікавий, але таке враження що придуманий правоохоронцями яким треба підіймати показники затримань. Я віддаю перевагу старому доброму особистому контакту, і в мене є постійний дилер. Хто розуміє що це значить той розуміє.

Дістати марихуану в окупованому місті яке втратило зв'язок з більшістю територій України то задачка складності повище ніж замовити собі грам-другий потицявши смартфон, але не неможлива як виявилось, перший час були якісь запаси, а потім поставки в місто відновились на якийсь термін.

Марихуану використовують для лікування ПТСР та багатьох інших хвороб, вона не шкодить як алкоголь, коротше я за декриміналізацію як мінімум, а в ідеалі за легалізацію, бо спектр застосування дійсно крутий, тут тобі і сировина для тканини, паперу, і ліки для душі, і нарешті виробництво дуже великої кількості кисню під час росту. От якщо ви мені хочете заперечити то не треба, скільки людей - стількі думок, я нікого ні до чого не змушую, але хочу жити спокійно не чекаючі в гості "товариша майора" за свої життеві звички. Хоч наркоманом назвіть, хоч психонавтом, мені однаково.

Так от, коли нас "відрізало" від України ціни на все крім городини почали доволі стрімко рости, бо з України не привезеш. Дякую фермерам з області, і співчуваю їм. Значну частину врожаю люди викидали, бо на підконтрольні території не вивезеш, а кримчани дають копійки. Але така обставина допомогла зробити запаси ледь не всім місцевим жителям області, городина цього року була дійсно дуже дешева. Бо її було багато, не вивезеш, а хоч якось продати треба. Повернемось до марихуани.

Був час коли мій дилер був "пустий", але десь у квітні написав що має товар. Сказати що ми зраділи то нічого не сказати. І ще й (хто б міг подумати що наркодилери такі чесні люди) за звичайною ціною, нічого не подорожчало. На деякий час проблема відсутності останнього цвяху на якому тримається мій дах була вирішена.

А десь у травні мого дилера притисли. Мабуть ні для кого не секрет що наркобізнес як і інші цікаві заклади накшталт борделів та казино в нашій країні доволі часто працюють з дозволу (небезкорисливого звичайно) МВС України? Я все життя дивлюсь на це зсередини, але мабуть з відстані велике бачиться краще, тож виправте мене якщо я в чомусь помиляюся. Давайте не будемо лицемірами і будемо розмірковувати логічно і послідовно. Попит народжує пропозицію, не навпаки. Якби не хотіли люди курити то ніхто б траву не продавав, бо кому продавати як нема покупців? Або повії? Ну йопта, ви серйозно? Всі ми одним шляхом зроблені, з одного місця вилізли, і все життя нас туди тягне. Коротше то дуже своєрідна професія, але професія то шлях який ти обираєш самостійно, і засуджувати їх за це я не можу, а законодавство України може, вони в нашій країні теж злочинці. Азартні ігри я не розумію, сам не граю та іншим не раджу, але виправдовувати їх легалізацію можна тим що це непоганою статтею доходів у бюджет може бути, як доречі і наркотики і продажний секс. А зараз це все в тіні і кошти які могли бути податками йдуть на хабарі та годують монстра під назвою "Коррупція". Викорінити це не можна, коли вже до політиків це дійде? А не можеш знищити - то легалізуй, дай якісь правові норми які всіх влаштують.

Так, притисли дилера, імовірніше за все заклав його окупантам місцевий мєнт-колаборант на прізвисько Кіньголова, який якщо я вірно розумію раніше брав з нього "данину". Все конфіскували, допитали, прошерстили телефон, і через деякий час відпустили. А десь в червні він мені пише що дещо з'явилося, треба? А в мене тоді трохи готівки було, а трави не було вже давненько, звичайно кажу треба, де коли? На звичайному місці? Той каже нє, давай на старому кладовищі, я погоджуюсь та поточнюю як саме мене там буде простіше за все знайти.

Старе кладовще нашого міста то цікава локація, там хоронили від заснування до приблизно кінця 80х років минулого століття, але площею воно всього один квартал. Ну не знаю, 200 на 200 метрів щонайбільше. Через нього є багато стежин, але є місця де не продертись крізь рослинність, і з кожного боку мінімум по 2 виходи, коротше ідеальна локація щоб зрізати шлях, скинути "хвіст", приховано з кимось зустрітись, тощо. Я вибрав місце де мене не буде видно ні з дороги ні з стежини, але я їх бачитиму, та наді мною був суцільний навіс з крон акацій яких там була прям невеличка рощиця. Конспірація наше все, ага.

У назначений час дилер не прийшов, але я почув гвинтокрил, прилетів, покружляв приблизно наді мною, ну над кладовищем це точно, і полетів собі. В мене з'явилось тоді відчуття що той кого чекаю так і не прийде. Не прийшов. Я чекав там з добрих півтори години. Наче ніхто нікому нічого не винен, але неприємне відчуття, поманили дитину цукеркою і не дали, якось так. А за кілька тижнів він знову з'явився на зв'язку і розповів мені свою історію. Виявилося що брали його не один раз, а двічі, і відібрали документи, і судячи з усього читають його месенджери, бо він тоді як тількі на зустріч зі мною вийшов то побачив фсбшників знайомі морди у машині неподалік, скинутись встиг, але його знов загребли та маринували, а наступного разу погрожували вивезти на острів і кинути там. Я подякував що він зв'язався та пояснив що трапилося, та закликав надалі берегти себе. Потім ми ще пару разів бачились на вулицях, як відповідь на людське відношення до себе я з ним поділився відомостями де росте кущ з якого я потроху "стриг" свої нинішні запаси. З тих пір (а це вже пару місяців) ми не бачились.

Та й запасів лишилось на місяць може. Може розтягну, але поки не бачу резону. Є- курю, насолоджуюсь, не буде- не буду курити. Якось так. Переставати курити я бачу сенс тільки коли перестає "брати", толерантність організму виробляється до тих алкалоїдів, а тоді перерва в тиждень і знову відчуття "як в перший раз", і це доволі круто, бо те-ж екстезі (або MDMA яке є основним його компонентом) щоб не спаскудити собі кайф на майбутнє можна жерти не частіше ніж раз на 2-3 місяці, бо інакше всьо, скількі не жери організм тобі вже не дасить тої феєрії вражень. Трава то наш культурний код як казав якийсь гуморист, і я з ним згоден на всі 100%, і мрію що колись просто сам для себе кілька кущів буду ростити не чекаючи прильоту в виді кримінальної справи. Таких як я тисячі, якщо не десятки та сотні тисяч, і я дуже сподіваюся дожити до втілення своїх мрій.

26.10.2022

Вже четверту добу немає інтернету. Через місцевих окупаційних руснявих провайдерів мається на увазі, ті хто має російські сімки можуть собі дозволити цю розкіш, мобільний ще працює. Але я російської сімки не маю тому що коїться в країні та світі не можу дізнатися начасі. Це дратує. Мабуть інформаційний голод можна це назвати, я дуже звик до інтернету, рятує що не все життя прожив знаючи що таке "мережа".

Вибухів останні дні не чутно, і ця тиша з відсутністтю будь якої інформації з фронтів просто добиває. Гріх жалітися, і наші хлопці та дівчата з ЗСУ найкращі, вони зробили та продовжують робити те що здавалося неможливим, та й в мене стан справ порівняно непоганий, живий, здоровий, на волі (не в "підвалі"), не голодний, в теплі, і за це вже дяка всесвіту та всім через кого я це маю. Радіти дрібницям та не концентруватися на деяких обставинах (як наприклад окупація та хованки зі смерттю вже вісім місяців), тоді можна зберегти більш-менш здоровий глузд. Не думати як віддавати борги (які тількі ростуть), не смикатись на кожний звук двигуна (гучніший за легку вантажівку), не мати відчуття що над тобою висить злоїбучий Дамоклів меч. Жити. Чи вважати за життя ці місяці я не знаю.

Сьогодні я хандрю здається, тож і історія продовжується не дуже веселими епізодами. Буду бризкатися отрутою в бік наших політиків, уряду, міністрів, радників, бо то є одне з моїх невід'ємних прав.

Наприклад я не розумію чим де факто може керувати наш мер зі Львова? Виїхав - молодець, отримали десь в вигляді допомоги бусік котрий один раз може завіз якусь гуманітарку і де він тепер їздить? Якщо розвозить волонтерку в інші регіони я тільки радий. До того як виїхати він закликав людей не заважати окупантам встановлювати свої порядки, можливо не хотів наражати нас на зайву небезпеку, але Олександре Юрійовичу, як це по вашому виглядає? Я чув че сам, і навіть заперечив вам тоді. Я не дуже розумію вашу роботу в такому вигляді, і буду радий звіту по вашому поверненні. ха-ха. Насправді одне можу сказати точно, я дуже здивуюсь якщо ви самі захочете болотуватися на другий термін.

Міністерка з реінтеграції окупованих територій це звучить гордо, а виглядає не дуже. Не в сенсі зовнішності, а в сенсі діяльності, пані Ірино. Домовлятися з руснею то звичайно таке собі задоволення, але ви самі вибрали свій шлях, чи не так? Зараз всі розумні, та воно-ж було очевидно що пукін нападе, що ви собі думали до війни? чого не підготувалися? чого до сих пір не виїхали? таке собі "гдє ви билі всє восємь лєт пака дамбили бамбас?" на наш переклад. Особисто я сподівався що хуйло здохне, і на цьому той в'ялотекучий пиздець на сході країни скінчиться. Так от, вам така риторика не схожа на вашу? Про "залізну завісу" слова свої пам'ятаєте? про заклик вибирати бік? Я пам'ятаю. Привіт з потойбіччя, трясця вашій матері. Ви по ТБ кричите щодо вас можна звернутися, знайшов тільки криву групу в тг де до вас зверталися, я також, благали, не бачив щоб комусь змістовно відповіли, а мене коли я вас критикувати почав звідти видалили. Не буду починати за гуманітарні коридори, евакуацію, та інше інше інше, якщо ви людина вам це і без мене болить, а якщо ні то і казати щось марно.

Олексій Арестович. Поважав. В минулому часі. Втримати психіку нації, то звичайно звитяга, але ти не бог, Лесику, прокинься, ти обісрався. Можливо ви це не хочете приймати і робите вигляд що вам начхати як до вас ставляться, але не треба дурити старого наркомана, громадське захоплення то наркотик не гірше морфію, сподіваюсь вам стане вашої улюбленої "волі" в усіх сенсах щоб злізти з нього. Ви мабуть не пам'ятаєте про те як після обстрілу з градів колони громадських автівок що намагалися виїхати з окупованої території в районі Давидового Броду, буквально через 2-3 години ви в етері з Фейгіним спитали зі своєю фірмовою посмішкою: "а чого ви і досі не виїхали?". Я спитав в дірект чи знали ви про цей обстріл на момент коли казали ці слова, але ви зайнята людина, розумію, хто я щоб взагалі читати що я пишу? Той хто не забуває. Доречі коли ви розповідали про те як гарно попали в нашому місті, то розвалити вагову елеватора це "гарно попали"? Пожежника який просто оглядав місце прильоту закатували. Його звали Сергій Бойченко. Досі "добре попали"? Я впевнений що я такий не один, таких історій у людей по країні є.

Описані вище враження в мене лишились з чевня місяця, в той час я вигорів остаточно, епізод з тіткою мене доконав, а до того постараюсь викласти події в більш-менш хронологічному порядку. Якщо мене таки знайдуть то цей файл і без наступного мабуть може стати моїм смертним вироком.

Ще на початку вторгнення хлопці з нашої розвідки шукали очі і вуха на окупованих територіях, я залишив заявку, десь у травні зі мною зв'язались, і я отримав статус "спостерігач", тож вся інфа яка могла стати в нагоді ЗСУ йшла з моєї тоді ще групи за потрібним напрямком. Тетяна Мудренко була чи не найголовнішим постачальником цієї інформації.

Червень... в червні до нас "прилітало" кілька разів, і кожен з них це окремий епізод мабуть, я збирав інформацію яку буду далі про це викладати з перших рук, від тих хто або бачив тіла, або розгрібав завали, сам я в цьому участі не взяв бо злоїбучий диван тітки. Я тоді дуже маявся попереком. Буду намагатися бути лаконічним.

Коли влучили у вагову елеватора інша ракета впала в море не дуже далеко від берега, там в той час був Владислав Олійник з родиною і один з уламків потрапив в голову його сина. Дитину врятували, він сам і врятував, просто сталева людина наш хірург-травматолог, але відкрита ЧМТ це відкрита ЧМТ, сподіваюсь що хлопець прийде до норми. Іншого разу чи то їх ППО виявилося не надто дірявим, абощо, але збили вони ракету вже у передмісті, зруйновано будинок, одна жінка загибла, кілька людей поранено. Я не знаю чи були якісь втрати у ворога, співчуваю пострадалим співгромадянам, і сам живу не знаючи чи прилетить мені. Я звинувачую в цих смертях і каліцтвах не ЗСУ, не було-б в нашому місті тих покидьків, по ньому би і не стріляли. Техніку в порту ставити, в центрі міста, заїбись? Заїбись!

Раніше я розповідав про свій чат в тг, а тепер чому я його віддав Віці і полишив. Мені досі гірко згадувати все це, не знаю, може це досі образа каже в мені, але це теж мені досі болить.

Кілька разів до мене звертались учасники чату з приводу що тут у нас є заслані, непогано було-б почистити. Я відкараскувався як міг, намагався делегувати ініціативу тим хто її проявив, але зрештою сів за опитування сам. Посварився з кількома учасниками на цьому грунті, і вигнав їх. Тоді вже спротив був на стадії "всьо". І я мабуть теж як і інші казився від безсилля. Мені було бридко що ніхто не схотів робити такі "чистки" а з мене зобразили ка зна кого як я взявся. Ну як спілкуватися з людьми які вважають що питати їх про їхні мотиви і просити підтвердити що вони теж скадовчани то хамство і провокація? Нахуй таких людей, нікого не тримаю, моя група моя примха.

То пройшло, а осад лишився. Тож я вирішив що досить з мене громадської діяльності, і розпочав підготовку передачі групи Вікторії, що за пару тижнів і зробив сам при тому лишився там в якості адміна. А вже в липні після всього що я описав вище напередодні мого дня народження (09.07) Верещук знову видала якусь дичину, яку хтось скинув в чат, а я відреагував про неї що "на словах Іван Франко, а на ділі єбанько". Тут Віку понесло. Чомусь вона побачила в моїх словах образу для волонтерів які ризикуючи життям вивозять людей, і що наша держава це не тількі Арестович та Зеленський (я досі не розумію цей виверт твоєї думки, подруго), і взагалі сидиш, пиздиш, і нічого робити не хочеш. Мене обірвало. Ні, я не хамив, лише заперечив і вказав на несправедливість її претензій. А наступного дня видалився з групи, не прощаючись. Вона сама відтоді написала мені єдиний раз, нещодавно, попросила щоб я пішов почистив телефон її матері, я не відмовив, але хочу дочекатися особистої зустрічи з нею щоб спитати що це в біса тоді було?

А за три дні був вищеописаний концерт і переїзд додому, тож "активна" частина історії потроху добігає кінця. Але далі буде "роздумова" мабуть.

Цікаво, чи можна мене винуватити в смерті Тетяни Мудренко якщо я (з її згоди) дав її контакти свому куратору як спостерігача? Я зробив це коли втратив сталий доступ до інтернету та вийшов з групи, вибачився що не можу більше бути корисним, та сказав що вигорів.

Нещодавно гортаючі свої записи на яких іноді базувались оповідання я натрапив на цікаві думки, лякаюче цікаві. Ось витяг: 30.12.2021 Затравка для будь якого оповідання - "концептуально все хуйня" в плані мему "мистецтво - хуйня, митці - підари, смокчіть хуя" (знайти картинку з цим текстом). 31.12.2021 Справедливості (правосуддя) не буде, тому що поділ на правих та винних, їхнє покарання значить причинення насильства та перетворення на агресора. А ще я думав над оповіданням де майже рідні люди опинилися по різні боки баррікад, але не міг придумати що може призвести до такого. Про справедливість... то міф, помста - реальність. Тепер і придумувати не треба, що могло розвести людей по різні боки баррикад, але писати про таке більше не хочеться.

27.10.2022

Після завершення переїзду вдома я на кілька днів впав у стан схожий на кататонію. Це неприємно. Ясно що лишились ми з дружиною самі по собі, і вимушені бути разом майже 24/7. Зараз це стало можливим. Не можна сказати що вона радикально змінилася, але вона осягла масштаб хибності свого минулого сприйняття реальності і з нею стало можливо спілкуватися мовою логіки і фактів. Це круто. Тож я вже з середини липня вимушено "насолоджуюся життям" у відпустці за свій рахунок.

Не те щоб я зовсім без роботи сидів всю війну, але три невеличких приробітка на пару-трійку днів кожен то не робота. Я залишився задоволений замовниками, вони моєю роботою наче також. Описувати будівництво нудно, принаймні для мене, тому обмежусь цим коментарем.

Влітку ми намагалися частіше ніж зазвичай вибиратися на пляж, коли ще в Людмили жили кілька разів вибиралися рибалити на канал неподалік, іноді просто на прогулянку вибиралися, ну і звичайно "до інтернету" ходимо. Вона навчилась поважати мої особисті кордони тож зараз наші відносини наче відновилися.

Ніколи не думав що занедбаний вигляд мого двору може зіграти мені в плюс. А тепер і не висовуюсь особливо поки, стоїть хатка і стоїть, видно що взяти нічого, що є гарним маскуванням в окупованому місті як я вважаю. Шкода тільки що і в цьому році не реалізую проект пічки що придумав, місце для цього мені кохана так і не підготувала. Тож зараз всі мої заняття це майже суцільна рекреація. Хіба Олеся просить про якусь допомогу. Не треба вважати що я зовсім ледар, просто хто наш дім перетворив на хащі з мотлоху той нехай і розгрібає це лайно. Якось так.

Як ми досі не помираємо з голоду за даних обставин для мене загадка. Я дуже вдячний тим хто допоміг та продовжує це робити, але просити щось у когось після вищеописаної "допомоги" від родичів та ще одного епізоду в який я навіть зараз не хочу заглиблюватись я не можу, просто фізично не можу просити, тоді "вмерла" для мене не тількі тітка. Якщо доживу і буду в змозі - віддячу всім. Іноді ми брали продуктову допомогу у місцевих баптистів, але завдяки небайдужим людям нам завжди було за що купити поїсти собі та його котєйшеству Масяну.

Життя дивна річ. Є у моєї дружини багато племінників та племінниць, та колись деякі з них квартирували у нас, в тому числі і Соня. Карп Софія Володимирівна. Тоді це було дівчисько приблизно 17 років. Паскудний вік. Це я про себе, озираючись думаю: "ну і єбанько..." Як про себе в тому віці подумає Соня якщо доживе до 35+ я не знаю. Розпрощались ми тоді не дуже щоб гарно. Соня тоді пішла в серйозний загул на кілька днів, а її матуся з Польщі дуже з цього приводу канифолила мозок Олесі та іншим родичам, а Олеся в свою чергу мені церебральний коїтус робила. Сама вона тоді потрапила в лікарню в Херсоні з гострим остеомієлітом, неприємна хуйня. Дякувати богам якась заначка тоді малась, але вся пішла на її лікування.

Виховувати чужу дитину-підлітка я не впрягався, а якщо воно десь встрягне то до мене банально прийде поліція, що мені ніхуя не цікаво. Не можу сказати щоб зовсім ніяк з нею не говорив про її поведінку, але сваритися - ні. Тоді ще й по комуналці світла накрутило те чудовисько нормально, довге волосся, щодня мила та сушила. А грошей при цьому які їй пересилала мати нам не перепадало зовсім, хоч ми і домовлялись що з неї третина комуналки, більше не просили.

Однієї "прекрасної" днини я цього просто не витримав, і сказав Олесі що якщо вона не перестане мені казати про Соню то піде разом з або за нею, а Соні написав "уйобуй будь ласка", бо не додзвонився. Після того я з нею не спілкувався. Олеся якісь містки з часом навела, але я сам попросив не втягувати мене в ці відносини.

Так от, ця Соня нас деякий час підгодовувала під час війни, та підкидала грошей коли була у місті. Це завжди було доволі вчасно. Цікавий поворот подій. Далі ще цікавіше, батько її дитини з яким вона наче знову зійшлася це Ігор Сіренко, мєнт-коллаборант який знімав з місцевого відділку поліції прапор України та можливо причетний до смерті Тетяни Мудренко. Соня знає про нашу проукраїнську позицію. Як мені до неї ставитися? Я не знаю. Її мати досі у Польщі, але під час війни допомагала нам грошима і їй як і нам болить наша земля.

Як мені ставитися до таких людей? А, ще така пікантна полуничка на цій історії: Соня - вебкам модель. Я не засуджую, принаймні вже не засуджую. Дівчинка сама вибрала свій шлях. Наскільки я розумію її modus operandi то для неї бог та держава це гроші, але вона ще поки людина, сподіваюсь вона ні про що не пожалкує в своєму житті. Це не те щоб якісь завуальовані погрози, просто жалкуючі ти не зможеш бути щасливим, а життя одне та доволі коротке, live fast, die yong, сам таким був, але краще live fast, live long. Помирати молодим необов'язково.

Може здатися що ті хто лишився як і я в місті просто дивляться "кіно" про війну в новинах. Принаймні я цю думку неодноразово чув в різних варіаціях, накшталт "у вас там принаймні не стріляють". З яким задоволенням я би помінявся місцями хоча б на днину з будь яким з таких "коментаторів" я не можу передати. Так, сука, місця у першому ряду цього моторошного балагану. Якщо прилітає ракета то просто інтерактив і спецефекти, ага. А викрадення людей то просто додаткові івенти. Я не жаліюсь, могло бути набагато гірше, тому є багато прикладів.

Буквально пів години тому я чув колону у супроводі пари гвинтокрилів що пішла на вихід з міста в бік Криму. Інтернету до сих пір немає, і хоч розумієш що ми не забуті і не покинуті не мати зв'язку і новин паскудно. До хорошого швидко звикаєш. За інсайдерськими даними у перших числах листопада мають відновити зв'язок, тож подивимось.

29.10.2022

Вчора був у пошуках інтернету у нових друзів яких знайшов під час війни завдяки Олесі. Молодше за нас подружжя що мешкають на "воєнці", сподівався що у когось з них є інтернет на россімці, інтернету не виявилося, але дещо з новин дізнався. Відсутність інтернету пов'язана з "заміною обладнання" за поясненнями тих хто зараз тут рулить зв'язком, на нашому напрямку фронту затишшя, за 5 днів відсутності зв'язку нічого не змінилося. Можливо те ефемерне ментальне "полегшення тиску" що я відчув позавчора то лише моя уява. Але стійке відчуття того що стались якісь зміни не проходить. Не те щоб взагалі ніякої активності, з новин цікаве: окупанти активно щемлять наркоторгівців, на фоні цього на рівні пліток промайнула інформація що в місцевому відділку поліції в речдоках вже замість шишок якесь бадилля на ту ж вагу. Цікавий збіг. Більше повідомляють про затримання і вилучення в селах, наші прижукнулись всі схоже, або виїхали. Ще пару епізодів з вибухами в Херсоні. Рух є, можливо не такий швидкий як хотілося-б, але не з моєї позиції критикувати ЗСУ.

Ігор та Женя, щастить мені на Ігорів щось, кожен виявляється неординарним персонажем, різного роду, але тим не менш. Так от, з тим Ігорем я вчора здебільшого і спілкувався була цікава дискусія, та він ставить дуже цікаві питання на які я не в змозі адекватно відповісти. Навіть для себе. Я розумію що частково це пов'язано з тим що він вимушений зараз працювати на колаборантів, він вахтер в школі №3, ніяких керівних посад, але ідеологічний конфлікт нікуди не діти, от і намагаються "перевиховувати".

Зараз я не буду сильно заглиблюватись у подробиці типу можливі причини депортації кримьких татар у минулому столітті, але якось так що ми почали сперечатися чиїм рахувати Крим. Він жив до 9 років в Криму так що від першої особи враження чому-би і не урахувати.

-Стривай, тобто ти вважаєш що "агресивне відокремлення" донбасу то не ок, а те що було в Криму то ок?- питаю я.

-В Криму все по іншому, він автономна республіка... - починає Ігор.

-У складі України. - втручаюсь я.

-Ну там-же були мітинги, був референдум, люди проявили свою волю.

-Давай так, ти вище казав про те що референдумам під дулами автоматів гріш ціна? Було таке чи ні?

Той киває.

-А що тоді за "ввічливі" озброєні люди? Це не під дулами автоматів? Звідки тої зеленої погані налізло з автоматами та технікою з "воєнторгу"?

-Ну добре, а чому ЗСУ не дали відсіч?

-Бо з Київа наказали не вестися на провокації та не застосовувати силу.

-От ти військовий який отримав такий наказ, твоя думка і дії? Ти сильно вірити в свою країну будеш? От і поперекидалися декотрі. Ніхто не став чинити спротиву, зрозуміло що то дійсно регіон де сепаратистські настрої завжди були статистично вище, але хто дозволив цьому статися?

-Ясно що договірняк. Яких і на донбасі було більш ніж достатньо. Добре, біс з ним, з тим Кримом, ти як вважаєш, Скадовьк це Україна?

-Так, я вважаю Скадовськ українським, а от чи вважає Україна Скадовськ своїм? Чи нас кинуть як той Крим?

-Сподіваюсь що не кинуть.- з зітханням завершую я бесіду.

Якщо відкинути все людяне і говорити цинічно то нашій державі я вдячний тількі за те що все моє життя вона не проявлювала уваги до мене, принаймні здебільшого не заважала жити, але нічого особливо доброго я від неї не бачив, тому коли держава закликає кидати хату, їхати незрозуміло куди незрозуміло навіщо то природня реакція "вислухай святого отця та зроби з іншого кінця". Різні свідчення я чув від тих хто виїхав, хтось влаштувався добре, когось вигнали невдовзі з хати, людський фактор він такий людський. А в людство вірити мені доволі складно. Я і місто це хочу покинути по цій причині в тому числі, набагато спокійніше коли ти не знаєш що за погань живе поруч з тобою. Є звичайно і гарні люди, але все одно незнання то є блаженство.

30.10.2022

Вчора таки відновили доступ до інтернету, хоч новини почитав. Херсон планують звільнити протягом місяця, хоч і кажуть що там (на правому березі загалом) приблизно 40к найбоєздатніших (з тих що залишилися в живих) м'ясних бойових одиниць. Але як каже один мій приятель: "кохати та обіцяти нам нічого не коштує". Наш уряд нам не вірив весь час, всі "кому треба" знали і про вторгнення, і коли воно буде, а от людям нічичирк, бо мовляв паніка почнеться. І ці персонажі ще дивуються що світ їм не вірив що Україна зможе вистояти. Та вони ж самі перші не вірили в своїх співгромадян. Вісім їбаних років це продовжувалося, і "раптом" саме мою область просто віддали майже без спротиву. Віддали бо в керівних ланках багато зрадників було. І всі зараз дивляться і ніхто не дивується що саме ті люди зрадники, а варто було-б принаймні перевіряти тих кого ставиш на такі посади. Керівник обласного відділення Служби Безпеки України зрадник. Це як? Це норм? Агентура кремля вона повсюди у-у-у-у... Не хочу впадати в паранойю, але такого ресурсу як "довіра" в мене не лишилось ні до кого. Ні, дійсно, за кого нас (жителів півдня) мала держава? Щоб отак просто махнути на нас рукою, типу вибирайтеся самі, тоді ми вам допоможемо. Може. Колись. Я так пригорів коли влітку дружина зателефонувала за номером "адвокат народу", чи якось так, коротше все що нам сказали: виїжджайте, бо поки не виїдете ніхто вам нічим не допоможе. Або що робити з нашими кредитами які нічим платити? Люди судяться з "приватом" і не можуть довести що війна це форсмажор непереборної сили, плати і не їбе. Зрадойобство? Можливо. Але легко бути святим сидячи на вершині Тянь Шань, спробуй бути святим на ринковій площі, як казали давні китайці. Всі розумні з за кордону, або з більш-менш безпечних підконтрольних Україні територій, тож з ким я не встиг з цього приводу посваритись з тими просто перестав поки спілкуватись щоб цього не сталося.

А згадати численні скандали з розкраданням гуманітарної допомоги? Знову хто? Керівники та адміністрація. А справжніх волонтерів після такого почали шерстити перевірками. Я б образився якби до мене так запросто з обшуком прийшли за те що я волонтер. Війна зриває всі маски, все таки мабуть Віка не права, ми не стаємо тими кого з себе вдаємо, принаймні довго дурити оточуючих не вийде, себе - можливо, але не оточуючих. Люди здебільшого все ж не клінічні ідіоти, і бачать коли чиїсь слова розходяться зі справами. Хто я - я не знаю, був ніким, є ніким, і ніким ставати не хочу. Особливо героєм. Героїзують зазвичай мертвих, а я ще волію трохи пожити.

Днями Ігор (Победінський) скинув мені статтю з закликом берегти себе, ті хто лишився і допоміг ЗСУ живі легенди, ключове слово "живі", збережіть себе, воно того варте, ну і т.д. а я не знаю навіть чи вірити? Чи дійсно до мене і подібних таке ставлення? Може як зазвичай в нас, на словах одне а на справі хтось поклеп зведе і в зрадники запишуть? Ех... мені не треба ордену, я згоден на медаль. А якщо серйозно то мрію що держава хоч трохи мені подякує чим я і перекрию перед нею борги, і все. Хочу почати все з 0 не з мінусу, а з нуля, бо не можу з цього їбаного мінусу випростатися. Потроху останні роки почав викарабкуватися, але хуй там плавав. Карантини, війна, безробіття. Як не вивезу фінансово то мабуть можуть забрати хату, а що, наша держава вона така, тоді або піду світ за очі або випиляюся нахуй.

Вчора я скинув цей файл йому-ж, про всяк випадок, буду іноді досилати оновлені версії, головне що мої свідчення вже не помруть зі мною як щось трапиться, а про більше я зараз не можу і мріяти.

Хоча знову-ж таки, кому мої дописи потрібні окрім мене? Фактично- нікому. Графоманство у його чистому вигляді. Марнославство, або пиха. Ну може цей текст проглянуть Победінські, ну може Олеська залізе почитати, і все. Навіщо я все це пишу? А, най буде.

В місті дуже побільшало людей, по свідченням Соні (через Олесю) ввечері в центрі міста було людяно як в сезон. А тепер цікавий ланцюг думок виникає. Це найбільш імовірно "евакуйовані" з правобережжя, Херсону, Нової Каховки, і т.д. Якщо їх евакуювали росіяни і розселили по домівках які скадовчани полишили то ким вони є для цих самих росіян? Непомітним бути все важче. За деякою інформацією військові рф зайняли пансіонат "Зв'язківець", принаймні район патрулюється, хоча на від'єбись, але патрулюється ними. Вчора було трошки гучно, сирена, ППО, але за останню добу наші хлопці та дівчата "покращили" 950 окупантів, так що воно не дуже успішно працює мабуть. Щодо іншого генштаб ЗСУ мовчить та загадково посміхається. Щож, з нетерпінням чекаю розгортання подій, я теж хочу бути чимось корисним, але для цього спочатку треба вижити.

А допоки можу - продовжу активно насолоджуватись життям. Доречі виявляється сьогодні фінал The International, світового чемпіонат з кіберспорту, дисципліна DotA 2, при нагоді треба буде завантажити і подивитись, там теж вболіваю за наших, Резоль з Team Secret заявив що Україна буде ним пишатися, таке пропустити не хочеться. Але особисто для мене NaVi залишаться легендою, все добігає кінця, шкода що розпалися, дуже синергічний колектив був.

31.10.2022

Є в московитів одна цікава приказка: "незваний гість гірше за татарина". Мені здається що вона з'явилася після Батия, Чінгіза, і тому подібних. Як приказку "кому суджено померти на шибениці той не потоне" я приписую піратам, бо традиційним способом страти для них була саме шибениця. До чого це я? Та просто подумалося як дивно що на фоні такого культурного коду (варто признати, прислів'я як і інша народна творчість є частиною культурного коду що доводить наявність такого у росіян) цих людей не бентежить те що вони стали гірше за тих ким лякали дітей колись?

Про гостинність. В переважній частині людського світу, без залежності від ступеню розвитку даної цивілізації на даний час і здавна у більшості культур роль гостя завжди почесна. Гість до хати - бог до хати. Гостю завжди пропонують все найкраще. З гостями треба бути ввічливим. Але гість це той кого ти сам запросив до своєї оселі, чи не так? А буває всяке, як наприклад стара цитата з башоргу:

-ми до тебе, нас шість чоловік.

-хто?!! тобто НАХУЯ?!!

Якось так. А я зараз відчуваю себе людиною що задає це сакраментальне "нахуя?" тим хто за дверима.

Останній день жовтня. Зима незабаром, але наш тепловий аккумулятор - море ще не дає нам відчувати холодів, проте і весна до нас приходить трохи довше. Помітив я цікаву річ, з роками залив почав замерзати за меншої температури, і це дуже, дуже погано. Що це означає і чому це погано? Пояснюю: чим більш солона вода тим нижче їй потрібна температура щоб замерзнути. Затока опріснюється на очах і "квітне". Чому так? Близько 30 км на захід розташоване селище Лазурне, до якого тягнеться коса о. Джарилгач, і воно фактично з'єднане з тією косою, перекриваючи транзит води через затоку, їй проходити майже немає де, там від природи як горлянка бутилки було, і те засипали, що тепер погано впливає на мікроклімат та курортний бізнес, бо стали замулюватись пляжі, більше камки та медуз виносить на берег, а це додаткові видатки з прибирання з бюджету територіальної громади.

Особисто я не проти з'єднання коси з материком, але не у такий чин. В мене є задумка розвідного понтонного мосту для пішоходів та легкого транспорту, що на мій погляд буде корисно з усіх боків. Зараз якщо не насипали знову то там море саме промиває потроху наскільки йому потрібно. В останній туди візит довелося перепливати ту горлянку. Намагався кілька років тому розмовляти з приятелем що зараз в міськраді працює (принаймні до війни працював) на цю тему, той сказав що я не один такий розумний, є і такий проект, але грошей на нього немає.

Якщо поїду звідси то за містом особливо сумувати не буду, але деякі речі буду згадувати з теплом. Острів це цікаве місце, а коса - просто неімовірне, це дійсно унікальна локація, весь острів разом. Тут тобі і маяк спроектований Ейфелем, і стада диких тварин, олені, муфлони, кабани раніше були, зараз не впевнений і єнотовидні собаки. Унікальна біосферна система, урочище солоних озер з смішною назвою Пиндики, кілька очагів цивілізації де можна відпочити "грішно" але точно весело, та монастир на переході острова в косу. Монастир, Карл! В 15-16 км пішки від найближчого населеного пункту. Не по прямій географічно, але... ви собі можете уявити монастир на березі відкритого моря? І там мешкає монах, теж місцева жива пам'ятка. Але я коли проходив там не застав його, якась компанія молодих людей якщо не помиляюся з Івано-Франківської області приглядала за його житлом тоді, погодились мені показати церков збудовану тим монахом, нагодували бо тоді в мене вже скінчились припаси, коротше прийняли як годиться.

Я прожив в Скадовську майже все життя, і народився я теж тут. Але відчуття що це місто мені рідне я втратив. Гостинність це те від чого залежить життя нашого міста вже багато років. Ми місто-курорт. Щороку до нас приїздили тисячі людей звідусіль, влітку таке враження що населення стає більше 20к, що як мінімум вдвічі більше за зимовий період. Тепер моє місто приймає незваних гостів. А зима у нас... своєрідна.

Колись мій один мій приятель розповів мені цікаву байку про свого дядька який приїхав десь з півночі, і спочатку хизувався стійкістю до холоду ходячі в майці вже в жовтні, але то таке, навіть цей жовтень був доволі теплий, можна таке утнути, а потім вони зустрілись в лютому десь на ринку. Дядько був запакований по самі очі, приятель як звикший до клімату вдягнений був полегше, і запитання яке він поставив і за яке дядько його послав звучало так: "що, дядю, наші південні вітри клали хуя на ваші північні морози?". Я цю історію досі згадую з посмішкою. Те що в нас холод відчувається інакше це факт. Сам був на заробітках у московії у 2011 і в -250 гуляв як у нас при -50 відчував себе. Сухий холод не страшний, мокрий гірше. Тож тих "гостей" які не знали таку особливість нашого клімату чекає вели-икий сюрприз.

01.11.2022

Вчора новини були цікаві. Найцікавіша на мій погляд те що було створено штаб для допомоги тим хто залишився в Херсоні. Мета штабу - допомога тим хто пережив окупацію відразу після звільнення міста та області. Це каже про щось, сподіваюсь вже недовго лишилося, бо мародерять окупанти все впевненіше. ЗСУ щось роблять, щось важливе, принаймні про це свідчать втрати ворога за останні дні, а ми чекаємо на них.

Днями дружина показала відео яке зняли на відкритих читаннях восени минулого року в міській бібліотеці. Відео їй прислала моя старша сестра (яка зараз в Києві) з дописом типу "дивись на що натрапила". Там трійко хлопців виконують пісню, один грає та співає, інші двоє акомпонують. Я був одним з тих хто акомпонував.

Просто згадалось як кумедна історія, двійко моїх приятелів, Андрій Штефан та Єгор Волков, просто репетирували цю пісню щоб представити її публіці за день. Як виявилося Андрій її написав нещодавно, а зараз "допилюють". Я подивившись та послухавши запропонував додати бас, мелодія була не складною, хлопці погодилися, тож наступного дня я забрав свій бас з LightHouse, молодіжного центру де він (бас) жив деякий час, раптом хтось захоче пограти, і я навіть не пам'ятаю чи встигли ми хоч якось відрепетирувати, але виступили більш-менш, нормальне реггі вийшло. Такий собі випадковий невеличкий джем старих знайомців. Ех... де їх зараз носить цікаво? Єгор ще навесні виїхав в бік Львова, а Андрій моряк, невдовзі після того виступу пішов в рейс і де він і що він наразі не знаю.

Доречі я попросив Андрія скинути мені текст пісні після виступу, і він мені скинув фото рукописів, не набраний текст, а фото рукописів! Я їх віднайшов зараз, і таки наберу в більш зручну форму.

Пісня Андрія Штефана.

Ми в житті маршрутами різними йдем,

Різними шляхами життя ми пройдем,

Рідне місто в серці з нами назавжди

Наче той маяк веде нас до мети

Приспів

Місто казки, мрій, дитячих надій,

Місто фестивалей, яскравих подій.

Наш Скадовськ перлина, влітку просто рай

Кращий в цілім світі, наш Скадовський край.

Влітку наше місто класне дуже

Часу ти не гай, мій любий друже

Часу ти не гай, рідних збери

Тачку заправили, один, два, три!

Речі вже спаковані, сонце нагорі

Будемо відпочивати зранку до зорі

Скадовське повітря на повну вдихай

І наше рідне місто всім серцем кохай

Приспів

Там острів безлюдний, від Ейфеля спогад,

Джа краще ніж Мальдіви не лише на мій погляд,

Хоч раз зустрів світанок на острові ти,

Це наче закохатися, раз і назавжди

Приспів

Публіка нас тоді прийняла радо. Згодом до нас підійшла репортер з місцевої газети "Чорноморець", але трохи поговоривши втратила цікавість. "А, то ви не постійний музикальний колектив? І пісень про Скадовськ більше немає? Що ви кажете? Ви ще й рок граєте? Треба якось вас послухати, цікаво, цікаво..." Вже як вона зібралась йти я наважився сказати що пишу короткі оповідання. Мене відбрили двома питаннями: українською? -ні, про Скадовськ? -ні, не цікаво, до побачення. Образливо трохи. А, в пизду той Чорноморець, будь яка періодика то зайва витрата ресурсів у наше цифрове століття. Хоча на що ображатися, мене і в інтернеті не дуже багато людей читало, але елементарна людська ввічливість має бути я вважаю. Буде дуже смішно якщо після війни цей Чорноморець захоче взяти в мене ітерв'ю. Можливо я суджу про організацію по одному з її учасників як сліпець що дотиком вивчив вухо слона і тепер стверджує що слон схожий на пальмове листя. Якщо це станеться подивимось як будуть себе вести. Але чомусь перше враження майже завжди в результаті правдиве.

Якщо я почну розповідати зараз про Андрія та Єгора, то буде довго і недоречно тут я вважаю. Це мабуть тому що вони ніяк особливо не проявили себе під час війни, принаймні мені про це невідомо. Вони хороші, творчі, щирі люди, на цьому все.

Ввечері як зазвичай вийшов почитати новини. Нову Каховку готовлять до боїв, людей виселяють. Якщо судити з сухих цифр зведення генштабу ЗСУ, то якийсь двіж вже йде повним ходом, втрати ворога суттєво зросли.

Якщо інформація що окупанти зайняли пансіонат "Зв'язківець" вірна, то мабуть навіть добре що ми більше не живемо у тітки, нахуй таке сусідство, цей пансіонат від неї через двір. А до цього жили на квартирі біля порту, а потім в ньому техніку розмістили, і прилітало саме в той район. Таке враження наче сама доля уводить з тих місць які стануть набагато більш небезпечними в майбутньому. Дивно це. Сподіваюсь я достатньо заплутав слід щоб мене не шукали вдома. Останню інформацію яку про мене мали ті кому я не дуже довіряю - що я не живу вдома, і я дійсно кілька місяців не жив там, якщо могли шукати то це підтверджувалось. А тепер сподіваюсь що інтерес який до мене в них міг бути згас, бо якщо заявляться то скоріш за все мені пиздець.

Невизначеність гірше за все. Не страх або безперервний тиск, а невизначеність. Один знайомий мені порадив не сидіти в надуманих депресняках, а зайнятися чимось корисним. Я йому подякував і заблокував нахуй. Я займаюся чимось корисним, наприклад намагаюсь не з'їхати з глузду для початку. На інше мене не дуже висточає, що поробиш. Тицяю кнопки, пишу потроху, переводжу кисень та іжу у вуглекислий газ та лайно. Можливо я доживу до звільнення, мене призовуть та в сюжеті з'явиться хоч якийсь екшн, а допоки їбані мудові страждання.

03.11.2022

Вчора дізнався дуже цікаву новину. Уся "обласна адміністрація" переїхала з Херсону саме до нас. Дратуті нахуй. А дружину бабуся-сусідка попросила сходити за допомогою для неї до окупаційної місцевої адміністрації. Олеська вирішила взяти і на своє ім'я. Може я параною, але не хочеться щоб зачепились за прізвище, проте скоріш за все їм давно не до пошуку моєї персони.

Я не в захваті від того що Олеська вирішила взяти хоч щось у них, але заборонити не можу. Жерти щось треба, йде зима, ніякий запас не буде зайвим. Не засуджую тих хто бере, то не від гарного життя, але сподівався що нашу родину це омине. Втім цей похід буде мені цікавим з іншого боку, враження від першої особи про те що зараз твориться в центрі міста.

Якщо їхня адміністрація переїхала аж до нас, то це ж наскільки "панікінєт"? Хоча навряд це їх врятує. Будівлі шкода, але їх можна відновити, а за людьми жалкувати... за всіми тоді вже мабуть? Але то просто неосяжне горе про яке якщо замислюватися то привіт "комплекс вцілілого", нахуй-нахуй. Я співчуваю всім хто вартий співчуття, але наразі відсторонено. Коротше прилітало і до нас, Скадовськ далекий але досяжний до української зброї.

Активність окупантів підвищилась помітно, частіше стало чутно техніку що їздить ледь не сусідніми вулицями, район активно патрулює їхня "поліція", тому на вулицю лише у сутінках і ненадовго. Обережність зараз зайвою не буде.

Генштаб продовжує радувати гарними новинами, на нашому напрямку робота йде серйозно і помітно. Не в сенсі нових звільнених територій, але до того теж дійде невдовзі як мені здається. Херсон, Берислав, Нова Каховка, тримайтеся, скоро буде гаряче, а ми чекаємо своєї черги. А для СБУ роботи у нас, у-у-у-у... співчуваю їм.

Гидко бачити як місто перетворюється на "ватну дрочильню" як влучно описав це один з учасників місцевого чату більше ніж на 4к учасників, в якому на мій погляд переродилася ідея Віки. Буде кумедно якщо вона і виявиться адміном, зараз то всі інкогніто. Різні люди позаїжджали, хтось і з Маріуполя тікав, а комусь в Криму не сиділося, реально місцевих лишилося доволі мало. Зараз Скадовськ не такий затишний як зазвичай. Цікаво, а багато людей поїде далі на Крим або на росію коли нас звільняти будуть?

Олеся повернулася без допомоги але з новинами. Місто заполонили біженці та російські вояки, кажуть сюди іх нагнали з кілька тисяч, але з підтвердженої інформації тільки те що вони зайняли пансіонат "Південний", корпус початкових класів ЗОШ №1 та школу-інтернат. Можливо гул техніки що я чув останніми днями з організацій неподалік теж значить що там вони влаштували базу.

Смутно та невесело (як казав класик) від таких новин, сподіваюсь що зведення з фронтів мене підбадьорять. А взагалі mood - "Здається мені що ми на порозі грандіозного шухеру", але це ще не події, це їбаний саспенс, нагнітання.

04.11.2022

Головна новина локального масштабу вчора була такою: війська рф залишили блокпости у Херсоні та зняли свій прапор з будівлі адміністрації. Здавалося-б радіти треба, але ні. Багато їх під виглядом цивільних заселилося в залишені жителями домівки, техніка здебільшого теж нікуди не ділася. Це в загальнодоступному просторі, наші люди не клінічні довбойоби, всі все розуміють, і навряд-чи ЗСУ будуть робити так як вони очікують. А от до їхньої поведінки я вже навіть не намагаюсь застосувати якогось логічного методу. Непроглядна хтонь в свідомості.

Вчора ввечері ввімкнули сирену і невдовзі десь на північ за кілька десятків кілометрів здається добре щось прогуркотіло. Днями дізнаємось що це було. Пережити війну хочеться хоча-б з цікавості, а що далі? Що дуже багато роботи з відновлення країни то зрозуміло, думаю знайду застосування своїм здібностям, більш цікаво інше, чи зміниться країна і соціум? Має змінитися, "совок" треба вичистити зі свідомості в першу чергу. Клеплократичні принципи теж, коррупція це зло. Хоча якщо бути зовсім занудою то по суті я вже багато років порушую закон мабуть. Працюю виключно по "сірій" бухгалтерії і здебільшого за готівку, тобто не плачу податків. Ну хіба що ПДВ. Але і заробляю не так багато щоб ще й з державою ділитись. Офіційна робота то нажаль "я начальник - ти дурень", як я казав вище, тож виживав як вмів. А зараз я нажаль позбавлений можливості заробляти.

За час активної фази вторгнення в Україну в світі стало нормально бути русофобом. Просто на хвилинку замисліться, толерантна стара Європа та не менш політкорректні США потроху приймають той факт що ціла країна може бути джерелом террору. Двісті з добрим гаком ТИСЯЧ солдатів з усієї "вєлікой і нєоб'ятной" брали участь у цьому вторгненні тільки на його початку не враховуючі наступних хвиль могілізації. "Ето путін вінават, ми ні прі чьом"? "Нас заставілі"? Ви, бляха, серйозно? Тим хто каже таке раджу в порядку експерименту змусити до чогось ОЗБРОЄНУ людину. "Нас в тюрьму посаділі-би" - а здохнути ні за хуй в чужій країні альтернатива цікавіша? Тепер жерти вам цю провину поколіннями. Гуманізм і справедливість які вважають важливими в цивілізованому світі тепер не для вас. Технологічні та наукові досягнення теж тепер не для вас, досить з вас і сколково. Тотальна ізоляція та ксенофобія направлена на вас, ось ваша доля на найближчі десятки років. Я теж не хочу шукати хороших серед росіян, якщо вийде допоможу тим кого знаю особисто і вважаю що їм там не місце, а до інших мені байдуже, вони цього гідні.

Росія це чудовий приклад того як робити не треба. Вони дивуються газу та унітазам в сільських хатах, мародерять все що можна, навіть жіночу білизну та секс-іграшки, а чому так? Бо в них це дива та екзотика. Якби гроші громадян не текли на озброєння та промивку мізків їм-жеж то може вони-б не пишалися скрєпними сортирами на багатоквартирний будинок розташованими надворі. Це-ж як треба було зомбувати людей? Йозеф Геббельс передає що вражений. Якби вони зосередились на собі, а не на "місці росії на світовій арені", якби ця йобана бункерна моль здохла хоч кілька років тому, якби, якби, якби... В кожного своя голова на плечах, принаймні має бути, а якщо замість тебе хтось інший думає то великий привід насторожитися, бо ти вже став знаряддям. Але прийняти чиюсь волю то був твій вибір, тож вина на кожному хто прийшов в Україну зі зброєю безумовна і незаперечна.

Я викинув телевізор на початку двохтисячних, коли в мене з'явився перший комп'ютер з доступом до інтернет. Вже тоді було зрозуміло що епоха ТБ добігає кінця, майбутнє за мережею, тож я був вільний від будь якої пропаганди, що української, що російської. Пиздять всі, от що я зрозумів за "еті восємь лєт". З різних причин і по різному, але пиздЯть всі. Тож у війну я "увійшов" як максимально непередвзята людина. І для мене було лютим шоком бачити що я "трохи помилився" і ТБ ще має вплив, здебільшого серед старших поколінь, але тим не менш. І стало одразу зрозуміло хто чиє ТБ весь час дивився. Колись мені довелось витратити деяку кількість зусиль щоб довести своїй матері що інтернет набагато краще за всі попередні засоби масової інформації разом узяті, бо ти можеш порівнювати інформацію з різних джерел щоб збудувати більш-менш адекватну точку зору. Ех, не думав що скажу таке, але добре що вона не дожила до цих подій.

05.11.2022

Вчора ввечері знов було чутно віддалені вибухи. Ворожі штурмовики іноді літають ледь не над хатою, скло у вікнах тремтить. Солдатні наїхало - пиздець. Демілітаризували регіон, ага. Іронічно на мій погляд. Є жарт вже ставший класикою за час війни: "в Грузії вони були на навчаннях, в Сирії вони були на навчаннях, Україна вам диплом випише". Спостерігати за агонією останньої імперії цікаво, що не кажи. Тим паче що вона веде себе як просто якесь карикатурне казкове зло, таке просте, зрозуміле і абсолютне. Але я волів-би це спостерігати не з гущі подій, скажімо так. Велике бачиться на відстані, тож спостерігаю через лінзу інтернету.

Один мій приятель замість Арестовича слухає Гіркіна, каже заспокоює ще краще його бубніж про те як все у них погано. І що дійсно кумедно, як джерело російських новин він останнім часом став порівняно правдивим. Порівняно з "офіційними" новинами. Втім це не змінює того факту що він злочинець якого зачекалась Гаага, чи Нюрнберг, чи де цей великий суд буде проходити.

В дечому брати Стругацькі були праві, жити на зламі епох незатишно, аж ніяк. Світ змінюється, ми змінюємось, хочеться вірити що на краще, а то 30 років ті хто були функціонерами КПРС нам розповідали як будувати Вільну Україну, це покоління має піти. В деякому сенсі вся ця війна це конфлікт нового зі старим, злам парадигми свідомості людства (так звучить пафосно, але як сказати інакше не знаю).

Я не вибирав в якій країні і в який час народитися, та з їбаної сансари (слабкі люди творять погані часи, погані часи творять сильних людей, сильні люди творять гарні часи, гарні часи творять слабких людей, ну і т.д.) виходу не бачу. Можливо я трохи конспіролог, та чи не був льодовиковий період ядерною зимою? Це теж вкладається в сильний відхил від того маятнику, або стрибок синусоїдоподібного графіка вниз якщо зобразити математично мій опис сансари. В історичному масштабі ця війна - точка біфуркації майбутнього, але схоже що ваги вже схиляються на бік де не буде нової ядерної зими, і це надихає.

Було-б помилкою приписувати собі якісь надзвичайні здібності, але я з дитинства любив шукати причинно-наслідкові зв'язки, це дуже добре тренує логіку, що дозволяє мені не бачити а прогнозувати на основі отриманих даних що буде в майбутньому, здається це називається аналітикою. Так, в мене немає профільної освіти аналітика, але чи заважає мені відсутність профільної освіти бути будівельником? музикантом? психологом? трохи айтішником? менеджером з продажів дистанційно через інтернет? всіма цими способами я потроху заробляв на протязі життя, здебільшого звичайно будівельником, але досвіду набув різного і вважаю що маю деякі аналітичні здібності, маю підстави скажімо так.

Знову чутно віддалені вибухи. Схоже на "виходи" в районі військової частини РЛЗ що на схід від міста. Тривожно трохи. Трави лишилося не так багато, може на тиждень. Мабуть багато курю, або здавалося що її було більше. А могло бути більше, тут теж якщо подивитись уважніше цікавий випадок. Дано: кущ коноплі два метри заввишки що росте біля дороги не дуже жвавої вулиці, але буквально 4-5 метрів від проїжджої частини. Нічим не огороджений, за двором, будинок біля якого це щастя після ремонту але нежилий, це видно. Серпень місяць. Внаслідок війни ця вулиця стала більш жвавою ніж зазвичай, багато городян не хочуть перетинатися з окупантами, а ті з головних вулиць вглиб особливо не суються. Кущ собі росте, зріє. Тоді я якраз працював в тому районі міста, і придивлявся за ним, чи ніхто точно його не "знайшов"? Однієї днини я виявив що у куща зникла верхня частина, хтось варварські відірвав "верхан". Що кущ "знайшли" стало зрозуміло. Мабуть не я один ще з весни за ним "приглядав". Тоді я й почав потроху зрізати найбільш "стиглі" гілки, бо де гарантія що він ще довго простоїть? І так потроху натягав собі те що й досі курю. Невідомому "брату по розуму": ну чувак, ну треба їй було ще хоч тижні зо два постояти, серйозно.

Зараз від того куща лишилося лише голе бадилля, але як його розібрали на запчастини це окремий вид мистецтва, це неписаний етикет між курцями марихуани, принаймні місцевими. Те що не належить нікому не має дістатися виключно тобі, і це крутий принцип, бо ніхто не став видирати кущ з корнем щоб потім вдома спокійно переробити, дозріти нормально йому не довелося, але він був розділений між людьми які одне-одного навіть не знають. Якщо це не дво(або кілька)сторонній прояв альтруїзму, то що це?

06.11.2022

Вчора ходив поповнити сінематографічний запас до Ігоря та Жені, там як зазвичай зустрів їх друга сім'ї Володимира на прізвисько Сивохо, і в розмові з ним якось не зміг я нормально відповісти чому у мене немає російської сім карти. Мовляв він взяв для роботи, та виявилось що інтернет не скінчується майже ні в кого з тих хто ними користується, качай собі скількі влізе тількі раз на місяць поповнюй. Я відбрехувався що і так без роботи сиджу, немає за що ту карту купити і поповнювати, і почалось...

-А чого ти без роботи? Вже все більш-менш устаканилося, можна-ж роботу в місті знайти.

-Можна, але я не хочу світитись в місті.

-А чого? Ти ж наче ніде в "політичних" двіжухах участі не приймаєш.

-Коли почалася війна приймав. Засвітився по повній де тількі можливо.

-І що воно тобі дало окрім геморою? Нічого? От тому я намагаюсь триматись від цього подалі, бо нічого хорошого з того вийти не може.

-Знав-би ти, Сивохо, скількі разів я себе питав нахуя я в це вляпався? Як є вже так є. Запізно метушитись.

Погано що я дійсно не можу відповісти собі на це питання зараз. Тоді мені здавалося що ми робимо потрібні і правильні речі, а тепер я вимушений жити чужою милісттю, бо боюся за своє життя. Хоча з іншого боку не втягни мене цей вир подій чи мав би я зараз про що писати? Мир з собою та відсутність докорів сумління то звичайно цікаво і весело, але реально на що я розраховував? Зараз мені всі мої вищеописані пригоди здаються купою собачого лайна. Робити щось заради когось і прислухаючись до свого сумління щоб тебе потім питали: "нахуя?", а ти не знав що відповісти? Здається я десь в житті проєбався, можливо навіть неодноразово.

Вчора в тікток зустрів ролик з якого дізнався що про нашу Тетяну Мудренко написали аж в Financial Times. Подали наче її стратили за проукраїнську позицію, про те що вона була наглухо безстрашною розвідницею ані слова. Хто її тількі не попереджав і не просив вести себе потихше, все дарма. Тепер героїзують. Вона гідна цього, і щоб шанували її пам'ять, але на мій погляд вона гідна ще й правди. А по правді цю людину виховав не Скадовськ, вона була з Дніпра, сюди вже переїхала "доживати", на пенсію. Є герої народжені і в нашому місті звичайно, декотрі навіть досі живі. Для ясності - себе я в той список не вношу. Віталій Бєліков наприклад, я його знав. Пішов на фронт ще в 2014 та загинув під Дебальцево. Влад Буравцов - на момент окупації Криму проходив строкову військову службу у ВМФ України, вийшов звідти зберегши вірність Україні та кілька років воював на сході, зараз здається теж в лавах ЗСУ. Дмитро Краснов - бойовий медик, 2 рази був добровольцем на сході, зараз теж в ЗСУ за контрактом. Мій двоюрідний брат, Максим Ємельянов - теж давно в ЗСУ на контракті, коли почалася війна був в нашому районі, ледь вибрався з оточення. Таких прикладів є, я навів тільки тих кого знаю особисто і хто згадався і то не всіх, тільки друзів та рідню.

Здається я знайшов справжню причину чому я робив те що робив. Мені не буде соромно дивитись в очі тим хто зараз воює за мене коли вони повернуться. Я не зрадив Україну, я не зрадив себе та свої принципи. Просто коли проходить час і ти не бачиш ніяких змін на краще то сумніви, "а чи правильно я зробив тоді?" гризуть дедалі більше, особливо коли люди відверто не розуміють чого ти не шукаєш роботу? чого не купуєш російську сімку? чого ти переживаєш та боїшся? Не розумієте? Значить і пояснювати марно, просто припиняю спілкування, бо це запитання латентних або відвертих ватників. За час війни я зібрав чимало таких "лакмусових папірців" якими можна виявити хто перед тобою, друг чи ворог.

Навіть якщо моя країна мені нічого і не дає, і не змогла захистити, принаймні вбити вона мене точно ніколи не намагалася на відміну від російської педерації. Тож вибір кого підтримувати самоочевидний.

Сьогодні ходив по продуктову допомогу до Дому Молитви, місцевої баптистської церкви. Вражень отримано. Відчув себе персонажем просто хретстоматійно-біблійної притчі.

Як невеличка передмова - минулого тижня я прийшов пізніше ніж треба як виявилось бо свої богослужіння вони нині за московським часом проводять, і в зв'язку з цим на мене банально не висточило, бо видали тоді 60 продуктових наборів.

Врахувавши свою помилку сьогодні я пішов на годину раніше, щоб ще встигнути новини почитати, пароль від їхнього wi-fi мається, і коли служба скінчилася я не став займати чергу першим, ті люди що пішли перші помітно більше потребували цієї допомоги ніж я. Тож дочекавшись коли черга з бажаючих більш-менш стабілізується та зменшиться я прилаштувався в її кінець.

Є в Біблії притча де скромність зображують чеснотою та винагороджують того хто її проявив, щось про чувака який не став кидатися займати кращі місця на застіллі, якого потім хазяїн запросив сісти поруч із ним. Ну думка зрозуміла більш менш на мій погляд. Те що було просто проявом людяності з мого боку кумедно співпало з тим як ця ситуація виглядала.

Річ в тім що першими за місцевими правилами отримують допомогу ті хто був від початку до кінця присутній на службі, і це ок, їхній дім їхні правила. Так от стоячи в черзі я чув не одну сварку про те хто має отримувати першим попереду, а потім вже після мене деякі з тих людей намагалися отримати допомогу повторно. Я не розумію як можна брати цей набір більше ніж раз на тиждень, там хоч скромно але з одного набору родина з 2х людей може до двох тижнів жити. Крупи, макарони, катопля, соняшникова олія, цукор всі прості продукти які довго зберігаються там присутні. Сам я брав цю допомогу чи то четвертий чи то п'ятий раз за час вторгнення. І на мене сьогодні не висточило овочів, ну картоплі, моркви, буряку, цибулі, такого роду овочів, а ще згадали що минулого разу мені нічого не дісталося, тож відгрузили просто подвійну порцію круп, цукру та олії. З точки зору вартості вантажу - я не засмучений, аж ніяк, Олеся теж, коли спитав на скільки нам приблизно цього висточить сказала що на місяць точно, а олії до наступного року взагалі. Тож в цьому випадку гріх жалітися, сходив вдало.

07.11.2022

Раніше мені здавалося що мені є що сказати світу та людям, а тепер я настільки "прєісполнілся" що без потреби більше ніколи не заведу бесіду з незнайомою людиною, хоч і зміг витравити наглухо з себе сором'язливість яка була мені притаманна з дитинства. Просто перестало бути цікаво з людьми. З більшісттю принаймні. Можливо це пройде колись і я відправлюся таки в турне по Європі для початку автостопом з гітарою та наметом. Бути відкритим до нових знайомств і можливостей доцільно, це якщо розмірковувати категоріями раціональності, але як-то виходить... Раціональність це моє друге ім'я, перше Ір.

Олеся зараз пішла з другої спроби взяти допомогу у окупантів на себе і бабу Надю, що мешкає по сусідству. Будуть якісь місцеві новини та плітки. Доречі те що я писав вище про переїзд до нас обласної окупаційної адміністрації не зовсім правда, більшість органів тут не затрималися, окрім мрео та пенсійного фонду ніхто не лишився, переїхали в Генічеськ. Попутнього вітру в сраку.

Автостопом по Європі. Взагалі я люблю подорожувати в теплу пору року іноді, так щоб на кілька днів туди де навіть зв'язку мобільного майже немає, не те що цивілізації. Останні роки це була Джарилгацька коса. Якось я шукав серед туристичного спорядження меблі для походів, а саме ліжко, бо спати на землі то таке собі, і фалломорфував з цін на то приладдя. Народився в мене тоді проект рюкзака-трансформера який розкладався-би в ліжко. Так, воно буде паралелепіпед з кишенями по формі, але об'ем і функціонал шикарний для довгих походів. Ввечері скидаєш рюкзак, ставиш палатку, заносиш в неї рюкзак, витягаєш речі, розкладаєш рюкзак у ліжко, і ховаєш речі під нього. Все, навіть в 2х місцевій малій палатці в тебе ще є простір щоб поставити якийсь розкладний стіл і готувати їжу наприклад якщо ззовні не дуже гарна погода.

Стало цікаво який об'єм буде мати це чудо при розмірах 55*80*30см, ліжко з нього має вийти 190*55*30см приблизно. Трохи більше 130 літрів. Кгрм... Чи то я помиляюся чи то туди буде можна помістити більше ніж можна унести. Треба зробити більш-менш зрозумілі креслення та долучити Ігоря Победінського, а хоч за долю від патенту якщо такого ще не вигадали. В будь якому випадку сам буду перевіряти тестовий зразок на функціонал, чи життєздатна та конструкція? В теорії життєздатна.

Я не жадібний до своїх ідей, а тільки радію коли їм знаходять застосування, не виключаю що навіть це не моя ідея хоча вона з'явилась в моїй голові (дивно звучить але як краще пояснити не знаю).

Якось ми з Победінськими дискутували на тему сонячних вітрил, чи доцільно в принципі їх використання та яка форма буде оптимальною. Якщо зображувати такі подорожі як в мультфільмі "Планета скарбів" то так, це шляпа, такої форми вітрила не життєздатні. Я тоді згадав сонячну піч і запропонував гіпотетичну ракету покрити "лускою" яка розкладалась-би в параболічні "вітрила". Ігор та Віка серйозно замислились, та признали що ідея має якийсь сенс з точки зору фізичних законів. Та взагалі то було так, в режимі брєдогенерування, по справжньому мені не дає спокою ідея perpetum mobile, цього разу хочу спробувати збудувати на неодимових магнітах, хоч і кажуть що неможливо, але раптом? Принаймні для себе збудувати станцію якщо прототип запрацює. Ціни на електроенергію то охуєнний мотиватор.

Не можна сказати що я прям винахідник від бога, просто лінь + інтелект = бажання оптимізувати все що можливо з метою спростити собі життя. Якщо ідея в нагоді іншим - будь ласка, користуйтеся на здоров'я. Інтелектуальна власність то дуже цікаве питання, але я її далеко не завжди признаю, тож привласнювати ідеї не оформлені в патент - то маячня. Якщо ви припустимо це прочитали, надихнулись і продали Ілону Маску патент на сонячні вітрила які ви розробили самотужки - ви молодець.

Ідея це ефірна а не матеріальна річ, ідеї можуть жити набагато довше за своїх носіїв, а можуть помирати не встигнувши народитись. Це може здатись дивним, але чи можна рахувати ідеї які з'являються в моїй голові своїми іноді не знаю. Різних дивних "збігів" за життя надивився.

09.11.2022

Не знав чим продовжувати оповідання, аж сьогодні мені підкинули (нагадали) один сюжет. Олеся пішла занести гарбуза дальним родичам скажімо так, і напоролася на невеличкий шкандаль. Надія Подпрядова якій вона його відносила є тещею її брата Михайла, і дуже яро релігійною людиною. Треба їй було ляпнути про "моліться за ворогів своїх", Олеську це зачепило, потім ще "за рідних треба теж молитися, ти за Мішу молишся?" Тут вже її реально вкурвило, який він мені, каже, рідний? І понеслася пизда по горбах.

Я навмисно обходив тему того як я став саме майстром з оздоблення. Пропрацювавши з Михайлом близько дев'яти років розійшлись ми при не дуже гарних обставинах які він (Михайло) старанно створював. Всі ці роки я був помічником, але заробляли ми приблизно однаково, бо амортизаційні видатки (бензин, інструмент, тощо) були цілком на ньому. За рівного майстра він мене визнав лише наприкінці нашого співробітництва.

Перший серйозний конфлікт в нас стався в підмосков'ї, коли я намагався йому довести що "подай мені яку небудь хуйню" то не дуже адекватне прохання про допомогу, яке я не завжди можу зрозуміти, і окрім нього на Землі більше 7ккк людей, і те що він не може нормально формулювати свої думки то в першу чергу його проблема. Він уперся рогом що "кому треба той зрозуміє". Таке цабе. Тоді він після кількох місяців роботи на самоті визнав свою помилку, вибачився, і я знову став робити з ним.

Другий конфлікт у нас стався кілька років згодом, він відпочатку не став слухати ні мене ні Володю (свого старшого брата), і вхопився за об'єкт який краще не починати в жовнті місяці. Край міста, степ, вітри, 60 метрів квадратних рельєфної плитки 25*12,5 см на цоколь. Це не рахуючи ганку. Замовнику не горіло, міг почекати і до весни, але ні, бля, як завжди Мішаня робить "гоп, гей, побігли", а потім сидить і потилицю чухає, а чому хуйня вийшла? Крім плитки треба було створити ганок, вилили там йобаний пєпєлац з бетону. Тодішній замовник, Сергій Філенко, завжди якісь цікаві ідеї з дизайну придумував, але платив не торгуючись і вчасно. Коротше ми там встрягли як і очікувалося. Тоді ми робили ще на одному об'єкті, і я благав прям, Міш, ну не треба, ми зараз під дахом, йдуть холоди, ну не горить Сергію, давай не будем мерзнути і до весни не кваплячись нормально доробимо цю хату, а тоді навесні по теплу нормально візьмемося за той цоколь, га? У відповідь, та нє, та ти шо, там роботи на 3-4 тижні, а грошей нормально вийде, та давай...

Якось ми дійшли консенсусу що мені та плитка на вітру не цікава, і краще я залишусь доробляти свій фронт на хаті на якій ми є, бо там ми вже півроку були, і ремонт втомив бабусю що там і мешкала страшенно. Бабуся розуміла що як ми підем на ту плитку то хуй його зна коли ми повернемось, і теж була проти, їй хотілося скорішого скінчення такого кошмару як "ремонт". А так і робота потроху рухатись буде, і він свого не упустить, і я не буду мерзнути як і хтів. Нічого не віщувало біди як то кажуть, але пройшло 3 тижні, вже листопад, і до Мішані починає доходити що до морозів він не встигає. Ай-яй-яй, Дімон, памагі, без тебе не справляємось, і т.д. Словами "а я казав" мій стан не передати. А кидати на півдорозі то-ж є хуйня, тому впрягаюся. І нас стає четверо: я, Міша, Володя, і Паша (мій давній приятель якого покликали як підсобного робітника).

Деякий час все йде добре, обов'язки розділені, конвейер налагоджено, і в мене з'являється надія що ми впораємось до кінця першої декади грудня. "Нєдолго музика іграла, нєдолго фраєр танцевал". Як я казав вище - наші вітри доволі неприємне явище, ми потроху грілись алкоголем. Спочатку це була кава з добрим відсотком коньяку, а потім взагалі горілка. Я теж пив на роботі. В своє виправдання можу сказати тільки що пиздець як холодно було, в невеликій кількості алкоголь дійсно рятує, але виключно в невеликій, собі я не дозволяв більше ніж 2гр горілки на 1 кг "живої ваги", тобто не більше 150 грам. Володя теж тоді пив доволі стримано, а от Міша і Паша почали прикладатися добре. І одного вечора вони такі вже "теплі" їхали додому після роботи по антонівській трасі, вдвох на скутері тестя Мішані, хто був за рулем здогадатись неважко. Так от, то єбанько в цілях конспірації, не інакше, не стало вмикати світло щоб їх не побачив випадковий ДАЇшник, мабуть з тією-ж метою натягло темні окуляри, і з пасажиром на всьому ходу в'єбалося в бетонне кільце на в'їзді в місто. Мишенятко бігло, впало, розтовкло собі єбало. Завіса.

Ніхто не помер, навіть в лікарню не потрапив. Але вибиті сустави, зламані ребра, тріснувша рука у Міші, пошкодене коліно у Паші, коротше як робітники вони вибули з лав. А ми з Вовчиком охуївші це все доробляли, бо Міша зовсім не робітник, а Паша більше напаскудив коли вийшов, хоч скоріш за все і ненавмисне, але напаскудив. Він мав розмивати затирку для швів, і не лишати її в заглибленнях плитки, поки з'ясувалося що він хуйово розмив та затирка вмерла на плитці, і не змивалася ніякими засобами, ні електролітом, ні лугом, нічим. Я йобаних три тижні повзав по тому цоколю з лезом канцелярського ножа щоб придати цій роботі хоч відносно людський вид. А Міша ще й намагався мене зробити в цій хуйні винуватим, типу а шо-ж ти не перевірив як Паша миє? А як? Хто займався плиткою той розуміє яка маячня той закид.

Після цього я припинив співробітництво з цим персонажем, але весною наступного року він попросив допомогти йому з переїздом в Черкаську область, село В'язівок, каже просто погрузити-розгрузити речі і може тиждень-другий допомогти з хоча-б якимось облаштуванням жилих умов. Я погодився, бо нас багато зв'язувало, ми були не просто напарниками, ми були друзями, і тоді я ще вважав його своїм другом.

Як воно було переказувати ліньки, але вирвався я звідти через місяць, заплатив він мені за цей місяць аж 900 грн, що навіть на ті часи було смішно. Мовляв я тебе кормив-поїв, от і заплатив не так багато. Після цього я з ним розпрощався остаточно і не підтримував ніяких контактів, аж пройшло кілька років і воно знов спливає, типу Серьога (Філенко) купив 3 квартири в новобуді в Одессі на Аркадії, треба твоя допомога, будеш класти плитку по 200 грн/м2? Це була нормальна ціна за плитку для нашого міста тоді, але не для Одесси, але я прикинув об'єми і вирішив що можна спробувати. Вліз в кредит (який і по сьогодні не можу віддати), купив інструмент деякий, і поїхав.

От що я вам скажу про новобуд: навіть якщо це єбанічєскі крутий новий ж/к в дорогущому елітному районі міста, то це аж ніяк не означає що на вас там будуть чекати рівні стіни які не доведеться штукатурити, бо перепад 5-7 см по стіні в 6 метрів завдовшки то є хуйня, і хто вам скаже зворотнє - не вірте. Коротше до плитки там ще штукатурки було як до Пекіна рачки.

Коли я приїхав то Мішу я взагалі на об'єкті не застав, він поїхав додому "на вихідні", стрітив мене Паша (інший мій знайомий, сам я з ним робити не хотів більше, от і "сватав" на поміч аби кого), та страшний срач.

Дано 3 квартири в одному комплексі, ну можна-ж якось організувати хоч в одній більш-менш жилі умови? Хуй там. Я добрий тиждень свого часу вбив тількі на створення яких-ніяких умов щоб було де поїсти приготувати, помитися, відпочити за ноутбуком котрий я привіз, тощо. В процессі цього допоміг закінчити Паші демонтажні роботи (Сергій задумав перепланування), і нарешті дочекався Мішу з "вихідних".

Першою розмовою я намагався прояснити фінансові питання, але Мішаня відбувся словами: "та чого ти, скількі разом працювали, не ображу", забігаючи наперед - образив, смертельно сцуко образив, і мені вартувало зусиль не натовкти йому їбало коли я збирався додому. Я тоді з нього ледь вигриз 60 грн/м2 штукатурки, а це ціна за якою я рік до того ВІЗУАЛЬНО рівну, без правил по стінах робив штукатурку у Скадовську, а там під 0, з допусками 1 мм/м. Мішаня хотів мені за це платити 40 грн/м2. Тоді він з мене за їжу теж добре зрізав, тож я перейшов на харчування пластівцями і ще 2 тижні робив щоб хоч трохи перекрити комуналку вдома, та щоб взагалі було за що добратися.

Від життя на будівництві від пилу в мене тоді слизиста носа перетворилася на суцільну рану, що теж не сприяло бажанню продовжувати робити там, тож я передав естафету Володі, попередив його що Мішаня чудить все кудрявіше, і поїхав додому.

На цьому-би і завершити цю історію, але якось після цих подій я перетнувся з Сергієм Філенко, той був дуже невдоволений Мішанею, і врешті-решт вигнав його за пиятику та бокопорство. А Олесі тепер його теща розповідає як я його бідолашного образив. Це просто пиздець, за 40 років дяді, а в його досі "лавиця винувата".

А взагалі хуй з ним, сподіваюсь що більше ніколи з ним не перетнусь, принаймні за власним бажанням спілкуватися їбав би я аж звідси. Зайвий приклад того що родичі не обов'язково рідні.

Сходив почитав новини, радію. Офіційно Шойгу дав наказ залишити правобережну частину Херсонської області, а де факто вже кілька днів через дамбу Каховської ГЕС йдуть колони з награбованим, так що це вже більше схоже на правду. На фоні цього зсунення лінії фронту на нашому напрямку і звільнення Снігурівки виглядає більш ніж обнадійливо, і вишенькою на торті хороших новин - смерть Стремоусова. За деякою інфою Сальдо записав своє звернення про його смерть за годину до того як сталася аварія, щось ду-уже дивно все це виглядає. А! Ще МЗС росії заявило що готово до перемовин "без будь-яких попередніх умов", а шо з єблом? А де "денацифікація"? А про що ви з наркоманами та нацистами говорити зібралися? Нового дилера шукаєте? Завдяки санкціям вже нормальних "речовин" не дістати? Не дуже здивуюсь якщо протягом тижня пуйло "раптово сконає за загадкових обставин". Так-би цього хотілося, не передати.

Читати новини на вулиці стає все неприємніше, але краще так ніж стикатися з "родичами". Я готовий терпіти цей дискомфорт аби не бути зайвий раз чимось зобов'язаний тим від кого мене верне, пароль дали колись, і дякую. Чи не єдина людина з моїх рідних до кого я відчуваю щось більш-менш схоже на родинні почуття - це моя старша сестра Тетяна, але вона зараз в Києві, тож піти до когось з рідних в гості- не варіант. Друзям набридати теж не хочеться, тож останнім часом просто під вікнами однієї з численних Олесиних сестер ловимо мережу, аби не вислуховувати нічиїх непрошених порад та дурних запитань типу "а чим ви зараз займаєтесь?", "а чому Діма не працює?", "а на що ви живете?". Не знаю, ви не з нудьги питаєте, вам реально не похуй? А, то ви хочете розповісти як мені жити треба? Ідіть нахуй. Якось так.

10.11.2022

Все частіше в медійному просторі останнім часом я стрічаю питання типу: "Ну припустимо біс з ним, кріпацтвом, ліквідацією Запорізької Січі, та більш ранніми історичними епізодами, як ми їм Голодомор простили? Менше ста років пройшло, тількі нещодавно останні свідки цієї хуйні жили серед нас, як ми це забули?" Не забули. В мене є гіпотеза чому сталося саме так як сталося.

Після Голодомору та Розстріляного Відродження була війна. Велика страшна війна яка прокотилась через усі наші землі двічі. І з росіянами ми в цій війні здебільшого були на одному боці. Так вийшло, ідеї ОУН та УПА не дуже широко розійшлися, і перемога в цій війні примирила наші народи, ніхто намагався не підіймати "незручних" тем, і так і жили передаючі історію "усним фольклором" без винесення в медійний простір. З роками історію переписали, нарративи змінили, від критичного мислення намагаються відразити. Тепер маємо деяких правнуків тих хто пережив Голодомор і каже що все не так однозначно. Тепер все однозначно. Я раніше дивувався як можна бачити світ виключно біполярним (добро-зло), тепер розумію як воно. "Завдяки" цій війні московитам кожне лико в рядок ставлять за всі минулі віки, тут я погоджусь з Арестовичем, це дійсно війна ще й за спадкоємство Давньої Русі, яка як я вже казав вище була Київською, а ніхуя не московькою, андрофаги бля.

Втім там де я народився і виріс була окрема держава в ті прадавні часи, Скіфія, північний сусід Кімерії, а наше містечко виросло з якогось рибальського поселення між цими країнами. Якщо розібратися то і настрої тут завжди були сепаратичні але не в сенсі відокремитися, а як самоідентифікація в історичному контексті. Ті хто тут народився зазвичай знають багато про історію цих земель, дехто навіть не шкодує часу і здоров'я дихаючи пилом в архівах та пише історичні книжки, як наприклад Олег Лиховид, викладача з нього не вийшло, може історик виявиться кращий. (Коли я вчився в технікумі він викладав нам агрохімію та хімію, так собі викладав)

Я розумію що то справи давно минувших сивих віків, а народився і виріс я в державі під назвою Україна, і ідентифікую себе як українця, але зі скіфським корінням. За ментальністтю ті кочівники мені близькі. Цікавий факт, навіть війська Римської імперії не змогли підкорити ці землі тоді, бо піхотою ганятися по степу за кочівниками то таке собі задоволення, тим паче що регулярно їх кошмарила легка кіннота яка обстрілювала отруєними гадючою отрутою стрілами. Як прийшли так і пішли загалом. Такі тут люди жили завжди, "чужого не треба, а своє не віддам".

Сьогодні навечір новини ще цікавіші. Росіянам не дуже вірять що вони покидають позиції бо досі точаться бої. Фронт в напрямку від Миколаєва до Херсону зсунувся відчутно, якщо вчора була новина про звільнення Снігурівки (Миколаївська область), то сьогодні о другій половині дня з'явились новини про звільнення Киселівки, а далі на південь по цій трасі зовсім поруч вже легендарна Чорнобаївка та Херсон. За добу можна сказати, це неімовірно. Якщо завтра я дізнаюся що Каховська ГЕС під повним вогневим контролем ЗСУ це буде означати що до деокупації Скадовську лишилося зовсім трохи. Невже доживу до звільнення? Для початку це буде добре.

11.11.2022

Ця дата увійде в підручники новітньої історії України. Херсон звільнено. Офіційно про це заявили о 15:30. На правому березі Дніпра ще залишаються ділянки "сірої зони", але Берислав теж під контролем ЗСУ, а Антонівський міст зруйновано, тож ті хто з окупантів не встиг вийти залишилися в пастці. МО РФ заявило що відвело всіх, тож хто лишився позбавились навіть статусу солдата тої армії за їхньою логікою, знову приклад "нєбросанія своїх". Якщо описати те що я відчуваю зараз одним словом - я в ахуї, в глибокому ахуї. Цей наступ іде не швидко, а блискавично. Так, на нас ще чекають новини про жертв цих уродів які обов'язково з'являться, бо всюди де були рашисти вони сіють смерть та жах. Не в тому сенсі що вони такі великі, могутні та жахливі, просто коли ти сам на сам з ордою - це страшно, які-б сталеві нерви в тебе не були.

Коли йшли читати новини ввечері то дивна тиша була навкруги, автівки майже не їздили, на вулицях здебільшого місцеві бабулькі які вийшли на вечірній променад, та вигуляти своїх собачок. Незнайомих облич сьогодні майже не видно.

Взагалі я якось останніми днями відчуваю себе так, наче вихожу з анабіозу в якому перебував майже півроку. Коли нас звільнять я першим ділом буду намагатися знайти застосування собі, відпустка була дуже довгою.

У Победінських на мене теж були якісь плани, вони хочуть відкрити будівельну фірму і кажуть що їм потрібна людина яка має мої навички та кому вони можуть довіряти, Віка навіть придумала посаду для мене, Object Manager, хоча функціонально це називається прораб, можливо з більш широкими обов'язками. Це було-б непогано, бо мені вже не 20 років, а здоров'я будівництво не додає.

Навіть якщо ті їхні плани виявляться пшиком - в мене є свій. Людина з моїм почуттям гумору завжди має мати запасний план, а краще кілька. Якийсь та й спрацює за теорією великих чисел.

Ця війна добре жмихнула мою психіку, але принаймні я більше не страждаю на депресію і знову починаю відчувати смак до життя, тож в плані ментального здоров'я зміни скоріше на краще, але це суб'єктивно, бо для оточуючих я став ще більш неприємною людиною як мені здається. Втім час все покаже та розставить по місцях.

Скадовськ сьогодні тихо святкує та радіє за Херсон. Ясно що кучкуватися на вулицях ще небезпечно, але кухні вже гудуть. З яким нетерпінням ми чекаємо важко описати. Порівняти я можу хіба що з тим як в дитинстві чекаєш новорічних подарунків, і хочеться щоб скоріше настало завтра, але коли лягаєш спати то не можеш стулити очей від хвилювання та приємного передчуття. Приблизно так я себе відчуваю останніми днями, особливо коли йду читати новини.

12.11.2022

Напевно не я один бачу останнім часом цікаву тенденцію, ті хто раніше не вірив що конфлікт не "замерзне" тепер змінили риторику на "я завжди вірив у ЗСУ", ага, "з дитинства за NaVi", дотери зрозуміють жарт. Перевзуваються в повітрі, акробати хуєві. Втім це здебільшого інертна людська маса, персонажі які як той старий з "Весілля в Малинівці" які перевдягають шапку на потрібну в даний момент. І не засуджував-би я таких мабуть, якби не стикався з цим явищем особисто. За тих хто коливається треба боротися бо відсотково їх більше вього? (при схемі 20% "за", 20% "проти" - "не визначилися" зазвичай 60%) Згадується ще одна цікава теза: 20% людей роблять 80% роботи, 80% думають що вони входять у ті 20%. Я не кажу що всіх хто не вірив треба розстріляти, посадити, лінчувати, абощо, ні. Але "єслі долго колєбаться можно всєх заколєбать". Заколебали.

Хоча випадки є різні, дехто з моїх знайомих чекає і підтримує ЗСУ, але не вірить що нас найближчим часом звільнять, що теж виглядає трохи дивно, як "вірую, але допоможи мені з моїм зневіренням".

В будь якому випадку всіх хто не вірив та сумнівався не можна буде відрізнити від інших радіючих приходу ЗСУ та святкуючих звільнення. Та й чи потрібно? Знову ділити людей на "ягнят та козлів"? В пизду. Кожен за себе буде відповідати.

Сам я якщо чесно не хочу приймати участь у масовому святкуванні, і по можливості буду намагатися цього уникнути, але якщо пиятики не минути то її треба очолити, як то кажуть. Дехто може не зрозуміти моїх мотивів і прийняти то за неповагу або образитися, але я просто не люблю таких "масових гулянь", ніколи не любив. Мені більш до душі бути в невеличкому колі тих від кого я не чекаю неприємних несподіванок, або принаймні добре знаю що можна очікувати від цих людей.

Сьогодні відправлю чергове оновлення цього щоденника на волю. Для мене це свого роду check-point, лише з тою різницею що мої думки та ідеї здатні існувати і без мене, принаймні моє "тире між датами" стане довше на якусь кількість символів. Хоча якщо замислитися то більшість мемуарів учасників або переживших другу світову війну зараз накопичують пил, популярним жанром то не назвеш, екзотика для цікавих та вузьких спеціалістів, як казав один персонаж. Та й взагалі здається мені що документаліст з мене хуйовий, ця писанина більше схожа на художнє оповідання мабуть.

Кожен прагне безсмерття, хтось продовжує жити в своїх нащадках, а я волію залишитися в інфополі. В цьому сенсі я ближче до трансгуманістів. Тіло зношується, його смерть неминуча, але чи обов'язково згасати свідомості? Можливо я і не доживу до того як це перестане бути науковою фантастикою, але дуже хочеться.

13.11.2022

Ейфорія від звільнення Херсону потроху згасає. Взагалі війна зробила мене більш черствим та навчила не розтрачувати емоції. Ні, я радію і буду радіти за правобережжя, але пік вражень від цього вже минув. Втім дещо це мені дало, тепер я набагато спокійніше себе відчуваю, бо якщо раніше окупанти ще шукали тут тих хто досі активно підтримує Україну, то тепер їм точно не до мене та мені подібних, тепер знаходячись вдома я майже спокійний. На вулицях іноді буває тривожно, бо там і поліція їхня, і скотовозки (тентовані УРАЛи здебільшого) часом їздять, а людина з мобільним в руках то для них тригер, але чутно і видно їх здалеку, тож розминутися великої проблеми немає.

За деякими прогнозами наше місто звільнять до кінця року. Хотілося-б.

Вчора був у свого доброго приятеля, Сергія Шкіля, що мешкає на іншому боці мого кварталу можна сказати, він розповів цікаві речі. Мовляв його якийсь знайомий має авторефрежиратор, і возить дохлу русню на наше нове кладовище, де її заривають в братські могили. Хто його зна, перевіряти поки не хочеться, тим паче що на фоні цього новина яку десь дізналася дружина про кілька трупів знайдених в тій-же локації просто загорнутих у коври і покинутих не додає бажання гуляти туди особисто.

А ще цікава тенденція склалася в нашому місті, якщо раніше будівельників тут було більше ніж роботи що малась, то зараз внаслідок того що багато з лишившихся пооформлювали собі рашкінські допомоги та пенсії у них з'явилися "вільні гроші" які вони намагаються вкласти в ремонти. Понакупляли будматеріалів і шукають хто-б їм зробив те що вони хочуть. Сергій як і я будівельник, але робить за дещо меншими цінами, так от навіть він не хоче йти робити до таких персонажів, бо мало того що намагаються платити погодинно, а не від виработки так ще й смішну ціну за його час пропонували 50 грн/год. Нехай роблять самі каже, і я згоден.

А ще я прекрасно знаю людську природу і що жадібність зазвичай не має меж. Хто завадить таким персонажам закласти тебе оркам щоб не платити за твою роботу? Правильно, ніхто. Сергій як і я бідує, але в нас навіть в думках не було звертатися по допомогу до тих уродів, а тепер робити на тих хто нужденними прикинувся і намагається на тобі нажитися? В пизду. Хай сидять на своїх будматеріалах до скону. Наш час ще не прийшов, відбудовувати доведеться багато, роботи висточить на всіх.

15.11.2022

Ще позавчора я не знав чим продовжувати оповідання, а тепер не знаю з чого почати це продовження. Подій сталося.

По перше позавчора до нас прилетіло, ну не зовсім прям в місто а на ферму неподалік де базувалися окупанти, як виявилось згодом. Це було 13.11.2022 о 14:30, шість вибухів, чутно було ду-уже добре при тому що це приблизно 6-7 км від моєї хати. Спочтку в чатах були різні гіпотези, хто казав ппо, хто казав щось збили, але я думаю що ті люди русняві місцеві новини читають просто, звідки ще такі нарративи?

В той день коли звільнили Херсон нас запросили зайти до них Балонови Андрій та Уляна. Уляна - сестра Олесі. І не хочу писати про них, але вважаю що та розмова яка сталася тоді між нами з Андрієм буде гарною іллюстрацією пиздецю в голові у цього персонажа. Я з ним давно в контрах, але з інших причин, по роботі теж не зійшлися.

Ну запросили і запросили, запропонували вина, святкують звільнення Херсона, люди як люди здавалося-б. Від вина ми відмовились, попросили кави, нам не відмовили. Але скуштувати вина довелося, бо не відставали. Як виявилось за пару днів- вони нещодавно пренесли якийсь вірус, але нам тоді про це не сказали.

Так от, все почалось з того що я з Андрієм поділився що мій давній друг, Вадим Морошан, прийняв присягу сьогодні або днями, принаймні фото я отримав перед тим як до них зайти. Реакція Балонова мене поставила просто в ступор.

-Він здохнути хоче?

-Чого відразу обов'язково "здохнути"?

-Ну ти ж розумієш що ті хто були на фронті і воювали більше не будуть нормальними людьми?

-Я розумію що ПТСР у доброї половини країни тепер, мій батько приймав участь у конфлікті на о. Даманський, так що я добре розумію що це таке.

-Їх треба буде прибрати 90% щоб суспільство стало нормальним, бо вони-ж тепер психами стали...

-В сенсі "прибрати"? -перебиваю я його.

-В прямому сенсі.

-Я з тобою не згоден, за статистикою...

-Хуйня твоя статистика,- тепер вже він перебиває мене.

Він щось говорить далі, але я не слухаю, дякую за кофе, за гостинність, і збираюсь. Їбав я ваші іменини, давайте шляпу і пальто. Я не хочу зараз займатись "гостроумністю сходів" як то кажуть, але дискутувати з ним реально неможливо. Не можу з такими спілкуватися. А за 2 дні нас звалив вірус, хоча сьогодні вже наче краще, але вчора це був кошмар, мій ніс перетворився на водоспад, а витирати його довелося туалетним папером з Криму у якого була текстура наждачного паперу і назва "Ніжність". Ніжність, сука, от вміють в іронію. Нагадую, про те що вони перехворіли тільки - анічичирк.

Вчора вдень було тихо, ми собі просто страждали від хворі що підчепили, та намагалися лікуватися, чи принаймні полегшити симптоми. Із подій - заїжджала Соня, дала Олесі грошей і попросила будь яку робочу українську сімку. Ми їй не відмовили, в мене як раз була карта life яку мені Победінські дали ще на початку війни, конспіративна. Її і віддав, а ввечері про це повідомив власникам карти. Виявляється Соня 16.11 збирається їхати з міста з дитиною, та чи з Сіренком своїм я не в курсі. Це дуже цікавий знак.

А рівно опівночі я прокинувся від вибухів поближче ніж та ферма, наче в центрі міста щось їбашило, або навіть ще ближче, в нас ледь вікна не повилітали. Потім ще подалі через години три були вибухи на північ від міста.

Сьогодні зранку Олеся ходила скупитися і цікава новина, раніше курс був 1грн/1,25руб то тепер 0,6грн/руб. Люди його перестають потроху брати, а окупанти ще не пішли, це теж ду-уже цікаво. Здається події ще не скінчили своє розгортання, це ще не пауза і не уповільнення.

16.11.2022

Їбашило таки ближче ніж в центрі, буквально в кількох кварталах від нас виявляється, пансіонат "Південний" де базувались окупанти, судячи з короткого ролику від русні прилетіло добре, головний корпус всьо, відновленню не підлягає. Моя повага ЗСУ, так ювелірно уразити ворожий об'єкт оточений жилими хатами - це щось. Так, в деяких хатах повиносило шибки вибуховою хвилею, але для будинків через дорогу то мінімальні пошкодження я вважаю.

Русня звичайно в своєму сюжеті подала це як обстріл мирних жителів, але я сам бачив біля воріт того пансіонату солдатню, і дружина бачила. Якщо у когось настільки відсутній інстинкт самозбереження щоб жити з окупантами в одному місці за своєю волею - туди їм і дорога, Дарвін таким жити не велів.

За лівий берег багато чуток, чи то дехто намагається ловити хайп просто, чи не дотримується інформаційної тиші, про яку просять ЗСУ, але зрозуміло що наші хлопці вже повним ходом кошмарять окупантів і тут.

Дивно спостерігати як люди старанно намагаються не помічати війну. Можливо це захисна реакція психіки, але всі кого я бачу на вулицях старанно роблять вигляд "нічого такого не робиться, ми просто живемо тут".

Вранці з походом до магазину я вирішив і новини попутньо проглянути, новини цікаві. Масований ракетний обстріл всієї території України вночі, і одна російська ракета впала на території Польщі. І начебто уламки однієї української ракети ППО знайшли. Робоча гіпотеза: наше ППО збило російську ракету яка була спрямована на Польщу свідомо чи внаслідок помилки, обидві впали приблизно в 7 км від кордону з Україною. За деякими даними загинуло двоє людей.

Польща - член ЄС та НАТО. Дуже цікаво, чи буде реакція? Наразі проводяться наради та консультації, і це добре, але чи буде щось крім "вираження глибокого занепокоєння"? Скоріш за все посилять поставки зброї Україні, Захід звичайно допомагає, але довго "прокидався", це дуже інертна бюрократична машина, радикальних змін швидко там відбутись не може.

Ще вночі знову прилітало по району та області, точково б'ють окупантів. Один приліт в Михайлівці якщо не помиляюсь, і в Каланчак Бавовнятко завітало.

В магазинах (принаймні в тих що ми скупляємось) курс рубля ще не змінився, але решту дають вже частково гривнями. Фермери які привозять продукцію ставлять адекватні ціни для України в гривнях, а от рубль беруть по курсу 0,6 грн/руб, і то кажуть що не знають що з тими рублями потім робити.

Якщо вірити новинам то частково окупанти тікати починають з нашого району, з кожним днем все цікавіше жити що не кажи, якби тількі не клятий вірус. Але то нічого, потроху відходимо вже.

А зараз я волію поговорити про русню. Що воно таке і чому воно саме таке на мій погляд. Ці слова не істина в останній інстанції, просто найбільш логічно виглядаюча гіпотеза на авторство якої я навіть не перетендую.

Людське суспільство розвивалося від племінного строю до диктатур, демократій, монархій і т.д., від простого до складного, і це ок і це норм. Русня якимсь чином зберегла племінний стрій успішно мімікруючи то під монархію, то під соціалізм, то під (прости господи) демократію.

На чому ця гіпотеза базується? В будь якому племені є дві головні постаті - вождь та шаман. Дуже схоже на цар (президент) та патріарх по ролях. В радянскі часи з релігією боролися, роль шамана дісталася "культурі" а вожді нікуди не дівалися, Леніна так і звали не приховуючись, про Джугашвілі взагалі мовчу, куди там Північно Кореїським Инам, ото був культ особистості. Ну чи не плем'я? Ментальність і цінності первісної людини, це ж заповідник просто.

Чи буде нормальна сучасна людина пишатися таким минулим яке має сучасна росія? Нормальні мабуть витягли-б звідти хоч пару корисних уроків, і як мінімум не стрибали-б по тих-же граблях. Обгортки міняються, суть лишається незмінною - мокша це болотна хтонь, прадавня первісна хтонь в найгіршому сенсі цього слова.

Ще одна подібність рузьких до первісного племені - вони вбивають вождя якщо той не виправдовує їхніх очікувань або терпить невдачу. Бункерна моль нажаль це розуміє, чудово розуміє, тому і палаци-бункери, воно виросло в такому середовищі де нікому не можна довіряти, тепер у діда на цьому грунті фляга зовсім свистанула.

А їхня "нєтлєнная классіка"? Змалечку я дуже люблю читати, але такий предмет як "російська література" я терпіти не міг. Зарубіжну літературу обожнював, Україньку літературу любив, а потім після п'ятого здається класу в нас об'єднали зарубіжну і російську, окремого предмета такого не стало. Так от, про їхні "нєтлєнки" я погоджусь з NoizeMC- "шлаквашаклассика". Все там побудовано на стражданні, абсолютно, сука, все. Страждає герой, страждає автор, і ти читаючи це теж страждаєш бо як таке сука взагалі писати можна? Яке нахуй "очищення стражданням", Льово? Твар ти тремтяча, Федю. Сховайся в утесах, Максиме.

А їхня героїзація мучеників і створення штучних героїчних постатей доволі сумнівного змісту? Павлік Морозов наприклад, або Корчагін? А чи існував взагалі Александр Матросов? При цьому всьому вони на кожному кроці кричать які вони складні і неосяжні, що у них є "вєлікая русская ідєя", і не можуть її нікому пояснити бо самі не розуміють ані її ані свого примітивізму. Знаєте що таке національна руська ідея? І ні, це навіть не бабки та халява, це героїчно об когось вбитись а на шляху до того страждати, страждати, і ще раз страждати. Бо так звелів ВОЖДЬ. А шаман піддакне що "всіляка влада є від Бога", ага.

Хтось може сказати що я русофоб і "агалтєлий бендеровєц", але нажаль я етнічно наполовину росіянин який виріс спостерігаючи все про що каже на власні очі. Тому я і казав що добре що моя мати не дожила до цього, вона була з Орловської області родом, але начебто не дуже підтримувала зв'язок з тими хто лишився там.

Тим не менш сучасне мистецтво в росії місцями не було безнадійним, але знову-ж таки, "твоё слово свободно пока тебе за него не платят, пока оно не на ТВ и не в печати", я захоплювався деякими виконавцями звідти, ніде правди діти. Але не тепер.

19.11.2022

Нарешті я відчуваю що одужую. Балонови кажуть що не хворіли, можливо і не від них підхопили цю погань, хто зна. Польща розглядає вищезгаданий інцидент з ракетою як нещасний випадок, а не як напад. Я чудово розумію що нікому не хочеться воювати, бо війна це хуйня з якого боку не глянь, хто каже зворотнє той пішов нахуй. Можна звичайно спробувати заперечити що війна це один з рушіїв прогресу, але якщо замислитися то скільки людей які могли-б вигадати щось корисне для людства загинули у війнах так і не зробивши цього? Так собі аргумент звичайно, але як казав Сулейман ібн Дауд (мир з ними обома): "живому псу краще ніж мертвому леву". Поки ти живий є надія, можуть з'явитися і якісь можливості щось змініти на краще, мерцям таке вже не світить.

Щоб я міг жити зараз гинуть мої співвітчизники. Так було незліченну кількість разів протягом історії, і я лише чергова ланка цього ланцюга. Сподіваюсь що ті хто буде після мене будуть кращими ніж я.

Гучних новин поки немає, хіба тепер новий "серіал" від авторів "Чорнобаївки"- "Чаплинка". Їбашать там русню регулярно, як кажуть дотери - по кд.

Читаю "Скадовський чатик" в тг, і іноді прям важко стриматись щоб не встрягти в якийсь срач котрі там трапляються доволі регулярно. Сьогодні якийсь "умнік" написав що ті хто захотів лишитися тепер "сичать" на тих хто виїхав. На мій погляд це не просто несправедливо, а з точністтю до навпаки. Я сам "провів" звідси сестру (Тетяну), Победінських, Дубіковських, та ще багато кому побажав доброї дороги, і жодного разу не дорікнув їм за те що вони покинули місто. Та я навіть мера за це не хуєсосив, хіба що виказав своє нерозуміння чим він "керує" зі Львова. А от в свій бік чув закиди в дусі верещучки та арестовича неодноразво. А тепер, сука, "сичить" хтось на них. Я такий не один, прикладів є.

Таке враження що майже всі хто виїхав знають як нам (тим хто лишився в окупації) краще жити та робити, і часто-густо роздають непрохані поради. Зі всіма такими я вже посварився. Одиниці допомагають матеріально і просто просять протриматися, завдяки цим одиницям ми живі. Таня Метельська, Дмитро Краснов, Настя Мигаль, Таня Соколовська, - ми вдячні вам за вашу підтримку, може ви думаєте що робите для нас недостатньо, але це не так, кожна гривня отримана від вас це можливість прожити ще якийсь час, зараз ви даруєте нам життя.

Останнім часом все частіше замислююся на тему "чого я очікую від звільнення нашого міста?". Нічого ж не буде "як раніше". Нажаль і в покарання тих хто тут радів русні та ходив з аквафрешами не дуже віриться. Ну можливо закриють всяких швайків, хотієнків та полікарпових, але таких хіба може з пару десятків набереться, а на їбаному їхньому параді 09.05 було з добрих півтори-дві сотні особин (людьми їх назвати в мене язик не повертається) які (я більш ніж впевнений) знову покажуть дива акробатики перевзуваючись в повітрі. І це ж тількі явні, ті хто на очі ліз. Як жити поруч з тою наволоччю? На вже звільнених територіях є такі випадки коли люди вказували на тих хто кормив-поїв-обстірував тих чмонь, а СБУ нічогісінько не зробило з ними. Бабці які то розповідали аж ридають що держава їх спонукає до самосуду такими діями. Я їх цілком розумію.

А дійсно, от що робити з такими прихильниками русні дії яких були явними, але наче не підпадають під кримінальну відповідальність? Як бачити ці харі на вулицях і знати що вони відбулися нічим? Як жити знаючі що такі тікають до Європи і там прикидаються українськими біженцями? Так, ця війна згуртувала українців з одного боку, а з іншого серйозно розколола наше суспільство. До біса. Я ніколи особливо і не був інтегрований в це суспільство, принаймні не більше ніж це було необхідно для виживання, а тепер мабуть взагалі відлюдником стану, так для всіх буде безпечніше.

20.11.2022

Сьогодні продовжу гундіти про любителів русні. Цікаву "казочку" пригадав. Жила-була в нашому місті дівчинка Аня, народжена в Криму, але зростала та ходила до школи в Скадовську. Мешкала неподалік від нас, в гуртожитку "Золота нива", мала спільних зі мною знайомих, і якось так вийшло що ми подружились коли я працював на посаді DJ-ея в барі "Причал", вона тоді там була офіціанткою, дівчисько років 15 здається. Товаришували ми пару років, я їй навіть допомагав готуватися до державних випускних іспитів, а коли вона закінчила школу то поїхала здобувати вищу освіту в Крим, це здається було у 2012 році.

Перший час переписувались, телефонували одне одному, а потім якось потроху перестали спілкуватись. Ні, іноді вона приїздила провідати матір (яка і досі живе в Скадовську), тоді ми бачились але як якусь "незручну" тему хтось піднімав то воно (Аня) починало верещати: "давайтє бєз політікі, пожалуйста". Ну без політики то й без політики, хуй з тобою, то не єдина тема на яку можна спілкуватися.

Пройшло кілька років і дівчинка Аня виходить заміж за кримського татарина Алена (Ален військовий який перейшов на бік русні) та народжує йому сина. Та й хуй з тобою, думаю, твоє життя, живи його як заманеться. І от буквально за кілька тижнів до війни ми бачились востаннє, тоді вона приїздила на весілля своєї матері, нє, ну а шо? В 50 життя тільки починається, тьотя Люда вийшла вдруге заміж.

Тоді вона привезла пляшку текіли аж за 600 грн куплену, і за вживанням тої текіли вона поскаржилася що техніки військової в Крим нагнали багацько, що навіть в дворах ті БТРи стоять, що страшно їй від того і незатишно бідненькій (з чоловіком на той час вона розійшлася). І мені-б насторожитись тоді, але ні, згадав про її слова тількі після промови пуйла 22.02.2022 коли пішов записуватися в ТРО.

До чого я про це все? Як почалась війна в перші дні Олеся виклала в сторіз на своїй інстаграм сторінці якесь відео з полоненими чмонями, а так як та Аня була на неї підписана то реакція на це не змусила чекати. Аня почала Олесі писати щоб та видалила цей фейк зі своєї сторінки та не позорилася, що російські військові не можуть так виглядати, що то якісь бомжі взагалі. Тут вже не витримав я. Якщо коротко то в приватній бесіді через тг я їй повен рот хуїв натикав. І за те що в тебе, сука, під вікнами та техніка стояла, а тепер ти не віриш що вона у нас "катається", і за те що вийшла за зрадника і народила від зрадника, і що де-факто ти російська підстилка, і яке нахуй ти маєш взагалі право вказувати що моїй дружині публікувати на своїй сторінці?! Я тоді був грубий. Дуже грубий. Причини тому на мій погляд були.

Кінцівка цієї історії то взагалі є натягування сови на глобус. Аня образилася на мене. Аня поскаржилася своїй матері що я її принизив і взагалі її рідненького синочка назвав виродком тількі за те що він в Криму народився, "онжєрєбьонокпрічьомтутдєті" короче перекрутили мої слова і намагалися перекладати з хворої голови на здорову, але то хуйня. Самий смак почався коли її мамця почала виступати в коментарях під простирадлом тексту який я написав 08.03.2022 в фейсбук на тему чому варто зібратися на мітинг. Ця стара лярва вигороджуючи свою хуємразь дочку там активно на мене зводила поклепи, і що я не такий як з себе зображую, що я алкаш, що я її рідного онука обсирав в якихось соцмережах бо він бачте в Криму народився. Я тоді і їй відповів не стримуючи себе у виразах і описав ситуацію як описую зараз. То було в групі "Скадовська толока". Мене після цього там забанили. Мене взагалі майже всюди по місцевих групах забанили, така я паскуда. А кілька місяців по тому я зустрів ту Людмилу Антіфєєву в місті, але в лице ця сука мені нічого казати не схотіла, тож я побажав їй попутнього вітру в сраку і пішов собі далі.

З свого природнього паскудства я зроблю все щоб Аню, а якщо вийде то і її мамцю нахуй лишити громадянства України. На болотах тим жабам саме місце.

21.11.2022

Сьогодні (сюрприз-сюрприз) в нас знову в студії русня, але вже не місцевого розливу, а з далекої-далекої півночі. Аж з самої Якутії. І що кумедно ту дівчину теж звати Аня. Це не справжнє її ім'я, але так вона мені представилася при знайомстві і так здебільшого я до неї звертався всі роки нашого спілкування.

Для кращого розуміння подальшої історії вважаю за потрібне вставити деяку ремарку: не дивлячись на те що я великий скептик в моєму житті було багацько всілякого що я не можу раціонально пояснити навіть собі і по сей день. Хтось називає подібне езотеричними або оккультними чи магічними матеріями, а я як людина схильна до самоіронії - шизотерикою. Навіть в такій області я намагаюсь вести себе як вчений що досліджує ноосферу. Вчений... три рази "ха". Але якщо замислитись то і терміну "ноосфера" нещодавно не існувало, це область де багато спекуляцій та шарлатанства, і багато чого з свого досвіду я не можу передати бо для цього банально ще не існує слів. Є звичайно всіляка "вузькоспеціальна" термінологія у "магуїв всєя сєті", але то дуже примітивізовано, як в нашій мові є слово "пісок" і все, а у якогось племені кочових бедуїнів є з три десятки слів які описують його різновиди, або слово "сніг", у ескімосів для визначення цього терміну теж багато різних слів які відображують тонкощі. Якось Ігор Победінський порівняв слова з коробочками в які ми вкладаємо сенси, і це чудова на мій погляд метафора.

Так от, ще наприкінці нульових (поверніть мені мій 2007, ага) я був доволі активним користувачем "вконтакте", і в якійсь групі виклав першу строфу віршу який я написав ще в 19 років, тут навіть цитувати не стану, поет з мене ще гірший ніж прозаїк. Але публіка прийняла то радо, а Аня навіть наважилась написати в особисті повідомлення. Так і познайомились. Вона виявилась цікавим співрозмовником з доволі широким колом інтересів і схожими з моїми вподобаннями. Те що вона теж "нерівно дихає" до шизотерики з'ясувалось за доволі цікавих обставин, коли ми вже спілкувалися деякий час я задав питання що мене муляло з самого початку:

-Ань, чому ти тоді вирішила написати мені в особисті повідомлення?

Відповідь мене трохи збентежила.

-Тому що в тобі багато історій. Я люблю історії.

І заперечити наче нема чого, я дійсно ношу в собі безліч всілякого, але як людина яка тебе навіть в обличчя не знає, а не те що особисто, може таке знати? По чотирьох рядках котрі за великим рахунком ні про що? Після цього я став потроху відкривати їй цей свій бік, а вона захотіла стати моєю ученицею.

Я від того довго відкараскувався, але вона доволі наполеглива дівчинка(насправді ми одного року народження, проте вела вона себе іноді як підліток, тому і кажу так), і врешті-решт я погодився. Бачить Всесвіт, я не хотів зайвої відповідальності, а роль вчителя це дуже серйозно. До того вона була ученицею якогось Лису, і навіть платила непогані гроші за "навчання", я грошей з неї не брав. Пару разів вона таки скидала мені невеликі сумми, але я ніколи не просив про це.

Перший час Олеся дуже ревнувала мене до Ані, але я нічого не приховував від неї, і вона завжди могла почитати наші переписки тож врешті-решт не знайшовши в нашому спілкуванні нічого "кримінального" вона заспокоїлась і навіть теж подружилася з Анею та сама запрошувала її до нас в гості на море влітку.

Йшов час, Аня "росла", і зрештою вона стала для мене як Аесонне для Неяситі, це посилання на "хроніки розлому" Ніка Перумова. (Аесонне - дракониця яку виростив та виховав виходець з Долини Магів, Кер Лаеда, ставший некромантом на ім'я Неясить у світі Евіал. Так, я люблю фентезі, принаймні раніше любив) Кілька разів я витягав її з "того боку безумства" і за кілька років "навчання" вона стала майже адекватною людиною. Були випадки коли вона мене "втримувала" від втрати себе, багато чого було за ці роки, між нами був зв'язок і без дротів та мережі.

Нажаль вона жила в оточенні російської пропаганди і була держслужбовцем, тож коли почалася війна вона вибрала йобану "Zтабільність". Наче і звинувачувати її я не можу за її позицію, але останній раз ми спілкувались 08.03.2022, після цього вона просто мене заблокувала (на деякий час), а тепер коли зв'язок розірвано, я більше їй не потрібен і поновлювати спілкування не хочу.

Це дуже прикра іллюстрація того наскільки люди схильні вірити різним "говорящим головам" з зомбоящику і просто впритул не бажають бачити очевидні речі і покидати свою зону комфорту. Зона комфорту по суті не має бути комфортною, це просто те що звично. Нехай лайно, але-ж своє, рідне, тепле. Не знаю чи живий ще Ігор Губерман, але в нього є чудові рядки на цю тему:

Нажаль я не зміг "заразити" її своїм авантюризмом, втім в тому і полягає сенс того чому я її вчив: будь яке рішення вірне, якщо воно твоє. Вона злякалася можливості отримання статті і строку за спілкування зі мною, і чи варто її за це засуджувати? Питання етики мимо, я цинік і наволоч.

Завершити цей епізод я хочу цитатою з Стругацьких, з їх твору "ОЗ", може не дослівно приведу цитату але суть: "Історія знає багато випадків коли учні зраджували свого вчителя, і жодного випадку коли вчитель зраджував своїх учнів, бо тоді він просто переставав бути вчителем і не залишався в історії як такий".

22.11.2022

Таке враження що я неправильно "пропрацьовую" свої їбучі психотравми. Ліпше мені не стає. І наче роблю все по "інструкціях", і наче має бути легше приймати цю злоїбучу нову реальність, але щось там фаллічної форми плавало. Чим далі від відміченого вище "виходу з анабіозу", тим мені гірше. Не рятує мене ця "сповідь", вибльовую з себе вибльовую це лайно, а менше його всередині не стає.

Багато моментів я не описав, але то історії які я чув не з перших вуст, тому і не став переповідати. Жити в окупації паскудно, але тут мій дім, а поїдь ми кудись то кому ми там потрібні? Один приятель (вже не друг) "геніальні" слова написав мені якось: "Краще бомжувати на вільній землі ніж сидіти в окупації". Чудові слова. Особливо коли ти, сука, сам прилаштував свою сраку в теплі та безпеці і маєш чим заробляти на життя. А коли був ще тут то вивалював інше лайно: "Якби ви не збирали ті мітинги то може спокійніше в місті жилося-б". А потім хоба, і воно вже у Львові, вчить мене як жити.

Щось із формулою "проговорити(пропрацювати)-прийняти-відпустити" не так. Принаймні на мені вона не працює як мала-б. Може тому що я роблю це сам, без "страшних спеціялістів" психологів? Відсутність фактору емпатії? А, похуй. "Папір все стерпить", а цифрові носії тим паче. За життя я пару разів звертався до психологів (справжніх сертифікованих психологів), але то не дуже мені допомогло, а перший раз мою проблему навіть просто не зрозуміли, тож в їхню ефективність я не те щоб дуже вірю. Ні, звичайно є гарні представники цієї професії, але останнім часом то перетворилось просто на моду, мати психотерапевта.

А ще останніми днями мене все більше душить страх. Кожного разу виходячі на вулицю я бачу автівки поліцаїв та якісь (одні й ті-ж самі) джипи з символікою окупантів які патрулюють мій район. Із-за цього ми з Олеською змушені читати новини в дворі Подпрядових, коли та погань поруч їзде кожні кілька хвилин - стояти на вулиці з телефоном то така собі ідея, і рослинності вже куди менше, не сховаєшся особливо. Але дякувати Всесвіту, більше тьотя Надя ні до Олеськи ні до мене не чіпляється з дурними питаннями. Та й взагалі щоб бути до кінця справедливим то Олександр (чоловік Надії) та Віктор (їхній син) нормальні, адекватні люди з якими легко спілкуватися, просто їм як і мені зайвий раз з кимось бачитись нецікаво.

Окрім цього вже не в перший раз прокидаючись вночі чую поруч щось важке, їздять світять прожектором в двори, в вікна, до нас так "зазирали" мінімум двічі, це тільки коли я бачив це сам. Маю неприємне відчуття кільця облави що поступово стискається. А "душу заспокоїти" немає чим, трава скінчилася ще з пару тижнів тому.

Трава скінчилася, і дістати більше ніде. Був один знайомий гровер який і досі наче на волі та іноді пригощав, але сам він просто відморозився від мене, а його брат взагалі повів себе як наволоч, тож як-би і дякую за все що було, і "світити" їх не хочу і не буду, але пішли вони нахуй. Ніхто нікому нічим не зобов'язаний, крапка. Хоча і варто признати, той гровер - геній своєї справи, шкода що як людина - лайно.

Може здатися що я категоричний в своїх оцінках, і що всі у мене "лайно, наволочі, підараси і т.д.". На мені теж немає "білого пальто" якщо що. Я набагато гірший за тих кого так нелагідно описую, за життя я натворив... різного, і багато чим не пишаюсь, але я хоча-б маю чесність признавати свої помилки та свою природу, і не зображую з себе зразкового члена суспільства або праведника.

23.11.2022

Європарламент признав росію країною спонсором тероризму. Не пройшло і трьох років, як-то кажуть. У відповідь русня знову обстрілює критичну інфраструктуру по всій території України. За офіційними даними в країні не лишилося ЖОДНОЇ непошкодженої ТЕЦ або електростанції. Жодної. В цілій країні. За тиждень до зими.

Ніч найбільш темна перед світанком? Хтозна. Принаймні лють знову витісняє страх, і то "дякую". А ще сьогодні пуйлу його генералітет рекомендував залишити Херсонську та Запорізьку області та зосередитись на "обороні того що можна втримати". Пуйло сварилося, топало ніжками, всіляко виражало своє незадоволення, але змістовної відповіді на їхнє питання "що робити будемо?" так і не дало. Щоб воно сконало нахуй, та дата точно стане нашим новим національним святом.

Коли Победінські виїжджали то Ігор поділився зі мною своєю невеличкою електронною бібліотекою, за що йому окреме спасибі. Там виявилось багато творів які я раніше обійшов своєю увагою, але виявившихся гідними, і сьогодні я дочитав доволі цікаву хоч і русняву книжку деякого Епплє - "Незручне минуле" в якій той розглядає пропрацювання травматичного досвіду на рівні нації. Серйозно, без дурнів, розглядаючи історичний досвід Німеччини, Аргентини, ПАР, Японії, Іспанії, США він виводить закономірності та виносить пропозиції як бути з "незакритими гештальтами" червоного террору в росії. Робота яку він провів велика та варта уваги на мій погляд. Найбільш дивно що ця книга вийшла буквально пару років тому, коли війна з Україною вже точилася доволі довго. Для себе я виніс звідти наступне: русня - нація хвора на стокгольмський синдром, і лікувати їх марно, принаймні нинішнє покоління. А гірше за все що вони ту хворобу передають у спадок наче якусь родинну святиню.

Зате мені стало зрозуміло звідки коріння популярності контркультури (культурою це назвати не можна) "АУЄ". Понад 24 мільйони репресованих за роки террору, сука, пів союзу лагері пройшли. По різні боки колючки, але тим не менш "кум и отрицалово - близнецы братья". Дуже цікавий виверт національної свідомості в пошуках "спільної пам'яті" я вбачаю в цьому явищі. Може хто має краще пояснення - в студію! На звання носія "вищої істини" я ніколи не претендував.

Можна звичайно сказати що я "возомнивший о себе поц", а не дослідник людської природи, але мої думки базуються на роботах таких метрів як Роберт Сапольскі ("Біологія поведінки людини", Стенфорд), Володимир Якович Пропп ("Історичне коріння чарівної казки" та "Морфологія чарівної казки"), Олексій Капранов ("33"), і багатьох-багатьох інших. Самоосвіта, вона така, дякуючи інтернету я хоч не отримував дипломів, проте знайшов щось набагато цінніше - джерело знаннь.

Прикро що маючі такі-ж можливості більшість обирає онлайн-казино чи порнхаб. Ні, я нічого не маю проти останнього, але інтернет це не тількі розважальний майданчик, це чудовий інструмент за допомогою якого можна "створити себе". "Ты свободен лишь насколько ты свободен. На каждый миллион нас несколько сотен." СБПЧ. Напевно всі чули приказку: "ти - те що ти їси"? Насправді ти те чим наповнюєш свою свідомість. А це вже підводить нас до питання: "Чи дійсно я обираю сам чим заповнювати свою голову, чи хтось це робить за мене? Якщо це не мій вибір, то хто і з якою метою створює мене?" Ці "контрольні питання" не буде зайвим піднімати кожному час від часу, може тоді в світі стане менше лайна.

Якщо замислитись то не дивлячись на те що я пишу щось схоже на книгу (хоч і у форматі щоденника) я не вважаю себе письменником. Можливо це виглядає дивно, але що робить письменника-письменником? На мій погляд - наявність читачів, а з цим в мене швах. Хоча принаймні один є, я це вже знаю, але аудиторія в одну людину навряд-чи дає мені право називати себе так. Втім творчість без критики або захоплення це цікаво, чистий досвід творчості для себе, або ментальна мастурбація, як подивитися.

24.11.2022

"В одне вікно дивились двоє..." За цим рядком можна знайти вірш на який я зараз посилаюсь, і думка автора там зрозуміла, типу "краса в очах що її бачать". Мені здається що витоки того конфлікту-непорозуміння з Вікою після якого я покинув створену нами групу подібні до того що описував той поет.

Наші погляди на державу та її інституції обумовлені нашим життєвим досвідом, і якщо їй держава худо-бідно якось давала якесь добро, то майже кожен мій дотик до її інститутів - "це мєрзость". Так склалося, я нікого в тому не звинувачую. Система управління Україні дісталася від "совка", і була далеко не найкращою в світі. За тридцять років щось змінилося на краще, але повернення втраченої довіри то довгий і болісний процес, і я ще далекий від його завершення.

Взагалі я за політичними поглядами анархіст, і вважаю що будь яка влада це насилля над особистісттю, але я також розумію що анархія - це утопія недосяжна на даному етапі розвитку людства в цілому і нашого суспільства окремо. А те що я скажу далі взагалі може дуже сильно "оскорбить чувства верующих". На мій погляд Ісус Христос був проповідником цієї філософії якого просто невірно зрозуміли. Чим я можу це аргументувати? Якось під час бесіди про заповіді він сказав такі слова: "Возлюби бога, та возлюби ближнього, в цьому ВЕСЬ закон і пророки". Анархія як філософія це не деструкт, а навпаки любов і ненасилля. В академічному сенсі вона схожа на комунізм, або описаний Стругацькими "світ полудня".

Проповідник якого невірно зрозуміли... Я не хочу бути наступним хто має подібну долю, і з усіх сил намагаюсь уникнути втілення жартівливої приказки: "між тим що я кажу і тим що ви чуєте є дві великі різниці", як кажуть одесити, і намагаюсь формулювати свої думки в максимально однозначному сенсі. Та й проповідником я тут себе назвав умовно. Якщо і називати себе так, то все що я "проповідую" це те що подвійні стандарти це погано.

Я тількі під час повномасштабного вторгення прочитав "1984" і дізнався термін "двоєдумство", до цього я це називав синкретизмом. В будь якому випадку і подвійні стандарти, і синкретизм, і двоємислення це на мій погляд одне і те саме явище, або принаймні вони мають один виток і природу, і я досі не можу осягнути що твориться в головах у людей які наприклад з цигаркою в зубах доводили мені що паління то є гріх (при тому ходячи до церкви), або в доволі грубій формі вимагали поваги до себе (бо вони вже поважного віку). Люди такі люди.

Хоча якщо розібратися то і я "грішний". Неодноразово я казав своїй дружині і продовжую казати: "скорочуй текст до сенсу", а сам зараз займаюсь словоблуддям.

Я не згадаю зараз автора цих рядків, але цілком з ним згодний. Я мало що хорошого казав про державу, але в першу чергу я живу в країні, на якій вже сидить держава. І свою країну я люблю, а от державу не дуже.

27.11.2022

Без трьох днів зима. Моя психіка робить мені йобані гойдалки. То піднесення, то апатія на межі депресії. Набридло це, жах. Треба пережити. Головне - пережити.

29.11.2022

Днями я став дідусем, двоюрідним, але тим не менш. В мого старшого племінника народився син. Власних дітей немає, але за племінників я радий, то покоління краще за мене. Не дивлячись на те що принаймні двоє з них релігійні, хоча я і сам тою хуйнею колись страждав, може переростуть.

Колись з одним з них (релігійних) сперечався на тему етики захисних війн, але та суперечка носила більше теоретичний характер, типу ну добре, зброю брати до рук ти не хочеш ні під яким соусом то біс з тобою, але згідно біблії вбивство гріх? гріх. а захищати свою країну то правильно? правильно. і як бути у цій ситуації? Він тоді мені так і не зміг дати нормальну відповідь на це питання, відбувся тим що про таке подумає якщо буде війна. Треба спитати при нагоді до яких висновків дійшов з цього приводу, він розумний хлопчик, чого не скажеш про його матір, Світлану, мою другу сестру. Зараз він доречі куролесить десь Європою, але захищати країну за станом здоров'я все одно не зміг-би, захоплювався паркуром в дитинстві, невдало впав, добре що взагалі ходити знов навчився.

Я наприклад розмірковуючі на цю тему зайшов у глухий кут у якому знаходжусь і понині. Не з точки зору релігії, а скажімо так загальноприйнятих концепцій "добра" та "зла". З одного боку насильство - це зло, а з іншого залишаючі зло непокараним ти допомагаєш йому ствердитися в цій йобаній безкарності. Логічно? І що виходить? Добро обов'язково переможе зло, потім поставить його на коліна і по звірячому вб'є? А чим тоді одне відрізняється від іншого? Може здатися що це всього лишень софістичні виверти риторики, але тепер мені доведеться це прикладати до свого їбучого життя.

Вже деякий час я маю звичку носити в кишені ніж. Так, це така собі зброя, якщо розглядати його як зброю звичайно, але для мене це скоріш "символ віри", я вірю що ковбасу краще різати ніж ламати. Ці слова нахабно поцуплені у Дмитра Краснова, але підозрюю що він не є їхнім першим автором. Справа в тому що колись батько мене вчив як тримати і користуватися всіляким гострим залізяччам, тож як останній аргумент може стати в нагоді. Так от, якось коли я повертався додому почитавши новини, то з двору однієї багатоповерхівки на мене кинулася невеличка зграя собак, 3-4 особини, але доволі великі. Вже розкритий ніж опинився в мене в руці швидше ніж я це усвідомив. Ті побачивши (або унюхавши) залізку - одразу відстали.

До чого це я? З моїм темпераментом після війни треба кидати звичку носити з собою щось навіть схоже на зброю, принаймні так щоб цим можна було швидко скористатися. Нажаль в мойому місті пиздець як багато ватної публіки, і зараз вона вся повідкривала свої справжні рила. Русня піде, а вони залишаться, бо жили поруч все життя, і навряд-чи кудись подінуться. А сидіти за вбивство мені не дуже хочеться.

З іншого боку як я раніше казав всіх навряд-чи покарають, але ставати якимсь "народним месником"? Нахуй-нахуй. Я для того занадто лінивий. Це звичайно не значить що я не зроблю боляче за першої можливості тим до кого зможу дотягнутися, але присвячувати цьому життя - ні. Скоріше як супутня місія до основного сюжетного квесту говорячи термінологією ігор це сприймається. Чудово на мій погляд відображує прикладання цієї філософії на реальність наступна цитата:

Якщо брати систему світоглядів Neverwinter то знову-ж таки цитата і посилання на інший твір:

На початку війни я рвався до лав ТРО, а зараз мій запал пригас добряче. Це звичайно не значить що я буду намагатися уникнути призову якщо таки держава скаже "треба", але сам вже навряд-чи піду. На відбудові з мене буде більше користі. Так, зараз я не те щоб дуже багато користі приношу, але і шкоди від мене немає, що вже не так погано. Так, я не ходжу містом спеціально видивляючись де та погань базується, так, мої звіти скупі на нечасті, але робити більше не наражаючи себе на додаткову небезпеку я не бачу можливості наразі. Все що я можу - чекати. Хто думає що це легко - той жорстоко помиляється. Чекати і наздоганяти то є дуже неприємно, а якщо додати до того відчуття перманентного ризику для життя, то взагалі швах.

Хоч я казав що не рвуся бути народним месником я не виключаю що такі люди (або навіть організації) з'являться. Забагато тих хто отримав таку біль яку не осягти, і пробачити ту наволоч завдяки якій загинули близькі та рідні люди зможуть далеко не всі. Чи варті вони засудження за свої вчинки? Навряд-чи. Я не видаю індульгенцій, і не благословляю подібного, але розумію що скоріш за все це буде частиною нової рельності яку доведеться прийняти. Безкінечне коло насильства неможливо розірвати, з нього можна тількі вийти.

На мій суб'єктивний та цинічний погляд - не варто вбивати зрадників, люди це теж ресурс. Хтось має розбирати завали, ексгумувати для опізнання і перезахоронення тіла з братських могил, та й взагалі важкої, неприємної та навіть небезпечної роботи буде вдосталь. Чому-б не використовувати тих любителів русні з користтю для суспільства? І для них це теж буде гарною "терапією", щоб зрозуміли що вони кликали до нас в дім, є надія що це допоможе їм усвідомити помилки і змінитись.

01.12.2022

Перший день зими. Вчора усвідомив наскільки моє сприйняття світу змінилося за час повномасштабного вторгнення та життя в окупації. Якщо вище я гундів у бік російських класиків, то зараз буду їздити по сучасникам. Маю час, маю натхнення.

Довгий час мені дуже подобалася серія книг Т. Царенко "безсистемне відлаштування", я неодноразово перечитував та слухав цю серію, і деякі моменти які я раніше пропускав повз вуха зараз сприймаються як... ну "серпом по яйцях" то дуже сильна для такого метафора, скоріше як "пенопластом по склу". Взагалі мені подобається тема "віртуального безсмерття", я і на аніме один час присів щільно саме після перегляду "Sword art Online", і саме завдяки "цифровій" частині сюжету тих книг про Філіна вони мені подобалися, але! Те що там стосується опису світу яким він буде через 300+ років це повний пиздець, дорога редакція. ГГ тих книг такий собі "Ілон Маск на мінімалках", котрого вбили у віці 25 років, а майже через три століття його свідомість була відправлена у світ гри з повним зануренням. Наче поки все ок, принаймні бачили ми і погірше "Мері С'ю". Корпорація що створила цю гру російська, називається "ігрокорп", і те що нащадки ГГ тераформують Марс, то теж хуй з тобою, друже. В тому світі росія стала знову монархічною імперією і значущою державою яка доволі регулярно втручається армією в геополітику, а от це вже "дінь-дінь-дінь!", викликає деякі питаннячка. Але це ще не все. Вершиною цієї "величної картини російського майбутнього" є розмова з православним батюшкою(!!!) наприкінці першої книги. Цитувати не стану, кому цікаво шукайте самі, але попереджаю, вас від того може знудити. Скрєпний плювок у бік "гейропи". А наприкінці третьої книги опис оргії на півтора мільярди розумних істот (не враховуючи всіляких тваринок). Люди такі люди.

Ну біс з ним, з Царенко, "молодо-зелено", як то кажуть, зараз буду катити бочку на мастодонта сучасної російської белетристики з претензією на інтелектуальне чтиво. В. Пєлєвін. Цікаво пише, ніде правди діти, я довго захоплювався його творчісттю. Якось попала до рук "священна книга перевертня", і понеслася. "Чапаєв і Пустота", "Життя комах", "Generation P", "S.N.U.F.F.", я прочитав ледь не всі його книги, а які пройшли повз мою увагу "дочитую" зараз. І з кожної прям стирчить йобаний імперський шовінізм і українофобство. Я не за політкорректність і толерантність, але письменник якщо не "інженер людських душ", то принаймні гарний "індикатор суспільної думки", модний і популярний письменник - тим паче. То що, Вітю, як воно тепер усвідомлювати що насправді в "Оркаїні" живеш ти? Щоб тебе довіку ракшаси в мудлахару їбали.

Не обійшов я увагою і писак з сучасного російського underground'у, і зараз до вашої уваги доволі талановитий представник того племені - М.Ю. Харитонов. Мене він "зачепив" своїм "Золотим Ключем", дуже цікавий роман в якому зберігається сюжет і персонажі дитячої казки про Буратіно, але в світі де вже немає людей, а "цивілізацію" відтворюють продукти генної інженерії на руїнах світу homo sapiens. Релігія заснована на дитячій порнографії з жерцями педобірами це сильно, як і "святий шансон". Дуже іронічний твір, і можна навіть було йому пробачити що культуру українців там зберегли упирі з "зони" (як у Стругацьких або в Сталкері), то дрібниці насправді. Написати фанфік який-би зображував "темний бік" "світу полудня" ("Факап") то теж не лося по дупі хлопнути як ви казали, Михайло, але описувати в якомусь занюханому оповіданні майбутнє України як колонії НАТО... Ти шо, чорт, взагалі береги втратив?

Коротше кажучі - "жги, Господи, тут нечего больше спасать". Раніше я вибирав не помічати всіх цих прикрих деталей, але зараз я складаю себе як пазл наново, і картинка особистості і сприйняття виходить трохи інша.

Останніми днями зранку приблизно до обіду чутні вибухи, що характерно з різних боків від міста, і іноді з стріляниною. Щось відбувається, але що - поки незрозуміло. Багато покинутих домівок знайшли "нових хазяїв", люди зникають і не завжди повертаються, все за звичайною для "вузького миру" програмою. Нас поки це минає, і на тому дякувати всесвіту. Дуже чекаємо на ЗСУ.

03.12.2022

Сьогодні в "скадовському чатику"промайнув доволі цікавий дискурс, типу не треба всіх хто бере допомогу від русні записувати в зрадники, голод не питає звідки ти візьмеш поїсти. Я б і не заперечував, все так, але... вище я вже згадував про тих хто прикинувся нужденними і тепер намагається за ті рублі зробити ремонт, або наші медики які досі отримують зарплатню від України, а на додаток їм "впарили" ще й рубльову з/п. Хто з них як до того віднісся то вже інша справа, я особисто знаю тих хто від того не в захваті. Втім є різниця між "взяти рублі бо реально немає шо їсти" та "взяти рублі бо дають".

Вчора я знову ходив за інтернетом до Подпрядових, і в них на кухні стояла новенька з магазину газова плита з духовкою. Без якихось наворотів, але "муха не сиділа", ще не вся упаковка видалена. Я навіть питати не став щоб уникнути "незручної" бесіди, лише привітав з придбанням. Ну максимально нейтрально, здавалося-б. Але тьотя Надя мене все одно "просвітила" за які гроші, аргументація просто шикарна, "дають -беремо". Я підхопив: "а б'ють - тікаємо".

Я їх не засуджую, ні, але чомусь відчув те чому в японській є термін "емпатичний сором", дослівно то словосполучення перекладається як "чому зробив ти, а соромно мені?", саме словосполучення нажаль я зараз не в змозі пригадати. Доки одні з жахом дивляться як ростуть їхні борги за комунальні послуги та обмежують себе ледь не у всьому щоб не обтяжувати зайвий раз тих чиєю милісттю живі, інші не гребують собі оновити побутову техніку або зробити ремонт за папірці на яких замість фарби кров їхніх співвітчизників. У всіх хто бере цю допомгу один аргумент для самовиправдання: "нє, ну а шо? не я так хтось інший ці гроші візьме".

Чим довше я живу в окупації тим більш мені бридко стає від того на що перетворюється місто та його мешканці. Хоча з приводу мешканців то скоріше не перетворення, то прояв суті. І тут я приведу цитату Корі Тейлора зі Slipknot: "People=shit". Хтось в більшому степені, хтось в меншому, а я суцільно.

Ми з дружиною теж не уникнули користування фублями, але ми вимушені були міняти на них гривні з карток, які нам скидали, бо з терміналами все погано, а готівкова гривня то явище не дуже часте у тих хто нам допомагав знімати гроші, хоча я підозрюю що ті люди просто вирішили притримати гривню до звільнення. Люди такі люди. Як є вже так є. І так щоб допомогти нам люди скидають гроші на карту Уляни Балонової, а вона вже нам дає готівку, бо наш рідний український Приватбанк вважає що війна не війна "плоті нологі", просто списує гроші на непогашений кредит, та і перекидати їх зі своєї карти то кожен раз був квест з йобаною купою верифікацій. Віддам кредит - позбудусь їхніх карток. В пизду тих "добродіїв".

04.12.2022

Ведучі цей щоденник я неодноразово порівнював себе з лайном. Це не самоприниження, або щось накшталт, це захисний механізм психіки який навіть логічно обумовлений. Піду від простого. Люди такі люди, люди=лайно, я=людина, я=лайно.

Якщо описувати це більш докладно то виходить наступне: я вважаю себе рівним серед рівних хто-б не стояв поряд, чи то депутат або мер, чи то якийсь забулдига або не дуже психічно здорова людина. Я людина, вони люди, але концептуально люди - тварини обтяжені інтелектом, які стали більш-менш розумними нещодавно в часовому масштабі еволюції. Супільство накладає на особистість безліч умовностей, я деякі вважаю недоцільними і не дотримуюся їх, тому для оточуючих я дивак, або кажучі простіше - єбанько. Але я розумію що homo sapiens це соціальний вид, і свою єбанцу я тримаю у рамках яка інших представників цього виду ніяк не зачіпає, принаймні намагаюся робити так, бо виключити всі соціальні взаємодії то важко, що не кажи. Адаптуватися простіше. "Адаптуйся або здохни!" Під таким гаслом мільярди років розвивається життя.

Я просто не дуже поважаю себе. А при таких імперативах з якого доброго дива я маю поважати когось іншого? Ну принаймні більше за себе поважати? Багато разів за життя я стикався з тим що мою повагу вимагали, бо "я тобі у батьки годжусь!", або "ти як з керівництвом розмовляєш?!", а все просто, ви бачите в мені своє відображення, і "неча на зеркало пенять коли рожа крива". Вимагати повагу від оточуючих... бля, ну ви серйозно? Важка спадковість "а що люди подумають/скажуть?", не інакше. Людям абсолютно похуй одне на одного за великим рахунком. Навіть на тих хто поблизу, не кажучі вже про "десь там".

З іншого боку можна вважати себе і втіленням богу. А чом-би й ні? Навіть біблія вчить що ми його образ та подоба. Це також можна і будь ласка, дехто так і робить, але завдяки вибірковості сприйняття часто такі люди забувають що вони оточені точно такими подобами бога які рівні їм. І що в результаті? Зверхність, пиха, гординя. На рівному абсолютно місці прошу відмітити. Серед моїх приятелів є і сатаністи, то дуже милі люди треба сказати, вони не приносять котів в жертву на кладовищі ночами, абощо, сатанізм взагалі не про це. Суть сатанізму - кожна людина є богом для себе. По суті ця релігія ставить тебе відразу на цей щабель, але туди-ж вона підіймає і всіх хто тебе оточує. КОЖЕН є своїм богом. Ти оточений рівними.

Тож я просто дуже розумна тварина, або свідомість що тимчасово мешкає у "мішку з кістками", чи то "душонка обременённая трупом", кому як більше подобається. Я - людина.

06.12.2022

Розуміння принципів звільняє від необхідності знання деяких фактів. Цікава теза. Це звичайно не усеохоплююче правило без виключень, але життєздатний принцип. Принаймні що стосується розуміння що таке суспільство і людська психіка він працює безумовно. Наприклад необов'язково знати що людина яка себе поводить по хамські у громадському місці імовірно і вдома тиранить свою родину щоб розуміти що воно - мудак по життю. Так це спрощено до примітивізму, але суть зрозуміла я сподіваюсь.

Нещодавно усвідомив що митці здебільшого це нещасні люди. Не те щоб мистецтво і щастя несумісні, але дехто з моїх "колег по перу" порівняв акт творчості з медитацією з елементами жорстокого самозгвалтування. Ніхуя собі, здавалося-б, але нажаль тут мені важко щось заперечити, а сформулювати краще я мабуть не зможу. Принаймні за себе можу сказати що якби я був цілком задоволеною життям людиною то мені було-б нецікаво щось писати. Мої оповідання здебільшого народжувались як реакція на лютий стрес. Арт-терапія, їбати її коромислом, як і наразі, просто виплеск емоцій не в деструкт, а в творчість.

"Від надлишку серця промовляють вуста" написано в біблії, і це теж підтверджує вищеописану ідею. Хіба що мені не дуже зрозуміло як з'являються якісь добрі та світлі історії та казки, невже можливо бути настількі щасливим щоб з'явилося бажання ділитися тим щастям? Письменник - професійний брехун. Брехня письменника може створювати всесвіти, героїв та покидьків, описувати те чого в світі ще ніколи не було, але в цій книзі-щоденнику я свідомо намагаюсь уникати брехні, якщо мої оповідання то чистий вимисел, то це - мемуари. Те що було крізь призму мого сприйняття.

Помітив доволі цікаву обставину, люди тепер тут живуть за московським часом, не за київським. І коли намагаєшся поточнити за яким часом прийти на зустріч то дивляться на тебе як на довбойоба. Отак і приймають "нові порядки", а куди подітися? Бути відлюдником як я? Таке собі рішення. Імовірно я-б теж вже давно перевів годинника та знайшов собі якусь посаду де платили-б рублями, але не підпадаючу під статтю про колабораціонізм, або робив-би далі комусь ремонти, якби не "засвітився" по повній як проукраїнський активіст. Жити за щось треба. Бути тягарем для інших - не те щоб неприйнятно, але дуже неприємно. Принаймні мене виховували в ключі що це погано.

Днями промайнула новина про те що успішно пройшли випробування українського дрона-камікадзе з радіусом дії до 600 км. Тепер то в Курській області бавовна, то в Саратовській, то в Криму, мабуть дуже успішно випробування пройшли. Чи то такий тролінг від генштабу був, а випробування це те що ми зараз бачимо? Хтозна.

Напевно коли наше місто звільнять ми з дружиною його покинемо. Відразу. Чи буде куди повертатися то питання, але проблеми краще вирішувати по мірі їх надходження, а поки мета - вижити. А далі вона хоче в Німеччину на заробітки, а я або в ЗСУ якщо призовуть, або десь на будівництво, відпочив вже на роки вперед мабуть.

07.12.2022

І знову мене надихнув "скадовький чатик". Там я не пишу зі зрозумілих причин, страшно, і починати срачі не хочеться, але з приводу незручних тем мені майже завжди є що сказати. На цей раз там розгорнулась дискусія про поведінку мешканців заходу нашої країни, на них багато жалілися, і що вони самі поїхавши до Польщі або далі здають свої домівки та квартири втридороги, і те що роблять закиди нашим ВПО в дусі "якби не ви цього-б не трапилося" (про війну), і кваплять повертатися додому, і далі, далі, далі. Хтось їх захищає, мовляв не всі такі, може вам "пощастило" на таких натрапити просто, не треба по парі ідіотів складати враження про всіх, і далі, далі, далі.

Тут я можу (відносно) спокійно виказати свою думку з приводу цієї дискусії, і може вона буде виглядати погано, непатріотично, може взагалі викличе враження ворожої ІПСО, але я ще не забув себе і свої думки у 2014, і нажаль я схильний вірити в цих "недобрих западенців".

Справа в тому що я і сам мав подібні думки коли все починалося. Я відверто не розумів не тільки чому нашим хлопцям в Криму були віддані такі накази, а й якого біса в медіа висвітлюються тільки мітинги прихильників "вузького миру", причому не тількі в їхніх медіа, а й в наших. Хіба-що був тоді такий діяч, Балашов, з програмою "5.10", той їздив до Криму, намагався якось переконувати людей не творити хуйні, його тоді відпиздили. Жорстоко відпиздили. А щоб місцеві тій зеленій навалі чинили якийсь спротив я тоді не чув, не кажу що такого не було, але не чув, наче старанно хтось не пускав це в медіа. Дивно? Аналогічно виглядала ситуація з Донецьком та Луганськом, якщо і був хтось проти - на екрани ЗМІ вони не попадали. А всякі навіжені що волали "пукін памагі!" це будь ласка. І от тепер в мене питаннячко: хто і навіщо формував у мене та моїх співгромадян думку що ті хто мешкає в Криму і на сході самі накликали цю погань? Бо інакше навіщо зображувати це з такого ракурсу?

А тепер до реалій сучасності. У всіх (ну добре, майже всіх) окупованих населених пунктах півдня які "здали" наші місцеві "звитяжні" СБУ під "патронатом" Булюка, Сальдо та інших на початку повномасштабного вторгнення проходили численні мітинги в підтримку України, і це доволі докладно висвітлювалося у ЗМІ, чи не так? Прошу відмітити, ми тут жили, ми не побоялися вийти і сказати: "забирайтеся нахуй звідси", але добра частина цих людей нині полишили місто внаслідок переслідуваннь та небезпеки жити в окупації якщо ти активно виражаєш свою проукраїнську позицію. А тепер вони стикаються з таким до себе відношенням як "це ви винні що війна почалася". Гарно? Ду-уже гарно. Сам я лишився і не став випробовувати свою вдачу саме з цієї причини, я невезучий, дуже невезучий. Щоб проілюструвати наскількі якось розповім як отримав статтю, і ледь не строк, тоді з мене та Міші (Олесиного брата про якого я розповідав вище) реготав весь місцевий відділок поліції.

А ще в бік підтвердженя теорії "поганих западенців" каже мій власний досвід, досить я тут бачив вашого брата, вели-б ви себе як люди, ставлення до вас було-б як до людей. Але хто я такий щоб судити? Так, пересічне лайно на лопаті що летить у топку історії.

Хоча... навіщо "колись", розповім зараз, який я злоїбучий щасливчик. Трапилось це якщо мене не підводить пам'ять глибокої осені 2012 року. Ми з Мішею ще тоді робили разом, і він допомагав мені з заміною водогону та каналізації, від шахти і по хаті. Природньо що під час проведення цих робіт ні помитися ні посрати ніяк неможливо було, а вони затягнулися на кілька днів. Тоді ми ще придумали замість бойлера проточний водонагрівач поставити, який вмикався-б автоматично при відкриванні крану гарячої води, але той механізм який мав це робити ніяк не хотів функціонувати нормально при штатному тиску у водогоні, тільки при насосі робив.

На третій чи четвертий день робіт ми вже були близькі до завершення, і в той вечір до мене в гості припхався кум, Котик Сергій (це реальне прізвище, є в мене приятель з ще більш кумедним, Зайка). Кум попросився посерфити в інтернеті, я не відмовив, тож він взяв собі пива в кіоску неподалік і пішов в хату за комп'ютер. Він доречі мені тоді теж допоміг, прорив траншею від хати до шахти водогонної. Так от, роботи тоді затяглися, ми намагалися відрегулювати тої їбаний датчик таким чином, щоб водонагрівач вмикався і вимикався і з насосом і без, а з цим була біда.

Тож, близько першої години ночі коли ми вже були на "фінішній прямій" Міша захотів покурити канабісу (так, ми курили, що він що я, я взагалі з перервами з 13 років здається вживаю цю речовину), і пішов набивати собі бонг забравши, сука, ключа яким ми регулювали той шайтан-механізм. Приблизно в той-же час кум виходив надвір, бо пиво, і на зворотньому шляху не зачинив вхідні двері і про щось язиками з Мішею зачепились. Я не знайшовши потрібний мені ключ волаю з ванної: "Міша, йоптвоюмать, де ключ на 10?!" Той розуміє що уніс його в кишені і повертається, а кум іде в хату, двері лишаються відкритими, перше що кидається в очі при вході - "заряджений" бонг.

А тепер починається справжня трагікомедія. Справа в тому що в дворі п'ятиповерхівки що неподалік з якоїсь машини скрутили колеса, хазяїн машини це помітив, і з друзями носився по району шукаючи злодіїв. І тут, проходячи повз мій дім він чує крик про "де ключ?", і викликає поліцію. Бонг так і стоїть, двері так і відкриті, Міша приніс ключа і застряг біля мене з "цінними порадами". Проходить буквально 5-10 хвилин, і мені у вікно хтось стукає. Я виходжу, і бачу відкриті навстіж двері на вулицю, і поліцейського який світить на бонг ліхтариком. Завіса.

Хлопці які викликали поліцію дуже вибачалися, хоч і були понятими, що так по дурному нас підставили. Мєнти теж адекватними виявилися, тож по домовленості Міші штраф за вживання, мені умовка за надання приміщення, так і обійшлося. Почни ми відпиратися скоріш за все було-б гірше. Але як я казав вище - це стало місцевим анекдотом. От і куди мені лукатися з такою вдачею? Сиджу вже вдома, якщо доживу до звільнення - тоді буду думати як жити далі.

09.12.2022

Знову йобана хандра. Спостерігати без можливості якогось впливу на події "смутно та невесело" як казав класик. Подпрядови вже культурно натякають на те що ми заїбали їх своїми візитами. Було холодно, вітряно, то ми в них то в дворі то на кухні були. В куточку, щоб не заважати, нічого не просили (і самі вони не запропонували жодного разу навіть чаю зробити, що теж показник "гостинності"), але судячи з їхньої поведінки ми їх вже втомили. Хоча здавалося-б, просто тихенько годинку-другу якийсь куток займали щоб скористуватися інтернетом, все. Їхній дім, їхні правила, псувати стосунки наразі не бачу сенсу, але поки до них вирішили не суватися.

Мабуть доведеться купити недоросійську сім-картку, вже можна наче знайти щоб без паспорту купити, "референдум" то давно пройшов. А все одно огидно, хоч це і спростить життя. Взимку соватись містом щоб почитати новини то таке собі задоволення. Та й якщо якийсь двіж почнеться може вийде оперативніше інфу надавати, теж плюс як не крути. Хоча може я шукаю собі виправдовування.

Здається Губермана рядки, хоча можу і помилятися.

Знову я ненавиджу всіх. Йобану русню, людисьок "співвітчизників", рідних, друзів, сусідів, і звичайно-ж себе. Паскудний стан, мені не подобається. Злість від безсилля, скоріш за все це так можна описати.

Вчора ще подзвонила знайома, Олена Демешко, місцевий тату-майстер міжнародного (без применьшень) масштабу. Начебто звичайні питання, "ой, шо ви? як ви?", а потім як почула що не дуже добре то просто прибацала: "а чого ви досі там сидите?" І от що відповідати? Та що не відповіси то буде виглядати як виправдовування. А якого біса я маю виправдовуватися за те що не хочу полишати свою домівку? Це по перше, а по друге не маю на то можливості. Ну припустимо нас вивезуть волонтери, а що далі? У нас окрім боргів немає ніхуя, та і кота ми не полишимо, не маємо на кого, а з котом хто захоче пускати? В нього звичайно на морді написано що він інтелігентна та культурна сволота, але-ж то не всяк прочитає, що він в нас не паскудник. Коротше, сидимо на дупі в режимі "економ", і по можливості щось повідомляємо ЗСУ, але-ж про свій статус і функцію не будеш кожному розповідати, бо то може просто дорівнювати самогубству. Таким чином відсіялись майже всі кого вважав друзями та приятелями, коло спілкування звузилося до... дуже загалом звузилося. Чи жалкую я про це? Ніяк. Собі я ціну знав, тепер і людям знаю.

Варто ще відмітити що я зрозумів чому не надає держава особливо допомогу тим хто тут лишився. Ще й допамагати тій "ваті" що мене оточує? Та Ктулху збав. Але і ми під той гребінець зараз розчесані, нічого не вдієш. Остання надія що якось розрулю свої борги перед державою коштом її-ж допомоги мені коли нас звільнять, бо якщо не вийде я хуй його знає що робити. Намагатися продати цю писанину? Це як продати свою душу, та ще й назовні вивернуту, а душа то не товар, а дар у крайньому випадку. Але то лірика. Жерти захочеш - не так розкорячися.

До біса все і всіх. Дожити. Головне - дожити.

Сьогодні були "за інтернетом" у Балонових. Що доволі дивно Олена Демешко писала знов, і навіть скинула грошей трошки на Олеськіну картку, нехай їх відразу списав "приват" за прострочений платіж по кредиту, але тим не менш. Цього разу вона не задавала дурних питань і навіть намагалася підбадьорювати. Це дивно. Ігор Победінський про мене також згадав та спитав як справи. І здавалося-б це дрібниці, але зараз навіть такі малозначущі речі дуже підтримують. А ще він скинув кілька повідомлень з "добром та котиками", коротше несподівані акти підтримки. Всесвіт дивне місце.

На нашому напрямку фронт досі без змін, але ночами бува щось прилітає неподалік, ЗСУ нагадують окупантам що курорт тут не для них. Основні події зараз на сході країни якщо я вірно розумію, нова фортеця козацького духу - Бахмут.

На московії сьогодні гаряче, горить москва, горить пітер, ще десь палає, і взагалі щось незрозуміле коїться. Але що "запорєбріком" якось щосили похуй. Немає ані зловтіхи, ані співчуття, абсолютна байдужість. Ну горить і горить, ну загине якась кількість росіян і загине, що мені з того? Хоча здається мені що з тими вибухами і пожежами (принаймні в москві, там палає здоровезний ТЦ) не все так однозначно. Террор заради мобілізації цілком в дусі ФСБ, на початку правління бункерної молі гайки починали закручуватися під подібним соусом і "задля безпеки".

Ще сьогодні натрапив на відео з паном Подоляком де він озвучив ду-уже цікаві тези, він запропонував всіх прихильників "вузького миру" які не наробили хуйні на уголовку взяти і відправити на болота. "Чемодан, вокзал, россия" в кращих традиціях, і я б навіть категорично "за" мабуть, але є кілька нюансів. Наприклад як доводити "ватність" потенційних вигнанців? За якими критеріями і ким ці рішення будуть прийматися? Тими персонажами які нас просто покинули в перший-жеж день? А що робити з тими нашими співгромадянами яких насильно вивезли до рашки? Це чудова ідея, реколонізувати регіон, але втілюючи її можна "перетворитися на дракона".

Так, я казав що тут бридко жити зараз бо "вати" тут пиздець. Так, я сам боюсь когось вбити просто зірвавшись. Так я маю деяку кількість знайомців яким саме місце на болотах. Але реально, як доводити що тій або іншій особині не місце серед нас?

Як завжди запитань в мене більше ніж відповідей. Але ставити запитання то є добре. Це шлях критичного мислення/сприйняття та здорового скепсису. Питання змушують шукати відповіді, створювати щось, змушують думати тих з кими ними ділишся. А запитань у мене реально багато, особливо до тих хто тут був при "кормушці". Вся область знала хто такий Булюк, якщо не вся країна. До Рищука, мера Олешок теж питаннячка є, Катю Гандзюк ще не забули. Так, останніми роками щось трохи почало мінятися, але більшість облич у місцевих владних кабінетах все одно були як-би то пом'якше... сумнівного походження і фінансування.

Яковлєв з командою звичайно молодці, і для мирного часу він доволі непоганий адміністратор (принаймні на відміну від як його там? а! Тєрєхова, попереднього мера, той класичним "совком" був), і те що вони зробили для міста помітно неозброєним оком, але нажаль він не лідер. Не сприймуть його більше люди мені здається. Хоча хтозна. Але це кращі з тих що мались мабуть на початок війни все одно. За ці місяці багато змінилося, і тепер я вже не маю впевненості ні в чому і ні в кому. Якщо наші судєйські-прокурорські що з'єбали ще на початку війни повернуться і будуть тут "вату" виселяти то буде абсурдом на мій погляд. А про місцевий осередок СБУ і взагалі не знаю що казати, обласні керівники зрадниками виявились, може рядовий склад не встиг прогнити? Риба-то як кажуть з голови псується. Коротше як казав один персонаж "меня терзают смутные сомненья".

10.12.2022

Сьогодні в місті якось неспокійно. Чутно вибухи, стрілянину, русня метушиться, щось незрозуміле коїться загалом. Наче і не було новин що якийсь рух по нашому напрямку намічається, а тут сюрприз-сюрприз. Хоча може вони просто між собою гасяться? Хуй його знає коротше. Най-би перевалили одне одного наглухо, нашим менше роботи буде.

Сиджу і слухаю вибухи. Зранку наче КПВТ було чути з одного боку міста, потім стих, і як йшли на скуплятися то зустріли БТР з бійцями на броні, тепер як заходив додому після того як сходили на базу затаритись продуктами з іншого боку прям панічна автоматна стрілянина була. Невже їх женуть нарешті? Невже ми скоро зітхнемо з полегшенням повітрям волі? Майже десять місяців пережили вже, може і до перемоги дотягнемо.

13.12.2022

Вчора відчув себе майже нормально. Нормально в сенсі на деякий час настількі зумів абстрагуватися від того що йде війна, а ми живемо на окупованій території що майже забув про це, аж настільки вдалося витіснити це зі свідомості. Можливо це тому що було порівняно тихо, всього один вибух біля опівдня і все, та ще тому що ми позавчора-вчора нарешті подивились "Венсдей", за якою зараз весь світ з розуму сходить. Ми це я і Олеся. Про всяк випадок.

Завдяки цьому творінню Тіма Бертона ми ненадовго змогли забутися. Це дало деяку розрядку психіці на мій погляд. Дивилися в українському перекладі, за можливісттю намагаємось переходити на контент цією мовою, але решту оновлення відеотеки довелося завантажувати з сайту з огидною назвою "зетфлікс". Руснявий інтернет накладає деякі обмеження. Обійти при бажанні можна, але vpn добре "ріже" швидкість завантаження, тому маємо що маємо. Все одно Ігор та Женя попросили не забирати багато їх часу тоді, своє життя у людей. Але вони принаймні чесні, і сказали це прямо.

Маю враження що в нашії місцевості вже з'явились українські ДРГ. Ну з кимось-жеж окупанти днями воювали? А вчора взагалі якщо я вірно розумію в центрі міста був замах (нажаль невдалий) на Булюка. Його водій загинув на місці, а Булюка відвезли в лікарню в Сімферополі, якщо мої відомості вірні. Інформація з каналу тг "суспільне Херсон" з посиланням на Яковлева, та з "скадовського чатику", там писали що хтось гранату кинув, і район порта оточено. Так що такі справи.

А ще днями мені написав Єгор Волков. Людина яку я довгий час вважав своїм другом, а тепер от навіть не знаю. Не хотів розкривати його "інкогніто", але це саме він коли був в ще в Скадовську видав: "якби не ви, то спокійніше-б жилося". Не мені, Віці, але тим не менш. А от потім вже зі Львова писав: "на волі бомжувати краще ніж там сидіти" саме мені. Тепер цей кгрм... індивідуум в тіктоці мені скинув відео про користь виходу з зони комфорту, бо тількі так можна розвиватися. Я не став навіть відповідати, і може до тих пір як він повернеться мій гнів на такий абсурд охолоне, але будь він в місті зараз я-б не полінувався піти і зламати йому пару кісток, просто щоб вивести з зони комфорту, чисто для профілактики. Так, мене люто бомбить від цієї хуйні, можливо я щось невірно розумію, але скидати таке людині яка знає що таке "зона комфорту" тількі за чутками що щось таке існує, та яка знаходиться в окупації самому сидячі в безпеці це якось... некомільфо наче.

Олеся поділилася з іншою нашою подругою з тієї-ж двіжухи що Єгор за півроку згадав про нас і написав, та відповіла що на її місці зраділа-б. Анжела, дякую звичайно за надану фінансову допомогу, але ти на щастя не на нашому місці, а в ситій та безпечній Європі, і радіти тому що тебе згадали тільки для того щоб знов розповісти що тобі робити? Ти правда зраділа-б такому? От тільки чесно сама собі відповіси будь ласка.

Коротше чи то ми зовсім лайно, чи друзів в нас справжніх виявилося набагато менше ніж ми думали. Не знаю чи розпадеться та компанія до якої ми входили, але нас там не буде це однозначно. Я сам перестав спілкуватися з усіма хто виїхав, нікого ні про що не просив (за виключенням Дмитра Краснова, але це дійсно Людина на відміну навіть від мене), і поновлювати спілкування наразі не планую ні з ким з тих персонажів. Допомогли? Дякую. До побачення.

Я правда вдячний всім хто з'являвся в моєму житті, правда, навіть тим хто причинив мені біль, це також були цінні уроки. Але це не значить що я теж вам не зроблю боляче за першої нагоди, я дуже злопам'ятна істота. Навіть якщо я скажу що простив - не вірте. Я не вмію прощати. Більше не вмію.

Окрім Дмитра Краснова я зараз підтримую хоч якесь спілкування тільки з Ігорем Победінським, іншим сам не пишу, а тепер і відповідати не хочу. У всіх тут є родичі які не виїхали, що в місті коїться можна дізнатися і через них, а повчати мене - тількі псувати відносини. Я дурень, хоч і без довідки, а як казав Сулейман ібн Дауд (мир з ними обома): "викрий дурня - і він зненавидить тебе, викрий мудрого - і він полюбить тебе". Я дурень. Я ненавиджу всіх хто мене повчає, і чим далі тим сильніше ненавиджу. Хоча повчати коли тебе про це ніхто не просить це теж на мій погляд не ознака високого інтелекту.

14.12.2022

Згадалася давня-давня історія, ще часів "коли дерева були високими" як-то кажуть. Не те щоб аж з дитинства, але коли ще наша "поліція" була "міліцією", а мером Скадовську Тєрєхов. В ті часи я тількі розпочинав "кар'єру" вуличного артиста. З савєцькою ще гітарою, та без кота. Заробляв я тоді своїми виступами не те щоб багато, але тоді цього цілком висточало на пиво. Не на одне, а на веселий вечір.

Так от, одного разу до мене підійшли міліціянти, як-то кажуть "разрєшитє доєбаться". Затребували від мене дозвіл на виступи з комерційною метою. Я навіть майже не вдавав здивування коли впав на дурня на тему: "а що, таке дійсно потрібно? а де взяти можна?" Вони мені люб'язно пояснили що цей дозвіл оформлюється в міськраді, куди я наступного дня і попрямував щоб хоча-б дізнатися що треба для оформлення цього диво-папірця. В міськраді мене направили до потрібного кабінету, в тому кабінеті спитали де саме я планую виступати, бо виявилося що дозвіл ще й прив'язує тебе до конкретного місця на якому саме він має чинну дію, та сказали зайти за документом за три дні. Через три дні коли я прийшов забирати свій документ в навантаження до нього мені видали квитанцію на 140 грн, як зараз пам'ятаю, і сказали що в будь якому банку треба внести "добровільну пожертву" на рахунок міськради за цим документом. 140грн при тому що я тоді 30-50 грн заробляв за вечір. Я перепитав: "добровільно це ж необов'язково? ніяких-же штрафних санкцій якщо не внесу не буде? я вірно розумію?" Тьотя з кабінету підтвердила мою здогадку, і я просто викинув цю квитанцію в першу-ж стрічену урну.

Ні, дійсно, якого біса? Що це як не "совок" у його всій красі? Доєбатись до людини і намагатись відібрати її гроші під соусом "законності". Роки ідуть, а ментальність "відняти і поділити" нікуди не зникла не дивлячись на те що ми вже давно вільна країна.

Мене тоді ця історія доволі сильно обурила, і цей дозвіл я врешті решт віддав Єгору, він тоді теж іноді виступав на вулиці, а в дозволі фото не вказувалося, як і місце доречі, тільки ім'я, може цей папірець йому став в нагоді більше ніж мені.

З тих пір я багато виступав влітку в центрі міста, один час це було єдиним моїм джерелом доходу, бо тоді я був на реабілітації після чергової травми спини і не міг робити на будівництві, але заробляв я вже більш-менш пристойно таким методом. За виступ протягом годин трьох набігало в середньому гривень 300 останні роки, при тому що наші "підприємці" своїм наймитам намагалися платити такі гроші за 10-12 годин роботи. Але ці виступи мені теж давалися не дуже легко, я насилу ноги додому тягнув, відчуття як після повного дня на будівництві, а ще й кіт з яким треба якось домовлятися щоб вів себе добре. Так що ачівку "жива пам'ятка" за ці роки отримано. І мною і котом.

Виходити з зони комфорту... сука, як мене досі ця хуйня бомбить. Я чудово розумію що "зона комфорту" не має бути комфортною, як це не парадоксально, це просто те що тобі звично, в першу чергу в голові, поведінкові паттерни, стереотипе мислення, а потім вже це проецюється на світ фізичний. За життя я збився з рахунку скільки разів в мене "рвались шаблони" та скільки разів я сам таке робив з оточуючими. Я дійсно не знаю що таке "зона комфорту", бо не встигаю завести "звичний тип мишлення" як його доводится оновлювати або перебудовувати в світлі відкрившихся нових фактів і обставин. Тож щоб звідти, сука, вийти, треба туди спочатку потрапити, а в мене це ніхуя не виходить чомусь.

Доречі ця історія як я ставав вуличним артистом теж є одним з підтверджень моїм словам, тим які про те що я не був у зоні комфорту щоб з неї виходити. Як я казав вище, я з дитинства був дуже сором'язливим, тепер ні. Звичайно я не став більш соціальною особистісттю, але то вже з інших причин, якщо коротко то здебільшого люди - лайно на блюді. Я схильний завжди підозрювати найгірше, і нажаль я рідко помиляюсь.

Можна звичайно сказати що це і є моя "зона комфорту", але всяке правило має виключення, не всі до мене ставляться погано, а я лишень дзеркало в якому оточуючі бачать себе. Можливо криве, але що поробиш, "житіє у нас тогда в 16 тяжкоє било" (с).

15.12.2022

Сьогодні Ігор мене здивував. Написав в твітері здається що остання прочитана ним книга була моєю. "Щось середнє між щоденником і сповіддю" як він це описав. Мабуть воно щось таке і є, збоку іноді видніше. А далі ще цікавіше, на той пост посипалися лайки, не те щоб прям 100500 за перші години, але з пару десятків впало, і мабуть для нього це теж не дуже типово, бо він попросив дозволу на публікацію тексту потроху. Я не дозволив. Не тому що я дохуя жадібний, і не хочу щоб хтось ще це читав, а тому що просто не зараз. Тут і про наркотики які поки поза законом, і про реальних людей яким таке може зашкодити зараз, та й самому сцикотно трохи, а ну як вирахують і прийдуть? Нахуй-нахуй. Можливо. Колись. Але не зараз.

Я взагалі не переслідую мети прославитися. Можу бути "душею компанії", але бути в центрі уваги не те щоб дуже полюбляю. Амбіверт зі схильністтю до інтроверсії. Звичайно я розумію що такий контент який я створюю пишучі зараз ці рядки буде популярним, просто тому що. Ті-ж мемуари про другу світову хоч зараз накопичують пил раніше хтось читав, інакше навіщо їх було видавати? Попит народжує пропозицію, пам'ятаєте? Але я не хочу і не буду хайпитись на війні. Пишу щоб прожити, відпустити, забути. Це для мене психотерапія в першу чергу. Комусь цікаво? Чудово, цей текст скоріш за все з'явиться в майбутньому в мережі у вільному доступі, але не раніше ніж я вирішу це зробити сам, або мене не стане, тоді це зробить Ігор.

Життя в страху це... я навіть слів добрати не можу. Відчуваю себе як мандрівник у часі якого занесло в СРСР 1930х років. Наче і місто те-ж саме, і люди знайомі (наче), але кому вірити можна щоб "на підвал" не потрапити? Лотерея, їбати її коромислом. Тому я в цю "гру без назви" і не граю. "Ніхто не спіткається лежачі в постілі" кажуть японці, але зараз доцільніше завмерти і полежати, ціліший залишуся.

Якщо я за пару років після війни почну з себе "героя корчити", ну себто видавати хуйню типу: "от я на відміну від вас тоді..." - набийте мені їбало будь ласка. Зараз я не пишаюсь і тим чим можливо можна було-б. Просто робив те що вважав за потрібне та правильне. До чого це призвело взагалі та для мене окремо - то інше питання, я не знаю користь я приносив чи шкоду. Принаймні для себе. Тепер я звичайно більш егоїстична сволота, і бути кожній бочці затичкою не хочу. Не хочу я і "15ти хвилин слави" якщо якісь журналісти захочуть взяти інтерв'ю, не хочу взагалі нічого. Зробити собі світ-бульбашку в своєму дворі і спокійно доживати життя без пригод. От що я хочу після війни і відбудови якщо у загальних рисах. Я звичайно не Булгаковький Майстер, але теж хочу спокій, більше мені і не треба.

Біда в тому що в мене дуже загострилася алергія на тупу хуйню, а люди доволі часто її несуть оточуючим навіть не завжди того самі усвідомлюючі. І це реально для мене тепер прям біда-біда. Бо в такі моменти я стаю небезпечним для оточуючих, тому що можу вдатися до банального фізичного насильства. Щось в мені таки зламалося, якісь "запобіжники" вигоріли. Не настількі щоб почувши те що мене тригерить відразу бити людину в обличчя, але більше одного разу зняти окуляри я навряд-чи проситиму. Зняти окуляри тут більш фігуральний вираз, в сенсі просити перестати нести маячню. Хоча був випадок коли у одного приятеля колись спрацював інстинкт самозбереження мабуть саме на це прохання. Ми тоді пили, добре так накачувалися, він тоді мене повчав не дивлячись на те що я просив того не робити, а потім я попросив його зняти окуляри про всяк випадок, і він повчати мене перестав, але окуляри таки зняв. Хоча можливо він тоді просто прийняв це прохання за п'яну придурь і не зрозумів що наші відносини могли в одну мить ду-уже зіпсуватися.

Жовч навпіл з гноєм. З цим я порівняв зміст цього твору на початку, і так воно і є. В мене всередині нічого крім цих рідин не лишилося, тож подумайте тричі, чи треба вам НАСТІЛЬКІ токсична персона як я в якості друга? Я питаю це у тих хто вважав мене таким і можливо досі вважає, бо є підозри що далеко не всім сподобається те як я їх описав, а відмовлятися від своїх слів і вносити редакції (окрім виправленя помилок) я не стану. Навіть заради дружини не став, і заради інших не буду.

16.12.2022

Два тижні до нового року. Для когось це свято, а для мене просто дата підбиття підсумків як цей рік минув, що приніс, як змінив. Люди протягом життя змінюються, і це нормально. Це еволюція, крихітко. Я зараз не кажу про тих хто не дорослішає, "діти сонця", як їх деякі називають, гарна метафора, але решта "сивих дівчат" і "бородатих хлопчиків" мешкають у світі який був створений "дорослими". Я сказав так посилаючись на афоризм: "Дорослих не існує, є діти що постаріли".

Свідомості людини теж притаманні еволюційні процеси, ми навчаємося, розвиваємось, удосконалюємося, це нормальний життєвий процесс. Свідомість людини це взагалі якщо замислитись Кантовська "річ у собі". Свідомість і мозок є одночасно і інструментом і об'єктом дослідження. Принаймні це індивідуально для кожного може бути істиним твердженням. Самодослідження, або як ще кажуть рефлексія це цікаво, і не потребує багато ресурсів.

Тож що я маю в "сухому рештку" цього року? Я живий, це вже немало. Отримав просто неімовірну кількість життєвого досвіду (експи насипало я їбу, бгг), здебільш травматичного але "чорний PR теж PR", травматичний досвід теж досвід. Втратив з різних причин якусь кількість рідних та друзів, але ті що лишились - "золото вогнем очищене", це гідна цих людей біблійна метафора. В мене побільшало боргів, але після перемоги з'являться можливості їх віддавати. Я ледь не втратив розум і свій шлюб, але після цієї кризи ми вийшли на новий рівень спілкування, і це вже більше схоже на здорові відносини. Життя триває.

Вчора в нас прилетіло в порожній наче меблевий магазин біля "Югри", а сьогодні вся територія (крім окупованої) України була обстріляна ракетами. Загалом за сьогодні рашка випустила по нас 76 ракет з яких 60 згідно звітам були збиті. Це чудовий результат, навіть без американських "Петріотів" які в найближчому майбутньому з'являться у ЗСУ. Звичайно є руйнування, є загиблі, той-же Херсон з тих пір як звільнили підвергається обстрілам з РСЗВ та арти щодня, війна триває.

Кілька днів ми до Подпрядових не ходили, дали від себе відпочити, а тепер от знову похолодало, просимось до них. Судячи з того що та плита за яку я казав вище так і стоїть не підключена в мене виникає цікава гіпотеза яка полягає в тому що тьотя Надя за власної ініціативою взяла ті рублі і купила ту плиту, а чоловік і син бойкотують цю хуйню відмовляючись її підключати. Вони живуть в одній хаті, але кожен сам собі як кажуть, і дядя Саша і Вітя ті слідкують за новинами, вболівають за ЗСУ, це помітно, а тьотя Надя завше обов'язково якусь хуйню ляпне. Не обійшлось без того і сьогодні.

Цього разу вона спочатку прислухалася як я слухаю новини про ракетний обстріл, а потім почалося.

-А де це так? А коли це таке?

-Свіжі новини, буквально три години тому добірка вийшла, обстрілюють всю Україну, знову по критичній інфраструктурі.

-О-о-о-ой... скільки вже людей загибло, скільки горя... а може не треба було оборонятися, може так краще було і тоді-б менше людей постраждало?

В мене на очі падає штора нахуй. Але я в чужій хаті, куди мене доречі не запрошували, переді мною літня та не дуже розумна релігійна жінка, тож мозок обирає варіант "роз'яснювальна бесіда".

-Ні, тьоть Надь, краще не було-б. І менше людей не постраждало-б. Ви хотіли-б щоб мене або вашого Вітю посадили на ті Т-62, дали іржаві калашмати і відправили завойовувати Польщу або Прибалтику? Ви не в курсі скільки вже загинуло насильно призваних з л/днр? Росіян сюди ніхто не кликав, ми боронимо СВОЮ землю, а вони - загарбники і фашисти, ви кого взагалі виправдовуєте?

-Та я ж не цей... це багато хто з місцевих пенсіонерів так думає, вони думають що тут тепер росія і буде благодать як при радянському союзі...

-Яка благодать? Ніякої "благодаті" при союзі не було, я сам застав останні роки його існування, і пам'ятаю своє дитинство з дефіцитами, блатом, нескінченними чергами і іншими "принадами" совка.

Вона ще намагалась мені щось за безкоштовні квартири, медицину, та освіту, але я і це теж заперечив. Коротше мій вердикт: православ'я від УПЦ МП - зло в чистому вигляді. Взагалі релігії (принаймні організованій) як явищу місце на звалищі історії.

Останню думку вважаю за потрібне пояснити докладніше. Релігія (будь яка) з'явилась як відповіді які собі придумувало людство на питання "а що після смерті?" на цьому всі спекуляції всіх жерців і священослужителів і будувались, типу страждайте тут, а потім вас стрітять гурії, буде вам вічна нірвана у цвіті лотосу, абощо. Як чудово хтось відмітив ще до мене: "релігія це ходунки для людства". Але час дорослішати, бо дядя або тьотя 40+ яка або який розсікає по хаті в ходунках та вимазує стіни в гівно та манну кашу то така собі картинка. Ми вже виросли, але не хочемо відкинути те що перестало бути потрібним чіпляючись за якісь "традиції". І біс-би з ним якби тут панували аутентичні вірування наших предків а не насильно насаджене християнство.

Мільйони людей загинули протягом історії нашого виду із-за суперечки на тему "чий удаваний друг краще?" Це я про релігійні війни так. А людські жертвоприношення? А інквізиція? А хрестові походи? А джихад? А тоги чи туги (душителі)? А педофілія та інші "цікаві" явища в монастирях та церквах? Продовжувати цей список питаннь я можу ще довго. Що хорошого зараз може дати хоч якась організована релігія? І не треба про благодійність, світських благодійних організацій теж достатньо.

Хоча варто признати що тут я трохи кривлю душею, бо сам маю деякі вірування, але то скоріш філософський концепт ніж релігія, і я не проповідую свою віру нікому, бо мої відносини з богом це виключно МОЇ відносини з богом, інших вони не стосуються. Релігія як частина особистого життя це ок, але особисте так і називається бо воно виключно для тебе, і ні для кого більше.

Продовжуючи тему консерватизмом який проповідує будь яка релігія хочу порозмірковувати про традиції, законність та справедливість. Заповіді то ті ж закони по своїй суті зрештою.

Традиції це не те що обов'язково треба виконувати, якщо перекласти на мову сучасності, то традиції це ні що інше як тренди. Дотримання традицій допомагає особистості відчути себе частиною якогось соціуму, але ступінь необхідності того кожен має визначати для себе сам. Чудово описує появу традицій експеримент де мавп в клітці поливають водою кожного разу як ті намагаються взяти ласощі, а потім по одній міняють їх на тих кого не поливали, і в результаті ніхто не чіпає ласощі і ніхто не знає чому.

Законність і справедливість. Це різні терміни які іноді не просто не синоніми а взагалі взаємовиключаючі поняття. Прості приклади: рабство було законним, апартеїд був законним, навіть таке явище як Голокост було законним з точки зору тих хто його вчиняв, чи не так? Закони недосконалі. Ні, звичайно юриспруденція не стоїть на місці, і намагається зробити так щоб між цими словами можна було поставити знак "=", але мені здається що того не побачать і мої далекі нащадки (якщо звичайно вони в мене взагалі будуть). Ще давні греки зображували Феміду сліпою, вони про щось напевно здогадувалися.

Закони це правила яких зголосилися дотримуватися люди щоб побудувати разом такий конструкт як соціум. Щось накшталт публічної оферти. Хочеш бути в соціумі? живи за спільними правилами. Але от що я зрозумів за своє життя: закон - це часто-густо ширма для якогось непотребства. Для мене вищий закон - сумління, я це розумію як "не роби іншим того чого не хочеш отримати сам". Проте нажаль є випадки коли сумління дозволяє людині творити люту хуйню, (але тоді я сумніваюся в його наявності у такої особистості) і ось тут вже закон стає необхідним інструментом. Є старе мудре прислів'я про закон: "закон як дишло, куди повернеш туди і вийшло". Це просто інструмент яким користувались далеко не завжди на благо і доволі сильно скомпроветували його цим. Ви довіряєте "законникам"? Я от не дуже.

Але то все теж лірика. В принципі якщо доживу до перемоги то мене за цю книгу (та хоча-б за цю главу) напевно вб'ють або посадять. Як не якісь розлючені фанатики так не менш розлючені юристи. Доєбатися можна до кого завгодно, як каже один знайомий "аби людина була хороша".

Доречі, та тьотя Надя сьогодні проявила гостинність і пригостила мене чаєм з печивом, чого-б воно так?

17.12.2022

Ух я вчора насловоблудив... Але "терапія" наче починає працювати, я відчуваю себе краще. В такому випадку буду далі свій каламутний потік свідомості виплескувати сюди.

Сьогодні спробую трохий зайнятись перекладом з російської. Останні місяці до вторгнення (якщо не рік) я заходив "вконтакт" тількі заради творчості двох людей, одна з них це поетеса (чи поетка, я з фемінітивами так собі) Єлена Ладовська, в тій мережі вона має паблік під назвою "Казки чорного кролика", мені дуже подобаються її вірші, вони напрочуд пронизливі і чуттєві. Один з них надихнув мене на написання останнього, саме в жанрі хоррор, оповідання яке я хочу перекласти тут українською, тим паче що воно чудово ляже на вищевикладені думки про законність і справедливість. Тож спочатку вірш:

Тепер оповідання, я за одну і ту-ж саму його характеристику отримав протилежні відгуки, комусь воно дуже сподобалось, комусь зовсім не сподобалось тому що воно... реалістичне. Це казали і ті хто сварив і ті хто хвалив, а це кумедно.

Приречений.

Я не знаю як я опинився в камері смертників. Ні, зрозумійте вірно, я знаю в чому мене обвинувачують, за що ненавидять і збираються на законних підставах вбити, але я не знаю чи дійсно я це зробив. Просто тієї ночі я настільки напився, що після якогось моменту спогади відсутні повністтю, детектор брехні це підтверджує, але речові докази... речові докази проти мене. Дякую що не влаштували суд Лінча відразу, адже на момент затримання і арешту я уявляв з себе те ще видовище, мені показували фото, зроблені поки я спав. Так, саме спав, недалеко від відділку поліції, сидячі на лавиці в забльованому одязі, заколисуючі в руках мішок просякнутий кров'ю. А в мішку... в мішку виявилася зникла кілька днів тому дівчинка, по частинах. Картинка неприваблива з якого боку не підійди, і якщо додати до цього відсутність спогадів за минулу ніч, презумпція невинності сором'язливо відходить вбік.

Мені залишилося не так багато часу, але я не кидаю спроб пробитися крізь алкогольну завісу що закриває від мене спогади тієї ночі. Я не тішу себе тим що зможу виправдатися, не перед ЇЇ батьками та іншими мешканцями нашого містечка, але перед самим собою. Людський розум найбільш вигадливий коли шукає виправдання собі коханому, невже це насправді зробив я? Технічно міг, все на те вказує, але я ніколи не проявляв агресію першим, тим паче до слабких і беззахисних, та й спогади відсутні тільки за частину однієї ночі, а дівчинку шукали кілька днів, і я впевнений що бачив її тільки на листівках "пропала дитина". Що-ж тоді трапилося?

Мої роздуми перервав гуркіт засовів та голос охоронця.

-Стати навпроти двері обличчям до стіни, руки за спину, до тебе відвідувач, прогуляємося.

Я незадоволено скривив обличчя, але підкорився, від будь яких візитів в моєму стані не варто було чекати нічого доброго, але хто-б мене питав чи хочу я когось бачити?

Це виявився слідчий який вів цю справу, і за сумісництвом мій давній знайомий, трохи дивувало те що справа вже закрита, суд завершено, чого ще йому треба?

-Ну здрастуй, начальник,- привітав я гостя,- невже ми ще не все з'ясували? Чи ти просто засумував за інтелигентними співрозмовниками?- я посміхнувся.

-І тобі не хворіти,- відповів він мені,- якщо чесно, не дає мені спокою ця справа. Керівництво і громадськість давили і жадали твоєї крові і дуже квапили мене, тому ти зараз тут, але деякі моменти в побудованій слідством історії викликають у мене сумніви, якщо чесно я не до кінця впевнений що це зробив ти.

Я гірко розсміявся. Ні, серйозно? Він відправив мене на смерть, але не впевнений що зробив правильно? Чого він від мене хоче? Розуміння? Щоб я його втішив? Відсміявшись я витер сльози що виступили і спитав його:

-І? Ти ж переслідуєш якусь мету кажучі це мені? Чого ти від мене хочеш?

-Я вирішив провести додаткове розслідування в межах власної ініціативи, і знайшов дещо цікаве,- він зітхнув і продовжив,- кров що просякнула одяг в якому ти був тоді не належить потерпілій, але її кількість вказує на те що людина якій вона належала теж могла сконати.

-Оце заспокоїв! Я тут намагаюсь якось усвідомити що міг вбити дитину, а ти кажеш що я ледь не масову різанину влаштував?- пробухтів я у відповідь.

Тепер настала його черга посміхнутися.

-Тобі в будь якому випадку вже кінець, трупом більше, трупом менше, але знаючи твою прискіпливість в питаннях справедливості картина починає виглядати інакше. Я пішов далі, і перевірив звернення до найближчих лікарень з серйозними травмами за той період, це принесло деякі результати, був мисливець якого як він стверджував порвав сікач, до лікарні він звернувся не одразу, загалом поговорити я з ним не встиг, сепсис. А ось його зразок крові співпав зі знайденою на твоїй одежі, метикуєш?

По мірі його розповіді моє обличчя витягалось все більше і більше. Нехай для всіх я залишуся дітовбивцею, невгамовний слідчий зробив мені найцінніший подарунок з усіх можливих, він подарував мені спокій, але вбивство є вбивство, кінець незмінний.

Кінець оповідання.

Єдиний критерій який я задав для себе пишучі свої ессе це об'єм "на сторінку". Якщо ви вважаєте що це легко то спробуйте вкласти в одну маленьку сторінку будь який сюжет, неважливо чи придуманий самостійно чи ви будете переповідати щось вже існуюче. Для мене це як хокку. Вмістити сенс в 17 складів.

18.12.2022

Олеся мені вчора задала цікаве питання: "А ти не можеш писати так щоб просто про війну та окупацію але не згадуючи наркотики чи ще якісь теми які тобі можуть зашкодити?" Я відповів що не можу, бо це вже не буде правдою. Взагалі на мій погляд настає епоха правди, всі навколо стають чесні, чому-б і собі не бути таким? Досить в моєму житті брехні було, наївся.

Ми всі (принаймні мої однолітки та ті хто старше) зростали в суспільстві просякнутому брехнею. Є чудовий жарт у Жванецького: "Нас вчили як жити в культурному і цивілізованому суспільстві, проте саме цивілізоване та культурне суспільство так і не побудували". Діти не лаються при дорослих, дорослі не лаються при дітях, кумедна гра суспільства в культурне. Впізнали себе або світ навколо? Вітаю, вас це теж мабуть заїбало просто вкрай.

Тепер по порядку про всіляки незручні теми які я підіймаю. Про наркотики: я не займаюся пропагандою їх вживання, хоча від того-ж канабісу шкоди по всіх параметрах набагато менше ніж від алкоголю, який теж доречі є наркотичною і психоактивною речовиною яка має ну просто єбєйшу кількість негативних наслідків вживання, і яку держава дозволяє навіть в етері національного ТБ рекламувати. Це як? Це ок? Або нещодавно продавили закон наші нешановні депутати який дозволяє в будь-якому місці і в будь який час перевіряти військових на алкоголь і наркотики, навіть у відпустці. Та вас самих, паразитів, треба кожного дня на важкі наркотики перевіряти, залиште хоч тих хто нас захищає у спокої! Зайнятися більше нічим? Думаєте що зброю яку роздали тепер хтось поверне? Не вийобуйтесь на нарід. ЗСУ це теж нарід, не забувайте.

Йдемо далі. Міг образити релігійних людей. Ображені релігійні люди можуть вирахуватися в шеренгу, розрахуватися на перший-другий, розбитися на дві колонни і з стройовою піснею (або псалмами) ПІТИ НАХУЙ. Я теж колись був релігійним, але я маю дурну звичку, я вивчаю світ довкола, і коли ходив до церкви то доволі непогано вивчив біблію. В цій дивній книзі я знайшов просто безліч неув'язок, ну не зходиться у вас дебет з кредитом як сову на глобус не натягуй, не кажучі вже про те що дійсно віруючих серед релігійних доволі низький відсоток. Я знаю про що я кажу. І здавалося-б негарно так казати коли ти збираєшся по гуманітарку до баптистської церкви, але підіймаємо очі трохи вище і бачимо формулювання "ображені релігійні люди", є в мене знайомі адекватні віруючі, вони не ображаються коли я в дискусіях піддаю їхню релігію сумніву, а релігійні не вміють вести дискусій, в них улюблений аргумент "ти неправий тому що іди нахуй (будеш горіти в пеклі)".

За що там мене ще можна відпиздити, закрити, або вбити нахуй? А, милі друзі, знайомі і родичі яким може не сподобатися що я про них сказав. Ви заслуговуєте таких слів і відношення. Кожен. Кожна. І заради своєї-ж безпеки, якщо ви бачите що я вам не радий - тримайтеся подалі, бо чи висточить вам здоров'я начистити мені їбало то велике питання.

Правду говорити легко і приємно, як казав один персонаж, але у кожного своя правда. Книга лежить і не просить її читати, тим вони (книги) завжди мені подобались набагато більше людей. Люди часто хочуть щось тобі розказати або щоб ти їх вислухав, але далеко не завжди вони питають на те твоєї згоди, може тому з дитинства моїми кращими друзями були саме книги. Ви дочитали до сих пір? Дякую. Але нагадую, читати це вас ніхто не змушував. (О Ктулху, я дуже сподіваюсь що цей твір ніколи не стане частиною шкільної програми і ці слова лишаться правдою.) Вам не подобається або ви не згодні? Полиште і не читайте, на всі ображені відгуки відповідь у мене буде одна: "від'єбіться від мене будь ласка", я вас того читати не просив, а образились ви самостійно, тож вини за ваше "ущемленное достоинство" абощо я категорично не приймаю. Хто захоче фізично на мене вплинути - нагадую: в мене паскудний характер та часто гостра залізка в кишені, а в майбутньому може навіть короткостволом обзаведусь. Я передивився свої погляди на зброю ще раз і вирішив що це все-ж необхідність. Тож як каже один героїчний медик: "життя бентежить, реальність шокуюча", але це життя треба якось жити.

19.12.2022

Позавчора-вчора почали з'являтися новини що русня лишає Нову Каховку, наскільки правдиві поки не зрозуміло. Втім коли почали тікати з Херсону теж спочатку підозрювали що це пастка, подивимось що буде далі, хтось прогнозував до нового року нам звільнення, а як воно буде насправді хтозна? Поки живі, на зиму харчів запасли, а без грошей за даних умов можна і обійтись.

Вище я казав що всі мої оповідання то чистий вимисел. І це так, але будь-який письменник вкладає в свої історії частинку себе. Мабуть найбільша "частинка" мене в оповіданні "Стрілець" яке я хочу перекласти далі, тим паче що воно як-би мовити краще... резонує на одній частоті з вищеописаними думками про правду, законність і справедливість. Це єдине частково автобіографічне оповідання, я не можу сказати що мої шкільні роки були щасливими. Тож вашій увазі вперше українською:

Стрілець.

Ви ніколи не схотіли-б опинитися на моєму місці. Я це точно знаю, ніхто не хоче бути тим самим об'єктом знущань, який є в будь якій школі. Хоча можливо я якоюсь мірою сам винний у ситуації що склалася, і ні в мене немає стокгольмського синдрому в термінальному етапі, а ось інтелект і здібності до аналізу, нажаль, є.

Знаєте в чому полягає проблема нашого соціуму? Ні, не так. Знаєте, яка на мій погляд головна проблема нашого соціуму? Радикальна різниця між тим як дитині розповідають про світ і тим чим насправді цей світ є. І привіт гострий когнітивний дисонанс та інші розлади особистості.

Як по суті невинно починалася ця історія: не дав списати однокласнику якесь завдання, бо заохочувати уникання навчання погано, шахрайство це погано. Той після занятть пояснив мені як я був неправий, і насправді погано це не допомагати товаришам по нещастю, і підкріпив свої аргументи парою стусанів. Батьки і вчителі стверджували що якщо хтось проявляє агресію, то про це потрібно повідомити їх. Образник після того як з ним поговорили налаштував проти мене весь клас назвавши "стукачом" та "щуром".

Після цього я став вигнанцем. І чхати-б на остракізм якому я став підвергнутий, я і до цього був доволі замкнений, біда в тому що багато з однокласників стали намагатися мене якось принизити чи зробити якусь капость. І кругова порука яка об'єднала образників навколо мене закономірно призвела до того що з часом приниження і ницість виходили за рамки дитячих забав все далі і далі, все ближче і ближче наближаючись до меж кримінальної відповідальності. Діти можуть бути жорстокими. Підлітки тим паче. Звичайно до жесті як у стрічці "Клас" не дійшло, але виносити таке ставлення стало нестерпно.

При всіх своїх дивацтвах я не страждав мазохістськими девіаціями особистості, тому став уникати школи, прогулювати, що не додало мені доброго відношення з боку вчителів яким я став "псувати показники успішності", а до випуску лишалися ще роки.

Вас може дивує велика кількість психіатричних термінів в моїй оповіді? Дарма. Я шукав причини ситуації що склалася як в собі так і в інших, прочитав багато книжок намагаючись зрозуміти чому люди ведуть себе саме так а не інакше, і дещо навіть зрозумів, тільки легше мені від того не стало. В одному я був впевнений абсолютно: далі так жити я не зможу, а навіть перевестися в іншу школу я не міг бо в нашому містечку вона була лишень одна.

Самогубство мені не давали скоїти лють та жага помсти що душили мене щодня, але страху смерті як такого за роки знущаннь в мене не лишилося. Я ненавидів всіх. Батьків - за те що не сказали правду про те що світ працює не за тими правилами яких вони вчили мене. Вчителів - за те що сказали що захистять якщо хтось з однолітків проявить агресію, але не змогли чи не захотіли цього зробити. Хуліганів - тут пояснення зайві. Але більше за всіх я ненавидів всіх інших, пасивних спостерігачів що дивилися на мої приниження, без залежності від їхнього ставлення до того що творилося, і тих хто дивився з мовчазною згодою, і тих на чиїх обличчях я бачив засудження агресії, вони все одно відводили погляд і робили вигляд що їх це не стосується.

Куди йти прогульщику? Відповідь очевидна - вулиця. Я став шибеником. Цілком свідомо зв'язався з "поганою компанією" маючи цілком конкретну мету і план. Я не хотів іти цим шляхом далеко, лише до потрібного мені "повороту". Мені була потрібна зброя. Я жагав помсти.

І навіть при всьому моєму негативі і бажанні знищити всіх хто був винними в моїх стражданнях я був готовий і навіть хотів розділити їх долю, бо частина провини лежить і на мені. Я дозволив загнати себе в кут, моя свята переконаність в непогрішимості законів та правил і привела мене до цієї точки. Я занадто пізно усвідомив наскільки світ і суспільство відрізняються від розповідей про них. Я занадто довго мовчав. Тепер мене просто не хочуть слухати, втім начхати.

Сьогодні моя історія скінчиться, я не хочу справедливості, я хочу помсти.

Ми самі створюємо монстрів, можливо навіть несвідомо, не розуміючи що ми коїмо. Але чи звільняє це від відповідальності за наслідки? Не думаю.

20.12.2022

Якщо ти не хочеш щоб твої слова хтось почув то не промовляй і не пиши їх. Здається-б не публікував і не збираюсь найближчим часом ці записи, але до Єгора мої слова про те що пішов він нахуй донесли і він у відповідь послав мене.

Раніше я б парився, нервував, думав а чи мав я право і чи правильно зробив, зараз - похуй. Тільки трохи розізлився на одну єдину не в міру балакучу тату-майстриню яка спочатку сама згадала того персонажа і те що він бідолашний від самотності страждає, я на те відповів що пішов він нахуй, і що я маю причини так казати, а вона вирішила спитати його в чому справа. Намагалася з'їхати що "я не я, и лошадь не моя", але, Лєно, ти єдина кому я казав як став відноситися до Єгора.

Сам же Єгор не став розбиратися чому я про нього так погано сказав, просто коли сидів в інтернеті від нього прийшло "сам ти пішов нахуй". Ні "що трапилося?" ні "привіт, чому ти мене послав?" похуй причини, а ми давно знайомі були, я навіть вважав його своїм другом, і він доволі добре розуміє (принаймні я мав кращу думку про його інтелектуальні здібності) що я нічого не кажу і не роблю без якихось передпосилів (читай: причин). Я не став довго спілкуватися, лише підтвердив що так, пішов я і нахуй і з зони комфорту, і заблокував його. Яке прикре самогубство. Ще одна людина для мене вмерла в сенсі.

Але це був короткий спалах емоцій який продовжувався не більше 10-15 хвилин після років "дружби". Єбало набити йому не расхотів, але тепер якщо зустрінемось то буду робити це методично і без гніву. Хоча кого я намагаюсь обдурити, з гнівом і насолодою. Але поки об'єкт далеко - похуй, щосили похуй як воно там.

Лєна Демешко доречі теж почала писати книгу, і варто визнати пише вона непогано, може навіть краще за мене, читається легко. Вона просила виступити її першим критиком, і скинула мені перші розділи. Обіцяла кинути грошей (хоч ми не просили), але потратилася і не зробила цього, в цьому вона вся, може підняти за день 5-7к грн і проїбати їх за той-же вечір, вітряна дівчинка, за це ми на неї не ображаємось. Шкода що язика за зубами тримати не вміє як виявилось.

Щодо іншого - Бахмут повністтю під контролем ЗСУ, і туди нагородити наших героїв приїздив президент. Погода стає більш холодною, земля промерзає і ми з нетерпінням чекаємо наступу за нашим напрямком. В області прилітає по окупантах доволі регулярно, знову чутно вибухи до нас, чекаємо і віримо, навіть якщо не до нового року то за першої можливості наше місто звільнять, я майже впевнений.

22.12.2022

В мене сладається враження що ми близькі до якоїсь логічної розв'язки, що війна наближається до катарсису, якщо це слово тут доречно. Після відвідування Бахмуту Зеленський вирушив у відрядження за кордон, вперше від повномасштабного вторгення. Першим пунктом він відвідав Вашингтон, і те як його вітав американський конгресс... схоже нас, українців, дійсно стали сприймати ледь не як надлюдей, і наш президент став дійсно впливовою людиною в світі. Скажи мені таке хто рік тому - я б спочатку пореготів, а потім попросив поділитися такою забористою травою.

З корисних і значимих результатів його (Зеленського) відрядження - Штати зняли по суті всі обмеження по типам зброї яку можна постачати і наступні поставки будуть включати "Петріоти", поки одну батарею точно. А ще був затверджений пакет військової допомоги майже на 2 млрд долларів. І все це ще не хвалений підписаний ще 9го травня ленд-ліз, якщо я вірно розумію.

Ще сьогодні кількість дохлої русні перевалила за позначку в 100к, і це офіційно підтверджена цифра, реальну можна множити мінімум на 2 мені здається, бо хто без вісти пропав, хто в лікарні сконав, хто кінцівку втратив і до лав не повернеться, таке. Чогось мені ані їх ані їх рідних не шкода, от анітрохи. Емпатія? Ні, не чув.

Продовжуючі тему цікавих і гарних новин - ЗСУ "поздоровили" з днем народження голову "роскосмосу" Рогозіна, нажаль той залишився живий, але якщо я вірно розумію то шмат дупи йому відірвало. В Новій Каховці було підірвано автівку Любимівського колаборанта Штепи, це було більш успішно, той зажмурився. Це доречі та Любимівка в якій ще на початку вторгнення цигани танка у русні вкрали.

Але все знову проходить якось наче осторонь, як на початку, коли усюди був лютий пиздоріз, а ми просто в ахуї спостерігали за тим що коїться. Скадовськ наче зачароване місце де нічого не може відбуватися, місце що завмерло у часі. Хоча можливо це моє особисте враження, бо з тих пір як я відійшов від "революційної діяльності" то просто причаївся і завмер. Щось в місті та й відбувається, але на тлі подій в країні то такі дрібниці що далеко не завжди вони гідні уваги на мій погляд.

Коли окупанти тільки зайшли то намагалися зберегти лояльне відношення населення і не грабували (принаймні відкрито і в таких масштабах як в інших місцях), намагалися косити під "ввічливих", та взагалі реально зображували з себе "визволителів". Дяка всесвіту у більшості розумних людей висточило сил і можливостей з ними не співпрацювати, тому з кадрами в них була і є люта біда тут і якщо подивитися уважніше на те як тут "спливали" різні "керівники" то це комедія.

Спочатку світився тандем Швайко-Калиновська, і-і-і... проворувались і були вигнані "хазяями", потім прийшли Хотієнко-Козлова (чи Козловська, хуй його зна, не пам'ятаю), і-і-і... хто-б міг подумати, зараз і їх до місцевої поліції тягають з питаннячками типу "а де гроші, милі?". Так напевно не ворують і на росії як ці персонажі. Жадоба це погано, навіть згідно біблії. Але як на мене це чудова ілюстрація того хто підтримує "рюзьке мір" і з яких причин. А, ще був тут Нікалай Полікарпов на прізвисько "Утя", валютник, сусід, сука, мій. В губернатори мітив. Тепер ховається в Криму десь за чутками, бо його не дивлячись на те що він тут більше всіх радів і збирав якихось міських божевільних бабок у "загони пукіна" обібрали до нитки і послали нахуй. А ще він став вбивцею. Якісь троє відчайдухів не дуже розумний замах на нього ще влітку здійснили, одного він застрелив на місці, двох інших спіймали і закатували росіяни. Шкода хлопців, але штурмувати хату в лоба то так собі тактика якщо чесно.

Тепер вже про лояльність тут не дуже згадують, ходять з обшуками, шукають партизанів та ДРГ, але якщо чесно то більше схоже на те що шукають що-б його де спиздити та прибухнути, а партизанів то вже "для галочки" шукають.

Якщо коротко підсумувати відчуття і настрій то можна описати це коротким жартом:

23.12.2022

Кілька годин тому недалеко від міста було чутно вибухи, спочатку два подалі потім один поближче. Згадалося в зв'язку з тим відео на якому якийсь житель болот в чатрулетці намагався доказувати що неможливо не боятися сирени, пострілів або вибухів, на що йому наша дівчина намагалася пояснити що ця хуйня за майже рік повномасштабної війни стала настільки звичною що дехто взагалі перестав на те звертати увагу. Ми з дружиною припустимо зраділи тим звукам, а от наш кіт - Масян повів себе абсолютно індифферентно, продовжив вмиватися навіть не звернувши уваги на шибки що затремтіли, хоча вперше як щось йобнуло неподалік він якраз лежав на мені, дуже злякався і пошкарябав мене з переляку. Навіть тварини перестають боятися, що вже про людей казати?

Олеся каже "не став на собі хрест, не треба казати: "якщо я помру"", бо я "заповів" цей твір Ігорю у випадку моєї смерті, а якщо замислитися то ніхто ніколи помирати не планує, хіба що ті хто самі вкорочують собі віку, а в інших випадках це зазвичай несподівана подія.

Жити кожен день як останній. Що за асоціації у вас викликають такі слова? Напевно щось типу абсолютно безбашенної вечірки (привіт Щекавиці) або фестивалю насильства типу стрічки "Purge", але в реальності все набагато більш нудно. Ти просто живеш як жив раніше, хіба-що намагаючись насолоджуватися кожною дрібницею, будь то кіт що сам прийшов до тебе на руки, якийсь смаколик чи просто їжа, або філіжанка кави вранці. Хіба не нудятина? Взагалі я планую жити. Жити, відбудовувати країну, змінити житло і зробити його комфортним, можливо завести або всиновити дітей, але як то кажуть: "хочеш насмішити бога - розкажи йому про свої плани". Як воно буде насправді хтозна.

Зараз 14:50 за Київом і останню годину вибухи лунають доволі часто, вийшов покурити і послухати, схоже що ороче ППО з порту гатить, дружина каже що і автоматні черги чула, невже щось зрушилось? Бо новини останній час за нашим напрямком це "лінія фронту залишається без змін", і вже доволі довго. В будь якому випадку для святкових новорічних салютів ще зарано. Напевно після війни багато українців розлюблять салюти, принаймні я так точно.

Світло не зникло, сподіваюсь і інтернет буде щоб почитати що в країні та світі коїться, але за даних обставин ходити далі ніж до Подпрядових мабуть не варто.

24.12.2022

Пройшло рівно десять місяців від початку повномасштабного вторгнення. На Запорізькому та Херсонському напрямках лінія фронту залишається без змін. Що відбувалося вчора незрозуміло. Я не сумніваюся у тому що чув, і ні в які "навчання" не вірю. Можливо те що роблять наші хлопці потребує режиму тиші і під новий рік нам таки буде сюрпиз, а можливо я марно на щось сподіваюсь, і цей прогноз про звільнення решти Херсонської області до кінця року є хибним. А так хотілося...

Днями бачив шикарний мем, картинка зображує купюру з портретом Арестовича і номіналом 2-3 гривні. До чого це я? Прогнози роздають всі кому не лінь, я і сам такий, але вангувати якісь строки це жорстоко. Тепер я це розумію занадто добре. Бо хочеш не хочеш ти починаєш хоча-б підсвідомо чекати якихось змін до названої дати, а коли їх не відбувається то вкотре розчаровуєшся.

Зосередитись на "зараз" і нічого не очікувати в майбутньому здається радять в таких випадках? Воістину поради - як касторова олія, роздавати легко, а от приймати... Погано що я втрачаю віру. Не в перемогу, а в звільнення нашого міста хоча-б цією зимою. Якщо цього не станеться то навесні будемо вибиратися. В який бік? Там вже як карта ляже, просто звідси. Он, Дубіковські, збиралися в Німеччину, а сплили під Пітером. Там у Ані (дружини мого старого приятеля Славіка) сестра давно мешкає, вона і надала їм прихисток та допомогу. Ми звичайно будемо намагатися в бік України рухатися, але чи дійдемо?

Херсон продовжують обстрілювати. Не цураються і заборонених фосфорних зарядів. Можливо що і Скадовськ після звільнення чекає така-ж сама доля. Русня це не ЗСУ, і під їхніми обстрілами я сидіти не хочу, а тому якщо так трапиться будемо валити звідси. А там знову-ж таки, як вийде.

Дивно виходить, задля виживання радять жити без надій та очікувань, а задля того щоб бути нормальною людиною треба мати якісь бажання, прагнення, амбіції, що само собою розуміє ці самі йобані сподівання і очікування. При чому радять це виходці з однієї сфери що найкумедніше. Хоча... все логічно, виживи травмованим і приходь до нас лікуватися, бо інакше нахуй ми тобі потрібні? Так, я не люблю мозгоправів, маю на те причини, психіатрія не кажучи вже про її "доньку" психологію на мій погляд знаходяться на стадії розвитку "хто перший вдягнув халат той і лікар". А psychos - душа, є предметом занадто тендітним щоб до нього лізти з сокирою замість скальпелю якщо казати метафорично.

Нажаль я зараз не згадаю імені психолога який каже начебто адекватні речі про те як "миритися" з тим що зараз війна, як це пережити, але одну люту хуйню він таки ляпнув. Спитав у всіх курців марихуани: "а що вам заважає бути щасливими, задоволеними і креативними без вживання канабісу?" Відповім за себе, за інших не знаю. Нічого. Мені нічого не заважає. Але як там? Краще - ворог хорошого? Мені це просто подобається і якщо це ніяк не впливає на оточуючих то що в тому поганого? А от втручання в чуже особисте життя яке проявлюється в забороні то вже на мій погляд не дуже ок, чи не так? Я в принципі навчився бути щасливим і мінімумом що маю навіть при перманентній небезпеці для життя, але я хочу отримувати від життя більше задоволення, "людина народжена для щастя" чи як там? А марихуана робить мене більш щасливим і суб'єктивно пригальмовує час. Я про відчуття уповільнення ентропії яке приходить під час зміни стану свідомості від канабіоїдів. Коротше можу, хочу, і буду. Якось так.

Тепер трохи про те чому ми не виїхали раніше. Ми занадто вірили в ЗСУ і Україну. Не від того що боялися їхати як дехто може подумати, бо то їбаний абсурд, в сенсі один раз через блокпости проскочити це не жити з Дамокловим мечем над головою. Зараз вже нікого не пускають якщо я вірно розумію, та і їхати в зиму то таке собі, в теплу пору худо-бідно можна і в наметі переночувати, і пішки та без транспорту пересуватися легше. Так що поки не потеплішає або поки не звільнять місто - сидимо. Не дивлячись на те що "сечі немає більше терпіти ці пекельні борошна". Одне я розумію точно: найближчий рік жити в Скадовську краще точно не стане, а чи буде при цьому можливість тут заробляти на життя то теж величезне питання, навіть якщо його звільнять. Хоча... це зараз я так кажу, а як за тиждень ЗСУ русню в Крим загонять то може "перемогіум" в крові забурлить чи сеча в голову вдарить і щось інше надумаю. В будь якому випадку поки тут русня - це не життя.

25.12.2022

Вчора вдень центр Херсону обстріляли з РСЗВ. Десятеро загиблих. Сьогодні дехто святкує різдво, і Олеська потягнула мене в церкву до баптистів, в дім молитви. Зайвий раз згадав чому мені там нецікаво.

Нам знову перепало грошей. Дякую Ганні Калан та Тетяні Соколовській. Це власне сестри, моя та Олеськіна. І після богослужіння Олеся потягла мене по крамницях поповнювати продовольчі запаси перед святами, і тут починаються дива дивні. Бачили мем з Баззом та Вуді? Той де Базз показує щось Вуді приобнявши за плечі однією рукою, а іншою показуючи кудись у простір? Уявили? Так от, сьогоднішній підпис до картинки: "Русня, усюди йобана русня". Реально, в кожній крамниці куди ми заходили обов'язково з'являлися військові рф. Я не перебільшую. Чи то їм грошей насипали та погуляти відпустили, чи то вони на новорічні свята таряться, але настільки часто я з ними не стикався жодного дня до цього.

В мене викликає легкий когнітивний диссонанс одна маленька хуйня. Виявляється в нашому місті вже деякий час діє "сухий закон" який ввели окупанти, але! В кожному магазині де ми їх бачили вони намагалися купити окрім іншого алкоголь. А тепер увага, питання: нахуя вводити "сухий закон" якщо ви самі з усіх сил намагаєтеся його порушити? Втім намагатися зрозуміти мотиви цих... недолюдей марно напевно. Хоча на цю тему згадався історичний анекдот, наскільки він правдивий я не знаю, як то кажуть свічку не тримав, але імовірність того що це ніхуя не жарт доволі висока на мій погляд.

Анекдот цей про те як Петро перший намагався змусити культивувати російських селян картоплю, і це чудова ілюстрація любові/ненависті до вождя та як-би краще мовити... ступеню клептоманії нації. Тепер сама історія: коли цар намагався роздавати картоплю даром, та заохочував тих хто буде її вирощувати то її ніхто майже не хотів брати, от просто ніяк, але варто було просто висипати її купою в центрі села та поставити охорону - все було вкрадено дуже швидко. Ну як так-то?

А їхній афоризм "суворість наших законів нівелюється необов'язковісттю їх виконання"? А згадати персонажа оповідей Гайдара, Мішку Квакіна, крадені яблука і зелені йому були смачні. Я ніхуя не розумію ані цього "національного спорту" щось спиздити, ані того щоб придумувати дурні закони тільки для того щоб доставити собі радість порушуючи їх. Зараз я аналізую всі ці "національні риси труЪ росіянина" і просто жахаюсь з того психологічного портрету пересічного "Івана".

Про казки казати буду мало, цю тему і без мене непогано розібрали, але приведу жарт про мрії. Спілкуються американець і німець про мрії, і американець каже що є в них Велика Американська Мрія (це умовно кажучі добитися успіху і мати все що захочеш), і питає у німця, а чи є у них Велика Німецька Мрія, той відповідає: була, але вона нікому не сподобалась. Так от, що нам за Велику Російську Мрію показують їхні казки? Отримати все "по щучому велінню" не докладаючі до того ніяких зусилль, і чи випадково головний герой казок у них дурень? Чи не заохочує це бути недалеким?

А, біс з ними. Щодо подій сьогодення: складається враження що контрнаступ ЗСУ почався в районі Бахмуту, хоча я можу і помилятись. Віримо і чекаємо.

27.12.2022

За інсайдерськими даними до нового року можна чекати гарних новин зі сходу. Контрнаступ таки почався в районі Кремінної, принаймні звідти командування русні переїхало подалі від лінії фронту. На нашому напрямку все так-же "лінія фронту без змін" і все так-же прилітає по рашистах то тут то там, ЗСУ сумувати не дають "гостям".

Означився на горизонті Єгор знову. І знову через Лєну Демешко. Тепер пробачення просить, і щоб в очі йому казали що не подобається. Побачимось- скажу. Здоров'ям за кожну хуйню їм сказану і вчинену спитаю і візьму. А Лєна вже повним ходом рекламує свою книгу та шукає читачів і критиків. Успіхів їй, чо, свою аудиторію вона знайде однозначно, а я чогось не хочу і з нею більше спілкуватися.

Для когось було "стрибком віри" виїхати, а для нас такий-же "стрибок" це залишитися. Можна сказати що ми просто пустили все на самотік і пливемо за течією життя, але з іншого боку ця "течія" не те щоб спокійна. Так, ми сидимо у себе вдома (саме сидимо, не працюємо, і це ду-уже обурює декотрих), так, в нас не відключають електрику (на відміну від більшості територій України), так, ми маємо що їсти (без всіляких марципанів, і м'ясо то для нас зараз рідкість, але не голодуємо), проте всі ці блага (які доречі є атрибутами просто звичайного життя, на хвилиночку) не те щоб нівелюються але отруюються однією прикрою обставиною - окупацією. Тобто все добре що ми маємо може в будь-який момент скінчитися за примхою загарбників.

Так набридло пояснювати людям речі які мені вбачаються очевидними, не передати. Та й чи варто? Це зараз я переховуюсь, та зайвий раз на вулицю намагаюсь не суватися, а вся "вата" зацвіла і запахла, а скоро-ж ролі можуть змінитися докорінно. Я-то не збираюся павичем ходити після звільнення, а от багато хто стулить пельки та буде вести себе як я зараз. І жити буде з острахом, але вже не рік чи скільки мені ще доведеться виживати, а все своє життя скільки-б його не лишилося, і будуть боятися (і не безпідставно) за своє життя, а жити в страху то тортури, я це відчув на собі.

Вчора краєм вуха почув уривок розмови між Надією Подпрядовою та матір'ю Давида Савкова, вона є хресною матір'ю її (Надії) зятя, і вирішила навідатися до тої в гості. Коротше звідки нарратив про "краще не противитися ворогові" детектед. Побачу Давида - попрошу щоб роз'яснив мамці що таку хуйню нести просто небезпечно. Я то милостивий (якщо чесно то більше лінивий), але поваги до віку у мене немає, і я за рівні права і можливості, тобто якщо жінка просить по їбалу - можу і дати. І не треба мені про лицарство і джентельменство, я покидьок, крапка.

Прочитавши про мій настрій надавати по їбалу багатьом людям може скластися враження що я кровожерливий та задиристий. Аж ніяк. Шукати і дойобуватися спеціально до всіх цих персонажів я лінивий, але наше містечко дуже маленьке, так що скоріш за все десь зіткнемося, і перший дойобуватися я теж не буду, але то персонажі які самі не можуть змовчати, тільки от тепер замість нормального діалогу буде витончене хамство для провокації і насильство. Все буде виглядати як самозахист. Як казав Остап Бендер: "я не херувім, але кримінальний кодекс я поважаю". Зрештою кожен такий епізод можна буде списати навіть на те що вони прочитали про себе, образилися, і вирішили натовкти мені їбало, а чом-би й ні?

28.12.2022

Знову впадаю в анабіоз. Ані бажаннь, ані очікуваннь, навіть думки думати важко. Емоції теж відчуваються як крізь вату та стаю дуже дратівливим. Можна звичайно знов заспокоювати себе що іншим набагато гірше, але цей резон працює чим далі тим менше. Невже це зневіра? Можливо, але порозмірковувавши я дійшов висновку що ні, просто знову депресія.

Депресія це чорна безодня з якої я так і не виринав якщо придивитися. Деякий час не так глибоко був в неї занурений і бачив якісь проблески світла, а зараз знову суцільний морок. А найгірше що я вже забув як воно, бути нормальним. Так, іноді я відчував приємні емоції, але зараз я знову сумніваюся в тому чи був я щасливим.

Олесі теж важко, і вона потребує моєї підтримки, а підтримка з мене зараз така собі. Погано. Просто погано. Але якщо почати жалітися то буде виглядати як піхвостраждання того-ж Єгора, а на нього я схожим бути не хочу. Принаймні збоку то жалюгідно виглядає. А, похуй, буду собі тихенько гнити далі, не можу допомагати то хоч гірше нікому не робитиму.

29.12.2022

Сьогодні я нарешті зрозумів що робила техніка в дворі п'ятиповерхівки неподалік. Не військова техніка, бульдозер-екскаватор чи щось таке. Там тепер дитячий майданчик. Ну охуїти тепер. Тепер напевно на всю ерефію будуть волати скільки вони зробили для Скадовську і які вони молодці. І похуй що в масштабах нашої України це виглядає як зруйнували тисячу, а побудували один. Зате я тепер хоча-б приблизно розумію що відчувають маріупольці дивлячись на ті кацапські новобуди в своєму зруйнованому місті.

Також сьогодні був чи то масований ракетний обстріл всієї України, чи то його спроба, але наше ППО стає дедалі кращим, і це вже не спричиняє такої кількості жертв і руйнуваннь як на початку вторгнення. Це не зламає нас, а зробить тільки злішими і запеклішими, але для розуміння русні цей факт чомусь неосяжний, навіть коли ця тактика терору не працює вже майже рік. Як там казав Задорнов? "Ну тупы-ы-ые!" Але виявилося що це ніхуя не американців стосується.

В стрічці новин промайнула начебто Буданова цитата (принаймні на нього послалися, але цілком можливо що це ІПСО) про те що і Україна і рососія зайшли в глухий кут і не можуть досягти успіхів у цій війні найближчим часом. Подумавши над цим я дійшов висновку що навіть якщо Буданов такі слова сказав то це фраза вирвана з контексту. Так, виснаження є, але мотивація воювати не зникла, тому про "найближчий час" я можу повірити, та й те що зима доволі тепла і кругом багнюка теж не сприяє активному наступу з будь якого боку, але ЗСУ стабільно покращують росіянців по всіх напрямках, та свою здатність до блискавичного наступу вони вже неодноразово продемонстрували, тож... "свежо предание, но верится с трудом" що це можна вносити до списку поганих новин.

В "скадовському чатику" вчора активно обговорювали що робити з місцевими гнидами котрі вітали русню, і що доволі приємно пару адекватних думок про "самосуд це погано" таки промайнуло, нам не можна "перетворюватися на дракона", бо чим ми тоді краще за мокшан? Мені здається що цей "розбір польотів" хто чим в окупації займався затягнеться на роки, бо бездоказово карати не можна, а те що хтось в когось тицьнув пальцем - то не доказ. Хоча я не виключаю що випадки самосуду будуть, "висяків" у поліції буде скоріш за все. Мені заздалегідь таких не шкода, бо люди в нас добрі, і щоб їх вкурвити настільки щоб тебе лінчували то треба дійсно постаратися.

30.12.2022

Колись давно, коли мене дуже турбували проблеми довкілля і природи я розмірковував над тим що людство може зробити для планети доброго. І ось яких висновків я дійшов і поки вони не змінилися. Найкращий подарунок який ми (людство) можемо зробити для природи це взятися за руки і хором померти. Жорстоко? А я і не казав що я добрий. Але я на відміну від хворої дівчинки Грети реаліст, і розумію що ми (людство) - паразити. Сьогодні я згадав ці роздуми і хочу трохи продовжити і розвинути цю тему.

Русня - надпаразит, і для всього людства вони можуть зробити аналогічний подарунок, взятися за руки і дружно здохнути, тим паче вони свято вірять що на відміну від інших які "просто здохнуть" вони "потраплять до раю", так вперед, давайте, влаштуйте флеш-моб на рівні нації, випиляйтеся нахуй, зробіть людству послугу, невже ваше життя настількі гарне що за нього варто триматися? Тількі одного я не розумію, нахуя тягнути світ в ядерне пекло за собою? Вийдіть у найближче вікно, накиньте зашморг на шию, переріжте собі вени або горлянку, випийте йаду чи вбийтесь апстіну зрештою, ваш вибір як померти майже необмежений. Для тих хто хоче вийобнутись рекомендую в якості інструкції використовувати мультфільм "Вбий себе по злому".

У декого може виникнути питання чому я вважаю русню надпаразитами? Зараз спробую пояснити. Якщо просто і коротко то русня веде себе відносно людства як людство відносно планети, без поваги та довгострокового планування. Вони здатні тількі брати (грабувати, красти, сутність незмінна) нічого не даючи натомість без думок про наслідки. Після нас хоч потоп. Впізнали себе? Не турбуйтеся, я не набагато кращий за вас. Я теж паразит. Втім є одне маленьке "але", я це усвідомлюю, і намагаюся стати сапрофітом, тобто приносити не тількі шкоду, а й якусь користь, не тільки брати, а й давати, і бути таким симбіонтом для суспільства і планети від якого не кортить якнайшвидше позбавитися.

Я не намагаюся нікого переконувати в своїй правоті, і повторюю - я не є істиною в крайній інстанції, але давайте подивимось уважніше на те як побудована держава, культура і соціум мокшан.

Може хтось з вас читав "12 стільців"? Пам'ятаєте там на дзеркалі вдома у Федора Вострикова була картинка "пірамідального" суспільного устрою з підписом "Хам пшеницу сеет, Сим молитву деет, Яфет власть имеет, Смерть всеми владеет". Не нагадує структуру ще припустимо давньоєгипетьского соціуму? Чи просто будь якого прадавнього строю? Кожен паразитує на тих хто нижче за статусом. Можна звичайно сказати що і зараз не надто щось змінилося, але я на це заперечу тим що вертикальних соціальних ліфтів стає дедалі більше. Мокша - плем'я, я про це казав вище і це можна використовувати як додаткову іллюстрацію цього терміну. Відтоді як був написаний цей твір нічого докорінно не змінілося.

З соціумом і державою сподіваюсь все більш-менш зрозуміло, тепер перейдемо до культури. Мокшани пишаються своїм культурним спадком, але якщо придивитися то весь він крадений. Не те що майже, а ВЕСЬ. От що спадає перше на думку і що асоціюється з рашкою? Припустимо матрьошки - зпизжено у японців. Самовар? Зпизжено у казахів чи монголів, у кочівників коротше, тим хто стаціонарне житло має така хуйня без потреби якщо замислитися. Щі? То водичка якою каструлю після нашого борщу помили. Пельмені? То китайська страва. Шапка-ушанка? Теж щось підозріло східний дизайн та функціонал. Або "савєцькі" автівки та загалом технології, хто пам'ятає "горбатого" Запорожця? Не схоже на Фольц жук? Або жигуль "копійка" - викапаний фіат. Навіть їхній "калашмат" щось підозріло на "шмайсер" за конструкцією схожий. Все спиздити і присвоїти собі. І винахід радіо, і винахід паротягу, та взагалі все до чого могли дотягтися. Паразити? Погодьтеся це для них дрібнувато, тому надпаразити. Все що в них є свого - то це лайно замість мозку. Навіть християнство до них принесли, а тепер "ісконно русская вєра", тьфу, гидота.

Звичайно ми (українці) теж маємо "національні" вади та недоліки, але ми не агресивні у своїй більшості на відміну від північних сусідів, і "собіратєльством зємєль" ніколи не страждали. Можливо ми іноді жорстокі, але інакше не вижити. Як мені здається це вимушено вихована риса. І тепер я добре зрозумів чому і звідки це. Ненасиллям ти зло не переможеш. Тепер намагаюсь зрозуміти де межа між необхідною жорстокісттю та злом. Як кажуть Диявол починається з піни на губах Ангела що сперечається відстоюючи добро і світло.

31.12.2022

Днями подивилися десятисерійну стрічку "Монстр, історія Джефрі Дамера", був такий чувак в Америці наприкінці минулого століття, Чікатіло на мінімалках йопта. 17 жертв, деяких зжер. Гарно знято, що-що а фільми там робити завжди вміли. Окрім того що через цей серіал його автори намагалися проаналізувати що зробило його таким, вони намагалися донести доволі цікаву і трохи лякаючу думку: всі пам'ятають вбивць, але ніхто не пам'ятає їхніх жертв. І цей твір був зроблений в якості меморіалу за ними.

Прикро але факт. Всі пам'ятають Сталіна та Гітлера, але мало хто може назвати хоч когось хто згинув у горнилі тієї війни, і я не вийняток. І хуйлушу нажаль теж вже не забудуть. Чому ми, люди, такі? Ми пам'ятаємо вбивць, але забуваємо видатних лікарів або вчених. Всі знають хто такий Олександр Македонський, але майже ніхто не знає хто винайшов пеніцилін наприклад. Чому ми такі? В школі нас змушують вчити дати, причини війн, як вони проходили, скільки загинуло людей, мотивуючі це тим щоб ми не повторювали помилок минулого. "Ніколи знову", ага. Вся наша (людства) їбана історія це стрибки по цих граблях. Я маю на увазі війни. Яке нахуй "ніколи знову"? Ми (людство) настільки добре навчилися виживати за час нашого еволюційного розвитку що стали надхижаками та паразитами, і це дуже прикро, бо тепер коли в природі в нас не залишилось конкурентів, ми жеремо себе, і паразитуємо на собі подібних.

Вище я викладав переклади кількох своїх оповідань які я вважав доцільними до того чи іншого моменту, щож, тримайте ще одне.

Унікальність без обличчя.

Посміхайся. Не гарчи коли посміхаєшся, тебе можуть невірно зрозуміти. Те що в тваринному світі виглядає як агресія серед високоорганізованих приматів виду homo sapiens вважається проявом симпатії та приязні, кумедно. У нашого виду відносно решти тваринного світу "все не як у людей", каламбур, я сьогодні просто напалм, тобто "жгу". Якщо замислитися то нас не так багато відрізняє від тих , кого ми зверхньо називаємо "меншими братами", найбільша відмінність на мій погляд - здатність до абстрактного мислення, саме до абстрактного, конкретне можна часто зустріти в природі. Так от, з нашої "суперздібності" загалом і народилася мова, писемність, цивілізація, наука, технології, мистецтво, все що ми маємо, завдяки здатності людини придумувати та уявляти.

Дивно, правда? Хоча у вас є повне право не погодитися з моїми аргументами, бо "все притягнуто за вуха", "де дослідницька база?", "та ти сам взагалі розумієш про що кажеш?". І дуже добре якщо ви не повірили і не погодилися. Все піддавай сумніву. Все. Як чудово що є режим "припустимо", в якому можна нести будь яку дичину, і гордо називати її "гіпотезою", чим я власне зараз і буду займатися.

Для початку трохи конспірології: я не знаю як з цим справи зараз, але коли я навчався в школі то "ловля гав" була на думку "авторитетних дорослих" зашкваром. Уходити в світ уяви (читай - свої думки) згідно того як до цього ставилися вчителі та батьки вважалося чимось типу рудименту, який мав-би вже відмерти, але все ніяк. Для всього є інструкція, вивчи і дотримуйся, будеш мати успіх і щастя. Що, впізнали себе? А тепер увага, питання: навіщо цілеспрямовано вбивати в дитині ту рису яка вивела нас з печер і зробила домінуючим видом на планеті?

У всілякої палки є два кінці. У цієї чудової здібності що робить нас дійсно унікальними є і зворотній бік, здатність брехати. Я знаю тількі один приклад коли тварина брехала, але на виправдання цієї горилли хочу сказати що навчилась цьому вона скоріш за все у нас. Тварини чесні, їми керують лише їхні бажання, але вони чесні, і для них при цьому абсолютно чужі такі терміни як "ницість" та "шляхетність", як і інши критерії нашої уяви про світ. Ми-ж, люди, ми стільки побудували на брехні що саме існування правди мені іноді здається ілюзією або міфом. В нас стількі різновидів брехні: мала, заради порятунку, заради блага, несуттєва, а саме гидке - вона необхідна. Бо коли ти стоїш перед людиною якій ладен перегризти горлянку і ввічливо з нею розмовляєш тому що ти вимушений так робити - технічно ти брешеш. Візаві часто відчуває подібне, але всі лишаються живі та неушкоджені, і це начебто непогано, а з дитинства нам стверджують - брехати погано. Приклад звичайно спрощений, але достатньо яскравий, і жити усвідомлюючі подібне це здрастуй гострий когнітивний дисонанс. Щоб не поїхати дахом людина йде на вимушений синкретизм (часто навіть не знаючі що це таке взагалі), і чи не це корінь подвійних стандартів?

А знаєте ще що? Всі ми, мільярди унікальних і неповторних людей по своїй суті ідентичні, і я не вийняток, я точно такий-же. Не в плані зовнішності, виховання, статусу, це все наносне лушпиння, а в плані того як побудоване наше мислення, це універсальне правило. Загалом якщо ви прослідкуєте за плином своїх думок то можете помітити що всі лацюжки складаються образно всього двома командами з пари літер кожна, це "if" та "else", на українську це можна перекласти приблизно як "якщо" "то", приклади розписувати не стану, всі розумні, всі вчили інформатику.

І завершувальним аккордом - свободи волі та вибору немає, її просто не існує, і от чому: будь яка жива істота прагне отримувати задоволення та уникати болю, ось і все, ми відрізняємося тільки тим що у нас в по різному в мозку налаштовані системи заохочень (задоволення) та покарань (болю), а щоб людина самостійно "налаштовувала" себе це скоріше вийняток ніж правило, бо навіть усвідомлювати що ти не більше ніж складна біомашина перший час може бути неприємно.

01.01.2023

Ось і почався відлік чергового року, дуже сподіваюся що він принесе нам перемогу, а імперії - смерть. Не знаю хто як, а ми цю дату не святкували, ані бажання ані можливостей для того не було. Хоча... втім чи можна назвати святкуванням звичайну вечерю та час проведений разом? Якщо так то в нас свято кожен день і не закінчується. Тоді так, ми - родина-фестиваль. Дякувати всесвіту що салютів не було, навіть русня та їхні прихильники не влаштовували фейерверків.

Сьогодні знову бути займатися перекладом чергового оповідання, тому що знову буду розмовляти про щось до чого можна його прикласти. Справа в тому що Лєна Демешко не тільки мені скидала те що пише, а й Олесі, навіть групу створила в тг для своїх читачів та критиків, і потроху викладає свій рукопис туди. Ну що можна сказати? Молодець дівчинка, успіхів і наснаги їй, але... як я вже казав вона вітряна і мінлива, а обов'язки перед читачами які чекають черговий розділ можуть бути не тількі підтримкою, а й тиском.

Обов'язки. Сам я не викладаю цю писанину з декількох причин і обов'язки то одна з них, не люблю я того. Хтось може сказати що я втікач від відповідальності, але на те я заперечу що ніхуя, просто не беру того чого не можу унести, ось і все. Мої думки та страхи про те про що я кажу відображені у оповіданні що буде тут трохи згодом, я вважаю що висмоктувати історію з пальця (або з... себе взагалі) то є люта хуйня яка нікому не буде до смаку, і дуже сподіваюсь що у Лєни висточить натхнення і сил завершити те за що вона взялася.

Якби бути письменником було так просто то мабуть представників цієї професіїї було куди більше, чи не так? Про собе можу сказати що навіть якщо ви вважаєте мене письменником - не чекайте нових книг після цієї, якщо вони навіть і будуть то дуже не скоро, як показує життя - пишу я тільки під лютим тиском, а після перемоги я буду намагатися такої хуйні уникати, досить з мене стресу, на все життя наївся. А тепер до вашої уваги чергова історія-іллюстрація.

Списавшийся.

Хто з тих хто хоча б раз написав хоч один рядок для інших не мріє про визнання? Питання риторичне. Будь який автор хоче щоб його твори читали, і геній, і останній графоман. Напевно кожна людина хоч раз в житті бере до рук ручку, олівець, чи сідає за клавіатуру щоб створити щось для інших, але не кожен наважується показати свій твір тим для кого він створений. Головна тому причина - страх, страх не сподобатися, бути незрозумілим, або зрозумілим неправильно. Я не кажу зараз про школярів та студентів що чахнуть над заданими творами, рефератами, абощо. Це все-таки примосува і призначена тількі для вузького кола читачів (вчителів та екзаменаторів) творчість. Я кажу про думки та історії яким тісно у вас всередині та якими ви хочете поділитися зі світом.

Звичайно приємно коли те що ти пишеш подобається людям, вдвічи приємніше якщо винагорода за твою творчість не тільки вподобайки та репости, а ще й яка небудь конвертуєма валюта, якщо цієї валюти тобі з надлишком висточає на життя - це можна назвати ідеалом. Зрештою будь який автор починає писати не очікуючи світового визнання, а просто тому що йому це подобається, хоча майже всі, певен, мріють про це, як то кажуть "поганий той солдат що не мріє стати генералом". Але визнання накладає обов'язки...

Давайте порозмірковуємо в режимі "припустимо". Припустимо Ви молодий (або не дуже) Автор (саме так, з великої літери) котрий переступив через страхи і виклав в мережі що небудь з своїх творів, припустимо критики (диванні і професійні) віднеслися до Вас добре, і Ваша творчість набирає популярність охоплюючі все більше і більше читачів. З ростом популярності з Вами на зв'язок виходить велике видавництво і пропонує гарний контракт, настільки гарний що Ви полишуєте звичайну роботу та вирішуєте стати професійним письменником. Припустимо Вашу книгу видають і вона стає бестселлером, її перекладають різними мовами, читачі в захваті, видавництво отримує прибуток і відповідно Ви отримуєте свій шмат пирога як автор.

Все ж добре? Навіть ідеально. Ви займаєтеся тим що вам подобається і отримуєте за це гідну винагороду, жити-б не тужити. І Ви, окрилений успіхом, беретесь за другу книгу, тим паче що в контракті вказано що від Вас чекають нових творів, і чекають в цілком визначені строки. У Вас ще є що сказати цьому світу, і особливих проблем з тим щоб написати нову книгу в заданий строк у Вас не виникає, але відгуки про неї вже не такі захоплені як про першу, а декотрі критики взагалі не соромлятся відпускати шпильки. Любов публіки мінлива і продажі другої книги відчутно гірші за першу, хоча ще приносять якийсь прибуток, а вже треба писати третю книгу, контракт нікуди не зник.

І тут раптом виявляється що творчість вже не приносить Вам тієї радості і задоволення що на початку Вашого шляху, письменництво перетворюється на важку рутину, і хоч Ви переконуєте агента що все добре, і Ви творите щось неімовірне - здаєте книгу у видавництво хоча вчасно, але вже небезпечно близько до дедлайну, і в розмовах з агентом проминає слово "недотримка", котра може зробити Вас банкротом, і вам нагадують про пункт контракту на який Ви не звернули уваги при його підписанні. В зв'язку з вищесказаним Ваша третя книга виходить вимученою, отримує мало гарних відгуків і погано продається, настільки погано що видавник не відбиває своїх вкладів в тираж. В результаті контракт з вами розривають, хоч і продовжують виплачувати відсотки за першу книгу яка дійсно хороша і продається і понині.

Ви начебто і втілили свою мрію і якщо не "жити на широку ногу" то відрахунків за Ваше перше творіння Вам висточить ще на деякий час, але чи є у вас ще щось що можна сказати світу? І чи хочеться Вам будь-що говорити? Автор і Творець заручник своєї слави і віддає себе іншим в своїх творах, але все-таки є дві великі різниці коли він ділиться собою від надлишку, і коли це робиться вимушено із-за свого статусу.

Є стара загадка: як спіймати гарного але дуже тендітного птаха не зламавши його дух та крила? Якоюсь мірою ця метафора вірна, сподіваюся Ви згодні?

Не буду мучити Вашу цікавість, відповідь на загадку: стати небом.

Кінець оповідання

Щось цей день починається цікаво. Вибухи неподалік від міста, а тепер ще й світло зникло. Сподіваюсь що повернеться, проте про всяк випадок зараз в черговий раз зроблю бекап цього файлу та спробую відправити хоч через тих знайомців в кого є інтернет на недоросійській сімці, собі я того так і не купив.

Світло з'явилося, але вибухи і досі чутно, вже пару годин з різною інтенсивністтю, а ще іноді до них додається стрілянина. Це цікаво. Дуже цікаво. Може таки наші ЗСУ вирішили наступати на похмільного ворога? Нє, ну а шо? Щоб русня не бухала на новий рік то-ж не русня буде, а з похмілля воювати то таке собі задоволення, тому таку імовірність я-б не виключав.

02.01.2023

Сьогодні я волію говорити про парадокси. Вже кілька разів я посилався на царя Соломона бо це мій улюблений біблійний персонаж і цілком історична особистість. Розумний був дядько як не крути, і економіку країни підняв так що мідь і срібло в одну ціну були як і ліванський кедр в ціну фігового дерева, і пожити не дурний був, 300 дружин, 700 наложниць і дівиць без підрахунку. Це все посилаючись на біблію, може щось і перебільшено але сутність зрозуміла, а ще він за легендами був могутнім чарівником і його ім'ям запечатували джинів, багатий спадок людина по собі залишила що не кажи. В біблії йому належить авторство трьох з 66 (канонічних) книг: Притчі Соломона, Пісні Пісней (єдина еротична книга біблії доречі) та Книга Екклезіаста або Проповідника. Насичене життя у дядька було, еге-ж?

Та не дивлячись на те що явно не нудно жилося тій людині чи була вона щасливою? Згідно біблії коли бог йому запропонував ще в юності отримати в житті все що він попросить то він попросив не багатств, не перемоги над ворогами, він захотів стати наймудрішим з людей, і богу його бажання сподобалось настільки що він сказав ок, буде тобі мудрість, а на додачу і багатство і шана і все-все-все. Але посилаючись на деякі слова Соломона тепер я сумніваюся чи було в нього щастя? Вас таке питання дивує? Добре, а після його (Соломона) слів: "В великій мудрості багато смутку, і той хто примножує знання примножує скорботу"? Наймудріша людина була найнещаснішою?

Йдемо далі, в багатьох культурах тих хто несповна розуму називали "блаженними" чи якось так, бо ті раділи життю так як ніхто не вмів, дива, чи не так? Щось таки є в цьому, взаємозв'язок між інтелектуальними здібностями та здатністю бути щасливим не те щоб цілком очевидний і незаперечний, але якісь закономірності можна простежити, ви згодні? А тепер я знову все переверну з ніг на голову завдяки введенню в цю формулу русні.

"Россия для грустных" Хто чув таке гасло? Можливо воно напівжартівливе втім похмурість то є одна з національних рис мокшан, чи не так? Але! Як я вже казав вище головний герой їхніх казок дурень, і взагалі вони не те щоб розумні і понині у більшості своїй, тож "почему у человека грустное ебало?" Радіти-б з таким рівнем інтелекту, купатися просто у щасті, бляха, але ні, навіть термін з'явився "депресивні регіони". Регіони, Карл! З їхніми територіями ті регіони більші за деякі європейскі країни! От як так? Чим більше я намагаюсь зрозуміти тим менше розумію. Такий парадокс. Якщо перефразувати Сократа: "Я розумію що ніхуя не розумію"

03.01.2023

Вчорашні новини порадували та дещо обнадіїли. По перше - Макіївка. "Собирайтесь девки в кучу я вам чучу заебучу", інакше сказати я не можу. Ці номінанти на премію Дарвіна в кількості більше 600 штук (принаймні поки це підтверджена цифра) зібралися чи то новий рік святкувати у якомусь ПТУ чи просто казарму в одній будівлі зі складом бк зробили, і поставили техніку впритул до тієї будівлі. Як результат - гарна воронка, багато гарних рузьких і купа понівеченої і спаленої техніки. ЗСУ - сила.

По друге ті вибухи що я чув позавчора то ніхуя не "учєнія" як кажуть деякі, з Херсона кажуть що в наш бік було видно зарево, теж за деякими даними мінус склад бк, речниця Гуменюк каже що успіхи є, але поки озвучувати їх не можна. Генштаб знову мовчить та загадково посміхається. А ще знову-ж таки вже кілька днів я маю відчуття дуже подібне тому що в мене з'явилося перед звільненням Херсону, на фоні цього новини про "перегрупування" окупантів на лівому березі можливо варто читати як "вони уйобують в Крим".

Тьотя Надя вчора знову "відрізнилася розумом і кмітливісттю". Спитала на свою голову в мене які новини. Я їй і розповів, а вона почала жаліти окупантів.

-О-о-ой, бідні люди, скільки людей за раз вбили...

-Ви їх що, жалієте? Сиділи-б вдома - були-б живі, нашо вони до нас поперли?

-Так їх змушують, вони-ж не хочуть, і в тюрму кидають якщо не йдуть.

-Тьоть Надь, от ви можете мені пояснити як ОЗБРОЄНУ людину можна до чогось змусити? Або здохнути ні за що ні про що це краще ніж строк отримати?

На це вона не знайшла що відповісти. Та і я б не знайшов навіть при бажанні. Риторичні питання вони такі, змушують думати, а якщо людина до того не звикла то просто вганяють в ступор. Шкода її з одного боку, старе-дурне, а з іншого такі-ж люди виховували моїх однолітків, або батьків нового покоління. Недарма Мойсей водив 40 років євреїв навколо однієї гори, люди що були рабами не побудують вільного суспільства. Нічого, ми вже трохи більше 30 років поневіряємося, ще недовго цьому поколінню лишилося.

Може когось таке ставлення до "поважного віку" обурює, але от що я скажу "обуреним": Ви самі проїбали все що було можливо проїбати. Ви жалкуєте що розвалився союз і при тому самі азартно розпилювали його труп щоб мати собі якийсь шматок, і цей "розпил" і зробив олігархами тих кого ви-ж зараз люто за це ненавидите, це було зроблено з вашої мовчазної згоди, а місцями і за вашою участтю. Це ви романтизували цей "ГУЛАГ" з ковбасою по два двадцять, чи скільки там? Це ви підтримували клептократичні принципи, а тепер намагаєтеся продовжувати повчати нас як жити. Досить. Ви вже зробили все що могли і цього більш ніж достатньо. Я так жити не хочу, і тим паче я не хочу щоб наступні покоління українців так жили, це не нормально.

04.01.2023

Вчора Олеся зіткнулася з хамством вщент п'яних продавчинь в крамниці "Мигдаль" що в кварталі від нас. Їй там сказали що ми "ждуни" бо чекаємо на ЗСУ, це в зв'язку з тим що ми живемо за українським часом такий "висновок" про нас зробили, бо Олеся спитала до котрої вони працюють і за яким часом? Взагалі комерція і сервіс з приходом русні відкотилася років на 40-50 в минуле, і це буквально за кілька місяців. Спочатку з'явились "човники" з Криму з цигарками та алкоголем незрозумілого походження, потім машини з ліками теж не дуже зрозумілої якості, а потім вже і місцеві магазини хто закрився розпродавшись, хто знайшов постачальників з Криму та області, а у декого і гуманітарка на полицях з'являлась в якості товару.

Почну з гуманітарки яку продавали: є в нашому місті мережа магазинів "Джем" в якій це було помічено і яку (от дивина) тримає дружина Палюха, про якого я розповідав вище. Коли я про це ще в своїй групі влітку писав то мене почали капцями закидати, типу не чіпай останні магазини з товарами з України. Але хтось таки дослухався, а може мене почув мій куратор, і це якось згорнулося, але вони з'їхали на "недобросовістних постачальників", ага-ага, коли в вас стоїть олія соняшникова в якої країна походження Україна але немає на етикетці жодної української літери або продукти з Польщі, то давайте, розкажіть мені про недобросовістних постачальників. Я в курсі як гуманітарка з Європи виглядає.

За ціни казати навіть не знаю що. Можливо для рососії то нормальні ціни, але якщо порівняти з нашими довоєнними... х2 та вище. А якість відповідно нижче ніж у українських товарів. Комерси "лагідно" грабують населення. Жерти щось треба, митися чимось треба, та й взагалі вже не ті часи щоб людина могла себе самостійно всім необхідним для нормального життя забезпечити, промтовари як не крути потрібні всім. А продавани в своїй більшості згадали "славетне савецьке минуле", обслуговують з виглядом ніби тобі послугу роблять, хамлять, очі закочують майже на будь яке питання... коротше наче і дякувати що працюють, але поваги ніхуя не викликають. А скоро не будуть викликати і жалю, бо русня почала активно моніторити, а хто тут бізнес робить? Чого від цього чекати? Правильно, перед відходом пограбують "бізнесменів". Ба, а я здається іноді почав розуміти їхню логіку!

Проте не всі такі, є і вийнятки, наприклад "Овочевий" магазин на "воєнці", ті ведуть себе по людські, як і до війни, або один час від Антонівської ферми знову-ж таки на "воєнці" один час працювала невеличка крамниця, ті теж по людські поводилися. Може є ще десь, не виключаю, а може просто зі мною ті продавани так себе ведуть, то хуй його зна, але загального враження від "back to ussr" то не перекриває.

А, доречі, продавчині ті вже не вперше помічені нетверезими на роботі, а зараз типу-ж "сухий закон"? Може наступного разу з капості "анонімку" на них накатати як побачимо їх напідпитку? Негарно, згоден, але вони-ж не "ждуни" як ми, русню вперед нас обслуговують без черги, от нехай від них подяку і отримують. "За що боролися на те і напоролися".

Якщо підсумувати: "в теплих місцях ідейних людей не буває". Нажаль поки я бачу тількі підтвердження цьому прислів'ю, приниймні на окупованих територіях без виключень. За всю Україну я казати не можу, схоже що цей стереотип ми потроху ламаємо, але тут... тут зараз філіал "совка" і для нього це твердження істине на 100%. Скоро я буду чути як їх всіх "змусили" як їм "дітей/батьків кормити треба було", що вони "все життя в торговлі і нічого більше не вміють", але чи варто всім вірити? Та й чи треба?

Ледь не забув, з початку цього року гривню ніде не приймають, хіба що на ринках і то здебільшого великого номіналу купюри. Отак-от. А ще нам в черговий раз перепало грошей, знову Таня Метельська. Ще поточню, хоч гроші нам скидають у гривні на карту Уляни, вона нам дає готівку рублями по людожерському курсу 1грн/1,25руб, але не з власної примхи, такий їбаний курс тут вже давно.

05.01.2023

Знову згадав черговий шедевр з bash.im, це "цитатник рунету", на початку 2000х доволі відомий був ресурс, башорг тоді ще називався, так от, там якийсь тип виклав наступне: "В дитинстві я мріяв стати письменником і написати щось подібне до "Важко бути богом" Стругацьких, але з віком я зрозумів що моя книга скоріше буде називатися "Сумно бути довбойобом"". Настільки мені зараз це відгукується що навіть подумую змінити назву цієї книги на таку. Бо я дійсно відчуваю себе довбойобом і мені від того дуже сумно. Чи мріяв я бути письменником? Навряд, але Аркадій та Борис Стругацькі згадані тією людиною неабияк вплинули на мене в юності, якось натрапив на їх "Населений острів" (українською доречі), і понеслася, массаракш. Перечитав всі їхні твори, Світ Полудня це щось, як і казки для молодших наукових співробітників, але мій улюблений їхній твір мабуть це "Далека райдуга" не дивлячись на його трагічність. Я взагалі не уявляю яку віру в людство треба мати щоб писати так як вони.

Сьогодні буду писати про наші місцеві "Мальдіви", про острів Джарилгач. Ця історія на мій погляд буде чудовою ілюстрацією тому НАСКІЛЬКИ і який я довбойоб. Якось ще у 2020 мене занесло туди працювати, в бухту Глибоку, там де знаходиться база "У Гавриловича". На той час Гавриловича власне вже не було в живих, там рулила його доня (нині теж покійна, бгг) Лариса Василівна Парфус (в дівоцтві Знахаренко). Як ця родина організувала туристичний бізнес в заповіднику то окреме питання до якого я при нагоді коли небудь повернусь, зараз не про те. Про самого Василя Гавриловича я теж не можу сказати нічого, особисто знайомий не був, але той кістяк команди яку він зібрав на своїй базі завжди згадував його з теплом та повагою, та що там, навіть регату його пам'яті якось влаштували місцеві яхтсмени, мабуть непогана людина була, хоча... хтозна, історії різні чув, неоднозначну пам'ять лишив по собі дядько, але більше хорошу.

Робота моя там закінчилася тим що я пішов звідти пішки через Лазурне, ще й вночі, ще й понесло мене, довбойоба, через Пиндики. Кому про те вже розповідав всі в один голос кажуть що я ненормальний і єбанат, а заперечити того я не можу, номальна людина болотами вночі вештатися не буде, але тоді я був той... трохи в стані афекту. Зараз я вирішив про це написати бо Олеська попросила днями нормально розповісти про свою подорож навпростець через острів, їй історія сподобалася і вона сказала що хоче бачити її в цій книзі.

Тепер по порядку. Влаштувався я туди ще на початку травня як будівельник, латав бунгало, альтанки, навіси, зробив нові паркани в "весільній зоні", будували причал та взагалі готували базу до прийому відпочиваючих, а потім зрештою став при тому причалі в будівництві якого брав участь матросом-швартовщиком, тобто стрічав, розгружав-загружав і відправляв катери. Це був основний обов'язок, крім того щоранку прибирання території, коли привозять кефаль то з всіма сідав її патрати і чистити, ще доводилося патрати скатів, і це бляха просто хірургічна справа. А, ще іноді доводилося берег від камки чистити, лайно з септиків тягати та палити сміття вночі коли вітер був підходящий, а ще стежив за генератором що живив насос який качав воду в місцевий водогін, обов'язків коротше більш ніж достатньо було. Платили небагато, але годували непогано. Погано було те що графік був ненормований і без вихідних, я за місяць ледь на 3 дні додому вирвався.

Але більше за все мене бісило в цій роботі наступне: Лариса Василівна вважала себе бариньою, не менше, і ставлення до співробітників у неї було відповідне, і якщо "старих і заслужених" які ще при Гавриловичу працювали вона не так дойобувала, то на нових людях "їздити" не соромилася. Та й взагалі, обіцяли набагато більше ніж я отримував, і я вже і так подумував кинути цей острів і повернутися до Скадовську, аж 17 липня (через тиждень після мого дня народження на який мені дали аж пів дня провести з друзями що до мене приїхали і відпочити) в мене помирає мати. Співчуття? Ні не чув. В той-же день мене ще вона дойобувала питаннями типу: "А чого ті люди що приїхали не до нас йдуть а до Діми (її брата) в табір?", "А ти пишеш який катер скільки привіз людей?" і так далі, коротше людина-лайно. Наступного дня я поїхав на похорон.

Поховав матір, пару днів приходив до тями і повернувся назад чи-то 21го чи то 22го липня. Хоча вже була спокуса не повертатися, бо гроші я забрав що заробив, і речей там не лишав, але я дав слово що повернуся, а своє слово я ціную, і мене можна назвати як завгодно, але не балаболом. Хоча те що я поїхав з речами це був натяк, але його чи проігнорували чи не зрозуміли, то не важливо зараз. Коротше за три дні після того як я повернувся Лариса знову почала "корчити бариню", а я вже тими її витівками був вкрай зайобаний, це наклалося на перевтому та на те що я тільки от матір поховав, і тоді в нас і стався конфлікт.

Коли я казав про ненормований робочий день то це означає підйом о 6:00, до 8:00 прибирання території, потім сніданок, обід коли вийде і недовго, а завершитися робочий день міг і о 20 і о 22 годині. І все це аж за 300 грн/день. Тоді вона почала вимагати мене до себе прям блядь терміново після 20 години коли я тількі завершив роботу і був в душі. Дуже обурило її чекати мене і ми поцапалися. Її останні слова сказані мені були: "Щось не подобається? Збирай речі і вали звідси!" Я довго не думав і пішов збиратися. Навіть ранку чекати не став, попрощався з командою і пішов. Але пішов я довбень не по дорозі на відкрите море, а просто по стежині тупо на захід, а вже смеркало. Зрештою стежина перетворилася на звірячу тропу, а потім і тропа зникла серед неглибоких озерець, а я знай собі йду та слухаю книжку, на плечах 2 рюкзаки, намет, каністра з водою, та невеличка сумочка з телефоном, тютюном, люлькою та деяким запасом канабісу, мандрівник, їбати його у вухо. В шортах, кепці, футболці і шльопанцях.

Передісторія вийшла доволі довгою, але незнайомій зі мною людині яка може це читати було-б незрозуміло якого біса я взагалі попхався вночі через болота? Вважаю що пояснити свій тодішній стан і мотивацію було необхідно. Пішов щоб не вбити нахуй ту Ларису, бо вона ще продовжувала щось волати сидіти коли я збиратися вже пішов.

Якщо подивитися на Пиндики згори, наприклад в режими супутника у Google maps то ця ділянка острову нагадує поверхню Місяця рясно вкриту кратерами, ці "кратери" власне і є солоні озера різного розміру, глибини, і різного ступеню замуленості дна. Тобто воно може виглядати як неглибока калюжа, але вступи туди і можеш по пояс провалитися я в багнюку. З рослинності там тількі якісь трави які здатні рости на солоному піску та у солоній воді. Загалом місця дикі і майже нехожені, принаймні я туди другий раз без нормальної снаряги хуй полізу, і те що живий і майже неушкоджений все це подолав інакше як дивом назвати не можу.

Починався мій анабазіс начебто і непогано, під ногами тверда земля, легкий вітерець відганяє комарів, у вухах бубнить книжка, настрій не те що не повертатися, а навіть не оглядатися. Біда в тому що тоді вогні які я прийняв в темряві за Лазурне виявилось іншим селом, Красним, і на ті манівці орієнтуючись я заглибився в болота і вигріб зрештою на мис який був навпроти того села, як вдалося встановити вже вранці як розвиднілося. Перед світанком за пару годин я вже був дуже втомлений і знайшовши просто більш-менш сухий клаптик землі на який було нанесено камки просто впав там і заснув. Прокинувся на світанку від прохолоди і легкого туману, зорієнтувався де я, намагався маячити рибалкам які сталися там щоб може підібрали мене, але чи то мене не помітили чи вирішили проігнорувати, довелося йти далі пішки.

Чого у цього острова не відняти - то це краси. Вночі я йшов милуючсь невеличкими медузами що світилися під ногами, вдень ці місця виглядали як прадавня Земля ще мабуть Силурійського періоду, так і чекав що звідкись вилізе який небудь трилобіт. З світанком зорієнтувавшись де я і поснідавши смаженим скатом що мені дала в дорогу Надія Вікторівна (кухар з старої команди) я взяв курс в південно західному напрямку вже зрозумівши що забрів я ніхуя не туди куди треба, і так десь о 10 ранку дістався якоїсь рибальскої хатинки де вирішив перепочити, обсохнути і трохи ще поспати, бо речі на мені і постіль намокли в болотах і стали важити набагато більше, треба з цим було щось робити, тож я розклав всі мокрі речі на сонці і завалився спати на годинку-півтори. За той час поки я спав речі висохли, і став збиратися в подальший путь.

Здавалося-б, як знайти більш-менш прийнятну стежину серед болот в яких ти вперше? Мені тоді допомогло стадо муфлонів які бігли приблизно в потрібному мені напрямі, простеживши за ними я знайшов як пройти і мені. Щоправда поки йшов ще вночі десь загубив капці, тож продовжував свій путь я босоніж. Отак пробираючись ще з годину я на обрії побачив хрест і зрозумів що вже майже дістався коси, бо хоч я там ще не був жодного разу про монастир я був в курсі, але дістався я того монастиря геть знесилений, голодний, і десь о 14:30. Дякувати тій молоді що прийняли мене і нагодували, бо не знаю чи зміг-би я дійти не поївши. Віддячив їм поділившись канабісом та відомостями про дошку для кайт-серфінгу на яку натрапив не доходячи може кілометри півтора до монастиря, сам не забрав бо і так ледь ноги тягнув, куди мені ще зайву вагу. Хом'як і жаба в мені хором волали: "Забери!", але здоровий глузд тоді переміг.

Підкріпившись і перепочивши в тіні годинку я став збиратися далі, це було вже після обід, може о 16 годині, але подальший шлях по береговій лінії порівняно з болотами сприймався вже як легка прогулянка не дивлячись навіть на те що я скоро як добу вже знаходився в дорозі. Але виявилося що на болотах мене вкусила якась погань в праву ногу, і коліно почало трохи відмовлятися працювати далі в такому режимі. Що вкусило я досі не в курсі, чи то павук, чи то змія, місце укусу знайшов, а от коли це сталося це питання, та трава через яку я йшов була дуже колюча, тому я момент укусу і проїбав скоріш за все.

За наступні три години я подолав узбережжям ще 7 чи 8 кілометрів, і Лазурне вже було добре видно попереду, але скільки до нього ще йти часу було незрозуміло, тож я вирішив спитати про це у дівчини яку стрітив там. Вона просто сиділа і палила вогнище метрах в 15-20 від моря.

-Добрий вечір, підкажіть будь ласка, скільки приблизно часу ще йти звідси до Лазурного?

-Добрий вечір, та ще години з три мабуть.

Вона уважно оглянула мене і запропонувала:

-А може ви поки тут залишитеся та перепочинете? Я вас вівсянкою можу пригостити та чаєм.

З огляду на те що тоді вже починало смеркати а я був дуже втомлений і голодний то відмовлятися не став. Та й вигляд мав напевно жалюгідний, інакше чому-б самотній дівчині в глухих та диких місцях пропонувати якомусь незнайомцю допомогу?

Так ми і познайомилися, дівчину звали Катерина, вона була з Херсону, працювала режисером в якомусь театрі і вибралася на острів щоб розібратися в собі та подумати як жити це життя далі. Той вечір ми провели за бесідою і заночував я теж біля неї, згодом через місяць десь і з її чоловіком познайомився, ревнивий тип, але я не знаю яким монстром треба бути щоб після таких навантажень що я тоді переніс ще й залицятися до когось. Втім вона мене підгодувала, я їй влаштував сеанс психотерапії, все взаємовигідно як-то кажуть, і наступного ранку ми разом рушили до Лазурного де і розпрощалися.

Так як я був зовсім без грошей то від Лазурного намагався піймати автівку, але чи то вигляд я мав що не вселяв довіри, чи то ще з якихось причин, але мене ніхто так і не підібрав. А від Лазурного до Скадовська це ще 30 км. І я по чесному пройшов мабуть кілометрів п'ять, але гостре каміння що стирчало на тій ділянці з дороги не додавало бажання продовжувати шлях пішки і босоніж, тож я спробував увімкнути давно сівший телефон і запросив допомогу щоб мене забрали додому. Що дивно, я не потопив там ані телефон, ані навушники (доречі це ті самі навушники на які згодом був приколхожени й зовнішній акумулятор і які я згадував на початку книги, їх мені подарували на той день народження, і вони живі і понині), все що я проїбав в тих болотах - це капці.

Мій заклик про допомогу було почуто, і через години півтори за мною приїхали Балонови, хоч я і не дуже люблю цих людей але варто признати, вони намагаються не відмовляти у допомозі коли у них про неї просять (як вони надають допомогу то вже інше питання, але тим не менш). Хоча технічно звернулася до них тоді Олеся, мої знайомці відразу відгукнутися тоді не змогли, але якщо-б Балонови не приїхали то згодом мене-б підібрав хтось інший, тому-ж Юрі Новосадову я встиг таки дати відбій коли вони вже виїхали.

На цьому завершилася найбільша пригода яка сталася зі мною в 2020 році. Останок літа я провів заробляючи гроші гітарою та голосом в компанії з котом, і відпочивати на Глибоку більше їздити з тих пір не хочу. Не те щоб іншим не раджу, але я її наївся до нудоти. Маяк теж не вразив якщо чесно, а от в косу я просто закохався, якщо дикуном - то виключно туди.

06.01.2023

Знову якесь підозріле затишшя в нашому напрямку, була новина про підрив чергового бк в Олешках, знову щось прилетіло в Крим, але все так-же основні бої йдуть на сході, а "на західному фронті без змін" (гарний доречі фільм про першу світову).

З кумедного: котреарх перил, тьху, тобто патриарх кирил запросив "різдвяне перемир'я" з 06.01 до 07.01, щось коротка пам'ять у русні, хтось нас особливо інтенсивно під святвечір закидав ракетами та "шахедами", тому іде він нахуй з своїм проханням. Згадався жарт який обов'язково образить "відчуття прекрасного" релігійних людей, але який непогано іллюструє все злоїбуче "спасатєльство" за авторством русні. Знаєте картину де Христос стоїть біля дверей і стукає в них? А тепер уявіть до неї такий діалог:

Нє, ну реально, не нагадує нічию аргументацію і мотиви? Мені дуже нагадує. Міг-би продовжити зараз роздумами про те як це саме християнство вогнем і мечем насаджувалося по всіх землях і чому так сталося, але не буду. Втім тобі, читачу, для роздумів пропоную наступні історичні факти: перших християн римські імператори в амфітеатрах згодовували диким звірам на радість плебсу, а зараз один з центрів християнського світу знаходиться саме в Римі, причому у вигляді окремої держави, на хвилиночку, я маю на увазі Ватикан. І наостанок - християнство без залежності від напряму (протестанство, католицизм, православ'я, євангелизм) вчить покорі і що "всіляка влада є від бога". Подумай над цим сам, читачу, "хто має очі той побачить".

07.01.2023

Здається що я нарешті пробив броню у Надії Подпрядової. Вчора як вже зазвичай пішов до них "по інтернет", спочатку продивився тг, і тільки запустив тікток то перше відео мені трапилося про дитячі катівні в Херсоні, і от тут вона до мене заговорила:

-Діма, як там будуть якісь новини, то зробиш гучніше, добре?

-Ну... зараз ось якраз дивлюсь новини про те як дітей в Херсоні катували, зробити голосніше?

-Дітей? Катували? А де це таке було?

-Та кажу-ж, в Херсоні, прям дитячу катівню зробили, про це сюжет дивлюся, то що, гучніше робити?

-О-о-о-ой... та нє, не треба, а скажи, хороші новини якісь є?

-Є, про Макіївку пам'ятаєте? Тепер в Каланчацькому районі сьогодні під ранок добре теж прилетіло де їх скупчення і боєкомплект був.

Тепер реакції типу "бідні люди" не було.

-А ще щось хороше є?

-Є трохи, наші західні союзники з Європи нарешті почали шевелитися і збираються нам дати деяку важку техніку, Франція - колісні танки, Німеччина - зенітні установки та танки, коротше наче якийсь рух розпочався.

-Ну то й добре, може нарешті завдяки цьому швидше війна скінчиться.

"Як тобі таке, Ілон Маск?" - як-то кажуть. Може прикидається звичайно, але є надія що таки дійшло до людини з якого боку в цій війні поганці. Та й взагалі вони перестали на нас бурчати що кожен день ходимо, за що теж дуже вдячний. Навіть якось сама тьотя Надя казала щоб не мерзли і заходили до кухні, і почала іноді пропонувати то чаю то компоту. Дива та й годі.

Ще вчора зателефонував через тг з старому другу - Вадиму Морошану, який зараз вступив до лав ЗСУ, я його якось вище згадував, якраз в той день коли звільнили Херсон він мені скидав фото як приймає присягу. Каже що все ближче до дому, зараз в Одесі. Взагалі чувак теж "везунчик" шопездець. Зробив візу, їхав собі в Польщу на заробітки, і лишилось вже буквально дві години до кордону - повномасштабна війна. І всьо, вже ніхто нікуди не їде. Просив скидати найцікавіші новини по Скадовську щоб самому довго не ритися в інфопотоці відфільтровуючи такі, а чом-би й ні, мені не складно.

Олеся після десятої вечора чула вибухи за кілька десятків кілометрів на північ приблизно, тож сьогодні-завтра дізнаємося де ще неподалік Бавовнятко бешкетувало.

08.01.2023

Кумедний факт: чого у мене за час повномасштабного вторгнення було більше ніж вдосталь - то це часу для роздумів. Не якихось видатних подій, ні можливостей якось вплинути на те що мене оточує, навіть пригод не дуже багато було, і те що об'ем цієї книги-щоденника після того як я сказав що "активна" частина добігає кінця вже став більшим за самі пригоди на початку цього кошмару зайве тому підтвердження.

Не знаю щоправда кому цей текст може стати в нагоді, але мені ця писанина дійсно допомагає, тож "нравится не нравится, буквы продолжаются". Відпочатку просив не читати, пару разів просив полишити, а якщо ви досі тут... ну, ваша воля і ваш вибір. На колір і смак всі фломастери різні, якби не подобалось - не читали-б.

Якось я вже згадував про людей які не розуміють чому я відчуваю (зараз вже менше, але він все одно є) страх. Типу "а чого ти боїшся? тут-жеж нікого на вулицях не розстрілюють..." і так далі. Дехто таке закидав з неокупованих територій, а дехто живучі тут. І ті і інші можуть вважати мене боягузом, та й таке, але! В мене є зустрічне питаннячко: якщо ви не боїтеся русні то вони вам не вороги виходить? А якщо вони вам не вороги, то хто ви тоді в біса такі і як до вас ставитися? Вже не як до людей це однозначно.

Ні, серйозно, як взагалі висточає у деяких індивідуумів "розуму і кмітливості" нести подібну хуйню? Якщо ви приїдете колись в Скадовськ на відпочинок і хтось вам тут почне розповідати як "нормально" в окупації жилося я не закликаю бити його проміж рогів відразу, але довіряти таким особинам я не раджу. Тітка про яку я писав (у якої жили влітку) доречі теж не могла второпати чого я боюсь, але казала: "Скадовськ це Україна", і от як воно в неї в голові не конфліктує мені незрозуміло і понині.

Що я можу від усього свого гнилого і чорного серця побажати таким "незрозумілим" так це щоб кожному та кожній з вас довелося зблизька познайомитися з тою мразотою яку на вашу думку не варто боятися, щоб вони пожили у вас в хатах, щоб вони допитали кожного з вас на предмет "націоналізму", щоб вони вам самі довели які вони "гарні та добрі люди". Може хоч тоді до вас щось дійде, і то не факт.

Вчора після обід щось вдалині на північ гуркотіло, зараз теж гуркотить, але вибухи більш схожі на "прильоти" ніж на "виходи". Я звичайно не дуже великий спеціаліст та експерт, але за час окупації трохи наслухався того і відрізнити вже можу. Ех... скоріше-б вже нас звільнили.

10.01.2023

Вибухи все частіше і все ближче. Вчора десь в обід за відчуттями не більше як в кілометрі від нас щось прилетіло, вночі гепало десь недалеко за містом, і зараз знову Бавовнятко десь поруч бешкетує.

Доволі дивно те, що саме вибухи не викликають вже ніякого страху, хіба що як шибки ледь не вилітають то думки типу: "сука, немає-ж чим латати".

Якось нещодавно я чув чиїсь роздуми як швидко працює карма на війні. Я не знаю чи вірите в неї ви, але я вірю. Вірю бо довго і нудно "пожинав" наслідки своїх вчинків в минулому і навіть здається більш-менш зрозумів як саме вона працює (при психіатрі я того не підтверджу, бгг). Так от, про карму: русня мріяла щоб Європа без їхнього газу взимку замерзла, і що ми таки бачимо? Аномально тепла зима в Європі яка доречі запасла досить газу в своїх сховищах, а до русні зима як зазвичай прийшла "раптово", та ще й аномальні морози. Карма або випадковість? Хтозна.

11.01.2023

Цієї ночі я погано спав, заважали погода і звірі. Ще вчора звечора піднявся лютий шторм, знову десь поза містом бешкетувало Бавовнятко всю ніч, (це створіннячко хоч миле, але дуже гучне) а по мені весь час човпся кіт, враховуючи що на зиму це хутряне падло розжирається то теж хоч грів, але спати заважав.

Втім як би там не було, прокинувся, живий, хата ціла, вже дякувати всесвіту і ЗСУ. Як там в совку казали? "Прошла зима, настало лето, спасибо партии за это". А якщо серйозно то зараз в мене мрія лише одна: одного дня знову прокинутися у вільному Скадовську, без йобаної русні, і ЗСУ її втілюють, ці вибухи не просто так і не самі собою трапляються. Доречі з приводу вибухів, вчора ми ходили за інтернетом, і дещо вдалося прояснити. Якимось чином Ігор Победінський більше за мене інформований про те що коїться у нас, хоч і знаходиться в Одесі, він мене і просвітив що позавчора вдень коли найближче гепнуло то прилетіло "дондонам" в районі лісомисливсього господарства які туди перебралися після того як їх "налякали" розваливши меблевий магазин біля "Югри", а потім вночі під Шевченком прилетіло де С300 стояли 2 штуки як кажуть. Звичайно це неперевірена і неофіційна інформація, але зважаючи на обставини це краще ніж нічого.

О, знову вибухи... але то на "виходи" більше схоже, відстрілюються, підари, хоча може і не все що чутно "виходи".

Знову згадаю тітку, але це чудова ілюстрація що вірити русні - себе найобувати. Коли ми ще мешкали у неї то це старе-дурне якось поспілкувалося з "солдатікамі", і вони їй навішали що "ми не хочемо воювати, і якщо посунуть наших з Херсона то ніхто за Скадовськ триматися не буде", і вона повірила, це було помітно. Хоча, що з неї взяти, хоч асимільована, але чистокровна русня теж. (ой, а шо це я? нациком потроху стаю хоч і сам напіворк? бгг) Жарти-жартами, але дійсно росіяни це в першу чергу росіяни, вони можуть бути корисними, але не хорошими. Хоча ні, можуть бути і хорошими, але тоді користі з них небагато, з мішка мінеральних добрив тієї-ж ваги буде більше сенсу ніж з умовного хорошого "Івана".

Загалом зараз в мене доволі дивний стан, чим "гучніше" стає тим я стаю спокійніший і тим менше відчуваю страху, от наскільки ця війна і окупація поїбали мою психіку. Ще вчора це помітив, це взагалі "картина олією": глупа ніч, завивання вітру, то віддалені то поближче вибухи, а ми на абсолютних похуях лежимо і дивимося стрічку "Таємниця скляної цибулини". Просто наші нервові системи нас послали нахуй і сказали що більше переживати і боятися вони не здатні, або не знають що має трапитися для того щоб ці відчуття у нас з'явилися. З одного боку це і непогано, але ця байдужість до навколишнього світу потроху перетворюється на байдужість до своєї долі. Як там у Шевченка було? Однаковісінько мені. Захисні механізми психіки мабуть, бо якщо брати все близько до серця то можна збожеволіти, причому неодноразово.

Чого мені зараз ще дуже не висточає то це наркотиків. Як не крути а вони роблять мене більш щасливим, і за першої можливості я накурюся так щоб забути навіть своє їм'я. Але це в кращому випадку буде після деокупації, якщо і мій дилер її переживе і залишиться в місті. Тяга до алкоголю в мене нажаль зникла ще після першого прийому MDMA, і того задоволення що раніше я від нього вже не отримую, та воно і на краще я вважаю, траву я і так завжди більше ніж алкоголь полюбляв, це і дешевше (навіть якщо врахувати що це нелегально, а тому ціна вища за можливу ринкову), і приємніше (хоча це суб'єктивно, на колір і смак як-то кажуть), і набагато менш шкідливо (а це вже цілком об'єктивний факт який підтверджено багатьма дослідженнями).

13.01.2023

П'ятниця тринадцяте. Досі не розумію звідки взявся цей символізм, типу 13 нещасливе число. Хоча це на заході, на сході он четвірку не люблять, ну там то ще можна якось це зрозуміти, в них це співзвучно з словом "смерть", а чого "чортова дюжина"? Хтозна, люди люблять собі лякалки різні придумувати, і звідки ця любов до жахів я мабуть можу зрозуміти, бо то цілком логічно виглядає. Якщо коротко то це: "як відчути себе красунчиком? створити проблему, вирішити проблему, ви красунчик" (с). Тепер більш розгорнуте пояснення: мозок людини дає відчувати їй приємності не тількі коли людина уникає (рятується) від справжньої небезпеки, а й від удаваної, а така річ як припустимо фільми жахів змушує співчувати героям та уявляти себе на їхньому місці, і вуаля, "ви красунчик". Але все одно звідки така нелюбов до деяких чисел і їхня містифікація - незрозуміло.

Знову затишшя, знову стазис, знову анабіоз. Натуральна зимова сплячка.

Цікаве спостереження я зробив: коли в наших з Алесею відносинах була криза то вона знайшла собі пару нових подруг, а згодом і мене з ними познайомила, деякий час спілкувалися, наче все нормально було, а тепер тупо ігнор від обох, при тому що між собою вони незнайомі. З чого-б воно так? А, хуй з ними, з'явились в її житті, підтримали, посміялися з неї, допомогли, дякую за все і прощавайте. Зараз вам нецікаво з нами, потім нам не буде діла до вас. Я так розумію що якщо людина не відповідає значить не хоче спілкуватися, а якщо не хоче спілкуватися то не вважає того хто звертається гідним своєї уваги, а якщо ти не гідний навіть уваги то подальші звернення ні до чого хорошого не призведуть, в цьому я неодноразово впевнився, тож краще іти по життю далі і не обертатися в бік тих людей. І не треба про "не було часу відповісти", або "не бачили повідомлень", це тупа лажа і хуйня а не виправдання.

"Ніхто тобі нічого не винен." Це йобане відлуння в голові не стихає вже півроку. Я не забуду це жодному з тих хто мені таке казав навіть якби хотів, і не пробачу, навіть якби хотів. Але свої борги поверну, всім кому вважаю за потрібне.

14.01.2023

Доброго, їбати його коромислом, раночку. Понад 14 годин не було світла не тількі у нас, а й по всій лівобережній частині Херсонщини якщо я маю вірні відомості. Зараз початок одинадцятої, і дякувати робітникам ДТЕК - струм відновлено, принаймні в Скадовську. При тому що гріємось електроконвектором, готуємо на електроплиті та коли зникає струм то з ним зникає і вода то хата стає геть незатишною взимку. Дякувати всесвіту що хоч морозу не було.

Вчора нам знову скинули грошей, Олесі допомогла якась незнайома дівчина, а я вдруге звернувся по допомогу до Дмитра Краснова і він не відмовив. Знову-ж таки готівку отримували від Балонових, і начебто дякувати що допомагають отримувати ці гроші, але є нюанси. По перше вони намагаються скупляти гривню зараз по курсу 1грн/1,4руб згідно з їхнім-жеж оголошенням в "ринку Скадовська", а нам по курсу 1грн/1,25руб дають, по друге марновіри, ввечері гроші не дають, і забажали щоб я зранку в них щедрував (на хвилиночку за наші-ж гроші, це як? це ок?), коротше така собі благодійність, хоча дали за 1000 грн що скинув Дімон аж 1500 руб, типу це тобі за то шо пощедрував. Дякую, чо.

Бля... знову зникло світло, цілих 10 хвилин порадів. Доречі що по всьому лівобережжю не було від них і дізнався, вчора коли ще зв'язок пробивався вони ці відомості з інтернету отримали, в них-то недоросійські сімки є.

Дніпро... насправді посидіти добу без світла то така хуйня що не варта навіть уваги в порівнянні з тим що сьогодні трапилося в тому місті. Як-би ми не зневажали і не ненавиділи росіян наша русофобія ніколи не буде достатньою. Це не люди. Хоч кажуть що не можна переставати бачити в ворогові людину, а біблія так взагалі вчить любити ворогів, але як нахуй можна любити того хто тебе намагається знищити? При чому настільки схиблено і збочено що я навіть не можу добрати для того слів. Йобана русня.

Росіяни завжди лишаються росіянами. Про це забувати не варто. Навіть "хороші" росіяни типу тієї-ж Латиніної хоч хвалять ЗСУ і при тому хуєсосять своїх генералів за тупість, типу "ну як так можна-то?", але якщо придивитися то сам факт вторгнення і війни вони не надто засуджують. Всі такі, ну хіба старегань Піонтковський логічно і послідовно топив за Україну весь час, інші - хитра потороч, якими-б вони "хорошими" не виглядали, і всілякі шульмани з невзоровими, навіть ліберальні каци з навальними - всі як один йобані імперці. Ненавиджу.

Розумію що ненависть випалює носія і руйнує його, але нічого не можу з собою вдіяти. Олеську теж порвало не гірше як після того як Буча відкрилася, але нічого, тепер ми вже навчилися з цим справлятися, вдалося опанувати себе. Олеся цього разу навіть без моєї допомоги впоралася зі своїми емоціями, це для неї неабияке досягнення, втім я як міг підтримав її.

Раніше я казав що може допоможу комусь "запорєбріком" кого вважаю гідним того, тепер сумніваюся що таке бажання в мене виникне хоч колись.

15.01.2023

На тлі вчорашніх подій у Дніпрі згадалось дещо про карму і Арестовича. В день народження Степана Бандери хтось зробив його портрет на снігу з хороших росіян, але чисто в якості мему, за допомогою програми. Це якось потрапило в русняві новини, і понеслася, пранк вийшов з під контролю. "Патєрь нєт", "Хватіт нас пєрєкладивать", хто як вмів так і знущався. Я тількі за такий гумор, тим паче якщо це глум над ворогом, тим паче що для мене в принципі немає нічого святого. А от хтось почав обурюватися, і хуй би з ними хто з Європи казав "ай-яй-яй, як так можна?!", їм не зрозуміти через що ми пройшли і чому так жартуємо, але в той же степ "радісно поскакав" Арестович, про "карму народу" захвилювався, "пастир душ людських".

В мене складається враження що той дядя став як персонаж старого анекдоту після того як побув "заспокійливим". Якого? Ну звичайно я його тут приведу, але нагадую, автор не я, і це теж може обурити деякі групи людей, так собі анекдот коротше, ще "славетних савєцьких часів", але тримайте в якості ілюстрації:

Кінець анекдоту, сміятися як то кажуть після літери "Ж" в слові лопата.

Проясню щоб не було недорозумінь, саме цього директора Арестович мені тепер і нагадує, і пора-би дяді на почесну пенсію, а не людей повчати.

Прошу відмітити, я не кажу гнати його поганою мітлою, або що "мавр зробив свою справу, мавр може йти", але кожному давно час вирости з нього, як з релігії про яку я казав вище. Якщо перефразувати одного товариша: "Хто не слухав Арестовича на початку повномасштабної війни в того немає серця, хто його продовжує слухати після десяти місяців повномасштабної війни в того немає мозку". Тому - саме почесна пенсія, він її заслужив, але того факту що дядя нести хуйню починає все частіше це ніяк не скасовує.

З приводу вчорашньої відсутності світла - є підозра що русня перемкнула нашу область на живлення з Криму, нахуя правда незрозуміло, невже вони настільки вірять що їх звідси не поженуть? Втім подібна гіпотеза теж давить на психіку, при можливості треба буде прояснити це питання.

Сходив знову за гуманітаркою до баптистів. Повернувся без оної та краще-б і не ходив. Та й більше не піду. Нахуй і їх. Проживемо якось. Тепер по порядку.

Хоч я вже давно не ходжу до церкви і позбавився релігійності але пару років тому я брав участь у музичному колективі "Кавачай" при місцевій баптистській церкві який має суто релігійний напрямок, туди мене покликав давній знайомий - Владислав Лактіонов, деякий час я був у них бас-гітаристом, але потім сталася доволі неприємна історія, очорнили і виперли одного з учасників, просто за наклепом, а та людина куди краща за мене, і якщо навіть про нього хуйні нагородили то я не став чекати коли про мене хтось казки почне придумувати і пішов сам.

Після початку вторгнення Влад займався волонтерством, і це він звичайно молодець. Підтримувати літніх людей, розвозити продукти то добра і корисна справа. Я тоді по дурості зробив йому зауваження що найбільше мабуть потребують допомоги ті хто до русні за гуманітаркою кинулися, але він мені пояснив що ті бабусі і в собесі беруть допомогу, і в нього, і в русні. Я тоді одразу вибачився за свої слова перед ним. Деякий час після того ми не спілкувалися, але після мого посту в фб про "ніхто тобі нічого не винен" він мені написав що якщо потрібно то я завжди можу звернутися по продуктову допомогу до їхньої церкви, "да не смущается душа твоя" як він тоді сказав, і кілька разів я скористався цією пропозицією. Звичайно відразу з'явились деякі нюанси які він не озвучив тоді, на додаток до гуманітарки доводилося вислуховувати проповіді, але то таке, можна пережити. Можна БУЛО пережити. До сьогодні.

Сьогодні він почав свою міні проповідь для тих хто за продуктовою допомогою з питання: "хто сюди прийшов заради допомоги?" Я був єдиним хто чесно підняв руку. Зрештою ти сам це запропонував, я не нав'язуюсь і просто користуюсь твоєю-ж, сука, пропозицією, а тепер ти кажеш що хоч поважаєш мене за чесність, але тобі це не подобається, це ще ок, я не купюра в 100$ щоб подобатися всім. Потім він почав розйоб маргінальної публіки за те що якщо ви сюди приходите заради бога, то чому вас не видно тут коли не видають допомогу? Хуй з тобою, мене це не стосується від слова "зовсім". Потім про "подвійні стандарти це погано, не брешіть собі, з лукавим бог поступає по його лукавству", амінь нахуй, не сперечаюся в жодному разі. А далі починається хуйня.

Хуйня починається з питання: "підійміть руки в кого немає роботи". Я знову-ж таки підняв, але цього разу руки підняли більшість. А чому, питає в вас немає роботи? Спочатку мені закортіло встати і пояснити що на окупантів хоч напряму хоч дотично я працювати не хочу ні під яким соусом, але стримався, бо дехто там тоді вже сказав мені про "Україна сюди не повернеться", і багато хто знає де я живу, а "на підвал" мені не хочеться. Сиджу, мовчу стиснувши зуби. А Влад продовжує "агітувати за савєцьку владу" що навіть якщо в вас немає російського паспорту то можна піти і в поліції зробити довідку яка підверджує вашу особу (ага блядь, вже побіг робити, з такою швидкісттю що аж волосся назад), що "хто не працює той нехай і не їсть", "шість днів працюй, а сьомий присвячуй господу" (тут я вже починаю скреготіти зубами), "є в мене знайомий якого коли щось попросиш то він завжди відповідав - "без проблем", я його так і почав називати, людина без проблем, і всі з ним завжди хотіли дружити і працювати бо він нікому ні в чому ніколи не відмовляв". Цього я вже не витримую, впівголоса кажу давньому знайомцю який сидів поруч - "яка зручна людина..." встаю і йду геть. Не озираючись, не відповідаючі нікому хто намагається звернутися, просто йду. Повертатися? "Нєт, спасібо, я нє голодний". Роздайте ті продукти тим хто готовий жерти з ними на додаток вашу тупу хуйню, пане Владислав.

Я не буду і не хочу навіть ілюструвати тут зараз які саме цей індивідуум сам продемонстрував подвійні стандарти в своїй проповіді, то хуй з ним, хай з своїм богом за ту хуйню сам розбирається, а от схиляти людей до співпраці з окупантами... то стаття друже, то стаття, і я цього тобі не забуду.

Якщо замислитися то теза "ніхто тобі нічого не винен" цілком справедлива, і я дійсно здорова людина яка здатна себе забезпечити, це факт, але з іншого боку чути таке від людей які самі спочатку пропонують щось, а потім коли звертаєшся до них то відмовляють з таким коментарем... ну не знаю, таке собі. Продовжити пояснення чому від цього мене просто лютішим чином бомбить і палає (як сцуко техніка ворожа, бгг) я хочу нагадуванням обставин чому я не хочу навіть світитися в місті, якщо коротко то це тому що дохуя активно проявляв громадську та проукраїнську позицію на початку окупації, і навряд-чи мені за це зараз скажуть "дякую" якщо я десь "спливу". А ті хто закидав мені таке - ті або сиділи на дупі рівно весь час (а тепер може і активно "підмахують" русні яка їх їбе), або повиїжджали і звідти вже розумничали.

Я хочу працювати та заробляти. Я хочу бути корисним для своєї батьківщини і забезпечувати себе і свою родину самотужки, дуже хочу, і просити що завгодно навіть у друзів (не те що в "рідних") мені дійсно важко і соромно. Я кожного разу наступаю на горлянку своїй гордості роблячи це, і чути у відповідь подібні докори просто боляче.

Зараз всі боготворять ЗСУ, але цікаво, чи є хоч якийсь солдат який побував на сході за ці їбані вісім років і не чув від якого-небудь довбня фрази "я вас/тебе туди не посилав"? Ніколи не кажіть подібного тим хто був там, а якщо ви вже "відрізнилися розумом і кмітливісттю" - вибачтесь. Не знаю як вам, а мені цей закид за духом схожий на "ніхто тобі не винен". Тож, котики, поважайте себе, поважайте інших, тримайте слово, не несіть хуйні (особливо тупої), і буде щастя вам і всім хто вас оточує.

16.01.2023

Чим далі тим частіше з різних боків я чую "Україна сюди не повернеться", навіть від тих хто на початку вторгнення запевняв мене в своїй проукраїнській позиції. Люди-флюгери, їбати їх флюгегехайменом. Це неприємно. Це деморалізує і зневірює. Сам я скільки міг підбадьорював тих з ким спілкувався, казав що нас не кинули, що за першої можливості нас звільнять, але це в результаті призвело тільки до того що від мене стали дистанціюватися та відмежовуватися. Отак-от. Ніхто не хоче бути вигнанцем та дисидентом, всі пристосовуються хто як вміє. Дякувати за те що хоч не здали русні, а кращого чекати від таких персонажів і не варто.

Втім кому за таке дякувати? Тим хто замість правди лив у вуха "заспокійливе" про 2-3 тижні і тому подібним. Тим хто давав прогнози зі строками, до кінця літа, до кінця осені, до нового року, тепер он чув що може до кінця березня звільнять... Кому, в кого і в що вірити? Та й чи варто? Тепер я вже дійсно "ждун", бо тільки чекаю майже втративши віру.

Мені закидали про "а чого ти сам зброю до рук не взяв?" різні люди при тому самі не зробивши для наближення перемоги зовсім нічого, але то таке. Я хотів, і навіть намагався, може вже запізно але як казав один персонаж "я хоча-б спробував". Тепер не хочу, бо не надто вірю вже і сам. Не те що в перемогу не вірю, а в чергові прогнози з датами. Тепер пан Подоляк, адекватна наче людина яка до цього видавала тільки базовані речі і не несла хуйні сказав про те що війна має закінчитися у цьому році. А це доволі схоже на черговий прогноз прив'язаний до строків. І шо? Вірити? Після всього пиздежу (не від нього звичайно, але тим не менш його нікуди не діти) що був раніше? Ну не знаю навіть.

Щось я "поплив" знову. Вдруге вже за час вторгення так криє. На якийсь час я мабуть закину цей щоденник, продовжу як попустить. Бо якщо буду писати далі зараз то концентрація отрути в моїх словах буде просто за будь якою припустимою межею.

Доречі Соня (Карп) вчора скинула грошей на прохання Олесі за що їй велике спасибі, вона в Польщі ще з кінця жовтня, і таки розійшлася з Сіренком. Чи повернеться в Україну і чи будуть у "законників" до неї якісь претензії того не знаю, вона вже велика дівчинка, хай живе своє життя як знає. Можна звичайно плюватися в неї за те що вона "внєпалітікі", але прапор з відділку знімала не вона, а Ігор Сіренко, саме вона в співпраці з руснею помічена не була, а яким чином вона заробляє гроші то її особиста справа зрештою.

19.01.2023

Трохи прийшов до тями і якесь дивне відчуття типу відповідальності перед умовними примарними читачами змушує продовжувати текст.

В нашому регіоні значущих новин немає, Бахмут і Соледар утримуються ЗСУ, а в Броварах вчора сталася трагедія. Гвнитокрил ДСНС з членами верхівки МВС впав на дитячий садок. Є загиблі, в тому числі діти. Причини наразі з'ясовуются.

Втім є і гарні новини, днями я писав про те що Арестович все частіше нести хуйню став, і після удару балістичною ракетою по Дніпру яку в принципі ми збити не здатні він дав русні привід радіти бо сказав що вона впала на будинок після того як її збило наше ППО, і всьо, він для них з "фейкомьота" перетворився на авторитетного експерта. Хоча зауважу що він зробив один більш-менш гідний вчинок після цього - сам пішов з посади радника офісу президента, але як... цей охуєвший нарцис сказав що після того як він пішов минулого разу то через півтора місяці почалася війна, і що йому цікаво що буде на цей раз після його уходу. Іншопланетяни нападуть, блет, але скоріше просто Україна переможе в цій війні після твого уходу, Лесику.

Якось ще на початку вторгення я анекдотично зображував Победінським і Олесі можливий десант русні в нашій затоці, і що їх було-б треба відігрівати і рятувати (тих з них хто дійде по пояс в крижаній воді з півкілометри), і що вояки з них після того десантування будуть такі собі. Я зараз не про розмінування Чонгару, або чому взагалі нашу область так віддали і за чиїми наказами (хоча це мені теж ду-уже цікаво, яка сука цим так старанно "керувала"), я зараз про те що за містом на схід понад берегом вирито довжелезний окоп, насипаний бруствер, оборудовані місця під вогневі позиції, і т.д. Типу для нашої тероборони якщо я вірно розумію. Ця хуйня тягнеться на кілометри. Кілометри, Карл! Ну вирили і вирили, на сході війна, Крим окуповано, мабуть це тут доречно і зможе допомогти стримати десант. Приблизно так я думав всі ці роки поки та траншея осипалася, мішки з землею згнивали і розповзалися, і все це просто заростало травою та чагарниками. Аж ось почалося вторгення, я почав цікавитися можливостями і характеристиками різномаїтної військової техніки і зброї, і-і-і... виявилося що російські десантні кораблі В ПРИНЦИПІ не здатні зайти в нашу затоку для висадки десанту. А от тепер увага, питаннячко: навіщо витрачати час та гроші на завідомо позбавлену сенсу хуйню? Я цивільний який був до кінця лютого цього року безкінечно далекий від військової справи, а ті хто будували це ті мали розуміти що вони роблять і навіщо чи не так? Чи наша тероборона була відпочатку фарсом? Питання, питання, питання...

Ще трошки хорошого під кінець цього запису - якщо подивитися на риторику "колективного Заходу" останнім часом - більше ніхто не каже про "дипломатичне врегулювання", "збереження обличчя пукіна", "надання зброї призведе до ескалації", і тому подібну хуйню, ну може Орбан ще щось нявчить, але то не те щоб дохуя значуща там фігура. Нарешті світ зрозумів проти ЧОГО ми б'ємось.

20.01.2023

Сьогодні усвідомив доволі кумедний момент. Є доволі сталий вираз - "хрещенські морози", а саме вчора це свято і було як виявляється. Ну сенс зрозумілий, середина зими, морози мають бути чи не найбільші, але цьогоріч вони в нас як-би то мовити... непереконливі. Ну ніяк не схоже +14 C на хрещенські морози. Тож погода доволі тепла і приємна, навіть в жовні-листопаді минулого року були куди прохолодніші дні і навіть приморозки траплялися. Світ сходить з розуму, все шкереберть, що далі? сніг влітку?

Вчора в тікток натрапив на цікаву новину "від інсайдера", я там підписаний на дівчину яка досі мешкає в окупованому Маріуполі, але топить за Україну, так от, вона озвучила таку цікаву річ, що русня 24.01 якщо я вірно зрозумів збирається з міста "евакуюватися". Вона мріє що з'єбуть як з Херсона. Хтозна-хтозна. З одного боку триматися за вщент зруйноване місто резону немає від слова "зовсім", але з іншого які я нахуй "резони" шукаю в мотиваційних моделях русні? Безглузді і безжалісні уйобки.

Якщо дивитися зовсім цинічно, то Маріуполь для русні важливий як коридор по суходолу до Криму і лівобережжя Херсонської та Запорізької областей, і якщо вони його дійсно так полишать то це буде просто феєричним та казковим актом ідіотизму з військової точки зору. Чому? А як тих хто в Херсонській та Запорізькій областях виводити? В Крим? А далі? Міст то не функціонує ще нормально, і не скоро почне. (Якщо взагалі почне найближчим роком, а ну як знову йобнуть по ньому?)

Втім чекати розумних рішень від діда з поїхавшим дахом в оточенні холуїв та лизоблюдів і не варто. Яка пекельна іронія... оточення хуйлуши переконало його в тому що він непереможний, а тепер він приймає все гірші рішення базуючись на тому що йому кажуть, але-ж всієї-то правди йому ніхто не каже. Ні, може він і переведе економіку на військові рейки, може і поставить ще півмільйона в стрій, припустимо, але якщо він буде продовжувати показувати такі дива як втручання в командування цими військами на оперативному рівні - то це просто перекреслить всі його "досягнення". Най пироги пече пекар, а взуття робить чоботар. Хуйло - не військовий. Може якісь таланти у нього і є, але талант стратега до них не входить явно.

Ще в нас знову "посилили фільтраційні заходи", стрів якогось дядька якого за те що він досі не оформив російський паспорт ледь не почали пресувати, типу "шо за 9 місяців не міг зробити? ще раз попадешся..." А ще "зняли кіно" яке 22.01 в руснявих новинах мають крутити, про замах на Булюка в нашому місті якщо я вірно зрозумів, бо якщо чесно до кінця не додивився. Важко дивитися на таке. Когось спіймали, чи тих хто це робив я не впевнений, але під дулом автомату в хоч в вбивстві родини Романових зізнаєшся як жити схочеш. Долю Тетяни Мудренко всі пам'ятають, і собі такого ніхто не хоче.

Байдужість, апатія, біль... гарні новини і приємні емоції зараз дефіцит.

Доречі, згадав про Лєну Демешко вчора, схоже все у неї йде саме за такою програмою як я пророкував. Люди починають питати "де нові розділи?", а сама вона їздить по Європі, святкували день народження Анжели в Парижі. Най хто може той живе і радіє за всіх хто не здатний. Аби не дорікали. Я не заздрю їм, правда. І відверто не розумію тих хто заздрить нам за те що ми не працюємо, але отримуємо гроші від друзів.

Доречі про гроші та друзів, нам знову перепало від Дубіковських, Аня зробила переказ, здається вона взяла приклад з Олени Наумової, вже ставшою легендарною виховательки з Херсону яка під час окупації проводила етери в тікток за допомогою яких збирала кошти для допомоги тим хто лишився засобів до існування в результаті вторгнення. Хоча можливо я помиляюся і вона ділиться з нами своєю пенсією або виплатами ВПО, в будь якому випадку ми їм вдячні.

21.01.2023

Вчора розмірковував про зв'язок між поколіннями, що воно таке, навіщо воно треба, чи доречно воно в тому-ж вигляді як було протягом довгого періоду історії людства і дійшов деяких висновків які збираюся зараз тут викласти.

З одного боку це потрібно, не будь цього зв'язку то наша історія, культура і мова могла вже кілька разів зникнути. Завдяки тому що бабусі і дідусі переказували своїм дітям та онукам ми пам'ятаємо що ми українці, що в нас є самоідентифікація в національному плані, і це чудово. Але. Зараз картинка реальності є трохи іншою, і доволі часто цей зв'язок далеко не завжди добра і корисна річ, і я зараз не про те що класти хуя треба на старих людей, ну добре, на ВСІХ старих людей, я про те що люди виховані совком часто за ним ностальгують передають цю хуйню своїм дітям і онукам, при чому свідомо, і це вже біда-біда.

Добре якщо дитина має нахил і здібності до аналізу, я сам з того покоління про яке можна сказати "хто не був совкодрочером в юності в того немає серця, хто їм залишився як подорослішав в того немає мозку". Я не фанатів від Сталіна, але вважав його хоч протиречивим але більше позитивним історичним персонажем поки формувався мій світогляд, я не ностальгував за "совком", але примара його "величі" мене деякий час вражала, проте чим більше я дізнавався про історію цієї держави "незручної" правди тим менше вона мені подобалася, а зараз взагалі згадка про цей етап історії викликає тількі огиду.

Згадуючи зараз своє дитинство я усвідомлюю доволі цікаву, але трохи лякаючу річ: не дивлячись на те що батько любив дивитися новини про політику при мені він ЖОДНОГО разу ні з ким на цю тему не спілкувався. Навіть з моєю матір'ю. Чи не тому це що "неправильну" думку та світогляд мати було неприйнятно? За небезпечно нічого не скажу, то вже не 30ті роки були, але інакомислячих в совку не любили ніколи. Втім при цьому я не чув і жодного разу щоб він казав про політиків щось хороше або вітав їх дії. Коротше яких він був політичних поглядів для мене так і залишилося загадкою, але я вдячний йому за те що він своїм невтручанням дозволив мені сформувати свою власну точку зору. За матір в цьому плані теж нічого не скажу, вона взагалі аполітична була.

Чи не всю історію людства старі люди гундять в бік молоді що і вдягаєтесь ви не так, і музика в вас якась хуйова, ну коротше в сучасності це вилилося в "наркомани" та "простітутки" від бабок біля під'їздів. Так було завжди. Якщо я таким стану то приспіть мене будь ласка як скаженого собаку. Я з цим нарративом ніхуя не згоден, адже саме молодь невпинно штовхає наш вид в напрямку прогресу і розвитку, і це природньо, бо старі люди вже не мають на те ані сил, ані бажання, вони здатні лише згадувати часи коли "трава була зеленішою", я не кажу що це не нормально, це ок, гундіти в бік прогресу не ок, от що я намагаюсь донести. "Вас, кто меня уничтожит - встречаю приветственным гимном..." я не пам'ятаю чиї це слова нажаль, але я їх відношу саме до тих поколінь українців які будуть після мене, вони однозначно будуть кращими за моє покоління, і тим паче покоління виховані в совку.

Звичайно я вдячний тим хто будучи дисидентом в тій системі проніс наче смолоскип або стяг українську мову та культуру, не будь вас - не було-б мене, я дякую тим хто вів героїчну але безглузду боротьбу з цим червоним монстром, ОУН, УПА, махновці, бандерівці, петлюрівці і всі інші бунтівники і повстанці були героями (не в тому сенсі що взірець, але видатні особистості однозначно, чим більше заглиблюєшся в вивчення історії тим цікавішою вона стає), але того факту що більш ніж достатньо було зрадників і пристосуванців це не відміняє, як тоді так і зараз.

Чим я хочу підсумувати все вищесказане: навіть в межах однієї родини можуть бути різні політичні погляди, діти не мають відповідати за те що батьки зрадники, брат може бути патріотом України, а сестра пристосуванкою-колаборанткою, кожного варто оцінювати окремо, без контексту родини, тим паче що зв'язок між поколіннями і родинні зв'язки перетворюються чим далі тим більше на ефемерну і несуттєву річ, втім це виключно на мій погляд, ви маєте повне право зі мною не погоджуватися, але дуже прошу, хоча-б подумайте над цими словами.

23.01.2023

Вчора було свято. День соборності України. Якщо я вірно розумію це слово то це єдність і неподільність, і нам дійсно варто іноді собі нагадувати що немає східної або західної України, є схід та захід єдиної держави. Я зрозумів це запізно, але таки зрозумів. Війна змусила еволюціонувати як не крути, але все одно від тези що як явище війна це люта хуйня з будь якого боку я не відмовлюсь.

Сьогодні я хочу трохи продовжити тему про зв'язок поколіннь, про повагу та взаємоповагу, і поговорити про історію, саме її принципи та як вона на мій погляд влаштована. Нагадую: я людина і можу помилятися, але як-то кажуть "я художник, я так бачу".

Почну з риторичного запитання: як ми вибираємо приклади для наслідування? Мені здається що ми наслідуємо тих хто викликає в нас повагу або захоплення, іноді ми це робимо свідомо, іноді ні, але цей принцип вірний в обох випадках. Що з цього виходить? Ті хто зберіг мову та культуру, бабусі та дідусі які були дисидентами для держави просто мали бути прикладом для наслідування своїм нащадкам та оточенню, тобто вони мали викликати повагу як мінімум, а повагу як і любов насильно ти не викличеш ніяк і ніколи. І ще, повага це така цікава річ що якщо ти хочеш її отримувати від оточуючих то ти вимушений проявлювати її сам першим, наприклад дослухатися до своєї дитини, спілкуватися та пояснювати їй що необхідно, а не казати "я старший, я знаю як треба, тому слухай мене", ну і так далі.

Це вже закономірно підводить думку до того що вихованців союзу вірних партії поважати просто важко як мінімум, бо я наприклад відверто не розумію за що вони варті поваги. Тепер цей паззл щодо зв'язку між поколіннями для мене склався повністтю. Сподіваюсь що й для вас також.

Тепер про історію, і чому русня так біснувато намагається знищити Україну, а при нагоді і весь цивілізований світ.

Теза про те що "історію пишуть переможці" не зовсім вірна. З одного боку це так, але в довгостроковій перспективі ця теорія нежиттеспроможна. Чому? Спробую пояснити на простому прикладі. Давайте уявімо що світ це одне село, а кожна хата з подвір'ям в якій мешкає якась родина це окрема держава. Уявили? Так от, тепер уявіть що якийсь бузотер та пияк який завжди тиранив свою родину почав заздріти сусіду, який до того-ж доводився йому кумом, і якось покликав його піти на полювання разом з ним, але поврнувся з того полювання сам, весь вбитий горем, і почав розповідати про те що кума задер ведмідь, а він насилу зміг урятуватися. В родині горе, він співчуває, винуватить себе і каже що тепер відчуває відповідальність за родину кума, і що буде всіляко їм допомагати. Начебто адекватна поведінка нормальної людини. Начебто. Йде час, він і до куми клинці підбиває ("що то за кума що під кумом не була"), і дітям всяку хуйню про їх батька розповідає себе в тих історіях героєм зображуючі, і так як він став "своїм" на їхньому подвір'ї, то собака на нього не бреше вже, а деякі цінні речі загадковим чином починають зникати... Аж ось проходить ще деякий час і інший мисливець з того-ж села знаходить того зниклого але не задраним ведмедем, а з діркою від кулі в черепі. І картинка виходить геть іншою, згодні?

До чого я це? В довгостроковій перспективі неможливо приховати правду, "сусіди" бачать все, і всіх свідків знищити неможливо, рано чи пізно правда спливає як труп до якого погано прив'язали камінь і кинули в ставок. А те що русня це гній бачить тепер весь світ, і вони це розуміють і казяться від того, і тому і таке хворе бажання заткнути роти всім в такий спосіб, мерці не балакають. Але це виключно моя думка, ви маєте повне право з нею не погодитися, якщо змусив замислитися - вже радий, моя ціль досягнута.

24.01.2023

Одинадцять місяців з дня повномасштабного вторгнення, і трохи менше за цей строк життя в окупації. Про нас (окупований південь) не надто часто згадують в інфополі, але це зрозуміло, тут подій не надто багато стається, тому і так, про що говорити? Зараз я хочу відтворити деяку справедливість згадавши про місто яке є прифронтовим як свого часу Харків, Миколаїв, або зараз Херсон, і воно є таким від початку вторгнення, але чомусь його згадують не так часто як міста які я назвав вище.

Це місто зі славетною історією, яке зіграло одну з головних ролей в становленні не те щоб національної свідомості, але в закладені нашого менталітету на мій погляд. А зараз ним керують люди які справляють не дуже гарне враження з приводу своїх вчинків, бо і не дуже турбуються щоб людей попереджати про повітряні тривоги, і перший найгучніший скандал з розкрадання гуманітарки за участтю посадовців стався саме там, та нарешті як по центру Херсона вдень б'ють з РСЗВ або на Дніпро падає балістична ракета то це у всіх новинах, а наступного дня після Дніпра то місто обстріляли не менш серйозно судячи з роликів що викладали жителі, а в новинах я цього не бачу... може тому що це знову-ж таки чомусь замовчують? А якщо так то "завдяки" кому?

Я навмисне не називав це місто, мені цікаво, ви вже зрозуміли про який саме обласний центр я говорю? Добре-добре, я про Запоріжжя, столицю козацтва яка зараз потерпає від дій своїх керівників не набагато менше ніж від рашистів на мій погляд.

На тлі цього чергова викрита схема як наживалися на тендерах закупівлі продоволства для наших захисників. Що під час повномасштабної війни виглядає геть паскудно, сподіваюся "сядуть усі".

25.01.2023

Всесвіт цікаве місце. Вчора так раптово обірвало моє письмо повернення додому дружини, вона таки сходила до центру міста і взяла картку "міртєлєком", тепер ми з інтернетом вдома. Вперше за півроку почитав новини не встаючи з ліжка і ледь не розридався від щастя, я і забув як це, мати необмежений доступ до інтернет. Що доволі дивно - VPN вмикати не доводиться, IP вважається українським, це не дуже зрозуміло, але зручно.

Вчора я писав про Запоріжжя, про керівництво, що "вийдіть звідти, розбійники", і знову дива дивні, в той же день з'явилися новини про звільнення голов адміністрацій в тій області включно. Кадрові чистки набирають обертів, аби тількі ті персонажі не спливли на посадах повище через рік-другий як в нас бувало зазвичай.

Ще вчора таки додавили Шольца, Україна отримає "Леопарди", ну і "Абрамси" на додачу. Ясно що не завтра-післязавтра, але це дійсно знакова дата, може і не доведеться по окупованих та замінованих територіях пішки гребти в бік України, надія вмирає останньою як то кажуть.

А! Ще вчора наші ССО сходили на наш берег "в гості", знищили деяку кількість окупантів, БТР, захопили полоненого і повернулися на правий берег. Такі новини доволі підіймають настрій. Доречі, не виключаю що не всі наші хлопці повернулися на правий берег, вчора неподалік, може в районі Антонівки (що біля нас а не під Херсоном) було чутно вибухи ввечері, тож чекаємо на подальший розвиток подій.

І наостанок: дзвонила Лєна Демешко, знову скинула грошей, пропонувала роботу в Німеччині, казала що її керівнику потрібна людина з будівельним досвідом, я подякував і відмовився, мотивував це тим що хочу відбудовувати Україну, а не будувати Німеччину. Тим паче що дякую звичайно німцям за допомогу, але чекати рік щоб дати танки... ну таке. А ще я навряд зможу жити в країні де після 22:00 щоб не шуміти не можна навіть зливним бачком користуватися, або дзюрчати в унітаз стоячи. Занадто там для мене "орднунг".

26.01.2023

Людина - кумедне створіння, помітив за собою (і Олеся підтвердила мої спостереження, вона теж відчула те-ж саме) що як з'явився доступ до мережі інтернет то ми перестали відчувати себе наглухо відірваними від України. Можливість в будь який момент зв'язатися з ким завгодно або дізнатися що в світі коїться (та хоч подивитися яке небудь кіно не з завантажених заздалегідь) це виявляється доволі багато.

Ще натрапив на цікаву українську платформу для лонгрідів яка наразі знаходиться в стадії розробки, записався на бетатест і можливо саме там цей текст і з'явиться для "широкої публіки", мені здається що бути одним з тих хто вперше публікує щось значуще на новій платформі це буде цікаво.

Вчора Олеся мені сказала що я дуже змінився за майже 17 років нашого сумісного життя, і це природньо, особливо за останній рік, каже: "ну і чудовисько з тебе виросло..." Сперечатися з цим я ніяк не можу, але є ньюанс. Вище я казав що для мене вищий закон сумління, що дорослих не існує є діти що постаріли, те що я хочу сказати далі доволі сильно перегукується з цими тезами. Помітив що коли я обмірковую робити/не робити щось то одне з головних запитань до себе виникає таке: "А чи не буде мені за це соромно перед своєю внутрішньою дитиною?" Про що це? Не знаю наскільки широко розповсюджена теорія що в кожній людині є всередині три архетипи особистості і поведінки - "дитина", "дорослий" та "родитель", і серед цієї трійці найбільш гідної уваги особистісттю я вважаю "дитину", бо мораль "дорослого" і "родителя" які виросли в світі в якому ми живемо то такі собі життєві орієнтири.

Взагалі обмірковуючі питання варто/не варто публікуватися я прийшов висновків що ця війна поїбала психіку багатьох, можливо мій досвід стане комусь в нагоді щоб впоратися з своїми травмами, і це для мене буде найкращою нагородою.

А, ще Олеся підштовхнула Лєну Демешко продовжувати писати, тож хтозна, може її книга теж побачить світ зрештою.

27.01.2023

Спала на думку цікава річ якою не можу не поділитися задокументувавши тут. Ви любите комп'ютерні ігри? Я наприклад їх дуже полюбляю, і хоч жанр FPS не є моїм найулюбленішим, але багато хто знає такі серії ігор як Call of Duty, Medal of Honor, Sniper, Wolfenstein, абощо. Що між ними всіма спільного? Правильно, ви там воюєте проти нацистів у другій світовій війні. До чого це я? Та так, завдяки цій війні я більш ніж впевнений в майбутньому багато хто буде відстрілювати віртуальних рашистів. Не виключено що онуки сучасної русні будуть не менш азартно відстрілювати своїх дідів в тих іграх які вийдуть в майбутньому, ну не всі звичайно, і не одразу, санкції вони такі. Не знаю чи коробило німців від вищезгаданих ігор, але репутація "світового зла" тепер по праву належить рашці, і вони (німці) можуть зітхнути з полегшенням.

Доречі не менш популярний ворог в іграх жанру FPS це прибульці, або інакше іншопланетяни, і про це є теж цікавий жарт: "якщо ми колись зустрінемо іншопланетну цивілізацію то як ми будемо пояснювати чому у нас стількі фільмів, ігор, коміксів та книжок де ми з ними воюємо?" Ну принаймні за умови що та цивілізація не схоче нас "з порогу" знищувати, а буде налаштована на конструктивний діалог.

Продовжуючи цю тему хочу сказати що взагалі-то наша країна таки дала вже світу кілька шедеврів та бестселлерів, всі мабуть знають про S.T.A.L.K.E.R. або серію ігор Козаки, але я цього року випадково натрапив на ще одну перлину яка поки знаходится в стадії альфа-тесту, це гра "Острів", просто неімовірний симулятор середньовічного містобудівництва, настільки продуманий що треба враховувати навіть сівообіг на полях. Сівообіг, Карл! Я мабуть тиждень витратив тільки на те щоб розібратися до ладу що там до чого, але воно було того варто, останній сейв в мене там на 509 людей, треба буде зв'язатися з розробниками доречі, з'явилося пару побажань та зауважень.

Взагалі мені подобаються економічні стратегії, в тому-ж Sim City я кожного разу намагаюсь побудувати еквілібріум, систему здатну до самопідтримки і самостабілізації, тобто місто яке буде жити і приносити прибуток без стороннього втручання. Але чи то завдяки ігровим скриптам, або внаслідок того що я десь пройобуюсь таке місто хоч працює але не набирає більш ніж 300к жителів надовго, потім населення йде на спад і стабілізується на позначці 250-270к.

Зараз спіймав себе на думці що ця писанина для мене стала не тільки психотерапією, а й спілкуванням з уявним співрозмовником, що в умовах того що ні з ким окрім дружини я вже доволі довгий час майже не спілкуюся теж є непоганою розвагою і компенсацією. Не можна сказати що я прям дуже страждаю від нестачі спілкування, але певний дискомфорт це таки приносить.

28.01.2023

Натрапив сьогодні в тікток як якийсь російськомовний дядько азіатської зовнішності розмірковує над тим що рососія вчиняє геноцид малих народів федерації. Відзначу що в нього висточило розуму не казати хуйні що типу цей геноцид робиться руками українців, хоча нажаль технічно воно так і є, але якось я вище казав що прийняти чиюсь волю то власний вибір людини, тож нєхуй тут було шастать. Мені наприклад не шкода ані бурятів які чинили звірста в Бучі, ані кадирівців які теж відрізнилися неодноразово, ані калмиків або якутів які загинули на цій війні під прапором росії, але я співчуваю цим народам загалом, і ічкерійцям, і мешканцям республіки Саха, і т.д. Але це співчуття з відтінком огиди, того що вже сталося не стерти.

Також цей дід що віщував про геноцид казав про важливість відокремлення, і це вже мене порадувало, бо чим буде рашка без сибірських алмазів та золота? Або без каспійської нафти? Або без газу та знову-ж нафти на далекій півночі? Що у тої нації-непотребу є дійсно свого на "ісконно русской зємлє"? Колись Україна змогла вирватися з тюрми народів під назвою СРСР, але я ніколи не думав шо нам-жеж і доведеться зруйнувати те що від неї лишилося, не без допомоги "інструментами" від друзів з заходу, але своїми руками, своєю кров'ю, ціною наших життів.

Доречі про "інструменти", танкова коаліція набирає оберти, будуть і "Леопарди", будуть і "Абрамси", будуть і "Челенджери" і багато іншої цікавої техніки, але! При послідовній риториці з боку штатів про "підтримку України до кінця" вони зараз заявляють що готових до відправки в потрібних модифікаціях "Абрамсів" у них наразі немає і раніше ніж кінець весни початок літа вони їх надати не зможуть. А "Абрамс", на хвилиночку, вже знятий з озброєння танк якщо я тут не помиляюся. Пробачте, що? Тут не знаю як в кого, а в мене виникають питаннячка типу: якщо ви такі далекоглядні і послідовні, то якого хуя за РІК ви не могли підготувати хоча-б сотню одиниць тієї техніки? Ну витягнути з складів довгого зберігання і перевірити та модифікувати мається на увазі. Я не розумію іноді це шановне панство, вони там думають що тут все того... саме розсмокчеться? Що русня вибачиться і піде нахуй з нашої землі? На що, блядь, там розрахунок був? Що за "ми хочемо дати вам танки, але ми не підготувалися до цього"? Чи вони думали що Шольц вола їбати ще півроку буде, а самі спирали до цього "дамо Абрамси коли Німеччина дасть Леопарди", а тут опаньки.

Я не хочу виглядати невдячним, я ціную що зараз робить світ для нашої країни, але начебто немає нічого ціннішого за життя, чи не так? Якби нам дали зброю раніше то смертей безневинних було-б набагато менше, це незаперечний факт, і бачити всілякі піруети "дам-не-дам", або "спочатку дай ти а потім я" від "цивілізованого світу" протягом року вже заїбало вкрай. Ви або хрестик зніміть, або труси вдягніть, як-то кажуть. Навіть якщо розмірковувати зовсім цинічно і без урахування життів людей то витрати на відновлення країни і на необхідну підтримку біженців абощо були-б набагато менші ніж зараз якби зброя про яку ми благали була в нас раніше. Дорого воювати? А будувати міста наново дешевше? Я сам будівельник, я знаю ціни, так що не треба мені тут. Кому і навіщо на заході треба щоб ми були прям ду-уже винні їм?

Ми переможемо, війна скінчиться, і почнеться загальне "виставлення рахунків", не тількі до русні, а й до нас за "надану допомогу", навіть не сумнівайтеся, нічого в світі не буває надурняк і безкоштовно. А коли це станеться то раджу подивитися хто про це буде казати і як, і якщо ці імена співпадуть з тими хто всіляко військову допомогу затримував то замисліться над моїми словами. "Кому війна, а кому мати рідна". Хіба ще під час другої світової заводи що належать деяким людям не постачали продукцію по обидва боки конфлікту? Гроші не пахнуть, розумію, я і сам цинік, але втрачені життя не купиш ні за які гроші.

29.01.2023

Сьогодні я хочу порозмірковувати на ще одну "незручну" тему. Діти. Хоча серед мого покоління питання "ну коли вже?" не таке популярне як у старших, але іноді я його все одно чую, і кожного разу доводиться пояснювати одне й те-ж саме. Я не прибічник філософії "дал бог зайку даст и лужайку" і не хочу плодити бідноту. Сам я у батьків третій і останній, а дружина моя взагалі сьома з восьми. Про її родину можна уявити як "щасливо" їй жилося в дитинстві, мені порівняно гріх нарікати в цьому плані, але тим не менш вже зараз коли обох моїх батьків не стало то з "сімейної шафи" випало кілька цікавих "скелетів". Втім про це трохи згодом.

Якщо відкинути деякі проблеми зі здоров'ям як у мене так і у дружини які заважають нам завести дітей то перше питання яке я ставлю перед собою і яке не буде зайвим задати собі кожному хто хоче стати батьком або матір'ю це "що я можу дати цій новій людині? чи зможу я забезпечити їй нормальне дитинство та чи зможе ця нова людина мати щасливе життя?" Просто народити замало, дитина взагалі про це не просить, щоб її народжували, тож ви просто самі маєте вирішити взяти на себе обов'язок перед нею, та не якийсь один, забезпечити базові потреби, навчити самостійності, виховати Людину та відпустити в світ.

Про виховання. Це може виглядати дико, але дитину виховувати не треба, от взагалі. Мавпочка бачить, мавпочка повторює, будьте гідним взірцем і прикладом, але це не так просто як може здатися на перший погляд. Взаємини між батьками накладають неабиякий відбиток на поведінкові моделі дитини, і те як вона/він в майбутньому буде вибирати супутника/супутницю життя, це факт. Доволі часто дуже прикрий факт. Чому прикрий? А подивіться на статистику одружень та розлучень, чи багато довготривалих відносин побачите?

І якраз на ноті розлучень я підбираюся до своїх "скелетів". В мене доволі велика вікова різниця з сестрами, з середньою 9 років, а з старшою здається 13 або 14 (от такий я хуйовий брат, навіть до ладу віку сестер не знаю). Мої батьки розлучилися коли мені було чи то п'ять чи то шість років, так я думав до порівняно недавнього часу, але нещодавно з'ясувалися доволі "цікаві" обставини. Виявляється що мої батьки розлучилися вперше ледь не за рік до мого народження, але потім з'ясувалося що матір була вагітна мною, і вони знову зійшлись "щоб я ріс у повній сім'ї". Ну охуїти тепер. Тобто виходить що вони одне-одного мучили ще кілька років "заради" мене. Як би ви відреагували дізнавшись подібне? Просто цікаво. В мене наприклад одна з перших думок була: "ох мамо-мамо, що-ж ви тоді аборт не зробили?" В 37 рочків таке дізнатися. І наче розумію що моєї вини в тій хуйні немає, але з тим знанням тепер треба якось жити.

Тепер через призму цього досвіду я можу сказати що дізнатись подібне - травма у будь якому віці, без строку давнини, не народжуйте дітей так, або не живіть разом "заради дитини", ні їй ні вам це нічого хорошого не принесе, знову-ж таки, кажу як людина яка сама через таке пройшла. Або будьте готові ростити її самотужки, або робіть аборт, я серйозно, серйозно як рак прямої кишки, блядь.

Втім я не можу сказати що ми з дружиною прям переконані чайлдфрі, ні, ми хочемо дітей, але скоріш за все біологічними батьками ми найближчі роки не станемо. Є інші плани, спочатку перемога, потім створення нормальних умов вдома, а тоді вже хочемо всиновити когось, війна багатьох залишила сиротами, але це дійсно серйозний життєвий крок до якого треба підготуватися.

Завершити сьогоднішню сторінку щоденника хочу гарними новинами, Іран палає. Ну не весь, але їхньому ВПК дуже бо-бо. Дякувати Ізраїлю за їхню працю. Здається що "шахедів" для русні більше найближчим часом як мінімум не буде. Трохи турбує звичайно що у війну втягується все більше країн, на обрії знов маячить грибовидна хмара (це метафора, про всяк випадок), і це викликає "легке занепокоєння", на більшу реакцію моя психіка наразі не здатна.

01.02.2023

Останніми днями знову трохи "гучно". Найбільш чутно було коли ЗСУ в'їбали по окупантах в Улянівці, мабуть результативно, там тепер знову пошук партизанів і фільтраційні заходи. Лютують, підари. А ще виявляється що в організацію яка серед місцевих досі має назву "с/г техніка" вони нагнали якоїсь техніки і влаштували базу. Схоже цього разу вони там затримались, а не так, переночувати, принаймні продавчиня з крамниці через дорогу (між нашою хатою і тою організацією) дуже цим перелякана, бачити озброєну русню поруч то завжди дурний знак, як не від них якась капость буде, так по них прилетить, в будь якому випадку нічого хорошого в такому сусідстві.

Не дивлячись що це в метрах двохсот від моєї хати я звичайно повідомив свого куратора про те що дізнався, сподіваюся що та погань звідти вже нікуди своїм ходом не піде, але це знову інформація роду "ось вам хлопці координати на які варто подивитися "оком Бандери" (супутником) перед тим як туди йобнути за потреби". Нєнуашо? Сумніваюся що мене хтось туди пустить подивитися або пофотаграфувати, доводиться орієнтуватися на свій слух та чутки, люди реально бояться, тож інформація схожа на правду.

Зрозуміло що як в "с/г техніку" таки прилетить то шукати поруч будуть "хто навів", але нічого не поробиш, буду прикидатися валянком як прийдуть. Типу "телефон? який телефон? ваші колеги ще в вересні на перевірку забрали і так і не повернули, куди з цього приводу доречі я можу звернутися?" тактика зустрічних персоналізованих та конкретизованих претензій іноді дає цікаві результати, а навіть якщо обшук будуть робити то навряд здогадаються не те що шукати в моїх схованках, а навіть про їх наявність. Але все одно спокою і радості знання що та погань зовсім поруч не додає.

В світі знов якась хуйня, то начебто союзники казали що будуть надавати УСІ види необхідного озброєння, а тепер навколо F-16 почалося "дам-не-дам". От і як це називається? Втім не дивлячись на це наші відповідальні посадовці вже готують для них летовища, складають списки пілотів які будуть навчатися їх пілотувати, дипломати над цим працюють, так що це питання часу, і, нажаль, внаслідок цього - людських життів, як військових так і цивільних. Зрештою і Петріоти з Леопрдами нам довго не давали "щоб не було ескалації". С-сука, яке-ж лицемірство, це просто пиздець, дорога редакція.

А ще доволі часто стрічаються тезиси типу "ми сталь, але ми усталь" від військових, по ходу таки доведеться мені брати до рук зброю після того як моє місто звільнять. Цікаво бажаючі боронити Україну добровільці скінчилися чи згас запал у людей як у мене?

Сьогодні взагалі був цікавий день, обшуки в Коломойського, Авакова, та ще багато в кого, але обшуки то ще не посадки, подивимося як далі історія буде розгортатися, зараз я волію поговорити про інший скандал про який я дізнався вчора, а сьогодні у ГГ того непотребства теж проводили обшук.

Жив-був чувак з Івано-Франківська, мав інстаграм сторінку casual_andrew (чи якось так), знаменитим став нещодавно, принаймні я про нього дізнався тільки вчора. Чим він знаменитий? Запрошував дівчат на вечірки, накачував алкоголем та наркотою і потім вчиняв над ними різні дії сексуального характеру без їхньої згоди, але це ще не все, він це все ще й знімав на відео, вів стріми в інстаграм, та викладав ці розпусні відео в тг. Хуйня нездорова, з якого боку не глянь. Але що доволі дивно - знайшлося багато тих хто стали на бік цього Андрійка з Франківську, і понеслася... і дівчата ті онліфанщиці, і наркотики вони приймали свідомо і накачувалися алкоголем за власним бажанням, і взагалі все за згодою було, і шуригіну (не до ночі будь згадана) приплели, коротше треш повний.

Як завжди в мене є власна думка з будь якого приводу, і цю резонансну справу я оминути відгуком не здатний. Давайте розбиратися по порядку і якнайцинічніше, але в межах чинного законодавства та "загальноприйнятих" норм.

Почну з того що в будь якому випадку сексуальні дії без активної згоди особи в відношенні якої вони вчиняються є насильством, це аксіома. А тепер давайте вмикати логіку: чи здатна особина яка знаходится в непритомному стані внаслідок дії всіляких психоактивних речовин дати активну згоду? Очевидно що ні, тому - це насильство без варіантів. Припустимо що ті дівчата приймали алкоголь і наркотики за власної волі, просто припустимо, це все одно не дає права нікому "користуватися" їхніми тілами. Ну реально, що це за "хто дівчину вечеряє той її і танцює"? Ви якими моральними нормами взагалі живете? Припустимо що дівчата дійсно онліфанщиці, і що? Для КОЖНОГО статевого акту потрібна активна згода, хоч з повією в якої ти купуєш секс як послугу, навіть у випадках ігор в БДСМ всі умови узгоджуються заздалегідь, і це нормально, так і має бути, та й взагалі секс з непритомною людиною то що за задоволення? Квазінекрофілія, нє? Тож від себе можу побажати хлопчикам подумати над своєю поведінкою в якому-небудь місці де їх наші дівчата не порвуть на шмаття за таку славу кілька рочків.

Наостанок додам ще дещо. Всі колись були молоді, дехто скоював помилки подібні тим хлопцям, але я не знаю ЖОДНОЇ людини яка-б намагалася надати таким вчинкам максимального розголосу і виставити це як якісь звитяги і досягнення, тож Андрюша - казковий довбойоб.

03.02.2023

Ви коли небудь відчували себе непотрібним? Я цього почуття не можу позбутися вже більше ніж півроку. Злість, безсилля, відчай, життя по інерції. Дякувати тим хто допомагає фінансово, бо піди я працювати на русню то втратив-би рештки самоповаги. До чого це може призвести навіть думати не хочу. Та й взагалі, відчуваю що здичавів. Щось подібне в моєму житті було коли кілька місяців в полях прожив охороняючі ділянку з кукурудзою, тоді теж повертатися в соціум було важко, але тепер все трохи інакше, я втратив довіру і підозрілий до всіх. Хоча і до вторгнення я був не надто відкритою людиною, але тепер ця хуйня на рівні патології мабуть.

З тих пір як Олеся придбала недоросійську сімку я сплю під радіо, просто тихенько вмикаю собі "єдині новини", і вони мене добре заколисують. Іноді вночі прокидаюся, слухаю про що розмовляють, і засинаю далі, але не цього разу.

Коли я прокинувся під ранок на радіо розмовляли про те як жопу з вусами (лукашенка) зустрічали в Зімбабве, про те що країни центральної Африки це потенційні союзники русні бо пам'ятають ще "савєцьке братерство" і допомогу, внаслідок чого вони лоббують інтереси русні в ООН, і потенційно можуть слугувати як джерело "м'яса" для убою в Україні. От тут мене порвало на ганчірки. Вас може здивувати з якого це доброго дива в мене це викликало "горіння очагу"? Ну-у-у... зважаючі на те що логічний зв'язок між подразником і реакцією неочевидний спробую пояснити.

Давайте повернемося в липень-вересень минулого року. Хто пам'ятає як русня заважала експорту зерна з України якраз в ту саму "голодаючу Африку"? Пригадали? Як тоді цивілізований світ "занепокоївся" в черговий раз пам'ятаєте? Як таки змусили русню зробити "зерновий коридор"? Я наприклад чудово все це пам'ятаю, і в мене в мозку ці події з минулого з таким тріском в'їбалися в сьогодення коли ця йобана "голодна Африка" відкрито підтримує того завдяки кому вона не отримувала зерно вчасно проти того хто їй це зерно надає, що аж голова розболілася. Ну як так-то? Серйозно? Світ зовсім наглухо пизданувся, чи що? Так і хочеться спитати всіх цих персонажів: "скажіть, ви здоровий глузд з принципу ігноруєте, чи у вас до нього особиста відраза?"

Втім є і щось хороше. Схоже що нарешті взялися серйозно за внутрішніх ворогів - коррупціонерів. Спочатку були відставки, тепер обшуки, може і посадки таки побачимо в недалекому майбутньому. Може доживу до того що наша країна буде схожа на правову державу а не на кумовську клептократію, це було-б добре.

04.02.2023

Сьогодні гортаючи тікток натрапив на порівняння пуйла з Мілошовичем, ну майже один в один риторика. Дещо в їхніх промовах мені дуже впало у вічі, і навело на доволі цікаві роздуми якими я хочу поділитися, а саме про їхні заклики позбутися відчуття провини. Начебто і непогана думка, сучасні психологи доволі часто це радять своїм пацієнтам, і в дечому вони праві, гризти себе за якісь помилки минулого або порушення нав'язаних цінностей це не ок, і ні до чого хорошого не призведе та не може призвести, але.

Справа в тому що люди яким сказали що вони б'ються за праве діло і звільнили від почуття провини доволі часто починають творити люту дичину. Якщо подивитися на всі загарбницькі війни то завжди лідери тих країн які їх розпочинають волають про "праве діло" та "святу справу" а ще обов'язково "з нами бог" (який бог хуй його зна, але то справа інша). Може все таки відчуття провини необхідно нашому сумлінню як захисний механізм від того щоб не ставати гірше звірів? Звірі зазвичай вбивають заради їжі або захищаючись, а навіщо вбиваємо ми, люди? Ну якщо виключити мотиви самозахисту або захисту того що тобі дорого (родини, домівки, країни) мається на увазі. І чи гідні далі називатися людьми всі хто "просто виконував накази" після того як вони перестали бачити подібних собі в тих кого вбивали, катували та гвалтували? Ну не хочу я вірити в те що людина здатна робити таке з тими кого вважає за рівних, не вкладається воно в мене в голові, а як зараз так і раніше всі ці жахи які вважаються воєнними злочинами, проте держава-агрессор зазвичай не вважає таку поведінку своїх солдатів за злочини в принципі.

Я не розглядаю зараз побутове насильство або "повсякденні" злочини, навіть вбивства, які вчиняють поодинокі особи, або невеликі їх групи, я кажу виключно про війну та її учасників. Загарбник завжди веде себе однаково, і не вважає ворога за рівного собі наліплюючі ярлики "унтерменшів", "чурок", "мавп", абощо. Так простіше не винуватити себе у вбивствах, грабунках, та інших "радощах" війни.

Доволі парадоксально, але сторона що захищається частіше відчуває провину ніж агресор, принаймні я це так бачу і суджу по собі в тому числі. Хтось винуватить себе що не зміг вберегти близьку людину або врятувати побратима, хтось не може пробачити себе за те що нічого не робить або робить недостатньо, і от це якраз вже не дуже здорова хуйня про яку я казав ще на початку цього розділу. Я не кажу що це нормальний хід думок, з цим треба боротися, не брати на себе відповідальність за горе яке до нас принесли росіяни, кожного дня нагадувати собі що якби не вони то не треба було-б рятувати нікого, якби не вони то не треба було-б працювати за межею своїх можливостей щоб ліквідувати наслідки обстрілів наприклад або щоб поновити енерго або водопостачання, якби не йобана русня ми всі жили-б своє життя не думаючі що будь який день може стати для тебе останнім просто тому що ти вважаєш себе українцем або українкою живучі на окупованих територіях.

Я пишу це в першу чергу для себе. Майже рік життя в окупації і трохи менший строк абсолютної бездіяльності. Відчуваю себе лайном, особливо на фоні того що формуються нові добровольчі батальйони. Не винуватити і не гризти себе важко, навіть якщо ти все розумієш і логічно та послідовно здатен пояснити собі що твоєї вини в тому що коїться навколо немає, незрозуміло інше: як переконати себе що все це не логічні та послідовні самовиправдовування?..

06.02.2023

Вас коли небудь нудило від себе? Зі мною нажаль іноді таке трапляється. Наприклад зараз. Розумію що це виглядає жалюгідно, маючи все необхідне для життя (ну принаймні закриття деяких базових потреб по Маслоу) сидіти і піхвостраждати, але вдіяти з собою нажаль нічого не можу. Хуйово це, намагаєшся відволіктися від мороку в свідомості, але нічого не приносить радості або полегшення, навіть ті речі що зазвичай рятували і подобалися. Новини тривожні, а не читати не виходить, бо невідомість ще гірша. Радіти тому що маєш аргументуючи собі це тим що комусь зараз гірше вже не вдається. Розуміння того що виявляється ти живеш у ворожому оточенні пригнічує чим далі тим більше. Я зненавидів рідне місто та свій дім, і не уявляю що тепер з цим робити і як тут жити далі.

Я поки уник отримання російського паспорту, але я бачив черги які стояли на оформлення тих "коричневих книжочок", і таке робилося не день, не тиждень, і навіть не місяць. Черги які не розсмоктувалися декілька місяців на отримання російського паспорту та їхньої-ж допомоги... ви собі можете уявити жах який відчував я та подібні мені, хто не зрадив, дивлячись на це непотребство? Виявляється що я жив все життя серед непотребу що ще гірше за мене. Думав що я кончений, але виявилося що мені "ще є куди прагнути". Звичайно не всі зразу кинулися робити ті папірці, звичайно є відсоток тих хто дійсно зробив це заради виживання, але коли ти виходиш в порожнє місто і бачиш що "життя вирує" тількі там де русня... Як я маю тепер ставитися до своїх земляків та сусідів?

В світі теж якийсь нездоровий пиздець. Штати збили китайську повітряну кулю-шпигуна в своєму повітряному просторі, там-жеж аномальні морози, в Туреччині вчора був сильний землетрус, та й у нас якось неспокійно за відчуттями.

Знову хочеться закинути цей щоденник. Немає наразі більше думок які варті того щоб ними ділитися. Може продовжу як з'являться, а грузити неінформативним негативом когось... нахуй-нахуй.

08.02.2023

Зараз буде негатив, але більш-менш інформативний. По перше чим далі тим більше в мене складається враження що за рік повномасштабного вторгнення мої стосунки з дружиною завершують повне коло. Ми повертаємося до тієї точки з якої починали рік тому. Вона знову збила собі режим, знову не спить ночами і не дає спати мені, знову потроху сходить з розуму та зводить з розуму мене. А ще знову шукає в яке-б лайно уляпатися.

З одного боку я розумію її хвилювання що ми не маємо засобів до існування і її небажання просити про допомогу, але її пошуки "роботи онлайн" знову набувають відтінку абсурду. Знаєте всіх цих лайф-коучів про "успішний успіх" в інстаграм, які обіцяють навчити вас заробляти 30-50к на місяць, тількі заплатіть їм якусь сумму? От саме в це лайно вона хотіла уляпатися.

Вчора я (нажаль як зазвичай останнім часом) ледь заснув десь о першій годині, а під ранок мене вона знов розбудила щоб "порадитися" про рішення яке вона хоче прийняти, чи підтримаю я її? Звичайно я спитав в чому полягає сутність питання, і вона сказала що хоче вкластися ("я сама знайду на це гроші") в якусь справу, і що хоче "працювати" в інстаграм. Я одразу відчув знайомий сморід найобу і спитав: "там хтось пообіцяв тобі навчити заробляти і просить за це грошей?" Нє, ну реально, ми живемо при капіталізмі, хто буде ділитися РОБОЧИМИ схемами навіть за гроші та плодити собі конкурентів? Все це йобані піраміди, як люди на таке ведуться я хуй його зна, хоча... я і сам колись уляпався, але той товарищ що мене туди втягнув втратив там ледь не вдесятеро більше, так що той факт що я не сам лоханувся трохи зловтішає. А згадати Мавроді, той хуй якимсь чином двічі свою пиздулу з МММ прогорнув успішно. Віртуоз йопта.

Так от, вона мені не відповіла на моє запитання, типу ти подивись, що ти думаєш з цього приводу? Я кажу що я вже сказав що я думаю, всі хто каже "навчу заробляти, тільки дай грошей"- підари. Не в сенсі сексуальної орієнтації, а дуже нехороші люди, і намагався пояснити чому ця лажа не може адекватно працювати і існувати, з прикладами та іллюстраціями. А кохана моя все одно вперлася, ні, ти подивись. Дає мені телефон з відкритою сторінку такого "коуча", і що я бачу в шапці профілю? Правильно, "навчу вас жити в кайф і заробляти 30к грн на місяць".

Мене обірвало нахуй. Я почав волати на неї бризкаючись слиною як якийсь навіжений по суті повторюючі ті-ж самі аргументи що намагався донести до цього спокійно і послідовно, але дуже голосно і агрессивно. Можете мене засуджувати за таку поведінку, але в мене не сталеві нерви, дітися мені зараз від неї немає куди, а тупість мене просто вибиває з колії бо в мене на неї алергія. Нє, ну реально, я ж навіть не дивлячись в її телефон зрозумів про що вона і на численних прикладах пояснював і показував що це хуйня і лажа та просив не страждати самій тою хуйнею і навіть не дивитися в бік всіх таких "добродіїв", але всі мої аргументи були як горохом в стіну. А от коли наорав - зрозуміла, чи зробила вигляд що зрозуміла. Пригрозив що наступного разу через сраку забивати знання буду якщо ще раз така "геніальна" ідея в неї виникне, бо ця розмова в нас відбулася вже далеко не вперше.

Хтось може мені закинути що я тиран та абьюзер, я ж таким розумникам та розумницям з свого боку раджу піти нахуй, кажуть в цей час доби звідти відкривається чудовий краєвид. Насильство може бути не тількі фізичним, а першим я НІКОЛИ не проявлюю його, для мене це табу, проте це не значить що я не маю права реагувати на насильство в свій бік і захищати свої особисті кордони.

Хочу ще дещо сказати всім таким "недокоучам": звичайно "лох не мамонт, не вимре", але ви ВСІ - лайно собаче, ким-би ви себе не вважали. Якби ви найобували русню і донатили на ЗСУ то якийсь сенс в вашому існуванні я ще міг-би побачити, а так... от скажіть, виманювати останнє в своїх співвітчизників щоб відчути себе кращими за них це було вашою дитячою мрією? Нахуя ви цим займаєтеся? Серед моря професій і можливостей чому ви вибрали бути саме аферистом? Слава Остапа Бендера вам спокою не дає? "Перекваліфікуйтеся в управдоми" краще, доки не запізно, бо скільки мотузці не витися кінець буде, і далеко не факт що хороший.

10.02.2023

Вчора таки наважився викласти цей текст на "друкарні", як буде так буде. Може якийсь фідбек з часом з'явиться. Думки і настрій тривожні, і з одного боку не хочеться розводити зраду, але дещо мене чим далі тим більше турбує і викликає неприємні передчуття.

Хто з вас пам'ятає як проходила посівна в Херсонській області в 2022? Я пам'ятаю. Колонна тракторів під українськими прапорами вишла з Херсону і пішли робити свою справу, та й взагалі по області фермери не кинули свою справу, виростили городину, а коли настали жнива то зерно вивезлося загарбниками через Крим, а більшість свого врожаю фермери повикидали бо не було куди збувати. А регіон наш здебільшого сільськогосподарський. І тепер увага, питання: хто буде займатися полями на благо загарбників якщо наше лівобережжя не звільнять?

Я вже не кажу про розмінування территорій і величезні збитки які понесли наші фермери. Я б на їхньому місці навіть не розпочинав посівну мабуть під руснею, для себе виростити продукти то не в промислових масштабах, а от наш Скадовськ, Нова Каховка, Каланчак та інші містечка до літа взвиють від голоду з такими успіхами. Минулоріч ми запаслися овочами за рахунок низьких цін, тому досі не голодні, а далі що?

Сьогодні знову масований ракетний обстріл України, вчора знову фосфорний "салют" над Херсоном, в Бахмуті все так-же пекло. Я так і не зрозумів в який момент війна перетворилася на рутину, та не знаю чи це нормально. Хоча війна як явище взагалі не "нормально".

Дивлячись на тих хто бореться зі зброєю в руках мені дедалі більше соромно за себе, за свою бездіяльність, за те що я не вірив (чи не хотів вірити) в можливість такого сценарію який розігрується зараз.

Часто в медіапросторі зустрічаю питання "а що ти розкажеш своїм дітям про те чим ти займався під час війни?", і для себе я не знаю що на нього відповісти. Мабуть нічого (і то за умови що вони в мене взагалі будуть). Війна то не дуже гарна тема для розповідей дітям. Ні, звичайно якщо будуть питати то чесно відповім, чи просто дам цей рукопис, але за власним бажанням - нічого.

Навіть якщо судити по собі то повертатися до нормального життя може бути складно навіть тим хто просто пережив окупацію, не кажучи вже про наших героїв які зараз виборюють нашу свободу і право на життя. Наше суспільство дійсно чекають дуже важкі часи, але тішить що наступні покоління будуть жити краще, в цьому я впевнений.

12.02.2023

Було таке кіно про наше місто, "Скадовськ - опір окупації" про початок вторгнення, місцями навіть правдиве, і там дуже хвалили персонажа Проня Прокопівна, який згодом перетворився на паблік "Проня та Солоха", що вони великі молодці, що збирають відомості про зрадників, колаборантів, і т.д. А от я така паскуда зараз збираюся під ними п'єдестал шатати.

Справа в тому що не щоб в половині випадків, але це не поодиноко, вони не перевіряють інфу яку викладають, а просто поливають людей брудом, як бабки біля під'їзду, типу "той-то наркоман", "та- хвойда", ну і тому подібне.

Вчора от знову вони (люди які ведуть той паблік) накинулися на Соню Карп. Накинулися за те що вона жила з Ігорем Сіренко, якого дійсно є за що підвісити за яйця, з цим я ні в якому разі не сперечаюся, але як я казав вище - кожен має відповідати за СЕБЕ. Не за маму, брата, чоловіка, дядю, сина, абощо, за себе.

Можливо я зараз буду виглядати адвокатом диявола, бо збираюся виступити на її захист. Хоча це їй за великим рахунком не потрібно бо класти навприсядки вона хотіла на всіх хто в її бік "сичить". Та й в Польщі дістати її недоброзичливцям буде проблематично в будь якому випадку. Коротше: по перше вона не хвойда, а вебкам-модель, нагадую. Це все-таки трохи різні речі, не плутайте тепле з м'яким. По друге - вона на відміну від "чоловіка" під час присутності в Скадовську під час окупації була помічена не в колаборантській а волонтерській діяльності. Допомагала вона тоді не тількі нам, комусь памперси та дитяче харчування привозила, комусь продуктами харчування допомагала, абощо, і все на хвилиночку за власний кошт. Цим вона займається і зараз в Польщі. Допомагає тим хто потребує і тим кому може (в першу чергу поруч), ви ж не думаєте що в Польщі всім заєбись і всього висточає?

Також та "проня та солоха" стверджували що Сіренко сутенер Соні, і забирає в неї гроші, тут теж правда рівно наполовину. Він дійсно часто-густо жив за її рахунок, вона успішна в своїй справі і непогано заробляє, але щоб "клієнтів" на дому приймала в він в той час на кухні сидів того не було, це вже пиздьож. Також варто признати що вона чудова мати, і добре опікується своєю дитиною, і знаю я про це з перших рук, сам ту малу бачу по відеозв'язку раз на кілька днів, коли Олеся зізвонюється з своєю сестрою, матір'ю Соні, яка зараз теж в Польщі.

Чим я хочу підсумувати все вищесказане? Чутки без доказів або показів тих хто може виступити в суді як свідок - шляпа. А поклеп - стаття. Можна звичайно сказати що ми з дружиною матеріально зацікавлені особи бо вона допомагає і нам, але я своє слово і репутацію (яка ніяка але вона в мене є) ціную більше за матеріальні блага, і за гроші її не продаю. Мій вирок "проні і солосі" після року спостережень - пліткарки і чорноротки. Як джерело інформації ненадійні аж ніяк. Я не єдиний хто таке скаже, копайте глибше і дивіться уважніше.

І так, Соня чи не єдина хто продовжує нас досі підтримувати фінансово до сих пір, але не це є причиною того що я виступив на її боці. "Платон мій друг, але дорожче - істина".

13.02.2023

Напередодні дня всіх закоханих хочу поговорити про стосунки. Почну з ненавмисного підйобу в мій бік від дружини яким вона просто зробила мені день. Ось вже майже дві доби в неї не виходить спати, хіба потроху і уривками, і сьогодні після обід вона заснула в чергове. Я сподівався що вона буде спати до завтрашнього ранку, але не так сталося як гадалося. Буквально за хвилин 20 як заснула навіть не відкриваючи очей вона мені видає: "вимкни світло будь ласка". Але є проблема, світло вимкнене, просто вікна в нашій кімнаті виходять на захід. Після кількох секунд фаломорфування я таки спромігся їй відповісти: "вибач, кохана, я поки не вмію гасити Сонце". Тут вже вона розплющує очі, усвідомлює ситуацію, дружно регочемо кілька хвилин.

Загалом я трохи погарячкував сказавши вище що ми прийшли до тієї-ж точки де були рік тому, стан схожий, але це не коло, а оберт спіралі вгору. Тобто ми обидва усвідомлюємо що наші стосунки після перемоги, або хоча-б після звільнення міста можуть перестати бути такими близькими як зараз, але це не заважає нам жити разом зараз, і залишитися друзями в майбутньому якщо це таки станеться.

Все таки спілкування словами через рот за умови що співбесідники ставляться одне до одного з повагою і розумінням таки працює. Хто-б міг подумати.

Хоча спочатку вона мені намагалася дорікати що я готовий перекреслити стосунки які будував протягом років заради когось іншого, але потім почувши що якщо я зроблю це то зроблю заради себе перевела в жарт. А все тому що я все більше сумніваюся в існуванні такого явища як "здорові стосунки", бо це сука як єдинорог. Всі про це знають, але ніхто того не бачив. Ну добре, може і є вийнятки, але на власні очі я того не бачив ніде. Бачив щось схоже, але... ну, кінь-жеж теж на єдинорога схожий, але то все таки інший вид.

Якщо говорити цинічно і безжально то більш-менш здоровими стосунками можна назвати взаємовигідні відносини в яких партнери довіряють одне одному та поважають одне одного, якщо бонусом там є ще й рівність (не тількі фінансова, а й емоційна, інтелектуальна, тощо) то цей умовний "кінь" стає дуже схожим на "єдинорога". Проте чи часто можна зустріти дотримання цих умов в реальному житті? Питання риторичне.

Завершу парадоксом: коли ти досягаєш рівня свідомості на якому ти можеш побудувати стосунки з ким завгодно тобі в принципі перестає бути цікаво і потрібно будувати ці грьобані стосунки.

Тож, така хуйня, котики, з наступаючим днем всіх закоханих, бажаю вам всім зустріти саме вашу людину.

15.02.2023

Сьогодні Олеся трохи поставила мене в ступор простим питанням, спитала: "що для тебе щастя?" І я завис як Windows XP яка вилетіла в BSоD і попросив деякий час щоб подумати над її запитанням. А з точки зору "норми" це біда-біда. Нормальна людина має розуміти що для неї є щастям. Здавалося-б що складного відповісти на це, але коли я спробував то з жахом усвідомив що в голові пусто як в студентському холодильнику перед стипендією. І це при тому що я колись навіть написав оповідання на цю тему.

Умовно мабуть можна назвати щастям (принаймні одномоментним) стан коли немає бажань та є задоволення всіх потреб, але що можна назвати цим словом в довгостроковій перспективі? Продовження цього стану в часі? Самореалізацію та визнання? Втілення мрій та амбіцій (за умови їх наявності взагалі)?

Напевно щоб розуміти що для тебе є щастя треба розуміти чого ти хочеш, а з цим в мене вже давно все погано за виключенням елементарних речей типу поїсти, поспати, помитися, ну і т.д., прагнення якось відсутні були. Та й зараз з цим синдромом "відкладеного життя" якось... на рівні розуму наче і є якісь плани на майбутнє, але бажаннями то назвати складно.

В світі якась дичина коїться, чи то візит інопланетян чи то перекроювання світової мапи вже на горизонті, хтось волає що в Туреччині були випробування сейсмічної зброї, там-жеж рососіянських "помагаторів" спіймали на мародерстві (ай-яй-яй, хто-б міг подумати? ніколи такого не було і ось знову), коротше стабільний стан ахую з якого не виходить вилізти вже майже рік.

Завтра можливо нас очікує щось цікаве, 5 регіонів рашки будуть намагатися відокремлюватися, буде в них проводитися референдум на цю тему, а якщо до цього додати що Штати, Канада, Франція та ще ряд країн наполегливо радять своїм громадянам покинути територію російської педерації та Білорусі то складається доволі незвична, але в чомусь знайома картинка. Десь я вже бачив такий "вихід іноземців", а потім почалося вторгнення русні.

Війна триває, ЗСУ тримають оборону, а ми все так-же чекаємо їх.

20.02.2023

Трохи закинув писати останніми днями, похворіли. Спочатку щелепа в Олесі почала наривати, довелось просити грошей у Краснова щоб купити антибіотик нормально курс допити, а ще й супутньо якийсь вірус підхопили. Якщо спочатку не до письма було бо за нею доглядав, то потім і мене звалило. І якщо у Олесі він викликав невелику температуру і герпес, то у мене вже другу добу жар який не збивається нічим і лихоманка.

А ще в нас завівся "таємний Санта", вчора Олеся знайшла під дверима імпровізований конверт з купюрою в 500 рублів, є підозри хто це міг зробити, але не зізнаються. Віруючи і релігійні хочуть щоб ми дякували богу а не людям, а біда в тому що хоч в людство ми худо-бідно ще можемо повірити, то в бога ну взагалі ніяк. Також нам "прилетіло" від Лєни Демешко, її батько лишився в місті і на її прохання коли вона дізналася що ми похворіли завіз нам деякі ліки, мандарини, та ще й 1000 рублів зверху. Живемо.

Щодо вищезгаданого референдуму на росії - я проголосував за відокремлення всіх регіонів, Ігор теж. Втім треба трохи почекати щоб подивитися до чого це призведе, результати будуть оголошені на початку березня.

Сьогодні виявляється день пам'яті героїв "Небесної Сотні" які загинули під час Революції Гідності дев'ять років тому, а ще (сюрприз-сюрприз) сьогодні Київ відвідав Джозеф Байден. На болотах вий і скрегіт зубів, їм знову хуєм по губах поводили і показали що світ їх не боїться. Зрозуміло що Байден не на каву заглядав, або просто квіти до меморіалу "сотні" покласти, було дещо обговорено, дещо анонсовано, і таки є надія що скоро таки доїде зброя необхідна для контрнаступу.

Взагалі риторика світових політиків міняється на краще, наче розуміти починають важливість ШВИДКОЇ допомоги Україні (ага-ага, після року найстрашнішої війни останнього століття), але риторика то ще не поставки зброї, подивимося як воно буде далі.

В нас знову останніми днями чутно віддалений гуркіт схожий на прильоти періодично. Віримо, чекаємо, тримаємось.

21.02.2023

Лихоманка зникла так само раптово як і з'явилась. Вчора лягав з температурою 38,6, а прокинувся з температурою 36,3. Хоч щось добре. Що цікаво - жар не збивався ані мефенаміновою кислотою, ані парацетамолом, ані ібупрофеном, от взагалі ніяк. Хіба що корчити на деякий час переставало.

Вчора ввечері було доволі гучно, але далеко, найближчі прильоти були не ближче ніж в 15-20 км від нас. Втім такої інтенсивності вибухів я не пригадую за весь час вторгнення. Може Байден сказав що їде серйозна партія боєзапасу та його перестали сильно економити? А може це вже нарешті артпідготовка перед наступом? Гадати можна довго, але те що віддалений гуркіт стає все інтенсивніше - факт.

Херсон вчора знову обстріляли фосфором, а сьогодні знову по ньому б'ють з РСЗВ. Мразоти. Одна зловтіха: скоро весь цей "зоопарк" який вже знає смак крові повернеться додому і буде кошмарити своїх співвітчизників всю решту свого жалюгідного життя. Принаймні ті з них хто не залишиться в якості добрива в нашій землі.

Також сьогодні пуйло проголошувало якусь промову. Сам не дивився бо не вважаю це гідним витрачанням свого часу, дякую Лачену за підбиття підсумків промови: "Стендап-виступ у цирку пукіна закінчився. Тупа витрата часу, тільки кхе-кхе та знов блеф про ядерку".

Згадалось ще про одну цікаву річ якій Олеся була свідком. Вчора буквально за пару годин до початку артилерійської дуелі (чи що воно було) на перехресті біля нас вигрузилась якась компанія з валізами і пройшли повз нашу хату доволі жваво і голосно розмовляючи. Нажаль більше інформації з неї я не витягнув, але теж питаннячко, чи то це хтось з ЗСУ своїх попередив щоб забиралися з тих місць де скоро "гаряче" буде, чи то знову якась пиздобратія під покровом темряви заселялася в покинуті будинки?

24.02.2023

Річниця повномасштабної фази війни. Не віриться що вже минув рік цього жаху.

Хочу сьогодні поділитися деякими спостереженнями, а точніше порівнянням поведінки наших людей і русні в доволі схожих обставинах. Напевно ви помічали що більшість українців які вели соцмережі або хоч якось були активні в інтернеті навіть в останні дні перед вторгненням вели себе спокійно і навіть якось дружньо радили росіянам не робити хуйні, одуматися, я тут теж не вийняток, але вчора біля придністров'я почалась якась двіжуха з боку ЗСУ і що ми бачимо?

*картинки з панічними цитатами і настроями придністровської русні з пабліка Лачена*

Directed by Robert B. Weide

27.02.2023

Вже за пару днів весна. Добігає кінця повний рік окупації мого міста. В нас все так-же нічого значущого не коїться і думки які я вважаю вартими того щоб їми ділитися теж давно скінчилися.

Одна людина що прочитала цей опус зробила зауваження що немає логічного завершення, а як воно має виглядати, то йобане логічне завершення? Найкраще мабуть там були-б слова: "ми перемогли", або хоча-б "Скадовськ звільнено". Втім твір таке собі щось, і від закінчення я б на вашому місці теж не чекав феєрії.

Я взагалі лінива скотина, яка здатна поставити слово "кінець" посеред речення навіть не завершуючі думки, і начасі мене знову просто "криє", ані сил ані бажання писати.

Сьогодні Олеся пропонувала мені зв'язатися з якимись людьми що шукають репетитора по гітарі, я відмовив. Навряд-чи я колись ще захочу будь кого будь чому вчити. Самопочуття - баклажан. Гнилий баклажан.

02.03.2023

Останні дні женеться хвиля типу "ворог тікає з півдня", "колаборанти евакуюються з Олешок та Скадовську", на фоні цього ще деякі бійці ЗСУ (або люди що просто зображують таких, я того теж не виключаю) вкидують типу "почекайте кілька днів, ми вже близко", "ми вже на маріупольській трасі" і т.д. Окриляє і вселяє надію, особливо коли ти вже рік не знаєш кожного дня лягаючи чи прокинешся завтра, чи не так?

І так співпало з тими новинами що мене попросили прицінитися до телефонів в місті щоб батьки знайомої купили собі якийсь нормальний, і я окрилений новинами пішов таки вчора подивитися а як місто живе і що там є цікавого? Пройшовся, пороздивлявся, і зрозумів що новини майже повна маячня. Принаймні що стосується самого міста Скадовськ. Є деякі відомості по району, Юрій Новосадов про якого я писав вище після того як його з телецентру поперли таксувати почав, і він каже що з багатьох сіл солдатня реально позабиралася і блокпостів поменшало, але натомість деякі ділянки поперекривали і рух ускладнений в зв'язку з тим що з Криму техніку женуть на Запорізький напрямок (остання теза це вже моя здогадка, але те що по селах їх поменшало - факт).

В Скадовську не змінилося анічогісінько. Все так-же стоять черги на оформлення паспортів, в пенсійний, до місцевого провайдеру інтернет. Все так-же "по домашньому" ходять підори в формі та їздить їх техніка та поліцаї, ніхто нікуди не втік і поки не видно щоб збиралися.

Якщо до ньюсмейкерів в мене немає претензій, хайпожори, що з них узяти, то от на тих "захисничків" які просять ще трохи протриматися і кажуть що скоро будуть в мене питаннячко: ви вкрай охуїли, хлопчики? Ви собі можете уявити що відчуває людина яка живе у відчаї і якій дають хоч якусь примарну надію представники тої єдиної сили в яку вона хоч якось вірить? А потім виявляється ну не вийшло, ну напиздюнькали. Це ж вже не вперше трапляється, як вас тепер поважати та вірити? Не всіх хто в ЗСУ загалом, а саме вас, обіцюнів.

Коротше сум, туга, зневір'я.

Доречі проходив повз старе кладовище, і я його не впізнав, воно тепер наскрізь просматрюється, настільки вичистили від рослинності. Наче і непогано, але раніше воно мені подобалось набагато більше.

03.03.2023

Майже рік вимушеної бездіяльності, спостережень та роздумів. Час плине.

Сьогодні я волію вчергове задавати в простір незручні питання які особисто мені не дають спокою. Питання які коштували тисячі і десятки тисяч життів. Питання про падіння півдня. Мого півдня.

Хтось вже намагався піднімати хвилю про розмінування Чонгару, про "евакуацію" армії та силовиків з Херсонської області, про те що призвело до оточення, блокади та трагедії Маріуполя. Згадати хоча-б інтерв'ю з Тавром, захисником "Азовсталі" і те що він казав про підрозділ "Корд". А зараз на всі ці питання відповідь одна: "не на часі".

Сподіваюсь що я доживу до перемоги і разом з іншими кого цікавлять відповіді буду шукати хто винен в тому що сталося саме так як сталося, чомусь мені здається що ті хто проявив цю злочинну халатність продовжують сидіти в високих кабінетах. Серйозно, була купа гучних затримань, обшуків, викриттів взимку, і шо? І де хоч один вирок? Де хоч якийсь результат? Нагадує мені все це "переставляння ліжок" замість "заміни хвойд" з відомого анекдоту.

Сьогодні вчергове замінили голову Херсонської ВЦА навіть не поставивши ту бідолашну жіночку у відомість про її зняття і без передпосилів, що взагалі в країні твориться?

Багато скарг з одного боку що "не хочемо іти в армію", а з іншого "нахуй ви тут потрібні як на вас покластися не можна?", а при цьому ротації кимось робити треба, а при цьому скільки потенційних солдатів які могли стати на захист держави просто не встигли вибратися з окупації або втратили віру в Україну за цей час?

Багато питань, багато мені незрозуміло. Досі не дає спокою реакція робітників воєнкомату коли я приходив за йобаний день до вторгнення. Не те що ніякого напруження або хвилювання, а ще й реакція типу: "ну і шо? вони-ж будуть на сході наступати, ти-то тут чого паришся?", дякую звичайно що не стали гнати в інший кінець міста в офіс тероборони, а подзвонили, але якою інтонацією мене описували в слухавку як "патріотично налаштовану людину" я довіку не забуду. І в результаті "приходь в понеділок". В мене таке враження що ЗСУ окремо, а воєнкоми окремо, і між собою ці два всесвіти ніяк не пов'язані. Принаймні за що поважати воєнкомів мені не дуже зрозуміло.

Якщо я таки не доживу то доживе моя писанина, і я дуже сподіваюсь що буде кому підіймати ці питання до тих хто має на них відповісти. Безкарність народжує вседозволеність. Винні мають понести відповідальність, інакше перемога буде неповною.

06.03.2023

Є тема яка звучить як оксимірон, але на мій погляд варта уваги, принаймні я цю думку думаю вже деякий час і тепер коли вона більш-менш сформована хочу їй поділитися. Думка про честь найманця. Звучить дико? Розумію, особливо на фоні всяких "хто тата вбив, хто маму виїбав" з "вагнера" та зовсім незрозумілого молодіжного руху "пвк редан". Фанати аніме які влаштовують бійки проти всіх, куди світ котиться? Я б ще більш-менш зрозумів цю хуйню якби воно виглядало як внутрішньорелігійні міжконфесійні розборки, типу фанати "Боку но Хіро" проти фанатів "Боку но Піко", і то і то аніме, але є ньюанс... Втім щось я відволікся.

Щоб зрозуміти про що я говорю коли кажу фразу "честь найманця" давайте спочатку трохи заглибимося в історію а потім звернемося до жанру музики фолк-рок.

Почнемо з історії. Зараз така країна як Швейцарія славиться своїми годинниками, банками, шоколадом, і (от сюрприз) зброєю. Країна яка вже кілька століть не воює і зберігає нейтралітет у всіх великих конфліктах (при тому що технічно все її доросле населення є армією), але ви знаєте чим славилися швейцарці у середньовіччі? Своїми піхотинцями-найманцями. Головні конкуренти доволі відомих в історії ландскнехтів на хвилиночку. Ви коли небудь задумувалися звідки і чому з'явилось таке слово як "швейцар" і чому в Ватикані досі в якості (тепер більше почесної) варти використовують представників саме цієї нації? Не задумувалися? Все просто, цих найманців неможливо було перекупити, тому їх нерідко використовувала всіляка аристократія як охоронців що вже потім переросло в термін "швейцар".

Тепер про фолк-рок. Цю тему не обійшли гурти "Дім вітрів" та "Хелавіса", але їхні пісні дуже і дуже схожі, скоріше це навіть одна пісня під назвою "Сага про найманців" що розповідає про те як ними проклали шлях до перемоги регулярним військам, але вони вибрали загинути проте не зганьбитися.

На мій погляд справжній найманець це людина слова яка приймає свою смертність та знає ціну своєму життю.

Колись дружина хотіла щоб ми пішли в найми до якихсь багатіїв які шукають собі сімейні пари в якості слуг, ну типу вона - покоївка, кухар, прачка і т.д. він - садівник, сантехнік, будівельник, охоронець, і т.д. На такі вакансії шукали саме пари, і зарплатня була прям шикарна, і житло надають, і кормлять, але ну не моє це. Коли я намагався пояснити їй чому я не в захваті від цього і не згоден то аргумент з якого я почав своє пояснення і зрештою був прийнятий звучав так: "Я - найманець, а не лакей".

Служити іншим можна і не втрачаючи своєї гідності, але я занадто добре знаю що з себе уявляють люди загалом і мої співвітчизники які стали "новою аристократією" окремо, тому це аж ніяк не мій шлях, навіть намагатися не хочу.

Висновок: найманці - не завжди погані люди, але в сучасному світі вибирати шлях робітника чвк не варто, бо зрештою можна себе знайти десь по частинах в мішку який тягне якийсь спідозний або гепатитний мортус-колега, і це ще не найгірша опція на мій погляд.

08.03.2023

В той-же день коли я робив останній запис ця війна отримала чергового героя який нажаль став одним з її-ж мучеників. Мацієвський Олександр Ігорович. Воїн останніми словами якого були "Слава Україні". І після яких його одразу розстріляли російські шакали. Здавалося-б пора вже звикнути і до жахів і до жорстокості, але чомусь не виходить. Болить.

Вчергове русня доказала що вони нація-лайно. Лайнація. Може хто знає міф про царя Мідаса? Так от русня - Мідас навпаки. Все чого вони торкаються стає лайном. Абсолютно все, навіть такі речі які здавалося-б неможливо зробити гіршими ніж вони можуть бути, як наприклад війна або пропаганда.

Кажучи це я не жартую, бо є живі свідки які пережили навалу фашистів в сорокових роках минулого століття і пережили навалу рашистів, і вони в один голос стверджують що німці такої хуйні в минулу війну не творили як росіяни в цю війну. А тепер коли вони вже відчувають близьку поразку хором починають нити що це не вони, це все путін. Боги, як це жалюгідно. Я розумію, ніхто не хоче нести відповідальності, але, сука, доведеться, бо путін це дійсно продукт свого середовища. Вся їбана русня - путіни. Вся без виключень.

Щелепу від злості зводить так що зуби кришаться, але зараз я вимушений мовчати. Це важко. Тетяна Мудренко не змогла, Олександр Мацієвський не зміг, я впевнений що ці імена можна продовжувати і список буде довгим, але нажаль їх всіх об'єднує ще одна прикра обставина - їх всіх було за це вбито. Війна-геноцид. Тому ще на самому початку цієї книги я і сказав що ми переможемо або перестанемо існувати. В нас немає інших опцій і варіантів окрім перемоги. І звичайно дякувати друзям з Заходу за допомогу і зброю, але нам її почали надавати тому що ми почали перемагати, не навпаки. Спочатку це були ручні комплекси які можна використовувати і для партизанської війни, тепер вже мова іде про бойову авіацію і побудову заводу концерну "РейнМетал" в Україні який буде випускати сучасні танки.

Крає серце кількість зрадників-русофілів які є в Україні. Не виключаю імовірності "ночі довгих ножів" в майбутньому, бо як їх перевиховувати незрозуміло абсолютно, а всі вони по суті є ворогами нічим не кращими за тих з ким зараз б'ються ЗСУ та інші наші збройні формування. Хоча є одне більш-менш адекватне рішення на мій погляд. Екзамен на громадянство. Для всіх. Абсолютно для всіх. Адекватна людина знає мову і історію своєї країни і так, а конституцію можна і підтягнути, тому у нормальних українців проблем з цим не виникне, а весь той накип нашої нації не повинен мати права голосу на виборах та права на зброю наприклад. Досить толерувати це лайно.

Хтось може сказати що і я русня перефарбована, ок, можливо, навіть не ображусь на такий закид, але є кілька обставин. Я завжди вважав що не знати мову країни в якій ти живеш - це хамство та неповага і до країни і до співгромадян, а якою мовою розмовляти я дійсно до 2022 вважав "какаяразніца". Я НІКОЛИ не підтримував політику ввх, і вважаю що ленін-гриб, а путін-краб. Так, мені довгі роки не було діла до того в які країни хуйло суне свій напівв'ялий "рузький мир", але чи багатьом з вас, мої любі, було до того діло? Та що там до інших країн, вже десятий рік агресії проти України іде, ви самі коли на ЦЕ увагу звернули?

Доречі, в продовження позавчорашньої теми. Був такий отаман Іван Сірко. За деякими версіями засновник того міста що зараз зветься Херсоном. Так от, він якось теж був найманцем у французького короля, і якось трапилась з ним доволі кумедна історія коли король спробував зажилити його і війська кровні гроші і намагався його застидати ще, типу "мої лицарі б'ються за честь і славу, а ви б'єтесь за гроші". Сірко його поставив на місце своєю відповіддю "кожен б'ється за те чого йому не висточає". І їм таки заплатили, бо козаки то такі хлопці, не заплатиш те що винен - візьмуть самі.

09.03.2023

День народження Кобзаря та річниця окупації Скадовську. Саме в цей день рік тому рососіянські війська вперше відкрито зайшли в моє місто і спробували в ньому "хазяйнувати". Саме тоді були ними просто пограбовані майже всі адмінбудівлі, військомат та військова частина. Саме тоді почався спротив від мирних мешканців які не злякались заявити про свою позицію. Щоправда спротив був недовгим, незабаром більшість учасників тих мітингів покинули місто, і я цілком розумію чому, дохуя активісти зникають часом просто безвісти, так що і могили потім не знайдуть.

Більшість звичайно цей перший неспокійний час "пересиджувала" вдома, або простоювала в чергах в АТБ поки ще йшли хоч якісь машини з Олешківського складу цієї мережі магазинів. Тепер коли все набуло вигляду "стабільності" ця публіка просто пристосувалася до нових реалій життя і живе собі далі. Хтось гірше, хтось краще, хтось так само, але якось пристосувалися майже всі. А я якось ні і не хочу.

Прикро так жити. Чужою милісттю, зціпивши зуби щоб нічого не сказати не дай всесвіт, в постійному страху і відчуваючи зневагу навіть від тих небагатьох з ким таки вимушений спілкуватися. Прикро бачити цю йобану зневагу в очах пристосуванців які коли все починалося сиділи на дупі рівно з якиком в тій самій дупі, а тепер живуть і квітнуть. Прикро відчувати себе боягузом який веде безглузде існування.

Живеш однією думкою і мрією - деокупація. Навіть прості домашні справи робити несила, настільки паскудний стан. Хочеться вже кричати, але єдина шпарина куди я можу це виплеснути це цей текст. Боги, дайте мені сили...

10.03.2023

Тількі-но почув в "єдиних новинах" про умови від Орбана за яких він згоден відвідати Україну. Фалломорфую. Треба-ж бути наскількі охуєвшою мразотою щоб таке заявляти? Угорські школи йому подавай. "А ключі від квартири де гроші лежать тобі не дати?" (с) Десь я подібну хуєргу вже бачив, і вона стала надуманим приводом з боку рашки для війни яка точиться вже давно. Казковий довбойоб а не політик той дядя.

Хоча з іншого боку якесь мізерне зерно здорового глузду в цій ідеї є, але зараз ніхуя не на часі. Просто якщо розібратися то наша країна дійсно багатонаціональна, а система освіти... може бути кращою, скажімо так. Звичайно під час війни цим займатися ніхто не буде, але якщо я в цьому творі маніфестую свої ідеї то чому-б не описати і цю?

В Україні дійсно мешкає доволі багато євреїв, вірменів, корейців, росіян (нажаль) ті ж угорці на заході, і це дійсно народи з своїми самобутніми мовами та культурами які повинні мати змогу здобувати освіту своїми мовами, наприклад в приватних школах-пансіонах, але з ОБОВ'ЯЗКОВИМ вивченням української мови та історії та аккредитованих в міністерстві освіти України.

Цей варіант доречі надасть змогу еммігрантам адаптуватися в нашій країні, бо за кілька років Україна перетвориться на країну в яку їдуть, а не навпаки, як було всі попередні роки (принаймні за мого життя). Тож з плином часу я думаю ми побачимо те про що я зараз пишу в тому чи іншому вигляді.

Взагалі знов якісь дивні збіги, чи то паранойя бешкетує, чи то в ноосферу варто сильно повірити, але все частіше думки які я описую тут згодом з'являються в медійному просторі. Останній яскравий епізод це метафора русні з Мідасом навпаки, наступного-ж дня кілька разів зустрів майже ті-ж слова від кількох блогерів. Чудасія та й годі.

11.03.2023

Вчора країна прощалася з Да Вінчі, незадовго до цього ховали групу Святоши. Вони були героями, це незаперечно, але мені здається трохи несправедливим що такий слід в історії лишають лише популяризовані або медійні (я не знаю яке слово буде тут більш доречним) люди. Якщо задуматися то скільки сотень і тисяч героїв залишилися невідомими? Напевно багато. Втім я не думаю що ті хто віддає себе цій боротьбі робить це заради слави, але все одно відчуття якоїсь несправедливості від цього не покидає. Як можна цьому зарадити? Я не знаю.

Сподіваюсь ви погодитесь що без залежності від розголосу і обставин загибелі подвиг кожного воїна однаково важливий, і треба шанувати не тільки тих хто повернувся "на щиті", а й тих хто повернувся живим, при чому я вважаю що треба шанувати живих в першу чергу, бо легко шанувати загиблих котрим за великим рахунком від того вже ні холодно ні спекотно, з живими складніше.

Йобаний стан. Чи то живеш чи то існуєш. Зараз так взагалі "ахуєнних новин" привалило. В будинку по сусідству жили люди з проукраїнською позицією яку вони ніколи не приховували, влітку виїхали, а вчора туди когось заселила "нова влада" яка як виявляється ще 04.03.2023 реквізувала цей будинок. Помітив це я власне тільки вчора коли вийшов курити і побачив світло у вікнах де його не мало бути, так що таке, поки живі, а як далі буде хтозна...

15.03.2023

Все більше помічаю як в медіа просторі з'являються нарративи про "простий рузький нарід який ні в чому не винен". Ще й за кращу документалку Оскара отримав фільм "навальний". Ну охуїти тепер. Ще й на відос поца... пардон, каца натрапив де він каже що олігархи це жертви режиму які були вимушені порушувати закони рф (ай-яй-яй, хто-б міг подумати), а ще що росіян за їх воєнні злочини мають судити росіянський суд (найгуманніший суд в світі), а не якийсь там європейський трибунал. Мій ахуй з часом тільки росте.

Нє, ви собі таке уявити можете? Давайте я вб'ю нахуй когось і сам себе за це буду судити, хіба це не так виглядає? Наша русофобія не буде достатньою ніколи, просто ніколи. Не ставати подібними? Та пішло воно все нахуй, всі ці гуманізми і європейські цінності. З ким? З ЧИМ, сука, бути добрим? З вбивцями, мародерами та гвалтівниками? Або з тими хто їх підтримував і топив за рососію? Вітатися з сусідами колаборантами? Я не виключаю того що сяду найближчі роки за вбивство, бо моя толерантність з деяких приводів - всьо, і з самоконтролем проблеми з'явилися.

Взагалі за останній рік я постарішав (принаймні візуально) як мінімум на п'ять, і доволі сильно посивів. І це при тому що жив в більш-менш комфортних умовах і не працював. Хто мені заздрив в цьому, то давайте розкажіть як стрес не впливає на здоров'я. Звичайно могло бути гірше, завжди може бути гірше, тільки тим і втішаюся.

Хороші росіяни... які нахуй хороші росіяни? Ті що в Сакартвело від могілізації з'єбали а тепер кричать: "пукін памагі нас прітєсняют!"? Чи ті які в Молдові зображують місцевих на антиурядових мітингах? А може ті хто весь час сидів з язиком у дупі і "внєпалітікі"? Чи ті хто з парадною формою їхали захоплювати мою країну як на прогулянку? А може ті хто сидячи в Німеччині закликають вдарити ядеркою по Дрездену? Покажіть мені хорошого росіянина, бажано щоб він при цьому був тепліший за кімнатну температуру.

Я не хочу зараз казати про "8 лєт", пукін "набухав" довше, але бляха, це-ж не за один день трапилося, чого ви за 20 з чимось років його правління не зробили НІ-ХУ-Я?! Бляха, є вже такі що народилися при ввх, виросли при ввх, і здохли в Україні при ввх. Чого вам, підарам (не в образу ЛГБТ спільноті), не сиділося вдома? Чого ви не могли надрачувати далі на свою "велич" в своїх кордонах? А тепер як вже доброї пиздячки отримали занили про те що це вони жертви. Ахуєть.

18.03.2023

Вчора сталася знакова, просто знакова та історична подія. Ввх було признано МКС злочинцем і видано ордер на його арешт. Можна звичайно до цього поставитися типу "і шо? хуйло і так просто по рассєє між бункерами на бронепотязі катається, шо тепер з того ордеру? як його звідти дістати?" Якщо чесно подібні думки я теж мав перші хвилини як дізнався про те, а потім до мене почало доходити як хуйло за рік пройшо шлях від нерукопотисного політичного трупа до злочинця номер раз в світі.

Ні для кого не секрет що Китай вже давненько втиху підтримує росію, і все йшло до того що почне це робити більш масштабно і відкрито, візит товарища Сі в мацкву був заплланований на третю декаду цього березня. Але одне діло допомагати вести "асвабадітєльную спєцопєрацию", і зовсім інше підтримувати міжнародно визнаного злочинця у загарбницькій невиправданій війні. Тепер якщо цей візит і відбудеться то з зовсім іншими результатами, китайці прагматики, вони тепер до цього лайна і трьохметровою палицею не торкнуться (принаймні офіційно).

Ще днями Анжей Дуда заявив про передачу Україні деякої кількості МІГ-29, які будуть у нас приблизно за місяць, і за ним якщо не помиляюсь Словаччина теж вирішила передати свої МІГ-29 нам, тим паче що там вони вже рік як зняті з озброєння.

Лінія фронту майже без змін, але згідно зведенням від генштабу русню наші хлопці шинкують успішно, вже понад 164к слухають кобзона, і це знову-ж таки мінімальна підтверджена цифра.

Чекаємо контрнаступу, всі чекають. Ми з надією, русня з жахом.

Доречі варто відмітити що помітно змінюється ставлення до мене з наближенням змін, якщо продавці в магазинах вже пару місяців як перестали себе вести як в совку і нормально спілкуються, то тепер помічаю що і ті хто ще нещодавно зневажливо дивився тепер роблять вигляд що ми друзі і такого не було. Це кумедно.

25.03.2023

Вбий надії та очікування і ти станеш щасливим. Я признаю що дійсно багацько того лайна мав. Очікував результатів від історії з референдумами про відокремлення регіонів московії, очікував бодай якихось результатів від візиту Сі до пу, очікував контрнаступу ЗСУ, багато чого очікував. Але зрештою ніхто не зобов'язаний виправдовувати моїх очікувань, тож fuck that shit. Я зцілився.

Нам досі допомагають різні люди, і то з одного то з іншого боку якась копійка прилітає, за що їм всім величезне дякую. З свого боку чим відплачувати за це добро я не знаю. При нагоді хіба що не відмовляти в допомозі як попросять, більше нічим.

Втім люди різні, нажаль хороших менше. Звичайно це суб'єктивна думка, і неможливо в принципі бути хорошим для всіх, але з цим не посперечаєшся. Є така теза що головна проблема чесних та щирих людей в тому що вони очікують чесності та відвертості від оточуючих, а це працює зовсім не так. Часто це: "о, мамонт! треба скористатися або нагріти..." В якості прикладу пропоную розглянути наступну ситуацію: припустимо ви не вмієте або не хочете щось робити і шукаєте кого-б найняти для виконання роботи, як ви сформуєте ціну на ту працю? Для себе я прийняв формулу "за яку ціну я-б погодився робити це сам?" І сподіваюсь що ви погодитеся що це цілком справедливо, але нажаль часто це виглядає наступним чином: "Скільки-скільки ти хочеш? А не дохуя? Моїй кумі (сусідці, тітці, дядьку) ледь не вдвічі дешевше зробили! Яка різниця що то було 10 років тому! Воно все одно через 5 років відпало все, знаю я вас, халтурщиків!" Так, це знову гротеск і гіпербола, але я описав все так для точного розуміння суті проблеми.

Довгий час я був "дзеркалом" для оточуючих, тобто як ви до мене так і я до вас. І я принаймні намагався бути об'єктивним "дзеркалом", а тепер відчуваю що мене "покривило і закоптило", з об'єктивністтю тепер біда-біда. Сподіваюсь що коли ми переможемо мене попустить, бо розумію що щось не так зі мною, але поки не можу визначити що конкретно.

Лінія фронту все так-же майже без змін, ЗСУ титанічними зусиллями тримають схід і продовжують шинкувати біосміття що повзе до нас з півночі.

Сьогодні Зеленський сказав що контрнаступу поки не буде бо немає боєприпасів, і закликав західних партнерів допомогти з вирішенням данної проблеми, і насправді це доволі цікава заява на мій погляд. Війна - мистецтво обману. Русня розуміє що наступ буде, і готувалася до цього наскільки могла, і кожен день очікування вони були насторожі. Чи не має цей виступ Володимира Олександровича на меті приспати їхню пильність? Типу видохнуть, розслабляться, а тут їх і накриють. Зеленський все-ж комік, то чому-б не відбутися цьому "жарту" на перше квітня?

28.03.2023

Я доволі багато в цьому тексті казав поганого про росіян і про те що наша русофобія ніколи не буде достатньою. Я не відмовляюсь від своїх слів, навпаки мені ще більше незрозуміло і образливо від самого факту цієї війни. Чому? Середній вік солдатів що з одного що з іншого боку 30 плюс-мінус 10 років. Ми всі росли приблизно в одному культурному середовищі. Слухали приблизно однакову музику, надихалися тими-ж книгами, захоплювалися одними й тими-ж фільмами, грали разом в комп'ютерні ігри в одній команді, якого хуя в один момент вони перетворилися на ту погань що лізе зі зброєю в мою країну? Як так сталося? Де був пройобаний момент трансформації людей на мразоту? А може мразота весь час просто прикидалася людьми? Не розумію. Ніхуя не розумію.

Я не жалію і не виправдовую росіян, ані поганих ані хороших. Росіяни це росіяни, і цим сказано все. Ксенофобія погано, ксенофобія фу-фу-фу, ага. Я цю ненависть буду нести тепер по життю як стяг або смолоскип, і буду розпалювати це полум'я в оточуючих за будь якої можливості. Русня мене цим обдарувала з надлишком і я буду їй "віддячувати" тим-жеж до останнього подиху. Нацистів вони, сука, шукали. Знайшли, хулє. Це як в анекдоті:

Ненависть до зовнішнього ворога об'єднує, факт. Прийшовший до нас від прадавніх предків які тількі опанували вогонь і примітивні інструмени незаперечний факт. Ми як вид який рухається вгору по щаблях еволюції давненько не займаємось пошуками ворогів, але це аж ніяк не означає що ми втратили ті інстинкти, в масштабах сотень тисяч років еволюції набуття нашим видом "цивілізованого" вигляду то жалюгідна мить. І результат між спробою зіграти на інстинктах і пробудженням тих самих інстинктів виявився разючим.

Головне самому тільки від ненависті не здохнути, вогонь може не тількі гріти, а й спалювати. Контроль. Дихання. Спокій.

30.03.2023

Я вже якось торкався теми законності та справедливості вище, але дивлячись на те що коїться в країні і світі вважаю що цю тему варто обговорювати якнайголосніше поки ми не побачимо результат. Буду наводити для прикладів просто мерзенні історії які мене обурюють просто вкрай.

Знову захід України, знову згвалтування (неповнолітньої неповнолітніми) і знову просто неїмовірне блюзнірство над не те що справедливісттю, яка має бути вище за закон я вважаю, а й над самим законом. Гвалтівники отримують по 2 роки випробовуваьного терміну (бо чемні хлопчики), а дівчинка не мала навіть адвоката! Пиздець. Йдемо далі, вчора з Києво-Печерської Лаври мали виселитися фсбшники в рясах (упц мп), бо з ними було розірвано контракт на БЕЗКОШТОВНУ (на хвилиночку) аренду, але вони користуючись законодавством "заморозили" контракт оскарживши це рішення в суді, бо бач під час воєнного стану так робити не можна. Тобто, тих підарів на законних підставах немає ніякої можливості виставити. А переходити під юрисдикцію ПЦУ вони не хочуть. Dura lex sed lex? А тепер скажіть мені, до кого цей йобаний закон суворий? До якогось бідолаги що вкрав 5 пачок цигарок і отримав 7!!! років бо воєнний стан?

Добре, продихався, заспокоївся, біс з ним, з нашим законодавством, адже законодавчий орган нашої держави в народі давно і недарма зветься "верховна Зрада", може в світі з цим краще? Може міжнародне право головує? А, нє, здалося. Рашка яка тупо зайняла місце в ООН як "правонаступниця" срср, і з того-ж приводу стала ПОСТІЙНИМ членом ради безпеки тої організації, і нормальної процедури щоб виперти її звідти розробити не можуть і по цей день. С - справедливість. Л - логіка. З - законність. Вічно занепокоєна хуєта яка має терориста на захисті світової безпеки. Ось у що перетворилася ООН. Знаєте що мені це нагадує? Є така серія ігор "Цивілізація" від Сіда Мейерса, там ти розвиваєш якусь націю від кам'яного віку і до сучасності, і в якійсь з частин був такий чи то баг чи то фішка, коротше, там ООН в сучасності теж було, і можна було його очолити. І ядерна зброя була в тій грі. І ось що можна було там творити за тієї умови що ти голова ООН: так як будувати ядерні ракети може будь хто і будь коли то будуємо овердохуя тих ракет, лоббуємо використання ядерної зброї, їбашимо тими ракетами по кому хочеш, а потім накладаємо на використання ядерної зброї вето. Профіт. Повторювати комбінацію можна було необмежену кількість разів.

Такий сюр навкруги що сумніви з того приводу що світ навколо мене реальний потроху переростають у впевненість що ми живемо в матриці яку перекосойобило нахуй.

01.04.2023

Щось таки змінюється. Можливо навіть на краще. Страшною ціною, але змінюється. Сьогодні загинув Ляшук Данііл "Моджахед", герой який навіть не отримав за життя громадянства України. Нація змінюється, цінності змінюються, ніхто не вийде з горнила цієї війни таким яким був до неї, і не факт що після перемоги стане простіше.

Є ще одна доволі болісна новина, людина що писала про місцеве життя в окупації до недавнього часу під псевдо Назар Справедливий імовірно попала в полон. За це треба "дякувати" тим хто веде паблік "Проня і Солоха" в тг, вони його не розібравшись деанонімізували хоч і ненадовго, але цього схоже висточило, на зв'язок він більше не виходить. А сталося це тому що він хотів завершити свою кар'єру та передати комусь сторінку, і метафорично висловився що Назар скоро помре. Ті дурепи (Проня і Солоха) здійняли з цього приводу гвалт не перевіривши обставини хоч і стверджували що знайомі з Назаром, можна-ж було у людини перепитати "що ти маєш на увазі?", але ні, хайп дорожче. Дорожче за людське життя? Я тепер знаю хто ви, дамочки. Не ваші псевдо, а реальні імена і фамілії.

Втім є і щось хороше сьогодні, ще від учора в Костогризово (це село на лівому березі Дніпра в Херсонській області) з'явилися от такі цікаві об'яви:

А сьогодні від ранку і до обід було чутно гуркіт схожий на добрі такі прильоти кілометрів 50-60 на північ, тож хоч поки ніхто нічого не каже, але ознаки якихось змін помітні.

Що хорошого сталося сьогодні ще? Судять Пашу-мерседеса, поки засідання триває, але сподіваюсь що дадуть тій паскуді щось серйозніше за домашній арешт.

Останнім часом я перестав читати новини з фронту окрім зведень генштабу, судячи з цифр інтенсивність боїв їде на спад. Мабуть треба радіти цьому, ворог видихається, жопа з вусами кричить про необхідність припинення вогню, а нові оснащені БТГ ЗСУ проходять бойове злагодження якщо я все вірно розумію.

Треба ще трохи почекати. Ще трохи. Кожен день кажу собі це. Жити потроху, як кажуть "по одній штанині за раз". Якщо замислитись то починаючи писати я не думав що цей щоденник перетвориться на таку довгу книгу. А тепер навіть пару донатів прилетіло, за які я дуже вдячний. Дивна все-таки річ - життя.

06.04.2023

Та що ж це за блядство-то га? І не хочеться зрадойобством займатися, але те що я бачу мені ніхуя не подобається. Те що рпц з України потроху тиснуть це звичайно добре, але щодо іншого то в глобальній картині все виглядає як зрада-зрадонька.

З одного боку звичайно можна сказати що щось робиться і ЗСУ готуються до контрнаступу про який вже давно з кожної праски щодня волають всі хто тільки розмовляти вміє (що не може сказатися на тому що чим більше про це говорять тим менш серйозно це сприймається, бо це вже як ввх і погрози ядеркою, пробачення прошу за таку хуйову метафору), хоча оголошення про евакуацію як я наводив вище з'явилися і в Бердянську, і у нас потроху русня намагається людей вивозити, але!

Сьогодні не хтось-десь, а аж людина з адміністрації прездента заявила про переговори з раісєю, щоправда після виходу на адмінкордони Криму, але сама концепція! ПЕРЕГОВОРИ, КАРЛ!!! Я звичайно розумію що (зараз) мова не йде про те щоб здавати якісь території і це має на меті зберегти життя наших героїв, бо втрати при деокупації військовим шляхом неминучі, але чи не ширма це? Ви вірите що для тих хто при владі є хоч щось святе? Я - ні.

На фоні цього "товариш" Макрон намагається переконати "товариша" Сі щоб той вплинув на хуйло з метою припинення останнім загарбницької війни. А це, на хвилиночку, ініціатива тієї самої Ємануелі що на початку повномасштабного вторгнення мала довгий телефонний роман з хуйлом. Just business, nothing personal. Але є проблема: неможливо вести бізнес з людожером бо для нього ти їжа і за рівного він тебе не сприйматиме ніколи і ні за яких обставин. Скільки ще можна заперечувати очевидне?

Що ще? А! США які знову нагадали що "Абрамсів" до кінця поточного року не чекайте. За допомогу звичайно спасибі, але шо там по "Ленд-Лізу"? Історичне рішення, таке трапилося вдруге в історії... і шо? і де? Хоч хтось щось після підписання про дію цього хваленого історичного закону чув? А пройшов вже майже рік. РІК!!! Але то може просто я дурний, буду вдячний якщо хтось мені пояснить як воно працює і чи працює взагалі...

Можливо проблема в мені і в моєму сприйнятті реальності. Можливо. Я не виключаю цього, за рік що я прожив в окупації фляга вже не посвистує, вона, сука, свище вже без перестанку і чим далі тим гучніше, але зробити я з цим наразі не можу нічого. Проте я точно знаю що я буду робити якщо і цей конфлікт "замерзне" до того моменту як моє місто звільнять. Це буде остаточна смерть моєї віри в майбутнє цієї країни, і я її покину як щур що втікає з тонучого корабля. Ви маєте повне право засуджувати мене за це, але за мене моє життя ви не жили, не живете, і жити не будете. Втім навряд-чи ви самі захочете жити в країні без майбутнього, а якщо казати метафорично то терези знову гойдаються, а рожеві окуляри (які доречі б'ються склом всередину) пора-би давно зняти.

Дехто сказав мені прочитавши цей твір що я іноді викликаю огиду. Зараз мабуть один з таких епізодів. Хочете прикол? Я огидний навіть самому собі здебільшого, тож на ваші тендітні почуття мені просто класти. Я вже не людина. Істота наділена розумом і здатністтю мислити - так, людина - ні.

09.04.2023

Вчора я написав невеличку статтю про різницю між термінами "батьківщина", "країна" і "держава". Її я виклав окремо, але подальші роздуми на які мене наштовхнула ця тема доцільніше буде описати тут. Після того як я розклав (принаймні для себе) по поличках ту термінологію то почав розмірковувати як і на якому етапі "населення" перетворюється на "нарід" або "націю". Це на мій погляд теж дуже різні поняття.

Ви вірите що існував якийсь мітичний "радянський нарід"? Я от не дуже, було поліетнічне населення срср якому намагалися нав'язати нарратив про єдність (хто, як і з яких причин це робив це окреме питання, але всі ми розумні, всі все розуміємо), і Україна на момент набуття незалежності в 1991 році теж мала "населення", хоча і з титульним етносом який за ці роки став нацією. Принаймні чимось на націю схожим.

Якою-б страшною трагедією не була ця війна - вона змінила "правила гри". Кожен для себе остаточно зрозумів хто є другом, а хто ворогом. Кожен усвідомив що важливо, а що ні. В цьому горнилі з "населення" остаточно виплавилася "Нація". Не обов'язково завжди з представників титульного етносу, не монолітна, але органічна, не радянський монстр Франкенштейна який був зшитий докупи жилами які тягнули з кращих хто народжувався там, а внаслідок природнього симбіозу.

Я не впевнений що є її частиною. В мене взагалі з соціалізацією завжди кепські справи були, а бути частиною народу або нації без цього... ну таке. Втім це не заважає мені пишатися моїми співвітчизниками які змогли.

Що змогли? Відстояти наше право на життя і свободу, при чому часто-густо не завдяки а всупереч державі. Кожному бійцю, кожному волонтеру, кожному хто наближав перемогу донатами - дякую. Кожному хто чинив спротив свавіллю можновладців, кожному хто зараз жене російських попів з України - спасибі.

Дуже сподіваюсь що найближчі роки зміниться і держава, бо зрештою її будують люди, а ми змінилися, всі, і доволі сильно.

16.04.2023

Християни сьогодні святкують Великдень, в Україні паводок, багато підтоплень, значних подій на фронті не ставалось, а в мене скрутило поперек. Ані сісти, ані нахилитися, ані повернутись. Сподіваюсь що оклигаю, бо так заробити інвалідність це пиздець як тупо. Якщо у вас є здоров'я - бережіть його, запасного не дадуть.

17.04.2023

Спина таки потроху відпускає, не можу сказати що я прийшов до норми, але тенденції до полегшення є. Це радує.

Вчора освідомив дещо іронічне. Русня весь час волала про утиски москворотих та їхнього язика, а тепер я котрий все життя розмовляв московитською але перейшов вже навіть в побуті на українську страхаюся користуватися нею поза домом, "во ізбєжаніє" такби мовити.

Визначних новин з фронту немає. Про контрнаступ все так-же говорять всі, але риторика змінилася, типу не підганяйте ЗСУ сидячи на своєму дивані. І я згоден з цією тезою, але! Як-же важко вже вірити в краще коли спочатку ти чуєш "протримайтеся, рідненькі, до нового року ми вас звільнимо", потім "почекайте ще трошки, буквально через місяць прийдемо", після "навесні от точно будемо рухатись, влітку і Крим буде вільний", а тепер... тепер "можливо контрнаступ почнеться влітку". І вірити бодай у щось хороше тепер дуже важко. Я згоден з тим що навіть в моєму стані нарікати на те що "чому досі не звільнили?" то є хуйня, я і не нарікаю, просто вже і віра вмирає. Останньою вмирає не надія, а віра. Я сподівався, очікував, потім перестав, але не переставав вірити. Тепер і віри вже немає.

Дякувати тим людям хто був небайдужими до нас і скидав за можливості якусь копійчину, завдяки ним ми протягнули цей рік, але тепер і вони мабуть втомились від нас, і бурчать про те що "шукайте собі роботу". Навіть якщо ми дослухаємось їхньої поради то здається мені що одразу перейдемо в розряд "колаборантів" і "зрадників" для них-же в першу чергу. Як огидно жити так, просто не можу передати.

21.04.2023

Сьогодні день був багатий на враження навіть не дивлячись на те що я не виходив з дому далі ніж в магазин за хлібом. І не сказати що на приємні враження.

Ранок в мене почався з того що одна... особина на ім'я Анастасія Соловйова зіпсувала настрій Олесі тупими закидами і непрошеними порадами, а Олеся в свою чергу зі мною враженням поділилася. Я взагалі не в захваті від того як вона (Олеся) веде свою інстаграм сторінку, але то її особиста справа. Від "пані" Анастасії все було як я вже це називаю "по класиці": "а чого ви просите у інших, а чого тобі самотньо при тому що в тебе є кіт і чоловік, а чого ви не виїхали, а вам зручно жити за чужий кошт..."

Так-як це дотично стосується і мене то я вважаю що маю повне право дати характеристику подібним діям і словам. По перше мене дуже дивує що тїй особі було не ліньки не просто уважно слідкувати за Олесіною сторінкою впродовж доволі довгого часу, так ще і витратити свій дорогоцінний час на те щоб написати свою (ніхуя не прошену) думку з приводу того як нам жити. І хуй-би з вами, "пані" Анастасіє, якби ви були нашою близькою подругою хоча-б якийсь час (а не колись одного разу побували в нас в гостях), або хоча-б прожили останній рік в окупованому Скадовську, я-б це ще хоч якось міг прийняти, але ж вам з здалеку видніше як нам тут жити-бути, егеж? Як воно, дорікати тим хто в окупації що ми живемо за чужий рахунок при тому що ви самі десь з'їбали і я майже впевнений що ви там не гребуєте отримувати допомогу, це не схоже на подвійні стандарти, нє? Або ми у вас особисто, бляха, хоч раз щось просили? Або ви нам грошей давали щоб закидати нам таке? Люди такі люди.

А ще в Олесі знову запалення в щелепі. Дотяглися. Роками не міг загнати до стоматолога коли були можливості хоч щось з цим зробити, а тепер от добре що хоч на курс антибіотика гроші знайшлись. Спасибі добрим людям. А в мене спина... і наче без фізичних навантажень останнім часом, від чого скрутило - незрозуміло.

Взагалі варто признати що я запустив за цей рік все що можна було запустити. Важко себе дисциплінувати коли ти не впевнений чи будеш живий завтра. Була черепаха - втопилась. Не жили вдома і пропустили момент коли в акваріумі стало недостатньо води щоб їй перевернутися зі спини. Рибки - потроху суїциднулися майже всі шляхом вистрибування з акваріуму, залишився один самець гупі. Ралики - залишив одного з нового покоління, інших минулого літа випустив в природу бо вбивати не хтів, але розумів що зиму не переживуть, може якомусь пощастило і його прихистили. Тепер ще й коти якусь інфекцію підхопили, соплі тягають. І якщо Масяну вже стало краще, видно що одужує, то мала, Бастет, зовсім в'яла, а лікувати знову-ж таки немає за що. Як буде так буде. Сподіваюсь що таки виклигає та приблуда. Її взагалі минулого року в двір тітки підкинули коли ми там жили, а вона сказала що їй зайва тварина не треба тож ми забрали те мале нещастя до себе як з'їжджали.

Як виявилося то ця книга - не фонтан. На друкарні після того як вона перейшла на стадію відкритої бети фурору вона не викликала. Та й таке. Похуй, все одно для себе в першу чергу пишу.

З фронтів новин немає, принаймні визначних успіхів поки генштаб не озвучує, але русня боїться, це помітно. Якщо вірити новинам (які знову-ж таки посилаються на генштаб) то в нас в місті пройшла ротація, кадрових військових перевели в Крим, а до нас нагнали *барабанний дріб* 300 вагнерів ДЛЯ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ! А-ху-єть. Здавалося-б звик до різних сортів абсурду, але іноді таки дивують ті потвори.

Як воно буде далі? Доживемо - побачимо.

22.04.2023

Однако, дратуті. Вчора та Анастасія вибачилася перед Олесею за свої слова і сказала що "просто з цікавості" дойобувала її. Ну цікаво людині просто було виявляється влізти своїм писком куди її не просять. Взагалі на мій погляд така "цікавість" має те-ж коріння як і дитяча (або не дуже) жорстокість коли відривають комахам лапки, або ще якось знущаються над природою. Наче і без злого наміру, просто, бляха, з цікавості. Ну вибачилась то й вибачилась, молодець, але зі списку "підарів" для себе я її не викреслюю. Ворога нема страшніше ніж союзник довбойоб.

Днями дізнався ще одну сумну новину: Соня знову в Скадовську і таки зійшлася знову з Сіренком та оформила собі російський паспорт щоб отримати "материнський капітал". Мотивувала це тим що "а що я від України хорошого бачила? росія хоч грошей дала". Я вважаю що найкраще що вона може зробити для себе та дитини тепер - встигнути з'єбати десь за кордон (окрім болот) доки наше місто не звільнять. Шкода її, але я був кращої думки про її інтелектуальні здібності, цей вчинок це вже серйозний косяк на мій погляд за який їй "дякую" ніхто не скаже.

Втім є і щось приємне, наприклад френдлі-фаєр по Бєлгороду, і то ще й виявилось що бомб туди впало дві, і одна просто не розірвалася. А ще сьогодні в нас сімнадцята річниця шлюбу. Сімнадцята... якби я Олесю тоді вбив замість того щоб оженитися на ній то вже два роки як вільний був-би що мінімум, бгг. Жарт гумору.

24.04.2023

А поговорімо-но про законопроект №9223 від Георгія Мазурашу, Сергія Кузьміних, Максима Павлюка, Михайла Лаби та Олега Арсенюка. В чому полягає його суть? Та так, просто вбити свободу думки та слова. "Усім пацакам вдягнути намордники і радіти". Хочуть карати ув'язненням від 5 до 7 років з конфіскацією майна за образливі коментарі на адресу народних депутатів в соцмережах facebook та twitter. Несподівано. Дуже несподівано. З одного боку воно наче і зрозуміло що закон направлено на боротьбу з ботофермами, але… всі ми знаємо як воно працює і які ми “рівні” перед законом. Тобто, окрім того що ці паразити (не саме вищезгадані, а інші члени "верховної зради") в той час як військові боронять і їхні сраки в тому числі намагаються всіляко їх (військових) утискати різними стрьомними законопроектами так тепер ще й взялися будувати тоталітаризм в демократичній країні яка бореться за своє життя і незалежність видаючі "на гора" такий чудовий закон.

Звичайно я дуже сумніваюсь що він буде прийнятий, бо він протирічить конституції якщо розібратися, але сам факт того що подібну хуйню пропихують "слуги народу" наводить на деякі сумні роздуми. Я давно підозрював що наші законодавці як тількі стають депутатами то потрапляють у вимір паралельний здоровому глузду і ніяк не перетинаючийся ані з ним, ані з нашою реальністю, тепер-же я в цьому майже впевнений, принаймні кращого пояснення тому що я бачу у мене немає.

Давайте ще повернемось трохи більше ніж на місяць назад і пригадаємо не меньш цікавий законопроект №4210 "...про зміцнення демократичного цивільного контролю над ЗСУ..." Ахуїтельна назва, еге-ж? Напевно дуже бояться що після перемоги до влади прийде хунта, не інакше. Ось дещо цікаве з того законопроекту:

На щастя ці поправки прийняті не були, але теж дзвіночок доволі тривожний. Зрештою таки в законопроект пропхнули наступне:

З одного боку це можна зрозуміти як: "ви, хлопці, воюйте собі, а з політикою ми і без вас впораємось", але з іншого це явний страх за свої крісла і мандати на фоні того що довіра до цього органу влади і так невисока падає дедалі більше, натомість до ЗСУ довіра дуже висока. Ну не хочуть вони в свій серпентарій нікого пускати і все.

Я не знаю що буде після нашої перемоги, але якщо нешановні депутати будуть продовжувати в тому-ж дусі то не виключаю що їх звідти винесуть ногами вперед.

27.04.2023

Вночі русня обстріляла ракетами типу "калібр" Миколаїв. Чергові руйнування, чергова смерть. Черговий доказ що найбільш "успішно" ті мразоти можуть воювати тількі з цивільними і бажано здалеку. На тлі цього зловтішає що в них на болотах десь там щось горить та палає цілими населеними пунктами, як наприклад Сосьва. В двадцять першому столітті згоріло містечко бо немає кому тушити пожежу, всі Україну "асвабаждают".

Йобана байдужість. Відчувати вже просто несила. Розум просто відмічає події, але реагувати на них емоційно вже не виходить. Сподіваюсь що в майбутньому це мине. Колись я любив співати, понад рік тому я доволі успішно такою "терапією" боровся зі стресом, а тепер не знаю чи захочеться мені цього в майбутньому.

Хвалений контрнаступ мабуть вже потроху йде, приблизно вже як з тиждень тому ЗСУ закріпились в районі дач на лівому березі, принаймні рашисти з цього приводу скиглять, що вони вже там створили собі плацдарм і налагодили логістику. Приховане форсування Дніпра, секретна техніка ніндзя про яку навіть самі ніндзя не здогадуються йопта. Зрозуміло що техніку човнами не перетягнеш, але кошмарять їх хлопці вже напевно не тількі фактом своєї присутності.

В світі теж коїться щось обнадійливе, Китай спочатку через рот посла у Франції пизданув хуйню, світова спільнота відреагувала, і "піднебесна" дала задню, а вчора навіть відбулась розмова Сі з Зеленським. Це початок дипломатичних відносин, що вже є добрим знаком. Колективний Захід нарешті прийняв факт того що світ змінюється і судять-рядять як тепер жити в світі без росії (не факт що без такої країни, але без такого гравця на світовій арені в принципі), і що вважати перемогою України.

04.05.2023

Херсон... понад два десятки загиблих і близько півсотні поранених за вчора в місті та районі. Три дні жалоби починаючі з сьогодні. А в інфополі знову щось незрозуміле. Хронологія: спочатку вчора вранці попередження про введення цілодобової комендантської години з 5 по 8 травня в Херсоні, рекомендації запастися продуктами і ліками. Потім впродовж дня обстріли за авторством русні з вже відомим результатом (в тому числі і по АТБ), а от просто зараз якесь "дуже вумне" в марафоні каже що "комендантська година це щоб вберегти вас від обстрілів". А-ху-єть. То може в мене проблеми з баченням причинно-наслідкових зв'язків, чи хтось воза вперед коня ставить?

Взагалі якщо замислитися про можливі причини введення такої комендантської години то мій внутрішній параноїк-конспіролог каже що можливо це буде приховане форсування Дніпра ЗСУ. Нє ну а шо? Ми вже достатньо неімовірного і здавалося-б неможливого бачили, тож моя гіпотеза як мінімум має право на існування. Доречі в прогнозах дати контрнаступу я бачу тепер шикарний тролінг а-ля Арестович стайл, багато хто каже про термін (барабанний дріб) два-три тижні. Міг-би сміятись - реготів-би що кінь з такого.

Ще з цікавого: карати тих хто взяв російський паспорт не будуть, але за умови що цей папірець був взятий щоб уникнути переслідувань, катувань, та й взагалі щоб вижити. А тепер увага, питання: а хто з тих хто взяв той треклятий паспорт не підар що перевзувається на льоту, а потім прикидається жертвою? Як і хто це буде з'ясовувати? І чому, бляха, таке "геніальне" рішення було прийнято і озвучено через рік а не одразу? Ох держава-держава... Але з іншого боку, дехто-ж одразу там в чергах на оформлення руснявого паспорту стояв, я сам це бачив. І доречі, чи можна вважати співучасником цього непотребства нашого любого мера тому що його магазин в той час дуже активно займався ксерокопією документів та друком фото аж до першого, бляха, вересня? А тепер, бляха, держава каже "та хуй з вами, беріть ті папірці, карати не буду". Щось ця вся історія смердить чимось неприємно.

Я не уявляю як деякі люди вижили цей рік і зберегли вірність Україні в Маріуполі, або всі ці кляті майже десять років відкритої агресії в Криму та ОРДЛО, просто не уявляю яка це травма. В мене за рік, за ОДИН рік почало викликати огиду місто яке я любив і вважав рідним, і я його покину за першої ліпшої нагоди назавжди, бо не впевнений чи зможу зберегти хоч подобу здорової психіки якщо залишусь в ньому після всього що пережив тут. Звичайно декому зараз закортіло закинути мені щось типу "ой, бля, піхвостраждалець, що ти, сука, пережив, бідненький?" Знеціюнювати чужі почуття та емоції легко і приємно, еге-ж? Я не кажу що сам безгрішний, але я принаймні намагаюсь такого уникати і розумію що це хуйня. Бо знаєте в чому прикол? Чим краще людина розуміє що таке біль - тим менше вона хоче завдавати його комусь. Принаймні нормальна, адекватна людина, а не якийсь моральний урод або каліка.

09.05.2023

Дев'яте травня... колись ця дата називалася "дєнь побєди", а тепер це свято День Європи яке йде якраз після Дня Пам'яті за загиблими у другій світовій війні. Я добре пам'ятаю як минулоріч русня тут радісно влаштовувала своє "побєдобєсіє", але ось минув рік, і що ми бачимо? "Победобєсієм" і не пахне, їм "трєвожно". В новинах кажуть що вони покидають наше місто, але як я вже зрозумів всі ці новини треба ділити на два (добре хоч не множити на нуль), і реально їх в місті ще є. Ні, звичайно поменшало, але таки є. Днями ще до світанку прокинувся, вийшов покурити і слухав як через місто на схід йде техніка. Довго слухав, з півгодини, а потім набридло і пішов спати далі, і то невідомо скількі її пройшло після і до того як я був свідком, тож якийсь рух нахуй звідси є.

Також варто відмітити що в районі по свідченням очевидців меншає кількість блокпостів, сам виходячи на вулицю вже бачу дедалі менше незнайомих облич та автівок на руснявих номерах, тож процес евакуації таки йде. Без істерик, паніки, але це тут, кажуть що на Чонгарі і на виїзді з Криму стоять багаточасові черги. Такі новини читати та дивитись тішить.

Що коїться в Мелітополі можна собі тількі уявити, якщо тут вже помітна така нервозність то там реально у колобків і підарів мабуть паніка з істерикою напару.

Курс гривні росте на очах, що теж є доброю ознакою, втім нам грошей перестали підкидати навіть ті хто допомагав довгий час, добре що Олеся хоч якось через групи в месенджерах то м'яти продасть, то ще якоїсь часничної трави, небагато виходить, але для "підтримки штанів" поки висточає.

Іноді знову чутно віддалені вибухи, не щодня і не весь час, але ЗСУ працюють і по нашому напрямку. Чекаємо. Сподіваюсь що вже недовго лишилось.

В новинах почала з'являтися соціальна реклама типу: "не чекай що русня спиниться, спини їх, піди в ЗСУ", можливо і доведеться, навіть з моїм таким собі здоров'ям. Ну тоді хоч зуби відремонтую за державний кошт, чо, і зсередини подивлюсь на цю кухню. Взагалі я мав кращу думку про нашу армію, але там бардаку і несправедливості більше ніж достатньо якщо вірити деяким свідченням наших воїнів в соцмережах, зараз про це писати не хочу, але якщо таки піду служити і повернусь живим, тоді можливо і поділюсь враженнями.

12.05.2023

А поговорімо но про пропаганду і контрнаступ. Взагалі я останнім часом сплю під радіо "єдині новини" і як вночі прокинувся застав бесіду з Євгеном Диким про очікування від контрнаступу. Завищені очікування. Взагалі більш за все тепер ця тема обсмоктується в цьому контексті, типу не чекайте від контрнаступу повернення кордонів 1991 року, це не остання контрнаступальна операція. І це зрозуміло, і це ок, але дуже обурювались ведучі що "звідки в вас такі очікування взагалі?" І тут мені хочеться спитати у них дивлячись як на солов'йова або скабєєву: а чи не від вас і вам подібних? А чи не ви та вам подібні з півроку нагнітали цю тему? Настількі вже задрочили це слово що вже мем "контрмастурб" з'явився.

От такий поворот чи не на 180 градусів. Спочатку розповідаємо як це буде скоро і потужно, як ворог побіжить, робимо рекламу, формуємо штурмові бригади нові, аж-но проходить півроку і "не чекайте багато від контрнаступу". А-ху-єть. І от чим далі я стежу за цим телерадіомарафоном тим більше стираються відмінності з руснявою пропагандою. Реально, а чим наша краще? На мій суб'єктивний погляд будь яка пропаганда - лайно. Які-б хороші і добрі речі вона не пропагувала. Бо самі принципи які вона використовує нездорові і недобрі.

В країні безлад, розквіт корупції і крадіжок кабінетними щурами на фоні війни, а закривають (реально закривають) тільки "незручних" для влади посадовців. В армії таке... я не можу перевіряти все що бачу в медіапросторі, але від деяких епізодів волосся на дупі дибки стає та ворушиться. Зараз-то в нас є ворог зовнішній завдяки чому люди ще якось тримаються купи задля протидії йому, а далі що? А далі пиздець. Внутрішня різанина і можливо черговий "майдан" якому ще якусь красиву назву згодом придумають типу "революції гідності". Можливо я занадто песемістичний в своїх прогнозах, але як-то кажуть "що бачу те і співаю".

Втім варто признати що фронт таки зрушився, ЗСУ десь пожвавили удари по складах, мостах та командних пунктах, десь потроху просунулись (в районі Бахмута аж на пару кілометрів), що дає якусь надію на те що таки і в наш бік буде рух. Бо куди як і коли ЗСУ підуть то мабуть тільки пан Залужний знає.

"І нє чітайтє пєрєд ужином совєтскіх газєт..." А без новин ніяк, та й краще вже чути українську мову, ото й слухаю, бо немає куди подітись.

14.05.2023

ЗСУ працюють над оточенням Бахмуту. Ініціатива все більше переходить на бік України, це добре. Звичайно нажаль не без втрат, ціною життів моїх співгромадян, але що поробиш? Йобана русня не хоче йти добром, огризається.

Ніколи не подумав-би що буду радіти (наскількі це взагалі можливо в такому стані) емоційному онімінню, як не крути - механізм корисний. Одного тількі боюсь, що потім це прорве як грьобану дамбу.

Днями Олеся ходила в місто на "співбесіду", бо знайшла місце посудомийки де не потрібен руснявий паспорт і оформлення. Туди вона не влаштувалась, бо з/п в 350 руб за 10 годин роботи то їбане знущання. Привіт тим хто рулить "Бамбуком" зараз, і ідіть нахуй. Але на зворотньому шляху вона зайшла в супермаркет "Фреш", і виявилось що там теж потрібні люди і там теж не обов'язково оформлюватись. Кадровий голод усюди по ходу. А хулє, в місті здебільшого "пєнсія" залишилась, а "понаєхавшиє" на посади роботяг не хочуть. Коротше, завтра я виходжу вже на роботу в той "Фреш" бо вчора пройшов стажування, і тепер я там продаван-консультант побутової техніки, Олеся завтра буде стажуватись теж там на якусь посаду.

Ніхто нам нічого не винен і ми самі здатні себе забезпечити. Дякую звичайно всім хто допомагав нам грошима впродовж цього року, але всі втомлюються, все розумію. Можливо я не отримаю і першої зарплатні через тиждень, можливо наше місто звільнять до того, а можливо це все ще буде не скоро. Обіцянки-цяцянки. Наївся вже. Жити якось треба, і я зараз вибрав менше з можливих зол. Так, платять небагато, 65 руб/год, так зміни по 12 годин, так, один вихідний на тиждень, так, доводиться і з йобаною руснею і всілякими персонажами увішаними триколорами і колорадськими стрічками ввічливо спілкуватися (на що я зараз здатен виключно завдяки онімінню і все одно кожен раз після почуваю себе неімовірно бридко), але наразі кращих варіантів для себе я просто не бачу.

Паспорти чим далі тим наполегливіше нав'язують. Погрожують депортацією з початку червня тим хто не отримав, і без тої їбаної книжечки кольору лайна тепер не можливо пересуватися навіть між населеними пунктами. Подпрядови повелись і зробили собі. Чим довше я живу в окупації тим краще розумію людей які таки "зламались", прийняли нові реалії життя і пристосувались. Ми собі не оформлювали і не хочемо, але от ситуація, кажуть що й лікування не отримати без цього папірця, а Олеся каже що наважилась нарешті до стоматолога (як тільки щось заробимо), і хочеш-не хочеш доведеться якщо це правда.

Хтось може зараз почати закидати про зраду і колабораціонізм, таким я навіть казати нічого не хочу, всі такі напевно розумні і знають напрямок руху. Я вже казав що державу не люблю, і любити більше більше ніж за рік повномасштабного вторгнення не став, бо нема за що любити. Реально, нема. Спочатку "а чого ти прийшов?" за день до вторгнення в воєнкоматі, потім вже легендарне мабуть "ПРОЄБАЛІ" від Лесика, потім від нього-ж "А чого ви досі не виїхали?" в той-же вечір коли обстріляли з "градів" колону цивільних в районі Давидового Броду, потім "падає залізна завіса, обирайте бік" від Верещук, я все пам'ятаю, суки, і пробачати нікому нічого не збираюсь. Оце наша держава, у всій своїй красі. От подумайте і скажіть мені, якби не добровольці, волонтери, мільярди донатів від простих українців, то чи встояла-би держва? Мені чомусь здається що ніхуя. Країна може існувати без держави, держава без країни - ні. Але це не заважає ДЕРЖАВІ закликати нас до захисту КРАЇНИ!!! Здається нас десь вчергове намахують, нє?

Добре, видихаємо, заспокоюємось. Давайте подивимось на деокупований Херсон, місто люди в якому вірили що Україна повернеться, чекали її повернення, як могли наближали це. Ну принаймні якщо вірити новинам, вони-ж брехати не будуть, егеж? Любі херсонці, не ображайтесь, я знаю що більшість з вас Українці (саме так, з великої літери), це закид скоріше в бік нашої "незалежної журналістики". Хто чув хоч щось в новинах про ринок "Кристал" в Херсоні? Максимум мабуть те що там тепер буде зона громадського відпочинку. А тепер увага, питання, а що робити тим хто жив з цього ринку? Це-ж робочі місця були, перед тим коли туди прилетіло у людей були обладнані торгові точки, деякі з товаром навіть. Компенсації? Ні, не чув. Якраз коли з 5 по 8 травня закрили місто і зробили комендантську годину - все просто вигорнули звідти, без пояснень, без сповіщень, без відшкодування. Може я б про це і не дізнався не наштовхнись в тіктоку на звернення обурених підприємців того ринку до нашого президента, тепер буду намагатись стежити за розвитком ситуації, бо це просто пиздець яке свавілля. Якщо про свавілля з боку русні і говорити марно - бо то за замовчуванням підари і інтервенти, то що оце робиться коли звільняють міста? Повернення законності? Справедливість? Допомога?(привіт тонам гуманітарки що згнила на складах і тим кому за це дякувати) Дивлячись на таке я і не знаю чого чекати коли звідси русню виб'ють, немає віри ні в що і никому.

21.05.2023

Здається я викрив у себе "суперздатність", і ні я не з'їхав з глузду остаточно, просто "суперздатність" полягає в тому що я бачу тількі погане. Не можу сказати що мені дуже подобається бути пессемістом, але чим далі тим менше я вірю в зміни на краще після перемоги. Хто ще пам'ятає гучний скандал про "золоті яйця" по 17 гривень за штуку і те що тоді чи не на гарячому спіймали на хабарництві радника заступника (бляха вже гидко від цього надлишку їбаної бюрократії) міністра оборони на ім'я В'ячеслав Шаповалов? Втім я вважаю що його просто зробили цапом-відбувайлом, але тепер відмазують. Вже і корупції намає, і "обвинувачення абсурдні" на думку адвоката, і в новинах вже пару місяців по цій справі тиша і з усього судячи спускають це на гальмах. Не дуже здивуюсь якщо ми це рило через рік-другий побачимо у верховній зраді. Йобана гнила система. Йобаний спадок совка.

По Херсону доречі з "кристалом" теж муть якась. Почали одне на одного стрілки переводити, типу місто мало договір про оренду землі з онією юридичною особою, цим ТОВ що очолювала адміністрація ринку, всі претензії що "не попередили" туди, ви ж з ними договори мали? А адміністрація хуй зна де тепер. Отак-от.

А хочете ще "ахуїтельних новин"? В новинах воно промайнуло, і все, але справа не просто резонансна, вона просто жахливо ганебна, в тому числі і для ЗСУ. Я сам спочатку не повірив як мені дружина розповіла, аж ніт, таки її джерело (кума постраждалих, через соцмережу інстаграм) можна таки вважати надійним як це не смішно може виглядати. Втім в самій справі немає абсолютно ніхуя веселого. Тепер по порядку: жила-була родина в Чернігівській області, прості люди, такі собі представники середнього класу, чоловік, жінка і маленька дитина. Після початку повномасштабного вторгення чоловік який до цього був перекупом автівок почав волонтерити і ганяти "колеса" для ЗСУ користуючись при цьому додатком "шлях" здається. Ну начебто все ок, і чувак робить корисну справу, так? Але декотрі їхні знайомі чомусь подумали що ніт, не ок, і вирішили їх "покарати" за це.

Три особини (людьми назвати не можу) попередньо змовившись створили фейкове оголошення про продаж автівки, і коли на нього "клюнули" ті на кого вони полювали то на них влаштували засідку, пограбували, і вбили. Всю родину. За порівняно невелику суму треба признати, життя все дешевшає, егеж? Поховали всіх трьох у неглибокій ямці в парі сотень метрів від дороги а машину спалили. Всі винні затримані.

А до чого тут ЗСУ? Ось в якості пояснення витяг з статті про ці трагічні події:

Ахуєть, правда? Ну припустимо що це й індивідуум каже правду, припустимо. А жінку? А ДИТИНУ за що? Якщо він винуватить тільки чоловіка то якого дідька вбивати всіх? Якщо ти, сука, ідейний, чого не спалив гроші разом з їхньою автівкою? Пиздец коротше. Інших слів в мене немає.

А ми хотіли замінованими нині густо територіями іти в бік який контролює Україна. Вже якось не дуже рвемось. Рососія звичайно не стала подобатись більше, і якщо нас таки не вб'ють а десь депортують то навіть не знаю чи буду повертатись в Україну, в пизду такі "приколяси", десь біженцем краще тоді податися. Залишився в окупації - зрадник, пішов працювати - колаборант, я чудово знаю що з себе являють наші люди та як вони мислять, і якщо я таки доживу тут до звільнення то конфліктів не уникнути.

Доречі робота. Тиждень відпрацював по чесному, з 8:00 до 20:00, то в залі то в складі (товар на прийомці перебирав), і можу сказати що як при Україні там був бардак і "текучка" так і зараз. Ніхуя не змінилося, хіба людей ще більше стало не висточати. Доводиться спілкуватися з людьми, це цікавий досвід якого я з радісттю уник-би. Вранці чіпляю маску ввічливої доброзичливості і пильно вивчаю все що бачу. Багато немісцевих, є з району та області - з цими найпростіше, люди як люди, здебільшого чемні і ввічливі. Є "понаєхавшиє" - ці є різні, хтось більш адекватний але якийсь наче розгублений, а хто хамовитий і корчить з себе "хазяїна" всіх територій де він є, люди такі люди. Найбридкіше звичайно спілкуватися з особинамі в формі. Їх багато. І русні і кадирівців, їх виявляється в місті просто пиздець як багато, добре що ми не в центрі живемо. Сьогодні вихідний, то нарешті трохи відпочину, все таки мені це дається важче ніж я думав. Старішаю мабуть.

25.05.2023

Фізично в роботу втягнувся, але морально не вивожу. Кожного дня доводиться робити надзусилля над собою. Доброзичлива посмішка вже зникла, але ділову ввічливість ще тримаю. Наскільки мене ще висточить чорт його знає. Треба працювати, просто треба. Державі ми в хуй не вперлись, друзі і родичі втомились нас тягнути, та й не зобов'язані вони це робити зрештою, а Олесі краще не стає, і лікувати її за щось та якось треба. Боюсь одного дня просто зірватися, лють душить та розриває зсередини. Кожного дня по 12 годин йобаний цирк потвор різної інтенсивності. Іноді звичайно трапляються приємні люди, але то виключення з загалу. Ненавиджу це місто. Що іронічно, місцевих (а тим паче проукраїнських) тут лишилося... майже не лишилося коротше. Реально або перевзуті або зневірені тільки. Олеся сьогодні була на воєнці, у Уляни, сестри своєї, більшість дверей в квартири в тому домі повиламувані, бо власники повиїхали, а тепер "асвабадітєлі" хазяйнують. З'явились чутки що крадуть дітей просто на вулицях, коротше як у казці, чим далі, тим страшніше.

З фронтів новин визначних немає. Ну за виключенням Бєлгорода. Славна гулянка у РДК була в Грайворонському окрузі, успіхів їм, чо. Тепер здається рососія знаходиться у стані цугцвангу, подивимось що буде далі. Втім це не заважає (принаймні поки) місцевим підарам вести себе нахабно і самовпевнено, і це пиздець як харить.

04.06.2023

Якось вище я наводив головне (на мій погляд) гасло еволюції - "Адаптуйся або здохни!", так от здихати поки не хочеться з цікавості чим все скінчиться і природнього паскудства, тому потроху адаптуюсь. Не можу сказати що мені це дуже подобається, але вже більш-менш пристосувався. З ввічливими ввічливо спілкуюсь, над хамовитими відверто, але витончено знущаюсь (і що дуже сумно вони цього навіть не розуміють здебільшого). "Якою мірою мірите такою і вам відміриться" як пишеться в збірці давньоєврейських казок. Для ілюстрації ось вам мініатюра:

-Доброго дня, шукаєте щось конкретне? - як консультант я намагаюсь завжди визначити спочатку за яким хуєм людина зайшла в мій відділ.

-Нам нормальна пральна машинка потрібна, є щось окрім "Indesit"? Бажано "LG", або щось зроблене в Європі. - ані "здрастуйте" ані "будь ласка", типова хамовита вата.

-Нажаль товарів з недружніх країн немає, є "Beko" російської збірки, або "Hyundai", бренд з Південної Кореї, збірка в дружньому Китаї, або ще ось, можете підтримати вітчизняного виробника, "Мастєріца" - російська якість. - видаю я з люб'язною, але трохи єхидною посмішкою. Покупці кривляться як від лимону.

-Ну з цим зрозуміло, вибору особливо немає, а шо по гарантіях? Якщо вона в нас через тиждень здохне, що нам робити?

Я посміхаюсь ще ширше.

-По перше за наявності збереженого чека якщо у вас щось трапиться протягом навіть не одного а двох тижнів згідно законодавству ви можете повернути товар, по друге вам пощастило, буквально вчора в нашому магазині почала діяти програма гарантійного обслуговування якою ви можете скористатися. Ми можемо заповнити гарантійний талон, і якщо протягом цього терміну техніка вийде з ладу то ви можете принести її до нас в магазин, а ми вже відправимо її у сервісний центр, звідки вона потім має повернутися до вас. Єдине питання на яке я вам не дам відповіді це скільки часу це все займе, тому в світлі нинішніх реалій такі гарантії мені здаються сумнівними. - моя посмішка стає приторною.

Вата кривиться як середа на п'ятницю і йде. Завіса.

Всякі люди заходять, і приємні, і не дуже. Дехто навіть звертається українською, таких я намагаюсь обслуговувати українською. Цього тижня від Олесі чув історію як у "Багетах" (магазин при хлібзаводі) продавчиня "змусила" русню українською спілкуватися, за нею якийсь горе-вояка стояв в черзі, а продавчиня там принципово українською обслуговує, ну люди по інерції і їй відповідають солов'їною, принаймні більшість, і це бачачи і "ваня" вирішив адаптуватися (про всяк випадок напевно, щоб не здохнути).

Не обійшлося в роботі і без негативу. Якось на тому тижні я забув відмітитися в журналі. Ну типу прийшов тоді-то пішов тоді-то, відробив стільки-то. День мені тупо не зарахували і відповідно не заплатили. Накололи на 715 рублів на рівному місці. Я ще намагався якось сперечатися, типу на камерах-жеж можна подивитись, я був на роботі, нє, не їбе. Ну добре, заднім числом не можна, ок, а якщо оплатите мені вихідний день? Нє. Не їбе. Буде тобі наука. То й працюю тепер зовсім на від'єбись, бо що ви мені зробите? Звільните? Ніхуя. За раба вважаєте? Ок, єдиний спосіб для раба виражати свою непокору - погано виконувати свою роботу. Звичайно я не піду поки, мені занадто потрібні ці гроші, але і вони мене не в змозі поки звільнити, нестача робітників майже катастрофічна, ледь не втричі від мирного часу менше людей там зараз працює.

Телефон я на роботу не ношу, і взагалі там всім розказав байку про те що телефона в мене немає, тож більшість часу коли у відділі немає покупців я провожу з книгою. Прочитав за ці три тижні (окрім іншого) "Залізну п'яту" та "Час не чекає" Джека Лондона, і думаю що будь він знайомий з Джорджем Оруелом то дискусії між ними могли бути дуже цікавими. Якщо перший критикував капіталізм та співав дифірамби соціалізму, то другий вже просто асфальтовим катком їздив по ідеях соціалізму будучи анархістом за політичними поглядами. Втім нажаль хоч вони жили і на накладаючихся відтинках історії - письменницька діяльність Джорджа припала на час вже після смерті Джека.

07.06.2023

Жахливе слово "екоцид". Вчора русня підірвала дамбу Каховської ГЕС. Машинний зал затоплено, станція відновленню не підлягає, під загрозою підтоплення понад 80 населених пунктів, вщент затонув один зоопарк окрім водоплаваючих птахів, всі поля на півдні можуть перетворитися на йобану пустелю, в Крим вода по Північнокримському каналу не йде, там теж сільське господарство на найближчі роки "всьо". Я можу ще довго перелічувати до чого це може призвести, але найстрашніше - небезпека для ЗАЕС, якщо не буде чим охолоджувати реактори... йобнути може так що Чорнобиль петардою здастся. Русня як зазвичай перекладає з хворої голови на здорову, наші звичайно крутять у скроні пальцем і кажуть що це ті єбанати зробили, ООН знову сука "непокоїться" і "закликає ВСІ СТОРОНИ СУКА!!! до миру. Всі сторони. Їбав я такі приколи.

Останні дні (за виключенням вчора) солдатні було порівняно мало в місті, принаймні не заходили в "Фреш", а вчора прям... ну дохуя, просто дохуя. Хочеться думати що відступають через наше місто, але може просто якась ротація знову була, чорт його знає.

Страху вже немає. Я вже давно себе поховав і оплакав, емоцій взалалі майже немає, залишилась лише тупа роздратованість. Бісить все. Таке враження що живу в якомусь їбучому кафкіанському сюрі, а всі навколо старанно роблять вид що все нормально. І я теж вдаю що все нормально, зараз виділятись просто небезпечно, а за життя мімікрувати я навчився таки непогано, "адаптуйся або здохни", пам'ятаєте?

Прокинувся зранку, живий, вода в хаті не стоїть, заїбись. Дожив до вечора - взагалі вогонь. Так і живемо.

Ввечері знову нагадала про себе Анастасія Солов'йова. Знову-ж таки через Олесю. Та їй зробила зауваження типу що-ж ти така патріотка московитською спілкуєшся? І тут "Остапа понесло". Багато наговорила. Я зберіг. Дійшло до погроз, подивимось що в обличчя наважиться сказати коли (якщо) повернеться.

Звичайно воно (Анастасія) виправдовується післяродовою депресією, але клав я на то хуя. Гнильцою смердить відмазка. Принижувати інших і виставляти свої здобутки... у всіх різні можливості були від початку, у всіх різні здібності, хтось вчиться швидше, хтось повільніше, хтось досягає більшого, хтось меншого, то таке. Дуже сподіваюсь що воно (Анастасія) буде страждати довіку. Шкода їй нас, сука. Ненавиджу.

А ще я підозрюю що хтось цій особині багато про наші проблеми у відносинах з Олесею патякає. Друзі? Хуюзі. Звичайно навряд мені хтось зізнається в тому що пліткував про нас, але я щось занадто часто виявляюсь правий в своїх гіпотезах.

Ох, відчуваю, якщо переживу русню то насмерть зі "своїми" битись доведеться. По факту ми потрібні тількі собі, і викликаємо у більшості тільки зневагу і ненависть. Нехай так. Нехай. І рятуй боже тих хто встане в мене на шляху.

11.06.2023

Вода до Скадовська так і не дійшла, дяка богам нас не затопило, але людей в місті побільшало, здебільшого русня і евакуйовані з зони лиха. Люди потроху починають розуміти що таки трапилось щось серйозне.

Чим довше працюю продаваном тим частіше закрадаються ниценькі думки типу: "а чи не лох я? он люди беруть від русні грошову допомогу, вкладають ті фублі в техніку і живуть горя не знаючи, тим паче що ніяких штрафних санкцій за це не передбачується..." ні, я звичайно сам за цим не піду, і Олеся навряд-чи звернеться (не дивлячись на те що це міг-би бути варіант щоб полікувати їй зуби), залишимось бідними, але, сцуко, гордими. Якщо звичайно доживемо.

Втім Всесвіт приносить сюрпризи, сьогодні в нас скоріш за все з'явиться пральна машинка. Так, б/у, але їй біля року всього, так, індезіт в бік якого всі плюються, але всього за 5000 руб, і їй всього рік, навіть якщо прослужить років п'ять і то буде добре і вигідно. Якась бабуся продає її бо вона скаче як сайгак, і це єдина заявлена вада з якою можна і поборотись.

В той вечір коли робив попередній запис я таки не втримався і прямо спитав Віку (Победінську) чи не спілкувалась вона останнім часом з Анастасією Солов'йовою? Виявилось що вони не спілкуються ще з часів як та була Андрєєвою. Віка спитала в чому справа? Поділився з нею жабогадюцтвом яке трапилось. Віка посміялась. Олеся намагалась допитатися у двох інших наших спільних знайомих з Анастасією (а треба визнати їх не так багато) хто це міг бути, і дехто таки повів себе як щур.

Можливо я зараз приділяю цій особині більше уваги ніж воно варте, але мене бомбить. Пиздець як бомбить. Та хуйлуша просто з того типу людей що про "успішний успіх" і "Генрі Форд починав свій бізнес в гаражі...", а нічого що між в гаражем в умовній Флориді і в умовній Сизрані є дві великі різниці і в останньому можна тільки спитись? Воно кичиться своїми досягненнями яких по факту вона не мала-б без допомоги батьків або чоловіка. Освіта? Якщо не помиляюсь вона єдина доня у батьків, я третій, Олеся взагалі сьома і відповідно нам це вже за залишковим принципом діставалось, мені на нормальну освіту не висточило, Олесі взагалі тількі на школу. Вона волає що знає чотири мови, ну охуєнно, а я три, але мені не було можливості їздити по світу і вивчати ішні мови. Вона волає що вона охуєнно успішна і досягла в свої 27 набагато більше ніж Олеся в її майже 40, але що можна вважати реально виключно її досягненнями окрім того що вдало вийшла заміж за моряка я не знаю. Вона жаліє Олесю за те що ми сваримось (трапляється), а сама хоча-б спробувала прожити з людиною (навіть з найкращою) роки біч-о-біч часто 24/7, а не не бачачись по півроку. Вона волає що страждає в Європі бо живе не так розкішно як жила в Скадовську, а хулє-ж тоді з'єбалась?!! Вона волає що вона волонтерить і приносить користь, але докоряє Олесі за те що вона просила про допомогу, причому навіть не в неї!!! Коротше претензій у мене до дівчинки багато. Навів найяскравіші. Докази всьому сказаному є. Все що ви кажете може бути використано проти вас, як-то кажуть. Дякую за голосові, Анастасіє.

18.06.2023

Контрнаступ таки точно розпочався, вже є звільнені населені пункти, втрати русні суттєво зросли, а сьогодні (у свій єдиний вихідний) я взагалі близько шостої ранку був розбужений прильотами неподалік. Що дивно більш яскраво відчувалася роздратованість що поспати не дали ніж страх що прилетить в мене. Кажуть що десь під Генічеськом прилітало теж, і там був уражений склад бк, куди попали в нас я поки хз, але в сусідній п'ятиповерхівці повилітало скло в деяких вікнах.

Дивно взагалі не відчувати майже нічого, я вже й забути встиг як воно, але тоді це був більш-менш свідомий вибір, а зараз я навпаки намагався прожити все наскільки можливо, напевно тому і перегорів і зараз відчуваю себе вщерть спустошеним.

Втім є і одна радість, ту пральну машинку ми таки придбали, і це просто подарунок всесвіту, 2021 року випуску з італійських компонентів, схожа модель в мене стоїть за 34000 фублів, але наша кудрявіша. Бабуся як бабуся, доглядала за машинкою як за рідною, працює як швейцарський годинник, а їздила вона у неї по кухні тому що стояла просто на пластикових ніжках на кахельній підлозі, ми поставили на антивібраційні підставки і це краса і казка. Ну може трохи тіліпнути на розгоні віджиму і все, Олеся задоволена, але її зуби відсунулись в часі, бо ще завтра віддам останній внесок товаришу який допоміг перевезти і допозичів грошей щоб бабці зразу всю суму віддати.

За "велику політику" і казати нічого не хочу, якщо викинути лайку то промовчу як-то кажуть. ООН, "червоний хрест" - юзлес шіт. Африка - континент неляканих добограїв. Вже навіть мій ахуй охуїв від подій останнього часу, подивимось що буде далі.

25.06.2023 розділ останній

На відміну від мене NoizeMC таки знайшов пальне, я розтратив свій вогонь безглуздо. Навіть невдалий похід пригожина на москву не викликав нічого окрім короткого зловтішання, всередині вже навіть не жовч навпіл з гноєм, а порожнеча і попіл. Ця книга котру я дарую світу на мій погляд просто купа смердючого багна, але що поробиш, чим мене цей світ наповнював те і отримав у відповідь. Можливо в майбутньому (якщо говорити метафорично) цей гній перетвориться на чорнозем і хтось виростить на ньому гарні квіти, це було-б для мене вищою нагородою, якби колись цей щоденник надихнув когось створити щось добре та світле, бо я нажаль на таке не здатен.

Одна з перших читачок бажала щоб у книги було логічне завершення, що-ж, сподіваюсь це завершення виглядає достатньо логічно. В мене більше немає ні снаги ні бажання продовжувати. Тим хто дочитав: дякую що ви пройшли цей шлях зі мною, сподіваюсь ви не жалкуєте про витрачений на це час.

Післямова.

Є дещо спільне в коренях слів "обов'язок", "зобов'язання", і звичайно "зв'язок". Якщо душніти (що я і збираюсь робити) то весь наш всесвіт на тому стоїть, фізичні, хімічні, енергетичні, інформаційні, тощо зв'язки це основа існування матерії в принципі, ну і звичайно одне з гасел здорого глузду - причинно-наслідковий зв'язок. В перших двох випадках просто вказується на якогось адресата цього самого зв'язку. Я написав це, ви прочитали, і ось він, "зв'язок", ви отримали мою довільну версію літопису історичних подій в дуже локальному масштабі і через призму мого суб'єктивізму. Але історія обірвана, кінець зібганий, згоден.

Якщо продовжити хронологію наших пригод, то особливої уваги на мій погляд варті події що стосуються нашого від'їзду зі Скадовська і власне подальша подорож.

Власне варто зауважити що мій психоемоційний стан значно покращився з моменту написання останнього розділу. (Пане Лікарю, мені правда значно краще ^_^) Зараз восьме вересня 2023 року і ми знаходимось в землі Гессен в Німеччині (ми=я+Олеся+кіт), і в принципі ми не жалкуємо про рішення виїхати і вдячні всім завдяки кому мали таку можливість.

Здається в щоденник не втрапила сцена мого звільнення з "Фрешу"? Її не буде і тут. В двох словах: вони повели себе несправедливо, я повів себе некрасиво, обматюгав і пішов гучно гепнувши дверима не взявши гроші хоч і розписався за них не роздивившись чек. Та й таке. Потім в нас захворів кіт, загнав собі устюк між зубів, а ми пізно це помітили. Теж в двох словах: війна та інші проблеми відступили на другий план, режим "дитині погано". Він тоді справді міг померти, дякувати лікарю ветеринару з клініки в районі пансіонату "Південний" за нормально і по людськи проведену операцію, рана залишилась звичайно, далі обробляли зовнішньо, потроху затягло, але вже аж в Німеччині.

На цьому тлі закінчуються гроші, починають накопичуватися борги, і тут нам Всесвіт у якого дуже своєрідне почуття гумору посилає нам Лєну, так-так, ту саму, Демешко. Лєна робить нам "пропозицію від якої неможливо відмовитись". А якщо серйозно то я тоді був в страшному розпачі і навіть почав дізнаватися як робити російський паспорт, бо без нього на роботу нікуди і ніяк. Спробував в пекарню - нє, там треба люди з криці, я не такий міцний. Коротше те диво з різнокольоровим волоссям нам і каже: "А давайте я вам позичу грошей на квиток до Сімферополя, і дам контакти організації за допомогою якої Сєня (її хлопець) вибрався? Тут на місці є вже житло, роботу знайти допоможу, з оформленням поможу,.. те-се, п'яте-десяте" так, останню частину я довільно скоротив, але суть сподіваюсь зрозуміла.

Ми порадились, подумали, і вирішили - а чому ні? Пропозиція зваблива, вибратися в Європу, спробувати себе в ролі бюргера, і почали дізнаватися які перепони на нас можуть чекати на цьому шляху. Пошукали, почитали, пройнялися, врахували, зібрались, і поїхали.

Виходити з свого будинку де ти прожив майже все життя і не знати чи повернешся хоч колись це цікаві відчуття, але мабуть краще жити коли ти їх не знаєш.

Дорога до Криму від Скадовска - розйобаний важкою військовою технікою напрямок з рештками асфальту подекуди. Швидкість і якість перевозки відповідна, але дякую касиркам з автовокзалу що підказали не брати квиток одразу до Сімферополя, а тільки до Армянська, "бо там кпп, і там ви скоріш за все затримаєтесь". І шо-би ви собі думали? Таки затримались, точніше нас затримали. В зв'язку з тим що всі інші пасажири нашого автобусу були "не вперше замужем" і мали російські паспорти, то вони всі просто пройшли паспортний контроль, сіли назад до автобуса, і поїхали. Ми лишилися з сумками, наплічниками, з котом, з якимись пакетами на кпп. Вмикаємо режим покерфейс на максимум і розповідаємо як є, що їдемо транзитом, прямуємо в Німеччину, біженці, "внєпалітікі", не служили, не притягувались, не розшукуємось, тобто багато не пиздимо, косимо під шланги, просто відповідаємо на запитання. Телефон правда я свій про всяк випадок віз здебільшого "контрабандою", в переносці з котом, а на вид якийсь розбитий взяв з собою для перевірок, а Олесін дуже прискіпливо і кілька разів про всяк випадок ми чистили, щоб не цнотливо чистий був, а просто не було до чого доїбатися.

Папір на підпис що згодні на перевірку на поліграфі і довжелезні анкети про "благонадьожность" заповнювали, відбитки з нас викатували, анфас-профіль фотографували, і ще якісь співробітники з нами бесідували по окремості, але таки за кілька годин ми отримали наші документи і телефони і перепустку на дві персони на потрібний нам бік. Поліграф нас минував, а там я міг таки засипатись, пощастило.

Потім знову пощастило, якийсь дядько нас підкинув з валізами пару кілометрів до автовокзалу де ми встигли придбати квиток на автобус який невдовзі мав прямувати на Симферопіль. При тому що виїхали зі Скадовська десь під обід (точний час нажаль не пам'ятаю) в Симферополь ми приїхали приблизно опів на десяту вечора. Перше що дуже впало в очі - нічне життя це ок. Ми встигли про це забути живучи в окупованому місті. Чи може доречніше сказати свіжоокупованому. Місто світилось, жило, кудись квапились люди, порівняно немало людей.

Ми приїхали, ми нікого не знаємо, в нас не так щоб багато грошей (чорт зна чи набереться на зворотню путь). От в такій ситуації ми віддались на волю абсолютно невідомій нам волонтерській організації, якій уклінно дякуємо за те що допомогли. Всім і кожному її учасникам. Треба сказати що нас супроводжував куратор який інструктував куди треба прямувати, скидував електронні квитки, розповідав як себе краще вести на перевірках, надавав адреси хостелів або волонтерів які можуть прийняти пожити у себе, Крізаліс, дякую.

Коли ми прибули нам написав куратор куди можна заїхати переночувати, ми заїхали, там виникло невеличке непорозуміння, але то скоріш за все тому що адміністратор за нас не хотіла мабуть гроші власниці віддавати, і ночували в номері ще з одною родиною. І їхнім великим собакою. Це було теж цікаво. Доречі ті люди були теж біженцями з нашого лівобережжя, з затоплених після підриву Каховської ГЕС територій. В Криму ми не затримались, вже наступного дня опів на дванадцяту відправлявся автобус на Москву, а нам ще треба було роздрукувати білети, купити взуття Олесі, купити російську сім карту, бо то лайноком яке для окупованих територій в рф не працює. Встигли. Бігом, але все встигли. Купа перевірок перед паромом через Керченську протоку, ми на континенті, і до Москви лишилась приблизно доба. Не хочеться казати дуже погано, але мені здається що міжгородні автобуси і міжнародні мають трошки відрізнятися, ну не можна ставити на маршрут більше доби автобус де ти не маєш куди коліна всунути, а так щодо іншого - все більш менш, навіть кондішн. В Москві на вокзалі нас зустрів чоловік якоїсь Олесіної знайомої інстаграм-блогерки на ім'я Віка здається (сором мені сором, навіть не поцікавився що за людина) - Андрій, от його особисто бачив і пам'ятаю. Він допоміг нам дістатися волонтерів у яких ми гостювали кілька днів в очікуванні автобуса далі, у Варшаву, і (як-би ти це не применьшував, чоловіче) суттєво поправив наше фінансове становище, бо готівки в нас лишалось... ну таке, хіба десь по місту і поїсти.

Подружжя у яких ми прожили п'ять днів у підмосков'ї, десь недалеко від аеропорту Шерємєтьєво, прийняло нас як рідних, або в нашому випадку навіть краще. Віктор, Людмила, ми дякуємо вам за те що в серці країни яка воює з нашою ми почували себе серед друзів і однодумців. А ще завдяки ним ми змінили всі наші саквояжі на один, проте новий, здоровезний і з колесами, а ще пару відмінних наплічників і новенький павербанк "Сяомі", що й казати, сподіваюсь що шпалери з якими я допоміг вам не відпадуть, це менше що я міг зробити. І окреме дякую за екскурсію в океанаріум, це було вражаюче і пізнавально. Єдине що перші дні смикався трохи на звуки реактивних двигунів, але то таке.

Залишився останній ривок до Європи, з Москви автобусом такі-ж сіромахи як і ми, з дітьми, з тваринами, наплічниками, чемоданами. Такий момент як був тоді це мабуть рідкість, коли підопічні бачаться з членами тієї організації особисто, бо як добре відомо - добро і здоровий глузд в російській федерації карають згідно їхнього кримінального кодексу. Людмила нас відвезла, посадила на автобус, переконалась що ми в порядку і тільки тоді поїхала. Потім коли люди сіли, всіх перерахували і роздали по пакету їжі і води в дорогу, а Олеся наготувала теж... але в Литві вже всі все давно з'їли і той пакет з бутербродним набором що нам сунули в автобус в дорозі інші волонтери то було-б гірше. Втім я трохи забігаю наперед.

По "широкой і бєзкрайнєй" ми їхали без значних подій, лише одного разу нас зупинили і збирали паспорти на перевірку, а от кордон... нє не так, Кордон. А тут іще й Державний, панімаіш, чо ви тут суєтесь? А ви кудись спішите? А постійте спочатку всім автобусом на жарюці біля контейнера для сміття. Навколо загижений ліс, в кількох сотнях метрів якась заправка і інші ознаки цивілізації. Вас вітає кпп "убылинка". Єдине кпп де ще можна проскочити з твариною без документів в ЄС, а в нашого Масі всі документи - вуха, лапи і хвіст, є російський типу міжнародний ветпаспорт, але щеплення все одно не всі. Кіт у нас доречі дорогу переніс героїчно, в маленькій переносці, стрес постійний (майже весь час що їхали я його поїв седативом спеціальним щоб легше переносити було і вигулював на повідку за кожної можливості). Так от, убилінка. Стоїмо перед кпп з 8:30 до 23:30 якщо я не помиляюсь, десь опівночі чи біля того нас табуном з речами загнали на перевірку (автобус перевіряли окремо) і десь тільки опів на четверту нас нарешті пропускають росіяни закінчивши свою безглузду і безжальну процедуру "фільтрації", а попереду ще кордон Латвії.

Якщо пропустити повз вуха зауваження від юної співробітниці "чого-ж ви досі там сиділи, біженці?", бо таки весь автобус дійсно був з біженців, то латвійським прикордонникам дякую за те що не прискіпувалися і дуже швидко оформили нас всіх і наших тварин.

За день ми без негараздів проїхали Латвію, Литву, Польщу і прибули в Варшаву, вже сутеніло, але ж таки на кінець другої доби в автобусі ми вигрузились в якомусь чи то лагері чи то пункті реєстрації та допомоги біженцям з України який спонсують шведи якщо я вірно зрозумів, і там нас зареєстрували, спитали куди їдете, і заселили в хостел. Ну, хостел є хостел, тим паче в п'ятимісцевому номері моя дружина виявилась єдиною жінкою при розселенні, навіть фіранок між ліжками немає, так що - могло бути гірше, розумію, дякую.

В Варшаві ми переночували півтора рази, на другу ніч встали рано на поїзд до Берліну щоб до вечора по Німеччині куди завгодно встигнути, і я був приємно шокований якістю європейських залізничних перевізників. Приблизно за 6 годин з Варшави до Берліна. Просто отак оп, і ти вже в іншій столиці, принаймні якщо порівнювати з попередніми етапами нашого шляху.

Якщо шлях до Берліна оплачувала нам та організація невідомих волонтерів то по Німеччині один раз можна було дістатися за допомою програми "helpUkraine", чим ми і скористались коли нас зустріли в Берліні вже німецькі волонтери. Ми мали доїхати до містечка з кумедною як перший раз чуєш назвою Шлюхтерн, а звідти нас мала забрати Лєна з кимось на машині і відвезти у чудове поселення *** яке ми все одно скоро змінимо на інше, я не дуже гостинний, ні до чого воно де я.

Як ми живемо тут вже скоро як місяць і намагаємось адаптуватися до нових реалій - це зовсім інша історія, але я і близько не уявляв наскільки тут все інакше. Окрім іншого, тут не людина для держави, тут держава для людини. Тут, бляха все зроблено Інженерами, тобто по людськи і для людей. Важко без мови, потроху намагаємось вчити, легалізуємося в місцевому суспільстві, розвиваємо в собі смак до бюрократії і використовуємо шанс на нове життя який дав нам Всесвіт.

В Україні продовжується війна в якій вона здобуде перемогу, але я не знаю чи захочу повернутись навіть тоді. Так-так, втікачів не треба хтось може заявити, але якщо ніхто не повернеться, от уявіть в режимі "припустимо". Ви самі впораєтесь? Точно? Ок, я розумний, я навіть не візьмусь. Я так відповідаю коли мені кажуть "ти сильний, ти впораєшся", а щоб таке кричати то треба мабуть бути сильним. А якщо серйозно, то нажаль Україна скоріш за все не створить достатньо сприятливих умов для повернення тих хто втік до більш розвинених країн, я теж хочу пожити, не виживати а пожити спокійно як то кажуть як біла людина, тому і не знаю чи захочу повертатись, вивчу мову, інтегруюсь в систему, стану справжнім бюргером, а чом-би й ні? Якщо розібратися то я мабуть в першу чергу не хочу бути не те що спостерігачем, а то й не доведи доля учасником розбірок в суспільстві на тему "А що ТИ робив під час повномасштабної Війни?" Не кажучи вже про цих бісів "восємьлєт" що були до того. Я того просто не вивезу. А розборки будуть. Вони нажаль такі-ж неминучі як і необхідні. Всі-ж знають жарт про те що один українець це українець, два українці це партизанський загін, три українці - це партизанський загін зі зрадником. Зрада нажаль у нас дійсно от така, карикатурна але тотальна. Я не берусь нікого судити, і хочеться з одного боку сказати щось типу "не буває поганих людей, бувають погані рішення", або ще якусь гуманістичну хєрню, то вже мабуть місцеве повітря на мене так впливає, але деякі речі не можна ані забувати, ані пробачати, ніколи.

Поки ми дійшли до точки в якій знаходимось зараз ми побачили не одне диво, але не якогось надприроднього масштабу, щоб не було невірного розуміння, та й диво це просто щось що викликає подив, коротше люди які нам зустрілись на шляху трохи вселили надію на те що ми як вид не безнадійні, і майбутнє у нас є.

Мені звичайно стало краще у всіх сенсах в Німеччині, але я досі прикладаю неабияких зусиль щоб лишатись в рамках культурної дискусії з "невсетакоднозначниками" яких тут є, та й деякі інші речі не подобаються, але то порівняно з тим як ми жили в Скадовську - дрібниці.

От тепер цю історію точно можна завершувати, тому що далі у нас початок іншої історії, іншого життя в іншому світі. Бляха, виглядає як грьобаний ісєкай остання фраза, але нехай так всрато і буде. Тепер я відчуваю що мій обов'язок як автора перед вами як читачами або героями цієї історії виконано і вона має дійсно логічне завершення, і тепер хіба за вийнятком деяких фінансових зобов'язань я більше нічого нікому не винен.

Я все ще не вважаю себе письменником тому що ця історія була написана щоб не зійти з розуму в умовах ізоляції, і я дуже сподіваюсь що в мене більше ніколи в житті не буде такої "мотивації", а так... грошей (так щоб жити) я з цього не зароблю, хіба як буде примха, тож про нові твори чи їх планування навіть не питайте будь ласка. Радий що вам сподобалось, здивований що ви досі тут якщо ні, живіть довго і квітніть, дружні форми життя