Невимовна туга материнського серця – основна проблема книги Марії Матіос «Мами». З притаманним для її творів глибоким психологізмом, авторка занурює читача в атмосферу болю, туги, розпачу жінки –матері, що втратила свого єдиного сина у цій жахливій війні за свободу України. Варто сказати, що така трагедія є дуже особистою для письменниці, адже вона втратила свого єдиного сина у війні в 2014 році.
Відверто кажучи, психологічно важко було читати книгу «Мами», тому що на сторінках дуже багато болю, сліз, туги, розпачу, але водночас «сили материнської любові».
Кожна із п`яти прозових історій жінок, які розповідають про своїх синів дуже сумна, прониклива, зворушлива. Наприклад, мама Сидонія, прагне дізнатися хоч крихітну звісточку про свого сина Вітальчика, який з початком війни на Донбасі пішов добровольцем на фронт. Жінка оббиває пороги військомматів, стикається з байдужістю воєначальників, односельчан, особливо тих, чиї сини продовжують «їздити на роботу в Росію» і «будувати дачі генералам».
Письменниця передає весь трагізм жорстоких боїв поблизу Іловайська:
«Мамо, не плачте. Моліться. Поганий зв`язок. Я живий. Все буде Україна.»
В епізодах роботи Сидонії в реабілітаційному центрі «Геракл» описано проблеми військових, які стикаються з посттравматичним стресовим розладом. Коли читаєш ці рядки, розмумієш той жах, ненависть, біль від втрати побратима, який кілька хвилин тому йшов поруч з тобою, а тепер, після вибуху, неможливо навіть забрати те, що лишилося від його тіла, тому що йде кривавий бій.
В книзі розкрито такі важливі проблеми, як розкрадання української армії, корупція. Дуже витончено письменниця викриває недоречність висміювання традицій українського народу, обрядів гуцулів в популярних гумористичних телешоу. Роман вражає своєю правдивістю, драматичністю, чуттєвістю, глибиною трагедії війни, що руйнує життя.
Вишивання рушників, які Сидонія розвішує на хрестах полеглих захисників України з невстановленими іменами, на кладовищі поблизу міста Дніпро одним з яких є її син, стало своєрідною терапією для її зболеного горем серця.
Важливе місце у романі посідає проблема сприйняття у суспільстві військових, що повернулися із зони активних бойових дій, цим мужнім людям, часто важко адаптуватися до цивільного життя. Іноді, навіть, від різкого звуку або дотику поруч, в уяві військового виникають страшні картини бою з окупантами, кров, смерть, втрати побратимів.
Зараз, коли війна все ще триває, усім нам – людям, що перебувають у відносному тилу, варто навчитися бути толерантнішими, небайдужими до людей, які втратили фізичне або психологічне здоров`я, захищаючи нас від російських загарбників.
Символічно, що написав цей огляд напередодні 3-ої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, в цю мить на Сході нашої країни гинуть мужні захисники та захисниці нашої держави, щораз більше матерів оплакують своїх дітей, що віддали своє життя за кожного із нас, щоб у тих, хто живе і житиме в Україні залишився шанс на вільне майбутнє....
Лише об`єднавши зусилля і зберігши єдність всередині країни, зможемо вистояти.
Примітка: Текст написано 21.02.2025
