Очеретяний Їжак. Всесвіт письменника й тиша між словами
Цей автор має понад 15 творів на платформі Аркуш. Він пише у різноманітних жанрах: сучасна проза,альтернативна історія,кіберпанк, гумор,фентезі,військова проза.
Кожен текст - це варіація однієї великої теми: людина в умовах зламаного світу, де реальність постійно балансує між абсурдом і трагедією, а гумор часто стає єдиним способом не втратити людське обличчя.
«Прибулець»
«Прибулець» суміш сатири, абсурду, чорного гумору та болючої правди про наше сьогодення.
Автор створює маленьку сцену на заштатній станції, але в ній - ціла країна. Зіна, алкаші, начальник станції, новини про президентські шашлики - все це подано з гострим іронічним прицілом, де сміх змішується з гіркотою.
Поява загадкового «еталонного молодика» перетворює побутову сцену на божевільну фантастичну пригоду. Його золочений ланцюг, купони з 90-х і бездонна самовпевненість створюють образ героя, який ніби зібраний зі стереотипів різних епох. Абсурд наростає, але подається так природно, що хочеться вірити кожному слову.
Сатира у творі працює на кількох рівнях: політика, побут, радянська інерція, українська недовіра, російські наративи, китайська експансія. Усе це подано з легкою подачею, майже як в анекдоті. Але в кожному жарті звучить тривожне «а що, якби?..»
Це твір читається на одному подиху. Він смішний, їдкий, живий.
У цьому коктейлі фантастики й реальності кожен знайде щось своє. Сміх, абсурд, біль або гірку правду про те, в якій країні ми живемо і як легко доля може змінитися через випадкового прибульця в шкіряному пальто.
Сподобався комічний тандем із філософською функцією. Алкаші Дмитрович і Михалич.
Ці двоє - типові завсідники вокзальних стійок, але їхня роль не фонова. Навпаки, вони стають тим «народним детектором брехні», який розпізнає в абсолютній маячні - сенс, а в правді - змову.
Саме такі персонажі в нашій культурі традиційно були свідками великих історій, не розуміючи їх, але інтуїтивно чуючи щось недобре.
Автор сміється з політичних міфів, конспірології, фатальної серйозності великих держав, нашої схильності вірити в що завгодно, окрім здорового глузду.
Попри гумор, у тексті відчувається загроза: прибулець можливо терорист, шпигун, вбивця з майбутнього, або просто псих.
І реакція «тандему», який «має свій план С», — перетворює фінал на чорний гумор із присмаком трилеру.
«Прибулець» це і комедія абсурду, і політична сатира, і соціальний портрет провінції, а ще й міні-фантастика з дуже українським серцем.
Автор чудово використовує гумор як зброю: сміючись, читач відчуває весь біль, страхи й абсурди нашого життя.
Твір залишає після себе не лише гарний настрій, а й тонке відчуття тривоги.
«Нотатки збоченця»
«Нотатки збоченця» химерна, смілива й напрочуд людяна історія, замаскована під еротично-фантастичний щоденник.
Вона починається як іронічна сповідь «недосконалого метиса» — останнього представника живої, нефабричної людяності. А завершується тихою одою коханню, яке несподівано перемагає навіть генетичні експерименти.
Автор знову майстерно поєднує сатиру з антиутопією, еротикою, романтикою та гумором. Усе це тримається на легкому, але дотепному стилі, де навіть найабсурдніші сцени звучать природно.
У творі людство дійшло до свого логічного абсурду: штучний інтелект визначає ритм життя, емоції замінюють пігулки, діти генеруються в Чайлдваріумах за параметрами «білява + 90-60-90».
Люди - ідеальні, одноманітні, стерильні, красиві до примітивності. Цивілізація стала вершиною зручності, де більше немає місця хаосу життя.
На цьому тлі головний герой, зі своїм дивним походженням й подвійним язичком. І саме його намагається використати система, яка раптом зрозуміла, що ідеальність - це шлях до вимирання.
Сатира у творі точна, жорстка й смішна.
( Місія «Останній з Могікан», яка звучить одночасно героїчно й безнадійно. Старий збоченець-професор, що з науковою надмірністю показує хлопцеві голографічну порнографію, а потім удає, що просто «вивчає реакції».
Пошуки «білявки стандартів планети» в нічних клубах та підозра на клофелін під кожним кутом.)
Усе це створює тонку атмосферу абсурду: смієшся, але відчуваєш, що ця сатира про наші власні суспільні крайнощі.
Попри всю комедійність, герой глибоко самотній: чужий у себе вдома, чужий у Чайлдваріумному світі, чужий навіть у власному тілі.
Він не впевнений у своїй сексуальності, у своїй природності, у своїй здатності щось відчувати. Текст ніжно й тонко показує цю внутрішню пустку.
Саме тому перша зустріч з Євою, без фігури 90-60-90, без штучних ідеалів, стає переломним моментом.
Саме тому в ній герой «знаходить сигнал», який не пускала жодна інша жінка.
Фінал ніжний і символічний.
Дівчина, на ім'я Єва. Хлопець, який назвався Адамом. Їхня зустріч випадковість, яка стає новим початком для обох.
Після ночі, де він не просто «виконав місію», а вперше відчув себе потрібним, живим і коханим, з’являється легкий, чистий фінальний акорд: «Все почалося з чистого Аркушу».
«Нотатки збоченця» чудовий приклад того, як еротична антиутопія може стати глибокою історією про природу людських почуттів. Текст щирий, смішний, зворушливий й філософський.
«Погляд Анаконди».
Фантастична історія, що поєднує космічну естетику, технічний реалізм і майже детективну напругу.
Автор не просто знайомить нас із героями, він кидає читача в епіцентр подій, де кожен діалог, кожна дрібниця навколо, працює на формування конфлікту.
Валентин. Головний герой. Людина, яка зірвалася з гальм. Він типовий ветеран космосу, але далеко не штампований персонаж.
Його втома, сарказм, легкий цинізм і тиха любов до неба роблять його дуже живим. Автор чудово передає цей контраст.
Валентина Чумак. Другий важливий персонаж. Загадка у скафандрі.
Валентина, представниця європейської філії. З перших сторінок вона не просто «красива жінка на кораблі», а повноцінний, небезпечний суперник Валентина по силі характеру.
Автор майстерно створив персонажа, який викликає одночасно і довіру, і настороженість. Її спокій - це не спокій людини, а спокій удава, що спостерігає за рухом здобичі.
Сподобався опис космічної техніки та реалістичної роботи пілота: обмежений інтервальний зв’язок, старі аварійні системи, що «бешкетують» без причини, гравітаційні генератори, логіка роботи дрона «Малюк».
Автор не перевантажує науковими термінами, але й не спрощує до дитячої казки. Баланс - ідеальний.
Дослідження астероїда: момент, де текст переходить у зовсім іншу лігу.
Після приземлення на металево-кам’яний уламок світ переходить у нову фазу. Автор чудово передає:тишу космосу, кольорові металічні вкраплення, легку гравітацію, яка перетворює рух у дивне стрибання.
Але справжній перелом настає в підземній печері, в тому самому «гроті», куди випадково провалюється Валентина.
Архів зміїної цивілізації - найяскравіша знахідка автора.
Тут письменник переходить від космоопери до філософського sci-fi. Важливо й те, що архів живий. Він реагує. Він бачить.
Атмосфера, гумор, технічна правдивість й несподівана знахідка чужої цивілізації тримають у напрузі від першого до останнього абзацу.
«Розмова з мамою»
«Розмова з мамою» - коротка, але моторошно чесна історія про те, як дорослішає душа. Про запахи, що тримають нас міцніше, ніж будь-які руки, й про провини, які наздоганяють навіть там, де ми вже давно на іншому березі.
Автор гарно поєднує теплі побутові сцени з дитинства зі стрімкими, болючими обвалами дорослого життя.
Те, що починається легкою ностальгією, швидко переростає в історію втечі. Героїня біжить від обов’язків, від ролі «потрібної», від маминих очікувань.
Вона виривається у світ, але навіть там живе далекими повідомленнями, смайликами та вічним «я потім приїду».
Мені здалося, що текст більш працює не стільки сюжетом, скільки запахами.
(Дитинство пахне корицею, полуничним варенням і маминими руками.
Дорослість - коридорами корабля й голосовими повідомленнями, а прощання - холодною кухнею звільненого Херсона.)
Фінал, один із найсильніших моментів. Героїня береться пекти булочки. Те, від чого тікала все життя. Тісто стає не просто жестом пам’яті, а символом: коли йде мама, її запахи приходять через тебе.
«Розмова з мамою» - це сотні ненаписаних повідомлень, розмов, які так і не відбулися, і жіночий шлях, який ми впізнаємо болісно добре. Історія про те, що найбільші уроки приходять занадто пізно.
«Підслухано в Одесі»
«Підслухано в Одесі» одеський фольклор, загорнутий у сучасну форму. Текст відчувається так, ніби ти на секунду притримав двері в старий одеський двір.
Автор неймовірно точно ловить інтонацію одеського діалогу: суміш їдиш, суржику, російської з локальними наголосами, того самого «одеського» акценту, який уже сам по собі працює як жанр.
Кожна репліка - це виставка характерів (барвистих, трохи карикатурних, але абсолютно живих).
Гумор тут не грубий, не випадковий, а філігранний.
Це той випадок, коли смішно не лише від жарту, а від самої манери мислення персонажів.
Абсурд на межі правдоподібності. Вся ця маячня звучить так органічно, що мимоволі ловиш себе на думці: так, у цьому дворі саме так і має бути.
Та за веселощами проглядає ще одна деталь. Це тепло людського спілкування, якого тепер так не вистачає.
«Підслухано в Одесі» - мініп'єса, де атмосфера міста оживає через голоси мешканців. Смішно, абсурдно, неймовірно живо і по-одеськи мудро.
Це твір, який хочеться читати уголос.
«Містер Дорн і Майстер Ґорн»
Химерна, дотепна й трішки гірка історія про людську слабкість, спокусу молодістю та небезпечні ігри з часом.
Автор створює атмосферу старого Парижа, горищної майстерні й тих дивних вечірніх розмов, у яких між жартами народжується філософія.
У центрі оповіді зустріч двох чоловіків:
Майстра Ґорна, цинічного винахідника, що давно зрозумів ціну пристрастям, і містера Дорна, який женеться за молодістю та коханням так вперто, що готовий купувати навіть «зупинку часу».
Твір поєднує легкий гумор, іронію й глибоку людську тугу. Діалоги насичені сарказмом.
Особливо сильним є спогад Майстра Ґорна про молодість у Парижі.
Саме тут зароджується головний мотив історії - прагнення зупинити час, коли щастя надто крихке й швидкоплинне.
Іронія в тому, що ця здатність обертається трагедією: мить щастя, затиснута «пружиною», перетворюється на прискорене старіння. Те, що мало бути порятунком, стає катастрофою.
Фінал - як притча. Містер Дорн, виснажений та постарілий, повертається до Майстра Ґорна, не як закоханий романтик, а як пацієнт, що розплачується за спробу купити молодість.
Історія залишає легкий посмак абсурду й печалі.
У підсумку: Автор пише тексти жорсткої реальності, психологічної глибини, болючої пам’яті та інтимної правди.
Тексти сильні, без пафосу, без моралі. Вони працюють через щирість, запахи, деталі, інтонацію, атмосферність.
Сторінка автора https://arkush.net/user/5509
А ви читали щось з творчості автора? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте відгуки «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Підписуйтесь та рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
************************************************
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Очеретяний_Їжак #відгукнакнигу #українські_письменники #письменники_Аркушу #українська_фантастика #читаюукраїнськихавторів
