Латинська Америка, розчарована умовами торговельних угод з боку Глобальної Півночі, дедалі активніше взаємодіє з Близьким Сходом.
Диверсифікація – ключове слово для опису потреб Латинської Америки. Цей регіон шукає партнерів за межами Глобальної Півночі й цілком закономірно тяжіє до Близького Сходу. Тим часом Іран, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), а також Туреччина – якщо вважати її частиною Близького Сходу – постійно намагаються збільшити свій вплив в Латинській Америці. Взаємодія між цими регіонами однозначно доводить, що сучасний світ є багатополярним.
США, охоплені паранойєю щодо Китаю, сприймають Латинську Америку хіба що як надійного постачальника сировини й противагу китайському впливу. Якщо казати про ЄС, нещодавня доповідь Маріо Драґі на тему європейської конкурентоспроможності підтвердила стратегічну спрямованість європейської зовнішньої політики: пошук енергії та природних ресурсів. План Китаю й досі незрозумілий. Латиноамериканські уряди відкидають ті політичні мандати або вимоги, які країни Глобальної Півночі зазвичай нав’язують як умову економічного партнерства. Близький Схід же представляє себе як єдину силу, здатну ставитися до Латинської Америки з повагою, пропонуючи латиноамериканським партнерам справедливу торгівлю і комерційні угоди з невеликою кількістю умов.
Іран, ОАЕ та Саудівська Аравія
Для регіону з порівняно низьким показником економічного зростання (2,1 відсотки) і сильною залежністю від цін на товари диверсифікація є життєво важливою. В таких умовах живе Латинська Америка загалом. Існують також особливості окремих країн, через які одні близькосхідні держави є більш підхожими партнерами, ніж інші.
Наприклад, західні санкції проти Куби, Нікарагуа й Венесуели – по суті, ґрунт для присутності в Латинській Америці Ірану. Після 1979 року, коли іранська революція збіглася з сандиністським повстанням в Нікарагуа, Тегеран почав надавати Кубі та Нікарагуа нафту й інші ресурси для протидії американським санкціям. Після приходу до влади в Венесуелі Уго Чавеса в 1999 році аятоли стали готувати військові та комерційні проєкти для Каракаса, важливість яких тільки зросла на тлі нинішніх санкцій Вашингтона проти Венесуели. В той час як уряди США і Європи мають погані відносини з цими країнами (а також з Болівією), іранські високопосадовці регулярно бувають там з візитами, присвяченими енергетичній співпраці, торгівлі та обороні. Достатньо подивитись на реакцію США і ЄС на суперечливі вибори в Венесуелі, щоб зрозуміти, чому Каракас, який має більшість тих природних ресурсів, що їх так відчайдушно шукає Драґі, віддає перевагу зв’язкам з Іраном.
БРІКС є перспективним гарантом багатосторонніх зв’язків Латинської Америки з Близьким Сходом
Об’єднані Арабські Емірати можуть бути ще більш яскравим прикладом. На відміну від Ірану, чий латиноамериканський порядок денний сягає корінням в часи заснування Організації країн – експортерів нафти (ОПЕК) разом з Венесуелою, ОАЕ не приділяли значної уваги жодній з Америк аж до саміту південноамериканських та арабських країн 2005 року (який, до речі, вів Лула). Тепер, після того, як президент Колумбії Ґуставо Петро підтримав співпрацю Південь – Південь, ОАЕ підписали справедливу й важливу економічну угоду і з Колумбією, і з Коста-Рікою.
Те, що ОАЕ вдалося переконати не тільки владу Колумбії та Коста-Ріки, а й населення, яке знає, що торгові угоди можуть мати зворотний ефект – не просто удача. Колумбія, союзник США і НАТО, й досі страждає від негативних наслідків угоди про вільну торгівлю з Вашингтоном і хоче переглянути її. Взагалі багато країн Латинської Америки й досі мають торгові суперечки з американськими підприємствами через несправедливі угоди про вільну торгівлю і значний дисбаланс сил в порівнянні з транснаціональними компаніями. Угоди про вільну торгівлю, як правило, більше сприяють американському експорту на латиноамериканські ринки, ніж доступу до ринків Північної Америки для латиноамериканських товарів. Наприклад, для Коста-Ріки CAFTA-DR – пакет нібито тарифних угод між США й Центральною Америкою – став причиною значного дефіциту зовнішньої торгівлі.
БРІКС є перспективним гарантом багатосторонніх зв’язків Латинської Америки з Близьким Сходом. Кілька країн, від Куби до Болівії, здається, зацікавлені у вступі в БРІКС. Для країни, яка вже в цьому блоці, Бразилії, переваги членства Саудівської Аравії є одним з аргументів на користь зміцнення зв’язків з нею. Спочатку королівство дісталося Карибів через спільний саміт с CARICOM, регіональною організацією, яку очолюють англомовні острови. Після того вже Лула зміцнив відносини з Ер-Ріядом до їхнього нинішнього стану, коли обсяг торгівлі між Бразилією та Саудівською Аравією становить 2 мільярди доларів з урахуванням взаємного експорту й імпорту.
Туреччина і Захід
Впливовість близькосхідних гравців в Південній Америці має стати тривожним дзвінком для ЄС. МЕРКОСУР, регіональна організація, до якої входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Уругвай і Венесуела (хоча її членство призупинено), вже понад 20 років вимагає укладення відомої торговельної угоди з ЄС. Незважаючи на нещодавній візит в Бразилію президента Франції Емманюеля Макрона, кілька питань, як-от вимоги ЄС, внутрішня політика або поєднання цих двох чинників, завели угоду в глухий кут з європейського боку. Після того члени МЕРКОСУР чітко дали зрозуміти, що терпляче чекати завершення євроатлантичного проєкту більше не будуть, і вирішили, під проводом Бразилії, звернутися з такою самою пропозицією до ОАЕ.
Нарешті, варто окремо відзначити старання Туреччини в Латинській Америці й Карибському басейні. Реджеп Таїп Ердоган відвідував Мексику, Колумбію і Кубу в 2015 році, й після того турецький президент і його міністерства закордонних справ продовжували бувати в цьому регіоні, відкриваючи нові посольства і культурні установи. Проте взаємодія Туреччини з країнами Латинської Америки набула іншої форми, ніж з державами Перської затоки чи Іраном.
Китай, Росія чи близькосхідні гравці – просто додаткові партнери латиноамериканських урядів в досягненні їхніх цілком правомірних цілей
Туреччина не має наміру пропонувати Латинській Америці військову співпрацю, а також не бере участі в угодах про вільну торгівлю чи великих інфраструктурних проєктах. Натомість османи прагнуть ділових відносин, дипломатичних посмішок і суто комерційної оптики, а для просування в Латинській Америці застосовують м’яку силу. Турецькі авіалінії стали головним мостом до Африки та Близького Сходу для латиноамериканських мандрівників. Водночас турецькі телесеріали викликають у молоді інтерес до вивчення культури й мови географічно далекої Туреччини. Одна з недавніх турецьких ініціатив, після вже активних трансляцій з Росії та Ірану – іспаномовна версія новинного сайту TRT.
Можливо, США і ЄС нарешті зрозуміють, що Латинська Америка вже не їхній «задній двір» або «сировинний супермаркет». Не є вона й просто потенційною «китайською чи російською колонією», а є континентом, який прагне автономної і справедливої диверсифікації. Західний дискурс про диверсифікацію для Латинської Америки зосереджується передусім на небезпеці китайського чи російського імперіалізму, мілітаризму або на ризику зростання заборгованості перед Пекіном. Таке мислення не враховує того факту, що латиноамериканські країни також мають власні інтереси. Китай, Росія чи близькосхідні гравці – просто додаткові партнери латиноамериканських урядів в досягненні їхніх цілком правомірних цілей.
Наполягання на демократії, правах людини чи абстрактних умовах не сприяє встановленню стратегічного партнерства з Латинською Америкою. По-перше, історія вчить нас, що ті самі умови неодноразово порушувалися в відносинах з латиноамериканськими державами, коли Глобальна Північ мала інші геополітичні або комерційні інтереси (згадаймо холодну війну). А по-друге, (дуже нечисленні) існуючі угоди зі США та ЄС просто виявились невдалими. Тому Латинська Америка дивиться горизонтально, дозволяючи країнам Близького Сходу пропонувати все можливе за її дорогоцінні ресурси.
Джерело — IPG-Journal
