Збірка починається з поезії "Над осіннім озером", де він описує млявість навколо і в середині нього. "Цей став повісплений, осінній чорний став" з цих слів зрозуміло,
що осінь, яку він описує, не та чарівна, жовто-гаряча або червона, а така млява, наче аж чорна, - "Як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима".
В рядку "П'янке безодня лащиться до ніг" йдеться про те що через якісь його страждання, або сумніви, чи щось подібне, його тягне до низу. Мабуть найбільш разючими є
слова: "а чуєш, чуєш протяг у душі!?", той "протяг у душі" як наче, дірка, через яку вже нічого не відчуваєтбся, окрім протягу.
Автор довгочита:
Діла я буду ще писати огляд на збірку Василя Стус "Веселий цвинтар". Дякую за увагу!♥
