Ольга Ліщук. Де мовчать зорі, говорить істина
Сторінка авторки https://arkush.net/user/534
Знайомство з творчістю Ольги Ліщук почалося з оповідання «Пісня».
Це фантастичне оповідання про людство на межі загибелі, про відповідальність, байдужість і надію.
Твір сподобався масштабністю задуму й тонким поєднанням фантастики, психологізму та соціальної критики.
На перший погляд, історія розгортається як типова фантастична пригода: під загрозою опиняється ціла планета, і лише одне-єдине рішення може врятувати всіх. Але в оповіданні прихований глибокий філософський підтекст.
«Пісня» – це твір про байдужість і наслідки цієї байдужості. Мені сподобалось, що авторка порушила питання нашого ставлення до «диваків», до тих, хто попереджає нас про небезпеку, про нашу невіру.
Ольга Ліщук вміло передала протиставлення двох світів: прагматичного, буденного життя (директор, охоронці, сімейні клопоти) та світу людини з інакшим баченням (Миколи Шевченка). Це протиставлення стає основою конфлікту й основою твору.
Сюжет швидко набирає обертів. Авторка майстерно передає атмосферу вселенського лиха, коли навіть найбільш впливові й розумні люди залишаються безсилі перед невідомим.
Ще сподобалось як письменниця розкрила образи своїх персонажів.
Образ Миколи. Це класичний «пророк у своїй вітчизні» – той, кого вважають божевільним, але хто несе правду. Його слова про давню катастрофу, про космічну тарілку й робота-рятівника, що чекає чотири з половиною мільярди років, спершу звучать як марення. Але факти підтверджують слова «божевільного» й ситуація починає мінятися.
На мій погляд, авторка чудово передала свою думку: іноді істина приходить з уст того, кого ми не чуємо чи не хочемо почути.
Інші персонажі лише додають атмосферності та контрасту сюжету.
Текст написаний яскравою, живою мовою. Діалоги правдоподібні, герої говорять природно й виразно. Опис природи й техніки не обтяжує текст, а навпаки, робить його барвистішим.
Майстерно поєднані ліричні нотки (спогади героя, образи природи) з напруженими, динамічними сценами. Атмосфера тривоги наростає поступово, і читач відчуває її буквально фізично.
Дуже сподобалось, як у творі показано майбутню Україну. Це країна сильної економіки, туристичного раю, духовного лідера для світу, яка зберігає свою ідентичність й щедро ділиться нею з іншими. Такий образ надихає й додає віри в те, що й у реальному житті ми можемо будувати подібне майбутнє.
Я б назвав твір «Пісня» - фантастичною притчею про людську гординю, про потребу слухати одне одного й діяти разом.
Письменниця доводить, що перед обличчям великої загрози усі наші амбіції, звання й наукові досягнення втрачають значення. І як казали в одному культовому серіалі «Істина поза межами досяжного»
Фінал авторка залишила відкритим, залишаючи читача з питанням: чи встигне людство виправити помилки й зберегти себе?
«Зірки не розкажуть»
Роман «Зірки не розкажуть» — це влучне поєднання емоційно-чуттєвої родинної історії з масштабним космічним фоном.
Ольга Ліщук продемонструвала гармонію між реальністю буднів і необмеженим простором космосу, водночас торкаючись духовності й наукової цікавості.
Це оповідання не стільки фантастика в традиційному розумінні, скільки психологічно-філософський роман із науково-футуристичним бекграундом. Важливу роль в романі відіграють не тільки зоряні війни чи міжпланетні інтриги, а й людські стосунки, почуття, вибір і внутрішні болі.
Письменниця гарно використовує в сюжеті символізм. Можливо мені лише здалося, але:
Зорі це не лише космічні об’єкти, а метафора долі: вони мовчазні, байдужі, але постійно присутні. Люди сподіваються, що зорі щось підкажуть, а вони — лише світять, не втручаючись.
Тибет : це втілення тиші, мудрості, сили, де жінка перетворюється на провидицю, бо лише в тиші ми здатні почути істину.
Це книга для тих, хто не боїться зазирнути в себе, хто шукає відповіді не в зорях, а в тиші серця
«Виняткові слова»
Оповідання «Виняткові слова» це суміш трилеру, соціальної драми та наукової фантастики, в якій сучасна українська реальність, післявоєнні травми й національне пробудження набувають захопливого, водночас тривожного і наснажливого виміру.
Авторка порушила питання зради й самопожертви, гідності та справедливості, любові та глибокої відповідальності перед країною.
Ольга Ліщук майстерно створює напругу: домашня сцена з закоханими набуває фатального звучання, коли ми раптом дізнаємось, що за Михасем стежать, що Оленка — не просто дівчина, а мішень. І вже за кілька абзаців відбувається вибух, замах і вбивство, що здається спочатку випадковим, а згодом — частиною ретельно продуманого ланцюга.
Вражає, як сюжет поступово еволюціонує від «побутової» оповіді до шпигунського детективу з елементами наукової фантастики. Фінальні сцени у президентському кабінеті, де йдеться про національну безпеку й моральну чистку держави, підносять твір на новий рівень — це вже не приватна історія двох молодих людей, а велика розповідь про країну, що відроджується.
Сподобалось, що словосполучення «Слава Україні!» стає магічною формулою, що виявляє справжнє нутро людини.
Післявоєнна Україна — не лише як локація, а як моральна категорія. Це держава, що одужує, але в якій ще багато тіней, шпигунів, залишків старої системи тощо.
Підсумкова думка Президента вказує на те, що лише нове покоління, сформоване болем, правдою й свободою, здатне утвердити справжню Україну.
Мова оповідання жива, органічна, часом розмовна, часом лірично-метафорична. Діалоги реалістичні, гумор (наприклад, про їжака або про «Дію»)
«Виняткові слова» можна вважати патріотичною прозою нового типу, в якій поєднуються глибока людяність, національна ідея, наукова фантастика й драматичний сюжет.
Цей твір про надію, про очищення, про покоління, яке виростає на руїнах війни — але з любов’ю до своєї землі, з натхненням і вірою. Це історія про те, що наука й серце — найкраща зброя проти зради. І що іноді достатньо просто сказати «Слава Україні!», щоби почути відповідь — і зрозуміти, з ким маєш справу.
Творчість Ольги Ліщук вражає щирим емоційним настроєм та порушеними актуальними питаннями. Цікавими сюжетами, живими, об'ємними героями, та гарною мовою.
Оповідання вирізняється глибиною, філософською наповненістю та соціальною чутливістю. Її твори поєднують елементи фантастики, психологічного аналізу та патріотичної прози, створюючи унікальну атмосферу на перетині буденного й вселенського.
Ольга Ліщук сміливо говорить про важке: байдужість, біль, зраду, але водночас знаходить місце для надії, любові й віри в майбутнє.
Сподіваюсь, що дочитаю всі оповідання, які доступні на «Аркуші».
А ви читали щось з творчості авторки? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат на ресурсі https://candy-content.com/. Унікальність тексту 100%
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#Хроніки_Книголюба #Ольга_Ліщук #відгукнакнигу #українські_письменники #письменники_Аркушу #сучасна_українська_проза #українськафантастика
